Рівно рік тому Бахмутське товариство захисту тварин «Лада», рятуючись від війни, евакуювалося на Дніпропетровщину. За цей час волонтери допомогли врятувати сотні собак від неминучої загибелі.

Керівниця «Лади» Марина Шажко розповіла редакції «Бахмут. IN. UA», що сталося за минулий рік у притулку та як він готується до зими.

Евакуація з Бахмута і новий дім на Дніпропетровщині

Сьогодні, 28 вересня, виповнився рівно рік, як Бахмутське товариство захисту тварин «Лада» евакуювалося в село Вільне Дніпропетровської області. Наразі волонтери опікуються понад 200 собаками.

На цьому місці ми все «починали з нуля». Тут була територія корівнику, але не було ні вольєрів, нічого необхідного. Тому ми зверталися за допомогою до людей та фондів для будування вольєрів, придбання будок і усього іншого.

Завдяки фонду «United for Animals» ми постійно маємо корм для годування наших тваринок. Ми його не купуємо, це благодійна допомога. Також на нашій території знаходиться склад для корму, який надається для тварин Донеччини. Вантажівки не їздять в Донецьку область, тому волонтери забирають його від нас.

Зараз ми маємо 203 тваринки. З Бахмута евакуювали 145, а за цей час взяли ще. Це тварини, яких врятували із зони бойових дій: Красногорівки, Курахового, Часів Яру, Мар’їнки та багатьох інших місць. Ці тваринки пройшли реабілітацію, і зараз ми шукаємо їм нові родини.

Марина Шажко // керівниця «Лади»

За словами волонтерів, за минулий рік новий дім вдалося знайти для понад 10 собак. На цьому «Лада» не збирається зупинятися. Нові власники потім тішать бахмутян світлинами і відеозаписами з чотирилапими. 

До нас приїжджають люди, які дізнаються про нас, з нашого села та з району. Ми дуже обережно підбираємо власників, тому що тварини багато пережили. Шукаємо їм такі родини, щоб вони почували себе, як вдома. 10 тварин точно знайшли новий дім. Ми відслідковуємо їхню долю, перебуваємо на постійному зв’язку з родинами. Нам надсилають фото і відео.

Люди беруть не тільки молодих собак, а й старших, які пережили обстріли. Наприклад, в Бахмуті тваринка була серйозно поранена, знайшли їй родину. Там супер умови. Ми дуже радіємо за них і сподіваємось, що зможемо прилаштувати якомога більше тваринок із нашого притулку.

Марина Шажко // керівниця притулку «Лада»

Підготовка до зими

Наразі притулок має багато потреб. Так, потрібно відремонтувати дах, утеплити приміщення, зокрема й ті, де знаходяться хворі тваринки.

Дуже складно з допомогою. Розуміємо, що всі люди опинилися в скрутному становищі. Ми поширюємо дописи в наших соцмережах. І тільки завдяки людям, тільки завдяки благодійній допомозі ми існуємо. Дуже сподіваємося, що так буде й надалі, що ми зможемо далі розвиватися і наш майданчик буде жити.

Солома в нас є на зиму. На одну тонну допомогли зібрати люди, а ще дві тонни нашим тваринкам безкоштовно подарувала агрофірма з села. Ще треба трава. Також донори нам закупили дві тонни паливних брикетів, але цього дуже мало. Минулої зими ми витратили п’ять кубів дров та дві-три тонни брикетів. У березні це все скінчилося, тому розуміємо, що дров треба купувати більше і ще приблизно тонну брикетів докупити.

Марина Шажко // керівниця притулку «Лада»

Як допомогти Бахмутському товариству захисту тварин «Лада»?

10 гривень або навіть менші суми для волонтерів дуже важливі. Притулок приймає донати:

• карта Приватбанку: 4731 2196 5029 6076
• карта ПУМБ: 5355280210133995
• карта Моно: 4441114426950984
• PAYPAL: [email protected]
• Отримувач: Шажко М.В.

Мрії про повернення в Бахмут

Волонтери додають, що після завершення війни мріють повернутися в рідний Бахмут.

Коли ми виїжджали з Бахмута, то вважали, що це, можливо, на пів року, до травня максимум. Зараз ми розуміємо, що це надовго. Ми мріємо повернутися додому, хоч це і буде нескоро. Назву нашої організації ми не змінюємо. Ми — Бахмутське товариство захисту тварин «Лада». По-іншому ніяк!

Марина Шажко // керівниця евакуйованого притулку з Бахмута

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Андрій Лоза — бахмутянин, свободівець, учасник Революції 2004 року та Революції Гідності. У 2014 році він був затриманий силовиками “беркута”, а після цих буремних подій став учасником АТО.

Детальніше про життя у довоєнному Донецьку, діяльність у Бахмуті, сфабриковану справу та утримання в СІЗО, а також про майбутнє Бахмута і теперішню діяльність дивіться у відеорепортажі Романа Потапенка для Бахмут IN.UA.

Боротьба за Україну

За словами відомого активіста, його повний перехід на українську змінив його життя. Він відбувся в той час, коли відбулася “помаранчева революція”.

Бахмутянин також брав участь в Революції Гідності з 1 грудня 2013 року грудня по 19 січня 2014 року. Воно завершилось затриманням силовиками “беркута”.

19 січня відбулося моє затримання. На той час я був у статусі помічника народного депутата. Бейдж був. Я також був позаштатним кореспондентом газети всеукраїнського об’єднання “Свобода”. Бейдж був. Я розраховував на те, що ми живемо в правовій державі. Як виявилось — ні,

Андрій Лоза // активіст з Бахмута

Життя в СІЗО було досить складним. Саме його перебування там було за сфабрикованою справою. Воно супроводжувалось постійним насиллям.

Чоловік має великі плани. Він вже розуміє, що після війни буде брати участь у відновленні Бахмута та його подальшому розвитку.

Більше цікавинок про життя, думки та плани бахмутського активіста, дізнавайтесь у нашому репортажі за посиланням.

Читайте також:

•  “Моя особиста сімейна фортеця”: бахмутянка, яка захищала Бахмут про рідне місто
• “Прийшло усвідомлення, що Кременчук стане другим домом”: музикант з Краматорська займається творчістю у новому місті
• “Це міф, що одинокий чоловік або жінка не можуть усиновити дитину”: як в Україні діє процедура усиновлення під час війни. Розпитали експертку Олену Ремень

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Подружжя Олена і Тарас Головко познайомились на Донеччині. Тоді під час антитерористичної операції Тарас приїхав захищати Донбас. Згодом до лав військослужбовців долучилась і сама Олена. Пара разом обороняла Бахмут, а після втрати міста вони продовжують служити державі, але на інших кордонах — між Україною та Європою. 

Про бажання стати на захист рідної країни, службу під час повномасштабного вторгнення та втрату Бахмута, Олена розповіла журналістам Бахмут. IN.UA.

Бахмут – особиста сімейна фортеця

Олена Головко народилась в місті Горлівка Донецької області. Проте все життя жінка прожила в Бахмуті, яке і вважає своїм рідним місто. Тут вона закінчила школу і технікум. 

“Це місто, де народилася моя донька і місто, яке назавжди залишиться в моїй пам’яті, як моя особиста сімейна фортеця”, — каже Олена про Бахмут.

Чоловік Олени Тарас родом з російської федерації, проте все життя прожив у Волинській області. Під час АТО, каже бахмутянка, він приїхав захищати кордони рідного Донбасу. 

“Це людина, яка надала мені сил жити далі, розуміти, для чого то все. Це людина, яка є мені другом і людина, яка разом зі мною до кінця”, — каже Олена. 

2014 рік: початок війни 

У 2014 році в Україні почалась війна, росіяни окупували Горлівку, рідне місто героїні, та любов всього життя Бахмут. Тоді вже під час деокупації Бахмута до міста приїхали інструктори з Канади, які здійснювали навчання тактмеду.

На цих тренінгах Олена познайомилася з військовослужбовцями, які показали жінці, що самоідентифікація як громадянина України може відбутися і через захист своєї країни. Тоді ж вона вирішила, що теж стане на захист своєї домівки. 

“Саме у 2014 році відбулась самоідентифікація мене, як захисника. Захисника майбутнього моєї доньки, бо тоді я вже ставила собі питання: А що я залишу сама собі ? Яку країну я їй залишу? Таку, як залишили мені батьки? Я вже тоді розуміла, що щось не так і так не має бути. Тому здійснила свідомий вибір і пішла навчатися професійно військовій справі”, — розповідає жінка.

Олена зауважує, що завжди дуже хотіла і прагне досі, зробити все, щоб Україна була цивілізованим європейським суспільством для її доньки.  

Повномасштабне вторгнення: переддень 

Початок повномасштабного вторгнення Олена зустріла вдома. 23 лютого була її крайня зміна на лінії розмежування. Це був умовний кордон, пункт пропуску з тимчасово окупованої території. 

О 20:00 жінка завершила свою робочу зміну і поїхала додому. В нічний час доби Олену змінив її чоловік зі своїми побратимами. Вже тоді відчувався, пригадує героїня, той накал перед офіційним повномасштабним вторгненням. 

“Те, що відбувалося далі, то було щось фантастичне. Бо ніхто нічого не розумів, як цивільні так і військові. Перші хвилини були такі, як і в більшості людей. Почалась повномасштабна війна. Це вже друга така дата, найстрашніша у моєму житті. Коли ти розумієш, що в твоїй країні війна, біля тебе війна і ти сам учасник тієї війни”, — каже Олена. 

Перші дні “24-го лютого” 

Перше, що Олена зробила після перших сирен та вибухів, це зібрала свою на той момент ще неповнолітню доньку, взяла найнеобхідніші речі, а це документи, нагороди та ювелірні прикраси, та відправила її  в невідомість на інший кінець країни. Вже тоді вона сказала своїй доньці, що не знає, чи повернеться. 

Потім героїня перестала рахувати числа на календарі, час вимірювала місцями. На вулиці було або тепло, або холодно.

“Це такий термін часу, який ти просто проживаєш. Бо в тебе є одна ціль – вижити”, — пригадує захисниця.

Спочатку підрозділ Олени здійснював охорону умовної лінії розмежування і тримав захист міста Попасна. Пізніше була оборона Бахмута. 

Найважче було, каже, спокійно спілкуватися зі своїми друзями, а потім їхати їх забирати в останню путь. Фізична втома, каже Олена, була ні про що, її не помічаєш. Поступово звикається до вибухів, і вже чітко розрізняєш, що і на якій відстані відбулося. Сама ж оборона Бахмута стала для Олени її особистою поразкою.

“Мені завжди буде здаватися, що я щось недоробила, не змогла… Важко було зрозуміти, що людей, з якими ти служив 10 років, вже нема”, — згадує.

Наші дні 

Зараз Олена разом із чоловіком стоять на захисті кордонів з Європейським союзом. 

“Ми залишаємось в Україні, продовжуємо захищати нашу Україну, трохи на інших рубежах. Кожен зробив вибір сам за себе. Це така гордість і гордість, що ти не зрадив сам собі. Не злякався, навіть у надважких ситуаціях”, — наголошує.

Є бажання повернутися вже в деокупований Бахмут, зізнається Олена, але не жити там. Психологічно жити на кістках своїх загиблих друзів, каже, вони не зможуть.

Втрату Бахмута Олена вважає свою найбільшою особистою поразкою. Бахмутянка каже, що їй буде завжди соромно через втрату свого міста. Але, продовжує, це також є частиною нашої історії.

“Це така особиста поразка, моральна поразка, яка буде з нами до кінця життя”, — підсумувала жінка. 

Читайте також:

• Трагедія Іловайська: редакція публікує архівні світлини 2014 року
• “Прийшло усвідомлення, що Кременчук стане другим домом”: музикант з Краматорська займається творчістю у новому місті
• “У нас переворот в країні”: спогади про проголошення Дня Незалежності від горлівчанки Галини Докашенко

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!