“Вчись, синочку, і все тобі буде”: історія військового, волонтера Олександра Дудінова з Донецька, батька двох загиблих добровольців (Оновлено)

Семаковська Тетяна 14:00, 22 Квітня 2024
Брати Денис та Дмитро / ілюстрація Бахмут IN.UA

Чоловік тривалий час жив у Донецьку, де збудував успішний бізнес і виховав двох синів — Дениса (позивний “Фантом”) та Дмитра (позивний “Адвокат”). Обох потім забрала війна у 2014 та 2022, обоє були добровольцями. У 2014 році життя Олександра змінилося — рідне місто захопили прибічники рф, а чоловіку довелося вимушено покидати Донецьк, бо так званих “ватників” вистачало. 

Ми поговорили з Олександром, розпитали його про синів.

Примітка. 23 квітня 2024 року в заголовку матеріалу було помічено неточність. Прізвище головного оповідача історії Дудінов, а не Дудін. як було вказано раніше. Редакція оновлює матеріал із зазначенням помилки, згідно із Редакційною Політикою.

Примітка. Олександр Дудінов — військовий волонтер, офіцер запасу. Волонтер підрозділів бригади “Азов”, у яких воював син Денис. Очільник БО “МБФ імені Дениса Дудінова”.

“Росія для нас мать, але обійшлася з нами як найгірша мачуха”

Олександр має спокійний та розмірений тембр голосу, зараз він, як волонтер, опікується забезпеченням одного з підрозділів “Азову”. 

Хрещена мама Олександра на одному з домашніх застіль сказала: “росія для нас мать, але вона з нами обійшлася, як найгірша мачуха, а Україна для нас начебто мачуха, але прийняла, й пестить немов рідних”.

Ці слова він запам’ятав на все життя.

Про російське коріння родини Олександр розповідав синам — молодшому Денису та старшому Дмитру. 

Каже: важливо, аби вони дізнались про це від нього.

“Денис якось прийшов додому, це було в 3-4 класі, в Києві, бо попередні класи він закінчив у Донецьку, й каже: “Я не русский — я українець”, Я говорю: “Синку, ми всі українці, громадяни України. Наші коріння козацькі, але в паспорті у нас написано, що ми росіяни”. Денис тоді сказав: “Ну, то ви росіяни, а я, каже, українець”, — з посмішкою говорить волонтер.

Денис, молодший син Олександра, народився у Донецьку, у грудні 90-го року. Вже змалку хлопчик любив рахувати. Чоловік пригадує — у три роки його син самостійно вмів полічити всі сходинки в під’їзді, а ще мав хист до іноземних мов. Його старший брат Дмитро народився 1982 року у квітні. Обидва сини мали юридичну освіту. 

“Я народився в Ленінському районі, мама народилася там й діти народилися в Ленінському районі Донецька. А потім ми кочували то в Кіровський район, то знову повернулися в Ленінський, а в 1997 році придбали квартиру в центрі міста. Дмитро ходив до 9 класу, а Денис якраз пішов до школи. Дмитро тягнувся до права і в 7 класі сказав, що мріє стати юристом. Я сказав: вчись, синочку, і все тобі буде”, — пригадує Олександр.

Обидва хлопці вчились, як батько й казав. Він не сумнівався, що сини оберуть правильний шлях. Дмитро став адвокатом і за 9 років практики не програв жодної справи, захоплювався спортом. Денис знав кілька мов, вивчав право.

“Я своїх синів виховував по дуже простій схемі. Я казав: якщо ви щось зробили погане, то я повинен знати про це перший. Головне, щоб ви не брехали”.

У 1998 році чоловік переїхав працювати до Києва, обіймав посаду в Укртелекомі. Хоча в Донецьку та Луганській області Олександр мав робочі підприємства — він перейшов на нову роботу.

“Ти ж все втрачаєш”, — казали друзі Олександра, втім він так не думав. Родина перебралася до столиці, де діти вступили на бюджет без хабарів: Дмитро до Київського національного університету — на юрфак, як і хотів. Його брат потім також пішов на юрфак.

У 2014 році Денис був учасником Майдану, хлопцю було 23 роки. Революція Гідності змінила життя родини, а Денис та Дмитро обоє вступили на захист держави у різні підрозділи:

 “Денис — він був Чоловіком з дитинства, дуже талановитим і мав тонке почуття гумору. Старший також, але молодший… гумор такий англійський, це відмічали усі. Інтелектуальний гумор, це так азовці казали. Ті, хто повернувся з полону”.

“Мать, йди вже додому”

Своє перше бойове хрещення Денис пройшов на Майдані, 20 лютого 2014 року, на Інститутській, а друге у рідній Донецькій області, у Новому Світі, 29 липня 2014 року. 

Напередодні бою син подзвонив Олександру та попрощався. В цей час чоловік намагався визначити напрямок руху 11 ворожих танків, які заїхали в місто. Його інформаторами стали сусідка, яка була прихильницею “русского міра”, та сліпий танкіст. Перша, завдяки своєму невігластву, вказала Олександру точний рух танків рф та кількість піхоти, а другий танкіст допоміг визначити район. Олександр, знаючи погляди сусідки, відправив її нібито зустрічати росіян.

“Сусідка по телефону каже: “Саша, тут 9 танків, а ти говорив 11”. Я кажу, так, а скільки ще? Зараз ще проїдуть, може ще більше буде. Вона тоді каже: “Саша! Люк відкрився, мне машут, я аж молодой себя почуствовала, крилья виросли”. Я тоді зрозумів, що вони точно їдуть чавити наших, й свою місію я виконав, попередив про це”, — розказує чоловік про події 2014 року.

Олександр передав інформацію до штабу “Азову”, яку виклав заступник комбата в паблік. Йшлося про те, що розвідка “Азову” знає про всі плани ворога та влаштовує окупантам засідку. Через кілька годин сусідка Олександра сказала, що бачила, як російські танки повертаються.

“Я кажу їй: так біжіть, їм помашіть і запитайте, що там у них сталося, чого повертаються? — Вона знову на хворих ногах, як стара коняка, біжить до дороги, до Старобешівської траси. Маше їм, а всі пролітають мовчки там. Руками вже не машуть. Два танки зупиняються, вилазить з нього росіянин, каже: “Мать, йди вже додому, ми повертаємося. Приказ! Укропи нас відслідили, говорять, там на нас засада”, — згадує Олександр.

Він додає, що у росіян тоді було завдання знищити “Азов” 29 липня 2014 року. Мине рівно 8 років й росіяни знищать азовців в Оленівці. Олександр впевнений, що окупанти спеціально вибрали ці дати, бо самопроголошений очільник рф схиблений на нумерології.

Старший син Олександра, Дмитро, в бою під Іловайськом отримав важкі поранення та переніс кілька складних операцій після, але медики не змогли його врятувати. 29 серпня 2014 року він помер у лікарні. Портрет бійця можна знайти на меморіалі “Стіна пам’яті полеглих за Україну” у Києві: секція 4, ряд 2, місце 1. Також Дмитру встановлено меморіальну дошку на вулиці Лисенка, 1.

“29-го серпня зранку, десь початок восьмої. Дзвінок Дениса — 5 хвилин тому брат помер у ліфті, не довезли до реанімації”, — говорить Олександр.

Другий син чоловіка брав участь у всіх боях полку “Азов” в АТО/ООС, захищав Маріуполь під час повномасштабного вторгнення. Денис загинув 20 березня 2022 року в бою від уламка ФАБ-500, знищивши 2 ворожих танки та БТР. Посмертно нагороджений орденом “За мужність” III ступеня.

Донецьк повернеться, але інший

Денис Дудінов та Голицін Дмитро
Денис Дудінов та Дмитро Голіцин, захисники України / фото надане героєм

Дмитро похований на Лук’янівському військовому кладовищі у Києві. Для Дениса місця на цьому кладовищі не знайшлося, тому прах його урни стоїть в батька вдома. На питання, чи вірить Олександр, що Донецьк повернеться під контроль України — чоловік спочатку мовчить.

“Знаєте, віра на війні повинна бути. Ми цю можливість втратили. Декілька років чи десяток років тому. Я вам цього не скажу, бо я цього не бачу поки що. Ми його повернемо, але думаю, що це буде навіть не за мого життя. Донецьк ми втратили ще до того, як туди зайшли російські війська”, — пояснює чоловік, посилаючись на тогочасну владу у місті, яка в більшості була проросійською.

Попри те, каже Олександр, він вірить, що Україна матиме шанс на Донецьк. Але спершу потрібно навчитися ставитися з повагою до військових та ставати на захист держави, вважає волонтер. Олександр не приховує свого ставлення до влади — у розмові відчутно, що воно негативне. Він каже, що до війни влада не готувалася, а новий законопроєкт про мобілізацію, який мав би допомогти війську, демотивує та навпаки відкриває десятки корупційних схем. 

Чоловік продовжує допомагати війську та забезпечує точкові потреби підрозділів “Азову”. Пояснює — у ремонтні підрозділи потрібні фахівці, зокрема й старшого віку, з досвідом, навіть інваліди. А от на передову потрібні молоді та здорові.

“Сьогоднішні добровольці — це люди, які здорові та свідомі духом, але не тілом. Більшість з нас воюють з хворобами, дехто без руки, без ока, з поганим зором, без відпусток, але фронт тримається на них”, — резюмує чоловік.

Перед розмовою Олександр не спав. Його голос втомлений, він бажає здоров’я та прощається.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Теплі спогади про дім: історія переселенки Світлани Харіної, яка оживляє локації Бахмута через ШІ

Валентина Твердохліб 12:25, 20 Листопада 2025
бахмут

Світлана Харіна — переселенка з Бахмута. Після початку війни жінка разом з родиною евакуювались на Київщину. Тут пані Світлана влаштувалась на державну службу, де пропрацювала понад два роки. А нещодавно жінка опанувала нове для себе хобі — створення анімованих відео за допомоги штучного інтелекту. Свої роботи вона присвячує двом містам — Часів Яру, де народилась і виросла, та Бахмуту, де створила сім’ю.

Про свої спогади з Бахмута та роботу зі штучним інтелектом Світлана Харіна розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя в Бахмуті до війни та евакуація

Світлана Харіна родом з Часів Яру. У своєму рідному місті вона жила до 2015 року, а потім переїхала в Бахмут. Рішення про переїзд вона ухвалила разом зі своїм коханим, який згодом став її чоловіком. Пара символічно уклала шлюб на День міста.

“До Бахмута я переїхала, тому що чоловік у мене там з’явився. Він працював на Укрзалізниці, а Часів Яр теж входив до їхнього ланцюжка обслуговування. Познайомились випадково, а потім виявилось, що ми маємо дуже багато спільних знайомих. У 2015 році я переїхала до Бахмута, там ми і зіграли весілля. Одружилися ми у 2015 році на День міста Артемівська. Тоді якраз деякий час не було великих святкувань і церемоній саме для молодят, а ми якось так потрапили, що для нас це все відновили. Для молодят тоді була урочиста подія”, — згадує Світлана Харіна.

бахмут
Урочиста церемонія для молодят, влаштована до Дня міста / фото надане героїнею

З тих пір подружжя жило в Бахмуті, у них народилися двоє дітей.

У 2022 році, коли почалось повномасштабне вторгнення, родина ухвалила рішення про переїзд. Це сталося після обстрілу району, в якому вони мешкали.

“Було потрапляння у військову частину і сильний вибух, а ми якраз поряд жили. Там чотири дев’ятиповерхівки, де магазин “Тіп-Топ”, недалеко від залізничного вокзалу. І після цього обстрілу я з дітками поїхала в Часів Яр. Ми десь тиждень там пожили, зрозуміли, що нічого хорошого далі не буде, і переїхали в Київську область. Це був кінець березня 2022 року. Ми родиною виїхали, батьків чоловіка і мою маму теж забрали. Зараз живемо всі недалеко один від одного”, — розповіла жінка.

бахмут
Пошкоджений будинок у Бахмуті, де мешкала родина / фото надане героїнею

Про творчість зі штучним інтелектом

Переїхавши на нове місце, Світлана Харіна влаштувалась на роботу в Пенсійний фонд Донецької області. На державній службі вона працювала понад 2 роки, але через сімейні обставини звільнилась, зараз доглядає за дітьми. Залишившись без роботи, жінка знайшла для себе нове хобі — опанувала роботу зі штучним інтелектом та створює трендові відео.

У новому для себе творчому напрямку Світлана Харіна працює трохи більше місяця. Свої роботи вона присвячує двом містам — Часів Яру, де народилась і виросла, та Бахмуту, де створила сім’ю. Поштовхом до створення цих відео стало спілкування в одній зі спільнот бахмутян.

“Зараз я тимчасово не працюю, і, чесно кажучи, я вже не витримую читати ці всі страшні новини. Тому я вирішила відволіктися творчістю. Поштовхом до створення цих відео стало спілкування в одній з бахмутських груп. І на тому тижні Інна, адміністраторка цієї групи, розповіла, що вона теж почала захоплюватися штучним інтелектом, і показала свої згенеровані картинки. Це були новорічні кульки у вигляді знакових місць і символів, зокрема наша бахмутська сіль, шампанське. У коментарях я показала і свої роботи — бахмутські локації в скляних кулях-фігурках. Там були набережна, палац культури Мартинова, площа біля міськради. Так ми почали переписуватись у коментарях і я побачила, що людям це подобається. Тому вирішила викласти це і до себе в Instagram”, — розповіла Світлана Харіна.

бахмут
Фонтан на центральній площі Бахмута / фото згенероване героїнею

Своє перше анімоване відео жінка присвятила локації з Літаком. Його вона виконала у вигляді в’язаного тренду, який зараз набирає популярності в мережі. Відео набрало тисячі переглядів і сотні лайків, тому Світлана вирішила продовжувати творити в цьому напрямку. Каже, що спочатку ці роботи були як власне бачення міста, а зараз вона має на меті повернути бахмутян у теплі спогади.

“У лютому буде вже 4 роки, як почалася війна, як люди покинули свої домівки. Але я помічаю і в собі, і у спілкуванні з іншими, що людям хочеться вірити в те, що буде все добре. Ми так само сумуємо за своїм рідним містом, це частина нас, яка нікуди не дінеться. Наприклад, у мене з Бахмутом пов’язані майже 10 років життя, це приємна пам’ять. І хочеться, щоб вона такою і залишалася, а не фокусуватися на руїні, в яку перетворили місто. Тому мої відео — це можливість зберігати теплі для всіх нас спогади про рідне місто”, — каже жінка.

На сьогодні Світлана Харіна створила відео, на яких зображені Літак, палац культури Мартинова, алея троянд, Нижній парк. Зараз вона збирає побажання бахмутян щодо інших бажаних локацій та планує створювати інші ролики.

“Я хочу зафіксувати основні локації, що запам’яталися мабуть усім людям. Той же Літак, центр, набережна, може ще й зелені фігурки, які в місті були. Хочу зробити серію коротких відео на 6-10 секунд, як приємну пам’ять про місто”, — ділиться планами Світлана Харіна.

Чи важко опанувати штучний інтелект?

За словами пані Світлани, працювати зі штучним інтелектом деколи складно, але це захопливий процес.

“Я з цим розбираюся сама, пробую щось, експерементую. Якщо сказати, що це дуже складно, то ні. Просто цьому потрібно щодня приділяти час. Але це мені дуже подобається. Скажу чесно, за останній час, це, напевно, те, що викликає у мене великий захват, у мене очі горять, коли виходить щось гарно зробити. Звісно інколи важко, але я люблю вчитися новому. Якщо щодня цим займатися, приділяючи трохи часу, то можна очікувати гарні результати”, — розповідає жінка.

Єдиним викликом у роботі зі штучним інтелектом зараз є відключення світла, адже багато процесів потрібно робити саме за комп’ютером.

“Технічно зараз все залежить від світла, бо на телефоні не завжди можна відео згенерувати. Також є ще й грошове питання. Якщо, припустимо, фотографії можна ще якось безоплатно згенерувати, то генерація відео — для того, щоб отримати більш-менш якісний ролик тривалістю в понад 10 секунд, то за це треба платити”, — каже Світлана Харіна.

Зараз Світлана збирає побажання людей щодо нових анімацій. Написати коментар ви можете на сторінці ШІ-кріейторки в Instagram.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Як бахмутянка Анна Голубцова допомагає жінкам ветеранів через вокалотерапію

Валентина Твердохліб 11:45, 18 Листопада 2025
вокалотерапія

Анна Голубцова — вокалістка з Бахмута з багаторічним досвідом. Вона очолювала вокальний ансамбль естрадної та народної пісні “Рапсодія” і працювала з дитячими колективами. З початком війни пані Анна поєднала творчість і волонтерство. Щоб підтримувати людей у періоди стресу, опанувала арттепію та вокалотерапію. Нині допомагає жінкам ветеранів знімати напруження за допомогою дихальних вправ та співу.

Про заняття з вокалотерапії Анна Голубцова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Вокалотерапія: що це та як працює

Анна Голубцова була відомою вокалісткою в Бахмуті: керувала вокальним ансамблем естрадної та народної пісні “Рапсодія” та дитячим колективом, викладала технічний вокал. З початком повномасштабної війни жінка стала ще й волонтеркою. У рідному місті вона працювала в місцевому гуманітарному штабі на базі Бахмутського палацу культури імені Мартинова. Там вона роздавала гуманітарну допомогу.

З Бахмута пані Анна виїхала до Чернігова. Тут вона продовжила свою творчу діяльність та волонтерство. Зараз Анна Голубцова керує роботою центру підтримки “З Бахмутом у серці. Чернігів”.

Нещодавно бахмутянка розширила свою професійну кваліфікацію. Тепер вона не лише викладає вокал, а є тренеркою з вокалотерапії.

“Вже як 15 років я є викладачкою вокалу. Але на сьогоднішній день дуже актуальна тема ментального здоров’я, тому я не змінила кваліфікацію, але розширила її — сертифікувалася в напрямку арттерапії, до якої входить і вокалотерапія”, — зазначає Анна Голубцова.

Тепер пані Анна викладає вокалотерапію для мешканок Чернігова. Передусім допомогу надають жінкам військовослужбовців і ветеранів.

“Подібні заняття я спробувала вже декілька разів ще в тому році. Але нещодавно в нашого осередку з’явилися дуже гарні партнери — це громадська організація “Конвіктус Україна”, яка об’єднує жінок. На початку роботи цієї організації допомогу отримували жінки, які постраждали від насильства, а зараз вони теж розширили свою діяльність і займаються ще й ветеранською політикою, тому їх заходи відвідують жінки, в родинах яких є ветерани і військовослужбовці. І так сталося, що вони запросили мене саме з таким заходом з ментального здоров’я”, — розповідає бахмутянка.

Заняття з вокалотерапії / фото Бахмутська міськрада

Анна Голубцова пояснює, що вокалотерапія — це метод оздоровлення, який використовує голос і спів для покращення фізичного та ментального здоров’я. Такі заняття допомагають зняти напругу, покращити дихання та емоційний стан. При цьому мати гарні вокальні дані не потрібно.

На початку заняття тренерка розповідає, що таке спів, дихання, розслаблення, музична медитація. Після цього йдуть дихальні вправи, в тому числі дихання в русі, і комплекс вокальних вправ. В кінці заняття жінки співають пісні, акцентуючи увагу на конкретних словах і фразуваннях.

Для кращого ефекту потрібно пройти комплекс занять, однак відчути полегшення можна вже після першої зустрічі.

“Жінки, коли побачили афішу про такий захід, думали, що просто будемо співати пісні. Всі переймалися, що не вміють співати. Але це не про спів, це про стан душі, більше про розвантаження, в тому числі й фізичне. Бо спів — це, по-перше, здоров’я, це певні дихальні практики. На заняттях використовуються методи, коли знімаються зажими, знімається напруга. У фіналі заняття ми співали і тоді я зрозуміла, кому стало легше — тому, хто плакав у кінці. Адже пісня знімає весь той тягар. Жінки співали не в ряд, не ритмічно, не інтонуючи, а просто від душі. І коли це йде від душі, то й відбувається те саме розвантаження. Так, досягти результату від одного заняття можливо дуже рідко. Для цього потрібний комплекс, хоча б мінімум 5-10 зустрічей. Але навіть після першого заняття деякі жінки вже отримали якийсь результат, отримали вивільнення і хочуть продовжувати”, — каже Анна Голубцова.

Також на занятті створюється коло спілкування, де жінки можуть поділитися своїми враженнями і переживаннями.

“Після заняття було спілкування, аби отримати фідбек. І кожній жінці хотілося поділитися своєю історією, своєю душевною травмою. Були матері, які втратили своїх синів на фронті, були жінки, які втратили своїх чоловіків. І всі вони казали, що відчули полегшення, хочуть щось далі робити. Раніше я навіть уявити не могла, що через спів можна отримувати таке розслаблення”, — зазначає Анна Голубцова.

Заняття з вокалотерапії в Чернігові

Наразі заняття з вокалотерапії проходять в уже сформованій групі жінок. Згодом подібну групу хочуть сформувати на базі бахмутського осередку підтримки.

“Зараз група функціонує на базі громадської організації “Конвіктус Україна”. І ми будемо зустрічатись раз на два тижні в тій групі. Але з нового року таку групу ми будемо формувати безпосередньо в культурному осередку “З Бахмутом у серці. Чернігів”, — поділилась планами Анна Голубцова.

Нагадаємо, що Мистецький центр інтеграції для ВПО відкрили в Чернігові у вересні 2025 року. Його спільними зусиллями створили осередок підтримки “З Бахмутом у серці. Чернігів” та працівники культури міста Чернігів. У цьому центрі бахмутяни зможуть отримати психологічну підтримку та взяти участь у творчих заходах.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

бахмут
Історії

Теплі спогади про дім: історія переселенки Світлани Харіної, яка оживляє локації Бахмута через ШІ

Світлана Харіна — переселенка з Бахмута. Після початку війни жінка разом з родиною евакуювались на Київщину. Тут пані Світлана влаштувалась на державну службу, де пропрацювала […]

вокалотерапія
Історії

Як бахмутянка Анна Голубцова допомагає жінкам ветеранів через вокалотерапію

Анна Голубцова — вокалістка з Бахмута з багаторічним досвідом. Вона очолювала вокальний ансамбль естрадної та народної пісні “Рапсодія” і працювала з дитячими колективами. З початком […]

Історії

“Хочемо повернутися і знову садити троянди та шипшину”: історія бахмутської родини Вороненків, які евакуювались до Німеччини

Віктор Вороненко — підприємець з Бахмута. Понад 30 років він займався власною справою — ремонтував автомобілі та вирощував саджанці на власній землі. Через війну родина […]

Історії

“До глини не можна йти з сумом чи поганими думками”: історії кераміки Анни Полосухіної

Анна знову сідає за глину. Усередині поступово настає тиша — лише чути стукіт пальців і м’який пластичний подих матеріалу, що піддається кожному руху. Анна не […]

Історії

В’язані янголи з Донеччини: як переселенка Анна Шаповалова перетворила хобі на мистецтво

“В’язані янголи — це моє мистецтво. Це водночас і хобі, і можливість відволіктися” — так описує своє захоплення в’язанням переселенка з Бахмутського району Анна Шаповалова. […]