Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

Семаковська Тетяна 12:00, 1 Квітня 2024
Солевидобуток на території Бахмутського краю / фото Іван Сидоров

Бахмутські соляні шахти — це те, чим була відома громада до початку повномасштабного вторгнення. Вони зараз знаходяться під окупацією, або на лінії фронту, через що відновити видобуток солі неможливо.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з завідувачем відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігорем Корнацьким, який розповів про те, як взагалі почався солевидобуток на території Бахмутського краю та як це робили наші предки.

Історія солевидобутку на Донеччині

Історія Бахмута та селищ з його найближчих околиць найтісніше пов’язана з мінералом, знак якого увічнений на міському гербі з 1811 року. Це — сіль, невичерпні поклади якої заховані у надрах бахмутського краю. Саме завдяки прибутковому соляному промислу на початку ХVІІI століття з’явилося постійне поселення козаків-солеварів на Бахмуті, відколи торський козак Бірюков знайшов тут соляні джерела із розсолом, міцнішим ніж у торських соляних озерах.

Згодом солеваріння становило основою економіки міста й визначало спосіб життя його мешканців наступні 80 років, поки в 1782 році уряд розпорядився про закриття солеварень через їх невигідність, спричинену надмірною витратою дров. Бахмутська сіль не витримувала конкуренції з дешевшою озерною та лиманською, яку купці довозили з Чорноморського узбережжя. В першій половині ХІХ століття не раз чинилися спроби відновити солеваріння на Бахмуті, але жодна з них не мала успіху.

Повернення до випарювання

Соляна промисловість у краї отримала новий поштовх до розвитку в 1871 році, коли були пробурені перші соляні свердловини та були знайдені величезні пласти підземної кам’яної солі. Спочатку сіль видобували звичним способом — випарюванням, але із властивими промисловій добі технічними удосконаленнями. Тоді у соляний пласт воду закачували, після чого підіймали нагору розсіл значної концентрації (24-26 %), з якого виварювали високоякісну сіль, спроможну конкурувати навіть на міжнародному ринку.

Так, на території нинішньої Бахмутської громади працював солеварний завод таганрозького купця Скараманги, збудований у 1873 році. Обладнання для підприємства було закуплене у Франції, за зразком одного з тамтешніх заводів. Потужність нового підприємства була визначена в 1800 тисяч пудів солі на рік. Завод успішно діяв до 1914 року, конкуруючи з соляними шахтами, які пропонували споживачам замість вивареної природну кам’яну сіль.

Перша соляна шахта і місцева легенда

Біля села Брянцівка (нині Соледар) в 1876-1880 роках була пробурена так звана “урядова” свердловина глибиною 233 метри, яка відкрила декілька розташованих на різній глибині шарів солі. Вже у 1879 році утворилася приватна промислова компанія на чолі з Летуновським, яка за 50 метрів від “урядової” свердловини розпочала будівництво першої в нашому краї повноцінної соляної шахти. Це була Брянцівська соляна копальня, що працювала з 1881 року й до наших днів. Нині вона входить у склад підприємства “Артемсіль”.

У 1889 році Летуновський продав шахту французькому акціонерному товариству. На прощання колишній власник обдарував з отриманого капіталу робітників і службовців значними на той час преміями, а вдячні робітники влаштували Летуновському зворушливі проводи. Столяр Єгор Попов, скульптор-самоук, наприклад, вирубав із солі фігуру щедрого господаря на повний зріст, яка й була встановлена в шахті. За однією з легенд, статуя “соляної людини”, що з початку 1960-х років експонувалася в краєзнавчому музеї в Донецьку і є портретним зображенням Летуновського.

280899693 744473599907378 880427149696890490 n 1ca8f
“Соляна людина” в експозиції краєзнавчого музею в Донецьку / фото з відкритих джерел

Європейські інвестори

Французьке акціонерне товариство прагнуло монополізувати соляну галузь у регіоні. З цією метою воно скупило ще декілька шахт, а саме:

  • Івановську;
  • Харламівську;
  • Деконську;
  • Деконсько-Покровську.

Разом на ці шахти припадало 86% місцевого видобутку солі. Задля концентрації виробництва “Товариство для розробки кам’яної солі та вугілля в південній росії”, як воно стало називатися, законсервувало в 1896 році останні дві шахти, залишивши в дії найрентабельнішу — Брянцевську.

Успішну конкуренцію французам складало “Голландське товариство для розробки кам’яної солі в росії”, яке заснувало в 1885 році шахту “петро великий” на околиці Бахмута, біля станції Ступки. Усю підготовчу роботу здійснив інженер з петербурга Дмитро Чернов, який з 1881 року орендував землю під шахту, розпочав бурові розвідки й довів буріння до пласта солі. Чернов згодом займав помітне місце серед акціонерів товариства й надавав йому консультаційні послуги.

Довкола Голландського рудника виникло селище-колонія, яке поступово набувало доброустрію. Тут з’явилися:

  • будинки для директорів шахти з родинами;
  • бараки для робітників;
  • будівля контори рудника;
  • школа;
  • приймальний покій із фельдшером;
  • вуличне освітлення з газовими ліхтарями.

Голландські інвестори подавали приклад соціально відповідального бізнесу, дбаючи не лише про економічну вигоду, а й про добробут населення.

283573266 575447277337579 5760620153799856199 n 73e11
Шахта “петро великий” біля станції Ступки / фото з відкритих джерел

Як почався видобуток соди

Бахмутська сіль у ці роки бурхливого промислового розвитку краю привернула увагу й міжнародного содового концерну Сольве. Так, у 1888 році Деконсько-Покровська копальня була придбана його філією — російсько-бельгійським акціонерним товариством “Любимов, Сольве і К°”. Згодом, у 1896 році, цю шахту перекупило французьке товариство й затопило з метою ліквідації конкурента.

У 1892 році в селі Верхнє, Бахмутського повіту (нині — в межах міста Лисичанськ, Луганської області) “Любимов, Сольве і К°” відкрили Донецький содовий завод, який виробляв кальциновану соду аміачним способом. Сіль для виробництва доставляли сюди залізницею зі станції Деконської. Оскільки бельгійці мали намір постачати на ринок не тільки соду, а й кам’яну сіль, то це загрожувало інтересам французького товариства. Конфлікт був полагоджений таким чином, що французи відмовилися від будівництва власного содового заводу з тим, що содовий завод Любимова купуватиме сіль у їхньої акціонерної компанії.

283496485 669506584144871 4719197571008369440 n e7131
Донецький содовий завод Товариства “Любимов, Сольве і К°” / фото

Для здешевлення виробництва “Любимов, Сольве і К°” згодом придбали маєток Карфаген (поблизу села Володимирівка, що на території теперішнього Бахмутського району), де відновили власний солепромисел. Звідси, замість постійної доставки кам’яної солі залізницею, транспортували до заводу розсіл спеціально збудованим розсолопроводом. Це була одна з найбільших подібних промислових споруд у Європі. Для приведення в дію помпових станцій була збудована високовольтна електролінія довжиною 35 кілометрів.

Так європейські інвестори в кінці ХІХ та на початку ХХ століття визначали шляхи економічного розвитку нашого краю, запроваджуючи різноманітні технічні новації й нові соціальні стандарти.

Примітка. Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає погляд Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Княгиня Ольга: як помститися за смерть чоловіка та розбудувати державу?

Безмен Микита 11:00, 12 Липня 2025
Княгиня Ольга / ілюстрація @mashikas_art

Княгиня Ольга — одна з найвідоміших жінок в історії Русі, яка увійшла в історію як мудра правителька, реформаторка та перша з українських правителів, хто прийняв християнство.

Про ключові віхи її життя та значення для формування державності розповідає бахмутський історик Микита Безмен.

Коли народилася княгиня Ольга

Точне походження Ольги залишається овіяним легендами. Існує навіть версія, що вона була останньою з нащадків Аскольда, чия сім’я могла бути вивезена до Пскова. Також є версія про походження княгині з Плискова, який лежав на межі полянських, древлянських і улицьких земель на притоці річки Росі (сьогодні це Вінницька область).

За “Повістю временних літ” Віщий Олег одружив Ігоря Рюриковича, який почав самостійно правити з 912 року, з Ольгою у 903 році. У 945 році князь Ігор гине від рук деревлян після кількаразового стягування з них данини. Помста за це древлянам стала жорстокою. 

Маленькому синові Ігоря — Святославові тоді було лише три роки, тому фактичною правителькою Русі у 945 році стала Ольга. Дружина Ігоря підкорилася їй, визнавши Ольгу представницею законного спадкоємця престолу. Рішучий спосіб дій княгині щодо деревлян також міг схилити дружинників на її користь, адже в ті часи, мало яка жінка наважилася б спалити ціле місто за коханого.

Цікаві факти про княгиню Ольгу

Повість минулих літ містить епічне сказання про помсту Ольги деревлянам за вбивство чоловіка.  Кажуть, що деревляни надіслали до Києва послів, які запропонували княгині стати дружиною деревлянського князя Мала. 

Перше посольство княгиня живцем поховала в човні, заритому біля її палацу; друге — спалила в лазні; в чому дослідники вбачають відображення реальних поховальних обрядів тих часів. Третьою помстою став похід на землю деревлян, де під приводом тризни над могилою Ігоря київські дружинники “посікли п’ять тисяч” деревлян. 

Четверта помста приходиться на 946 рік, коли Ольга вийшла з військом у похід на древлян, проти якого стало велике військо древлянське. Місто Іскоростень, мешканці якого вбили Ігоря, тримало облогу протягом року, після чого Ольга запросила з кожного двору по троє голубів й по троє горобців у вигляді данини. До отриманих птахів було прив’язано трут, який підпалювали та відпускали — голуби летіли до своїх голубників, горобці — під стріхи. У такий спосіб було спалено Іскоростень.

Чим прославилася княгиня Ольга

Княгиня Ольга / фото з Вікіпедії

Існує цікава легенда, яка прославляє гострий розум княгині Ольги. Коли вона приїхала в Царгород (Константинополь), то її довго, близько пів року, не допускали до зустрічі з імператором (за церемоніалом того часу). Нарешті після зустрічі з Ольгою імператор Костянтин помітив її красу і вирішив узяти з нею шлюб. 

Ольга була проти цього, але відкрито не виступила, поставивши умову, що перед одруженням вона має охреститись, і хрещеним батьком має бути сам імператор Костянтин. Після хрещення він знову почав розмову про шлюб, але у відповідь почув: «Чи може донька одружуватись з батьком?». Зрозумівши, що його перехитрили, Костянтин відпустив Ольгу додому, багато обдарувавши. 

У той час, коли Святослав підріс, Ольга передала княжий престол сину. До самої смерті мудра та сильна княгиня займалася ліберальним впровадженням Християнства на землях Русі-Україні.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Ніхто не хоче жити на купі бруду й сміття”: як переселенка зі Званівки навчає молодь екосвідомості

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 15:38, 3 Липня 2025
ЕКОстарт можливий для кожного у Дніпрі / фото ГО “Чарівні Руни”

Юлія Тимчак зі Званівки зараз допомогає молоді Донеччини долучатися до екоініціатив в проєкті “ЕКОстарт можливий для кожного”. Аби допомогати планеті, пояснює пані Юля, не обов’язково робити глобальні речі, все починається з малого. Наприклад, у Дніпрі юнаки та дівчата протягом травня та червня вчилися виготовляти екологічні шопери, які замінять їм пластикові пакети у супермаркетах.

Детальніше про проєкт “ЕКОстарт можливий для кожного!” нам розповіла Юлія Тимчак, керівниця ГО “Чарівні Руни”, більше читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

“ЕКОстарт можливий для кожного”

Учасники проєкту зі створення чашок / фото ГО “Чарівні Руни”

В Україні активно реалізовується проєкт “ЕКОстарт можливий для кожного!” в межах програми ЮНІСЕФ у Донецькій області. За словами керівниці ГО “Чарівні Руни” Юлії Тимчак, котра виступила партнером ініціативи, головна мета, це розвиток екологічної свідомості громадян, особливо молоді.

Йдеться про формування навичок за правилом 3Р (Reuse, Recycle, Reduce), де ключовим є перероблення енергоцінних відходів, тобто їх попереднє сортування. Мотивацією для людей, вважає вона, може бути фінансова вигода: посортовані відходи можна здати за гроші, а також зменшити витрати на вивезення сміття, адже оплата за несортоване сміття є платною опцією.

Ми якраз говоримо про те, що еко-старт можливий для кожного, бо часто чуємо: я б хотів рятувати планету. Звісно, всі ми хочемо жити на чистій планеті. Ніхто ж не хоче жити на купі бруду й сміття. Але що для цього робити конкретно сьогодні, конкретно зараз? Розуміють не всі. Тому ми працюємо, щоб показати: еко-старт можливий для кожного вже сьогодні — починаючи із себе“, — зазначає Юлія Тимчак.

Що пропонують в межах проєкту

Шопери / фото ГО “Чарівні Руни”

У межах проєкту організовуються не лише просвітницька та інформаційна кампанії, а й практичні заняття, що популяризують екозвички. Наприклад, протягом травня та червня молодь мала змогу виготовити власні шопери з екологічних матеріалів.

Наші майстер-класи були практичними. Це абсолютно прикладна складова: пошили сумку, розмалювали її, створили собі чашку й забрали річ додому. Тобто вона несе практичну користь, адже тоді людина з цим шопером ходитиме до супермаркетів і не братиме пластикові пакети“, — каже Юлія Тимчак.

Створення шоперів та навчання / фото ГО “Чарівні Руни”
Процесс розмальовки шоперів / фото ГО “Чарівні Руни”

За словами керівниці ГО “Чарівні Руни”, молодь — не завжди активна категорія громадян, однак охоче долучається до ініціатив із практичним змістом. Наприклад, до занять зі швейною технікою для створення особистих речей — шоперів, фруктових сіток, термочашок і навіть повноцінних термосів.

Хочу змінювати свідомість молоді щодо збереження довкілля через прості, але яскраві приклади. Кожен із нас здатен зробити свій внесок — і саме з цього починається зміна!” — ділиться один з учасників майстер-класу з розпису шоперів, 13-річний Матвій.

Плани на майбутнє та перспективи

Активна фаза ініціативи в Дніпрі вже завершилася. Проте очікується продовження інформаційної кампанії, у межах якої відбудуться 4 онлайн майстер-класи та ще 6 офлайн-заходів.

Сортувальні баки поблизку соціального гуртожитку “ЯМаріуполь” / фото ГО “Чарівні Руни”

Крім того, у межах проєкту “ЕКОстарт можливий для кожного” проводитиметься встановлення сортувальних баків, зокрема в соціальному гуртожитку “ЯМаріуполь”.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Screenshot 788 73c4d

Княгиня Ольга: як помститися за смерть чоловіка та розбудувати державу?

Княгиня Ольга — одна з найвідоміших жінок в історії Русі, яка увійшла в історію як мудра правителька, реформаторка та перша з українських правителів, хто прийняв […]

11:00, 12.07.2025 Безмен Микита
Історії

“Ніхто не хоче жити на купі бруду й сміття”: як переселенка зі Званівки навчає молодь екосвідомості

Юлія Тимчак зі Званівки зараз допомогає молоді Донеччини долучатися до екоініціатив в проєкті “ЕКОстарт можливий для кожного”. Аби допомогати планеті, пояснює пані Юля, не обов’язково […]

15:38, 03.07.2025 Скопіч Дмитро
Історії

Таємниці Будьонівки: як 15-річний бахмутянин розкриває історію рідного міста

15-річний Мирослав Коцько з Бахмута активно досліджує історію свого рідного краю. Юнак працює з історичними документами, картами та збирає свідчення краєзнавців і місцевих мешканців. Зараз […]

Віра Корен: біографія французької акторки з Бахмута, яка підкорила світ

Віра Корен — уродженка Бахмута, яка зуміла здобути визнання на світовій сцені, ставши однією з найяскравіших зірок французького кіно XX століття. Її шлях — це […]

12:00, 29.06.2025 Скопіч Дмитро

“Тебе тут завжди чекають”: як з’явився сучасний логотип Бахмутської громади

У 2020 році команда Brandville разом із мешканцями громади та працівниками міської ради створила логотип, слоган, позиціювання та фірмовий стиль Бахмутської ОТГ. Його використовують і […]

10:00, 29.06.2025 Скопіч Дмитро