Чи спустошили українці Угорщину під час Другої світової війни? Чи обіцяли в НАТО не розширюватись у східному напрямку після закінчення холодної війни? Українського народу як такого не існує? Під час війни у східного сусіда в Угорщині з’явилося багато історичної дезінформації, яка показує Україну та українців у поганому світлі. Як можна спростувати ці твердження, як вони поширюються і чому вони особливо сильні в Угорщині? Серед іншого спробуємо відповісти на ці питання.

“Сучасна Україна була створена Росією, більшовицькою, комуністичною Росією”, – цією заявою майже півтора року тому Володимир Путін почав окупацію України.

Міфи про Україну

У своєму тодішньому тривалому телевізійному виступі президент Росії згадав про те, що Ленін, створивши Україну, завдав шкоди Росії, відірвав традиційні російські території, а при розпаді Радянського Союзу його країна фактично була пограбована.

Протягом усієї війни події минулого постійно залишалися на першому плані, російська сторона регулярно намагалася підкріпити свою позицію згадками про історію як у себе вдома, так і за кордоном. Проте в багатьох випадках почала поширюватися хибна або навмисно сфальсифікована інформація – пропаганда, безумовно, є частиною війни.

Фальшивий російський історичний наратив, як в цьому мали нагоду переконатися численні споживачі новин, дійшов також і до нашої країни. Більше того в Угорщині побачили світ специфічні наративи про українське історичне минуле.

Такі історичні викривлення, окрім проросійських акаунтів у соціальних мережах і сайтів новин, посилюються близькими до угорської влади медіа-платформами, рупорами та політиками.
Ось лише декілька прикладів історичної дезінформації, які поширювались від початку російської війни:

• український народ практично є частиною російського народу;
• з часів Другої світової війни Україна залишилася нацистською;
• під час Другої світової війни Угорщина була спустошена українською армією;
• угорська революція 1956 року була придушена українськими танками;
• Україна досі має радянську атомну зброю;
• після закінчення холодної війни НАТО обіцяла не розширюватися у східному напрямку.

Як можна спростувати вищезазначені твердження, на яких каналах поширюється така історична дезінформація, наскільки вона вважається унікальною в Угорщині і яку має мету? Серед іншого ми шукали відповіді на ці запитання за допомогою експертів, досліджуючи минуле та новітню історію українського народу, особливості російської історіографії та можливу мотивацію угорського уряду.

Пробудження нації

Сьогоднішня Україна є спадкоємицею Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), що була в складі Радянського Союзу. Щоправда, ще раніше, під час розпаду Російської імперії та Австро-Угорщини, нетривалий час існували два самопроголошених сучасних українських державних утворень – Українська Народна Республіка і Західноукраїнська Народна Республіка – перша була окупована Червоною Армією.

“Важливо те, що в 19-му столітті під час великої епохи національної свідомості, подібно до угорської, українська національна свідомість також була повністю сформована”, – розповів порталу 24.hu Габор Дьоні, викладач кафедри історії Східної і Центральної Європи та Історичної росіянистики Факультету філософії Наукового Університету ім. Лоранда Єтвеша (ELTE BTK).

Як повідомив експерт, в Російській імперії розвиток національної свідомості був характерний переважно для націй, що проживали в західних регіонах, таких як фіни, балтійські народи та українці.

У той час українська нація була географічно розділена: одна частина проживала в Галичині, на території Австро-Угорщини, а друга половина – в Росії. Вже наприкінці 19-го-на початку 20-го століття цей розділений народ мріяв про те, що в майбутньому буде створена його незалежна, єдина Батьківщина.

Щоб зрозуміти цю історію, варто також усвідомлювати, що розвиток національної свідомості серед росіян мав свій унікальний шлях і торкався лише тієї частини населення, що проживала в містах і вела більш-менш західний спосіб життя.

Тому повинна була народитися Україна

До 1917 року суть національної свідомості в Росії полягала в тому, що російська нація складається з “великоросів” (росіян), “малоросів” (українців) і білорусів – це просто різні гілки однієї нації. Більшовики з самого початку були проти такого “триєдиного” тлумачення, тому не дивно, що між прихильниками української національної свідомості та більшовицькими ідеями могла існувати певна спільність поглядів – що, звичайно, не означає, що всі або більшість прихильників української національної свідомості були більшовиками.

“Я вважаю, що сильна українська національна свідомість відігравала важливу роль у тому, що після 1917 року для радянської влади було не тільки бажаним, але й неминучим деяке федеративне перетворення Росії”, – додав Габор Дьоні.

Може здатися дивним протиріччям, що, хоча Путін в своїй національній концепції значною мірою і спирається на радянську ностальгію, але з поділом на великоросів, малоросів і білорусів він повертається якраз до наративу 1917 року. Однак, з точки зору російського імперіалізму, це є не протиріччям, а радше синтезом.

Всупереч аргументам Путіна, УРСР, створена за посередництва більшовиків, не була створена шляхом відриву російських територій, більш того, деякі регіони, населені переважно українцями, залишилися поза її межами.

Так було, наприклад, у випадку Кубані, що розташована на півдні сучасної Росії. Щоправда, до тодішньої України відійшли такі великі міста як Київ, Одеса, Миколаїв, Херсон, міста в Криму та Маріуполь, які були, переважно, російськомовними. Ці населені пункти донині є типово російськомовними, проте їх ідентичність за радянських часів стала українською.

Хоча більшість вважає, що Радянський Союз був державою, в якій національні меншини були максимально пригнічені, а росіяни мали привілеї, проте не все так просто, оскільки в 1920-х роках у Радянському Союзі ще проводилася політика так званого укорінення.

Це була особливо великодушна політика щодо деяких народностей, що запроваджувала підхід, згідно з яким в новостворених радянських республіках на посади призначались національні кадри, поширювалися місцеві книжки та газети, процвітали офіційні мови.

Саме завдяки цьому українська культура і національна самосвідомість мали змогу певний час продовжувати зміцнюватися – звісно, в межах, встановлених радянською системою. Характерно, що в цей час із еміграції із Відня повернувся керівник українського національного уряду 1917 року Михайло Грушевський, який вважається найвидатнішим українським істориком і, наприклад, саме в цей період проявився геній кінорежисера Олександра Довженко.

Демографічна мапа, яку перекроїли

Друга світова війна також суттєво перекроїла демографічну мапу УРСР, у боях загинуло майже 20 відсотків населення – серед радянських республік загиблих було більше лише в Радянській Білорусі. Після Другої світової війни в УРСР з’явилося ще більше росіян, особливо у східних і південних регіонах, саме в тих регіонах, де нинішня війна триває з найбільшою інтенсивністю і які намагається загарбати путінська Росія.

Слід відзначити, що в цей період у республіках-членах Радянського Союзу щодо цього відбувались різні процеси: на Кавказі якраз зменшилося процентне відношення і навіть кількість росіян.

Про те, наскільки сильною залишалася українська національна свідомість, пізніше свідчать і спогади Імре Пожгої. Цей політик-комуніст кілька разів в 1960-х і 1970-х роках відвідував Радянський Союз, і в одній зі своїх заміток він з подивом виявив, що під час його поїздки до Києва його гід, одночасно, озвучував як радянські комуністичні, так і українські націоналістичні погляди. До речі, українська та російська національна ідентичність є достатньо пластичними ще й сьогодні, і зміна ідентичності є не рідкістю.

“Це може підтвердити і випадок з Леонідом Брежнєвим, який народився на українській національній території, і в дитинстві ще вважав себе українцем, але пізніше визнав себе росіянином, а на підставі свого імені, Микита Хрущов теж міг мати українських предків”, – відмітив Габор Дьоні.

Україна, що була раніше, вже не існує

На думку історика, Україна до і після 2014 року зовсім інші.

“Я вважаю, що Україна, яка народилася в 1992 році, в 2014 році була знищена, і разом з цим, з деякої точки зору – свободи теж у чомусь поменшало. Сучасна Україна базується на антирадянщині, запереченні радянського минулого, що, між іншим, характерно для багатьох колишніх радянських республік. Винятками є Росія та Білорусь, які в своїй офіційній політиці пам’яті поблажливо ставляться до минулого”, – заявив він.

Незалежно від офіційної політики пам’яті, більшість жителів колишніх радянських територій все ще позитивно ставляться до Радянського Союзу. Згідно з нещодавнім опитуванням громадської думки у Вірменії, більшість місцевого населення, також, не сприймає негативно період до зміни радянської влади.

До 2014 року населення України було більш розділеним у цьому питанні. Якщо на Сході України спогади про Радянський Союз були переважно позитивними, і площі прикрашали пам’ятники Леніну, то на заході країни – більш характерним став культ Степана Бандери – який був знаковою радикальною, войовничою постаттю українського націоналізму 20 століття. Починаючи з 2014 року, ця «рівновага» була порушена.

Те, що Бандера став популярним в нинішній Україні, можна пояснити, якраз, антирадянщиною. Багато людей за кордоном ставляться до цього культу негативно, оскільки серед членів Організації Українських Націоналістів було чимало антисемітів, а Українська Повстанська Армія (УПА), заснована в 1942 році, брала участь у Голокості та геноциді поляків. Проте, в цілому, через їхню боротьбу з радянською владою – оцінка цієї епохи колабораціонізму в західній частині країни залишалася досить позитивною.

Але серед українського народу ця крайньо права риторика не стала визначально, принаймні про це свідчать результати виборів – що може розцінюватися навіть як спростуванням тверджень Путіна про “нацистську Україну”.

“Росіяни багато чого зробили для того, щоб українське суспільство почало більш толерантно ставитися до націоналістів. Зовсім не безпідставним є твердження, що Путін і політика, яку проводить Росія, зробили набагато більше для об’єднання української нації, ніж цілі покоління українських політиків-націоналістів до 2013-2014 років”, – додав Габор Дьоні.

Не все є чорно-білим

Вже згадані вибори свідчать про те, що питання націоналістичної України не є чорно-білим.

“У той час, як в Росії відверто фашистські рухи мають державну підтримку, більш того, стають частиною держави, то в Україні ультраправі навіть не потрапили до парламенту, попри те, що всі ультраправі партії вступили в коаліцію. Вже не кажучи вже про те, що нинішній президент Володимир Зеленський, частково, має єврейське походження”, – повідомив 24.hu історик Крістіан Унгварі.

Дослідник належить до тих експертів, які в останні роки сильно критикують концепцію Великої Вітчизняної війни – у низці пострадянських країн під цим терміном розуміють період Другої світової війни, що почався 22 червня 1941 року нападом Третього Рейху на Радянський Союз. На думку історика, не варто забувати, що окрім Гітлера, Сталін також брав активну участь у розв’язанні Другої світової війни, розчленуванні Польщі, з імперіалістичною метою загарбання територій.

У Другій світовій війні УРСР перебувала в особливому становищі, адже була майже повністю окупована в результаті німецького наступу. Пізніше Червона Армія повернула цю територію, на що в радянському та нинішньому російському наративах називають визволенням – це той самий термін, який сьогоднішня українська політика пам’яті все менше розділяє.

Під час війни багато українців стали не на радянський бік, натомість виступили на боці німців, і хоча беззаперечно, в лавах УПА були фашистські елементи, Унгварі займає обережну позицію, коли йдеться про ідеологію тогочасної України.

“Я не вважаю гарною ідеєю клеймити українців як фашистів, багато з них з самого початку були змушені співпрацювати з німцями”, – сказав він нашій газеті, додавши, що українські партії в довоєнній Польщі схилялися до сіонізму, тоді як в Угорщині зародився numerus clausus.

На думку історика, бандерівський штамп є насамперед результатом комуністичної пропаганди.

Як підкреслив історик, суть радянського сприйняття полягала в тому, що той, хто є легітимним з комуністичної точки зору – є антифашистом, а той, хто є нелегітимним – є фашистом, намагаючись таким чином підігнати всіх під ці дві категорії, і тому бандерівщину було поширено також і на більш ширшу групу.

На Західній Україні вже давно існує деякий культ Бандери, що ґрунтується на вже згаданій антирадянщині. Проте, на думку Крістіана Унгварі, якщо для оцінки всієї країни ми беремо за основу цей культ, то на підставі російських міркувань, Угорщину також можна було б назвати фашистською чи нацистською – достатньо згадати хоча б про день пам’яті у зв’язку з проривом кільця оточення (при штурмі Будапешту) або про пам’ятник Горті на Площі Свободи.

Історіографія як зброя

У сьогоднішній Росії незалежна історіографія знаходиться на межі повної ліквідації.

“Володимир Мединський – колишній міністр освіти Росії та головний переговірник Володимира Путіна, у своїй докторській дисертації розбирав питання історичної об’єктивності. Його основна теза полягала в тому, що в історичній науці є релевантними лише ті факти, які відповідають інтересам нації”, – згадав Крістіан Унгварі, додавши, що сучасна історична наука в Росії працює відповідно до цієї концепції, справжнім дослідникам робляться перешкоди, а уряд ставить їх під величезний тиск.

Як приклад фахівець згадав про знаковий бій на Волоколамському шосе восени 1941 року. За традицією, всі бійці героїчного взводу віддали своє життя в бою, захищаючи Радянський Союз, зупинивши наступ нацистів. Про цю подію було знято численні кінофільми, пам’ять героїв вшановували пам’ятниками, на поштових марках, які в пам’яті росіян відіграють подібну роль, як на нашій Батьківщині Міклош Зріні або Тітус Дугович.

Однак радянські спецслужби вже в 1950-х роках виявили, що не всі солдати загинули, натомість, були навіть такі, хто перейшли на бік німців і потрапили потім в ГУЛАГ. Цей матеріал 1990-х роках, вже після перебудови, знову був досліджений, але результат був розцінений Мединським як замах на душу російського народу.

“Таким є теперішній стан російської історіографії. У мене є російські колеги, які в своїй повсякденній роботі з кожним своїм словом ризикують. Вони або прислухаються до своєї совісті, ризикуючи потрапити до в’язниці, або можуть просто «плюнути в обличчя» своїй професії, але залишитися у відносній безпеці”, – пояснив нашому виданню експерт. За його словами, стає все важче виявити відмінності між станом сьогоднішньої російської та колишньої радянської історіографії.

За словами дослідника, хоча історикам в Угорщині не загрожує насильство, проте екзистенційне унеможливлення все таки чатує на критичні голоси. Звісно, все це стосується насамперед фахівців, які займаються сучасністю, особливо в тих випадках, коли історичні питання через пресу отримують ширшу аудиторію.

За роки NER вже було створено декілька установ, які займаються історичною наукою в інтересах влади, не раз серйозно порушуючи професійне ставлення. В наші дні слабо підтверджена доказами інформація від Науково-дослідницького інституту Угорської історії може бути доведена навіть до більшої кількості людей, ніж висновки Угорської академії наук. Згідно з наративом партії Fidesz, існують не факти, а лише думки, підсумував Крістіан Унгварі.

Спотворення історії

З початком війни в Україні російська історична дезінформація почала з великою швидкістю поширюватися в Угорщині. У перші місяці тисячі користувачів Facebook поширили пост, в якому стверджувалося, що під час Другої світової війни окупантами були українські солдати, і різноманітні звірства вчиняли саме вони.

Відтак Марія Шмідт і Міклош Зомборі, депутати від блоку Fidesz–KDNP IX. району м. Будапешт також говорили, що боротьба за незалежність під час революції 1956 року, по суті, була задушена українцями – на думку першої, остаточне рішення було ухвалено українцем Хрущовом, а другий разом зі своїм батьком нібито бачив під час революції танки з українськими написами.

Спростуванням твердження про окупацію під час Другої світової війни є те, що насправді до Угорщини увійшла не “українська армія”, якої між іншим навіть не існувало, натомість, Українські Фронти. В Червоній Армії фронти прирівнювалися до груп армій, вони мали змішаний національний склад і називалися у відповідності до тієї ділянки фронту, де були сформовані.

Оскільки перейменування фронтів було в 1943 році, тому було створено лише Українські, Білоруські і Прибалтійські фронти, проте російського фронту не існувало, бо на той час Російська Соціалістична Республіка була вже звільнена.

Крістіан Унгварі вважає неможливим, щоб у 1956 році в Будапешті стояли танки з українськими надписами, оскільки радянська армія складалася не з етнічних підрозділів – між іншим, на підставі першоджерел, для задушення визвольної боротьби переважна більшість солдат прибула з азійських регіонів Радянського Союзу. Б

Більше того, на той час у Радянському Союзі українською мовою можна було користуватися, виключно, лише на факультетах української мови та літератури українських університетів і більше ніде. Документообіг на всіх українських заводах або державних об’єктах вівся російською мовою. Використання української мови в армії відразу було б кваліфіковано як націоналістична агітація і мало б за собою найсерйозніші наслідки.

“Те, що Хрущов був українцем, це неправда, але й саме посилання на це є нерелевантним, оскільки, для нього було важливим не національне питання, а комунізм. Також не має значення, хто саме брав участь у боях, тому що це були рядові солдати, які виконували накази. Відповідальним тут був Радянський Союз, а не окремі народи”, – наголосив історик.

Дослідник вважає, що мета подібних наративів – підкреслити нібито антиугорську сутність українців.

Для того, щоб з’ясувати, як саме створюється така дезінформація, чи є вона внутрішнього чи російського походження, необхідно було б провести серйозну дослідницьку роботу. Водночас можна встановити, що фальшиві твердження легко поширюються в Угорщині, часто за підтримки людей, тісно пов’язаних з партією Фідес.

Проти власних союзників

До букету дезінформації про війну відносяться також і наступні дві заяви, що поширюються на захід від нас:

• згідно першого, у 1991 році блок НАТО пообіцяв не розширюватися за рахунок держав-членів колишнього Варшавського договору;
• згідно другого, радянська ядерна зброя все ще є в Україні.

Найпростішим спростуванням першої дезінформації є те, що НАТО не може давати обіцянок замість інших країн, а альянс не “зараховує” до своїх членів деякі країни, вони можуть вступати до нього за власним бажанням. Між іншим, на даний час українську сторону зброєю, гуманітарною допомогою та іншими засобами підтримує не сам блок НАТО, а окремі його країни-члени.

Друге твердження спростовується тим фактом, що після підписання Будапештського меморандуму 1994 року колишня радянська ядерна зброя була знята з експлуатації в Україні. Крістіан Унгварі впевнений, що угорсько-українська напругу штучно нагнітають за підтримки Росії. У всякому інциденти на Закарпатті є дивними, адже раніше в регіоні зовсім не було міжетнічної напруги, такої як, наприклад, у Воєводині.

На думку Крістіана Унгварі, угорську громадськість явно намагаються налаштувати проти НАТО та проти України, і це є дивним, адже Угорщина і сама є членом НАТО.

“Дивно говорити, але хоча Угорщина і надає Україні гуманітарну допомогу та на певних форумах засуджує Росію як агресора, водночас вона намагається заблокувати підтримку України та максимально вивести Росію з ладу”, – зазначив історик.

Низька ефективність

На думку соціального психолога Петера Креко, директора Political Capital, головною метою російської пропаганди на початку війни було те, щоб переконати європейську громадськість у легітимності вторгнення, налаштувати Європейський Союз проти України та його держави-члени один проти одного.

Відтоді російська кампанія з дезінформації технічно не особливо розвинулася, в її повідомленнях не було суттєвих змін, лише більше розмов стало про російські військові успіхи та українські невдачі.

Якщо ми розглядаємо російську дезінформацію з точки зору того, наскільки вона змогла через європейську громадськість вплинути на європейських керівників, наприклад, що санкцій не повинно бути, то її ефективність є надзвичайно низькою.

Тим не менше, в деяких країнах, де через культурно-релігійні причини існує серйозна сприйнятливість до російських меседжів, або де основна політична лінія здатна їх підсилити, російський наратив зміг стати популярним. Це ми бачимо і на прикладі нашої країни.

Росія має змогу переконати європейську громадськість трьома способами, одним з яких – використання непрямих, фінансованих державою каналів. Найвідомішими з цієї групи є канали Sputnik і Russia Today, але на них було накладено серйозні санкцій, а також вони зникли з основних платформ соціальних мереж і фактично втратили свою роль.

Другий інструмент – пропагандистська онлайн-машина, яку не завжди можна чітко асоціювати з державою. Окрім того, існують так звані “ферми тролів”, у випадку яких не завжди можна розкрити, хто за ними стоїть, про це можна лише здогадуватися.

“Що чітко можна бачити – це те, що з початку війни у Facebook існує група угорськомовних користувачів, які вельми передбачувано накидаються на проукраїнські або антиросійські заяви, навіть коли мішенню є політик партії Фідес”, – заявив Креко.

Існують також менші сайти, блоги та інші платформи, що поширюють російський наратив, популяризують теорії змови, які частково перетинаються з ультраправими колами.

У випадку Угорщини особливо важливим є третій канал: політичні актори, які підсилюють пропаганду.

“В Європейському Союзі наша країна в цьому плані унікальна.
Російські ферми тролів діють скрізь в ЄС, але в нашій країні ця дезінформація поширюються мейнстримом, часто державні громадські діячі також поширюють цю дезінформацію в такому масштабі, як ніде в ЄС”, – підкреслив дослідник.

Видимі наслідки

У Європейському Союзі немає іншої такої країни, уряд якої відкрито робив би заяви, що за змістом дуже близькі або навіть співпадають з російським офіційним наративом. Нещодавно сам Віктор Орбан в ефірі радіо Kossuth Radio говорив, що снаряди зі збідненим ураном, передані Великобританією Україні, нагадують йому Чорнобиль, хоча застосування збідненого урану в снарядах є звичайною практикою, Росія також застосовує такі снаряди, це не є ядерною зброєю.

В той же час Росія, у зв’язку з постачанням таких снарядів, погрожувала ядерною зброєю і, посилаючись на необхідність самозахисту, доставила в Білорусь справжню ядерну зброю.

“Мейнстрімні політики Заходу традиційно виступають проти російської пропаганди, а ті, хто досі симпатизував Кремлю, на сьогодні часто стають неприйнятними. З іншого боку, у нашій країні головні громадські діячі є найважливішими розповсюджувачами російської дезінформації”, – зробив висновок Петер Креко.

Все це має яскравий вплив на вітчизняне мислення: згідно досліджень Political Capital, майже половина угорців вважає, що закарпатським угорцям загрожує неминуча небезпека через українців, понад чверть вважає, що в Україні працюють американські біолабораторії, третина вважає, що Україна вчинила геноцид на Донбасі.

Дослідження показують, що на початку війни симпатії та співчуття до українців були набагато сильнішими навіть у таборі виборців “Фідес”. Сьогодні ми дійшли до того, що переважна більшість вважає відповідальними за війну Сполучені Штати та Україну. Серед виборців “Фідес” Росія займає лише третє місце в цьому ряді.

Зовнішньополітична невдача

За словами Петера Креко, переналаштування громадської думки має лише внутрішньополітичну користь, але прийняття російської точки зору призведе до значних складнощів для уряду Орбана з точки зору зовнішньої політики. У той час як важливість Східної Європи та Балтійських країн у прийнятті зовнішньополітичних рішень в ЄС останнім часом зросла, Угорщина перебуває в глибокому піке.

В урядовій комунікації раніше спостерігалася значна різниця між зовнішньою та внутрішньою комунікацією, проте ці відмінності почали поступово зникати, ці два типи комунікації все більше зливаються в єдине, танець павича закінчується.

Політика релятивізму, захисту росіян та критики українців вже відчутна і за кордоном, що негативно впливає на сприйняття нашої країни. Однак у внутрішньополітичному плані перевага є відчутною, оскільки війну та Захід можна звинуватити в поточних труднощах, достатньо пов’язати їх із термінами інфляція війни та інфляція санкцій.

Важко сказати, чому уряд настільки відкритий до російського наративу, до підтримки російських інтересів. Немає національних економічних інтересів у підтримці добрих відносин, наприклад, наприклад, газ від Газпрому Угорщина купувала за вельми високою ціною, навіть у порівнянні з європейськими цінами.

Більш того, можуть виникнути і проблеми з національною безпекою – наприклад, Чехія, Болгарія та Фінляндія призупинили свої проекти в галузі атомної енергетики з “Росатомом”, тоді як наша країна продовжує втілювати проект Пакш2 (Paks2).

Не можна виключати, що політика збереження енергозалежності є однією з цілей уряду.

“Росія в кожній з європейських держав намагалася розбудувати такі індивідуальні інтереси, які згодом їй допомогли. Не випадково Герхард Шредер, Франсуа Фійон і Карін Кнайсл потрапили на ключові посади в російських енергетичних компаніях”, – вказав Петер Креко.

Легко собі уявити, що цей російський інструмент впливу торкнеться і Угорщини.

Потрібно переписати історію

Нарешті варто окремо розглянути детально розібрану вище російську історичну дезінформацію. З російської точки зору, це за визначенням робиться для підсилення негативного ставлення до України та українського народу, а також легітимізації російського вторгнення, проте в Угорщині ситуація дещо складніша.

Росія та її правовий попередник, Радянський Союз – були символами гноблення для багатьох поколінь. Уряд та його прихильники зараз повинні зробити прийнятним агресора, країну якого також не можна назвати вільною, і який вчиняє військові злочини.

“Історична правда стала важливою для партії Фідес тому, що якщо вона хоче переконати виборців в правдивості своєї нинішньої позиції, то вона повинна переписати минуле. Прикладом такого колективного когнітивного дисонансу є те, що наперекір того, що ця країна так багато боролася проти гніту різних імперій за свою свободу, тепер не може чітко прийняти позицію нації, яка також бореться подібним чином”, – заявив Петер Креко.

На думку експерта, історична дезінформація щодо Угорщини – наприклад, про те, що українці гнобили нашу країну під час Другої світовій – має на меті виставити Україну в ролі вічного агресора, щоб угорське населення не сприймало жертву як таку.

Окрім антиукраїнства, головним завданням такої пропаганди є підтримка симпатій до росіян. Проросійські погляди для угорських правих є досить новим явищем, адже ще близько 2010 року симпатики партії Фідес були найбільш антиросійськими. Натомість на даний час виборці Фідес і партії “Mi Hazánk” (Наша Батьківщина) – навпаки, більше симпатизують Росії, ніж Сполученим Штатам.

Для цього також потрібен був унікальний історичний наратив NER, який повністю відокремлює злочини Радянського Союзу від ролі Росії та навіть прямо звинувачує Захід у стражданнях.

“У «Будинку терору» була виставка під назвою Кодова назва акції: Ленін – Проти Росії на німецькі гроші. Суть її полягає в тому, що Радянський Союз, насправді, є креатурою Заходу, що була створена німецьким агентом, терористичною державою що народилася на основі німецької комуністичної ідеології”, – говорив Петер Креко.

Це перекликається з тим, що у 2017 році в день пам’яті жертв комуністичної диктатури – Віктор Орбан і сам заявив, що Західна Європа несе відповідальність за злочини комуністів.
Таким чином історична дезінформація є політикою, спрямованою на вирішення протиріч засобом самовиправдання.

Це явище не є новим, партія Фідес та її прихильники протягом десятиліття інтенсивно формували таку історичну картину, але починаючи з лютого 2022 року цей процес явно активізувався.

Примітка. Ця стаття написана за підтримки міжнародної мережі Science+, яка підтримує медичну та наукову журналістику, що протидіє дезінформації у Східній та Центральній Європі. Оригінальний майданчик публікації 24.hu.

Читайте також:

• Брюссель готується до “зеленого світла”: що відомо про вступ України в ЄС
• Міжнародні партнери нададуть Україні понад 100 мільярдів доларів фінансової допомоги
• Які європейські країни підтримували бахмутян останній рік

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Військовослужбовці з Бахмута, призвані на службу або контрактники, можуть розраховувати на низку програм грошової підтримки від Бахмутської міської військової адміністрації (МВА), в межах яких можна отримати до 58 400 гривень. Крім того, деякі виплати можуть отримати й члени сімей військових.

Про це редакції Бахмут IN.UA розповіли у Бахмутській міській військовій адміністрації (МВА).

Грошова допомога військовим з Бахмута

Для військових з Бахмутської громади, діють місцеві програми соціального захисту на 2023–2026 роки. У їх межах допомогу можуть отримати:

• військовозобов’язані, мобілізовані після 1 січня 2024 року;
• особи, які підписали перший контракт із силами оборони на строк не менше трьох років.

Розмір допомоги

Виплата становить 20 прожиткових мінімумів — у 2025 році це 58 400 гривень. Фінансування здійснюється з бюджету Бахмутської громади.

Для отримання допомоги потрібно подати заяву та документи на електронну адресу Управління соціального захисту населення (УСЗН): [email protected].

Водночас представники МВА зазначають, що військові можуть отримати консультаційну допомогу з оформленням заяви та збором документів в осередках бахмутян по всій країні. Для тих, хто не має можливості звернутися особисто, у будні з 9:00 до 17:00 працюють гарячі лінії за номером:

• +380 95 498 76 15;
• +380 99 713 93 80.

Чому можуть відмовити у наданні допомоги

Виплату можуть не призначити у таких випадках:

• заявник не належить до визначених категорій отримувачів;
• не подано необхідних документів;
• повторне звернення за тією ж підставою в межах одного року;
• у разі смерті заявника;
• при поданні неправдивої інформації.

Зазначається, що рішення про відмову в наданні матеріальної допомоги може бути оскаржене.

Інші програми для військових, УБД та ветеранів

Окрім грошової допомоги для військових діє ще низка програм підтримки, зокрема:

• матеріальна допомога учасникам АТО/ООС та військовим при звільнені зі служби — 10 прожиткових мінімумів (29 200 гривень у 2025 році). Надається за особистою заявою до УСЗН;
• грошова допомога військовим, які отримали поранення чи травму під час участі в бойових діях — 50 000 гривень. Надається за особистим зверненням;
• матеріальна допомога військовим з-поміж учасників бойових дій з нагоди Дня захисників та захисниць України — 3 прожиткових мінімуми (9 084 гривні у 2025 році). Надається на підставі клопотання військової частини А0693 (місто Бахмут) або за особистим зверненням з 1 серпня по 31 серпня;
• виплата військовим, звільненим з полону — 50 000 гривень. Надається за особистим зверненням.

Які програми передбачені для членів родин військових

Бахмутська МВА також надає різноманітну соціальну підтримку не тільки військовим, але й членам їх сімей, зокрема, тим, у складі яких є загиблі, зниклі безвісти чи полонені, а саме:

• щорічна виплата членам сімей загиблих — 15 000 гривень на кожного члені сім’ї. Надається на підставі особистого звернення членів сім’ї;
• матеріальна допомога дітям загиблих/зниклих/полонених — 10 000 гривень на дитину (до 18 років), яка при цьому навчається у закладах дошкільної, середньої освіти або у закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої чи вищої освіти. Надається за особистим зверненням представника неповнолітньої дитини;
• одноразова виплата на поховання військових, які загинули після 24 лютого 2022 року — 40 000 гривень. Надається одноразово на підставі особистого звернення членів сім’ї загиблого військового;
• одноразова допомога на встановлення надгробка — до 50 000 гривень, але не більше фактичних витрат. Надається одноразово, за особистим зверненням членів сім’ї;

Окрім вказаних програм, у 2025 році сім’ям загиблих також видали сертифікати на 10 000 гривень у межах передачі відзнак Бахмутської МВА “Захиснику України — герою Бахмутської громади” (посмертно).

Читайте також:

Де отримати безплатну юридичну допомогу військовим у 2025: актуальний список організацій

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

В середу, 3 грудня, Верховна Рада України ухвалила у другому читанні державний бюджет на 2026 рік. За документ проголосували 257 народних депутатів. Серед головних обговорень — відсутність підвищення зарплат військовим. Також дискусії викликало продовження фінансування телемарафону за бюджетні кошти. Водночас у бюджеті не заклали коштів на підвищення зарплат військовослужбовцям.

Детальніше про те, скільки коштів буде спрямовано на різні сфери — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Верховна Рада ухвалила державний бюджет України на 2026 рік

Верховна Рада України ухвалила закон про державний бюджет на 2026 рік. За документ у другому читанні та в цілому проголосували 257 народних депутатів.

Після доопрацювання Урядом бюджетних висновків обсяг доходів збільшено на 27,8 мільярда гривень — до 2 трильйони 904,6 мільярда гривень. Доходи 2026 року будуть на 402 мільярдів гривень більшими, ніж у 2025 році. Загальний фонд становить 2 трильйони 610,9 мільярда гривень, спеціальний — 293,7 мільярда гривень.

Водночас у 2026 році потреба у зовнішньому фінансуванні становить 2 трильйони 79 мільярдів гривень. Україна планує залучити ресурси від Світового банку, ЄС, Великої Британії, МВФ та країн G7.

Дефіцит бюджету –— близько 2,4 трильйони гривень або 18,5% ВВП.

Примітка. Дефіцит бюджету на рівні близько 2,4 трильйона гривень означає, що держава витрачає значно більше коштів, ніж отримує до бюджету, і цю різницю змушена покривати за рахунок позик. Показник у 18,5% ВВП свідчить про те, що обсяг нестачі грошей дорівнює майже п’ятій частині всього, що країна виробляє за рік.

Джерел покриття значної частини цього дефіциту, а саме близько 19 мільярдів доларів або близько 800 мільярдів гривень наразі немає. Раніше в уряді сподівалися, що таким джерелом може стати репараційний кредит від європейських партнерів, проте наразі представники блоку не ухвалив остаточного рішення щодо виділення коштів.

Видатки бюджету

Загальний обсяг видатків та надання кредитів становитиме 4 трильйони 824,1 мільярда гривень, що на 121,2 мільярда більше, ніж у 2025 році. Загальний фонд становить 4 трильйони 402,3 мільярда, спецфонд — 421,8 мільярда гривень.

Фінансування бюджету включає:

• загальне фінансування — 1 трильйони 902,2 мільярда гривень;
• державні запозичення — 2 трильйони 549,8 мільярда гривень, з них зовнішні — 2 трильйони 130,3 мільярда гривень;
• погашення держборгу — 656,8 мільярда гривень;
• приватизаційні надходження — 2 мільярдів гривень.

Ключові напрямки видатків державного бюджету України на 2026 рік

Державний бюджет на 2026 рік передбачає збільшення фінансування деяких напрямків, зокрема, сектору безпеки та оборони та соціальної підтримки.

Оборона та безпека

На сектор оборони та безпеки у 2026 році передбачено 2 трильйони 807,1 мільярда гривень, що становить 27,2% відсотка від валового внутрішнього продукту (ВВП), тоді як у 2025 році аналогічні видатки становили 2 трильйони 223 мільярдів гривень або 26,3% від ВВП.

З них:

• 2 трильйони 495,4 мільярда гривень — кошти загального фонду, у тому числі:
  • 1 трильйон 272,9 мільярда гривень — оплата праці з нарахуваннями;
  • 709,8 мільярда гривень — закупівля озброєння та військової техніки;
  • 139 мільярдів гривень — резерв коштів.
• 280,8 мільярда гривень — спеціальний фонд;
• 30 мільярдів гривень — державні гарантії.

Зазначимо, що у бюджеті на 2026 не заклали підвищення зарплат військовим. Нардеп Ярослав Железняк написав, що навіть якщо не підвищувати зарплати військовим у наступному році, для їхнього грошового забезпечення бракуватиме щонайменше 180 мільярдів гривень.

Ветеранська політика

На підтримку українських ветеранів та родин загиблих у 2026 році виділено 18,9 мільярда гривень, що на 6,3 мільярда більше, ніж у 2025 році.

Основні статті витрат:

• 5,7 мільярда гривень — компенсація на житло ветеранам з інвалідністю;
• 4 мільярди гривень — створення національного військового меморіального кладовища;
• 4 мільярди гривень — програми підтримки ветеранів, зокрема “єДопомога на спорт”, навчальні сертифікати, проєкти Українського ветеранського фонду, зокрема, “Варто РОБИти СВОЄ 2.0”;
• 2,9 мільярда гривень — фахівці із супроводу;
• 1,1 мільярда гривень — фінансування ветеранських просторів;
• 1 мільярд гривень — стоматологічне лікування та зубопротезування.

Соціальний захист

Соціальні видатки у 2026 році становитимуть 468,5 мільярдів гривень, що на 47,6 мільярда більше, ніж у 2025 році.

Зокрема:

• 251,3 мільярда гривень — трансфер Пенсійному фонду (з першого березня здійснюватиметься щорічна індексація пенсій);
• 133,5 мільярди гривень — соціальні виплати вразливим категоріям, у тому числі:
  • 9,2 мільярда гривень — базова допомога;
  • 48,4 мільярда гривень — підтримка внутрішньо переміщених осіб;
  • 42,3 мільярда гривень — пільги та субсидії;
  • 24, 5 мільярди гривень — підтримка сімей із дітьми. Сюди входять суттєві підвищення та нові програми:
    • одноразова виплата при народженні — 50 тисяч гривень (було 10 тисяч гривень),
    • щомісячна допомога до одного року — 7 тисяч гривень (було 860 гривень),
    • нова програма “єЯсла” — 7 тисяч гривень щомісяця від року до трьох років,
    • “Пакунок школяра” — 5 тисяч гривень для першокласників.
• 9,9 мільярда гривень — підтримка осіб з інвалідністю;
• 2,4 мільярда гривень — національні соціальні послуги.

Освіта

У 2026 році на освіту буде спрямовано 278,7 мільярда гривень, що на 79,8 мільярдів більше, ніж у 2025 році.

Основні напрямки:

• 195,3 мільярда гривень — підвищення зарплат педагогічних працівників на тридцять відсотків із першого січня;
• 14,4 мільярда гривень — безкоштовне харчування у школах;
• 6,6 мільярда гривень — підвищені академічні стипендії;
• 2,1 мільярда гривень — закупівля підручників для четвертих і дев’ятих класів;
• 17 мільярдів гривень — інвестиційні освітні проєкти, включно з облаштуванням укриттів та закупівлею автобусів.

Охорона здоров’я

На медичну сферу передбачено 258,6 мільярда гривень, що на 38,8 мільярда більше, ніж торік.

Фінансування включає:

• 191,6 мільярда гривень — програма медичних гарантій, у тому числі:
  • 141,9 мільярда гривень — лікування важких травм, реабілітація, кардіохірургія, онкологія;
  • 41 мільярд гривень — підвищення зарплат лікарів до тридцяти п’яти тисяч гривень;
  • 8,7 мільярда гривень — програма безкоштовних ліків.
• 15,2 мільярда гривень — централізовані закупівлі ліків;
• 10 мільярдів гривень — нова програма профілактичних оглядів громадян від сорока років;
• 19,1 мільярда гривень — інвестиційні проєкти у сфері охорони здоров’я.

Підтримка ВПО

На підтримку внутрішньо переміщених осіб у 2026 році передбачено 72,6 мільярда гривень (на 16,5 мільярда гривень більше, ніж у 2025 році), зокрема:

• 39,6 мільярда гривень — допомога на проживання;
• 14 мільярдів гривень — житло для внутрішньо переміщених осіб з тимчасово окупованих територій (нова програма);
• 4,4 мільярда гривень — програма “єОселя” (покриття першого внеску та відсотків за перший рік);
• 4 мільярди гривень — програма “єВідновлення” (компенсація за пошкоджене та знищене житло);
• 2,5 мільярда гривень — програма “HOME” (компенсація за знищене житло зі спеціального фонду України);
• 2,4 мільярда гривень — соціальні послуги для внутрішньо переміщених осіб (“гроші ходять за людиною”, притулок, адаптація, стаціонарний догляд);
• 1,8 мільярда гривень — компенсація за енергоносії (електроенергія, тверде паливо);
• 1,5 мільярда гривень — ремонтно-будівельні роботи фондів житла тимчасового проживання (субвенція);
• 1,1 мільярда гривень — програма “Прихисток” (компенсація комунальних витрат власникам житла);
• 0,5 мільярда гривень — субсидія на оренду (часткова оплата оренди та податкові пільги орендодавцям);
• 0,4 мільярда гривень — програма зайнятості (оплата суспільно корисних робіт для внутрішньо переміщених осіб, збільшення терміну компенсації роботодавцю витрат на зарплату за працевлаштування ВПО; кошти Фонду безробіття);
• 0,4 мільярда гривень — програма “Номе” (ремонт житла для відновлення прав і можливостей людей; кошти зі спеціального фонду).

Заходи із підтримки демографічного розвитку

Новим напрямком у бюджеті стали демографічні програми у 2026 році передбачено 24,5 мільярда гривень, зокрема:

• 1,1 мільярда гривень – допологова підтримка (нова норма: виплати у 2,3 місяця вагітності по 7000 гривень замість чинних 757 гривень);
• 13,3 мільярда гривень – післяпологова підтримка до одного року, зокрема:
  • одноразова допомога при народженні дитини – 50 000 гривень (раніше – 10 500 гривень),
  • щомісячна допомога на догляд за дитиною до одного року – 7 000 гривень (раніше – 860 гривень до трьох років);
• 8,9 мільярда гривень – підтримка матері й дитини віком від одного до трьох років (програма “єЯсла”): щомісячна допомога по 7 000 гривень протягом двох років за умови виходу батьків на роботу;
• 1,2 мільярда гривень – підтримка дітей шкільного віку: одноразова допомога “Пакунок школяра” для першокласників.

Підтримка економіки

На економічний розвиток у 2026 році виділяється 51,8 мільярда гривень, у тому числі:

• 18 мільярдів гривень – фонд розвитку підприємництва “Доступні кредити 5–7–9 %”;
• 17,1 мільярда гривень – програма “єОселя”;
• 7,4 мільярда гривень – фонд інновацій;
• 4,9 мільярда гривень – програми підтримки бізнесу;
• 1,9 мільярда гривень – фонд декарбонізації;
• 1,9 мільярда гривень – американсько-український інвестиційний фонд відбудови;
• 0,6 мільярда гривень – фонд енергоефективності.

Житлова політика

На державні житлові програми у 2026 році передбачено 47 мільярдів гривень, зокрема:

• 17,1 мільярда гривень – програма “єОселя” (20 мільярдів гривень у 2025 році);
• 14 мільярдів гривень – житло для людей, які залишили свій дім через війну (нова стаття видатків);
• 5,7 мільярда гривень – компенсація вартості житла ветеранам;
• 4 мільярди гривень – програма “єВідновлення”;
• 2,6 мільярда гривень – житло для військовослужбовців;
• 2,5 мільярда гривень – програма “HOME”;
• 0,6 мільярда гривень – фонд енергоефективності;
• 0,4 мільярда гривень – ремонт житла (програма “Норе”);
• 0,1 мільярда гривень – житло для медичних працівників.

Телемарафон

На телефарафон на 2026 рік заклали 1,5 мільярди гривень. Ексекономістка Центру економічної стратегії Олександра Мироненко звернула увагу, що доцільність окремих програм у бюджеті викликає сумніви, адже головним пріоритетом має залишатися безпека та оборона.

Трансферти місцевим бюджетам

У проєкті державного бюджету на 2026 рік трансферти місцевим бюджетам становлять 283,9 мільярда гривень, зокрема:

• 167,8 мільярда гривень – оплата праці педагогічних працівників шкіл (у цій сумі враховано 59,9 мільярда гривень додаткового ресурсу на підвищення престижності праці освітян);
• 30,4 мільярда гривень – додаткова дотація органам місцевого самоврядування;
• 30,8 мільярда гривень – базова дотація;
• 14,4 мільярда гривень – субвенція на харчування дітей;
• 14 мільярдів гривень – субвенція на освіту та публічні інвестиційні проєкти;
• 12 мільярдів гривень – субвенції на соціальний захист;
• 5,2 мільярда гривень – субвенції на охорону здоров’я та публічні інвестиційні програми;
• 5,2 мільярда гривень – додаткова дотація на функціонування територій, на яких ведуться бойові дії;
• 4,1 мільярда гривень – інші субвенції та дотації.

Читайте також:

На що витрачав бюджетні кошти Часів Яр: детальний огляд закупівель за листопад

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!