У майже знищеної під час Другої Світової війни Варшави, і нині зруйнованого росіянами Бахмута є чимало спільного. Мало хто вірив, що польська столиця постане з руїн. І позитивний досвід сусідньої країни показує, що все можливо — якщо є палке бажання і чітке планування.
М’який пил літав над містом
Після закінчення війни влада тодішньої Польської Народної Республіки розглядала ймовірність залишити польську столицю страхітливим антивоєнним пам’ятником – нагадуванням про звірства німецьких завойовників. Говорилося також про перенесення адміністративного центру Польщі до Любліна.
Ось що про ті часи у книзі “Найкраще місто в світі. Варшава у відбудові 1944-1949 років” пише Гжегож Пьонтек.
Купи завалів ускладнювали не лише пересування містом, але й дихання, осідаючи на одяг і обличчя, просочуючись в рот і легені, додаючи ранньої сивини, потрапляючи в шафи і посуд, а після сильного дощу брудно-жовтими потьоками виливаючись на вулиці. Мабуть, середньостатистичний житель Варшави вдихає дві цеглини на рік – тобто, вісім кілограмів пилу.
уривок з книги // автор Гжегож Пьонтек
85% будівель і 90% промислових підприємств Варшави було зруйновано дощенту. Але уже у 1980 році відбудоване варшавське Старе місто потрапило до Списку світової спадщини ЮНЕСКО, де стало приємним винятком.
Адже це єдиний архітектурний ансамбль, відновлений після воєнного знищення майже повністю. Все це стало можливим завдяки невтомній реконструкції, розпочатій у 1945 році – складному тривалому процесові, який об’єднав не лише варшав’ян, а й усіх поляків.
Мешканці окремих вулиць чи ділянок почали спонтанно прибирати завали. Коли організовувались регулярні кампанії з їх розчищення, варшав’яни були готові працювати за низьку зарплату, за миску супу, за житло чи безкоштовно.
читаємо у книз // Гжегожа Пьонтека
Перш ніж дійшло до очищення вулиць міста від уламків і решток зруйнованих стін, реконструкції передували розмови, планування, суперечки і палкі дискусії навколо того, що потрібно відбудовувати, а що – ні, а також навколо черговості відбудови. Згодом розпочалися виснажливі роботи із розмінування й ексгумації тіл, що їх знаходили під рештками будинків.
Економічне обґрунтування відновлення
За словами директора Варшавського столичного управління зі збереження пам’яток Міхала Красуцького, було однозначно вирішено відбудувати так звану “старувку” – Старе місто Варшави і Королівський тракт. Першочергово відроджували будинки, котрі хоч якось надавалися до життя, і куди можна було одразу заселити людей.
Оглядаючись на ті події, поляки кажуть, що варто розуміти, що відбудова не означатиме повернення міста до стану перед війною. Тож радять відмовитися від зайвих очікувань і будувати місто, виправляючи помилки найперших архітекторів, адаптуючи його до сучасного життя, яке неодмінно сюди завітає.
До слова, поляки першими придумали вдале застосування завалам і уламкам міста – усього понад 20 млн м2 так званого “будівельного сміття”. Після війни було створено декілька штучних пагорбів, які існують у столиці й до сьогодні: це так звані Гірка Щеншлівицька (зараз це – гірка у парку, де навчаються лижному спорту й місце відпочинку), Копець Мочидловський та найбільший Копець Черняковський (зараз має назву “Курган Варшавського повстання”).
Залишками також укріпили русло річки Вісли поблизу залізничного вокзалу “Варшава Гданська”.
Щодо відновлення Бахмута, спочатку потрібно провести дослідження демографії, щоб з’ясувати, скільки людей залишилося в місті та скільки планують повернутися. Відновлення будь-якого населеного пункту, включаючи Бахмут, має бути економічно обґрунтованим.
Петро Владіміров // архітектор, випускник факультету архітектури Вроцлавського університету науки та технологій.
Разом із Зофією Яворовською та фундацією Brda він керує проєктом Okno, в рамках якого відправляє вікна з Польщі в Україну громадським організаціям на відбудову житла у зруйнованих війною містах.
Утім, він переконаний, що одного лишень бажання мешканців Бахмута буде недостатньо.
Вирішенням питань щодо відновлення міста повинна займатися держава. Рішення про те, що і яким чином відновлювати, має базуватися на даних, прогнозах. Важливо розуміти, що хоча багато людей можуть бажати повернутися додому, розуміння та планування майбутнього міста вимагають об’єктивного підходу та прогнозування. Отже, майбутнє цих міст ще не втрачене, але потребує ретельного аналізу та обґрунтованих рішень.
Петро Владіміров // архітектор
Покінчити з імперською спадщиною
Варшавські експерти прогнозують, що важливим аспектом питання відродження Бахмута будуть розмови навколо відбудови пам’яток – тих, що існували раніше і нових, які постануть як результат російського вторгнення. Якщо у доцільності відбудови довоєнних пам’яток, що стосуються української історії, питань не виникатиме, то пам’ятники радянської окупації можуть викликати у громаді різні думки.
У Варшаві було вирішено твердо покінчити із російською імперською спадщиною. Як приклад, директор Варшавського столичного управління зі збереження пам’яток Міхал Красуцький наводить демонтаж православного собору Олександра Невського – символу російського панування на теренах Польщі.
У 1912 році собор щойно постав на головній площі Варшави, а в 1924-1926-му роках вже був розібраний. Різні елементи цієї будівлі були використані у різних місцях країни, наприклад, добротний мармур – як елемент надгробка першому голові відродженої польської держави Юзефу Пілсудському.
Міхал Красуцький // директор Варшавського столичного управління зі збереження пам’яток
Поляки так завзято знищували пам’ятники радянського минулого, що поклали оком також на один із символів Варшави — Палац культури і науки на площі Дефіляд, зведений під керівництвом радянського архітектора Льва Руднєва.
“Ми демонтували комунізм, але не Палац імені Сталіна, який отримав це ім’я 7 березня 1953 року, через два дні після смерті генералісимуса”, – запит на дискусії такого штибу мають місце у пресі й досі.
Уродженці Варшави у розмовах щоразу підкреслюють, що не в захваті від цієї будівлі. Останнім часом палац називають опорним стовпом на шляху російської експансії на захід.
За словами польських експертів, з відбудовою і відродженням міста важливо буде зосередитися на встановленні пам’ятників і монументів загиблим місцевим жителям і воїнам, які обороняли Бахмут. І маючи зараз позитивний приклад Варшави, можна резюмувати, що цінність тих пам’ятників не у монументалізмі, такому типовому для радянського штибу вшанування.
Вона – у донесенні й збереженні пам’яті кожного загиблого у місті, на кожній вулиці й у кожному районі. Без невеликих місць вшанування поряд із будинками буде важко пережити й переосмислити травму, яка ще довгі роки буде частиною буденності кожного жителя Бахмута. Без місць пам’яті у нововідбудованому місті неможливо буде збудувати щасливого життя. Доведено досвідом Варшави.
Матеріал підготовлений за допомоги MediaPort Warsaw, хабу для українських журналістів у Польщі, та за підтримки міжнародної ініціативи Media Lifeline Ukraine
Читайте також:
- Як відновлюватимуть зв’язок у деокупованому Бахмуті
- Відбудова Бахмута: як не допустити розкрадання грошей
- Чи можливо відбудувати Бахмут після перемоги
Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!
