Меморіальна табличка в Бахмуті / фото з відкритих джерел
Сьогодні, 13 лютого, минає 9 років з дня обстрілу росіянами житлового кварталу Бахмута і загальноосвітньої школи № 4. Тоді від рук окупантів помер 7-річний Єгор Молодецький, хлопчик у той час гуляв з друзями на вулиці. Також загинула 25-річна бахмутянка Марина Кремезних, яка зі старшою донькою Маєю, що була поранена, пішла забирати дитину.
У день річниці обстрілу — редакція Бахмут IN.UA згадує трагічні події.
Обстріл Бахмута у лютому 2015 року
13 лютого 2015 року мало б бути звичайним днем. П’ятниця, друга половина дня, мікрорайон “Східний” — школярі гралися після уроків, батьки планували, як провести вихідні. Типовий будній день у мирному Бахмуті перервали гучні звуки, перші вибухи Наталя Дроздова та на той час заступниця директора ЗОШ№4 Валентина Перкіна почули десь о 16:20.
Перше, що я подумала: буде вибухова хвиля і полетить скло. Ми знаходилися у кімнаті з великими вікнами, вирішили піти до кабінету директора, там одне вікно. Коли прийшли, то побачили, що воно займає майже всю стіну. Там було залишатись небезпечно. В момент між обстрілами спустилися на нижній поверх і разом зі сторожем спустились до підвалу,
Наталя Дроздова // начальниця Управління освіти Бахутської міської ради
Звуки вибухів, які почула Наталя Дроздова це були результати роботи РСЗВ “Смерч” по мирному Бахмуту. Обстріли вели терористичні угрупування так званої квазі-республіки ДНР. Другокласник Єгор Молодецький став жертвою, хлопчик загинув.
Бахмутяни вшановують роковини обстрілу, 2017 рік / Донецька ОВА
Другою жертвою стала бахмутянка Марина Кремезних, їй було 25 років. Марина працювала у електродному цеху ПрАТ “Вістек”, її донька Майя у той день теж була поранена, дівчинка вижила.
Наталя Дроздова добре памятає події 13 лютого в Бахмуті, після обстрілу, коли вчителі вийшли з підвалу видовище у коридорі нагадувало фільм жахів.
Стояв туман, чи то від пилюки, чи то від пороху. Вся підлога була вкрита склом, і гойдалися занавіски. Всі вікна в коридорі вилетіли, у класах так само,
згадує // пані Наталя
Згодом бахмутяни дізналися, що в місті жертви, серед яких й був другокласник Єгор, хлопчик не встиг добігти до сховища.
Біля Меморіалу в Бахмуті стояла дошка з дитячими малюнками / Facebook
Після цього у Бахмуті встановили меморіальний знак в пам’ять про мирних мешканців, які трагічно загинули під час артилерійського обстрілу міста Бахмута 13 лютого 2015 року.
Росія у своїй пропаганді часто використовує фашизм і нацизм для звинувачення будь-яких рухів, країн та особистостей, які не підтримують російське бачення світу. Водночас пропагандисти та їх однодумці часто не розрізняють ці поняття та використовують як тотожні. Основна кількість повідомлень про розповсюдження цих ідеологій спрямовується на українців та українську владу. З 2014 року така тенденція посилилася, а з початком повномасштабного вторгнення зросла в рази.
Нещодавно в інтернеті розповсюдилася інформація про те, що росія проводить судилище над 22 українськими громадянами. Більшість з них захищали Маріуполь у складі АЗОВ. Правозахисні організації вже назвали це черговим воєнним злочином рф. Усіх полонених звинувачують в організації “терористичної діяльності” та у спробі насильницького захоплення влади.
У росіян є довга історія ненависті та боязні бійців АЗОВу. З 2014 року рф багато зусиль та пропагандистських ресурсів приділяла тому, щоб запевнити світ у їх зв’язку з неонацистською ідеологією. Росіяни використовували всі доступні їм міжнародні ресурси, щоб очорнити тим самим не тільки репутацію полку, але й всього українського спротиву. Це був найуспішніший наратив цього плану, який міцно засів у головах міжнародної аудиторії.
У 2022 рік та захист Маріуполя почав змінювати цю ситуацію. Проте і досі, ставлення світу до цих героїв є дуже обережним та непевним. В цілому, наративи щодо наявності в Україні прихильників фашизму або нацизму є дуже популярними у російському інформаційному просторі. Роками рф активно говорила про це на внутрішню та міжнародну аудиторію і це принесло свої результати.
Україна та світ називають судилище над бійцями черговим воєнним злочином росії. Джерело: Фокус
Чому саме наратив про нацистів та фашистів?
Спочатку срср, а потім росія монополізували перемогу у Другій світовій війни, тим самим заперечивши внесок країн-союзників. Так країна уникнула звинувачень у співпраці з нацистами та спільний напад на Польщу у 1939 році. Створивши для себе статус головного борця з фашистом та нацизмом, тоталітарний режим почав використовувати подібні слова для позначення ворожих для себе ідей. Ці поняття асоціюються зі злом, болем та війною. Такий тригер складно ігнорувати. Тому звинувачення у розповсюдженні цих ідеологій знаходять відгук у населення.
росія монополізувала перемогу над нацизмом та використовує визначення “фашизм” та “нацизм” проти ідей, які їй не подобається. Джерело: Укрінформ
Ще до початку війни росіяни використовували термін фашизм стосовно будь-яких спроб українців відновити свою ідентичність. Після 2014 року звинувачення у фашизмі зминалося на звинувачення у нацизмі. Можливо тому, що це слово більш співзвучне із терміном націоналізм, хоча їх визначення не мають нічого спільного. В Україні не існує не те що впливової, навіть просто відомої нацистської організації. Тому ці твердження росіян, очевидно, не мають жодного стосунку до реальності.
“Нинішня українська держава не є нацистською державою за будь-яких умов. Я б стверджував, що насправді Путін боїться поширення демократії та плюралізму з України на Росію. Але він знає, що звинувачення в нацизмі об’єднає його населення.» – додав для статті The New York Times професор історії та юдаїки Мічиганського університету Джеффрі Вейдлінгер (перекладено Суспільне Культура)
Дегуманізуючі наративи
Ці наративи більшою мірою призначалися до внутрішньої аудиторії рф та до проросійськи налаштованого населення сусідніх країн. Впевненість у їх правдивості дає росіянам причини продовжувати війну не зважаючи на всі втрати своїх військ. Чим більше успіхів має Україна на полі бою, тим активніше пропагандисти говорять про нацизм у нашій країні. Це є приводом для росіян продовжувати війну.
Адже держава, яка називає себе головним борцем та переможцем над нацизмом та фашизмом, не може не втрутитися, якщо ці ідеології, на її думку, десь розвиваються. Згодом ці ідеї переросли у необхідність росією «провести денацифікацію» України. В результаті у квітні 2022 року 88% росіян вважали, що в Україні є організації, яка проповідують ідеологію нацизму.
росіяни вигадують нацизм в Україні, але не помічають рашизм у себе в країні. Джерело: НАН України
«Вони намагаються переконати власне населення, що українці – нацисти, тож давайте підемо і вб’ємо їх. Вони хочуть, щоб багато людей в Росії покинули свою роботу, свої сім’ї, взяли автомати й поїхали в Україну вбивати українців, тому що інакше буде дуже важко пояснити росіянам, чому вони повинні підтримувати цю війну. Отже, це єдиний спосіб, яким вони можуть це зробити.» сказав в інтерв’ю для Еспресо виконавчий директор StopFake Руслан Дейниченко
Це викликає чітку асоціацію з т.з. великою вітчизняною війною, допомагає росіянам сприймати українців за ворога. А традиційний лозунг святкування перемоги «можемо повторити» ще більше додає впевненості населенню у своїй непереможності та величі. Таким чином, українці в очах росіян знелюднені та репрезентовані як найбільше зло, яке треба знищити. Зокрема це призвело до тої кількості страшних кейсів катувань та вбивств протягом всієї війни.
«В самій РФ російський наратив намагається створити підтримку війни в народі, зокрема, посилаючись на Другу світову. Це майже напіврелігійний підхід: “Ви повинні пожертвувати собою”, “країна має пережити період потрясінь і страждань”, “в Україні на фронті гинуть наші хлопці”. Усе, щоб дійти до утопії, за яку “наші діди гинули в 1945 році”. Божевілля. Але вони апелюють до віри людей, а не до їхніх розуму та логіки. І це починає набувати змісту.» – сказав в інтерв’ю для Суспільне Новини історик російської культури та дослідник воєнної пропаганди Ієн Гарнер
Російська пропаганда прагне знелюднити українців. Джерело: Uchoose.info
Пошук підтримки в Україні
Вплив цього наративу не обмежилася тільки аудиторією рф. З часів срср мінімальні націоналістичні рухи отримували тавро нацистських/фашистських. З початку Революції Гідності росіяни тільки продовжили використовувати цю практику більш активно. Будь-який прояв українськості та проєвропейськості сприймається росіянами, як наслідування такої ідеології. Якщо українці відмовляються від чогось російського (мова, культура, співпраця тощо) це теж для росіян є нацизмом. Роки пропаганди, впливу російських медіа та проросійських гравців на свідомість людей показала свої результати у 2014 році.
Певна частина людей до того моменту вже мала сепаратистські настрої. З проходом російської армії вони мали можливість їх продемонструвати. Саме тому, наратив про фашистів та нацистів в Україні росія активно поширювала серед самих українців. Їм було вигідно отримувати підтримку якоїсь частини місцевого населення. Деякі українці виступали на антимайданах, говорили про розповсюдження фашизму та бідкалися через «радикалів та нацистів, які знищують російськомовних». Протягом десятиліть росіяни запевняли нас, що будь-яка спроба захистити свою ідентичність або державність є неприпустимою та агресивною дією, яку вони трактували як зародки нацистської ідеології. Масовість та вплив цього наративу призвів до того, що в Україні просували такі нісенітниці не тільки за гроші, але і через ідейну складову.
Сепаратистські рухи на сході України, 2014. Джерело: Уніан
Чи вплинув цей наратив на думку людей за кордоном
Росіяни намагалися запевнити міжнародну аудиторію в існуванні нацизму в Україні, переважно орієнтуючись на країни Європи. Це робилася у спробах зменшити будь-яку наявну та потенційну підтримку України з боку партнерів. За результатами тої допомоги, яку ми маємо зараз, важко назвати результати таких дій успішними. Ця очевидна пропаганда не проходила перевірку фактами. Хоча розслідувачі та аналітики досі фіксують поширення подібних наративів в країнах Європи. Не зважаючи на низьку результативність, рф досі намагається знелюднити українців в очах західного світу.
АЗОВ досі сприймають у світі з обережністю, але сила російської пропаганди щодо нього послабилася після боїв за Маріуполь. Джерело: Свідомі
При формуванні власних пропагандистських меседжів росіяни часто використовують звичайне перекручування подій. Попри чіткі ознаки нацистської ідеології в самій росії, вони продовжують наполягати на розповсюдження таких ідей саме в Україні. При цьому вони не соромляться порівнювати себе з єврейським народом під час Другої світової війни. Навіть при побіжному огляді фактів можна побачити брехню та маніпуляції в таких наративах. З початку повномасштабної війни світ побачив, ким насправді є росіяни. Але послаблення старих наративів не означає те, що росіяни припинили розповсюдження нових.
«Україна – це нормальна країна, де з повагою ставляться до всіх національностей, а їх хотіли «денацифікувати». Все навпаки – росіяни «приватизували» перемогу над нацизмом, і тепер вирішують, що вони можуть називати «фашистами» всіх, хто з ними не погоджується.» сказав в інтерв’ю Голосу Америки головний рабин Синагоги Бродського у Києві Моше Реувен Асман.
У січні цього року своє сторіччя мав би відзначати Бахмутський міський Центр дітей та юнацтва. На честь ювілею ми поспілкувались з викладачем Володимиром Єпіком, щоб згадати яким був центр до війни та як проходить робота зараз.
Рупор всього Бахмута
Розмову пан Володимир починає із власних спогадів про Бахмутський міський Центр:
«Пригадайте, як виглядав Центр дітей та юнацтва в останні передвоєнні роки. Зразу при вході тебе охоплювало відчуття свята, вестибюль, кабінети гуртків, глядацький зал – все манило і зачаровувало. Кабінет Коваленко О.А – це справжній музей ужитково-прикладного мистецтва, а кабінет Поліханенко А.Л. — повноцінна картинна галерея.
Напевно, не перебільшенням буде сказати, що МЦДЮ був головним рупором всієї освіти міста, бо всі міські освітні заходи проходили саме на нашій сцені з якісним озвучуванням і освітленням. А чого варті наші новорічні ранки, масляні. Традиційними стали наші мюзикли на Святого Миколая, наскрізні проєкти на День учителя, загальноміський випускний, які об’єднували всі творчі колективи закладу».
На жаль, у результаті ворожого обстрілу старовинна будівля 1880-х років, у якій був розташований Бахмутський міський центр дітей та юнацтва, повністю зруйнована. Про це повідомляє Управління освіти Бахмутської міської ради.
Робота центру в умовах війни
Зруйнований росіянами Бахмутський міський Центр дітей та юнацтва. Фото: Павло Кириленко.
Наразі, центр стабільно працює та проводить заняття у дистанційному режимі. Для 669 вихованців організовано роботу 49 гуртків. Педагогічний колектив складається з 12 педагогів, серед яких лауреати міських та обласних конкурсів педагогічної майстерності.
Викладач Володимир Єпік має педагогічне звання «керівник гуртка-методист», нагороджений знаком «Відмінник освіти України». Володимир розповів нам, як починався його шлях в Центрі та яким він був до початку повномасштабного вторгнення:
«В Артемівський міський Дім піонерів (так тоді називався наш заклад) я прийшов в 1986 році в якості керівника вокально-інструментального ансамблю. Радянська держава в ті часи, приділяючи головну увагу комуністичній пропаганді, мало дбала про технічний стан закладу і його оснащення. Серйозні зміни почалися уже в незалежній Україні. Змінилась назва закладу і, відповідно, зміст роботи, головною метою якої стала додаткова освіта, виховання багатогранної високорозвиненої особистості. Будівля Центру зазнала капітальної реконструкції, робочі кабінети поступово наповнювались сучасними технічними засобами.
Моєю особистою гордістю стала сформована нами міні-студія звукозапису, яка відкрила перед нами нові перспективи в царині музичного виховання дітей, розвитку їх загальних здібностей».
Володимир запевняє, що дітей у них завжди було багато. Різні за віком, характерами та здібностями, але всіх їх об’єднувала жага нових знань:
«Ми неодноразово проводили анкетування наших випускників, яке показувало, що ті, хто відвідував Центр три і більше років, як правило, мають вищу освіту, користуються повагою в своїх трудових колективах, образно кажучи, якісно вмонтовані в сучасне життя».
Викладачі в евакуації
Діти навчаються онлайн. Фото: Фейсбук
Багато з викладачів зараз продовжують свою роботу в Центрі дистанційно для бахмутських дітей. Але крім цього деякі розпочали на волонтерських засадах працювати в тих містах, в яких мешкають:
«Я тричі йшов із професії і тричі повертався. Напевно в тому і полягає моя місія, як говорить Шалва Амонашвілі про педагогів, вчити дітей. Я погано собі уявляю майбутнє без установи, якій віддав добру половину життя.
Після настання активної фази війни я перебрався в Львівську область, село Уличне. Але, окрім онлайн занять зі своїми бахмутськими вихованцями, я організував на волонтерських умовах вокальний гурт з місцевих школярів, які знають, що вони є гуртківцями Студії сучасної музики Бахмутського міського Центру дітей та юнацтва. Але я не один такий. Всі мої колеги, з ким я спілкувався, в Україні, за кордоном, в тій чи іншій формі працюють на волонтерських засадах і це наш супротив».
Чи вдасться відновити будівлю в Бахмуті й продовжити роботу після закінчення війни?
Зруйнована росіянами будівля Бахмутського міського Центру дітей та юнацтва. Фото: Олексій Рева
«Дивитись на нашу спалену окупантами будівлю без сліз неможливо. І тут найціннішим є не стіни і дах, які ми відновимо без сумніву. Значно важливішими є художньо-естетичні і інтелектуальні цінності, які створювались роками і які відновити неможливо. Я вірю в майбутнє нашого закладу, вірю в ті молоді сили, які ідуть за нами, готові взяти керування державою в свої руки і знаю: всі війни рано чи пізно закінчуються».
Наостанок, пан Володимир заходів виділити тих, хто протягом багатьох років очолював заклад і приймав активну участь в його розбудові і реформуванні:
Новосельцева Людмила Ілінична, Єпік Світлана Анатоліївна, Петрієнко-Полухіна Ганна Володимирівна.
Певний час виконувала обов’язки директора Архіпова Тетяна Володимирівна, але найскладніші іспити випали на долю нинішньої керівниці закладу – Кальченко Вікторії Борисівни, резюмує пан Володимир.
27 січня світ вшановує День пам’яті жертв Голокосту. Цього дня мільйони людей схиляють голови на честь вшанування невинно закатованих євреїв. Бахмут має багате минуле, на […]
Один з головних наративів російської пропаганди, який окупанти активно просувають з часів боїв за місто, – ніякої назви Бахмут немає, натомість є Артемівськ, як це […]
На телебаченні рф після успіхів російської армії в Бахмуті, все частіше почали з’являтися інтерв’ю із колаборантами з України, які виїхали до країни-агресорки. Люди діляться «страшними […]
