З 2014 року в Бахмуті періодично з’являлися дискусії щодо списку почесних громадян міста. До лютого 2023 року у цьому списку зокрема були Йосип Кобзон та Андрій Клюєв, які є відвертими послідовниками ідей «русского міра» та мають довгу історію роботи проти української держави. Наразі 54 людини мають такий статус. Біографії деяких з них вдалося знайти місцевим ЗМІ та активістам, ці люди були чекістами, більшовиками та активними прихильниками комуністичних ідей.

Наша редакція вирішила з’ясувати, чи доречно зараз продовжувати практику присвоєння таких звань та що робити зі званнями почесних громадян у тих людей, які працювали на окупаційний радянський або російський режими. 

Радянська традиція

Традиція присвоєння звань почесних громадян Україна успадкувала з радянського союзу. Невіддільною її частиною було заохочення людей, які тим чи іншим чином допомагали окупаційному радянському режиму. З моменту відновлення незалежності в країні продовжили відзначати людей подібними почестями на державному та місцевому рівні. В Бахмуті така практика застосовувалася з 1965 по 2013 рік. Проте, з початку війни жодна людина не здобула такого визнання. 

Право подати кандидатуру для присвоєння звання надається;

• міському голові;
• виконавчому комітету міської ради;
• постійним комісіям міської ради;
• трудовим колективам підприємств;
•  громадським та профспілковим організаціям (редакція положення від 2017 року). 

Не відомо, чому за 10 років не з’явилося ініціатора подібного подання. Однією з причин може бути бажання зайвий раз не акцентувати на вже наявних почесних громадянах, частина з яких є як мінімум контроверсійними особистостями, а іноді відвертими зрадниками країни. 

«Інститут почесних громадян міста – за своїм походженням суто радянський і відображає цінності тієї доби. Перегляд і скасування деяких нагороджень (щодо Й. Кобзона й А. Клюєва) обумовлено вимогами законодавства. Останнє присвоєння цього звання відбулося десять років тому, у 2013 році, в ще не перейменованому на той час Артемівську. Такі паузи бували й раніше (з 1971 року до 1981, і потім з 1981 до 1991 – жодних нагороджень). Як на мене, це ознака зміни певних історичних векторів, переосмислення цінностей. Можливо, після повернення Бахмута з-під окупації, після відбудови міста відзначення почесних громадян поновиться й набуде нового змісту. Або ж залишиться тільки історичною згадкою, частиною нашої пам’яті минулого», — поділився Ігор Корнацький, завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею.

Почесні зрадники міста Бахмут

Кобзон. Джерело: BBC News Україна

Клюєв та Кобзон є зрадниками України та прихильниками «руського миру» . Джерело: Главком

З усього списку почесних громадян, найвідомішими є саме Кобзон та Клюєв. Після початку війни в соціальних мережах та через звернення до міської ради мешканці намагалися домогтися виключення цих осіб зі списку. 

«Це було десь 2015 чи 2016 року, я звертався до міської ради з проханням позбавити звання почесних громадян міста Кобзона та Клюєва. Тоді комісія засідала. Мені дали відповідь, що у положенні немає пункту, який би дозволив позбавлення громадян такого звання. Те, що їх позбавили цих звань може значити, що війна все-таки змінила щось у свідомості людей», — поділився мешканець Бахмута Геннадій Устинов.

Кобзон активно підтримував режим Януковича. Джерело: Лівий берег

Проте, навіть після зміни Положення про присвоєння звання “Почесний громадянин міста Бахмут”  у 2017 році та внесення до нього пунктів про можливість позбавлення громадян цього звання, Кобзон та Клюєв залишалися почесними ще 6 років. Протягом цього часу активісти та місцеві ЗМІ нагадували міській раді про існування цієї проблеми. 

На жаль, їх заклики були проігноровані. Тільки через рік повномасштабної війни та після повного знищення росіянами міста, цих людей виключили з даного списку рішенням керівника  Бахмутської ВЦА. Толерування подібних особистостей у списках почесних громадян відбувалося в багатьох містах України, особливо на сході. Звання почесного громадянина має більше формальне значення, а переваги його отримання обмежуються невеликими пільгами. Проте, відмова виключати з таких списків зрадників України демонструє неготовність до змін у свідомості людей та переходу від «радянської людини» до патріота України. 

«Треба робити великих людей почесними громадянами, таких як Олекса Тихий. У нього тітка мешкала на Ступках і він там часто бував. Також він вчився в Часів Ярі. У нас в Бахмуті народився видатний філософ світового рівня Сергій Кримський. І це тільки ті, кого я сходу можу згадати. На такі фігури можна рівнятися. Треба таких людей робити почесними, а не якихось червоних директорів та КГБістів. Бо це совок. Треба показувати, які потужні люди жили в Бахмуті», – розповідає громадський діяч, один з організаторів Євромайдану у Костянтинівці Володимир Березін. 

Василь Чубанов називав українців фашистами та виступав на антимайдані. Джерело: ТРК Заказ

Останнім мешканцем Бахмута, який був відзначений у 2013 званням почесного, став Чубанов Василь Сергійович. Вже на початку 2014 року він підтримував Януковича, виступав на Антимайдані та закликав владу застосовувати жорсткі міри проти учасників Майдану. Він отримав це звання за «За багаторічну громадську діяльність, високий рівень організації ветеранського руху та значний особистий внесок у патріотичне виховання молодого покоління м. Артемівська».

Можна тільки уявляти, які саме ідеї він нав’язував молодому поколінню під час такого виховування. Крім того, він є одним з двох почесних громадян, які за останні 5 років отримували пільги на оплату житлово-комунальних послуг з міського бюджету (згідно із відповіддю Бахмутської міської ради на запит редакції). Право на пільги йому дало саме звання почесного громадянина міста. 

Бахмутська міська рада пише про заслуги В.Чубанова у некролозі без згадки його антиукраїнської діяльності. Джерело: Сайт Бахмутської міської ради

Прибрати звання чи трансформувати його сенс?

Наразі Бахмут став символом незламності країни та місцем великого горя нашого народу. Можливо, це одна з причин довгоочікуваного рішення про виключення зі списку почесних громадян Кобзона та Клюєва. Проте, станом на зараз там досі залишаються люди, які чинили злочини проти України та українців. В контексті трагедії міста, це щонайменше недоречно. 

«Ця традиція йде ще з радянських часів, але поки вона існує, ми маємо відзначати таких людей. Я зараз знаходжуся на заході України, в маленькому містечку. Тут почесним громадянином є Степан Бандера і багато потужних героїв, які зробили вклад в розвиток держави. Раніше в наших містах відзначали директорів підприємств, ветеранів КДБ тощо. Навіть після незалежності давали звання почесних громадян тим людям, які не докладалися до розвитку держави. Ці звання є інструментом, і якщо його використовувати правильно, то він буде працювати», – поділився Володимир Березін

Кримський,Тихий. Донецька земля має багато великих людей, які гідні бути почесними громадянами міст, замість чекістів та ветеранів КДБ. Джерело: НАН України , Історична правда

Наші підписники у Telegram розділилися у думках з приводу того, що треба робити далі зі статусом почесного громадянина міста. 36% вважають, що треба реформувати підхід до надання цього звання, а 42% впевнені, що треба відправити таку традицію у минуле. 

 

Опитування у нашому Telegram-каналі з приводу того, що треба зробити зі званням почесного громадянина. Джерело: знімок екрана з Telegram-каналу Бахмут.IN.UA

Бахмутські активісти та діячі, опитані нами, зійшлися на тому, що подібне звання треба залишити. Але концепція присвоєння такого статусу має трансформуватися. 

«Статус почесного громадянина потрібно залишити. Це не радянська практика, а міжнародна. Є, наприклад, почесний громадянин Нью-Йорку. Проте, періодично потрібно передивлятися громадськості, депутатському корпусу міської ради те, ким є почесні громадяни. В статуті громади варто прописати, що почесним громадянином не може бути діяч тоталітарних радянського або нацистського режимів, царського уряду тощо. Після нашої перемоги, коли Бахмут деокупують, а може навіть і зараз, почесними громадянами міста мають бути всі бахмутяни, які перебували в ЗСУ та загинули під час оборони міста і, на мою суб’єктивну думку, командири всіх бригад, які брали участь в обороні міста Бахмут у 2022-2023 роках», – поділився Голова «Солідарна Молодь» Донеччини, волонтер, колишній голова Молодіжної ради в Бахмуті Аркадій Петросян

Приклад вшанування людей, які зробили внесок у розвиток культури. Джерело: Facebook група “Буде Бахмут!”

«Зараз ми будемо з цього формату викреслювати й додавати прізвища людей за не дуже чітко визначеними критеріями. Який саме період мається на увазі? З моменту діяльності Сергєєва? В яких галузях розбудови міста? Є іще декілька пам’ятних статусів, як вони узгоджені між собою (Людина року)? Тобто процес комеморації потребує стати сучасним і активним, максимально відкритим. В нас не називають заклади іменами громадян, а я знаю європейські й ізраїльські приклади іменних лавок, дерев і скверів. Згодна з Корнацьким, це несказанний совок, але перед будь-якими змінами треба подумати про працюючу схему вшанування та комеморації. Це лінія зіткнення громади, влади та активістів», – поділилася директорка Бахмутського краєзнавчого музею Олена Смирнова.

Першочергово, потрібна зміна тексту Положення. Адже в ньому існує пункт, який забороняє надавати почесне звання посмертно. Це не дає можливості відзначати званнями тих людей, які привнесли суттєвий внесок в розвиток української Донеччини, але були зневажені радянською або російською владою. Також, це не дозволяє надавати почесне звання військовим, волонтерам та активістам, що загинули на війні з 2014 року.

«У владі всі один одному давали ці почесні знання: комуністи, регіонали та інші. До державотворення це не мало ніякого відношення. Обов’язково треба зробити зміни в положенні. Перше, щоб надавили звання посмертно. Зараз на заході України існує практика присвоєння почесних громадян міста тим, хто помер у боротьбі за Україну. Це відбувається майже одразу. Якщо людина віддала життя за Україну, то йому важливо надати звання почесного громадянина міста. Він точно є державотворцем», – поділився Володимир Березін.

Вам буде цікаво: 

• Перейменування вулиць, пов’язаних з російськими діячами в Бахмуті: чи на часі це питання? (Оновлено)
• Молодь має стати рупором для змін Донецька: погляд політика Аркадія Петросяна
• Чи можливо відбудувати Бахмут після перемоги?
• Жінка в кокошнику та брудний сарай: як росіяни представляють культуру Донеччини?

Важливо забрати звання почесних громадян у тих, хто був долучений до злочинів проти України або підтримував окупацію країни у різні періоди часу. Адже герої сучасності та минулого, які боролися за Українську державу та її незалежність не можуть бути в одному списку з тими, хто докладав зусиль, аби знищити країну.

«Треба зробити «інвентаризацію» тих людей, які є почесними громадянами, зрозуміти як вони причетні до міста Бахмута та винести це на обговорення. У нас в місті мало хто знає більшість людей, які є в цих списках, що вони саме зробили для того, щоб місто було українським. І головний акцент саме на українському місті. Адже ми живемо в Україні, а не в срср. Взяти навіть Артема Сергєєва (ред. – син Ф.А. Сергєєва, на честь якого радянська влада під час окупації перейменувала місто Бахмут). Який стосунок він має до нашого міста? Треба кожного перевірити та дослідити причетність до міста й описати, що корисного вони зробили», — розмірковує громадський діяч, волонтер, учасник Майдану Андрій Лоза.

Андрій Лоза зауважив, що треба відзначати всіх тих людей, які вносили позитивні речі в наше місто починаючи з 2014 року. Наприклад, у Бахмуті жив Герой України Дмитро Чернявський, якого у 2014 році вбили під час мітингу за єдність України у Донецьку. Проте, в місті немає навіть вулиці, яка б мала його ім’я.

Ми маємо вшановувати сучасних героїв міста Бахмут, яким є Дмитро Чернявський. Джерело: Сайт Небесної сотні

Натомість є вулиця Чапліна. Особа з таким прізвищем є не тільки у списку почесних громадян міста, але й у списку представників комуністичного тоталітарного режиму. У цьому списку Український інститут національної пам’яті вказав осіб, на честь яких названі населені пункти та об’єкти в них. Ці назви підпадають під закон про декомунізацію.

Наша редакція запитала у Бахмутської міської ради, чи планується перегляд наявного списку почесних громадян. На жаль, відповідь на запит на публічну інформацію не містила чіткої позиції з цього приводу. Секретар Бахмутської міської ради Ганна Петриєнко-Полухіна розповіла, що робота над переглядом цього списку триває.
Наразі може здаватися, що подібні дії не є пріоритетним напрямком роботи ради. Проте, ця проблема з’явилася десятиліття тому. Важливо, щоб відзнаки та шанування людей відповідали реаліям нашого часу. Прославляти осіб, які працювали проти України під час чергового злочину рф в нашій країні є неприйнятним. Тому, наша редакція продовжить слідкувати за цим процесом й надалі.

Відповідь міської ради щодо перспектив перегляду списку почесних громадян Бахмуту. Джерело: фото відповіді міської ради Бахмут на запит на публічну інформацію

Олексій Рева вже створив прецедент щодо позбавлення звання почесних громадян через одноосібне рішення. Теперішній його статус керівника ВЦА дозволяє прийняти рішення таким чином. Проте, робота досі не завершена. Щодо Кобзона та Клюєва постійно здійснювався тиск з боку громадськості.

Але цей список досі містить велику кількість менш відомих, але не менш шкідливих для України осіб. Багато дійсно великих людей жили або відвідували Бахмут з моменту його заснування і дотепер. Якщо вже зберігати концепцію «почесних громадян міста», то за тої умови, що такими громадянами будуть люди, які протягом всього цього часу працювали та працюють задля міста та збереження його ідентичності.

Фото: Вечірній Київ

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Дитина не обирає, де народитися. Але тисячі українських дітей, які з’явилися на світ під окупацією, зіткнулися з ще більшими проблемами: держава, громадянами якої вони є за законом, офіційно не може підтвердити сам факт їхнього народження. Свідоцтво з “днр” чи з окупованого Криму для України є просто клаптиком паперу, і єдиний шлях перетворити його на справжній документ — це суд, який може тривати роками. Так само й дорослі, які виїхали з тимчасово окупованих територій, можуть застрягнути за кордоном без жодного документа: посольство не має права видати паспорт, а без паспорта неможливо навіть підтвердити, що ти — це саме ти. 

Про це замкнене коло, про те, чому російський паспорт сам по собі не позбавляє українського громадянства, і які документи з окупації суд все ж бере до уваги — ми поговорили з адвокаткою Тетяною Ольховіковою, яка вже кілька років допомагає людям з ТОТ відновлювати українські документи. 

Виїзд з ТОТ

З якими проблемами з українськими документами найчастіше стикаються люди, які виїхали з ТОТ? І чи відрізняється ситуація для тих, хто застав окупацію ще неповнолітнім?

Тетяна Ольховікова пояснює, що найскладніше — це випадок, коли людина застала окупацію ще дитиною: тоді часто немає жодного офіційного підтвердження її особи, і доводиться відновлювати всю документальну історію з нуля. Якщо ж говорити про дорослих людей, то вони найчастіше зіштовхуються з відсутністю паспорта чи свідоцтва про народження, розбіжностями у написанні імен та прізвищ і втратою документів на майно. 

“Найчастіше люди стикаються з наступними проблемами: відсутність паспорта, відсутність свідоцтва про народження, відсутність даних у державних реєстрах. Можуть бути розбіжності в написанні прізвищ і імен, якщо це були  старі акти або якщо документів немає в базі. Втрата документів на майно. Або пропущення певних строків, які були встановлені законом, — і на реалізацію певних прав це вже часто відбивається саме в питаннях спадку майна. Потім це треба доводити в суді, а в нас, на жаль, така судова практика, яка каже, що перебування в окупації не є поважною причиною для пропуску строку, наприклад, для прийняття спадщини”, — пояснює адвокатка.

Що відбувається з документами людини, яка під час окупації була змушена отримати російський паспорт? Чи може це стати підставою для відмови у підтвердженні українського громадянства?

Ольховікова одразу знімає найпоширеніший страх: отримання паспорта РФ під тиском обставин само по собі не тягне за собою втрату українського громадянства. Люди отримували ці документи не з ідеологічних причин, а щоб зберегти майно, мати змогу пересуватися чи отримати доступ до базових послуг — і це, за її словами, суд бере до уваги.

“Сам факт отримання російського паспорта, якщо це було вчинено з гуманітарних причин, не означає автоматичну втрату українського громадянства. Люди були вимушені отримувати ці документи для того, щоб, наприклад, зберегти своє майно, мати можливість пересуватися або мати доступ до базових послуг. Тому не треба боятися надавати документи, які ви отримали в окупації — наприклад, це може бути свідоцтво про смерть чи свідоцтво про народження. Не треба боятися надавати їх українському державному органу, тому що навіть у судовій справі ми використовуємо ці документи як джерело доказів”, — каже фахівчиня.

Юридично це працює через принцип міжнародного права, який адвокатка називає ‘намібійський виняток” . Він дозволяє брати з окупаційного документа фактичну інформацію (дату й місце народження, дані про батьків), не визнаючи легітимності самого органу, який його видав.

Примітка. “Namibia exception” — це принцип міжнародного права, згідно з яким документи, видані окупаційною владою, повинні братися судами до уваги, якщо їх нехтування веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Розгляд судами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади.

“Намібійські винятки” вперше були сформульовані у практиці Міжнародного суду ООН, зокрема в його Консультативному висновку від 21 червня 1971 року (Namibia case). Міжнародний суд ООН у документі “Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії” зазначив, що держави – члени ООН зобов’язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але “у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів”.

“Це такий принцип міжнародного права, згідно з яким документ, виданий окупаційною владою, не може братися судом до уваги і визнаватися, якщо його повне ігнорування призводить до серйозного порушення прав людини. Наприклад, якщо ми говоримо про факти народження або смерті, ми не можемо просто відмовлятися брати до уваги документи тільки тому, що вони видані в умовах окупації. Ми маємо взяти з нього інформацію, яка може бути джерелом додаткових відомостей, щоб встановити певний факт. Однак на практиці, на жаль, я знаю з власного досвіду роботи з клієнтами, що працівники державних органів інколи дають неприйнятні коментарі щодо таких документів або можуть надати недостовірну інформацію”, – коментує Тетяна Ольховікова.

Сама адвокатка зіткнулася з цим особисто: у відділі ДРАЦС їй надали недостовірну інформацію про порядок реєстрації смерті на окупованій території.

“Мені особисто в органі ДРАЦС надавали недостовірну інформацію про строки та порядок здійснення державної реєстрації смерті на окупованій території. Звичайно, я оскаржила це керівнику і отримала того ж дня результат. Тому я рекомендую не мовчати, відстоювати свої права і не боятися посилатися на документи, які ви отримали в окупації, показувати їх і наполягати на тому, щоб ваші права були реалізовані”.

Як людині довести своє українське громадянство та особу, якщо частину документів вона отримала на ТОТ або втратила під час окупації? Який алгоритм діє станом на 2026 рік?

За словами Ольховікової, все залежить від того, чи документувалася людина ще до окупації, тобто чи є про неї інформація в державних реєстрах.

“Головне питання тут — чи документувалася людина, коли вона ще не мала українського паспорта, і, відповідно, чи є інформація про неї в державних реєстрах. Якщо у людини вже був український паспорт, тоді вона звертається до державної міграційної служби, і там проводять ідентифікацію. Перевіряють дані про особу в державних реєстрах, встановлюють інформацію про цю особу і документують її, видаючи новий паспорт або продовжуючи документи, які потрібні”, — пояснює пані Тетяна.

Значно складніше тим, хто на момент окупації взагалі не встиг отримати паспорт — наприклад, дітям з окупованих у 2014 році областей, чиї дані просто не встигли зафіксувати в тодішніх, ще нечисленних, реєстрах. У такому випадку єдиний шлях — це встановлення особи через суд.

“У цьому випадку державна міграційна служба не може вас ідентифікувати, і буде використовуватися процедура встановлення особи через суд. Це відбувається шляхом опитування свідків — родичів, близьких осіб, які можуть підтвердити, що це саме ви. Також це відбувається шляхом відеоідентифікації, тобто через відео зв’язуються з цими близькими особами, і вони підтверджують вашу особу. Це не проста перевірка, що ви — це ви: державний орган має встановити, що ви дійсно маєте це ім’я, це прізвище, цю дату народження, і ця процедура займає не тиждень, а місяці”, — каже Тетяна Ольховікова.

На запитання, з чим людина живе весь цей час, якщо вона неповнолітня і опинилась в Україні без жодного документа, адвокатка відповідає прямо:

“Вона взагалі не має нічого. Просто має свідоцтво про народження, якщо воно є — і все. Я знаю, що деякі громади можуть надавати підтримку особам, які проходять цю процедуру: додатково надавати місце для проживання, гуманітарну підтримку. Але документи просто перебувають на розгляді, і людина чекає на їх отримання”.

Чи достатньо нинішніх юридичних механізмів для дітей, які пережили окупацію? Де найбільший законодавчий прогал?

Найгостріша проблема, за словами спікерки, виникає у тих, хто виїхав з окупованих територій одразу до сусідніх країн — Литви, Латвії, Польщі — маючи на руках лише свідоцтво про народження, без жодного паспортного документа. На початку повномасштабної війни ці країни приймали людей і без паспорта, але тепер ці ж люди не можуть ні виїхати з країни перебування, ні оформитися в Україні.

“Посольства, які захищають інтереси та права громадян за кордоном, не мають повноважень видавати українські паспорти. Посольство може видати лише посвідчення особи на повернення в Україну. І тут виникає проблема: для видачі посвідчення на повернення посольство також має підтвердити, що ви — це дійсно ви, а альтернативи цьому немає. І тут замикається коло: ви приходите, просите посвідчення, щоб отримати паспорт, а вам кажуть — а де ваш паспорт? І єдиний шлях, який залишається, — це звернення до суду для того, аби вашу особу встановили”, — пояснює адвокатка.

За її словами, державна міграційна служба часто формально підходить до таких справ і не враховує реальну ситуацію людей за кордоном. Серед її кейсів — діти, які були народжені під окупацією: виросли, виїхали за кордон лише зі свідоцтвом про народження і роками не могли ініціювати жодну процедуру, бо не мали паспорта.

“Державна міграційна служба, на мою думку, не завжди розуміє реальність. Вони не враховують, як людина має пересуватися без паспорта, куди вона може звернутися, тому що вона фактично залишається заблокованою в тій країні, де перебуває. Я розумію, що ці процедури створювалися до війни, коли така масова ситуація, як зараз, просто не передбачалась — але кількість громадян без жодного паспортного документа за кордоном сьогодні дуже велика, і у світі є країни, посольства яких мають повноваження приймати заяви на видачу внутрішніх паспортів. Чому в нас, попри війну і масштаб проблеми, посольства й досі не мають таких повноважень, я пояснити не можу”, — ділиться у розмові спікерка.

Окремо адвокатка наводить приклад, коли реєстрація народження дитини під окупацією можлива тільки через суд — бо жоден адміністративний орган України не має права визнати документ окупаційної влади про народження.

“Взагалі ніхто не може зареєструвати факт народження в окупації, окрім як на підставі рішення суду, бо в Україні немає жодного документа, який офіційно підтверджує таке народження. Тому ми йдемо в суд і кажемо: дивіться, ось у нас є документ з окупації, ось у нас є свідки, ось у нас є фотографії, — і надаємо все це, щоб суд ухвалив рішення. У моїй практиці такий кейс був успішним, і дитині вдалося отримати українське свідоцтво про народження, хоча сам процес зайняв не один рік”, — ділиться кейсом фахівчиня.

З якими проблемами люди, які виїхали з Донеччини/Луганщини ще у 2014–2015 роках, звертаються найчастіше?

За спостереженнями пані Тетяни, у цієї категорії людей найпоширеніші проблеми — це ідентифікація особи, підтвердження свідоцтв про народження або смерть та відновлення інших актів цивільного стану.

“Найчастіше це паспорти, ідентифікація особи, свідоцтва про народження, про смерть та інші документи цивільного стану, які можна відновити. Паспорти можуть бути невидимими, бо реєстраційні заклади, які діяли до 2014 року, не були перенесені в цифровий архів, і це знову потрібно підтверджувати через суд. Також дуже поширене питання — це продовження й отримання статусу ВПО, підтвердження вашої попередньої реєстрації. Це стосується насамперед Донецького й Луганського напрямків, де, знову ж таки, не збереглися попередні дані”, — пояснює пані Тетяна.

Ще одна масштабна категорія справ — втрата документів на майно, особливо у зруйнованих містах, коли реєстр не містить даних про право власності.

“Такі документи можуть бути пошкодженими, старими, такими, які не перенесені в реєстр, і, відповідно, відновити їх складно. Це дуже актуально, наприклад, для міст, які були зруйновані — люди отримують компенсації за зруйноване майно, і щоб отримати компенсацію, треба довести, що ви є власником. А якщо це не зареєстровано в реєстрі, доводиться звертатися до суду, щоб підтвердити цей факт”.

Скільки часу зараз займає встановлення факту належності особи чи права власності через суд?

Тут адвокатка відверта — швидких рішень чекати не варто. Суди перевантажені, відчувають кадровий дефіцит і не завжди витримують навіть ті процесуальні строки, які прописані законом. Орієнтуватися можна на строк від 6 місяців, і це буде позитивним сценарієм.

“Я б орієнтувалася на те, що судовий процес може тривати доволі довго — суди перевантажені, є кадровий дефіцит, справи розглядаються не швидко. Навіть попри те, що для деяких категорій встановлені законні строки, на практиці вони не завжди витримуються. Я б не очікувала тут якогось швидкого позитивного сценарію”, — пояснює вона.

Що людина може зробити вже зараз, якщо державний орган відмовляється видати або відновити українські документи? Коли справді потрібен адвокат?

Головна порада Тетяни Ольховікової — фіксувати абсолютно все: усі звернення, номери реєстрації заяв, дати й формулювання відмов:

“Якщо вам щось не надається і ви не розумієте, як отримати потрібну послугу, ви можете звернутися з адвокатом до керівника цього органу. Можна подавати письмові звернення, фіксувати, з якими питаннями ви зверталися, які підтвердження надавали, який номер реєстрації вашої заяви. Усе це потрібно фіксувати, щоб мати докази, якщо доведеться звертатися до суду. Тому я рекомендую все записувати”.

За її словами, навіть формальна відмова державного органу — це не кінець процесу, а лише привід іти далі, у суд.

“Не варто сприймати відмову як остаточне рішення — це не так. Її можна оскаржити або встановити необхідний факт через суд. Це все вирішується, але треба підготуватися і підсумувати всі свої звернення заздалегідь. Коли справа доходить до суду, саме зафіксовані звернення й відмови стають головними доказами того, що людина намагалася отримати послугу законним шляхом”.

Що, на вашу думку, держава повинна змінити в законодавстві, щоб люди могли швидше відновлювати документи та підтверджувати громадянство?

Насамкінець Тетяна Ольховікова виділяє кілька найбільш нагальних, на її погляд, змін — і в центрі уваги знову опиняються діти без паспортів.

“Я б виділила декілька найбільш нагальних речей. Перше — це спрощення підтвердження громадянства України та отримання документів на особу для дітей: якщо людина не має паспорта, вона не може почати жодну іншу процедуру, і весь процес просто зупиняється на самому початку. Друге — я думаю, що варто створити спеціалізовані підрозділи державних органів, які працювали б саме з громадянами з тимчасово окупованих територій. Головне, щоб не було упередженого ставлення до таких людей — жодного страху чи підозри щодо цих документів. Люди просто мають змогу підтвердити свою особу й іти далі”.

Окремо адвокатка наголошує на потребі уніфікованого підходу до документів, виданих в окупації, — щоб кожен орган не трактував їх по-своєму.

“Я б ще додала, що потрібен більш зрозумілий і системний підхід до роботи з документами, які люди отримали в окупації. Ми вже говорили про те, що ці документи автоматично не визнаються, але з них має братися важлива інформація — і тут потрібен чіткий, єдиний підхід”, — резюмує наша спікерка.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У дитячій версії застосунку Monobank з’явилася нова кнопка “Попросити гроші у батьків”. За її допомогою дитина може сформувати запит на певну суму, а батьки — погодити його або відхилити.

Про нову функцію повідомив співзасновник Monobank Олег Гороховський.

Як працює нова функція Monobank

Для надсилання запиту дитині потрібно натиснути кнопку “Попросити гроші у батьків”, після чого вказати необхідну суму. До запиту також можна додати коментар. Після надсилання батьки отримують сповіщення. Вони можуть вирішити, чи переказувати зазначену суму, або відхилити запит.

За словами Гороховського, на прийняття рішення у батьків є 24 години. Для нової функції також встановили обмеження. Дитина може надіслати до п’яти запитів на гроші протягом одного дня.

До теми:

Скільки коштує зібратися до школи у 2026 році: редакція проаналізувала ціни

Як дізнатися IBAN рахунку в мобільних застосунках Приватбанку, Монобанку та Ощадбанку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!