5 березня 2014 року на площі леніна в Донецьку зібралися тисячі мітингувальників на підтримку територіальної цілісності України. Це відбулося після втечі тогочасного президента віктора януковича. Донецьк в ці дні був переповнений людьми з українськими прапорами в руках, які вийшли на центральні площі попри те, що поруч вже були проросійські налаштовані мітингувальники. Серед українських активістів тут був й Дмитро Чернявський.

Редакція Бахмут IN.UA згадує події 11-річної давнини.

Мітинг в Донецьку

Практично одразу після втечі януковича в Донецьку почав активізуватися сепаратиський рух. Люди із проросійською символікою хотіли провести референдум щодо статусу Донецької області. За кілька днів депутати міської ради ухвалили рішення про надання російській мові статусу офіційного нарівні з українською. Місто почало спротив.

5 березня близько 18:00 до Свято-Преображенського собору почали приходити українці, люди розгорнули великий прапор та несли в руках плакати “Донецьк — це Україна”. Загалом тоді нарахували близько 10 тисяч активістів, на площі вони співали гімн України.

В цю ніч на українських активістів напали проросійські мітингувальники, вони застосували проти беззбройних людей каміння та кийки. Акція перестала бути мирною, з’являються перші постраждалі.

В українців кидали яйця, петарди та все, що потрапляло під руку сепаратистам. Серед них тоді був росіянин олексій худяков, тогочасний лідер організації “Щит москви”. Поліція охороняла активістів по всьому периметру, але кільком членам антиукраїнського мітингу вдалося прорватися в натовп та вирвати українські прапори, які потім публічно розтоптали.

Над ОДА підняли російський прапор, одним з ініціаторів мітингу став самопроголошений губернатор павло губарєв, якого СБУ арештувала 6 березня. Того ж дня ОДА й повернули український прапор. Прихильники губарєва в цей час вимагають його звільнення та влаштовують пікет під будівлею СБУ.

Тим часом тисячі мешканців Донецька ухвалюють рішення виходити на центральні площі, навіть попри те, що російські мітингувальники озброєні. На акцію вийшов також активіст Дмитро Чернявський.

Вбивство Дмитра Чернявського

13 березня 2014 року Дмитро Чернявський був на мітингу за єдність України, прийшов як доброволець захищати учасників акції. У багатьох містах проходили проросійські акції, які отримали назву “Русская весна”, аби назбирати потрібну кількість осіб, росіян звозили автобусами до Донецька, Луганська, Харкова, Одеси, Дніпропетровська та Запоріжжя.

Агресивно налаштовані мітингувальники кидалися на українців, які стояли з патріотичними плакатами. У Донецьку й співробітники органів правопорядку й самооборона Майдану намагалися захистити відхід учасників акції, більшість людей все ж встигли безпечно покинути площу леніна.

Поліція сховала членів самооборони у свій автобус, але його швидко оточили проросійські мітингувальники, вони розбили вікна та закидали машини петардами, а далі пустили сльозогінний газ. В сутичці 13 березня вбили ножовим пораненням Дмитра Чернявського, ще 10 людей госпіталізували. У 2015 році Дмитру посмертно надали звання Героя України.

Останній мітинг в Донецьку

28 квітня 2014 року в місті Донецьк відбувся останній проукраїнський мітинг “За Єдину Україну”. Зібралося близько двох тисяч українців, але на них напали люди в камуфляжі, які почали бити натовп кийками, битами, ланцюгами та іншою травматичною зброєю. Вулиці були залиті кров’ю.

Як наслідок понад десяток людей мали травми, а ще 5 зникли безвісти. Безліч тих, кого побили просто не зверталися до лікарні. В цей час по телебаченню людей закликали не виходити на акції через загрозу вбивства учасників протестів. Жінки та чоловіки підпільно шили українську символіку, допомагали постраждалим від сутичок, та організовували підтримку військових. У центрі Донецька тривав молитовний марафон, про це пригадував наш герой Сергій Косяк.

“Зараз ми знаємо, чого можна очікувати від нашого сусіда, але тоді люди взагалі не розуміли, що відбувається. В Донецьк понаїжджало багато незрозумілих людей. Ми як церква не могли залишатися осторонь, вийшли на мирну акцію, просто молилися. Це була одна з найдовших мирних акцій (ред. тривала пів року) в Україні, зокрема й в Донецьку”, — згадує події Сергій Косяк.

Читайте також:

• “Брусничка”, Антимайдан та обстріл прокуратури: яким був Бахмут 10 років тому
• Шлях Дмитра Чернявського: як жив та за що боровся Герой України
• Ким був Василь Стус для Донеччини? Розповідає бахмутський історик Микита Безмен

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутська метеостанція — це один із найстаріших подібних об’єктів України, який розмістився у селищі Опитному на південній околиці Бахмута. До війни саме вона обслуговувала всю північ Донеччини.

Детальніше про те, як з’явилася метеостанція поблизу Бахмута, розповіли представники Бахмутського краєзнавчого музею.

Історія Бахмутської метеостанції

Бахмутська метеорологічна станція з’явилася у 1886 році, коли її створили за рішенням міської управи. Тоді спостереження за погодою проводили працівники залізниці, але вони були нерегулярними. Регулярні ж метеоспостереження розпочалися у 1906 році, коли в місті утворили станцію 3-го розряду, яка діяла до 1923 року.

У 1924 році, після створення “Укрмету”, станцію перейменували на “Метеорологічну станцію Артемівськ” 20-го розряду.

З 1943 по 1975 роки станція працювала в районі залізничної станції Бахмут-II. З 1 травня 1975 року її перенесли до села Опитне на територію Донецької дослідної станції садівництва, де щоденні метеопоказники були важливими для місцевих садівників та селекціонерів.

У 2010 році розпочалося будівництво нового приміщення для метеостанції, яке було введене в експлуатацію в червні 2011 року. У 2014 році метеостанція опинилася в зоні АТО, порушився зв’язок із Донецьким регіональним метцентром. Узимку 2014–2015 років фахівці працювали без електропостачання, опалення та води, але продовжували спостереження.

З 1 травня 2016 року станція отримала назву “Метеорологічна станція Бахмут 2-го розряду” й увійшла до Міжнародної мережі спостережень. Метеостанція не робила власних прогнозів, а збирала і передавала дані кожні три години до Маріупольського та столичного гідрометцентрів. Від них отримували прогнози для Бахмутського району, після чого метеорологи інформували місцеву владу та служби.

Від початку роботи та до 2022 року спостереження переривалися лише двічі: під час громадянської війни 1917–1921 років та у період нацистської окупації. Після визволення Бахмута у 1943 році станція відновила свою роботу через 12 днів.

Читайте також:

“Регіон, куди їхали рятуватися”: історик Роман Молдавський про Голодомор на Донеччині 

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У 2016 році у Бахмуті вшановували річницю Дня Гідності та Свободи, щороку цей день припадає на 21 листопада на честь початку двох революцій: Помаранчевої революції та Революції Гідності. Бахмутяни дивилися стрічку про події на Майдані, співали гімн, та згадували події Євромайдану.

День Гідності та Свободи в Бахмуті

У 2016 році в Бахмуті ГО “Бахмут Український” організував акцію та мітинг до річниці Революції Гідності. На площі Свободи перед Міським центром культури та дозвілля зібралась місцева влада, студентство, військові та духовенство.

Архівний репортаж Бахмут IN.UA

Читайте також:

Вулиця Героїв Небесної Сотні у Бахмуті: на честь кого вона названа

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!