Ми сидимо у навчальній майстерні польського скульптора, викладача, професора Вєслава Короновського разом з його студентами з України. 17-річний Євген Суханов із Запоріжжя цьогоріч вступив до Художнього університету в Познані, паралельно він заочно вчиться у художньому коледжі у Харкові. Хлопець розповів, що виріс у робітничій родині, захопився скульптурою в школі, попри велике бажання реалізуватися у професії, не вважає себе талановитим і мусить багато працювати.

Університет, де немає нічого “правильного”

Українські студенти та їхні польські викладачі відзначають, що підходи до навчання скульптурі відрізняються в Україні та Польщі: європейські методи ґрунтуються на класичній школі з її канонами, але дозволяють студентам експериментувати, вільно висловлювати ідеї, інтерпретувати їх.

Польська школа не спирається на досвід соціалістичного реалізму, звертає увагу професор Короновський. Чи варто й Україні відмовлятися від нього? Якими мають бути пам’ятники сучасним українським героям? Дивимось на три концепції памʼятника герою України Олександру Мацієвському, монумент у Грузії і два в Україні — у Ніжині та Києві. Перші два виконані традиційно, в реалістичній манері, останній — більш авангардний, він викликав хвилю критики в Україні як “несмак”.

“Я не знаю, як правильно, але памʼятник Олександру Мацієвському в Києві, це сучасно, так може бути. Хоча мені більше до вподоби монумент герою, який встановили у Грузії”, — зізнається Євген Суханов.

Професор Короновський зауважує, що в університеті у Познані майбутніх скульпторів не вчать, що правильно, а що ні:

“Євген та інші мої студенти з України на початку навчання постійно запитували – “як правильно” виконати завдання? А я їм повторював, що “правильного” не існує, кожна ідея заслуговує на те, щоб її втілити”, — професор Короновський.

При цьому викладач підкреслює, що його студенти з України дуже талановиті.

Євген під час навчання у Познані та онлайн у Харкові прагне отримати знання, що допоможуть йому інтерпретувати твори минулого, експериментувати, реалізовувати інноваційні та класичні проєкти. Польська школа скульптури дозволяє висловити більше емоцій, експресії, вражень, натомість пострадянська — тяжіє до ортодоксального реалізму, копіювання, зазначає Євген.

“Але з радянської скульптури ми теж можемо відкинути шлак і взяти найкраще. Тобто, якби мені довелося робити зараз монументальну скульптуру, не певен, що вдалося би відійти від радянських канонів. Але, напевно, детальніше опрацював би образи, додав символи, посилив риси обличчя, характеру. І в цьому плані мені найбільше подобається грузинський варіант скульптури Мацієвського, де усі ці складові збалансовані. Але знову ж таки, посилення рис спостерігається і в радянській скульптурі. То як ми від цього відійдемо?” — розмірковує Євген.

Професор Короновський продовжує думку свого студента, торкаючись концепції пам’ятника герою Мацієвському у Києві:

“Цей канон абсолютного реалізму має відношення до попкультури, і це ми бачимо, наприклад, в американських трендах – такий надреалізм, гіперреалізм, він не залишає простору для інтерпретації, трактування. Мабуть, ця концепція не зовсім підходить для такого пам’ятника, який має стати символом героїзму, а не короткочасним явищем”.

Водночас юний Суханов демонструє як вчиться сучасним принципам створення скульптури: ось автопортрет, зроблений під час навчання у Харкові у класичній традиції, ближчий до соцреалізму. А ось цілком інший автопортрет — з асиметричними рисами, викривленими лініями, без гіперболізації, з тяжінням до нонконформізму — він створений протягом кількох місяців навчання Євгена в Польщі.

Героїзм без пафосу, але — з людським стражданням

Сучасна скульптура дозволяє показати не лише героїзм та силу, але й біль, лють, страждання звичайної людини. І це те, що займає думки 17-річного українця, майбутнього скульптора. Для курсової роботи він обрав ідею переосмислення радянської традиції: Євген робить ескіз сучасної інтерпретації відомої мозаїки у рідному Запоріжжі — в його задумі акцент не на пафосі, а на зусиллях, стражданні, місії. Мріє колись створити барельєф героям Революції Гідності.

Ще один першокурсник майстерні Короновського, Арсентій Самойлов, родом з Харкова, з родини скульптора. Сім’я студента пережила драматичні події: батьки хлопця на початку повномасштабного вторгнення росії опинились в окупації у Харківській області, а сам Арсентій залишався у Харкові, жив у коледжі.

Війна знищила всі юнацькі роботи Арсентія. Снаряд потрапив у заміський будинок Самойлових.

“Пощастило, що мама з молодшим братом пішла до сусідки, а батько курив на ґанку — повз нього пролетіли наші двері, поранило цеглою, від будинку нічого не лишилось, але всі живі”, — розповідає Арсентій.

Єдина вціліла робота юного скульптора стала експонатом художньої виставки у Познані, яка відбулась у червні 2023 року. Арсентій вдосконалив свою інсталяцію, додавши до неї шматки заліза з власного знищеного будинку — як нагадування про війну.

Хлопчина деякий час навчався в Німеччині і з подивом відзначив, що тамтешня школа скульптури не має академічної основи, на яку може спиратись митець, створюючи монументальні роботи. Натомість і в Польщі, і в Україні ця база існує, вона надає майстерності, впевненості:

“Так, академічна скульптура не є чимось творчим, але це основа, грамотність, яка дозволяє розвиватись професійно і вже з цими навичками формувати власне творче бачення». Арсентію близька польська школа викладання, він прагне працювати з каменем, новітніми матеріалами та формами, що дозволяють відтворити енергію людини. А поки навчається, бере участь у конкурсах скульптур”, — каже студент.

Щодо пам’ятників сучасним українським героям юнак впевнений — його покоління митців не буде творити так як 200 років тому. І в тому ж київському пам’ятнику Мацієвському він вбачає доволі цікавий сучасний підхід, нові технології. Цікаво, першокурсник, не погоджується з думкою свого вчителя, пана Короновського, що такий гіперреалізм є недоречним. Арсентій аргументує: у героїзації сучасний митець має використовувати інновації, а пам’ятники українським героям не мусять нагадувати класичні монументи, створені в різних країнах навіть п’ятдесят років тому. Потрібно не боятися використовувати компʼютерну графіку, проєкції.

Професор Короновський, який є автором одного з монументів героям великопольського повстання, ставиться до цього іронічно, але не заперечує право студента на іншу точку зору. Адже в Художньому університеті у Познані немає неправильних думок, є різні.

А от 18-річна Руслана Гилетина, як видно з її виразної міміки, не погоджується ані з Євгеном, ані з Арсентієм. Дівчина ще тільки планує вступити до університету у Познані. Зараз вона має статус біженки в Польщі, її рідний Енергодар все ще в окупації.

У 2023 році Руслана не пройшла за конкурсом, вона була 40-ю зі 153 абітурієнтів університету у Познані. Тендітна дівчина поки працює на будівництві муляром фасадів і готується до вступних іспитів цьогоріч. Ще Руслана захищатиме диплом у харківському художньому коледжі, вже за кілька місяців.

“В європейському просторі скульптури залишають глядачеві місце для роздумів, на противагу до пострадянського монументалізму. Мусимо поступово відмовлятися від соцреалізму. Сучасним українським скульптурам не вистачає оригінальності композиції, живості, динаміки, оцього європейського спонукання до рефлексій”, — вважає майбутня абітурієнтка.

Вона проти ідеалізації героїв. Переконана, що треба показувати їх не ідолами, а людьми, зі своїми рисами характеру, це має бути чесно.

В майбутньому Руслана мріє відкрити свою художню студію та займатись арттерапією хворих діток.

Між західною та східною традицією

Раніше у Польщі в художніх вишах на спеціалізації зі скульптури дуже рідко навчались українці. Але під час війни тільки університет в Познані прийняв кілька десятків наших студентів. Інтерес зростає, що сприяє більшій культурній інтеграції України та Польщі, появі нових ідей і спільних мистецьких проєктів.

До нашої дискусії долучається декан факультету скульптури Художнього університету у Познані, доктор наук Ігор Мікода, для якого українська культура є дуже близькою, адже частина родини пана Ігоря походить з України. Менше з тим, він визнає, що формат навчання на спеціалізації “скульптура” у Польщі дещо відрізняється від викладання як в Україні, так і на заході Європи, і в США.

“Польща є певним посередником з огляду на формат навчання і традиції. Ми є таким буфером між Сходом та Заходом у широкому розумінні підходів до навчання — між класичним академічним викладанням скульптури та авангардом”, — каже Ігор Мікода.

Класичне викладання притаманне Україні, а авангардні методи – Заходу. Проте університети у США, Італії, Іспанії починають повертатися до традиційного академічного стилю, авангард перестає бути їхнім провідним нарративом. І повернення до класичного академічного викладання є доброю ознакою у мистецтві, скульптурі, переконаний декан Мікода.

Водночас він переконаний, що не можна обмежувати навчання майбутніх скульпторів лише академічним форматом, бо це гальмує розвиток мистецької думки, творчості. Може тому цей мікс класики та авангарду так приваблює українських студентів у Польщі?

Тобто ті авангардні, гіперреалістичні приклади скульптур, які зараз зʼявляються в Україні, вже відходять у минуле на Заході. Чи це наше українське захоплення авангардом дозволить запропонувати суспільству новітню викристалізовану ідею памʼятників героям-сучасникам?

Чи буде переосмислена класична традиція, від неї віднімуть беззмістовний пафосний соцреалізм на користь класичного реалізму з увіковіченням героїв, звичайних людей, з їхніми болем та мужністю? Дискусій та експериментів не уникнути. Бо немає чогось цілком “неправильного” у сучасній мистецькій думці. Проте не все з нових підходів буде прищеплене і залишиться у спадок наступним поколінням.

Примітка. Матеріал підготовлений за допомоги MediaPort Warsaw, хабу для українських журналістів у Польщі, та за підтримки міжнародної ініціативи Media Lifeline Ukraine.

Читайте також:

• Боротьба донеччан за українську державність
• “Дітям треба було вчити мову”: як у Польщі заснували українську школу
• “Не дозволила собі плакати жодного дня”: як бахмутянка навчає чирлідерок у Польщі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Архітектурна студія Anttinen Oiva Architects звела чотириповерхову будівлю із дерева в місті Гельсінкі, що у Фінляндії. Загальна площа об’єкта сягає 16 400 квадратних метрів.

Про це повідомляють в Dezeen.

Унікальна будівля із дерева Європі

Головна ідея будівлі із дерева в Гельсінках — мінімізація впливу на клімат й використання лише тих матеріалів, які здатні відновлюватися з плином часу. Загалом спеціалісти з Anttinen Oiva Architects використали приблизно 7600 кубічних метрів ялини та ясена.

Ззовні будівля включає зовнішній шар зі скла, натурального каменю і білих металевих ламелей поверх дерев’яної конструкції. Це дозволяє викликати ефект зміни зовнішнього вигляду будинку в різний час доби та з різним освітленням. 

В самій будівлі розмістилися офіси, готель та навіть ресторан фінської мережі Harbore. В центральному залі взагалі вдалося розмістити дизайнерську рейкову стелю, що перемежовується з великими вікнами. Загалом дизайн внутрішньої частини комплексу  розробили в мінімалістичному дерев’яному стилі. 

Будівля із дерева також має внутрішній дворик зі справжнім березовим парком, що стає ідеальною локацією для прогулянок. Вже на даху розмістили сад, у центрі якого знаходиться бар із панорамним видом на узбережжя і міський пейзаж.

Читайте також:

• В Україні відкрили Інститут житла: як він працюватиме та до чого тут комунальні підприємства? Розпитали у директорки Інституту
• В іспанській Майорці збудували унікальне соціальне житло
• Дія спрощує процес подання заявок на єВідновлення

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

В Україні створили Інститут житла, який заснувала Норвезька рада у справах біженців за підтримки Агентства ООН. Як працюватиме Інститут, чи буде допомагати переселенцям шукати житло, та до чого тут комунальні підприємства?

Редакція поговорила з Аліною Москаленко, директоркою Інституту житла.

Інститут житла. Розкажіть про цю ініціативу. Як працюватиме цей орган, кому підпорядковуватиметься?

На сьогодні Інститут житла функціонуватиме, як структурний підрозділ міжнародної організації насамперед Норвезької ради у справах біженців. І підтримується він різними міжнародними організаціями, такими як ООН, Міжнародна організація з міграції та іншими. Я думаю, про це важливо відмітити на самому початку, що нашим першим завданням і єдиним, по суті, є допомога людям, у тому числі внутрішньо переміщеним особам і особам, постраждалим внаслідок збройної агресії. 

Цей проєкт націлений на те, щоб допомагати органам влади, як на центральному рівні, так і на місцевому рівні, формувати житлову політику, у тому числі і для внутрішньо переміщених осіб.

Як з’явилась ідея створення? 

Ідея з’явилась, коли ми з моєю колегою побували на робочій зустрічі у Барселоні. Нас запросили до аналогічної дружньої установи Муніципального інституту житла та реновації Барселони, де ми побачили дійсно високий професійний рівень підготовки фахівців, велику кількість презентаційних, аналітичних матеріалів по житлу.

Нас це настільки вразило, що, повертаючись, ми продумували ідею, як можна в Україні створити подібну установу, щоб вона допомагала органам влади сформувати дієву, ефективну Житлову політику, яка буде ґрунтуватися на кращих світових практиках. 

Якщо говорити про якісь практичні речі — можливо, вже є напрацьований механізм? Наприклад, є Бахмутська громада з ОМС, які працюють в евакуації, і є люди, яким потрібно житло в евакуйованих громадах. Чи можуть до ОМС приїздити представники Інституту житла та пояснювати, як їм працювати з приймаючими громадами, розбудовувати ефективні взаємини, щоб забезпечити своїх людей житлом?

Ми розуміємо, що сьогодні ОМС потрібна підтримка та розширення знань. А в сфері житла таких знань насправді небагато, тому це будуть не тільки виїзні зустрічі на місцях з ОМС, а і зустрічі з бізнесами. Будуть розроблені методичні посібники, їх розповсюджуватимуть серед органів місцевого самоврядування для того, щоб спрощувати їхню роботу з ВПО.

Ми покажемо всі житлові рішення, які наявні, і яким чином людей можна швидко забезпечити житлом, будуть як короткострокові, так і середньострокові та довгострокові рішення. Ми проведемо дослідження громад, потім близько 10 громад візьмуть участь у пілотному проєкті, де у цих населених пунктах розмістяться люди, які потребують житла.

Розкажіть детальніше за цей пілотний проєкт. На основі яких критеріїв будуть обирати ці громади?

У цьому році ми проводимо дослідження по муніципальному фонду. Окремий блок буде присвячений критеріям і вибору 10 конкретних громад по території України. Ми плануємо відібрати по дві громади з кожного напрямку: північ, південь, захід, схід і центр України. Які саме критерії будуть — поки не можу сказати, їх буде розробляти група експертів.

Ви раніше зазначали, що житлова політика у громадах буде ґрунтуватися на кращих світових практиках. Які це країни? Ми можемо повністю перейняти чиюсь практику? 

Насправді, досвіду є дуже багато. Але я кожного разу наголошую на всіх наших зустрічах, що Україна не може скопіпастити якийсь міжнародний досвід, адже у нас абсолютно унікальна ситуація. Ми перша країна в Європі, яка стикнулась з подібним. У нас пострадянські нормативно-правові акти. Наприклад, той ж самий Житловий Кодекс, який був розроблений за часів планової економіки і який абсолютно не пристосований до нинішніх реалій та не відповідає нашим потребам.

Тому сказати, що можна просто взяти якийсь досвід і використати тут — я категорично проти будь-яких таких подібних пропозицій від так званих експертів.

Що ми робимо? Ми досліджуємо досвід кожної країни. В нас є аналітичні матеріали, є програми, є житлові рішення, є конкретні механізми. І ми їх сьогодні адаптуємо під українські реалії.

Чи можете навести приклад?

Один із механізмів, який ми хочемо імплементувати під час роботи з пілотними проєктами — це діяльність операторів доступного житла. У нас на сьогодні такого терміну немає в законодавстві. Він зараз тільки на проєкті закону є, і робочою групою зараз напрацьовується цей механізм операторів доступного житла. 

Це, в першу чергу, комунальні підприємства і установи, які сьогодні існують в кожній громаді. Вони можуть стати такими операторами. Це такі установи, які будуть будувати та управляти соціальним та доступним житлом.

Або тільки соціальним, або і соціальним, і доступним. Тут є трішки різниці. Тобто, ці організації або і будують, і управляють, або тільки управляють. Коли вони управляють, то це означає, що є, наприклад, збудований об’єкт, але йому необхідно зробити ремонт, реновацію і взяти в управління чи встановити рівень орендної плати. Важливо, що це не ринкова орендна плата, а знижена орендна плата і цю оренду, яку вони отримують, вони будуть направляти у цей же будинок.

Тобто гроші будуть використовуватись не для прибутку цієї комунальної організації, а для того, щоб цей об’єкт був самоокупним. Така практика існує в дуже багатьох країнах, наприклад, в Німеччині. Там вона дуже гарно працює, і ми займаємось тим, що налагоджуємо контакт з аналогічними операторами в Німеччині, які зможуть сконтактуватися з нашими комунальними підприємствами в пілотних громадах та встановити двосторонні взаємозв’язки.

Що потрібно для цих комунальних підприємств у громадах, щоб стати учасниками цих пілотних проєктів? Є якісь вимоги, можливо мінімально знання мови?

Сьогодні активних громад, які співпрацюють з міжнародними стейкхолдерами, можна перерахувати на пальцях рук. Ми зустрічаємо одні і ті самі громади, які розробили свої презентаційні матеріали, гарно виступають, знають ситуацію в своїй громаді і залучають донорські кошти для відбудови.  

Тому донорські проєкти реалізуються найчастіше в одних і тих самих громадах, що призводить до дисбалансу і до неправильної регіональної політики. Тому ми би дуже хотіли, щоб в нашому проєкті брали участь громади, які менш розпіарені, але в яких є потенціал і бажання допомагати людям. 

Ось насправді яким буде найважливіший для нас критерій. Щире бажання. Тобто ми можемо забезпечити перекладачів, володіння мовою не є обов’язковим.

Можливо, у вас є якісь приблизні терміни втілення проєкту?

У нас до кінця року в планах провести дослідження. І з початку наступного року ми будемо розпочинати комунікацію, співпрацю з пілотними громадами і вже вибудовувати стратегію. Поки що перший етап – це дослідження та виокремлення цих громад.

А як будуть загалом досліджувати громади? На що буде звертати увагу ваша команда?

Наразі тільки розпочинається робота, тому мені трішки важко відповісти на це питання. Я можу сказати, що будуть досліджуватись як якісні, так і кількісні показники. Будуть використовуватись всі можливі інструменти збору інформації від громад. 

Тобто ми будемо робити запити на громади щодо наявної нерухомості, яка знаходиться у них на балансі, аби можна було відстежити, скільки об’єктів є в громадах. Загалом у нас є 1 469 громад. Ми будемо аналізувати, яке це житло, ступінь його зношеності, коли був збудований об’єкт, в якому стані, чи заселений, чи не заселений, чи підключений до комунікацій. Тобто громади мають відповісти на всі питання щодо кожного об’єкту та надати фотопідтвердження.

Щодо якісних показників, то ми будемо проводити опитування в громаді. Говоритимемо про ризики, потреби. На основі таких опитувальників ми вже зможемо виявити активні громади — ті, які зацікавлені в розвитку. Коли буде виявлено найбільш зацікавлені громади, команда буде робити об’їзд і після цього формувати вже перелік потенційних пілотних груп.

Можете дати поради таким громадам, як Бахмутська чи багатьох інших окупованих міст, саме цим органам місцевого самоврядування. Як таким ОМС показати свою зацікавленість у тому, що вони хочуть знайти для своїх людей житло?

Мені насправді здається, що зацікавленість вона або є, або її немає. Якщо вона щира, то в будь-якому випадку її видно. Видно, коли людина спілкується з тобою, і як в неї горять очі. Це банально, але я це бачу. Коли ми зустрічаємось на якихось форумах, на зустрічах і спілкуємося з органами місцевого самоврядування, і представник чи представниця активно піднімає руку, ставить питання — тобто видно, що людина горить бажанням допомагати своїй громаді. 

І ти відчуваєш, що так, вона не знає багато, вона десь не орієнтується в нормативних актах, але вона хоче розвиватись.  

Інше питання, коли сидять інші представники, які посиділи на заході до кінця, десь там привітались і пішли. Тобто ти розумієш, що так, вони, може, тобі і скажуть, що вони зацікавлені, але по суті зацікавленості там немає. Також важлива комунікація, особливо цифри. 

Ми звертаємо увагу на те, коли є реальні цифри, вихідні дані. Так розуміємо, що орган місцевого самоврядування володіє ситуацією в своїй громаді. Тобто, яка кількість людей проживає/ла, скільки постраждало, яка кількість потребує житла, скільки внутрішньо переміщених зареєстрованих осіб, скільки знялося з статусу внутрішньо переміщених осіб тощо. І також швидкість комунікації.

Щодо фінансування, звідки братимуть кошти на всі пілотні проєкти? Чи можуть громади виділяти кошти з надходжень у свій бюджет на такі потреби?

Вся наша діяльність, у тому числі аналітика, організація заходів, візити, — це все здійснюється за рахунок міжнародних партнерів і міжнародних організацій. Тобто ніяких бюджетних коштів в нас не закладено. Стосовно реалізації житлових проєктів на місцях, ми можемо допомагати громадам шукати різні ресурси, за рахунок чого громади будуть формувати свої житлові фонди. 

Тобто ми даємо інструменти, показуємо, як можна залучати донорське фінансування, але якщо громада бажає використовувати свої бюджетні власні надходження на це — то це абсолютно справа громади, це її внутрішня господарська діяльність.

Читайте також:

• Кожен п’ятий бездомний в Україні — переселенець: дослідження
• На Львівщині відкрили новий прихисток для ВПО: чи є ще місця для заселення
• Житло для ВПО у Києві: де шукати

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!