“Найстрашніша картина, яку я бачив, була саме в Бахмуті” — так каже волонтер Максим, який приїжджав сюди з гуманітарною допомогою для мешканців. Історією своїх поїздок та вражень від одного з найважчих напрямків на фронті волонтер поділився з нашою редакцією.
18-річний Максим обирав між армією та волонтерством
Коли почалася повномасштабна війна Максиму Чечикову було 18 років. Хлопець з перших ж днів вирішив, що буде допомагати, спочатку Максим планував йти на фронт, але доля повернулася так, що юнак став волонтером. З того часу й розпочалась благодійна діяльність, з прийому переселенців у Дніпрі.
Ми створили невеликий штаб, спочатку приймали людей з інших міст, які були змушені втікати. Займалися гуманітарною допомогою, допомагали всім, хто приїжджав, чим могли. Пізніше наша діяльність спрямувалась здебільшого для поїздок фронтовими районами та допомоги військовим.
Максим Чечиков // волонтер, який допомагав Бахмуту
Маским Чечиков/фото від героя
Офіційно хлопець не створював жодну благодійну організацію чи фонд. Відкритого рахунку немає, всі кошти йдуть на картку особисто Максиму. Люди скидають по різному та в міру своїх можливостей: сума починається від 10 гривень, а бувало, що надходило 50 тис. грн одним донатом.
Після кожної своєї поїздки хлопець надає фото та відеозвіт допомоги: кому, що і куди привезли. Також Максим активно розповідає про свої поїздки в соціальних мережах — там він щоденно публікує контент, а також нагадує, що війна триває.
Мені образливо, що люди починають забувати, що в країні війна. Навіть ті люди, які раніше допомагали, припиняють це робити, і живуть особистим життям. А у військових та цивільних запитів все більше і більше.
Волонтер // про тих, хто забуває про війну
Маским Чечиков в Бахмуті/фото від героя
Під час поїздки у Бахмут волонтер потрапив під обстріл
Перша поїздка Максима була в грудні 2022-го року, юнак поїхав допомогти бахмутянам. Загалом в Бахмут, каже Максим, він приїздив близько десяти разів разом з іншими волонтерами. Небайдужа молодь допомагала, привозили харчування, павербанки, ліхтарики тощо.
В міру того, що потребували мешканці. Через два тижні після першої поїздки в Бахмут район, в якому знаходився один із Пунктів Незламності (ред. Забахмутка) і куди привозили допомогу, вже був захоплений росіянами.
Під час другої поїздки до Бахмута ми потрапили під обстріл росіян. Стріляли з РПГ (ред. ручний протитанковий гранатомет). Нам насправді дуже пощастило, що все обійшлося і всі вціліли. Проте довелося розвернутися і поїхати назад до міста.
Максим Чечиков // волонтер
Кілька наступних поїздок було вже в центр Бахмута, продовжує Максим. Герой каже, що наступні поїздки були для волонтерів небезпечними. Автомобіль регулярно обстрілювали росіяни касетними снарядами, артилерією, і з різних снайперських гвинтівок. Попри це, юнак не полишав справи.
За словами Максима Чечикова – Бахмут, як був, так і залишається найскладнішою точкою серед всіх, у яких він побував. Під час поїздок атмосфера була максимально страшною. Люди жили в цьому жахітті, і стали беземоційні:
Зруйнована будівля в Бахмуті/фото від героя
Реакція людей… Її не було. Люди стали атрофовані повністю до всього. Вони ні на що не реагували. Коли ми присідаємо, бо починають “крити” касетними снарядами, бахмутяни навіть не реагували. Вони стояли, далі розвантажували гуманітарну допомогу і казали: “Це ще тихо в нас.
Максим Чечиков // про обстановку в Бахмуті
Максим каже, вже потім зрозумів, що бували дні коли було тихіше, а бувало, коли дуже гучно. А загалом кожна поїздка могла стати останньою.
Під час останніх поїздок в Бахмут Максим побачив, що до міста почали їздити всі волонтери, в тому числі й іноземні. Дехто займався тільки евакуацією, де можливо було ще проїхати, інші — гуманітарною допомогою. Деякі з них гинули. Багато іноземних волонтерів більше не повернулося додому.
Були прямі попадання по волонтерах. Окупанти безжально обстрілювали всіх, кого бачили. На наших очах руйнувалися будинки, а уламки падали на наші голови. В будинках теж гинули люди, цивільні. Загалом там залишалося ще дуже багато мешканців, як для міста, в якому тривають активні бойові дії.
Максим Чечиков // волонтер
Остання поїздка в Бахмут була в кінці лютого 2023 року. Блокпостів не було, людей майже теж, Бахмуту залишалися лічені дні до окупації.
Бахмут/фото від героя
Треба було на свій страх і ризик розуміти, куди ти їдеш і що робиш, — пояснює. — Бо як таких блокпостів вже не було, і можна було виїхати прямо на позиції.
Максим Чечиков // згадує про останні поїздки в Бахмут
При кожному в’їзді в місто, каже Максим, воно горіло. Був дим, вогонь, росіяни знищували все на своєму шляху.
Під час останніх поїздок Максима в Бахмут там залишилося ще близько двох тисяч людей. Додамо, що волонтери та поліція ще в лютому 2023 року евакуювали людей, попри обстріли. Втім, була частина населення, яка з невідомих причин залишалася в місті.
Чимало з цим людей потім вивезли до територій підконтрольних росії. Але ті, кого зустрічав Максим в лютому, щиро раділи, коли бачили українських захисників та волонтерів:
Кажуть, що там ждуни. Але я б так не сказав. Я бачив, як люди раділи, коли бачили українських волонтерів, коли бачили ЗСУ. Я бачив бахмутян, які відкрито і напряму могли сказати, що їх обстрілювала росія.
Волонтер // про ждунів у місті
Однак, каже хлопець, по поведінці деяких мешканців можна було зрозуміти, що і “не все так однозначно”. Це проявлялося у розмовах, поглядах на волонтерів чи спогадах про радянський союз.
Людей, які були за росію і прямо це могли сказати – не було. Ніхто цього ніколи не скаже. Я розумію, якщо прийшли росіяни, то вони будуть брати гуманітарку в росіян або дружити з ними. А якщо прийдуть українці, то вони так само поводитимуться з ними, бо вони просто переймаються за своє життя. Тут треба поставити себе на їх місце. Це нормально. Вони хвилюються про себе і за те, що з ними буде. Але прямої проросійської позиції не було ніколи.
каже Максим // про цивільних у місті
Максим на фоні зруйнованої школи/фото від героя
Люди намагалися говорити українською, зауважує хлопець. Багатьом з них було важко, але вони старались. Деякі мешканці поважного віку спілкувались все-таки російською, бо вони виросли в срср і української не знають, згадує Максим.
Війна затягнеться надовго
З часом волонтерська діяльність Максима перейшла від гуманітарної допомоги суто до допомоги військовим — закупівлю амуніції, харчування, інших речей, необхідних для армії. За півтора року війни хлопець побував ледь не на всіх напрямках фронту. Бувало така, згадує герой, що волонтерив магазин й купували енергетиків. Їх потім роздавали хлопцям.
Максим розповідає, що часто спілкується військовими, але, на жаль, не бачить в них позитивного настрою. Захисники здебільшого кажуть, що все це надовго і перемога нам дасться дуже нелегко. Однак зауважує, що підтримку від цивільних людей ЗСУ відчувають дуже потужну.
Про плани на майбутнє
Зараз хлопець навчається на 4 курсі університету. А поміж тим займається волонтерством. Ким був у цивільному житті, каже, навіть вже і не пригадує. То було зовсім інше життя, зовсім інші думки та світогляд.
Максим Чечиков, волонтер/фото від героя
Поки триває війна і захисники ціною власного життя відвойовують нашу країну та право на існування, Максим не може стояти осторонь і удавати, що нічого не відбувається.
Планів після перемоги хлопець не будує. Пріоритет зараз — це допомагати військовим і всіма силами наближати нашу перемогу. В цьому може допомогти кожен.
Звідусіль лунають заяви про можливий мир з росією. Проте своїми діями країна агресорка не показує ту саму готовність до миру. Росія продовжує обстрілювати міста та вбивати українців.
Відеоператор Бахмут IN.UA Роман Потапенко побував у двох прифронтових містах: Краматорську та Добропіллі. Ми дізнавались, що думають про мир з росією донеччани.
Мир з росією? Що думають про це мешканці Краматорська та Добропілля
Український стяг в Краматорську / фото Роман Потапенко
У Краматорську вітряно, але на вулицях багато людей. Місцеві прогулюються, віпочивають на лавочках, у місто прийшла весна, на перший погляд тут “спокійно”. Хоча вибухи тут доволі часті, місто періодично обстрілюють росіяни.
На вулицях людно / фото Роман Потапенко
У мешканців Краматорська ми питали:
Чи вірять жителі прифронтових міст у закінчення війни?
Що вони думають про можливу мирну угоду, майбутнє України та чи варто довіряти ворогу?
Яким країнам чи міжнародним лідерам довіряють як посередникам у перемовинах щодо припинення вогню?
Мешканці з журналістами спілкуються неохоче, але нам вдалося отримати кілька коментарів. Поза камерою люди стверджували: довіряти росії не варто. Ті, хто не боїться говорити на камеру, кажуть, що вірять в силу дипломатії.
Місцева жителька Краматорська / фото Роман Потапенко
Одна з жительок Краматорська розмірковує, що допогти припинити війну в Україні, на її думку може бути дипломатія. Жінка додає, що як посередникам угоди довіряла б лідерам Франції та Італії.
У Добропіллі місцеві теж неохоче коментують на камеру, поза нею, кажуть, що росії довіряти не можна.
Дивіться відео, в якому жителі прифронтових міст Краматорська та Добропілля розповідають про власні думки щодо закінчення війни
Після початку повномасштабного вторгнення росії багато українців були змушені покинути свої домівки, рятуючи свої життя. Серед них — пані Наталя, мешканка Бахмута, яка у 2022 році евакуювалась до Дніпропетровської області. Але, попри всі труднощі, жінка не опустила руки, а започаткувала власну справу.
Нове життя у селі: з чого все почалося
Переїхавши до одного з невеличких сіл Дніпропетровщини, Наталя стикнулася з проблемою, знайомою багатьом переселенцям: відсутністю роботи та фінансової стабільності. Але опускати руки жінка не збиралася. Вона мала досвід у вирощуванні курей в Бахмуті, та цього разу вирішила спробувати свої сили у розведенні свиней.
“У Бахмуті мала невеличке господарство, тут вирішила спробувати вирощувати свійських тварин”.
Жінка самотужки придбала одразу 12 свиней і взяла на себе повну відповідальність за їх догляд. Протягом року Наталя вирощувала тварин, годувала домашніми кормами, слідкувала за здоров’ям.
Господарство пані Наталі / фото надане героїнею
Через рік клопіткої праці господарство пані Наталі почало давати перші результати. Вона вирішила запропонувати людям домашнє м’ясо власного виробництва. Зараз у її домогосподарстві залишилося 11 свиней.
Особливістю бізнесу Наталі є можливість доставки м’яса поштою. М’ясо перед відправкою жінка підморожує, аби зберегти якість продукту. Вона відправляє замовлення поштою, дбаючи про те, щоб кожен клієнт отримав свіже та якісне м’ясо. Уже зараз продукція має попит серед земляків та інших охочих скуштувати натуральний продукт без хімії.
“Люди замовляють, дякують, кажуть, що м’ясо дуже смачне та свіже”, — з радістю розповідає жінка.
Підтримати бахмутянку можна, замовивши її продукцію. Для деталей та оформлення замовлення потрібно зв’язатися з Наталею телефоном +380 (50) 247 1670.
Родина бахмутян Марина й Андрій раніше жили в центрі міста, виховували двох дітей 5-річного Микиту та 2-річну Майю. В травні 2022 року сім’я разом з […]
Рівно рік тому Бахмутське товариство захисту тварин «Лада», рятуючись від війни, евакуювалося на Дніпропетровщину. За цей час волонтери допомогли врятувати сотні собак від неминучої загибелі. […]
Бахмутяни були вимушені покинути свої будинки та їхати у невідомість у пошуках безпеки для себе та для своїх родин. У місті вони залишили не тільки […]
