5 березня 2014 року на площі леніна в Донецьку зібралися тисячі мітингувальників на підтримку територіальної цілісності України. Це відбулося після втечі тогочасного президента віктора януковича. Донецьк в ці дні був переповнений людьми з українськими прапорами в руках, які вийшли на центральні площі попри те, що поруч вже були проросійські налаштовані мітингувальники. Серед українських активістів тут був й Дмитро Чернявський.

Редакція Бахмут IN.UA згадує події 11-річної давнини.

Мітинг в Донецьку

Практично одразу після втечі януковича в Донецьку почав активізуватися сепаратиський рух. Люди із проросійською символікою хотіли провести референдум щодо статусу Донецької області. За кілька днів депутати міської ради ухвалили рішення про надання російській мові статусу офіційного нарівні з українською. Місто почало спротив.

5 березня близько 18:00 до Свято-Преображенського собору почали приходити українці, люди розгорнули великий прапор та несли в руках плакати “Донецьк — це Україна”. Загалом тоді нарахували близько 10 тисяч активістів, на площі вони співали гімн України.

В цю ніч на українських активістів напали проросійські мітингувальники, вони застосували проти беззбройних людей каміння та кийки. Акція перестала бути мирною, з’являються перші постраждалі.

В українців кидали яйця, петарди та все, що потрапляло під руку сепаратистам. Серед них тоді був росіянин олексій худяков, тогочасний лідер організації “Щит москви”. Поліція охороняла активістів по всьому периметру, але кільком членам антиукраїнського мітингу вдалося прорватися в натовп та вирвати українські прапори, які потім публічно розтоптали.

Над ОДА підняли російський прапор, одним з ініціаторів мітингу став самопроголошений губернатор павло губарєв, якого СБУ арештувала 6 березня. Того ж дня ОДА й повернули український прапор. Прихильники губарєва в цей час вимагають його звільнення та влаштовують пікет під будівлею СБУ.

Тим часом тисячі мешканців Донецька ухвалюють рішення виходити на центральні площі, навіть попри те, що російські мітингувальники озброєні. На акцію вийшов також активіст Дмитро Чернявський.

Вбивство Дмитра Чернявського

13 березня 2014 року Дмитро Чернявський був на мітингу за єдність України, прийшов як доброволець захищати учасників акції. У багатьох містах проходили проросійські акції, які отримали назву “Русская весна”, аби назбирати потрібну кількість осіб, росіян звозили автобусами до Донецька, Луганська, Харкова, Одеси, Дніпропетровська та Запоріжжя.

Агресивно налаштовані мітингувальники кидалися на українців, які стояли з патріотичними плакатами. У Донецьку й співробітники органів правопорядку й самооборона Майдану намагалися захистити відхід учасників акції, більшість людей все ж встигли безпечно покинути площу леніна.

Поліція сховала членів самооборони у свій автобус, але його швидко оточили проросійські мітингувальники, вони розбили вікна та закидали машини петардами, а далі пустили сльозогінний газ. В сутичці 13 березня вбили ножовим пораненням Дмитра Чернявського, ще 10 людей госпіталізували. У 2015 році Дмитру посмертно надали звання Героя України.

Останній мітинг в Донецьку

28 квітня 2014 року в місті Донецьк відбувся останній проукраїнський мітинг “За Єдину Україну”. Зібралося близько двох тисяч українців, але на них напали люди в камуфляжі, які почали бити натовп кийками, битами, ланцюгами та іншою травматичною зброєю. Вулиці були залиті кров’ю.

Як наслідок понад десяток людей мали травми, а ще 5 зникли безвісти. Безліч тих, кого побили просто не зверталися до лікарні. В цей час по телебаченню людей закликали не виходити на акції через загрозу вбивства учасників протестів. Жінки та чоловіки підпільно шили українську символіку, допомагали постраждалим від сутичок, та організовували підтримку військових. У центрі Донецька тривав молитовний марафон, про це пригадував наш герой Сергій Косяк.

“Зараз ми знаємо, чого можна очікувати від нашого сусіда, але тоді люди взагалі не розуміли, що відбувається. В Донецьк понаїжджало багато незрозумілих людей. Ми як церква не могли залишатися осторонь, вийшли на мирну акцію, просто молилися. Це була одна з найдовших мирних акцій (ред. тривала пів року) в Україні, зокрема й в Донецьку”, — згадує події Сергій Косяк.

Читайте також:

• “Брусничка”, Антимайдан та обстріл прокуратури: яким був Бахмут 10 років тому
• Шлях Дмитра Чернявського: як жив та за що боровся Герой України
• Ким був Василь Стус для Донеччини? Розповідає бахмутський історик Микита Безмен

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

28 червня 2026 року виповниться 10 років як Бахмут відзначатиме День Конституції під своєю нинішньою назвою після перейменування міста у 2016 році. До повномасштабного вторгнення щороку на цьому державному святі в місті традиційно виступали творчі колективи Бахмутсього центру Мартинова.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Ольгою Богдановою, керівницею міського центра культури та дозвілля імень Є.Мартинова, яка поділилася деталями підготовки до святкування Дня Конституції України, розповіла про підбір репертуару та використання сценічного реквізиту до війни.

Виступи до Дня Конституції у Бахмуті

За словами Ольги Богданової, колектив постійно долучався до проведення офіційних заходів у місті. На державні свята артисти завжди виконували українські пісні. 

“Завжди це з гордістю було, ми співали українські пісні на святах“, — згадує Ольга Богданова.

Участь у концертах відбувалася виключно за запрошенням. Ініціаторами виступали адміністрація школи та управління культури при міській раді, підпорядкована міській раді. Як зазначає організаторка, оскільки День Конституції припадає на літній період, учасники колективу у цей час переважно перебували у відпустках. Через це виступи відбувалися не кожного року, а формувалися від потреби.

Підготовка репертуару та сценічні образи

Процес підготовки до святкового заходу складався з кількох етапів:

• пошук відповідного репертуару;
• вивчення та репетиції обраних творів;
• створення записів музичного супроводу.

Сценічні костюми та необхідний реквізит для артистів надавала школа мистецтв, де зберігалися всі речі. На повноцінну підготовку репертуару витрачалося щонайменше два-три місяці. Для офіційних виступів на державних святах використовувалися фонограми із записаним голосом.

“Завжди на таких виступах були “плюсовки”, для яких необхідно було робити записи музикальних партій“, — описує технічну сторону процесу керівниця центру.

У мирний час організація концертів проходила без ускладнень та затримок.

“Труднощів не може бути. Є мета, і до неї йдеш. А раніше не було таких труднощів. Нам ставили мету, ми брали і робили“, — підкреслює Ольга Богданова.

День Конституції до війни

До повномасштабного вторгнення Бахмут щороку відзначав ухвалення Основного Закону України святкуванням.. На головних локаціях міста збиралися місцеві жителі, проходили тематичні акції, а на сцені традиційно виступали творчі колективи, зокрема артисти центру Мартинова.

Читайте також:

Історія футболу у знищеному росіянами Іванівському: від м’ячів із чобіт до перемог на обласних турнірах

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Будинок за адресою вулиця Миру, 53, із характерним округленим кутом, був однією з найвідоміших будівель у центрі Бахмута. Ця так звана “сталінка” мала тривалу та складну історію, яка розпочалася ще у тридцяті роки минулого століття.

Детальніше про те, яка історія в заокругленої будівлі в центрі Бахмута, розповіли представники КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Як з’явилася будівля за адресою вулиця Миру, 53

Зведення будівлі офіційно розпочалося у 1933 році. Згідно зі звітами Артемівської міськради, будинок планували здати в експлуатацію вже наприкінці 1934 року. Однак процес розтягнувся на чотири роки через низку факторів. Будівництво гальмували нестача фінансування та будівельних матеріалів, дефіцит робочої сили, погані погодні умови та проблеми з логістикою. Через ці причини в період з весни 1934 до початку осені 1935 року вдалося збудувати лише стіни та накрити дах, після чого роботи припинилися.

Темпи будівництва прискорилися лише у 1936 році. Будівельники завершили зовнішні роботи, вставили вікна, оштукатурили фасад та підвели необхідні комунікації. Завдяки тому, що робітники систематично перевиконували задані норми, навесні 1937 року будинок офіційно здали в експлуатацію.

У тодішній пресі будівлю називали “Будинком залізничників” або “Будинком спеціалістів”. Фінансування робіт частково здійснювалося державними коштами, які отримували від продажу населенню облігацій “Позички Третьої П’ятирічки”.

Будівля в роки Другої світової війни

Під час нацистської окупації в будинку квартирувалися німецькі військові. Радянська розвідка знала про це, тому літаки Червоної армії неодноразово намагалися розбомбити як цю будівлю, так і сусідні багатоповерхівки у центрі міста.

Точна дата першого руйнування будинку невідома, проте історики припускають, що це сталося влітку 1943 року під час активних авіаційних бомбардувань. Відновлення споруди відбулося вже після закінчення Другої світової війни, приблизно наприкінці сорокових років.

Історія комерційних приміщень

Округлений кут будинку завжди використовувався для торгівлі та надання послуг. У період з 1937 по 1941 роки на першому поверсі функціонував магазин споживчих товарів. У другій половині двадцятого століття там відкрили залізничну аптеку. На початку дев’яностих вона перетворилася на комерційну аптеку, а згодом на цьому місці працював магазин електроніки “Алло”.

Будівлю повністю зруйнували росіяни внаслідок інтенсивних бойових дій.

Читайте також:

Бахмутський гіпсовий промисел: історія видобутку та створення архітектурної ліпнини

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!