Схід та Захід разом: як франківчанин Григорій Березовський допомагає Бахмуту

Семаковська Тетяна 18:04, 16 Березня 2023

Screenshot 564 b7fb1Григорій Березовський родом з Івано-Франківська, коли почалася повномасштабна війна чоловік вирішив бути корисним – став волонтером. Герой має імпровізований штаб благодійників не тільки в Україні, але й закордоном. Як працює дистанційне волонтерство, що доставляють оборонцям Бахмута та як пасіка стала розрадою під час війни — Григорій розповів редакції в матеріалі.

Почалося все з коктейлів Молотова

До повномасштабного вторгнення Григорій займався власним бізнесом, він мав дитячі магазини та возив спортивне обладнання з Європи. З Бахмута Григорій ж возив саджанці дерев, раніше тут був одним із найбільших розсадників, крім того, чоловік має власну пасіку з бджолами. Проте, зараз підкреслює волонтер, ці справи не є в пріоритеті, адже є нагальніші потреби.

“Пасіка та сад — це речі, які в мене залишились для душі. Так я відчуваю зв’язок із землею”, — говорить українець 

Коли почалася повномасштабна війна чоловік почав шукати способи допомагати армії, у мирному житті він мав декілька підприємств, тож добре знався на налагодженні логістики, а ще мав багато друзів, які живуть за кордоном.

У соцмережі він опублікував оголошення, чоловік написав, що залишається в Україні й буде допомагати всім чим може, друзі також захотіли доєднатися. Починалося все з коктейлів Молотова, каже Григорій, друзі разом робили сотні “бандерівських смузі”, їх потім тоннами відправляли у інші міста.

335609088 658766766055619 6368339840082737051 n 996f4

На фото волонтер Григорій у подарованій шапці, а куртку чоловік придбав на секонд-хенді. Ця позитивна світлина у яскравому образі, з посмішкою каже герой, сподобалося багатьом підписникам в Фейсбуці. 

До слова, у Бахмуті та Часів Ярі чоловік має добрих друзів, потім родини бахмутян евакуювалися до Франківщини.

“В мене раніше не було досвіду волонтерства, але я себе вважаю небайдужим. Ми створили таку собі організацію, яка зараз діє в декількох країнах, зокрема в Англії, Франції, Німеччини та Канаді. Останнім часом ми більше займалися госпіталями, починаючи від медикаментів й закінчуючи необхідним обладнанням. Завжди потрібні перев’язочні матеріали, зараз із забезпеченням трішки кращі справи. Наразі ми сфокусувалися на допомозі парамедикам. В основному надаємо турнікети, транспортувальні шини, протиопікові різні спреї, також пов’язки протиопікові”, — пояснює тонкощі волонтерства Григорій Березовський.

Запити надходять напряму від госпіталів, передають речі й через відомого на Донеччині волонтера Анатолія Тарана, також допомагає багато волонтерка та громадська діячка Альона Щекодіна. Нагадаємо, що ми розповідали історію героя — ознайомитися можна за посиланням. Як каже, Григорій, з паном Анатолієм він ні разу не бачився особисто, але чоловіки згуртувалися. 

Волонтери, які допомагають адресно

335330042 918691739319628 7214213566962729094 n b7c84

Турнікети, які волонтери передали військовим. Фото: Фейсбук

Григорій наголошує, що у нього немає спеціальних реквізитів фонду для допомоги, але натомість діє адресна допомога. Це відбувається наступним чином: людина може обрати, як саме вона хоче допомогти, тваринам, дітям, госпіталям, військовим, далі зв’язується із координатором, їй пояснюють, що й де можна придбати, вона самостійно це купляє, а волонтери вже передають допомогу. 

Також можна обрати й другий спосіб, якщо ви не маєте змоги самостійно придбати допомогу, то волонтери зроблять це за вас, докладуть ваші кошти до потрібного. Це роблять й з міркувань економії, бо часто волонтери закупляють великими партіями й отримують вигідніші ціни на товар. Якщо ви хочете допомогти роботі волонтерам – пишіть на особисту сторінку Григорія Березовського.

332904727 752738492954573 6868471119551366513 n d191b

Інвалідні візки придбані волонтерами. Фото: Фейсбук

За рік благодійництва Григорій разом з однодумцями придбав медикаменти, медичне обладнання, інвалідні візки, продукти тривалого зберігання та інше. Зараз чоловік має підприємство, яке займається спортивним обладнанням, частково його безкоштовно передають для реабілітації бійців або біженців, це різні тренажери для відновлення фізичної активності. Такі речі стають помічними після отримання різного виду травм, нагадаємо, що ми розповідали, як працює лікар-реабілітолог на Черкащині.

“У нас є люди, які надсилають одноразово кошти, хтось лайкає пости про допомогу й просуває їх чи робить репост. Для себе я вирішив ще напочатку війни, що ти або в ЗСУ або волонтериш й допомагаєш, інакшого вибору не було. Одна мудра людина мені сказала, що кожен день повинен закінчуватися питанням: “А що ти сьогодні зробив для перемоги”? Це стосується людей, які не в окопі, не на фронті. Я зрозумів, що найбільше допомога йде від тих людей, у яких рідні на фронті”, — наголошує Григорій.

329141731 521569533439696 5836891036753772515 n 93c4fВільногірські киці отримали корм, який передав Григорій. Фото: Фейсбук

Стосовно допомоги, волонтер каже, що все відбувається хвилями, є час коли люди активніше допомагають, а є й простій. На думку волонтера українцям ще є над чим працювати, деякі люди, каже Григорій, немов живуть в іншому світі й не розуміють, що не сповна працюють на перемогу.

ВПО в Франківську

За словами Григорія Івано-Франківськ ще не зовсім добре адаптувався до переселенців. Проблеми є у двох сторін, перша, що недобросовісні власники підіймають ціни на оренду квартир, й відповідно люди не можуть собі дозволити винаймати окреме житло. Волонтер працював й над цим, допомагав заселяти людей на початку війни, виборював їм місця в гуртожитках в окремих кімнатах, а не в школах, куди селили людей.

Друга проблема, що окремі біженці не поважають уклад того чи іншого міста, гострим питанням — є мова. Люди, які відмовляють переходити на українську та намагаються просувати наратив про російську мову важко сприймаються.

“Хочеться, щоб люди старалися говорити українською. Щоб вони розуміли, що це не просто щось неважливе, бо мова — це наша ідентифікація, це має велике значення для народу. Українці завжди були толерантні, можливо навіть занадто, навіть до ворогів. Це велика біда нашого народу, це зросійщення йшло роками й звісно, що за короткий час людині важко перейти, але коли бачиш як людина старається говорити українською — душа радіє. Молодь багато переходить на українську, це тішить й гріє серце”, — каже Григорій.

Волонтер наголошує, що головне зараз Перемога, українець щиро вірить в Збройні Сили й працює разом з однодумцями, щоб пришвидшити цю подію. Доєднатися до допомоги можете кожен, головне бажання, запевняє волонтер.

Фото: Фейсбук

Читайте також: Бахмутяни в евакуації: історія Олега Романенко

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Створила театр моди на Донеччині, а нині підтримує переселенок у Луцьку: історія Аліни Андрєєвої з Часів Яру

Валентина Твердохліб 14:05, 7 Травня 2025
театр моди

Аліна Андрєєва — відома культурна діячка в Часів Ярі. З 2000 року жінка започаткувала театр моди Sharm, який був відомий не лише в Часів Ярі, а й за межами Донеччини. У колективі театру були діти й молодь: вони створювали колекції одягу, давали концерти, проводили покази мод і театралізованих вистав. Після початку війни робота театру моди перейшла в онлайн-режим.

Про історію театру моди та нове життя в Луцьку Аліна Андрєєва розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Театр моди в Часів Ярі

Аліна Андрєєва заснувала театр моди Sharm у 2000 році. Спочатку театр працював на базі Палацу культури Часовоярського вогнетривкого комбінату, а з 2021 року його взяло на баланс місто. Роботу продовжували в будинку культури Часовоярської громади.

Жінка розповідає, що разом зі своїми вихованцями вона об’їздила майже всю Донецьку область. Колектив був знаний і улюблений для багатьох закладів культури, різних заходів міського й обласного рівнів. Часто театр моди Sharm виступав і в Бахмуті.

Вихованки театру моди в Часів Ярі / фото надане Аліною Андрєєвою

“До війни колектив виступав фактично у всіх містах Донецької області. Також були виступи і за межами регіону. Наприклад, ми кілька разів були в “Артеку”, де презентували Донецьку область. Виступали і на день народження “Артека”, на кінофестивалях, на відкритті міжнародних змін, куди з’їжджалися діти-іноземці. Ми приїжджали зі своїми костюмами, з нашою концертною програмою, і давали величезний концерт.

Також ми були частими гостями в Бахмуті. Давали концерти до Дня міста, брали участь в урочистій ході. Разом з бахмутськими колективами, переважно з Палацу культури Мартинова, ми їздили давати концерти й до Дня міста в Соледарі”, — ділиться в розмові пані Аліна.

Колектив театру брав участь у патріотичних заходах / фото надане Аліною Андрєєвою

Коли почалась повномасштабна війна, Аліна Андрєєва була вимушена виїхати з Часів Яру. Через раніше перенесену операцію керівниця театру не змогла вивезти колекції, надбані роками. Вони так і залишились у Часів Ярі.

“Наприкінці січня мені зробили операцію, і місяць після цього мені потрібно було лежати вдома і особливо нікуди не ходити. Лише в березні я почала потихеньку виходити з дому, але все одно нічого тяжкого підіймати мені було не можна. Деякий час я ходила в гуманітарний штаб у 13-й школі, ми там плели сітки. Але згодом я виїхала, бо мені потрібно було до лікаря. Тоді автобуси з Часів Яру особливо не ходили, переважно весь транспорт на евакуацію їздив з Бахмута. Тому я найняла приватного перевізника і з ним виїхала до Дніпра, а потім до доньки в Луцьк. Поїхати з Луцька назад мене вже діти не відпустили. Тому костюми залишились у будинку культури, і ще одна частина колекції в моїй квартирі. Все пропало”, — розповіла Аліна Андрєєва.

Колекції одягу / фото надане Аліною Андрєєвою

Наразі театр моди продовжує жити, але вже в онлайн-форматі. Керівниця театру підтримує зв’язок зі своїми вихованцями, адже в колективі завжди була тепла дружня атмосфера. Героїня каже, що вони були як одна велика родина. Багато дітей доєднувалися до театру ще з дитячого садка, тому й мають такий тісний зв’язок.

“Звісно ми підтримуємо зв’язок, телефонуємо один одному, проводимо якісь онлайн-заходи. Наприклад, якісь онлайн-вітання, діти вірші готують. Також я пишу майстер-класи з рукоділля і відправляю дітям в нашу групу. А вони вже вдома працюють, якщо є якісь питання, то телефонують мені. Іноді й самі діти ініціюють якісь майстер-класи. Наприклад, бачать у соцмережах, що я провела якийсь майстер-клас у Луцьку, і теж просять його провести. Можна сказати, театр продовжує жити, але в онлайн-форматі. Так ми вже третій рік спілкуємося”, — розповідає керівниця театру.

Колектив театру моду на заході в Бахмуті / фото надане Аліною Андрєєвою

Нове життя у Луцьку і майстер-класи для ВПО

Наразі Аліна Андрєєва продовжує свою творчу діяльність в Луцьку. Тут вона познайомилась з переселенкою Оленою Ярошук, яка раніше мешкала під Маріуполем. Разом вони створили мистецький простір “Рукодвійки”, де проводять різноманітні майстер-класи для ВПО і місцевих жителів. На цих заходах їм вдається створювати й коло спілкування для ВПО.

“Перший рік життя в Луцьку я більше звикала до нових умов, практично нікого тут не знала. А в 2023 році дізналася про громадську організацію “Старт у нове життя”. Прийшла до них, і вони якраз тоді в’язали теплий прапор до міжнародної акції “Нитка єднання”. Тоді цей прапор потрапив у Книгу рекордів України. До його створення долучились і деякі діти з нашого театру моди. Вони надсилали нам жовто-блакитні шматочки, і ми приєднували їх до цього прапора. Більша частина учасників цієї акції були якраз переселенці”, — розповіла Аліна Андрєєва.

Учасниці акції “Нитка єднання” (Аліна Андрєєва друга праворуч) з актором В’ячеславом Довженко / фото надане Аліною Андрєєвою

Зараз пані Аліна щовихідних проводить майстер-класи для жінок. Окрім звичайного рукоділля, переселенки долучаються і до акцій підтримки поранених військових і недоношених дітей з перинатальних центрів.

“Під час в’язання теплого прапора нам допомагала Тетяна з благодійного фонду “Робимо добро дітям” — надавала нам нитки, які їй надсилали з Америки як гуманітарну допомогу. І після цієї акції Тетяна пустила нас з Оленою до себе в офіс. Тепер ми там збираємось у вихідні і навчаємо жінок в’язати гачком. Переважно до нас приходять переселенки, але й жінки з Луцької громади теж інколи відвідують наші майстер-класи. Разом ми не лише займаємось рукоділлям, а й спілкуємось, чого дуже не вистачає якраз переселенкам. Нещодавно у нас був майстер-клас із виготовлення іграшки з текстилю, на минулих вихідних ми плели мандали, це було і як терапія.

Також ми займаємось суспільно важливою роботою. Наприклад, нещодавно до нас приходила волонтерська організація “Швейна рота”. Разом ми наповнювали подушки, в’язали кофти для поранених хлопців. Зараз приєднались до акції допомоги недоношеним дітям. Для них ми плетемо іграшки, які потім відправляємо до перинатальних центрів. А вдома і я, і Оленка плетемо кікімори для військових”, — розповідає переселенка Аліна Андрєєва.

Аліна Андрєєва і Олена Ярошук на флористичному майстер-класі / фото надане Аліною Андрєєвою

Працює Аліна Андрєєва в Луцьку на волонтерських засадах.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Найважче — це приїздити на місця обстрілів, де є загиблі”: інспекторка групи “Білий Янгол” Валерія Білінець про свою роботу

Семаковська Тетяна 14:00, 2 Травня 2025

Валерія Білінець з Краматорського управління поліції отримала міжнародну відзнаку від Асоціації жінок-поліцейських. Дівчина каже — не очікувала і була приємно вражена. На її думку, вона не робить нічого особливого — лише виконує свою роботу. Та робота Валерії дуже непроста: вона допомагає евакуювати людей з Донеччини, виїздить на місця обстрілів, заспокоює та дбає про цивільних.

Людей на евакуацію було стільки, що не встигали їх рахувати

Валерія народилася в Лимані. Обрала шлях у поліції з дитинства: дідусь працював у цій самій сфері. Тож вагатися не довелося, хоча, каже співрозмовниця, у неї є також освіта за спеціальністю залізничника. Працювати в поліції Валерія почала у 2018 році.

“У 2018 році все було відносно спокійно. Лінія фронту на той час проходила далеко від нас. Вибухи було чутно десь дуже здалеку. Ми тоді навіть не уявляли, що може розпочатися повномасштабна війна і якою вона буде”, — пригадує Валерія.

У колективі Валерії було багато жінок, проте з початком повномасштабного вторгнення ситуація змінилася. Керівництво ухвалило рішення евакуювати жінок, однак Валерія вирішила залишитися. У місті почалися перші обстріли, перші поранені, згадує дівчина.

Вона почала евакуювати цивільних, а також розвозила поранених до лікарень. Інспекторка каже, що особисто намагалася попри все триматися зважено.

Валерія Білінець / фото надане Нацполіцією Донеччини

“На початку війни було дуже важко, бо ніхто не розумів, як усе має відбуватися. Людей було багато на евакуацію, ми не встигали їх рахувати, всі були у стресі, на емоціях. Морально було важко. Часто доводилося по кілька разів пояснювати, що потрібно робити, куди їхати. Ми заспокоювали всіх, звісно. Я розуміла: якщо я буду панікувати, то це відчуття передасться людям. Тому я залишалася максимально спокійною і зібраною. Було важко морально, бо ми розуміли, що ворог може підійти ближче, й нам самим доведеться евакуюватися”, — каже Валерія Білінець.

Весільна світлина Валерії / фото надане Нацполіцією Донеччини

Рідне місто Валерії — Лиман — навесні 2022 року окупували росіяни. Вже у жовтні українські війська деокупували місто. У звільненому Лимані Валерія одружилася зі своїм коханим. Вона продовжує працювати в групі “Білий Янгол”, яка евакуює цивільних із зони бойових дій.

“Зараз все набагато легше для людей у плані евакуації, також нам дуже допомагають волонтери. Люди розуміють, куди їдуть, і зважено ухвалюють це рішення. Проте бувають випадки, коли після обстрілів кількість заявок на евакуацію різко зростає, а потім зменшується”, — розповідає інспекторка групи “Білий Янгол”.

Робочі будні інспекторки / фото надане Нацполіцією Донеччини

Попри це, дзвінків на день поліція все одно отримує багато — люди телефонують із різних питань: дізнаються про можливість виїхати, про умови, зручні локації тощо. Загалом, каже інспекторка, люди довіряють поліції, адже саме вона допомагає на місцях обстрілів, щодня рятує цивільних, вивозячи їх до безпечних регіонів — навіть під обстрілами.

Виїжджаємо на евакуацію навіть у найнебезпечніші точки

“Наші екіпажі постійно потрапляють під обстріли — ворог нас не любить. Але ми виїжджаємо на евакуацію навіть у найнебезпечніші точки. Ми завжди пояснюємо людям, що якщо ухвалене рішення про евакуацію з населеного пункту, то потрібно виїжджати — не чекати, поки почнеться справжнє пекло й навіть зателефонувати буде неможливо”, — наголошує Валерія.

Поліція доставляє хліб цивільним / фото надане Нацполіцією Донеччини

Вона додає: найважче у її роботі — це виклики на місця прильотів, де є не лише поранені, а й загиблі, бо допомогти їм уже неможливо. Саме тому вона особливо наголошує на важливості евакуації, особливо для родин із дітьми.

“Я кажу батькам, що не хочу приїхати до них і побачити родину в неповному складі. Ми хочемо бачити всіх наших людей цілими й неушкодженими”, — додає Валерія.

На запитання, що є найприємнішим у її роботі, інспекторка відповідає: це щира вдячність евакуйованих, це діти, які після місяців у підвалах нарешті можуть гратися в безпечніших регіонах України й мати дитинство.

Валерія тисне руку Володимир Зеленському / фото надане Нацполіцією Донеччини

У квітні 2025 року Валерія Білінець отримала відзнаку від Міжнародної асоціації жінок-поліцейських (МАЖП):

“Я зовсім не очікувала її, була приємно вражена. Спочатку взагалі не зрозуміла, як саме я її отримала. Я просто роблю свою роботу. Я прийняла присягу на вірність українському народові. Сказати, що я роблю щось неймовірне — не можу. Я виконую те, що повинна робити під час війни, як і всі наші підрозділи. Це наша робота — хтось має її робити”.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

театр моди

Створила театр моди на Донеччині, а нині підтримує переселенок у Луцьку: історія Аліни Андрєєвої з Часів Яру

Аліна Андрєєва — відома культурна діячка в Часів Ярі. З 2000 року жінка започаткувала театр моди Sharm, який був відомий не лише в Часів Ярі, […]

“Найважче — це приїздити на місця обстрілів, де є загиблі”: інспекторка групи “Білий Янгол” Валерія Білінець про свою роботу

Валерія Білінець з Краматорського управління поліції отримала міжнародну відзнаку від Асоціації жінок-поліцейських. Дівчина каже — не очікувала і була приємно вражена. На її думку, вона […]

“Гра, яка об’єднує серця Донеччини”: історія створення настільної гри про рідний край

Як команда Молодіжної ради з Донеччини за два місяці створила гру, що не тільки навчає, а й об’єднує українську молодь — розповідає Світлана Асланова, членкиня  […]

Майстер-класи, що лікують: історії молоді з Сіверської громади

У Дніпропетровській області стартував творчий проєкт “Створюй відчуття” для підтримки молоді з Сіверської громади Донеччини. Для учасників проводять різні майстер-класи, наприклад пірографія чи розпис екосумок, […]

“Він знав, за кого воює” — бахмутянка про свого коханого, загиблого воїна

Антрацит, місто де колись видобували вугілля в Луганській області, саме тут народився та ріс Олександр Латьков, військовий 46 бригади. Після окупації Антрациту родина хлопця переїхала […]