Ми сидимо у навчальній майстерні польського скульптора, викладача, професора Вєслава Короновського разом з його студентами з України. 17-річний Євген Суханов із Запоріжжя цьогоріч вступив до Художнього університету в Познані, паралельно він заочно вчиться у художньому коледжі у Харкові. Хлопець розповів, що виріс у робітничій родині, захопився скульптурою в школі, попри велике бажання реалізуватися у професії, не вважає себе талановитим і мусить багато працювати.

Університет, де немає нічого “правильного”

Українські студенти та їхні польські викладачі відзначають, що підходи до навчання скульптурі відрізняються в Україні та Польщі: європейські методи ґрунтуються на класичній школі з її канонами, але дозволяють студентам експериментувати, вільно висловлювати ідеї, інтерпретувати їх.

Польська школа не спирається на досвід соціалістичного реалізму, звертає увагу професор Короновський. Чи варто й Україні відмовлятися від нього? Якими мають бути пам’ятники сучасним українським героям? Дивимось на три концепції памʼятника герою України Олександру Мацієвському, монумент у Грузії і два в Україні — у Ніжині та Києві. Перші два виконані традиційно, в реалістичній манері, останній — більш авангардний, він викликав хвилю критики в Україні як “несмак”.

“Я не знаю, як правильно, але памʼятник Олександру Мацієвському в Києві, це сучасно, так може бути. Хоча мені більше до вподоби монумент герою, який встановили у Грузії”, — зізнається Євген Суханов.

Професор Короновський зауважує, що в університеті у Познані майбутніх скульпторів не вчать, що правильно, а що ні:

“Євген та інші мої студенти з України на початку навчання постійно запитували – “як правильно” виконати завдання? А я їм повторював, що “правильного” не існує, кожна ідея заслуговує на те, щоб її втілити”, — професор Короновський.

При цьому викладач підкреслює, що його студенти з України дуже талановиті.

Євген під час навчання у Познані та онлайн у Харкові прагне отримати знання, що допоможуть йому інтерпретувати твори минулого, експериментувати, реалізовувати інноваційні та класичні проєкти. Польська школа скульптури дозволяє висловити більше емоцій, експресії, вражень, натомість пострадянська — тяжіє до ортодоксального реалізму, копіювання, зазначає Євген.

“Але з радянської скульптури ми теж можемо відкинути шлак і взяти найкраще. Тобто, якби мені довелося робити зараз монументальну скульптуру, не певен, що вдалося би відійти від радянських канонів. Але, напевно, детальніше опрацював би образи, додав символи, посилив риси обличчя, характеру. І в цьому плані мені найбільше подобається грузинський варіант скульптури Мацієвського, де усі ці складові збалансовані. Але знову ж таки, посилення рис спостерігається і в радянській скульптурі. То як ми від цього відійдемо?” — розмірковує Євген.

Професор Короновський продовжує думку свого студента, торкаючись концепції пам’ятника герою Мацієвському у Києві:

“Цей канон абсолютного реалізму має відношення до попкультури, і це ми бачимо, наприклад, в американських трендах – такий надреалізм, гіперреалізм, він не залишає простору для інтерпретації, трактування. Мабуть, ця концепція не зовсім підходить для такого пам’ятника, який має стати символом героїзму, а не короткочасним явищем”.

Водночас юний Суханов демонструє як вчиться сучасним принципам створення скульптури: ось автопортрет, зроблений під час навчання у Харкові у класичній традиції, ближчий до соцреалізму. А ось цілком інший автопортрет — з асиметричними рисами, викривленими лініями, без гіперболізації, з тяжінням до нонконформізму — він створений протягом кількох місяців навчання Євгена в Польщі.

Героїзм без пафосу, але — з людським стражданням

Сучасна скульптура дозволяє показати не лише героїзм та силу, але й біль, лють, страждання звичайної людини. І це те, що займає думки 17-річного українця, майбутнього скульптора. Для курсової роботи він обрав ідею переосмислення радянської традиції: Євген робить ескіз сучасної інтерпретації відомої мозаїки у рідному Запоріжжі — в його задумі акцент не на пафосі, а на зусиллях, стражданні, місії. Мріє колись створити барельєф героям Революції Гідності.

Ще один першокурсник майстерні Короновського, Арсентій Самойлов, родом з Харкова, з родини скульптора. Сім’я студента пережила драматичні події: батьки хлопця на початку повномасштабного вторгнення росії опинились в окупації у Харківській області, а сам Арсентій залишався у Харкові, жив у коледжі.

Війна знищила всі юнацькі роботи Арсентія. Снаряд потрапив у заміський будинок Самойлових.

“Пощастило, що мама з молодшим братом пішла до сусідки, а батько курив на ґанку — повз нього пролетіли наші двері, поранило цеглою, від будинку нічого не лишилось, але всі живі”, — розповідає Арсентій.

Єдина вціліла робота юного скульптора стала експонатом художньої виставки у Познані, яка відбулась у червні 2023 року. Арсентій вдосконалив свою інсталяцію, додавши до неї шматки заліза з власного знищеного будинку — як нагадування про війну.

Хлопчина деякий час навчався в Німеччині і з подивом відзначив, що тамтешня школа скульптури не має академічної основи, на яку може спиратись митець, створюючи монументальні роботи. Натомість і в Польщі, і в Україні ця база існує, вона надає майстерності, впевненості:

“Так, академічна скульптура не є чимось творчим, але це основа, грамотність, яка дозволяє розвиватись професійно і вже з цими навичками формувати власне творче бачення». Арсентію близька польська школа викладання, він прагне працювати з каменем, новітніми матеріалами та формами, що дозволяють відтворити енергію людини. А поки навчається, бере участь у конкурсах скульптур”, — каже студент.

Щодо пам’ятників сучасним українським героям юнак впевнений — його покоління митців не буде творити так як 200 років тому. І в тому ж київському пам’ятнику Мацієвському він вбачає доволі цікавий сучасний підхід, нові технології. Цікаво, першокурсник, не погоджується з думкою свого вчителя, пана Короновського, що такий гіперреалізм є недоречним. Арсентій аргументує: у героїзації сучасний митець має використовувати інновації, а пам’ятники українським героям не мусять нагадувати класичні монументи, створені в різних країнах навіть п’ятдесят років тому. Потрібно не боятися використовувати компʼютерну графіку, проєкції.

Професор Короновський, який є автором одного з монументів героям великопольського повстання, ставиться до цього іронічно, але не заперечує право студента на іншу точку зору. Адже в Художньому університеті у Познані немає неправильних думок, є різні.

А от 18-річна Руслана Гилетина, як видно з її виразної міміки, не погоджується ані з Євгеном, ані з Арсентієм. Дівчина ще тільки планує вступити до університету у Познані. Зараз вона має статус біженки в Польщі, її рідний Енергодар все ще в окупації.

У 2023 році Руслана не пройшла за конкурсом, вона була 40-ю зі 153 абітурієнтів університету у Познані. Тендітна дівчина поки працює на будівництві муляром фасадів і готується до вступних іспитів цьогоріч. Ще Руслана захищатиме диплом у харківському художньому коледжі, вже за кілька місяців.

“В європейському просторі скульптури залишають глядачеві місце для роздумів, на противагу до пострадянського монументалізму. Мусимо поступово відмовлятися від соцреалізму. Сучасним українським скульптурам не вистачає оригінальності композиції, живості, динаміки, оцього європейського спонукання до рефлексій”, — вважає майбутня абітурієнтка.

Вона проти ідеалізації героїв. Переконана, що треба показувати їх не ідолами, а людьми, зі своїми рисами характеру, це має бути чесно.

В майбутньому Руслана мріє відкрити свою художню студію та займатись арттерапією хворих діток.

Між західною та східною традицією

Раніше у Польщі в художніх вишах на спеціалізації зі скульптури дуже рідко навчались українці. Але під час війни тільки університет в Познані прийняв кілька десятків наших студентів. Інтерес зростає, що сприяє більшій культурній інтеграції України та Польщі, появі нових ідей і спільних мистецьких проєктів.

До нашої дискусії долучається декан факультету скульптури Художнього університету у Познані, доктор наук Ігор Мікода, для якого українська культура є дуже близькою, адже частина родини пана Ігоря походить з України. Менше з тим, він визнає, що формат навчання на спеціалізації “скульптура” у Польщі дещо відрізняється від викладання як в Україні, так і на заході Європи, і в США.

“Польща є певним посередником з огляду на формат навчання і традиції. Ми є таким буфером між Сходом та Заходом у широкому розумінні підходів до навчання — між класичним академічним викладанням скульптури та авангардом”, — каже Ігор Мікода.

Класичне викладання притаманне Україні, а авангардні методи – Заходу. Проте університети у США, Італії, Іспанії починають повертатися до традиційного академічного стилю, авангард перестає бути їхнім провідним нарративом. І повернення до класичного академічного викладання є доброю ознакою у мистецтві, скульптурі, переконаний декан Мікода.

Водночас він переконаний, що не можна обмежувати навчання майбутніх скульпторів лише академічним форматом, бо це гальмує розвиток мистецької думки, творчості. Може тому цей мікс класики та авангарду так приваблює українських студентів у Польщі?

Тобто ті авангардні, гіперреалістичні приклади скульптур, які зараз зʼявляються в Україні, вже відходять у минуле на Заході. Чи це наше українське захоплення авангардом дозволить запропонувати суспільству новітню викристалізовану ідею памʼятників героям-сучасникам?

Чи буде переосмислена класична традиція, від неї віднімуть беззмістовний пафосний соцреалізм на користь класичного реалізму з увіковіченням героїв, звичайних людей, з їхніми болем та мужністю? Дискусій та експериментів не уникнути. Бо немає чогось цілком “неправильного” у сучасній мистецькій думці. Проте не все з нових підходів буде прищеплене і залишиться у спадок наступним поколінням.

Примітка. Матеріал підготовлений за допомоги MediaPort Warsaw, хабу для українських журналістів у Польщі, та за підтримки міжнародної ініціативи Media Lifeline Ukraine.

Читайте також:

• Боротьба донеччан за українську державність
• “Дітям треба було вчити мову”: як у Польщі заснували українську школу
• “Не дозволила собі плакати жодного дня”: як бахмутянка навчає чирлідерок у Польщі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У місті Інка, що знаходиться на іспанському острові Майорка, збудували соціальне житло, в якому для охолодження будівлі використали унікальні технології регіону.

Про це повідомляє видання “Dezeen“.

Унікальне соціальне житло

Проєкт розробила іспанська студія Alventosa Morell Arquitectes разом з архітектором Хоаном Хота Фортуні. Він налічує 54 квартири, які здають в оренду за низькою ставкою для людей із низьким доходом..

Вся унікальність проєкту — це фасадні отвори (вікна та тераси), виготовлені з місцевої модрини. Вони забезпечують наскрізну вентиляцію будівлі, а також є ефективним захистом від сонця. Таку технологію активно використовували для створення середземноморської архітектури, де вологий та спекотний клімат.

Сам комплекс складається із двох окремих об’ємів, між якими пролягає внутрішній двір — громадський простір для взаємодії з сусідами.

Квартири першого поверху відмежовані від вулиці смугою саду, яка своєю чергою, відгороджена легкими металевими решітками та перфорованими керамоблоками. Вони, як і керамічна плитка, виготовлені з глини. Це дозволяє вирівнювати коливання добової температури.

Читайте також:

• Як ВПО можуть придбати власну квартиру чи дім за зниженою ціною: розпитали про ідею у ГО “Заходи”
• Учасники програми єВідновлення зобов’язані подати звіт про використання коштів
• Марченко повідомив, скільки бахмутян готові повернутися до міста після деокупації

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Житло — одна з найбільших потреб для ВПО. Сьогодні більшість переселенців та переселенок винаймають житло в оренду. Винаймати житло не тільки дорого, але й часто нестабільно, адже господарі можуть неочікувано вас виселити, або ж підняти ціну, а оскільки ринок оренди в Україні не врегульований на законодавчому рівні – то найчастіше орендар просто шукає нове житло. ГО “Заходи” з Маріуполя планує втілити у життя масштабний проєкт, за допомогою якого понад 5 тисяч ВПО зможуть купити власний дім чи квартиру за зниженою ціною.

Про цей проєкт ми розпитали у бахмутянки Яни Баришевої, яка є менеджеркою ГО, та керівника організації Юрія Давиденко.

Житло для ВПО

Проєкт NEW HOME – так назвали свою ініціативу у ГО “Заходи”. Завдяки проєкту планують створити безпечні житлові райони біля обласних центрів в західних областях України. Таким чином, ВПО зможуть отримати нову оселю за доступною ціною, пільговими умовами та спеціальними програмами кредитування.

Сьогодні придбати власне житло для переселенців є розкішшю, адже ціна за один квадратний метр у містах стартує від 1000 доларів — це близько 41 тисяча гривень. 

Саме тому ГО “Заходи” запустила пілотний проєкт NEW HOME в Хмельницькій області, у місті Красилів, де наразі йде робота над адвокацією земельної ділянки (10 Га) під будівництво житла для ВПО. Також вже заключили меморандум про співпрацю з Красилівською міською радою. 

У майбутніх житлових комплексах планується створення хабу, в якому буде:

• коворкінг;
• кавʼярня;
• місце для відпочинку;
• дитячі майданчики;
• парки; 
• бомбосховище.

Для підприємців буде можливе розміщення комерційних приміщень для відкриття дитячого садка/школи, кафе, ресторану, Нової Пошти, магазину чи іншого бізнесу.

Голова ГО “Заходи” Юрій Давиденко пояснює, що наразі проєкт на стадії домовленості з громадами.

“Всі донори, партнери, і влада хочуть гарантії, що якщо вони виділять кошти, то проєкт буде реалізований. Тому що проєкт складний, а відтак потрібне і підтвердження від людей про спільне фінансування, і підтвердження від громад, що вони нададуть цю землю. Це досить складний процес”, — пояснює Юрій Давиденко.

Головна проблема у документах, каже спікер, адже це бюрократичний процес, й оформити його швидко не вдається. Водночас вже зараз є донори, які готові надати 500 тисяч доларів на ремонтні роботи.

Вартість житла для ВПО за зниженою ціною

Організація прорахувала приблизну вартість житла. Відтак, з допомогою держави (мається на увазі трансформатори та підключення) 2-кімнатна квартира на 55 квадратних метрів буде коштувати близько 22 тисяч доларів — це близько 900 тисяч гривень.

Також, крім квартир, буде можливість збудувати танхауси на 60 квадратів, які будуть вартувати близько 33 тисяч доларів — це близько 1 мільйон 350 тисяч гривень. Половину вартості житла планують покрити за допомогою донорів. 

Тобто, людина, яка куплятиме житло, повинна погодитись заплатити половину суми — наприклад, за 2-кімнатну квартиру потрібно буде віддати 11 тисяч доларів. Також варто врахувати й документи на оформлення права власності, а це ще близько 500 доларів. Попередньо сума за своє житло для ВПО становитиме до 12 тисяч доларів. Розрахунки можуть змінюватися, але 50% суми виплачуватимуть саме благодійники. 

Серед плюсів, які отримає громада, де побудують таке житло для ВПО, безперечним є нові податки.

“Серед майбутніх учасників програми є багато ФОПів, що дасть приріст у місцеву  економіку. Також у громаді збільшиться кількість робочих місць, бо буде потреба у додаткових магазинах, дитячих садках та школах”, — коментує Юрій Давиденко.

NEW HOME планували реалізувати в Західних областях, однак наразі домовленості є в:

• Закарпатті;
• Хмельниччині; 
• Кропивницькому;
• Полтавщині;
• Дніпропетровщині.

У цих областях вже готові виділити землю під будівництво житла для переселенців та переселенок. У деяких громадах готові віддати під ремонт вже готові будівлі.

Це не соціальне житло

Бахмутянка Яна Баришева є менеджеркою проєкту. Вона пояснює, що наразі ще збирають заявки на участь у проєкті, заповнити її можна за посиланням. Пріоритет надають:

• родинам з дітьми;
• родинам, які виховують дітей з інвалідністю;
• багатодітним родинам; 
• родинам військовослужбовцям;
• пільговим категоріям.

Водночас оскільки донорів буде кілька, кожен з них буде мати цільову аудиторію, тобто для когось це родини з дітьми, а для когось — люди старшого віку. Головна мета проєкту — дати можливість різним верствам населення, з-поміж них і ВПО, власне житло.

“Потрібно розуміти, що це не соціальне житло. Це житло, яке буде належати родинам ВПО, які зацікавлені у співфінансуванні, тому що донори не мають можливості сплачувати це. Також важливо, щоб було видно, що люди зацікавлені і хочуть отримати житло”, — пояснює бахмутянка.

Вона додає, що над цим проєктом працює понад 30 людей, серед яких є юристи, бухгалтери, комунікаційники тощо. Про можливість громади надати землю у ГО дізнаються за допомогою волонтерів, а також самостійно надсилають пропозиції до міських та сільських рад, додає бахмутянка. 

“Ми знаємо, що зараз всюди дуже високі ціни на оренду. І таким чином, коли люди активно почнуть звільняти жилплощу з якоїсь громади, то господарі, аби надалі здавати своє житло, підуть на те, щоб знизити вартість. Минулого року у нас було таке дослідження у західній частині України”, — пояснює Яна Баришева.

За її словами, втілення цього проєкту у життя допоможе знизити вартість оренди житла на 30%, чим можуть скористатися інші переселенці та переселенки.

Читайте також:

• “Всі зранку до ночі дерли ті стіни”: що таке проєкт КО-ХАТИ та чому він важливий для переселенців
• Марченко повідомив, скільки бахмутян готові повернутися до міста після деокупації
• Хто повернеться до Бахмута: редакція почула думки бахмутян

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!