Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

Семаковська Тетяна 12:00, 1 Квітня 2024
Солевидобуток на території Бахмутського краю / фото Іван Сидоров

Бахмутські соляні шахти — це те, чим була відома громада до початку повномасштабного вторгнення. Вони зараз знаходяться під окупацією, або на лінії фронту, через що відновити видобуток солі неможливо.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з завідувачем відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігорем Корнацьким, який розповів про те, як взагалі почався солевидобуток на території Бахмутського краю та як це робили наші предки.

Історія солевидобутку на Донеччині

Історія Бахмута та селищ з його найближчих околиць найтісніше пов’язана з мінералом, знак якого увічнений на міському гербі з 1811 року. Це — сіль, невичерпні поклади якої заховані у надрах бахмутського краю. Саме завдяки прибутковому соляному промислу на початку ХVІІI століття з’явилося постійне поселення козаків-солеварів на Бахмуті, відколи торський козак Бірюков знайшов тут соляні джерела із розсолом, міцнішим ніж у торських соляних озерах.

Згодом солеваріння становило основою економіки міста й визначало спосіб життя його мешканців наступні 80 років, поки в 1782 році уряд розпорядився про закриття солеварень через їх невигідність, спричинену надмірною витратою дров. Бахмутська сіль не витримувала конкуренції з дешевшою озерною та лиманською, яку купці довозили з Чорноморського узбережжя. В першій половині ХІХ століття не раз чинилися спроби відновити солеваріння на Бахмуті, але жодна з них не мала успіху.

Повернення до випарювання

Соляна промисловість у краї отримала новий поштовх до розвитку в 1871 році, коли були пробурені перші соляні свердловини та були знайдені величезні пласти підземної кам’яної солі. Спочатку сіль видобували звичним способом — випарюванням, але із властивими промисловій добі технічними удосконаленнями. Тоді у соляний пласт воду закачували, після чого підіймали нагору розсіл значної концентрації (24-26 %), з якого виварювали високоякісну сіль, спроможну конкурувати навіть на міжнародному ринку.

Так, на території нинішньої Бахмутської громади працював солеварний завод таганрозького купця Скараманги, збудований у 1873 році. Обладнання для підприємства було закуплене у Франції, за зразком одного з тамтешніх заводів. Потужність нового підприємства була визначена в 1800 тисяч пудів солі на рік. Завод успішно діяв до 1914 року, конкуруючи з соляними шахтами, які пропонували споживачам замість вивареної природну кам’яну сіль.

Перша соляна шахта і місцева легенда

Біля села Брянцівка (нині Соледар) в 1876-1880 роках була пробурена так звана “урядова” свердловина глибиною 233 метри, яка відкрила декілька розташованих на різній глибині шарів солі. Вже у 1879 році утворилася приватна промислова компанія на чолі з Летуновським, яка за 50 метрів від “урядової” свердловини розпочала будівництво першої в нашому краї повноцінної соляної шахти. Це була Брянцівська соляна копальня, що працювала з 1881 року й до наших днів. Нині вона входить у склад підприємства “Артемсіль”.

У 1889 році Летуновський продав шахту французькому акціонерному товариству. На прощання колишній власник обдарував з отриманого капіталу робітників і службовців значними на той час преміями, а вдячні робітники влаштували Летуновському зворушливі проводи. Столяр Єгор Попов, скульптор-самоук, наприклад, вирубав із солі фігуру щедрого господаря на повний зріст, яка й була встановлена в шахті. За однією з легенд, статуя “соляної людини”, що з початку 1960-х років експонувалася в краєзнавчому музеї в Донецьку і є портретним зображенням Летуновського.

280899693 744473599907378 880427149696890490 n 1ca8f
“Соляна людина” в експозиції краєзнавчого музею в Донецьку / фото з відкритих джерел

Європейські інвестори

Французьке акціонерне товариство прагнуло монополізувати соляну галузь у регіоні. З цією метою воно скупило ще декілька шахт, а саме:

  • Івановську;
  • Харламівську;
  • Деконську;
  • Деконсько-Покровську.

Разом на ці шахти припадало 86% місцевого видобутку солі. Задля концентрації виробництва “Товариство для розробки кам’яної солі та вугілля в південній росії”, як воно стало називатися, законсервувало в 1896 році останні дві шахти, залишивши в дії найрентабельнішу — Брянцевську.

Успішну конкуренцію французам складало “Голландське товариство для розробки кам’яної солі в росії”, яке заснувало в 1885 році шахту “петро великий” на околиці Бахмута, біля станції Ступки. Усю підготовчу роботу здійснив інженер з петербурга Дмитро Чернов, який з 1881 року орендував землю під шахту, розпочав бурові розвідки й довів буріння до пласта солі. Чернов згодом займав помітне місце серед акціонерів товариства й надавав йому консультаційні послуги.

Довкола Голландського рудника виникло селище-колонія, яке поступово набувало доброустрію. Тут з’явилися:

  • будинки для директорів шахти з родинами;
  • бараки для робітників;
  • будівля контори рудника;
  • школа;
  • приймальний покій із фельдшером;
  • вуличне освітлення з газовими ліхтарями.

Голландські інвестори подавали приклад соціально відповідального бізнесу, дбаючи не лише про економічну вигоду, а й про добробут населення.

283573266 575447277337579 5760620153799856199 n 73e11
Шахта “петро великий” біля станції Ступки / фото з відкритих джерел

Як почався видобуток соди

Бахмутська сіль у ці роки бурхливого промислового розвитку краю привернула увагу й міжнародного содового концерну Сольве. Так, у 1888 році Деконсько-Покровська копальня була придбана його філією — російсько-бельгійським акціонерним товариством “Любимов, Сольве і К°”. Згодом, у 1896 році, цю шахту перекупило французьке товариство й затопило з метою ліквідації конкурента.

У 1892 році в селі Верхнє, Бахмутського повіту (нині — в межах міста Лисичанськ, Луганської області) “Любимов, Сольве і К°” відкрили Донецький содовий завод, який виробляв кальциновану соду аміачним способом. Сіль для виробництва доставляли сюди залізницею зі станції Деконської. Оскільки бельгійці мали намір постачати на ринок не тільки соду, а й кам’яну сіль, то це загрожувало інтересам французького товариства. Конфлікт був полагоджений таким чином, що французи відмовилися від будівництва власного содового заводу з тим, що содовий завод Любимова купуватиме сіль у їхньої акціонерної компанії.

283496485 669506584144871 4719197571008369440 n e7131
Донецький содовий завод Товариства “Любимов, Сольве і К°” / фото

Для здешевлення виробництва “Любимов, Сольве і К°” згодом придбали маєток Карфаген (поблизу села Володимирівка, що на території теперішнього Бахмутського району), де відновили власний солепромисел. Звідси, замість постійної доставки кам’яної солі залізницею, транспортували до заводу розсіл спеціально збудованим розсолопроводом. Це була одна з найбільших подібних промислових споруд у Європі. Для приведення в дію помпових станцій була збудована високовольтна електролінія довжиною 35 кілометрів.

Так європейські інвестори в кінці ХІХ та на початку ХХ століття визначали шляхи економічного розвитку нашого краю, запроваджуючи різноманітні технічні новації й нові соціальні стандарти.

Примітка. Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає погляд Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Донецьке золото: як видобували сіль в Торі та Бахмуті

Семаковська Тетяна 12:00, 9 Червня 2024
Карта Бахмута / фото з архівів

Донеччина — унікальний регіон, який багатий на природні дари. Сьогодні згадуємо про те, як Бахмут та Тор стали осередками для видобутку солі та місцем боротьби.

Детальніше про родовища солі на Донеччині та міста розповів доктор історичних наук Володимир Маслійчук виданню “Локальна історія”.

Історія Донеччини

Тор (Слов’янськ) і Торські соляні озера були в середині XVII століття яскравою точкою, де сходились найрізноманітніші спільноти, а людські долі піддавали надзвичайним випробуванням. 

До певного часу на Тору не було укріпленого поселення. Людям бракувало питної води, бо вода в річках та криницях була солоною, а тим часом московський уряд прагнув побудувати в околицях Тора фортецю. Мобілізувавши сили, 1663 року містечко спорудили поблизу Маяцького озера (тепер село Маяки, Святогірської громади). Втім історія міста виявилася катастрофічною. Відомо, що вже 1666-го жителі Маяцького потерпали від великого голоду й почали виїжджати. 

Сіль на Тору наприкінці 1660-х – на початку 1670-х не виварювали. В 1677 році на річці Тор, спорудили фортецю “Соляний острожок”, яка швидко наповнилася населенням. Утім цей Тор — як називали місто — теж мав проблеми, подібні до Маяцька: брак продовольства, хвороби, нестабільне населення. Місто збереглося, і вже значно пізніше, 1784-го, його перейменували на Слов’янськ.

Наприкінці XVII століття на цих теренах спробували виварювати сіль із ропи й інших водойм, окрім Торських озер, і навіть намагалися закласти соляні копальні. Тор поступово втратив виняткове значення. Згодом фортецю спалили татари, населення розійшлося. Численні експерименти початку 1700-х доводили, що виварювати сіль на Тору було економічно невигідно. Місцеві озера опріснилися, лісів (для виварювання були потрібні дрова) не вистачало. Натомість терени поряд були “соленішими” і прибутковішими.

Історія Бахмута

Screenshot 531 5ec52
Бахмут / фото з відкритих джерел

Новими теренами для колонізації стали місця на південь від Тора понад річкою Бахмуткою, де відкрили значно багатші поклади соли. 

Донські козаки потребували солі, тому з 1683 року вони наїздами промишляли виварюванням на річці Бахмутці. Ропа тут була кращою, ніж поблизу Тора, але сил опанувати й заселити простір донське козацтво не мало. Під час перерви в сезонних промислах донців у 1700—1701 роках ці території зайняли ізюмські козаки під керівництвом Шидловського. Через рік під проводом підприємливого ізюмського полковника збудували й фортецю Бахмут. 

Бажання централізувати й одержавити економіку призвело до того, що року 1704 цар петро I видав Федорові Шидловському вказівку про перепідпорядкування усіх бахмутських солеварень царській скарбниці. Це спричинило незадоволення у місцевих солеварів і поклало початок великому протистоянню між урядом та донським козацтвом, відомого в історіографії як Булавинське повстання.

В 1708 році за активної участи Федора Шидловського повстання придушили. Варниці передали до казни, претензії донського козацтва на землі понад Дінцем на річках Красній та Жеребець скасували, виселили звідти всі “станиці” — відтак великим простором заволоділи козаки Ізюмського полку.

Соляна монополія Бахмута на цьому просторі була перервана 1757 року зі скасуванням внутрішніх митниць в імперії. З новоприєднаних територій сучасного західного Казахстану почали постачати елтонську сіль, що була дешевшою і її можна було давати худобі. У 1773 році до Харкова почали завозити сиваську кримську сіль.  1782 року казенне солеваріння у Торі й Бахмуті припинили. Спроби відродити заводи, зокрема замінивши дрова на кам’яне вугілля, не вдалися.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Як і коли в Бахмуті з’явилась баптистська церква

Семаковська Тетяна 11:00, 8 Червня 2024
Дім молитви
Дім молитви Євангельських християн-баптистів у Бахмуті / фото з відкритих джерел

У жовтні 2023 року виповнився б 31 рік з дня відкриття в Бахмуті Дому молитви євангельських християн-баптистів. Ця споруда знаходиться за річкою Бахмуткою, по вулиці Горького, 26. Свого часу будівля була однією з найкрасивіших у місті.

Про це історик, дослідник історії розвитку промисловості Бахмутського району Григорій Соколовський повідомив у Facebook-спільноті Бахмутського краєзнавчого музею.

Він розповів, як будували, відкривали та освячували цей храм у Бахмуті.

Історія церкви

Будували Храм довго. У будівництві брали участь не тільки віряни ЄХБ, а й звичайні містяни. Причому всіх працюючих по 2-3 рази на день безкоштовно годували. Це сталося можливо завдяки комбінату громадського харчування та колгоспу ім. Козаченко (с. Клинове).

Сталась ця подія в неділю 4 жовтня 1992 року. О 10-й годині ранку почалося офіційне відкриття й освячення Храму. Іван Михайлович Кобзарь, пресвітер церкви, виступив перед присутніми. Він подякував всім, хто доклав свої зусилля для створення та спорудження цього Храму, при цьому, не назвавши жодного ім’я, «бо у Бога є своя книга Пам’яті і Господь сам визначить й віддасть кожному». Після промови І.М. Кобзарю Юрій Філіпович Бабіч, голова колгоспу ім. Козаченко (с. Клинове) урочисто вручив хлібний коровай.

Іван Кобзарь з короваєм
Пресвітер церкви Іван Кобзарь з короваєм / фото газета «Вперед»

На відкритті Храму були присутні сотні людей та десятки машин. Деякі представники вірян приїхали з Маріуполя, Донецька та інших республік колишнього срср. На той час ця будівля була однією з найкрасивіших споруд нашого міста, яку побудували за останні роки. В якому стані церква знаходиться зараз — невідомо.

Дім молитви Євангельських християн-баптистів
Дім молитви Євангельських християн-баптистів у Бахмуті до війни / фото з відкритих джерел
Пошкоджена будівля церкви
Пошкоджена будівля церкви / фото з відкритих джерел

Довідка: Пресвітер — голова релігійної громади християн, здебільшого пресвітерами називають священнослужителів протестантських церков. У православній і католицькій церквах — священник.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Screenshot 530 5b8ec

Донецьке золото: як видобували сіль в Торі та Бахмуті

Донеччина — унікальний регіон, який багатий на природні дари. Сьогодні згадуємо про те, як Бахмут та Тор стали осередками для видобутку солі та місцем боротьби. […]

Дім молитви Євангельських християн-баптистів

Як і коли в Бахмуті з’явилась баптистська церква

У жовтні 2023 року виповнився б 31 рік з дня відкриття в Бахмуті Дому молитви євангельських християн-баптистів. Ця споруда знаходиться за річкою Бахмуткою, по вулиці […]

Бахмутські школи, у яких не пролунав останній дзвоник: добірка

Цьогоріч в українських школах вже пролунав останній дзвоник, але не у всіх. 17 бахмутських шкіл — порожні та зруйновані, тут замість урочистостей чутно хіба лише […]

Річниця підриву Каховської ГЕС: згадуємо трагедію, про яку говорили бахмутські екологи

Рівно рік тому, 6 червня, росіяни підірвали Каховську ГЕС. Внаслідок підриву машинної зали зсередини Каховську ГЕС було повністю зруйновано. Станція відновленню не підлягає. Десятки українців […]

Артвайнері історія

Гіпсові шахти та Дюссельдорф: історія Artwinery

Бахмутське “Artwinery” — одне з найбільших підприємств України та Східної Європи. Тут вироблялися унікальні вина, які експортували навіть у Європу. Історія заводу розпочалася з пустих […]