«Я никогда не занимался бизнесом – мне не нужна была «крыша», – нардеп по 46-му округу Владимир Черепков

Семаковська Тетяна 10:23, 3 Липня 2019

22 e0df0Владимир Черепков избирался по нашему округу в 1994 году как мажоритарщик, затем в 1998 году прошел в Верховную Раду от социалистической партии. Сейчас Владимир Федорович отошел от большой политики, занимается творчеством, но в Бахмуте до сих  пор помнят о его депутатской деятельности. В интервью нашим журналистам он вспомнил о своей победе на выборах, поделился мнением о существующей ситуации и рассказал о наибольших достижениях в своей парламентской деятельности.

Как считаете, почему избиратели поддержали Вас в 1994 году?

«Выборы в 1994 году были особыми. Время было сложным: задержки зарплат и пенсий, проблемы с ваучерами, но тогда еще не было олигархического и партийного влияния на избирателей да и  криминал еще побаивался высвечиваться – смотрел со стороны. Руководство города было против моего избрания, но люди выбрали из кандидатов того, кого знали. Я был директором школы, партийным секретарем, четыре раза избирался депутатом местного совета, принимал активное участие в митингах.  Оказался для сограждан своим – из рабочей семьи. Весь мой избирательный фонд составляли две моих зарплаты и две зарплаты жены.

В следующем созыве Вы баллотировались от партии. Чем, по-Вашему, отличается такая форма деятельности?

Я баллотировался и по мажоритарке, и по партийному списку. Мировая практика свидетельствует о том, что тенденция идет к внедрению системы выборов по партийным спискам. Но когда у нас речь идет об олигархическом управлении государством, то, к великому сожалению, покупают избирателей во время выборов и по мажоритарной системе и по партийным спискам. Не зависимо от того, как депутат избирался в Верховную Раду, он должен заниматься законодательным творчеством и выполнять контролирующую функцию по соблюдению выполнения принятых законов».

Я никогда не занимался бизнесом, мне не нужна была «крыша», не нужно было решать вопросы купи-продай, я не от кого не был зависим. Ведь стоит один раз протянуть руку и потом тебе закроют рот, и ты уже пожизненно будешь на поводке.

Я понимал, что избиратели мне доверили отстаивать их права в Верховном Совете, а не искать личных выгод. Это очень важно. Я всегда говорил и говорю: «Выбирайте своих, а не гастролеров».

К сожалению, избиратель не всегда понимает, чем должен заниматься Верховный Совет, Президент и Кабмин.

Что было после избрания? Как Вы организовали свою деятельность?

Стоит вспомнить, как все начиналось. 4 октября 1994 года шесть депутатов-социалистов, в том числе и я, объявили предупредительную голодовку в зале Верховного Совета. Мы требовали рассмотреть вопрос о повышении минимальных зарплат, пенсий, прожиточного минимума.  Мы своего добились.

Вопросы социальной защиты были очень важны для меня, поэтому в рассмотрении всех законопроектов, которые касались зарплат и пенсий, других социальных гарантий, я принимал активнейшее участие.

21 83911

Владимир Черепков выступает в сессионном зале Верховной Рады Украины.

Я вспоминаю случай с невыполнением распоряжения Президента Украины «О праздновании Международного женского дня 8 Марта»  и постановления Кабинета Министров «О денежных выплатах в 1996 году в связи с празднованием Международного женского дня 8 Марта» по денежным выплатам к празднику. Сославшись на то, что не было денег, Министерство финансов не выплатило одноразовую денежную помощь. А она  предназначалась вдовам погибших воинов, многодетным мамам, участницам ЧАЭС, одиноким матерям, женщинам с инвалидностью и другим категориям социально незащищенных женщин. После моего депутатского запроса к Президенту Украины Леониду Кучме, хотя и с запозданием, но  все-таки удалось добиться, чтобы помощь была оказана.

Работа в комиссии по вопросам молодежи, спорта и туризма

Я был избран заместителем председателя комиссии по вопросам молодежи, спорта и туризма, поэтому их вопросы приходилось держать в центре внимания. В январе 1995-го когда я представлял законопроект «Об органах и  службах по делам несовершеннолетних и специальных учреждениях для несовершеннолетних» вскрылась страшная картина.   Мы вынуждены были впервые подготовить и провести парламентские слушания по молодежным проблемам, впервые предав гласности цифры по проституции, наркомании, криминальным преступлениям среди несовершеннолетних. И, кроме парламентских слушаний, провели ещё и международную конференцию. Вопросы социальной защиты молодежи медленно, но все-таки стали решаться, а то, к примеру, на существующую студенческую стипендию даже на проезд по городу Киеву не хватало.

В 1995 году Украина впервые участвовала в 10-х специальных олимпийских играх для детей с умственной отсталостью, возглавляла это движение Юнис Шрайвер, сестра братьев Кеннеди.  Это был прорыв:  Украина, по сути, впервые стала участницей детских паралимпийские игр, а в 1996 году сборная команда украинских атлетов успешно выступила на Олимпиаде в Атланте.

23 d770a

С Юнис Шрайвер во время Специальных Летних Олимпийских Игр.

Что касается туризма, мы старались направлять усилия, чтобы развивался внутренний туризм,  что способствовало бы развитию социальной сферы, пополнению бюджетов разных уровней,  развитию имиджа Украины. Мы понимали, что пока у нас не будет туалетов, горячей воды в гостиницах и нормальных дорог, никто к нам не приедет.

Какие законопроекты Вы подготовили по просьбе избирателей на округе?

Трудно принимался законопроект о запрете вывоза черного и цветного лома из Украины. Депутаты понимали, что черный лом за границу идет под крышей милиции, а цветной – СБУ. Поэтому, без решения вопроса о преодолении коррупции сдвигов не будет. А как с ней бороться, если рыба гниет с головы?!

Поскольку, я не занимался бизнесом, у меня не было возможности достать деньги и кого-то облагодетельствовать, поэтому приходилось защищать интересы граждан в законодательном поле.

Но после принятия закона «Артемовский завод по обработке цветных металлов» ожил и стал развиваться – даже начали привозить рабочих из Донецка.

Закон «Про списання та реструктуризацію платникыв податків за станом на 31 березня 1997 року» помог ему снизить задолженности на разных уровнях бюджета, появились оборотные средства для развития предприятия.

22 e0df0Большую помощь в решении проблем на Цветмете оказал приезд в наш город Головы Верховной Рады Украины Александра Мороза.

Защита интересов избирателей на округе

Кампания против строительства в Бахмуте опасного производства по переработке животных отходов

Я также был членом контрольной комиссии по вопросам приватизации при Верховном Совете. Благодаря этому удавалось решить много сложных вопросов. Очень сложным был вопрос по «Енагро».  Предприятие хотело разместить на территории алебастрового завода производство по переработке животных отходов, куриного помёта. Это было очень опасное производство, подобного в Украине не было. Опасность состояла в осложнениях для здоровья граждан, продукты и отходы производства могли вызвать экзему легких, была высокая опасность увеличения онкологических заболеваний.

Опасное производство по переработке животных отходов запускала американская компания «Инако ЛТД» из штата Вирджиния (США), в состав членов правления которой входил первый заместитель председателя Государственной налоговой администрации Украины Ф. А. Ярошенко. Чтобы понять влияние этой фигуры, нужно знать, что в 2010-2012 году он стал Министром финансов Украины. Местная власть дала все разрешения на размещение производства и уже начались пробные запуски, но на уровне Президента, Кабинета Министров и других институций удалось решить этот вопрос: «Енагро» покинуло Артемовск. Очень помогли в этом врачи  и журналисты.

 Недопущение складирования в соляных выработках радиационных отходов

 Серьезнейший вопрос – недопущение складирования в соляных выработках радиационных отходов.  Согласно решению Кабинета Министров  и распоряжению Президента Украины  было предусмотрено разместить у нас постоянно действующий пункт сбора радиоактивных отходов Донецкого спецкомбината Украинского государственного объединения «Радон» (для первичной переработки и временного хранения). Вопрос решали на высочайшем уровне с привлечением Головы Верховного Совета Украины Александра Мороза.

После массового возмущения солянников и моих обращений нас пригласили на заседание Совета национальной безопасности, там я обратился к Президенту Украины Леониду Кучме с тем, что размещение радиоактивных отходов в наших соляных выработках, учитывая строение соли,  может быть страшнее Чернобыля. В случае каких-то утечек, нашу продукцию не купят нигде в мире. На встрече со мной была копия распоряжения с президентским утверждением. Президент сделал вид, что он не при чем и все-таки закрыл этот вопрос.

Деятельность по обращениям избирателей. Помощь промышленным предприятиям города

Решение очень серьезных вопросов было связано с «Артемсолью». Это и производственные вопросы по вывозу соли, по ее реализации, по нехватке вагонов. Так как генеральный директор Анатолий Тарадайко не хотел участвовать в разного рода преступных схемах, то началась возня, связанная со смещением его с должности. Мне удалось собрать 29 подписей народных депутатов с Донбасса, и при их поддержке удалось на определенное время сохранить Тарадайко на должности.  А возня как бы «прихватизировать» хотя бы одну из шахт, не прекращалась.

Почему я много говорю о промышленности? Когда работает производство, то выплачивается зарплата, пополняется бюджет, отчисляются средства на социальные выплаты. Народный депутат законодательно должен способствовать этому.

Нужно было помочь заводу «Победа труда» в выделении денежных средств для строительства цеха по производству сталебронзовой ленты для изготовления вкладышей двигателей внутреннего сгорания. Этот вопрос тоже решался на уровне Президента, а  чтобы депутатское обращение попало к нему, нужно было получить поддержку  226 голосов народных депутатов.

Сложности были по приватизации завода «Дориндустрия». В 1997 году был решен вопрос по финансированию питания учащихся ПТУ. В 1997 году добился выделения беспроцентного кредита городу, чтобы учителям выплатили отпускные (губернатором был Янукович).

Приходилось заниматься вопросами многих городских предприятий. Это: ГПО «Артемсоль», ОАО «Победа труда», «Артемовский завод по обработке цветных металлов», «Часовоярский огнеупорный комбинат», «Часовоярский ремонтный завод», «Дориндустрия», «Стекольный завод имени Артема», АО «Артемовский мясокомбинат», ЗАО «Завод шампанских вин», УПП УТОГ, УПО «Заря» УТОС, «Донбассгеология» и другие.

Как удавалось совмещать активную деятельность в Раде и поддерживать тесную связь с избирателями?

Во-первых, каждый месяц была неделя для работы с избирателями на округе. У меня были хорошие контакты с руководителями предприятий.  Последнее время была очень хорошая связь с органами местной власти. Работала городская организация Социалистической партии, что помогало решать вопросы. Кроме того, я был местный, и семья моя оставалась проживать в городе, так что в курсе городских проблем я был всегда. В работе помогало сотрудничество с газетой «Вперед», в то время пресса была более независимой и смелой, помогала решать много вопросов.

Следите ли вы за ситуацией на округе сейчас?

Конечно. И обидно, что в основном промышленность города угроблена. Есть много и объективных и субъективных причин. Главное – нужно было вовремя проводить модернизацию, вводить новые технологии, искать рынки сбыта, а не разбазаривать народное достояние.

            Надеюсь на эпоху Возрождения.

Евакуювалася до Вінниці і почала справу життя: як бахмутянка Анастасія Калужських започаткувала власну справу 

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 16:00, 21 Жовтня 2026

Бахмутянка Анастасія Калужських роками працювала в дошкільній освіті рідного міста, дбаючи про виховання найменших містян. Повномасштабне вторгнення змусило її разом із двома синами залишити дім і шукати прихисток у безпечнішому регіоні.

Опинившись у Вінниці, жінка не лише змогла адаптуватися на новому місці, а й наважилася реалізувати давню мрію — відкрити власний дитячий центр.

Про переїзд, перші кроки у бізнесі в евакуації, залучення грантів та спогади про бахмутську Алею Троянд Анастасія розповіла редакції Бахмут IN.UA.

З Бахмута до Вінниці: вимушений переїзд заради дітей

Пані Анастасія народилася в Костянтинівці, але вже у дитячому віці разом із родиною переїхала до Бахмута. Тут вона закінчила школу №24, її дитинство проходили  на вулиці Перемоги, саме тут жила родина дівчинки Коли Анастасія завершила школу, тоздобула фах історикині в Донецькому національному університеті, проте так склалося, що за спеціальністю вона не працювала жодного дня — серце лежало до роботи з дітьми. До повномасштабної війни наша героїня була вихователькою-методисткою у дитячому садку “Кульбабка”.

Початок повномасштабного вторгнення родина зустріла вдома. Проте, пам’ятаючи переляк дітей під час подій АТО, Анастасія вирішила не ризикувати їхнім емоційним станом і виїхати.

“Ми виїхали в березні, а 25 березня були вже у Вінниці. Їхали, щоб вивезти дітей, аби вони не лякалися. Не збиралися надовго, планували на Великдень повернутися додому. Але ось уже який рік у Вінниці. Опинилися тут випадково — просто їхали потягом, куди було можливо, і залишилися”, — пригадує бахмутянка.

Адаптація на новому місці вимагала сил та фінансової витривалості, адже великих заощаджень родина не мала. Звикати до нового життя допомагала активна підтримка місцевих служб, які організовували дозвілля для дітей.

“Мені здається, ми, люди нашого регіону, швидко адаптуємося. Ми не боїмося працювати й розуміємо, що треба рухатися вперед. Було нелегко, але, маючи двох дітей, треба було працювати. У Вінниці дітям добре допомагала ювенальна поліція — за перші пів року вони багато де побували. Тому я мала можливість виходити на роботу й працювати”, — ділиться Анастасія.

Власний дитячий центр у Вінниці: від ідеї до грантів

Дитячий центр / фото з особистого архіву героїні
Одна з кімнат у центрі / фото з особистого архіву героїні

Попрацювавши у вінницьких приватних закладах освіти, Анастасія вирішила спробувати започаткувати власний проєкт. Вона пройшла у місті навчання від благодійних організацій та курси підвищення кваліфікації в Києві, де навчали основ ведення бізнесу в сфері дошкілля.

Поштовхом для героїністало тримісячне навчання за програмою “Право на бізнес” від БФ “Право на захист”. Написавши бізнес-план, бахмутянка змогла виграти декілька грантів на запуск власної справи — омріяного дитячого центру.

“Вінниця — відносно спокійний регіон, тут багато діток, а батьки зацікавлені в якісній освіті. Маючи великий досвід у дошкільній системі, я вирішила спробувати. Навчання в благодійних організаціях дало велику підтримку. Там роз’яснювали все простою мовою: від маркетингу до фінансової частини. Потихеньку, власними силами робили ремонт, довго шукали приміщення, щоб воно було безпечним для дітей”, — розповідає педагогиня.

Основна концепція закладу — це садок із додатковими гуртками, який працює 12 годин на добу, забезпечуючи максимальний комфорт для працюючих батьків. Головний акцент у центрі зроблено на безпеці та безперебійному навчальному процесі.

“Найголовніше — це безпека. Дітки фактично не мають реагувати на повітряні тривоги, вони зранку приходять і цілий день спокійно займаються. Ми маємо власну територію для прогулянок та безперебійне живлення. Крім того, ми проводимо безкоштовні сезонні свята, куди через хаби ВПО запрошуємо діток-переселенців зі всього району”, — зазначає Анастасія.

Ключі від втраченого дому та джерело натхнення

Анастасія за роботою / фото з особистого архіву героїні

Робота з малечею вимагає колосального емоційного ресурсу. Анастасія зізнається, що уникати вигорання їй допомагає щирість вихованців та підтримка рідних.

“Саме дітки заряджають цією енергією. Ти приходиш кожного ранку, а це радість, сміх, вони тебе обіймають. Якщо ти до них із любов’ю, то й вони так само. Це найосновніший ресурс. І, звісно, вдячність батьків, коли вони кажуть ‘дякуємо, дитина біжить у садок із задоволенням'”, — каже співрозмовниця.

Попри облаштоване життя у Вінниці, спогади про рідний Бахмут залишаються важливою частиною життя родини.

“Коли їхали, перевезти багато чого було неможливо. Але ми бережемо ключі від квартир, яких вже немає… Це частинка дому. Також у нас із синами була tradition — кожного вечора ходити гуляти на Алею Троянд. Зараз у вихідні ми ходимо до місцевого парку у Вінниці, але все одно наших бахмутських троянд і рідних вулиць дуже не вистачає”, — з теплотою згадує бахмутянка.

Іншим переселенцям, які мріють про власну справу в евакуації, Анастасія радить не боятися, але діяти зважено:

  • ретельно прораховувати фінансову модель та бізнес-план;
  • починати з маленьких кроків і не занурюватися одразу у великі ризиковані проєкти;
  • враховувати всі потенційні ризики сьогодення (відключення світла, безпекові умови);
  • не соромитися вчитися, ставити питання та переймати досвід інших підприємців.

Життя ВПО у Вінниці: ринок праці та оренда житла

Оцінюючи Вінницю як місто для релокації та проживання внутрішньо переміщених осіб, Анастасія зазначає, що знайти роботу тут цілком реально, якщо людина готова сумлінно працювати. Втім, головною проблемою для переселенців залишається вартість оренди житла.

“Роботу я знайшла вже через три місяці після приїзду. Головне — робити свою справу чесно. Але Вінниця — недешеве місто. Ціни на оренду житла зараз дуже високі, це основна стаття витрат. За високі кошти іноді пропонують дуже скромні умови, тому до цього варто бути готовими”, — зауважує жінка.

Водночас у місті діє Бахмутський хаб, де переселенці можуть отримати гуманітарну допомогу, відвідати культурні заходи та відчути підтримку земляків.

“У Вінниці є хороший Бахмутський хаб, де працюють чудові дівчата. Вони за можливості видають гуманітарну допомогу та організовують заходи. Я намагаюся більше співпрацювати з ними та заробляти сама, залишаючи гуманітарну підтримку тим, кому вона зараз потрібніша”, — підсумовує Анастасія Калужських.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Повернулися з Німеччини до України, купили будинок і відновлюють власну справу: продовження історії родини Вороненків з Бахмута

Валентина Твердохліб 15:10, 13 Жовтня 2026

Раніше Бахмут IN.UA розповідав історію Віктора Вороненка — підприємця з Бахмута, який через повномасштабну війну втратив дім і справу, якій присвятив понад 30 років життя. У Бахмуті він вирощував саджанці троянд, шипшини та яблунь. У 2022 році чоловік разом із дружиною та сином Олександром виїхали за кордон. Спочатку жили та працювали в Польщі, потім переїхали до Німеччини, але планували повернутися в Україну. Цьогоріч навесні Вороненки придбали власний будинок на Хмельниччині і почали новий етап життя.

Як родина облаштовується після повернення на Батьківщину та чи планує відновити власну справу — читайте в продовженні історії на Бахмут IN.UA.

Про повернення в Україну

Вперше історію родини Вороненків ми розповідали в листопаді 2025 року. Тоді пан Віктор зі своїм сином Олександром розповіли про 30-річний досвід вирощування саджанців у Бахмуті, евакуацію з міста та переїзд за кордон. Також батько з сином поділилися досвідом життя та роботи в Польщі і Німеччині.

Переїзд до Німеччини дався родині важко. Адаптуватися не виходило через складну мову та бюрократію. Під час нашої минулої розмови родина Вороненків поділилася планами про повернення до України. Пан Віктор хотів придбати будинок із землею для відновлення справи свого життя.

Вдруге з родиною ми говоримо майже через рік. Сьогодні Віктор Вороненко з дружиною і сином мешкають на Хмельниччині. Сюди перебралися у травні.

“Ми хотіли і раніше поїхати, бо розуміли, що Німеччина це просто не наша країна. Планували поїхати в березні, але не вийшло. Ми просто не знали, що орендодавця потрібно попереджати про виїзд за 3 місяці. Тому переїзд затягнувся”, — розповідає Віктор Вороненко.

Купівля і облаштування власного будинку

Після повернення до України родина почала пошуки житла. Окрім Хмельницької області, інших регіонів не розглядали, оскільки тут мешкають родичі. А ще тут є хороший ґрунт для вирощування саджанців.

Шукали житло в сільській місцевості, оскільки там і ціни доступніші, і є можливість придбати будинок із земельною ділянкою. У результаті допомогли знайти житло місцеві жителі.

“Як шукали житло? Дуже просто — заїхали до місцевого магазину і спитали чи немає тут будинків на продаж. У магазині ж зазвичай всі все знають. Ми якраз заїхали, а там люди сидять, пʼють каву, і якраз там була наша майбутня сусідка. Вона поїхала з нами і показала, які є будинки для купівлі в цьому селі”, — розповів Віктор Вороненко.

Подружжя Вороненків біля будинку / фото надане героями

Будинок з ділянкою 25 соток придбали у селі Бачманівка. Пан Віктор відверто розповідає: спочатку за нього просили 10 тисяч доларів, але за такий стан будинку це було задорого. Вороненки запропонували придбати його за 7 тисяч доларів, і після кількох днів роздумів власниця погодилася. Зібрати гроші на будинок допомогли родичі.

“Будинок, щоб купити і одразу зайти та жити, тут за такі гроші не купиш. Тут за 10 тисяч доларів пропонують дерев’яні будинки взагалі без нічого, тому ми і погодились на цей варіант”, — каже чоловік.

Придбаний будинок / фото надане героями

Хоч родина вже має власний будинок, поки вимушені жити у батьків дружини в Нетішині. Переїхати в Бачманівку не можуть, оскільки будинок потребує ремонту. Тому зараз живуть так: вдень їдуть до села і облаштовують дім, а ввечері повертаються.

“Зараз ми у процесі ремонту. От зараз, наприклад, валяємо і кладемо нові перегородки, бо старі були з глини, стяжку залили у двох кімнатах. Також тут є три пічки, дві з них вже розвалили, бо вони вже віджили своє: потріскалися, димлять, після розпалювання дають чадний запах. Опалення в будинку є, але ми ще хочемо замінити труби на пластикові”, — розповідає пан Віктор.

Чоловік з дружиною роблять ремонт / фото надане героями

Паралельно з цим займаються облаштуванням зручностей.

“Залишилося ще прибудову зробити для туалету, душу. Але тут так виходить, що копаєш півтора метри і починаються ґрунтові води. Тому питання де і як копати зливну яму. Поки будуємо туалет на вулиці”, — розповідає Віктор Вороненко.

До ремонту в самому будинку передувала велика робота у дворі та сараях.

“Тут всі шоковані, що ми за такий короткий час стільки зробили. Тільки самого сміття аж 13 причепів вивезли. На подвір’ї всі дерева зрубали, покосили траву, все вичистили. Дружина займалася майданчиком перед вікном, де ми хочемо троянди посадити: прибрала сміття, камінці, скло. Потім ми перейшли до сараїв. Там було повно сіна, то ми його віддали бабусі, яка через будинок від нас живе, то вона на знак вдячності досі нам яйця приносить, хоч ми і кажемо , що нам нічого не потрібно. Також дрова повіддавали людям, бо вони вже були трухляві, і якби ми їх зберігали , то вони б просто пропали”, — розповідають батько з сином.

Віктор Вороненко пиляє дерева у дворі / фото надане героями

Зараз у планах родини — якнайшвидше частково завершити ремонт, щоб можна було заїхати в будинок.

“Хочемо хоча б одну кімнату зробити і переїхати сюди, бо дуже накладно з такими цінами на пальне щодня по 32 кілометри їздити”, — каже Віктор Вороненко.

Роботи в будинку / фото надане героями

Про плани відновити вирощування саджанців

Віктор Вороненко планує відновити справу, якою він займався в Бахмуті — вирощування саджанців. Для цього в родини є майже гектар землі — 25 соток на території будинку, і ще 60 соток взяли в оренду. Початкові роботи на землі вже провели.

“Ми город готуємо, щоб посадити на весну, і влітку заколерувати. Плануємо пару тисяч троянд посадити. Також пройдуся мотоблоком, пропушу землю, щоб підготувати її під посадку шипшини на наступний рік. А ще хочемо сад посадити. Мені вже друг телефонував і каже: “Ти нікому не дзвони, я тобі все надішлю для посадки — яблуні, груші”, — розповідає Віктор Вороненко.

Родина працює на земельній ділянці / фото надане героями

Як і в Бахмуті, чоловік хоче займатися продажем саджанців. Сьогодні в нього залишилася база старих клієнтів, які готові купувати вирощені ним саджанці.

Також у планах є завести власне господарство, родина хоче придбати курей. Для них вже знайшли місце в одній з господарських будівель.

Господарська будівля / фото надане героями

Про розвиток сімейного блогу

Зараз родина веде свій відеоблог на Youtube. Тут вони показують свій шлях відновлення будинку і власної справи. Розвитком блогу займається Олександр Вороненко. Зйомки і монтаж відео робить у перервах між навчанням.

“Після приїзду до України я вступив до Київського національного лінгвістичного університету. Оскільки навчання проходить онлайн, у мене є багато часу на розвиток блогу. Вдень сиджу на парах, а ввечері монтую відео. Зараз у моїх планах лише дві мети — навчання і розвиток блогу”, — ділиться Олександр Вороненко.

За словами батька і сина, блог приносить їм не лише задоволення, а й деякий прибуток. Часто глядачі не лише пишуть приємні повідомлення, а й висилають допомогу родині. Успіх свого каналу вони пояснюють щирістю і відкритістю.

“Це сімейний блог. Чим ми живемо, те й показуємо. Сьогодні у нас 15 тисяч підписників, а переглядів 70-80 тисяч. Навіть не знаю, чим ми подобаємося людям. Мабуть тим, що нічого не вигадуємо, у нас нічого не награно — це контент без сценарію. Наприклад, кладемо блоки, і батько пояснює, що не фахівець у цьому, що він вперше це робить. І тоді люди або поради якісь дають, або просто дивляться наш досвід. Також люди часто допомагають. Ось, наприклад, сьогодні людина з Харківської області саджанці смородини надіслала, а до цього жінка з Нікополя надсилала полуницю та малину”, — розповідає Олександр.

Чи не шкодує родина про повернення в Україну

За словами Віктора і Олександра Вороненків, повернутися в Україну стало для їхньої родини правильним рішенням. Тут вони відчувають себе вільнішими і бачать можливість для розвитку.

“Ми в Україну повернулися і аж дихати стало легше. У Німеччині ж всюди штрафи, страшна бюрократія… І людей ми там практично не бачили. Як це було: жили ми в місті Гера, це таке містечко, як Бахмут, і там вже о 7-8 вечора вулиці пусті. А тут ми хоч можемо з людьми поспілкуватися, які говорять з тобою однією мовою”, — розповідають батько і син.

Родина каже, що за весь час життя на Хмельниччині не стикалися з утисками від місцевих жителів. Навпаки, досвід спілкування тільки позитивний.

На запитання: “Чи могли б вони порадити життя в такому ж селі бахмутянам?”, Вороненки відповідають:

“Так, але за однієї умови — якщо працювати на власній землі і тримати господарство. Бо, відверто, роботи тут немає. Але, в будь-якому разі, можна їздити на роботу до міста. Тут вже кожен вирішує сам”.

Віктор Вороненко відновлює будинок / фото надане героями

Роботи на землі родина не боїться, оскільки присвятила цьому своє життя в Бахмуті. На сьогодні їхня мрія — відновити будинок та власну справу, яка б приносила дохід.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історії

Евакуювалася до Вінниці і почала справу життя: як бахмутянка Анастасія Калужських започаткувала власну справу 

Бахмутянка Анастасія Калужських роками працювала в дошкільній освіті рідного міста, дбаючи про виховання найменших містян. Повномасштабне вторгнення змусило її разом із двома синами залишити дім […]

16:00, 21.10.2026 Скопіч Дмитро
Історії

Повернулися з Німеччини до України, купили будинок і відновлюють власну справу: продовження історії родини Вороненків з Бахмута

Раніше Бахмут IN.UA розповідав історію Віктора Вороненка — підприємця з Бахмута, який через повномасштабну війну втратив дім і справу, якій присвятив понад 30 років життя. […]

Історії

“Мої рідні — найголовніше, що ми змогли забрати з дому”: бахмутянка про евакуацію, життя в Києві та роботу в судовій психології

Бахмутянка Альона пам’ятає рідне місто різним: із затишними вулицями, людними парками, культурними заходами та місцями, куди хотілося повертатися. Вона зростала тут, навчалася музики, працювала з […]

Історії

“Я така ж сама, як і ви”: як бахмутянка Вікторія Канаєва після евакуації почала допомагати ВПО в Ірпені

Вікторія Канаєва — переселенка з Бахмута. У 2022 році вона виїхала з рідного міста і оселилася на Київщині в місті Ірпінь. Втративши домівку, жінка почала […]

Історії

“Я завжди представляюся: “Аліса з Краматорська”: історія доннечанки, яка повернулася з Німеччини в Україну

У 17 років Аліса виїхала з Краматорська через повномасштабне вторгнення. Разом із мамою вона дісталася Німеччини, де могла залишитися, навчатися та будувати нове життя. Але […]