«Я никогда не занимался бизнесом – мне не нужна была «крыша», – нардеп по 46-му округу Владимир Черепков

Семаковська Тетяна 10:23, 3 Липня 2019

22 e0df0Владимир Черепков избирался по нашему округу в 1994 году как мажоритарщик, затем в 1998 году прошел в Верховную Раду от социалистической партии. Сейчас Владимир Федорович отошел от большой политики, занимается творчеством, но в Бахмуте до сих  пор помнят о его депутатской деятельности. В интервью нашим журналистам он вспомнил о своей победе на выборах, поделился мнением о существующей ситуации и рассказал о наибольших достижениях в своей парламентской деятельности.

Как считаете, почему избиратели поддержали Вас в 1994 году?

«Выборы в 1994 году были особыми. Время было сложным: задержки зарплат и пенсий, проблемы с ваучерами, но тогда еще не было олигархического и партийного влияния на избирателей да и  криминал еще побаивался высвечиваться – смотрел со стороны. Руководство города было против моего избрания, но люди выбрали из кандидатов того, кого знали. Я был директором школы, партийным секретарем, четыре раза избирался депутатом местного совета, принимал активное участие в митингах.  Оказался для сограждан своим – из рабочей семьи. Весь мой избирательный фонд составляли две моих зарплаты и две зарплаты жены.

В следующем созыве Вы баллотировались от партии. Чем, по-Вашему, отличается такая форма деятельности?

Я баллотировался и по мажоритарке, и по партийному списку. Мировая практика свидетельствует о том, что тенденция идет к внедрению системы выборов по партийным спискам. Но когда у нас речь идет об олигархическом управлении государством, то, к великому сожалению, покупают избирателей во время выборов и по мажоритарной системе и по партийным спискам. Не зависимо от того, как депутат избирался в Верховную Раду, он должен заниматься законодательным творчеством и выполнять контролирующую функцию по соблюдению выполнения принятых законов».

Я никогда не занимался бизнесом, мне не нужна была «крыша», не нужно было решать вопросы купи-продай, я не от кого не был зависим. Ведь стоит один раз протянуть руку и потом тебе закроют рот, и ты уже пожизненно будешь на поводке.

Я понимал, что избиратели мне доверили отстаивать их права в Верховном Совете, а не искать личных выгод. Это очень важно. Я всегда говорил и говорю: «Выбирайте своих, а не гастролеров».

К сожалению, избиратель не всегда понимает, чем должен заниматься Верховный Совет, Президент и Кабмин.

Что было после избрания? Как Вы организовали свою деятельность?

Стоит вспомнить, как все начиналось. 4 октября 1994 года шесть депутатов-социалистов, в том числе и я, объявили предупредительную голодовку в зале Верховного Совета. Мы требовали рассмотреть вопрос о повышении минимальных зарплат, пенсий, прожиточного минимума.  Мы своего добились.

Вопросы социальной защиты были очень важны для меня, поэтому в рассмотрении всех законопроектов, которые касались зарплат и пенсий, других социальных гарантий, я принимал активнейшее участие.

21 83911

Владимир Черепков выступает в сессионном зале Верховной Рады Украины.

Я вспоминаю случай с невыполнением распоряжения Президента Украины «О праздновании Международного женского дня 8 Марта»  и постановления Кабинета Министров «О денежных выплатах в 1996 году в связи с празднованием Международного женского дня 8 Марта» по денежным выплатам к празднику. Сославшись на то, что не было денег, Министерство финансов не выплатило одноразовую денежную помощь. А она  предназначалась вдовам погибших воинов, многодетным мамам, участницам ЧАЭС, одиноким матерям, женщинам с инвалидностью и другим категориям социально незащищенных женщин. После моего депутатского запроса к Президенту Украины Леониду Кучме, хотя и с запозданием, но  все-таки удалось добиться, чтобы помощь была оказана.

Работа в комиссии по вопросам молодежи, спорта и туризма

Я был избран заместителем председателя комиссии по вопросам молодежи, спорта и туризма, поэтому их вопросы приходилось держать в центре внимания. В январе 1995-го когда я представлял законопроект «Об органах и  службах по делам несовершеннолетних и специальных учреждениях для несовершеннолетних» вскрылась страшная картина.   Мы вынуждены были впервые подготовить и провести парламентские слушания по молодежным проблемам, впервые предав гласности цифры по проституции, наркомании, криминальным преступлениям среди несовершеннолетних. И, кроме парламентских слушаний, провели ещё и международную конференцию. Вопросы социальной защиты молодежи медленно, но все-таки стали решаться, а то, к примеру, на существующую студенческую стипендию даже на проезд по городу Киеву не хватало.

В 1995 году Украина впервые участвовала в 10-х специальных олимпийских играх для детей с умственной отсталостью, возглавляла это движение Юнис Шрайвер, сестра братьев Кеннеди.  Это был прорыв:  Украина, по сути, впервые стала участницей детских паралимпийские игр, а в 1996 году сборная команда украинских атлетов успешно выступила на Олимпиаде в Атланте.

23 d770a

С Юнис Шрайвер во время Специальных Летних Олимпийских Игр.

Что касается туризма, мы старались направлять усилия, чтобы развивался внутренний туризм,  что способствовало бы развитию социальной сферы, пополнению бюджетов разных уровней,  развитию имиджа Украины. Мы понимали, что пока у нас не будет туалетов, горячей воды в гостиницах и нормальных дорог, никто к нам не приедет.

Какие законопроекты Вы подготовили по просьбе избирателей на округе?

Трудно принимался законопроект о запрете вывоза черного и цветного лома из Украины. Депутаты понимали, что черный лом за границу идет под крышей милиции, а цветной – СБУ. Поэтому, без решения вопроса о преодолении коррупции сдвигов не будет. А как с ней бороться, если рыба гниет с головы?!

Поскольку, я не занимался бизнесом, у меня не было возможности достать деньги и кого-то облагодетельствовать, поэтому приходилось защищать интересы граждан в законодательном поле.

Но после принятия закона «Артемовский завод по обработке цветных металлов» ожил и стал развиваться – даже начали привозить рабочих из Донецка.

Закон «Про списання та реструктуризацію платникыв податків за станом на 31 березня 1997 року» помог ему снизить задолженности на разных уровнях бюджета, появились оборотные средства для развития предприятия.

22 e0df0Большую помощь в решении проблем на Цветмете оказал приезд в наш город Головы Верховной Рады Украины Александра Мороза.

Защита интересов избирателей на округе

Кампания против строительства в Бахмуте опасного производства по переработке животных отходов

Я также был членом контрольной комиссии по вопросам приватизации при Верховном Совете. Благодаря этому удавалось решить много сложных вопросов. Очень сложным был вопрос по «Енагро».  Предприятие хотело разместить на территории алебастрового завода производство по переработке животных отходов, куриного помёта. Это было очень опасное производство, подобного в Украине не было. Опасность состояла в осложнениях для здоровья граждан, продукты и отходы производства могли вызвать экзему легких, была высокая опасность увеличения онкологических заболеваний.

Опасное производство по переработке животных отходов запускала американская компания «Инако ЛТД» из штата Вирджиния (США), в состав членов правления которой входил первый заместитель председателя Государственной налоговой администрации Украины Ф. А. Ярошенко. Чтобы понять влияние этой фигуры, нужно знать, что в 2010-2012 году он стал Министром финансов Украины. Местная власть дала все разрешения на размещение производства и уже начались пробные запуски, но на уровне Президента, Кабинета Министров и других институций удалось решить этот вопрос: «Енагро» покинуло Артемовск. Очень помогли в этом врачи  и журналисты.

 Недопущение складирования в соляных выработках радиационных отходов

 Серьезнейший вопрос – недопущение складирования в соляных выработках радиационных отходов.  Согласно решению Кабинета Министров  и распоряжению Президента Украины  было предусмотрено разместить у нас постоянно действующий пункт сбора радиоактивных отходов Донецкого спецкомбината Украинского государственного объединения «Радон» (для первичной переработки и временного хранения). Вопрос решали на высочайшем уровне с привлечением Головы Верховного Совета Украины Александра Мороза.

После массового возмущения солянников и моих обращений нас пригласили на заседание Совета национальной безопасности, там я обратился к Президенту Украины Леониду Кучме с тем, что размещение радиоактивных отходов в наших соляных выработках, учитывая строение соли,  может быть страшнее Чернобыля. В случае каких-то утечек, нашу продукцию не купят нигде в мире. На встрече со мной была копия распоряжения с президентским утверждением. Президент сделал вид, что он не при чем и все-таки закрыл этот вопрос.

Деятельность по обращениям избирателей. Помощь промышленным предприятиям города

Решение очень серьезных вопросов было связано с «Артемсолью». Это и производственные вопросы по вывозу соли, по ее реализации, по нехватке вагонов. Так как генеральный директор Анатолий Тарадайко не хотел участвовать в разного рода преступных схемах, то началась возня, связанная со смещением его с должности. Мне удалось собрать 29 подписей народных депутатов с Донбасса, и при их поддержке удалось на определенное время сохранить Тарадайко на должности.  А возня как бы «прихватизировать» хотя бы одну из шахт, не прекращалась.

Почему я много говорю о промышленности? Когда работает производство, то выплачивается зарплата, пополняется бюджет, отчисляются средства на социальные выплаты. Народный депутат законодательно должен способствовать этому.

Нужно было помочь заводу «Победа труда» в выделении денежных средств для строительства цеха по производству сталебронзовой ленты для изготовления вкладышей двигателей внутреннего сгорания. Этот вопрос тоже решался на уровне Президента, а  чтобы депутатское обращение попало к нему, нужно было получить поддержку  226 голосов народных депутатов.

Сложности были по приватизации завода «Дориндустрия». В 1997 году был решен вопрос по финансированию питания учащихся ПТУ. В 1997 году добился выделения беспроцентного кредита городу, чтобы учителям выплатили отпускные (губернатором был Янукович).

Приходилось заниматься вопросами многих городских предприятий. Это: ГПО «Артемсоль», ОАО «Победа труда», «Артемовский завод по обработке цветных металлов», «Часовоярский огнеупорный комбинат», «Часовоярский ремонтный завод», «Дориндустрия», «Стекольный завод имени Артема», АО «Артемовский мясокомбинат», ЗАО «Завод шампанских вин», УПП УТОГ, УПО «Заря» УТОС, «Донбассгеология» и другие.

Как удавалось совмещать активную деятельность в Раде и поддерживать тесную связь с избирателями?

Во-первых, каждый месяц была неделя для работы с избирателями на округе. У меня были хорошие контакты с руководителями предприятий.  Последнее время была очень хорошая связь с органами местной власти. Работала городская организация Социалистической партии, что помогало решать вопросы. Кроме того, я был местный, и семья моя оставалась проживать в городе, так что в курсе городских проблем я был всегда. В работе помогало сотрудничество с газетой «Вперед», в то время пресса была более независимой и смелой, помогала решать много вопросов.

Следите ли вы за ситуацией на округе сейчас?

Конечно. И обидно, что в основном промышленность города угроблена. Есть много и объективных и субъективных причин. Главное – нужно было вовремя проводить модернизацию, вводить новые технологии, искать рынки сбыта, а не разбазаривать народное достояние.

            Надеюсь на эпоху Возрождения.

Мрія про мир: бахмутянка перемогла у міжнародному конкурсі графіки

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 16:25, 18 Липня 2025
Векторна картина Каріни Тренбач / фото Каріни Тренбач

Бахмутянка Каріна Тренбач, яка зараз проживає на Полтавщині, перемогла в міжнародному конкурсі графіки. Дівчина здобула перше місце в номінації “Векторна графіка” завдяки роботі, створеній у межах спільного проєкту з американською дизайн-студією. У розмові з нами Каріна поділилась, що ця ілюстрація має особливу мету — привернути увагу іноземців до українців, які, попри війну, не втрачають надію на мир.

Бахмутянка поділилась з редакцією Бахмут IN.UA, як їй вдалося взяти участь в конкурсі.

Бахмутянка перемогла у міжнародному конкурсі графіки

Каріна Тренбач працює у “Гадяцькому Будинку дитячої та юнацької творчості”, де навчає дітей з 5 до 13 років ліпленню. Але, крім того, дівчина ще студентка Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, який наразі працює в Полтаві. Вона навчається за спеціальністю “Дизайн”, паралельно вдосконалює навички з веб- та графічного дизайну в “Alpaca — практичній школі ІТ-професій”.

Як зазначає сама дівчина, протягом навчання вона брала активну участь у конкурсах, і тому, коли викладачі з Alpaca School запропонували взяти участь в “Українсько-американському конкурсі з комп’ютерної графіки”, вона одразу погодилася.

Конкурс мав тему “Мої мрії про майбутнє”, а на створення роботи відводилося 36 годин. Каріна працювала близько 28 годин із перервами на сон. Роботу виконувала на графічному планшеті, використовуючи Adobe Photoshop.

Про натхнення

Відповідаючи на питання про те, що надихнуло дівчину на цю роботу, вона ділиться, це мрія про мир.

Мені здається, що якщо запитати кожного українця про мрії — усі згадають про мир. Ліва частина картини — це те, що, як мені здається, залишиться в кожного українця навіть після війни: те, що ми зберігаємо в серці — зокрема, згадки про дім, навіть якщо він уже зруйнований. А права частина — це якраз та мрія про майбутнє, про відбудову, про відновлені міста, про повернення додому, про щасливе мирне життя“, — каже дівчина.

За словами Каріни, її робота — це не про бажання перемогти в конкурсі, а про посил — мир в Україні, який вона хотіла передати не лише журі, а й 12 іноземним учасникам, зокрема, зі США та Казахстану. Бахмутянка наголошує: навіть якби не перемогла, головною метою було донести бачення українців — те, що попри все, вони не втрачають надії на мирне майбутнє.

Я запитала себе, що для мене наразі важливо — як для людини, яка живе в країні, де йде війна; яка втратила дім і не має змоги повернутися до рідних стін; як для людини, у якої близькі на фронті. Саме це і підштовхнуло мене до створення такої роботи“, — резюмувала бахмутянка.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

За коханим на Донбас: коли любов сильніша за страх. Історія Ярини — партнерки військового, яка переїхала у прифронтове місто

Семаковська Тетяна 16:00, 17 Липня 2025

Ярина познайомилась зі своїм коханим ще задовго до повномасштабної війни. Вона з Полтавщини, він з Донеччини, а вперше вони побачилися у Луганському університеті. Пара закохалась й разом будувала плани та мрії на майбутнє. Та війна все змінила — коханий Ярини пішов на службу, а вона залишилась його чекати. У травні 2024 року дівчина вирішила: чекати більше немає сил, тож за тиждень зібрала речі й переїхала у прифронтовий Слов’янськ, аби мати змогу частіше бачитись з коханим. 

Про рішення переїхати, складнощі та сумніви — з Яриною говорила редакція Бахмут IN.UA.

Як це — переїхати на Донбас?

З Яриною розмовляємо телефоном увечері, її пост про переїзд на Донбас ми випадково побачили в Тік-Тоці. У ньому дівчина розповіла, як кохання допомогло їй ухвалити рішення — переїхати на Донеччину до коханого. Відео стало вірусним, ділиться Ярина: у нього майже 200 тисяч переглядів й сотні коментарів від інших жінок та дівчат, які або вже переїхали, або ще роздумують над цим.

Ярина розповідає, що вона з коханим познайомились в Луганському університеті імені Тараса Шевченка, який після початку АТО переїхав до Полтави. Хлопець на той час вже був у війську, служив з 2019 року.

“Почали зустрічатися незадовго до повномасштабного вторгнення, його я зустріла у Слов’янську. Я була тут в гостях у сім’ї чоловіка, але терміново евакуювалася, бо ми тоді не знали, що буде”, — пригадує Ярина.

Відтоді стосунки між закоханими були на відстані, з зустрічами час від часу. 

“Наші зустрічі були як ковток повітря після довгого занурення в воду. Коли ти сидиш в очікуванні, вдома, чекаєш повідомлення, чекаєш дзвінків, дозволу проїхати, коли це можна, й так по колу”, — ділиться Ярина.

У проміжку між зустрічами дівчина жила з мамою на Полтавщині. Про переїзд тоді мови не могло бути, бо батько Ярини теж військовий — він не хотів, щоб дружина залишалась сама. Але невдовзі на заміну Ярині прийшов її брат. Тож, каже героїня, вона зі спокійною совістю покинула батьківський дім. Її коханий в цей час отримав іншу роботу, після поранення, тож у травні 2024 Ярина переїхала.

Донеччина в об’єктиві героїні / фото надане Яриною

“Мій хлопець після поранення перевівся трохи на простішу роботу, якщо це так взагалі назвати можна. У нього стало більше можливостей бачитись зі мною. Тому воно все так одне на одне наклалось, і в якийсь момент просто з’явилася думка: “А чому б не переїхати?”. У мене віддалена робота, мене нічого не тримало в одному місці. І отак за тиждень я зібрала речі й на наступні вихідні я поїхала, і вже додому не поверталася”, — розповідає Ярина.

Рідні дівчини з розумінням поставилися до переїзду, пригадує Ярина. Мама героїні хвилювалась за доньку, але підтримала її рішення, а коханий був приємно здивований. 

“Це для нього велика підтримка взагалі, що я тут. Звісно, мені було трохи страшно, бо все-таки я не знала, куди я їду. Я тут бувала, може, на декілька днів і особливо нічого не чула: вибухів чи інших серйозних звуків війни. Мені було страшно, що зі мною буде. Але я переступила себе. І нехай це життя буде коротке, але воно буде в моїх руках, і я його проживу так, як я захочу”, — розмірковує у розмові дівчина.

Ярина / фото надане героїнею

За її словами, найважчим після переїзду виявилося те, що потрібно змінити свій стиль життя. У новому місті друзів не було, не було звичного офісу для роботи, також тут суворіша комендантська година. Ще одним сюрпризом переїзду виявилися ціни — тут вони не бюджетні, адже великих мереж немає й часто продукти значно дорожчі, ніж в інших містах.

“Якби це цинічно не звучало, але така ціна, напевно, того, що вони досі стоять і досі працюють. У нас нещодавно відкрилось кафе — це теж прояв сміливості і того, що люди вірять — місто вистоїть.”

Щодо безпеки, Ярина зазначає, що вона, будучи у Києві, переживала гірші атаки росіян, ніж у прифронтовому Слов’янську. Але дівчина зазначає: тут не можна нехтувати безпекою, а тому потрібно завжди виходити в коридор або в сховище.

Як переїзд вплинув на стосунки пари?

Ярина каже: переїзд до коханого точно зміцнив їх стосунки.  

“Мені здається, що переїзд має вплив тому, що, по-перше — це мотивація стояти далі. Якщо ми говоримо про чоловіків-військових, які проживають тут зі своїми коханими, то це мотивація працювати на безпеку своєї коханої, як мінімум. А там, де кохана, там і вся Україна. Є відчуття того, що є сенс, є за що боротися”, — каже Ярина.

За словами дівчини, вона почала більше займатися творчістю, записувати музику після того, як переїхала в нове місто.

“Якось з одного боку щось віднімається, але десь все одно додається. І тут у мене віднялись деякі можливості. Так, я не бачуся з рідними і з друзями, але з іншого боку в мене є цей безкінечний потік, якийсь ресурс на те, щоб дійсно думати. Бо якось по-іншому життя тут відчувається. Є все ж таки відчуття плинності часу і цінності його, через цю плинність” — підсумовує героїня.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історії

Мрія про мир: бахмутянка перемогла у міжнародному конкурсі графіки

Бахмутянка Каріна Тренбач, яка зараз проживає на Полтавщині, перемогла в міжнародному конкурсі графіки. Дівчина здобула перше місце в номінації “Векторна графіка” завдяки роботі, створеній у […]

16:25, 18.07.2025 Скопіч Дмитро
Історії

За коханим на Донбас: коли любов сильніша за страх. Історія Ярини — партнерки військового, яка переїхала у прифронтове місто

Ярина познайомилась зі своїм коханим ще задовго до повномасштабної війни. Вона з Полтавщини, він з Донеччини, а вперше вони побачилися у Луганському університеті. Пара закохалась […]

переселенки
Історії

“Треба не чекати, а шукати можливості”: історії трьох переселенок, які наважились купити хати в селі

Тисячі родин переселенців втратили житло через війну. Через це дехто вимушений жити в тимчасових прихистках, орендувати житло чи мешкати у знайомих чи родичів. Разом з […]

Історії

Нове життя – старим речам. І собі. Як переселенка з Великої Новосілки будує спільноту, що вміє творити та відновлювати

Лариса Боєнко любить вчитися новому. Але вона ніколи не думала, що їй доведеться вчитися наново будувати своє життя. Лариса переселенка. Три роки вона проживає в […]

Історії

“Бахмут — це не тільки шампанське і троянди”: бахмутянка розповіла про унікальне алебастрове ремесло

Бахмутянка Олена Голубцова — носійка рідкісного ремесла, яке сьогодні майже забуте. Алебастрову ліпнину, декоративний елемент інтер’єрів, її родина почала виготовляти ще в 1930-х роках. Тоді […]