Попри те, що росія зазнає великих втрат (за даними джерел щоденні втрати можуть сягати до 1000 осіб), вона має перевагу у людському ресурсі. Водночас Україна має проблему із залученням людей до лав ЗСУ. Попереду Україну чекають важкі рішення.

Про це повідомляє видання The Economist. Редакція обрала головні тези зі статті.

Проблема із кадрами

Добровольці української армії після елементарної підготовки в Західній Європі не очікували, що вони одразу потраплять до штурмових підрозділів на найгарячіші ділянки фронту. Деякі з них записалися добровільно, очікуючи, що отримають місця в підрозділах, які відповідають їхнім профілям: оператори безпілотників або артилеристи.

Інших забрали з їхніх сіл без попередження. Україна відчайдушно намагається закрити свою лінію фронту від нових російських атак. Втім жодна армія не дає новобранцям інформації щодо того, де буде місце їхньої дислокації.

Додає проблеми у рекрутинг армійське керівництво, яке намагається заповнити місця охочими. Деякі з них вдаються до призовних рейдів у спортзалах і торгових центрах. Мало хто з тих, хто записався таким чином, стає хорошим солдатом.

“Ми бачимо 45-47-річних. Вони вже задихаються, коли потрапляють на лінію фронту”, — скаржиться один старший офіцер.

Усвідомлюючи цю проблему, у вересні Міністерство оборони України розпочало роботу над новою мобілізаційною стратегією. Речник міністерства Ілларіон Павлюк каже, що частково проблема полягає в успіхах армії: багато громадян більше не сприймають війну в екзистенційних термінах, як це було одразу після російського вторгнення в лютому 2022 року.

“Дехто помилково вважає, що є хтось інший, хто може зробити цю роботу за них”, — каже він.

Рекрутери намагаються покращити становище

Реформи в армії вже спрямовані на те, щоб дати тим, хто вагається, більший вибір: нові співробітники можуть, в більшій чи меншій мірі, записатися на конкретну посаду. Новий цифровий реєстр покращить розуміння міністерством кадрових ресурсів України. З’явиться чіткіша система відпочинку та ротацій. Зрештою, добровольці будуть мобілізовані на певний період, а не безстроково, як це відбувається зараз.

Є кілька прикладів успішних кампаній з набору в окремі підрозділи. 3-я штурмова бригада, створена через дев’ять місяців після початку війни як підрозділ українського спецназу, є найпомітнішою. Рекламні ролики розміром з хмарочос в українських містах “гламуризують” життя штурмовиків бригади, які знищують карикатури зла.

Але не менш важливою є репутація бригади, яка славиться компетентним командуванням, гарним оснащенням і низьким рівнем відтоку особового складу. Новобранці, як правило, проходять кількамісячну підготовку, на відміну від стандартного місячного терміну.

Христина Бондаренко, прес-секретар бригади, каже, що добровольців не бракує. За її словами, до початку наступного року бригада стане найбільшою в Україні. Більшість її новобранців молодші 25 років.

🇺🇦 This is how the fire training of the defenders of the Bakhmut direction looks like

3 Separate Assault Brigade pic.twitter.com/hs7xdB8f4w

— Bakhmut IN.UA (@Bakhmutinua_eng) December 13, 2023

Росія також має проблеми

Росія також має труднощі з мобілізацією необхідної кількості людей. Її тактика кидання величезної кількості людей на позиції, що обороняються, часто без належного спорядження, може призвести до щоденних втрат до 1000 осіб.

Але фундаментальні фактори вказують на те, що перед Україною стоїть виклик. Маючи приблизно в чотири рази більшу кількість потенційних солдатів, росія в довгостроковій перспективі має перевагу. У її в’язницях і найбідніших районах призов до армії виглядає раціональним.

В інших місцях Кремль зміг задовольнити свої мінімальні потреби за допомогою прихованої мобілізації. Українські критики київського уряду звинувачують країну в тому, що вона лише “робить вигляд, що мобілізується”. Віктор Кевлюк, полковник у відставці, який керував реалізацією мобілізаційної політики для західної частини країни з 2014 року каже, що Україна ризикує потрапити в пастку. На його думку, Росія посилить мобілізацію після президентських виборів у березні. З ним погоджується і ГУР.

Володимир Путін вже підписав указ про збільшення чисельності російських збройних сил на 170 000 осіб. Полковник Кевлюк стверджує, що Україна повинна відповісти загальнонаціональною мобілізацією промисловості, уряду і ресурсів. Він вважає, що часто спосіб життя тих, хто насолоджується безпекою в Києві, має змінитися.

“Зараз не час для імпортного копченого лосося”.

Зеленський не хоче бути диктатором

Протягом усієї війни Володимир Зеленський чинив опір максималістським закликам своїх солдатів. Президент відступив частково з політичних міркувань: він не хоче надмірно дратувати населення. Однак лідером також керують і більш благородні міркування.

Zelenskyy once again rejected the possibility of negotiations with Putin: pic.twitter.com/MRVz5mI30f

— Bakhmut IN.UA (@Bakhmutinua_eng) December 12, 2023

Попереду важкі рішення. Для полковника Кевлюка армія — це звір, якого треба годувати. Але деякі чиновники віддають перевагу іншому підходу. Високопоставлене джерело прогнозує медіакампанії, що пропагують національну жертовність і попереджають, що росія продовжує становити екзистенційну загрозу.

“Якщо ми програємо, це буде погано для всіх нас”, – каже він.

Читайте також:

• Інтелектуальна війна: як в Україні планують розвивати оборонний комплекс
• Журналісти Forbes застерегли Захід не поставляти танки Україні: що відбувається

Ситуація на фронті зайшла у глухий кут, Україна посилить мобілізацію. Головне з інтерв’ю Залужного.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Музичний сервіс Spotify опублікував музичні підсумки 2025 року в Україні та назвав найпопулярніших українських артистів і треки. До списків увійшли як ветерани сцени, так і нові зірки, що стрімко набрали популярність цього року.

Детальніше про те, хто став найпопулярнішим артистом та яка пісня лунала найчастіше серед українських користувачів — в матеріалі Бахмут IN.UA

Spotify назвав найпопулярніших українських артистів та треки 2025 року

Музичний стримінговий сервіс Spotify підбив підсумки 2025 року та оприлюднив рейтинг найпопулярніших українських артистів і композицій. У перелік потрапили як відомі гурти, так і нові імена, що стали трендовим відкриттям цього року.

Топ 10 українських артистів 2025 року

У топі українських артистів на першому місці опинилася Klavdia Petrivna. Далі топ виглядає наступним чином:

• SadSvit;
• “Бумбокс”;
• Dorofeeva;
• “Океан Ельзи”;
• KRBK;
• Валентин Стрикало;
• YakTak;
• Parfeniuk;
• Jerry Heil.

Топ 10 українських треків 2025 року

Найпопулярнішою піснею року серед українців стала пісня “Смарагдове небо” від Drevo. Це атмосферний ліричний трек, який підкорив слухачів ніжним вокалом та емоційною історією.

Друге місце в топі зайняла енергійна композиція “Врубай” від Parfeniuk з інді-електронним звучанням, що стала популярною завдяки драйву.

Третє місце зайняла чуттєва пісня про крихкість стосунків “Не лякай”, яку створив дует Osty і Klavdia Petrivna.

Наступні позиції в топі виглядають наступним чином:

• Jerry Heil і Yarmak — “З якого ти поверху неба?”;
• SadSvit — “Касета”;
• Domiy — “Нагадай”;
• SadSvit і Структура щастя — “Силуети”;
• Шугар — “Олєг”;
• Cheev — “Рана”;
• Шугар — “Тьотя”.

Читайте також:

Де провести новорічні свята в Україні: найкращі напрямки для відпочинку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

***

Листопад 23 року.

Я повертаюся у Крам, де на той час живу. Працювати у місцевому медіа і фоткати кожен куток, щоб мати щось на згадку, коли дому не стане зовсім. За традицією фотка стели, ну бо, як це – додому ж їдеш! Перетнувши кордон області трава само собою одразу зеленіше, повітря чистіше, небо синіше, і оце все…

Зараз таку фотку не зробиш з відомих причин. Спочатку цю стелу замалюють від написів військових, шоб красіво. Потім на ній залишать нові, перетворивши у сучасний пам’ятник війні й боротьбі. Потім проїхати повз вже буде майже неможливо. В’їжджаючи цьогоріч вже минаю не цю стелу. Та мова не лише про неї. Про дім.

Мені пощастило, я пам’ятаю її й іншою. Свою Донеччину, хочете, Донбас, не має зараз сенсу розписувати різницю (хоч вона величезна насправді). Мені пощастило знати її до війни. Навіть до 14го, не кажучи про доповномасштабну.

Мені пощастило дитиною “тусить” на день міста у Бахмуті чи день шахтаря у Соледарі. Їсти солодку вату і розводити батьків на всілякі свєркающі сувеніри-шерпотреби, які валяються потім тижнями вдома. Штовхатися у натовпі святкових людей, що підтанцьовують під живі виступи якихось поп-ікон (прости Господи) того часу, типу Могилевської чи якихось Неангелів, а навколо пахне шашликами і літнім вечором.

А ці супер зрєліщні виступи на Кнауфі. Так, буквально виступи запрошених зірок у дворі величезного завода на околиці Соледару.

Зараз силюки пустять сльозу, а городські не поймуть. День села. Цього свята чекали весь рік. 14 жовтня, день Покрови (назва села відповідна), школярі й місцеві колективи тижнями репетирують у невеличкому будинку культури, а на саме свято вітають новостворені родини, відзначають річниці весіль та досягнення місцевих жителів. Лампово і щиро. З усіх сил аплодують сусідці чи кумі, бо та на сцені. Потім така собі вечірня програма, танці й посиденьки компаніями. Кілька років поспіль тодішній сільський голова умудрявся запрошувати дуже відомих співаків і ведучих та ввалював бабло у святкові салюти.

“Так гарно” – казали люди. “Це ж скільки грошей вилетіло в повітря” – додавали одразу. Але свято дійсно тоді того вартувало.

Мені пощастило їздити по гриби у Лиман. Той ліс з усіх, що я бачила єдиний…пахне лісом. Пахне настільки, що паморочиться голова, якщо походити там занадто довго.

А влітку на Дінець: Щурово чи Блакитні озера – затоплені водою з Сіверського Дінця колишні кар’єри, від того страшенно глибокі і чисті.

Пощастило їздити до Лаври. До Святогірська. Не те, щоб сильно відчувалася якась духовність, але піднятися “до Артема” – ото святе!

Сувеніри на кожному повороті і запах виробів з ялівця. І цей вид на Дінець і Лавру, коли нарешті підіймаєшся.

Мені пощастило їздити з батьками на море. Азовське. Найтепліше у світі. Щоліта на найкращі курорти мого життя: Мелекіне, Урзуф.

Побачивши з часом інші моря думка не змінюється. Азовське найпіжже!

Будиночки у “приватному секторі”. База відпочинку “Утьос” (це тільки для “прохаваних олдів”) з жахливими умовами, але найкращими краєвидами і пляжем, на якому згориш від сонця в перший же день, бо ти ж не слабак йти в тіньочок чи вилазить з води, бо вже “губи сині”. Розйобний маркетинг пляжних торговців, що 10 разів проходять повз тебе з сумками і неймовірно креативними постійноповторюваними гаслами, типу “паахлава мєдовая” і “ракі, ракі, поднімайтє свої…рукі”.

Ти встаєш о 3 ночі, бо виїзд автобуса о 4. Йдеш з сумками і передчуттям дороги, довольне як слон. Їдеш години чотири. Через Донецьк, тоді ще гарний, перспективний, амбітний і дочорта гоноровий. І Оленівку.

Вони не просто нищать мій дім, вони наче не дають мені пам’ятати його через призму дитячих спогадів. В Оленівці була ранкова зупинка після Донецька, відома “точка” смачної придорожньої випічки. Вони не дають мені навіть права сумувати за цим, бо тепер з цим населеним пунктом асоціації геть інші. Тепер це дорівнює одному з найжахливіших вчинених росіянами злочинів проти наших людей. І більше нічого.

Урзуф, Маріуполь. Тепер це не про море.

Соледар і Бахмут – не про сіль і шампанське і зовсім не про дитинство й плани на життя. Донеччина наче більше не належить мені, вони забирають її не лише фізично, її стирають звідусіль.

Тієї її більше немає і ніколи не буде.

Зараз її залишки у пікселі й мультикамі, вона на патчах зі сходом сонця і мерчі “Забоя”. Вона у корчах і воєнторгах. У піснях-символах, ненависті і невимовному болі. Ті залишки, що не здаються.

Решта її мовчить в окупації, сидить по підвалах-катівнях, або перетворилася на зомбі від укусів рускава міра.

Та мені таки пощастило її пам’ятати різною і бути її частиною. Бути “звідси” – ніколи про просто. Завжди про суперечно і з боротьбою.

Вона така. Важка, некомфортна, пряма і через те дещо наївна.

Її нелегко любити. Але якщо так – вона вже ніколи не відпустить.

Таки пощастило.

До теми:

“Бахмутський ключик”: історія дитячого спогаду бахмутянки

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!