Легше працювати з документами та спілкуватися з людьми: як активісти використовують свій досвід в ЗСУ

Семаковська Тетяна 13:00, 22 Березня 2024
Федір Сорокін та Андрій Полухін

Активізм у цивільному житті допомагав людям розв’язувати проблеми в громадах, відстоювати свої права, шукати можливості, а також навчав лідерських якостей. Місцеві активісти завжди були залучені до нових проєктів та співпраці з ОМС, а зараз деякі з них служать у Збройних Силах України. Чи допоміг їм досвід у громадській діяльності краще адаптуватися до армії?

Редакція поспілкувалася з військовими Андрієм Полухіним та Федором Сорокіним, обоє чоловіків раніше працювала у громадській сфері, а зараз служать у війську. Про що думають активісти в армії та як хочуть використати свій досвід після війни?

Досвід роботи у громадському секторі спрощує взаємодію з людьми

Армія — це масштабна структура з різними підрозділами, кожен з яких має вміти комунікувати з іншим. Саме вміння знаходити спільну мову з людьми та уникати конфліктних ситуацій допомогають ефективніше працювати в армії, вважає Федір Сорокін

Його шлях до війська розпочався в лютому 2022 року, чоловік мав проукраїнську позицію, до війни розвивав своє місто — Вугледар. Спочатку Федір активно волонтерив, але коли бойові дії були вже за пару кілометрів від Вугледара, він вивіз сім’ю до Чернівецької області та пішов реєструватися у військкоматі. Через 10 днів чоловік вже був призваний.Федір має офіцерське звання, та зараз навчає військовослужбовців для підрозділів протиповітряної оборони сухопутних військ.

“Можу з упевненістю сказати, що саме мій досвід роботи тренером в громадських проєктах, досвід роботи з дорослими, навчання дорослих — мені дуже допомагає. Тому що зараз я навчаю мобілізованих дорослих людей, які нічого не знають про армію. Фактично, склалося так, що я займаюся майже тим, чим і займався у цивільному житті будучи активістом. Просто зараз роблю це у війську”, — каже Федір Сорокін.

До повномасштабного військовий Андрій Полухін був помічником капелана на волонтерських засадах, отримав статус учасника війни. Як помічник капелана він і вивчив тактичну медицину. На початку повномасштабного пішов до військкомату і в військовій частині потрапив до медичної роти, саме через знання тактичної медицини. Вже влітку 2023-го року його перевели до пресслужби. До війни він був адміністратором проєкту “На лінії зіткнення”. Працював у Світлодарській громаді. Власне досвід у громадському секторі повпливав на те, яку посаду зараз обіймає чоловік.

“В армії дуже багато різної документації, яку потрібно правильно заповнювати: рапорти, накази, довідки тощо. Раніше я мав досвід роботи з волонтерською звітністю, тому мені легше працювати з документами”, — каже Андрій Полухін.

Він додає, що людина з активною громадською позицією може допомагати залучити до війська більше людей, бо вона має мотивацію. Наприклад, раніше чоловік служив медиком, але командування побачило, що Андрій чудово вміє комунікувати з пресою та висвітлювати роботу своєї бригади, тож його перевели на іншу посаду.

“Досить часто громадські організації та активісти проходили тренінги по м’яким лідерським навичкам, власне це теж допомагає”, — пояснює військовий.

Федір Сорокін погоджується з думкою Андрія Полухіна, він також проводить своєрідну агітаційну роботу, адже не всі в армію пішли самостійно. Часто людям бракує мотивації та підтримки.

“Часом доводиться мотивувати й тих, хто не дуже хоче бути в армії. Тоді ми розмовляємо про сім’ї, про дітей, про ситуацію в країні та й навколо, в Європі. Зараз конфлікти військові та не військові виникають по всьому світу. Ми роз’яснюємо ситуацію та обов’язки громадян. Тому що багато хто вважає, що вони платять податки й на цьому їхня функція у державі закінчується, втім законодавство прямо каже про обов’язок обороняти державу”, — пояснює Федір Сорокін.

Він додає, що ті знання, які він набув у цивільному житті будучи активістом, зараз допомагають йому швидко знаходити рішення та допомагати іншим людям, а ще запобігати конфліктам.

“Для громадських активістів у нас проводили багато тренінгів із управління конфліктами. Хто проходить ці тренінги, тому легко і просто буде не втрапити у сварку. Треба просто ставити себе на місце іншої людини, зрозуміти, чого вона хоче, її реальні потреби, і тоді легко і спілкуватися, і знаходити мову, і вирішувати конфлікти”, — пояснює Федір Сорокін.

Андрій Полухін розповідає, що після війни свою діяльність планує й надалі пов’язувати з громадським сектором, а досвід, набутий у війську, допоможе краще розуміти військових та враховувати їхні побажання при відновленні тої чи іншої громади. Герой пояснює, що активісти, які були у війську матимуть цінний досвід, який в поєднанні з громадською діяльністю створить потужний інструмент впливу на громаду та органи місцевого самоврядування.

Федір Сорокін

Федір Сорокін впевнений, що людина, яка була в структурі армії буде мати перевагу в спілкуванні з іншими військовими, а це допоможе налагоджувати соціальні зв’язки.

“Активісти – це звичайні люди, які виконують на даний час, можливо, не те, чим хотіли б насправді займатися, але розуміють, що Україні потрібна наразі їх участь у бойових діях в армії. Вони роблять все, щоб закінчилася війна, щоб потім приступити до мирної розбудови”, — резюмує Федір Сорокін.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Одна камера — одне бажання: як волонтери дарують дітям мрію в обмін на фотокартку

Семаковська Тетяна 16:00, 11 Квітня 2024
Волонтери / фото Бахмут IN.UA

26-річний Артем Скороходько — один із засновників фотопроєкту Behind Blue Eyes (За блакитними очима). У межах цієї ініціативи діти із деокупованих сіл на плівку фотографують свої будні в деокупованих селах. Починалося все із волонтерських доставок гуманітарної допомоги, а потім прийшла ідея допомагати дітям дивитися на світ через об’єктив камери. В обмін на фото малеча отримує бажаний подарунок.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Артемом Скороходько та дізналася в нього, як працює незвичний проєкт зсередини, чи планують долучати до нього Донеччину та, які найнезвичніші бажання загадують українські діти

Допомога дітям на деокупованих територіях

Дмитро Зубков та Артем Скороходько разом допомагають людям з деокупованих сіл. Спочатку чоловіки забезпечували людей продуктами, їздили у села на Чернігівщину. Згодом у Лукашівці — це невелике село було під окупацією трохи менш як місяць, волонтери познайомилися з місцевими дітьми. Декільком з зацікавлених роздали одноразові плівкові камери, щоб вони могли відволіктися та спробувати себе у ролі фотографів, по той бік об’єктива. Власне, так з’явилася ідея проєкту Behind Blue Eyes. 

346250131 1380286406162039 7276185912048899980 n 7a751
Діти в деокупованих селах / фото Behind Blue Eyes

Молода ініціатива вже майже рік допомагає робити дітей на деокупованих територіях щасливішими. 

Ми продовжуємо свою роботу, їздимо в маленькі села й стараємося покрити всі області, які постраждали від війни. Мова йде про прифронтові й про деокуповані території. Зараз ми шукаємо донорів, в планах є деякі цікаві проєкти,

Артем Скороходько // співзасновник проєкту Behind Blue Eyes

Серед робіт ініціативи буде зйомка документальної стрічки про дитячі мрії під час війни й створення артбуку про творчість та проблематику її виховання у регіонах України. Крім того, як каже Артем, разом з командою планують створити платформу для спілкування з дітьми, яким вони допомагали, щоб підтримувати постійний контакт.

Наймолодшому учаснику акції з фотоплівкою 7 років

346298024 196262369944714 4587439492984799369 n 37cd9
Дівчинка з лялькою / фото Behind Blue Eyes

Артем пояснює як працює проєкт зсередини. Наприклад, перші фотоплівки дітям вони закупляли за власні кошти, потім допомогли донати, а згодом камери надіслали благодійники з інших країн, які дізналися про проєкт. Зазвичай, діти фільмують своє життя протягом одного, або одного з половиною тижня. Потім плівку надсилають до волонтерів поштою разом зі списком бажань.

У нас була багатодітна сім’я, де найменшому було три роки й діти разом фотографували. Але правильніше буде сказати, що наймолодшому учаснику було 7 років. В середньому на громаду ми даємо 10 камер, все залежить від кількості охочих, й ми також розраховуємо на свої сили. Якщо умовно ми роздаємо 10 камер, то ми зобов’язуємося виконати 10 бажань. Тому ми шукаємо золоту середину. Як показує практика, десь 10% дітей йдуть на контакт й зацікавлюються фотокамерою,

Артем Скороходько // співзасновник проєкту Behind Blue Eyes

308024864 812628286447419 1030176574702528163 n 5c178
Це фото зробила 11-річна дівчинка Валя з села Лукашівка / фото Behind Blue Eyes

Зараз цей проєкт працює у селах Запорізької, Чернігівської та Київської областей. Як каже Артем вони планують робити це частіше й розширювати географію, на Донеччину волонтери вже приїздили в деокупований Лиман та селах під ним, також будуть відвідувати Харківщину.

Нас позитивно сприймають у громадах, ми привозимо продукти, смаколики для малечі, й разом з ним роздаємо фотоплівки, дітям, які виявляють зацікавленість в цьому,

Артем Скороходько // співзасновник проєкту Behind Blue Eyes

Дівчинка, яка мала найбільше незвичайне бажання

Артем Скороходько пригадує, що за весь час волонтерства у списку бажань дітей жодного разу не опинився комп’ютер, це приємно дивує каже Артем.

Або нове покоління вже загалом не цікавлять комп’ютери, або в селах це вже не якийсь гіперактуальний девайс. Мене це дивує, що нікому не потрібний комп’ютер. Одна дівчинка у нас попросила шиншилу. Це було бажання, тож ми її придбали, а разом з тваринкою всі потрібні доповнення. Ще одна дитина попросила ляльку й поїхати в Польщу,

Артем Скороходько // співзасновник проєкту Behind Blue Eyes

Ваня живе в прифронтовому місті / фото Behind Blue Eyes

Співзасновник благодійної ініціативи додає, що з усіма дітьми, з якими він спілкувався склалися теплі взаємини. Допомагає ще й той факт, що волонтери приїздять не з разовою допомогою, а регулярно таким чином зав’язується довірливе спілкування.

Ми зі всіма дітьми товаришуємо, але виділити когось одного виділити важко. Є такий хлопчик Ваня, він живе в прифронтовому селі в Запорізькій області, 5 кілометрів від фронту. Ми один до одного прикипіли він пише до мене, ми спілкуємося,

Артем Скороходько // співзасновник проєкту Behind Blue Eyes

Як підтримати проєкт

Засновники Behind Blue Eyes створили монобанку на підтримку проєкту, також є реквізити PayPal та ПриватБанку. Ознайомитися й задонати кошти можна за посиланням.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Двічі переселенка та вчителька з Бахмута: розповідаємо історію Яни Баришевої

Микола Ситник 14:00, 6 Квітня 2024
Яна Баришева – двічі переселенка
Ілюстрація Бахмут IN.UA

Яна Баришева — двічі переселенка. Жінка родом із Дебальцевого, після початку війни у 2014 році вона евакуювалась у Бахмут. Тут донеччанка розпочала власну справу та працювала вчителькою історії у 24 школі. У місті жінка відкрила свій б’юті-кабінет, де надавала послуги косметолога. Після початку повномасштабного вторгнення жінка релокувалась у Софіївську громаду.

Більше про те, як облаштувалася бахмутянка, розповідаємо у новому сюжеті журналістів Бахмут IN.UA для YouTube-каналу “Донеччина в евакуації”.

Переселенка з Бахмута в Софіївці

На Дніпропетровщині двічі переселенка Яна Баришева з перших днів почала волонтерську діяльність, допомагала не лише ВПО, а й місцевим. Жінка разом з подругою, яка її прийняла в Софіївці, почали відновлювати покинуті домівки для переселенців.

“Я довго думала, вагалася. Пройшло приблизно 2 тижні, коли все ж таки погодилась на цю пропозицію, тому що ставалося все більш страшніше. Я приїхала в нову громаду сюди, на Дніпропетровщину. Для мене це було великим стресом і напругою, тому що нікого не знала. Взагалі все “чуже”, все “нове”. Немає з ким навіть просто поспілкуватися, щоб поділитися відчуттями, які є всередині. З Бахмута я приїхала в нову громаду тільки з речами, нічого не вивозила. У мене не було приміщення. Згодом власники запропонували мені кімнату на безкоштовній основі для того, щоб себе реалізувати, заробляти гроші та інтегруватися в новій громаді.

Потім почали телефонувати люди, знайомі зі школи, мої клієнти, запитувати чи немає житла для того, щоб допомогти кудись виїхати”, — поділилася жінка.

Сьогодні Яна Баришева є членом молодіжної ради, стала головою ради ВПО у Криворізькому районі. Жінка за допомогою грантової програми змогла відновити свій бізнес в евакуації. У Софіївці вона надає якісні косметологічні послуги, у селищі працює б’юті-кабінет.

Більше про Яну Баришеву та її діяльність у Софіївці дивіться у нашому новому відеосюжеті:

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

IMG 3146 f21ac

Одна камера — одне бажання: як волонтери дарують дітям мрію в обмін на фотокартку

26-річний Артем Скороходько — один із засновників фотопроєкту Behind Blue Eyes (За блакитними очима). У межах цієї ініціативи діти із деокупованих сіл на плівку фотографують […]

Яна Баришева – двічі переселенка

Двічі переселенка та вчителька з Бахмута: розповідаємо історію Яни Баришевої

Яна Баришева — двічі переселенка. Жінка родом із Дебальцевого, після початку війни у 2014 році вона евакуювалась у Бахмут. Тут донеччанка розпочала власну справу та […]

14:00, 06.04.2024 Микола Ситник
Ситуація на ринку праці

Втрата роботи серед переселенців/переселенок: чи є пріоритет на посади для чоловіків або жінок

Через російське вторгнення мільйони людей залишилися без роботи. Серед них — і мешканці та мешканки Бахмутської громади. Скільки людей вже знайшло роботу та чи є […]

13:05, 30.03.2024 Микола Ситник
Бахмутянка, яка знайшла житло

Як бахмутянка отримала дім: життя переселенців у містечку Хансена

“Містечко Хансена” – це нові домівки для переселенців у Тарасівці на Київщині, які збудували благодійники. Оселю здають у безоплатну оренду терміном на 5 років. Бахмутянка […]

Гуманітарна допомога для чоловіків та жінок

Гендерні обмеження доступу до гуманітарної допомоги: чи справді чоловіки мають менший пріоритет

Практично щодня наша редакція повідомляє про видачу гуманітарної допомоги у різних містах України: Київ, Харків, Львів, Суми та багато інших. Однак часто ми бачимо, що […]