Дискусії щодо перейменування вулиць активно почали вестись після подій Євромайдану і питання залишається актуальним й досі. Редакція «Бахмут IN.UA» поспілкувалась із краєзнавцем, заступником голови комісії з дерусифікації Дружківки Павлом Островським щодо того, як відбувається сам процес перейменування та які кроки потрібно зробити громаді для того, аби досягти успіху в цьому питанні.

Навіщо Бахмуту перейменовувати вулиці?

Перш за все необхідно сказати, що ця процедура важлива не тільки для Бахмута, вона важлива і для інших громад України. А російсько-українська війна, яка триває вже більше 9 років, тільки підкреслює необхідність відмовлятись від російських та радянських наративів.

«Ми розуміємо, що це питання самоповаги, питання того, що ми українці, у нас є своя історія, і ми повинні підкреслювати своє: своїх героїв, свої символи, а не ті, які були нав’язані», — говорить Павло Островський.

Після того, як дерусифікація значною мірою почала ширитись східними регіонами України, чимало схвалення вона отримала насамперед від військових ЗСУ.

Активіст має увазі популярну традицію називати вулиці нейтрально, наприклад вулиця Вишнева, Квіткова, Сливова тощо.

Покрокова інструкція для перейменування вулиць у Бахмуті

Крок 1. Знайти активну громаду

Бахмут — це місто в евакуації, мешканці Бахмутської громади, розселені по усій Україні, хтось тимчасово проживає за кордоном, тому активна громадськість та журналісти повинні спонукати місцеву владу до питання декомунізації вважає активіст.

«Ми всі розуміємо в якому стані зараз Бахмут, але зараз є законодавство і його треба виконувати. Місцева адміністрація має залучати мешканців Бахмутської громади до процесу перейменування вулиць, щоб, коли ми повернемось, коли Бахмут буде звільнений, коли над Бахмутом будуть українські прапори, не залишилось й сліду від росії в назвах топонімів. 

Щоб були не радянські і не російські вулиці і, щоб жителі вже знали, що їхні вулиці мають назви на честь українських захисників, на честь українських героїв, на честь письменників, культурних діячів, історичних діячів, але українських, не російських, не цієї країни, яка зруйнувала Бахмут, зруйнувала їхні домівки. 

Для багатьох це дуже важливе питання  і навіть те, що зараз Бахмут знаходиться в окупації це не перешкоджає місцевій владі виконувати свої повноваження, тобто це питання тільки політичної волі та бажання», — переконаний Павло Островський.

Краєзнавець додає, що у великих містах, як Київ чи Дніпро — є центри які об’єднують мешканців бахмутської громади, вони також можуть стати центрами комунікації про такі зміни. Також у роботу мають включитись різні медіаресурси, телеграм-канали, які працюють на аудиторію Бахмутської громади і будуть допомагають поширювати інформацію, популяризувати саму ідею перейменування вулиць. 

Ці майданчики, каже співрозмовник, мають змогу поширювати та пропонувати варіанти назв: на честь кого планують назвати, хто ці люди, також кожен небайдужий громадянин може поширювати інформацію та долучитися до такого обговорення.

Крок 2. Звернення до влади

Після того, як збереться група зацікавлених людей, які готові працювати над тим, щоб наповнити назви вулиць Бахмуту українськими сенсами, варто звернутися з письмовою заявою до голови Бахмутської військової адміністрації і запропонувати розпочати процес із перейменування вулиць.

Крок 3. Громадські обговорення

Після того, як комісія розгляне всі запити від громади, голова військової адміністрації призначає громадські обговорення на яких власне мешканці визначаються щодо нових назв вулиць. Отже, це питання тільки бажання і спроможності це організувати. Місцеві телеграм канали, місцеві медіа, громадські організації повинні допомогти організувати цей процес якісно, допомагати також у проведенні обговорень.

«Це все можливо провести в онлайні і найбільші міста України проводять такі обговорення саме так. І тому це знову ж таки питання бажання влади, військової адміністрації і голови, який зараз приймає такі рішення. Тобто це повністю відповідальність голови військової адміністрації», — пояснює Павло Островський.

Крок 4. Прийняття рішень

Наступний крок — голова адміністрації приймає рішення за результатами тих громадських обговорень. Таким чином найголовнішим важелем у перейменуванні є люди — вони висувають та обирають варіанти назв вулиць, які їм подобаються, шляхом голосування обирають найкращий, а рішення затверджує  голова.

Як довго триває процес перейменування вулиць?

«До двох місяців, тобто там є різні процедури, але як правило це може бути місяць або два. Такі строки визначені у законодавстві», — говорить Павло Островський.

Що робити у випадку якщо громада не згідна з рішенням військової адміністрації?

«Найбільш правильно буде висловлювання своїх позицій в ході громадських обговорень. Спеціально для цього вони і були придумані, щоб визначити позицію мешканців громади, якщо якась назва не подобається, то можна проголосувати проти цієї пропозиції, голосувати на користь іншої назви або пропонувати свою», — додає активіст.

Що відповідати тим, хто вважає, що це питання не на часі?

«Коли як не зараз відмовлятись від всього російського, позбуватись цих нав’язаних символів окупаційними режимами? Це була спрямована російська політика, щоб центральні вулиці міста називали на честь Пушкіна, Толстого, Леніна. Ці назви не просто ж так з’явились. 

Це цілеспрямована політика, щоб показати вищість російської культури над українцями і показати, що українська мова годиться тільки для фольклору і всяке таке, а от російська культура це щось високе та цінне. Це ж робилось для того, щоб маргіналізувати українську культуру та мову. 

А нам зараз потрібно не повторювати тих помилок останніх 30 років, коли обирали в ради комуністів, регіоналів, тобто сили, які відверто позиціонували себе як антидержавні, антиукраїнські. Нам потрібно пам’ятати нашу історію, наших героїв, наших захисників», — резюмував Павло Островський.

• Чому донеччани незадоволені перейменуванням пам’ятника Артему в Святогірську
• У спідниці та з російською газетою: чому донеччани хочуть передати Святогірську Лавру до ПЦУ
• Перейменування вулиць, пов’язаних з російськими діячами в Бахмуті: чи на часі це питання

Текст підготувала стажерка Ірина Кріксон

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

В Україні створили Централізовану закупівельну організацію (ЦЗО) для Державного агентства відновлення. Новий орган допомагатиме прозоріше використовувати кошти.

Про це повідомили в Агентстві відновлення.

Відновлення України

Рішення про створення Централізованої закупівельної агенції було ухвалено в Кабінеті міністрів ще 1 квітня. Структура вже запрацювала. Загальну роботу ЦЗО координуватиме Агентство відновлення. Закупівлі через ЦЗО почнуть після наказу Агентства відновлення. Незабаром презентують модель закупівельної організації. Також оголосять конкурс на відбір керівника.

“Стандарти ЄС, мінімізація корупційних ризиків та оптимізація витрат — основні принципи роботи ЦЗО. Ми закладаємо фундамент чесної, міжнародно визнаної системи закупівель відновлення“, — наголошує голова Агентства відновлення Сергій Сухомлин.

Функції закупівельної організації виконуватиме державне підприємство “Інфраструктурні проєкти”, яке має покращувати якість процедури закупівель для будівництва, визначивши єдині вимоги, систему контролю та звітності.

Через новоутворену організацію закуповуватимуть експертизу будівництва, технагляд, інженерні послуги, будівельні роботи та необхідні матеріали, а також утримання доріг. Все це проходитиме через відкриті торги.

Читайте також:

• Бахмутська лікарня в Броварах: графік роботи, телефон та послуги станом на 2025 рік
• Хто має ініціювати діалог у громадах? Досвід Святогірська та питання Бахмута
• Житло для переселенців у Гостомелі: що відомо про будівництво для бахмутян

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Громадські активісти з Донеччини й Луганщини, а також представники влади обговорили формати порозуміння й подолання конфліктів у громадах Сходу. Під час зустрічі обговорювали кейси діалогів у деокупованій громаді, а також порушили питання відповідальності за діалоги в тимчасово-окупованій громаді на прикладі Бахмута.

Більше про зустріч читайте в матеріалі.

Примітка. 25 березня відбулась онлайн зустріч “Студії Сходу: діалогові формати порозуміння і подолання конфліктів” в рамках проєкту «Посилення спроможності активістів українського Сходу впливати на процеси відновлення регіону (ІІ фаза)» за підтримкою Міжнародного фонду «Відродження», який реалізує ГО “Асоціація “Відродження та розвиток” у співпраці з консорціумом організацій ВГО “Асоціація сприяння самоорганізації населення”, ГО “Центр політико-правових реформ”, ГО “Громадська ініціатива Луганщини”.

Для чого потрібні діалогові формати?

Тренерка та фасилітаторка діалогів Наталія Кертичак, представниця “Фонду Освіта для Демократії”, поділилася з учасниками досвідом використання діалогового підходу. Її організація активно впроваджує такі методи в Польщі та Україні, допомагаючи знаходити спільну мову та долати розбіжності. Пані Наталя розповіла про основні принципи діалогу та про те, як він може стати важливим інструментом для згуртованості та підтримки громад у непрості часи.

“Діалог — це процес справжньої взаємодії, у якому люди слухають один одного настільки уважно, щоби в них відбулася зміна, внаслідок того, що вони дізналися. Це така досить філософська дефініція…Діалог — це щоб слухати та ставити питання, щоб поглибити своє розуміння”, — пояснює пані Наталя.

За її словами, часто діалогами називають те, що ним не є. Це не робоча зустріч,  майстер-класи тощо. Діалог покликаний для того, щоб зрозуміти різні думки. Під час діалогів повинен бути фасилітатор, а також попередньо учасниці та учасники діалогу мають прийняти певні правила. Важливою рисою діалогу – це те, що в діалозі всі є рівними, кожен та кожна може поділитися своїм досвідом незалежно від свого соціального статусу.

“Дуже важливим є те, що результатом діалогів не має бути те, що хтось когось переконав в чомусь, що хтось перемагає. Мета діалогу — досягнути глибшої рефлексії над власними думками, переконаннями чи упередженнями”, — підкреслює фахівчиня.

Для громад, які опинилися у складних або кризових умовах, важливо мати можливість говорити та бути почутими. Саме через діалог люди можуть знайти спільну мову, зрозуміти одне одного та рухатися вперед. У таких розмовах немає місця суперечкам, осуду чи конфліктам – навпаки, це спосіб знайти спокій та порозуміння.

Водночас як зазначає експертка, багато людей бояться починати такі діалоги. І це природно – сьогодні в суспільстві багато напруги, важких переживань, а досвіду подібних зустрічей у багатьох просто немає. Саме тому цей формат ретельно напрацьовували, щоб зробити його безпечним, щирим і комфортним для кожного учасника. І що найважливіше – люди з Донеччини та Луганщини змогли довести: навіть у непростих умовах відверта розмова здатна об’єднувати та давати надію.

Діалоги порозуміння: приклад деокупованої громади Святогірська

Зустріч присвятили пошукам тих форматів спілкування, які вже працюють у громадах Сходу, аби ці практики могли використовувати громади Донеччини та Луганщини — як ті, що під контролем України, так й ті, які наразі є тимчасово-окупованими, але їх адміністрації продовжують працювати в евакуації.

Прикладом успішного діалогу подолання конфліктів поділився Володимир Рибалкін, голова міської військової адміністрації Святогірська. Нагадаємо, що Святогірськ був окупований російськими військами 7 червня 2022 року, а вже на початку вересня місто деокупували. Окупація тривала кілька місяців, і в цей час в Святогірську лишались люди без інформації про те, що відбувається довкола. Деокупація стала викликом, адже попри те, що з людьми тримали контакт, після звільнення довелось заново налагоджувати зв’язки з громадою. Зараз місцеві мають номер голови МВА — це його особистий телефон, на який зателефонувати може кожен, але на початку деокупації дії влади були під пильним оком громади.

“Люди дуже насторожено ставилися до адміністрації…Першим, що ми зробили, і я думаю, що дуже успішним, було створення Координаційного волонтерського центру. Очолили його люди, які були в окупації”, — ділиться досвідом Володимир Рибалкін.

Завдяки рішенню довірити керування центром людям, які безпосередньо жили в окупації, адміністрація оперативно отримала повний список людей, які перебували в громаді та потреби цих людей.

“Люди більше довіряли перші місяці таким же, як собі, які так само мали досвід окупації”.

Виклики перед громадою постали й через те, що налагоджувати діалоги потрібно було і з родичами людей, які покинули Святогірськ разом з росіянами.

“Я хочу це розповісти, щоб всі розуміли, який важкий цей період і як важко розставити пріоритети для того, щоб не образити людину, яка там була. Тому що дуже багато вішали ярликів, що якщо залишилась людина, то це 100% сепаратист, або чекаєш “рускій мір”. Але там у всіх різні історії…”, — пояснює Володимир Рибалкін.

Зараз Святогірськ відновився, допомогли у цьому і міжнародні організації та союзники, зокрема це місто побратим з США — Істон. Щомісяця з обох боків організовують зустріч, де представляти інтереси громади може не лише МВА, але й жителі.
Так вони відчувають, що мають вплив та їх голос чутний в громаді. 

Хто може брати ініціативу для діалогу з громадою ще не деокупованих міст?

Для цього прикладу взяли на розбір Бахмут, чия територія окупована, а люди наразі розкидані по всій Україні. Минулого року Бахмутська МВА анонсувала проєкт побудови житла для бахмутян на Рівненщині, у селищі Гоща, однак для цього бракувало порозуміння між громадами: у жителів Бахмута не питали, чи хочуть вони жити в цій громаді, а гощанці стикнулись з несподіваною для них новиною. Як результат — упереджене ставлення до ВПО. Водночас, безпечний майданчик для діалогу між 2 громадами за участі фасилітатора міг би допомогти цій ситуації. Проте хто повинен його ініціювати? Питанням цікавилась головна редакторка Бахмут IN.UA та голова ГО “Бахмутська Фортеця”.

“Для організації партисипації громади, за цим пошуком діалогу все ж таки має звертатися міський голова, очільник громади”, — висловлює думку громадська активістка з Краматорська Юлія Володченко.

Громадська діячка розповіла про досвід Гірської громади, яка також працює в евакуації. Саме очільник громади ініціював процес і залучив до створення Стратегії відбудови фасилітаторів з організації “Ro3kvit”. Ця громадська організація максимально залучила в обговорення громаду, а сам процес будували на основі діалогів серед мешканців.

Володимир Петров, представник хабів “ЯМаріуполь”, наводить приклади міської ради Маріуполя, яка провела вже кілька подібних діалогів за ініціативи міської ради. Визначили проблеми, навколо чого буде йти дискусія, визначили точки дотику — приміщення для цього міста виділяли їм на безплатній основі, а фасилітаторів залучали серед своїх містян, які працюють в бюджетній системі, попередньо їх навчаючи.

Модератор зустрічі Олег Гришин додав, що у будь-якому діалозі має бути лідер, який поведе громаду за собою і якщо ним не виступає міська влада, то допомогти в цьому можуть й громадські активісти, а ресурс на організацію майданчика знайдеться.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду “Відродження”.

Читайте також:

• ТОП-5 пропозицій для збереження ідентичності українського Сходу
• Громадськість Донеччини й Луганщини обговорить виклики й кейси деокупованих громад: як долучитися до обговорення
• Влада та громадськість: як вони можуть співпрацювати (ВІДЕО)

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!