5 березня 2014 року на площі леніна в Донецьку зібралися тисячі мітингувальників на підтримку територіальної цілісності України. Це відбулося після втечі тогочасного президента віктора януковича. Донецьк в ці дні був переповнений людьми з українськими прапорами в руках, які вийшли на центральні площі попри те, що поруч вже були проросійські налаштовані мітингувальники. Серед українських активістів тут був й Дмитро Чернявський.

Редакція Бахмут IN.UA згадує події 10-річної давнини.

Мітинг в Донецьку

Практично одразу після втечі януковича в Донецьку почав активізуватися сепаратиський рух. Люди із проросійською символікою хотіли провести референдум щодо статусу Донецької області. За кілька днів депутати міської ради ухвалили рішення про надання російській мові статусу офіційного нарівні з українською. Місто почало спротив.

5 березня близько 18:00 до Свято-Преображенського собору почали приходити українці, люди розгорнули великий прапор та несли в руках плакати “Донецьк — це Україна”. Загалом тоді нарахували близько 10 тисяч активістів, на площі вони співали гімн України.

В цю ніч на українських активістів напали проросійські мітингувальники, вони застосували проти беззбройних людей каміння та кийки. Акція перестала бути мирною, з’являються перші постраждалі.

В українців кидали яйця, петарди та все, що потрапляло під руку сепаратистам. Серед них тоді був росіянин олексій худяков, тогочасний лідер організації “Щит москви”. Поліція охороняла активістів по всьому периметру, але кільком членам антиукраїнського мітингу вдалося прорватися в натовп та вирвати українські прапори, які потім публічно розтоптали.

Над ОДА підняли російський прапор, одним з ініціаторів мітингу став самопроголошений губернатор павло губарєв, якого СБУ арештувала 6 березня. Того ж дня ОДА й повернули український прапор. Прихильники губарєва в цей час вимагають його звільнення та влаштовують пікет під будівлею СБУ.

Тим часом тисячі мешканців Донецька ухвалюють рішення виходити на центральні площі, навіть попри те, що російські мітингувальники озброєні. На акцію вийшов також активіст Дмитро Чернявський.

Вбивство Дмитра Чернявського

13 березня 2024 року Дмитро Чернявський був на мітингу за єдність України, прийшов як доброволець захищати учасників акції. У багатьох містах проходили проросійські акції, які отримали назву “Русская весна”, аби назбирати потрібну кількість осіб, росіян звозили автобусами до Донецька, Луганська, Харкова, Одеси, Дніпропетровська та Запоріжжя.

Агресивно налаштовані мітингувальники кидалися на українців, які стояли з патріотичними плакатами. У Донецьку й співробітники органів правопорядку й самооборона Майдану намагалися захистити відхід учасників акції, більшість людей все ж встигли безпечно покинути площу леніна.

Поліція сховала членів самооборони у свій автобус, але його швидко оточили проросійські мітингувальники, вони розбили вікна та закидали машини петардами, а далі пустили сльозогінний газ. В сутичці 13 березня вбили ножовим пораненням Дмитра Чернявського, ще 10 людей госпіталізували. У 2015 році Дмитру посмертно надали звання Героя України.

Останній мітинг в Донецьку

28 квітня 2014 року в місті Донецьк відбувся останній проукраїнський мітинг “За Єдину Україну”. Зібралося близько двох тисяч українців, але на них напали люди в камуфляжі, які почали бити натовп кийками, битами, ланцюгами та травматичною зброєю. Вулиці були залиті кров’ю.

Як наслідок понад десяток людей мали травми, а ще 5 зникли безвісти. Безліч тих, кого побили просто не зверталися до лікарні. В цей час по телебаченню людей закликали не виходити на акції через загрозу вбивства учасників протестів. Жінки та чоловіки підпільно шили українську символіку, допомагали постраждалим від сутичок, та організовували підтримку військових. У центрі Донецька тривав молитовний марафон, про це пригадував наш герой Сергій Косяк.

“Зараз ми знаємо, чого можна очікувати від нашого сусіда, але тоді люди взагалі не розуміли, що відбувається. В Донецьк понаїжджало багато незрозумілих людей. Ми як церква не могли залишатися осторонь, вийшли на мирну акцію, просто молилися. Це була одна з найдовших мирних акцій (ред. тривала пів року) в Україні, зокрема й в Донецьку”, — згадує події Сергій Косяк.

Читайте також:

• “Брусничка”, Антимайдан та обстріл прокуратури: яким був Бахмут 10 років тому
• Шлях Дмитра Чернявського: як жив та за що боровся Герой України
• Ким був Василь Стус для Донеччини? Розповідає бахмутський історик Микита Безмен

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Голодомор забрав життя багатьох невинних людей в різні часи існування СРСР. Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. Згідно зі статистичними даними народжуваність на Донбасі в часи великого голодомору 1932-1933 років знизилася в 4 рази.

Про те, яким був Голодомор на Донеччині — розповідаємо в матеріалі.

Голодомор на Донеччині

Не дивлячись на те, що Донбас важливий промисловий регіон втрати від голоду були колосальні – до 27% всього населення. Особливий вид покарання “Чорні дошки” на Донбасі були запроваджені раніше ніж в інших регіонах України – у 1931 році.

Підпасти під “Чорну дошку” означало припинення будь-якого продовольчого постачання, повернення хліба, розданого на трудодні, скорочення кредитів – повна ізоляція. Села могли бути повністю ізольовані від зовнішнього світу більше ніж півроку-рік. Смертність у таких селах переважала за 50% населення.

Донеччина була областю промислових гігантів, а тому постраждала трохи менше ніж Полтавщина та Дніпропетровщина. Водночас регіони Донеччини мали великі втрати. Грецька діаспора, що проживала в районі біля Маріуполя зазнала 30% втрат від всього населення.

Хто винен у Голодоморі

Ми говоримо про жертв Голодомору, але часто забуваємо про те, що Голодомор спровокував спалахи соціально небезпечних хвороб. Недоїдання та канібалізм сприяли розповсюдженню малярії, туберкульозу, інших небезпечних інфекцій, чоловіки і жінки ставали бездітними.

Хто ж були катами українського народу? Хліб вилучали уповноважені, призначені від ЦК партії, загони міліції, хлібозаготівельні бригади тощо. Участь брали етнічні українці, євреї, росіяни та представники інших народів. Люмпенізована свідомість людей через пропаганду змушувала одних людей пригноблювати інших.

На Донеччині внутрішня міграція дозволяла у такий спосіб або зберегти життя, або відкласти дату смерті. Якщо у селян було побутове золото, вони могли принести і обміняти його на крупу, хліб. У 1933 році було заготовлено 45 тонн побутового золота для продажу за кордон.

З півтори тисячі повстань в СРСР понад 900 припадає на Україну. Масова частка робітників на Донбасі вимерла, але радянська влада завезла в промисловий регіон табірних в’язнів, росіян-переселенців (цим коштом відбувалася русифікація).

У третій рік повномасштабної війни ми відчуваємо, як ніколи актуально, злобу та безжалісність росіян стосовно українців. Ідея геноциду не пішла в історію, вона живе на період сьогодення.

Читайте також:

• Пережили Голодомор та зустріли дві війни: історія родини бахмутянки Олени Кірсанової (Оновлено)
• Міфи про Голодомор від росіян: що потрібно знати
• Факти замовчували, кількість жертв невідома й досі: Голодомор в Україні і в Бахмуті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Наразі місто Покровськ знаходиться майже на лінії фронту, що дозволяє ворогу вести майже постійні обстріли інфраструктурних об’єктів. Проте, до війни Покровськ був популярною туристичною локацією, яку часто називали “західними воротами Донбасу”. 

Редакція Бахмут IN.UA розповідає про місця у Покровську, які любили відвідувати містяни та гості міста.

Цікаві місця у Покровську

До повномасштабного вторгнення Покровськ був затишним містом, яке мало власні “магніти” для містян та гостей. Тут можна було знайти й сучасні парки, й музеї давнини, й розважальні комплекси. А ще це місто стало важливим пунктом для тих, хто захоплюється творчістю Миколи Леонтовича, адже саме на Донеччині був написаний легендарний “Щедрик”.

Парк “Ювілейний”

Однією з ключових локацій для відпочинку в місті Покровськ вважався центральний парк “Ювілейний”, в якому кілька років тому завершили масштабну реконструкцію. До повномасштабної війни — це був справжній європейський комплекс, де містяни могли займатися різноманітними активностями. 

Наприклад, гуляти біля невеликого ставка, який покровчани називають “нулівка”, тут протягнулися дві алеї. Іншим місцем, яке захоплювало дух містян, вважалося спортивне містечко в парку. В ньому розмістили велику кількість безплатних тренажерів та два багатофункціональних сучасних поля зі штучним покриттям, де грали мініфутбол, баскетбол та навіть займалися тенісом.

ТЦ “Бульвар”

Ще одним місцем, де любили відпочивати мешканці Покровська, вважався торговий центр “Бульвар”. Це був сучасний розважальний комплекс для всієї сім’ї, де зручно розмістилися магазини, ресторани, величезний супермаркет та повноцінний кінотеатр.

Жителі Покровська згадували, що вони часто забували в цьому місці про те, що знаходяться у невеличкому Покровську. Натомість складалося враження, що вони гуляють по розважальному центрі у Києві чи Дніпрі.

Покровський історичний музей

Покровськ має давню історію, яку об’єднали в одному культурному закладі — Покровському історичному музеї. Саме тут зберігалися понад 15 тисяч музейних предметів, кожен з них має свою історичну та краєзнавчу цінність.

Окремо варто зазначити те, що у музеї чільне місце відводили розповідям про українського композитора Миколу Леонтовича, який проживав у Покровську та створив тут перший в Україні робітничий хор.

Палац культури ПАТ “ШУ Покровське”

Палац культури ПАТ “ШУ Покровське” — це культурний центр міста Покровськ, який розташований майже у самому центрі міста. Саме тут часто в минулому виступали з концертами не лише місцеві творчі колективи, але й українські виконавці. Тут же проводили комедійні шоу, театральні вистави та інші культурні активності.

На території палацу культури також діяли окремі студії та секції для дітей різного віку.

Читайте також:

• Людина, яку боявся Ленін: яким був Симон Петлюра
• “На війні немає оцінок, тут ти або загинув або вижив. Третій варіант — стати трьохсотим”: історія ветерана АТО
• “Брусничка”, Антимайдан та обстріл прокуратури: яким був Бахмут 10 років тому

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!