Виборча кампанія в самому розпалі, кандидати дають обіцянки, активно рекламують свою виборчу діяльність. Яку активність кандидат покаже після обрання, буде відомо згодом. А поки ми вирішили проаналізувати діяльність депутатів Верховної Ради, що працювали на окрузі з 1990 року. Політолог Петро Тутов поділився своїми спогадами про обрання та діяльність народних депутатів нашого виборчого округу попередніх каденцій, представляємо до уваги читачів його аналіз.

«Мені доводилося безпосередньо спілкуватися зі всіма народними депутатами України, які обиралися по нашому виборчому округу. Про кожного можна розповісти багато. Характеризуючи їх діяльність необхідно враховувати вимоги того часу і рівень розвитку політичної системи та громадянського суспільства. Хто більш, хто менш, але безумовно кожен із них вніс свій вклад у розвиток нашого регіону. Якщо казати стисло, то я би виділив наступне.

Іван Марченко був першим народним депутатом незалежної України, котрого ми обрали до Верховної Ради І-го скликання ще в травні 1990 року. Він обирався за мажоритарною системою в два тури. Марченко працював директором заводу «Перемога праці» з 1973 року і був авторитетною людиною в місті. Він був депутатом міськради, членом бюро міськкому КПУ, очолював раду директорів міста. Завдяки йому й заводу в місті було реалізовано низку соціальних проектів, зокрема будівництво сучасних гуртожитків для робітників заводу, було завершено будівництво будинку культури, дитячого оздоровчого табору, бази відпочинку в Бердянську та ін. Завод стабільно працював і розвивався. Вводилися нові потужності – цех ланцюгів №4, новий цех порошкової металургії та ін. На виборах до ВР його підтримав міськком компартії України. Під час перебудови, яку проголосив М.С. Горбачов у 1985 році, суспільство почало змінюватися. На політичну сцену виходять активні нові обличчя. Головним опонентом І. Марченко на виборах став журналіст газети «Вперед» Іван Бірчак, який на той час завідував у редакції відділом листів, культури та побуту. Саме це, та його громадянська позиція, дозволили йому підготувати багато публікацій на актуальні місцеві теми, які були близькі виборцям. Під час підрахунку голосів на виборах вони йшли майже поряд і, наскільки я пам’ятаю, Марченко в другому турі отримав перемогу з розривом трохи більше ста голосів. На думку І. Бірчака, це було досягнуто шляхом фальшування виборів, але жодних заяв та рішень судів із цього приводу не було. Безумовно, був адміністративний ресурс який, до речі, використовувався і під час усіх наступних виборів.

На той час було цікавим і виборче законодавство. Окружна виборча комісія створювала всім кандидатам рівні можливості для спілкування з громадою, організовувала зустрічі з виборцями, в яких приймали участь усі кандидати в депутати разом. Кандидати по черзі представляли свої програми, люди мали можливість задати їм будь яке питання. Нажаль, на сьогоднішній день спілкування з виборцями переважно відбувається через телевізор на різноманітних ток-шоу з підготовленою публікою та питаннями. Ми бачимо політика, чи кандидата в депутати як картинку-голограму, що створили політтехнологи. У реальному житті вони зовсім інші і ми це зараз добре відчуваємо…

Характеризуючи депутатську діяльність І. Марченка, я би відзначив, що на той час на нього працювала політична система, яка ще залишалася від Радянського Союзу. У Верховній Раді він увійшов до складу депутатської «Групи 239» – «За Радянську суверенну Україну», яка організаційно об’єднала комуністичну більшість. Слід відзначити, що діяльність Марченка як депутата була публічною. У нього були дуже добрі стосунки з керівниками міських підприємств і місцевою владою (саме за його пропозицією і було на сесії міськради обрано нині діючого міського голову О. Реву), на окрузі працював його фаховий помічник. Це дозволило налагодити ефективні комунікації як із місцевою владою так і з виборцями, а також вирішувати проблемні питання промисловості та мешканців округу.

Наступним народним депутатом до Верховної Ради ІІ скликання від нашого округу в 1994 році став Володимир Черепков – учитель російської мови та літератури, директор СШ №5. Він мав досвід депутатської діяльності в міській раді. Деякий час працював секретарем міськкому КП України з ідеології, а після заборони КПУ організував міськрайонний осередок Соціалістичної партії, яку очолював О. Мороз. У депутати В. Черепков обирався за мажоритарною системою. Артемівський місцевий осередок Соцпартії разом з осередком КПУ видавали газету «Іскра» з його передвиборчою програмою та ін.

Читайте також:

«Я никогда не занимался бизнесом – мне не нужна была «крыша», – нардеп по 46-му округу Владимир Черепков

Після розвалу СРСР в Україні були дуже складні соціально-економічні умови. Ряд діючих підприємств припинили свою діяльність, були значні затримки виплати зарплатні та соціальних виплат. Це дало поштовх до розвитку підприємництва, активно стали впроваджуватися кооперативні форми роботи. Як і в часи НЕПу підприємці та деякі керівники на той час ще державних підприємств почали будувати в місті добротні приватні будинки. Враховуючи значне розшарування суспільства, а деякі люди в той час ледве виживали, тема «боротьби» з такими забудовами політтехнологічно стала дуже привабливою. Тому одною з обіцянок Володимира Федоровича стала теза «боротьби з бухарськими мазанками». Його соціалістичні ідеї та й він сам як простий громадянин-учитель, на той час були близькі виборцям і вони підтримали В. Черепкова на виборах до Верховної Ради України. Тема «бухарських мазанок» відійшла на другий план. До речі, під час других виборів І. Бірчак також висував свою кандидатуру, але знову їх програв. Уже після обрання та під час депутатства В. Черепков підтримував добрі зв’язки з міською владою, керівниками підприємств, закладами освіти та культури. Було вирішено ряд питань щодо заводу кольорових металів, ДВО «Артемсіль» та інших підприємств. Ці добрі стосунки В. Черепкова збереглися і по теперішній час. У нардепа на окрузі також працював фаховий помічник, який, на мій погляд, добре справлявся зі своєю роботою, приймав скарги та звернення від громадян, готував відповідні запити, одним словом на місцевому рівні організовував роботу депутата та забезпечував його зв’язок із виборцями. Нажаль, на наступні вибори у 1998 році він вирішив сам балотуватися до Верховної Ради, внаслідок чого і він, і В. Черепков обидва програли вибори. У грудні 2001 року В. Черепков удруге зайшов до Верховної Ради ІІІ скликання, але вже за партійними списками виборчого блоку Соціалістичної партії України та Селянської партії України «За правду, за народ, за Україну» взамін депутатів, що вибули. Він був членом Комітету ВР з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму. Підтримувати зв’язок із виборцями йому допомагав і місцевий осередок Соцпартії України.

У 1998 році до Верховної Ради України ІІІ скликання від нашого округу був яскраво обраний Олександр Ржавський. Він був підприємцем, очолював систему підприємств «Корал» до якої, окрім промислових підприємств, входили інвестиційний фонд, страхова компанія і банк. У нього була гарна біографія та освіта. Додаткові знання та навички він отримав в бізнес-центрах Італії та Іспанії. На мою думку, європейський досвід вплинув на його світогляд. Він мав дуже багато нових ідей стосовно розвитку України, її економіки, бізнесу і саме тому легко встановив добрі комунікації з місцевими виборцями, які бажали оновлення. У нього була згуртована команда помічників, видавався інформаційний листок та ін. Цікавим є те, що під час виборів, одним із його опонентів був молодий кандидат економічних наук Сергій Льовочкін, якого підтримувала регіональна та центральна влада (у наступному працював головою Адміністрації Президента В. Януковича). Не виключаю, що така команда про підтримку була дана і місцевій владі. Це підтверджується тим, що на одній моїй зустрічі з виборцями (я в той час балотувався до обласної ради) наприкінці зустрічі прийшов С. Льовочкін, а потім і міський голова, який разом зі мною став рятувати його від складних запитів виборців. Незважаючи на велику кількість кандидатів у депутати (17 осіб), виборці повірили обіцянкам О. Ржавського і віддали йому 26,39% голосів. Це була блискуча перемога. У ВР Ржавський увійшов до складу Комітету з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту та туризму, а з лютого 2000 року став першим заступником голови комітету.

Не без підтримки місцевої влади О. Ржавський організував у м. Артемівську свій бізнес з виробництва дорожніх знаків на заводі «Доріндустрія», мав лінію розливу столової води, а також впровадив у місті систему парковок автотранспорту. Планував відкрити виробництво цегли шляхом використання новітніх технологій методом гіперпресування. Нажаль, у подальшому, після його обрання до ВР у нього не склалися стосунки з місцевою владою. Він вимушений був закрити і вивести своє виробництво в інші міста.

У наступному О. Ржавський більше уваги став приділяти саме політичним питанням та проектам. Він став головою заснованого ним Всеукраїнського політичного об’єднання «Єдина родина», висувався кандидатом у Президенти України в 1999 та 2004 роках. Може саме це та складні стосунки з місцевою владою міста й призвели до втрати постійних зв’язків із виборцями нашого округу та втрати їх політичної підтримки. Пізніше, балотуючись у нас по округу в народні депутати у 2014 році, він отримав невелику кількість голосів.

У 2002-2006 роках депутатом Верховної Ради України ІV скликання в нашому окрузі був Андрій Клюєв. Він обирався в одномандатному виборчому окрузі від блоку «За єдину Україну!», що підтримував діючого Президента України Леоніда Кучму. У ВР Клюєв обіймав посаду голови Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки, входив до фракції «Регіони України». Андрій Клюєв ще в радянські часи став кандидатом технічних наук, мав значний досвід роботи на виробництві, в бізнесі та з 1994 року в органах влади на обласному рівні. Працював заступником голови Донецької облради, Донецької облдержадміністрації, деякий час був заступником голови Донецького міськвиконкому. На той час він вже активно займався політичною діяльністю і в грудні 2001 року його обрали першим заступником голови Партії регіонів, а в наступному секретарем політради.

Значний управлінський досвід та політична підтримка сприяла тому, що його в грудні 2003 року призначили віце-прем’єр-міністром України з питань паливно-енергетичного комплексу в уряді В. Януковича. Свої обов’язки в уряді він поєднував із депутатською діяльністю.

Андрій Клюєв став вагомим політичним гравцем, мав значний вплив на прийняття політичних рішень, розподіл бюджетних коштів та ін. Саме це дозволило йому залучити до нашого округу значні фінансові ресурси для розвитку території, що забезпечувало йому стабільну підтримку місцевої влади, виборців та відповідний авторитет. Більш того, разом із братом Сергієм Клюєвим, вони увійшли до складу акціонерів містоутворюючих підприємств Артемівська – акціонерних товариств заводів «Вістек», «АЗЦМ» та ін. У місті діяв осередок Партії регіонів, через який і забезпечувався зв’язок із виборцями. У квітні 2006 року А. Клюєв був удруге обраний народним депутатом до Верховної ради V скликання за партійними списками від Партії регіонів, основним гаслом якої став лозунг «Добробут – народу! Влада – регіонам!». У цей же час народним депутатом за партійними списками став і його брат Сергій Клюєв, який увійшов до Комітету з питань фінансової і банківської діяльності. На той час вони вже мали достатній політичний і фінансовий ресурси. За оцінками експертів спільні активи братів Клюєвих у 2006 році становили 144 млн. доларів.

У 2007 році брати Клюєви також були обрані до Верховної Ради VI скликання в багатомандатному загальнодержавному окрузі від Партії регіонів. Цікавим є те, що у 2007 році до Верховної Ради за партійними списками Партії регіонів також був обраний і син нашого мера – Дмиро Рева, який, наскільки я пам’ятаю, був закріплений за округом у Полтаві, але допомогав у вирішенні питань і в нашому окрузі. Отже, по суті, у цей час інтереси виборців нашого округу в Верховній Раді представляли представники Партії регіонів, і в більшій мірі, брати Клюєви. У подальшому Андрій Клюєв зробив блискучу кар’єру, обіймав посади секретаря РНБО, голови адміністрації Президента. Усе це було, але перервалося у 2014 році.

У 2012 році народним депутатом від нашого округу у Верховної Ради VІІ скликання став політик і бізнесмен Сергій Клюєв. Вибори проходили за змішаною системою і він обирався як мажоритарщик від Партії регіонів. Цікавим є те, що у 2012 році в нашому окрузі за мажоритарною системою від партії «Батьківщина» балотувався і майбутній нардеп Костянтин Матейченко, але вибори він програв.

На відміну від Костянтина Матейченко, Сергій Клюєв мав більший досвід управлінської роботи на підприємствах (спільний бізнес братів «Укрпідшипник» та ін.) і політичний досвід роботи у Верховній Раді. Виборці вже добре знали і його, і його помічників, що працювали на окрузі й особливо пам’ятали його брата Андрія Клюєва. У попередні роки ними було багато зроблено в окрузі, тому, на мою думку, виборці надали йому підтримку в т. ч. завдяки авторитету брата Андрія Клюєва та інвестиціям, які вони вкладали в розвиток підприємств. Значна підтримка та адмінресурс були і від міської та районної влади. Сергій Клюєв у взаємовідносинах із владою та виборцями продовжив ту програму, яку започаткував його брат. Було реалізовано безліч різноманітних програм, встановлювалися дитячі майданчики, вирішувалися питання благоустрою, що формувало відповідну прихильність виборців. Цьому сприяла фахова організаційна та ідеологічна підтримка партійної сили, від якої він обирався, була відповідна фінансова підтримка. На мою думку, «Партія регіонів», у наступному «Опозиційний блок» по суті партійного будівництва перейняли методику КПРС, у т. ч. в сенсі ідеологічної та організаційної роботи. Вони мали розвинуту діючу партійну структуру по всій Україні, що забезпечувало значний вплив на політичне життя і регіонів, і держави. Нажаль сучасні політичні партії є більш тимчасовими партійними проектами і своїм розвитком майже не займаються. Треба зазначити, що цю систему перейняли і в Опозиційному блоці й вона працює і зараз. У порівнянні з ними решта партій за великим рахунком є одноденками. Але політичне життя змінюється. Старі політичні сили поступово втрачають довіру виборців, які бажають реальних і швидких змін. Зараз набирають обертів такі політичні проекти як «Слуга народу», «Голос» та ін. Але як що ці нові партії не будуть займатися партійним будівництвом, формувати зрозумілу виборцям внутрішню і зовнішню політику та програмні перспективи, вони неминуче зникнуть з політичної арени.

Мій висновок про високу довіру виборців до Клюєвих підтверджується і тим, що після Майдану та втечі В. Януковича, на виборах до Верховної Ради VIII cкликання у 2014 році Сергій Клюєв, як самовисуванець, мажоритарщик в одномандатному окрузі, без партійної підтримки (він вийшов із фракції Партії регіонів) отримав 47,47% голосів виборців і здобув упевнену перемогу на нашому 46 окрузі, не провівши жодної особистої зустрічі з виборцями! У нього не було і адміністративного ресурсу, бо відношення з місцевою владою погіршилися і більш того, його опонентом став Дмитро Рева, який вибори програв. Із листопада 2014 року С. Клюєв знову став народним депутатом у нашому 46-му виборчому окрузі, увійшов до Комітету з питань ТЕК, ядерної політики та безпеки.

Після подій 2014 року відносно С. Клюєва було відкрито кримінальне провадження. Його обвинувачували в шахрайстві та розтраті державного майна. У травні 2015 році Генпрокуратурою до Верховної ради надійшов запит про зняття недоторканності, після чого Сергій Клюєв виїхав за межі України. Із публічної інформації відомо, що у 2019 році Інтерпол зупинив його розшук. Зв’язок із виборцями відбувався через його помічників та партійний офіс. Безумовно, для вирішення місцевих питань, та ще під час війни цього стало недостатньо. Погіршилися і взаємовідносини з місцевою владою, яка під час розбалансованості політичної влади, почала реалізовувати свої партійні проекти.

Частково функції депутата мажоритарщика С. Клюєва під час його відсутності в Україні взяв на себе народний депутат Верховної Ради VIII скликання Костянтин Матейченко, який також був обраний до ВР у 2014 році за партійними списками «Народного фронту». Він став головою підкомітету з питань законодавчого забезпечення запобігання і протидії корупції Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції.

Для мешканців округу він добре відомий як комбат добровольчого батальйону «Артемівськ», який у 2014 році прийняв участь у визволенні від бойовиків міста Красний Лиман, с. Ямполь, Закотне, м. Бахмут та ін. У наступному деякий час він також був т.в.о. голови Краснолиманської, а згодом і Артемівської райдержадміністрацій. Для вирішення деяких питань відбудови та розвитку інфраструктури нашого округу на території Бахмутського району та Лиману за його сприянням було залучені відповідні кошти з бюджету України. За час свого депутатства він проводив зустрічі з виборцями. Нажаль, я мало інформований стосовно роботи його помічників на окрузі і тому не можу дати оцінку системності їхньої роботи. Слід зазначити й те, що починаючи з якогось часу після обрання в депутати в К. Матейченко значно погіршилися взаємовідносини з місцевою владою м. Бахмут і він про це публічно мало говорить. Комунікації потрібно відновлювати. На мою думку, заради розвитку округу при вирішенні проблемних питань необхідно чітко визначити пріоритети і знаходити спільну мову і місцевій владі, і народному депутату. Вони повинні працювати в одній упряжці та йти в цих питаннях назустріч один одному. На сьогодні вже створена Бахмутська об’єднана територіальна громада. Сподіваюся, що після проведення парламентських та місцевих виборів питання співпраці обов’язково будуть вирішені!

Що стосується вимог до майбутніх кандидатів у народні депутати України я б рекомендував виборцям аналізувати минуле кандидатів, їх вік і життєвий досвід, освіту та професіоналізм, здатність займатися цією роботою, ідеологічні погляди та послідовність, чесність і порядність, які політичні сили його підтримують та хто їх оточує. Важливо розуміти чого досяг кандидат у депутати в житті й оцінити його реальні справи. Нам не потрібні популісти без будь яких поглядів. Не треба давати шанс і на майбутнє, бо в Раду потрібно йти кандидатам вже підготовленим до реальної роботи. За тією інформацією про кандидатів, яка є на сайті ЦВК визначитися вкрай важко. 21 липня вивчати програми пізно, аналізувати програми та діяльність кандидатів потрібно заздалегідь!!!

Здійснено в рамках проекту за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Supported by the Media Development Fund of the U.S. Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.

Наші журналісти та оператори зробили анімаційний ролік, де пояснюється, як відрізняти політичну джинсу від політичної реклами.

 

Здійснено в рамках проекту за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Supported by the Media Development Fund of the U.S. Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.

Сьогодні день тиші, передвиборча агітація заборонена законом. Але під час кампанії її було чимало. Журналісти громадського медіапорталу проаналізували інформаційне поле Бахмута на предмет розміщення політичної реклами та поспілкувались з редакторами кожного ЗМІ, щоб дізнатись їх думку про особливості цієї виборчої кампанії. Ми помітили, що майже всі ЗМІ окрім «Сайту 06274» інформацію про кандидатів позначають за законом. 

 «Якщо ЗМІ дотрималися всіх процедур формування та оприлюднення розцінок на рекламу, уклали договори з партіями чи кандидатами, а кошти отримані за рекламу перераховані з виборчих фондів, рекламу позначають фразою «Політична реклама», то вони вважаються такими, що діяли законно. Але навіть при порушенні норм закону, органи, які здійснюють контрольні функції над ЗМІ фактично не мають реальних важелів впливу на порушників», – каже аналітик Андрій Грудкін.

Під час парламентської кампанії 2019, найбільший рівень джинси зафіксували на Тернопільщині — 13% від загальної кількості матеріалів. Донецька область на четвертому місці з показником 6%. Повідомляє пише «Слово і Діло» з посиланням на ГО «Інститут масової інформації».

Головними замовниками політичної джинси виявилися місцеві кандидати мажоритарники, які замовили 48% від загальної кількості джинси. Серед партій перше місце по кількості джинси в регіональних онлайн-медіа посіла «Опозиційна платформа – За життя» (10% від загальної кількості матеріалів з ознаками замовності в інтернет-ЗМІ). Друге і третє місце посіли, відповідно, партії «Слуга народу» Володимира Зеленського (7,5% від загальної кількості матеріалів з ознаками замовності в інтернет-ЗМІ) та «Європейська солідарність» Петра Порошенка (6%).

Щоб дослідити наявність політичної джинси в Бахмуті, ми декілька тижнів слідкували як інформацію про кандидатів подають «Сайт 06274», «Вечерний Бахмут», газети «Вперед», «События», Ютуб канали телебачення «ТРК «Бахмут» та «Заказ».

Переглянути програми місцевого телебачення нам не вдалося, ми моніторили тільки канали на Ютубі, на них політичної реклами немає.

Директор комунального телебачення ТРК «Бахмут» Світлана Шиманська розказала, що політичну рекламу під час ефіру відбивають заставкою на початку і в кінці трансляції блоку політичної реклами. На Ютуб каналі політичну рекламу не публікують, бо, по-перше, це не зареєстрований офіційно канал, по-друге, не було такого наміру і вони заздалегідь не опублікували розцінки.

Довідка: Телерадіоорганізації усіх форм власності зобов’язані не пізніш як за дев’яносто днів до дня голосування опублікувати в друкованих засобах масової інформації розцінки вартості однієї хвилини (секунди) ефірного часу.

«На Президентських виборах активність кандидатів була набагато нижче. Зараз в нас є три кандидати, що уклали договори. За активністю їх можна розподілити наступним чином – Хрістенко, Рева, Матейченко. Вони дають свої ролики та звернення. В порівнянні з центральними каналами інших жанрів подачі інформації – дебатів, інтерв’ю в нас немає. Такі програми треба робити в прямому ефірі, щоб не було ніякої цензури і тиску під час монтажу, а в нас поки немає для цього технічної можливості. В своїй рекламі кандидати говорять тільки те, що їм вигідно, і люди не можуть розкрити їх як політиків та особистостей. Я ще не бачила такої кампанії, коли глядачі майже не бачать кандидатів, за них у більшості агітують їх прихильники. Фактично кампанії складаються з реклами та концертів, я не чую, щоб хтось з кандидатів говорив про законодавчі ініціативи, як він буде працювати в рамках нової об’єднаної громади. Думаю, кандидати і не погодяться на студійний формат. Наприклад, коли наших кандидатів по мажоритарному округу запрошували на програму колеги з «Донбас UA», на ефір приїхав тільки Матейченко. Це було безкоштовно для них, але вони не поїхали».

На телебаченні «Заказ» повідомили, що маркують матеріали відповідно до закону, а особливих змін саме в цій кампанії не помітили.

«До нас приходять не самі кандидати, а їх піарники приносять готові ролики, що виготовляються мабуть в студіях у Києві. На каналі представлені практично всі мажоритарники, вони дають рекламу приблизно в однаковій кількості. З досвіду минулих років, коли ми пропонували кандидатам брати участь в політичних батлах, можу сказати, що вони бояться приходити на прямі ефіри. Прямий ефір в студії передбачає гострі питання, які для них можуть бути вкрай не зручні, тому кандидати уникають таких зустрічей. В цьому році ми навіть не пропонували такий формат. Політичну рекламу маркуємо за законом на українській мові, відбиваємо блок заставкою “Передвіборна агітація” на початку і в кінці», – каже редактор інформаційної служби телебачення «Заказ» Сергій Шльома.

В газеті «События» ми помітили, що деякі аркуші маркують «Политбомонд», хоча публікують політичну рекламу. На питання до головного редактора газети «События»  Вадіма Мардіяна про те, чи не вводить таке формулювання в оману читача, він відповів:

«В розділі «Политбомонд» друкується політична реклама, яка офіційно оплачується через виборчі фонди. Ми не маємо обов’язково писати «Політична реклама», достатньо поставити букву «R» і це буде вважатись рекламним матеріалом. Партії та кандидати присилають матеріали один проти одного. Але джинсу ми не публікуємо».

Видання Детектор.Медіа визначає такі різновиди політичної джинси:

а) статті чи сюжети, які насправді пишуть прес-служби політичних партій чи окремих політиків. Як правило їх підписують псевдонімом.

В інших випадках за публікацією стоїть справжній журналіст, який – на виконання завдання свого керівника (чи з власної ініціативи – за грошову чи іншу винагороду) готує матеріал на задану тему із потрібними замовнику – політичній силі – акцентами. В такому випадку перед публікацією чи виходом в ефір підготовлений матеріал перевіряється замовником.

в) оприлюднення соціологічних досліджень сумнівних фірм, які, як правило, серйозно відрізняються від інших соцопитувань на користь якоїсь політичної сили. Йдеться про свідоме завищення чи занижування рейтингів певної партії чи політика, або фальсифіковані дані про підтримку чи навпаки несприйняття суспільством тих чи інших ініціатив.

с) на шпальтах газет часто з’являється псевдоаналітика маловідомих авторів, що підписуються «політологами», які надають начебто експертну оцінку тої чи іншої події під кутом, вигідним для однієї з політичних сил.

1. d) публікація різноманітних «листів від… « (робітників, шахтарів, працівників медичної галузі). В таких листах, написаних штабним PR-райтером якоїсь партії, начебто від імені громади висловлюється протест, обурення, підтримка. Цей різновид джинси походить ще з радянських часів.
2. e) боти-коментатори (від web bot, www robot – англ. – автоматична програма для скачування файлів чи розсилання спаму). Це навпаки один з найновіших винаходів доби Інтернету. Назва боти має іронічний підтекст – насправді  ідеться про людей. Це наймані працівники або активісти політичних штабів, які за гроші залишають коментарі (пости, коменти)на сторінках інтернет-видань з метою дискредитації тої чи іншої статті, її автора, висловлених ідей чи викладених фактів. Зазначимо, що сфальшовані інтернет-коментарі не можна вважати джинсою у вузькому сенсі цього слова, адже самі видання від діяльності ботів не мають жодного зиску. Проте знати про цей різновид проплачених публікацій варто. Адже попереджений – значить озброєний!

Мардіян також поділився своїми спостереженнями активності суб’єктів політичного процесу на парламентських виборах:

«Активність партій та кандидатів дуже висока, такої кількості реклами в нас давно не було. Ми збільшили газету на вісім шпальт без підвищення вартості, аби мати змогу друкувати інформаційні матеріали журналістів, щоб політична реклама нам не заважала інформувати населення про події в місті».

Редакторка газети «Вперед» Світлана Овчаренко, що маркують політичну рекламу виключно фразою «Політична реклама». Редакторка також повідомила, про бажання кандидатів на цих виборах активно себе рекламувати, головною особливістю цих виборів вона вважає намагання кандидатів будувати кампанію на дискредитації опонентів:

«Я б відзначила ухил на чорний піар і критику опонентів. Більше пишуть не про те, що зроблять самі кандидати, а про те, які погані їх опоненти. Але ми не маємо право їх не друкувати, бо працюємо в рамках договору. Підставою відмовити є рішення суду, в якому визначено, що людина не винна в тому, в чому її звинувачують опоненти. А якщо немає такого рішення суду, можна апріорі писати що завгодно, при цьому відповідальність за зміст несе рекламодавець. У разі, якщо кандидат захоче спростувати цю інформацію, ми повинні йому надати такий же обсяг площі. Редакція надає тільки рекламну площу і не має право відмовляти в розміщенні, якщо в матеріалах не закликають до відкритої агресії, до війни, розпалювання міжетнічної та релігійної ненависті».

Довідка: ЗМІ у своїх матеріалах і передачах, не обумовлених угодами за рахунок виборчого фонду кандидатів та партій, забороняється агітувати голосувати за або не голосувати за партії, кандидатів у депутати чи поширювати інформацію, яка має ознаки політичної реклами, безоплатно або яка оплачена з джерел, не передбачених законом, а так само поширювати будь-яку інформацію з метою спонукання виборців голосувати за або не голосувати за певного суб’єкта виборчого процесу.

Оглядаючи інформаційне поле в Бахмуті ми відзначили, що «Сайт 06274» у більшості матеріалів не дотримується вимог маркування політичної реклами. На сайті у форматі статей розміщується інформація тільки про одного кандидата в народні депутати Дмитра Реву, а політичні банери розміщені і від Костянтина Матейченка, і від Олега Недави, і від політичної партії “Європейська солідарність”. Агітаційні матеріали про його діяльність в якості засновника Благодійного фонду «ДАР» виходять в розділі «Общество» без поміток «Політична реклама».

У відео матеріалі та в тексті представлена реклама кандидата в народні депутати Дмитра Реви в якості голови БФ “ДАР”, але ні ролик ні матеріал не маркуються як політична реклама.

Редакторка «Сайт 06274» Ксеній Бусінкова на наше звернення відповіла наступне:

«Ганно, це редакційна політика нашого сайту, тому ми не прийматимемо участі у вашому опитуванні. Такі новини у нас виходять з маркуванням, як політичні новини, новини суспільства, чи політична реклама. Усіх кандидатів, які звернулися до нас з метою висвітлення їх діяльності під час виборчої кампанії, ви можете бачити на нашому сайті».

Довідка: Умови розміщення політичної реклами визначає Закон України “Про вибори народних депутатів України”. Але він регламентує порядок розміщення політичної реклами лише в ЗМІ, тобто в друкованих засобах масової інформації та телерадіокомпаніях, які мають відповідні дозвільні документи: 

• свідоцтво про державну реєстрацію для газет;
• ліцензію Національної раду України з питань телебачення і радіомовлення для телеканалів.

«Зазвичай, регіональні новинні сайти за юридичним статусом не є ЗМІ, тому використання обмежень щодо публікації політичної реклами є їх доброю волею та не несе ніяких юридичних наслідків. Тобто за такі порушення он-лайн ЗМІ не можуть бути покарані», – пояснює аналітик Андрій Грудкін. 

Редактор інтернет-сайту «Бахмут Вечерний» Дмитро Любимов, каже, що всю рекламу розміщує на вимогу закону, і навіть вимушений був відмовити більшості рекламодавців, бо на момент їх звернення не мав офіційного рахунку в банку. В підсумку, після оформлення рахунку кандидати уклали договори і більше не звертались. Захотів розміщати рекламу один кандидат Олександр Шинкаренко. 

«Я розумію, що розміщення політичної реклами буде перевірятись під мікроскопом. Моє прізвище є на сайті «Миротворець» і тому важко було знайти банк, який відкрив мені рахунок. Рекламні матеріали маркую, як це вимагає закон фразою «Політична реклама». З приводу особливостей цих виборів, окрім збільшення ваги соцмереж інших особливостей не бачу. На політичній сцені міста і округу давно не змінюються головні дійові особи. І кандидати слабо змінюються і їх команди, і виборці. Більше половини населення – пенсіонери. Мало молоді і мало агітації, яка розрахована на молодіжну аудиторію. За віковою категорією виборців структура електоральних вподобань теж не змінна: люди пенсійного віку – електорат «Опоблоку», “Опозиційної платформи”, молодь – електорат Зеленського, серед людей середнього віку – є коливання. Знаючи кількість виборців за віковою належністю, можна підрахувати підтримку кандидатів та партій», – каже редактор сайту «Бахмут Вечерний».

Громадська організація «Інтерньюз-Україна» та аналітична компанія Singularex оприлюднила результати дослідження «Cоцмережі про #вибори: за що голосують фейсбук, інстаграм та вконтакте». Подивитись дослідження можна за посиланням.

Єдине ЗМІ в Бахмуті, яке в цій кампанії запропонувало кандидатам формат зустрічей у студії було «Вільне Радіо». Редакторка «Вільного радіо» Ганна Сердюк розказала нам, як кандидати відреагували на їх звернення.

«Ми вирішили робити дебати, тому що в нас не вистачало інформації про кандидатів. Переговори були досить тривалими. Від початку погодилась половина кандидатів – Бугайов, Матейченко, Вощанов і Рева. Але коли, прийшла дата дебатів виявилось, що в них є якісь інші плани і таким чином все на тому закінчилось. Прийшов на дебати і відкриту розмову повноцінну зі мною Костянтин Матейченко, його ефір в нас скоро буде опублікований окремо, як дебати. І доведеться ще окремо робити передачу про всіх кандидатів, у нас є інтерв’ю з Вощановим, не вдалося зовсім поспілкуватись з Христенко, він уникає зв’язку. Коли в нього була зустріч тут на концерті, я намагалась записати коментар, поки він ішов до машини, на що почула, що провокую його питанням, який він законопроект хоче запропонувати чи в який комітет хоче піти. Він заявив, що ми не пропонували йому дебати, хоча в штабі нам відповіли, що їм не цікавий формат радіодебатів», – каже Сердюк.

На сайті «Вільного радіо» ми не побачили політичної реклами і не почули її в радіоефірі.

«Прайсу на розміщення статей в нас немає, єдине, що ми пропонували кандидатам – це маркована політична реклама на радіо в блоці політичної реклами. Про неї питали представники трьох кандидатів – Христенко, Вощанов, Матейченко. Після того, як ми надали цінову пропозицію більше до нас не звертались», – повідомила редакторка.

Що стосується Громадського медіапорталу «Бахмут IN.UA», до редакції звернулись штаби двох кандидатів по мажоритарному округу – Федіра Христенко та Костянтина Матейченко. Від першого кандидата присилають інформаційні матеріали від другого замовили банерну рекламу. Всі інформаційні матеріали ми позначаємо фразою «Політична реклама». Наша редакція, як і наші колеги не обирали з якими кандидатами працювати, а з якими не варто. Оскільки, передвиборна агітація з використанням ЗМІ усіх форм власності проводиться з дотриманням принципу рівних умов та в порядку, передбаченому Законом.

Ми вже зазначали, що існуючий закон розповсюджується тільки на телебачення і радіомовлення. Онлайн-ресурси, у тому числі регіональні, не можуть бути покарані. Таким чином питання “джинси”, як і дотримання журналістських стандартів залишається в площині професійної журналістської етики.

Здійснено в рамках проекту за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Supported by the Media Development Fund of the U.S. Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.