Святогірська Лавра під МП/ Ілюстрація «Бахмут.IN.UA»
Активіст та військовий з Донеччини Віталій Овчеренко ініціював процес звернення від громади Донеччини до президента і Верховної Ради з проханням передати до ПЦУ Святогірську Лавру.Храм досі підпорядковується Московському патріархату.
Редакція «Бахмут.IN.UA» поспілкувалася з Віталієм та дізналася деталі звернення.
Святогірська Лавра досі під московським патріархатом
24 вересня Віталій Овчаренко опублікував пост із закликом передати під керування до ПЦУ (ред. православна українська церква) Святогірську Лавру. У зверненні активіст також наголосив, що її потрібно націоналізувати, втім під час розмови додав, що це неточність формулювання, бо церква й так знаходиться у володінні держави.
Ініціативна група вже подала звернення до ОВА Донеччини, відповідь вже отримали, наголошує Віталій Овчаренко, однак вона не є позитивною. Остаточного рішення ще немає, в ОВА запевнили, що працюють над питанням.
Святогірська Лавра — це давній центр сили, пропаганди Московського патріархату й “русского мира”. Там роздавали російські газети про царя-батюшку. Якщо ми її не переведемо до ПЦУ, то цей центр російської мови буде діяти й надалі. Вся українська спільнота Донеччини підтримує перехід Лаври до ПЦУ, навіть, та, яка опиналася в окупації. Я не знаю, що ще повинно відбутися, аби українська держава передала Лавру до ПЦУ.
Віталій Овчаренко // донеччанин
Чим “відома” Святогірська Лавра
Святогірська Лавра/ з відкритих джерел
Свято-Успенська Святогірська лавра УПЦ МП має скандальну репутацію, яка тягнеться від початку війни в Україні, з 2014 року. Під час проросійських виступів в Україні весною 2014 тут помічали терористів пов’язаних з росією. Ексватажок «ДНР» Ігор Гіркін заявляв про нібито участь ченців Свято-Успенської Святогірської Лаври в конфлікті на Донбасі. Разом з тим, храм у 2014 році став прихистком для біженців.
У 2018 році Герой України генерал-майор ЗСУ Ігор Гордійчук розповів, що, Святогірській лаврі переховували зброю й проросійських бойовиків. Згодом, у 2020 році у лаврі пройшов форум «Люди миру», який організували за підтримки рф, захід підтримав державник зрадник Віктор Медведчук.
Крім того, самі віряни, які відвідували храми Московського Патріархату відзначали про пропаганду.
Бахмутянка Анжеліка Бороздіна відвідувала один із храмів в Бахмуті, який підпорядковувався московському патріархату. Пані Анжеліка згадує, що в церкві священник не згадував, хто конкретно напав на Україну в 2014 році, а замість виборів президента просив, щоб віряни прийшли привітати його з Днем народження. Після цих подій пані Анжеліна почала відвідувати храм ПЦУ.
Як потрібно трансформувати Лавру?
Жінка з неприкритою головою або у джинсах – табу для МП/ з відкритих джерел
На думку співрозмовника, у Святогірської Лаври є майбутнє, якщо вона все ж перейде під керування української церкви. Перше, що потрібно прибрати – це роздачу російської преси та пропаганду рф у звичайних проповідях священників.
Також необхідно дозволити жінкам заходити в храм у звичайному одязі.
Віталій Овчаренко додає, що у Святогірську Лавру жінкам не дозволяють заходити без прикритої голови чи у штанах.
Коли жінок змушують заходити до церкви у спідниці — це вже перебір, на мій погляд.
Віталій Овчаренко // донеччанин
Крім того, охороняти храм мають не донські козаки, а українські мілітарні організації, або звичайна охорона, вважає Овчаренко.
Й останній крок — прибрати російські ікони, які стоять у Святогірській Лаврі, резюмує активіст.
Житлова кімната у гуртожитку / фото Бахмутська міськрада
В Україні налічується 1 922 одиниці соціального житла, приблизно у чотирьох із п’яти громад такого житлового фонду немає. Масштабне опитування органів місцевого самоврядування виявило системні проблеми просторового планування, прогалини в законодавстві та нестачу фінансування і фахівців. Дослідники пояснили, що заважає громадам створювати соціальне житло та які зміни можуть виправити ситуацію.
Про стан соціального житла в українських громадах свідчать результати масштабного опитування органів місцевого самоврядування. Його спільно провели Інститут Житла (Housing Institute) та комітет Верховної Ради з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування.
За даними дослідження, соціальне житло в Україні може бути трьох основних типів квартири, кімнати в гуртожитках або окремі будинки.
В опитуванні взяли участь 1 006 сільських, селищних і міських громад. З’ясувалося, що всі ці громади разом мають лише 1 922 одиниці соціального житла.
Соціальний житловий фонд є приблизно лише в кожній п’ятій громаді. Водночас 94,6% опитаних громад повідомили, що на землях комунальної власності соціальне житло взагалі не було передбачене.
Результати дослідження / фото Housing Institute
Які проблеми виявили у просторовому плануванні
Однією з головних перешкод дослідники назвали відсутність актуальної містобудівної документації. Лише вісім громад розробили та затвердили комплексні плани просторового розвитку територій. Ще 51,5% громад не ухвалили рішення навіть про початок їх розроблення. У 40,1% таке рішення вже ухвалили, однак громади шукають кошти на підготовку документації.
Крім того, місцева влада майже не використовує механізми, які могли б зобов’язувати забудовників передбачати соціальне житло в нових проєктах. Зокрема:
лише дев’ять громад закріплюють у містобудівній документації вимогу до забудовників або операторів соціального житла виділяти частину площ під соціальне житло;
лише п’ять громад системно передбачають частку соціального житла в детальних планах територій для нової забудови;
близько 80% громад протягом багатьох років надавали землю під комерційну забудову, не передбачаючи в ній соціального житла.
Водночас 29,4% громад планують запровадити інклюзивне зонування. Цей механізм передбачає вимогу до забудовників виділяти частину площ під соціальне житло.
Чому в громадах не вистачає соціального житла
Дослідники виділили три основні групи причин: особливості ситуації в самих громадах, законодавчі прогалини та нестачу фінансування і фахівців.
Перша проблема — різний стан громад і відсутність необхідного планування. У тилових громадах роками не формували житловий фонд соціального призначення. На тимчасово окупованих територіях місцева влада не має фізичного доступу до майна та документів. У громадах поблизу зон бойових дій значну частину житлового фонду знищено, тому його потрібно планувати заново.
Ще одна перешкода — відсутність концепцій інтегрованого розвитку. Це базовий інструмент стратегічного та просторового аналізу, який допомагає оцінити потреби громади й урахувати їх під час планування територій. Без актуальної містобудівної документації громади не можуть повноцінно закладати гарантії появи соціального житла. Це також ускладнює реалізацію нової державної житлової політики на місцях.
Результати дослідження / фото Housing Institute
Друга проблема — прогалини в законодавстві. Чинне законодавство не містить визначень і механізмів для двох інструментів:
“містобудівна квота” — кількісний механізм, який не слід плутати з пайовим внеском;
“інклюзивне зонування” — просторовий інструмент, що передбачає окрему функціональну зону для соціального житла та відповідний код цільового призначення земельної ділянки.
Через відсутність таких норм громади, які намагаються домовитися із забудовниками про створення соціального житла, використовують меморандуми, інвестиційні договори або рішення місцевих рад. Однак ці домовленості мають слабку юридичну силу й не забезпечують належного захисту інтересів громад у суді.
Окреме питання — використання комунальної землі. Ділянки під соціальні проєкти часто отримують стандартний код цільового призначення “Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку”. За оцінкою авторів дослідження, це робить такі території вразливими до безконтрольної комерціалізації без формального порушення цільового призначення землі.
Третя проблема — нестача коштів і спеціалістів. Державну субвенцію на розроблення комплексних планів, яка діяла у 2021 році, нині не надають. Водночас в органах місцевого самоврядування бракує архітекторів-містобудівників і фахівців із просторового планування.
Що пропонують змінити для розвитку соціального житла
За результатами дослідження автори сформулювали чотири основні пропозиції для розв’язання проблеми соціального житла.
1. Закріпити інклюзивне зонування в законодавстві.
Для цього пропонують внести зміни до закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” та державних будівельних норм. Зокрема, передбачити інклюзивне зонування як обов’язковий елемент містобудівної документації та створити нову функціональну зону або підзону — “забудова соціального та доступного житла”.
Також фахівці пропонують оновити Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок і запровадити окремий код для таких об’єктів.
2. Затвердити єдину методику містобудівних квот.
Державна методика розрахунку квот соціального житла в межах зон інклюзивного зонування, на думку дослідників, допоможе громадам визначати відповідні вимоги без ризику їх подальшого скасування.
3. Обмежити комерційні функції в соціальних проєктах.
Автори дослідження пропонують встановити відповідний ліміт у державних будівельних нормах. Це має запобігти ситуації, коли комерційна забудова витісняє соціальні об’єкти.
Дотримання обмежень пропонують автоматично перевіряти під час експертизи проєктної документації та видачі дозвільних документів. Для цього планують використовувати Єдину державну електронну систему у сфері будівництва.
4. Забезпечити громади фінансуванням і фахівцями.
Для цього пропонують розглянути можливість фінансування або співфінансування розроблення містобудівної документації, а також організувати підвищення кваліфікації посадових осіб органів місцевого самоврядування.
Російський окупаційний суд виніс вирок 18-річному жителю тимчасово окупованого Маріуполя Михайлу Гулому. Хлопця засудили до 8 років та 6 місяців позбавлення волі в колонії за звинуваченнями у “державній зраді та зберіганні вибухівки”.
За наявною інформацією, Михайло Гулий проживав у Маріуполі. Російські силовики затримали його ще в грудні минулого року, коли хлопцеві було 17 років.
За версією російської фсб, юнак нібито самостійно встановив зв’язок зі Службою безпеки України та запропонував допомогу в підготовці вибухів. Окрім цього, окупанти звинуватили маріупольця у передачі українській стороні інформації про місця розташування військових частин рф.
Міський голова та начальник Маріупольської міської військової адміністрації Вадим Бойченко наголосив, що подібні вироки є частиною цілеспрямованої політики терору проти жителів захопленого міста.
“Звинувачення у так званій ‘державній зраді’ стають системним інструментом залякування жителів тимчасово окупованого Маріуполя. Створюючи атмосферу страху, вони намагаються придушити будь-які прояви проукраїнської позиції. Особливо цинічно, коли під переслідування потрапляють діти та молодь“, — зазначив Вадим Бойченко.
Віра і зараз має великий вплив на політику і суспільну свідомість, а раніше вона повністю поглинала людське життя. Залежність української церкві від московії формувалася доволі […]
У 2014 році доля українського Донецька різко обернулася на 180°. Місто, яке раніше стрімко розвивалося захопили росіяни, до них доєдналися такі самі прихильники “русского мира”. […]
Московський патріархат вперто намагався підпорядкувати під себе українську церкву. Однак, повномасштабна війна змусила трансформуватися чимало релігійних громад в Україні. Десятки парафій перейшли від московського патріархату […]