Центр культури та дозвілля ім.Є.Мартинова до повномасштабного вторгнення був центром культурного життя міста. В залах тренувалися діти, вивчали нові рухи, пісні, музику. Сьогодні центр вщент вигорів зсередини від російського бомбардування, проте діти продовжують навчатися, для викладачів доля склалася по-різному, проте кожен знайшов для себе заняття. Наприклад, улюбленець дітей Володимир Ковшов тепер у Дніпрі вивчає українську мову та навчає вимушених переселенців танцям.

Тренування

Володимир Ковшов — керівник зразкового аматорського колективу ансамблю спортивного танцю «Аллегро», який діяв в Бахмуті. Зараз за словами викладача, зазвичай діти тренуються тільки в онлайн-режимі, адже вихованці живуть в різних областях України. Це не заважає дітям вигравати конкурси.

Учень пана Володимира зайняв I місце у конкурсі «Gest Puchar”, який пройшов у Польщі 11 березня. Платон Спас тренувався не тільки дистанційно, каже вихователь, але  й займався в танцювальній залі в Польщі. Його перемога, це й заслуга викладачів, які фізично займалися з Платоном, підкреслює бахмутянин.

Платон Спас, вихованець пана Володимир. Фото: Фейсбук

“Ми з’єднуємося за допомогою міт-конференції, він надсилає мені свої відео тренувань й ми з ним розбираємо якісь помилки, щоб виходило краще”, — каже пан Володимир.

Найскладніше учням в теперішніх умовах вивчати рухи без допомоги викладача, запевняє тренер. Під час тренувань в танцювальній залі є можливість скоригувати рух, допомогти учню, показати як правильно, натомість по зуму такі речі важко коригувати.

Танці для переселенців у Дніпрі

Володимир Ковшов у Дніпрі організував та провів перший майстер-клас зі спортивних бальних танців для переселенців. Перше заняття провели цього року, 19 лютого. Доєднатися до групи наразі можливості немає, бо нові люди не зможуть наздогнати у вправності учнів, які займаються вже тривалий час.

“Разом з моєю дружиною, пані Світланою зараз займаємося у клубі української мови. У нас під час навчання з’явилася така ідея спробувати потанцювати, у Дніпрі ми знайшли приміщення, сплачуємо оренду приміщення й всі хто бажає, вони приходять та займаються. Це в основному люди з розмовного клубу”, — каже пан Володимир.

У клубі займаються від 4 до 6 учасників. Тренер з танців пояснює, що в Бахмуті  вони з дружиною працювали так само, вона брала на навчання маленьких діток, а він працював зі старшими вихованцями. Родина навчає дітей й дорослих спортивним та латиноамериканським танцям. Заняття проходить щосереди та п’ятницями за підтримки UNICEF. Між тренуваннями родина Ковшових ще встигає вчитись у розмовному клубі.

Дітки у Дніпрі, яких тренує пан Володимир. Фото: Фейсбук

“Коли є бажання це не важко, але є інша сторона медалі. Все одно, ми спочатку думаємо російською, а потім перекладаємо й не завжди ми можемо достатньо швидко підібрати те слово, щоб висловити свою думку. Ну й звісно, треба тренуватися”, — наголошує викладач.

Володимир Ковшов зазначає, якщо була б можливість повертатися в Бахмут, то це б зробили, але наразі ситуація така, що повертатися нікуди. У згорілому Центрі культури та дозвілля залишились й костюми, які власноруч шили для виступів, невідомо, що сталося й з власним домом. До Бахмута Володимир Ковшов переїхав ще в 2014 році, коли почалися військові дії на Донеччині, повномасштабне вторгнення змусило педагога евакуюватися знову. 

Цього разу тимчасовим домом стало Дніпро, попри труднощі викладач продовжує працювати, зауважує, що хотілося б більше допомоги та кроків назустріч від міського самоврядування для переселенців.

Фото: особистий архів героїні

Читайте також: Музика в евакуації: як навчаються бахмутяни в Кам’янець-Подільську

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Бахмутянка Олена Голубцова — носійка рідкісного ремесла, яке сьогодні майже забуте. Алебастрову ліпнину, декоративний елемент інтер’єрів, її родина почала виготовляти ще в 1930-х роках. Тоді її предки приїхали з Полтавщини на Донеччину й опановували нову для себе сировину, алебастр. Спершу ним закладали тріщини в хатах, робили побутові речі, а з часом навчилися робити й витончену ліпнину, якою прикрашали оселі.

Сьогодні пані Олена прагне відродити це ремесло, як частину культурної ідентичності Бахмута. Ми поспілкувалися з майстринею та розповідаємо вам найцікавіше.

Алебастр на Донеччині: як його почали використовувати

Бахмутянка Олена Голубцова — одна з небагатьох, хто зберіг і пам’ятає традицію виготовлення виробів з алебастру. Це ремесло передавалося в її родині з покоління в покоління. Пані Олена ділиться спогадами про те, як цей матеріал, доступний і пластичний, став основою домашнього декору та навіть заробітку в тяжкі 90-ті. Предки бахмутянки опинилися на Донеччині в 1932 році —після чорноземів Полтавщини вони мусили вчитися жити у інших умовах.

“Мої предки використовували алебастр, коли будували хати, бо треба було ж замазувати ті тріщини. Вони звернули увагу на те, що він пластичний, та те, що він застигає гарно і зберігає форму”, — ділиться з нами у розмові бахмутянка.

Втім, алебастр використовували не лише для будівельних потреб. Поступово він став засобом самовираження.

“Хотілося якось відзначитися, щоб було красиво, не так, як у всіх. Бо приїжджі були, чужі люди були тут, на Донбасі. І тому гробки так прикрашали, з невеличкими детальками: квіточку, листочок клали. З одного боку це якось тріщини прикривало, з іншого це було красиво”, — каже пані Олена.

Особливий сплеск інтересу до алебастру в родині Олени відбувся наприкінці 1980-х. Тоді, в умовах кризи, ліплення з гіпсу стало можливістю підзаробити й прогодувати родину.

“Мій вітчим та моя мама вирішили, що треба заробляти гроші, бо на той момент була важка ситуація в країні. І вони придумали такий спосіб. Гіпс купляли на алебастрових комбінатах. У нас, до речі, їх два було — Артемівський і Деконський. На Деконському гіпс був трошки рудуватий, а на Артемівському біліший, але за якістю вони однакові були”, — каже співрозмовниця.

Для роботи використовували спеціальні гумові форми, а ще гіпс та воду. Все відливалося вручну, сушилося, фарбувалося, а потім вироби продавали. Популярними були дзеркала з ліпниною, а щоб зробити один такий виріб, в середньому родина витрачала два дні.

Для родини Голубцових алебастр був не просто матеріалом —це була частина ідентичності й зв’язку з новим для них краєм. Донеччину вони щиро полюбили:

“За словами бабусі, коли тільки вони переїхали сюди з Полтавщини, для них дивно було, що це степ, але вони настільки були захоплені, казали, що ми живемо на золоті. Мали на увазі якраз алебастр, з яким вони так натхненно працювали, їм це щиро подобалося”.

У сільській школі, згадує пані Олена, також діяли гуртки, де малеча працювала з гіпсом. Це були 1985-1986 роки, дітей вчили працювати з різними формами. Останній раз пані Олена практикувала саме лиття з гіпсу, коли працювала вихователем у садочку — разом з вихованцями вона зробила гіпсовий дзвінок, де діти залишали свої відбитки. Цей дзвінок став візитівкою освітнього закладу.

Пані Олена переконана, що пам’ять про таке ремесло треба зберігати, особливо вчити цього молодше покоління.

“Наш Бахмут за що пам’ятають? Шампанське, троянди, сіль. Але ж які копалини у нас були! Яка історія! Треба, щоб люди це знали”, — каже жінка.

У планах бахмутянки — проведення майстер-класів для земляків, де кожен охочий зможе спробувати себе в алебастровій справі. Люди зможуть навчитися своїми руками працювати з гіпсом, розмалювати виріб та забрати додому частинку Донеччини й рідного дому.

Алебастрове лиття можуть визнати першим елементом нематеріальної спадщини з Бахмута

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

15-річний Мирослав Коцько з Бахмута активно досліджує історію свого рідного краю. Юнак працює з історичними документами, картами та збирає свідчення краєзнавців і місцевих мешканців. Зараз Мирослав Коцько збирає інформацію про мікрорайон Будьонівка, що розташовується на півдні  Бахмута.

Що вже вдалось дізнатися та як до дослідження можуть долучитися бахмутяни, Мирослав Коцько розповів редакції Бахмут IN.UA.

Бахмут, район Будьонівка, історія

Будьонівка — це приміський район в південній частині Бахмута. До повномасштабної війни його населення становило близько 2 тисяч людей.

У кінці ХІХ століття не існувало тієї Будьонівки, яка є зараз. Тут були заселеними лише дві вулиці, а решта  земель використовувались для випасу худоби. Тоді ж ці вулиці входили до так званого передмістя Бровар.

“Як відомо з документів, тут були пасовища для худоби, озеро, струмочок, що здавна зветься Четвериковим яром. Забудованими  були лише вулиці  Тимірязєва й  Колодязна, які йдуть перпендикулярно від місця злиття Четверикового ручая та його лівого припливу. Оскільки тоді Будьонівки як такої не існувало, ці дві вулиці входили до старого передмістя Бровар, про яке майже ніхто не пам’ятає з тих, кого я опитував. Ця назва зустрічається на старому плані 1911 року, який у мене є в дуже нечіткій якості і там ледве читається ця назва. Її я також знайшов у джерелі за 1897 рік, яке мені порадив наш краєзнавець Михайло Кулішов. Там згадується “предместье Броварь”, а також вказується чисельність населення — 166 душ”, — розповідає Мирослав Коцько.

Також юний дослідник збирає інформацію щодо самої назви “Будьонівка” — як вона виникла та розвивалася. Є деякі твердження, що назва району з’явилась у роки Національно-визвольних змагань. У цій місцевості, нібито, розташовувалась Перша Кінна Армія радянського воєначальника Будьонного.

“Назва Будьонівка, нібито, закріпилась через те, що в роки Національно-визвольних змагань, так званої громадянської війни, в цій місцевості стояла “Конница Будённого”. Місцеві згадують, що тут були полки і кіннота. Але це лише за згадками людей, деякі краєзнавці спростовують цей факт. Тому це твердження ще потребує доведення. Саме це і підштовхнуло мене залучати ширшу аудиторію задля отримання можливості спростувати або ж навпаки підтвердити ту чи іншу інформацію. Як-то кажуть, хочу “копнути глибше”, — зауважує Мирослав Коцько.

Як можуть допомогти бахмутяни

Наразі юний дослідник історії збирає дані про Будьонівку. Він просить бахмутян ділитися відомими їм фактами, щоб зробити велике дослідження. У майбутньому вся зібрана інформація стане основою для нового пізнавального відео на Youtube-каналі Мирослава Коцька.

“Зобразити історію Будьонівки вкрай складно, адже багато хто вважає, що це зовсім новий район. Хоча це не так. Тож я звертаюся до бахмутян, які мешкали на вулицях Будьонівських, а також розташованих поряд: Бахмутської, Широкої, Нижньомаріупольської, Тітова, Севастопольської, Піонерської чи Спартаківської. Частина цих вулиць входила до того самого передмістя Бровар і об’єднувалася з нинішньою Будьонівкою. Ваші спогади, розповіді від бабусь і дідусів стануть дуже корисними для відродження історії південних околиць Бахмута”, — звертається до бахмутян Мирослав Коцько.

Якщо ви маєте інформацію, спогади чи документи, які можуть допомогти в дослідженні Будьонівки, пишіть повідомлення Мирославу Коцьку в Facebook.

Читайте також:

• Школяр із Часів Яру допомагає військовим на фронті: історія юного волонтера Рустама Шистки
• “З нуля до своєї точки Б”: як бахмутянка у Києві відкрила кав’ярню для тих, хто втратив дім
• “Ми хотіли зробити так, щоб про Бахмут не забули”: як Інесса Мішеніна створила спільноту для допомоги і об’єднання земляків

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!