Діти малюють те, у що вірять: історія митця Андрія Парахіна з Бахмута

Семаковська Тетяна 15:52, 27 Лютого 2023

3 2 fb2edАндрій Парахін — митець родом з Бахмута, провів чимало персональних фотовиставок. У культурному осередку чоловік популяризує мистецтво фотографії, завдяки його праці діти в Бахмуті більше дізналися про цю сферу та змогли побачити давно знайомі вулиці й будівлі в об’єктиві фотокамери. Про евакуацію з Бахмута, проєкти з інклюзивними дітьми та власні міркування бахмутянина — читайте в матеріалі.

Культура на часі

У березні 2022 року, коли вже почалася повномасштабна війна Андрій Парахін згадує, що вирішив не витрачати час, та зробив підсумок останніх років творчості. Результатом став артбук у вигляді друкованого альбому з його фотороботами. Примірник друкували в Дніпрі, він не встиг дійти до Бахмута, адже за два дні до того, в місті закрили Нову Пошту. 

131155272 4700462070024325 5072045542465436471 n 1d78b

Андрій Парахін з котом. Фото: особистий архів героїні

“Після 2014-го року в соціумі часто вимовлялася теза — культура не на часі. Я з цим не погоджувався, навіть психологи кажуть, що про проблеми треба говорити й тоді їх простіше вирішувати. Зараз вектор трохи змінився. Навіть, президент сказав, що культурний фронт не менш важливий. Але, я не дуже бачу якихось проривних зрушень. Хоча ті, культурні інституції, які раніше працювали вони й зараз продовжують свою роботу, той же PinchukArtCentre”, — розмірковує герой.

Митець почав міркувати над тим, як почувають себе діти ВПО, які були змушені полишити рідне місто, коли у травні, рятуючись від російських обстрілів, до Бахмута приїздило багато дітей з Попасної і сусідніх громад.

“У Бахмуті я працював у 24-й школі. Там звернув увагу на інклюзивних діток. Я брав свої фото, роздруковував їх на лазерному принтері й дав їх дітям розмальовувати фломастерами. Згодом побачив, що іноді виходять гарні речі. Так я почав з цим працювати”, — каже фотограф.

Згодом для Андрія став у пригоді цікавий проєкт, де чоловік працював з архівними фотознімками, власне, саме ця ініціатива надихнула Андрія на роботу з дітьми. Ідея проекту полягала у спробі репрезентації дитячих переживань крізь призму художньої творчості. 

Втрачене покоління та заняття з дітьми

283279537 7352135951523577 7712142469662620592 n 7beea

Діти за заняттям. Фото: особистий архів героїні

Андрій розмірковує, що зараз Україна має таке саме втрачене покоління, як це було за часів Першої світової війни, й згодом описано в творах Ремарка. Зокрема, в романі “На Західному фронті без змін”. Дітям, дуже непросто переносити війну, каже Андрій, все це  залишає відбиток.

“У Бахмуті, я дізнався де у місті є переселенці, а саме родини з дітьми. Згодом, я почав працювати з ними, ми розмальовували фотографії. У мене були з собою кілька фломастерів та роздруківок світлин, так ми й проводили заняття”, — розповідає фотограф.

Евакуювавшись з Бахмута до Дніпра, фотограф теж не міг сидіти склавши руки, він почав шукати можливості допомагати дітям з евакуйованих родин. Однак, тут чоловік зіштовхнувся з труднощами, зокрема це відсутність приміщення.

Screenshot 499 97185

Роботи дітей на імпровізованій виставці. Фото: особистий архів героя

 

Бувало й так, що заняття з дітьми Андрій Парахін проводив в зовсім непристосованих умовах, в шелтерах для ВПО діти малювали сидячи на двоповерховому ліжку.

“Був результат, коли я поспілкувався з керівництвом Дніпровського історичного музею, у них була окрема кімната й там ми трохи попрацювали з дітьми. Однак, коли росія почала погрожувати бомбардуваннями по цьому обєкту, ми припинили там заняття”, — згадує бахмутянин.

Андрій хоче знайти можливість орендувати невеличке приміщення в Дніпрі, де могло б вміститись кілька дітей, щоб проводити заняття в хороших умовах. 

Читайте також: Дух українського Бахмута: як працював “Пласт” в місті?

Проблеми нового міста

217594456 5719083194828869 5276294095175485977 n 5508c

Андрій Парахін. Фото: Фейсбук

Евакуюючись з Бахмута, митець не вірив, що війна затягнеться надовго, тому все обладнання включно із професійною фотокамерою залишилося в місті. Зараз, каже фотохудожник, техніки, вже, ймовірно немає. З собою герой взяв мінімальну кількість речей вірив, що війна триватиме недовго, навіть теплий одяг й той залишився в Бахмуті. Чоловік вдячний за гуманітарну допомогу, яку видають для ВПО, адже вона є дуже помічною.

“Дніпро приняло нас (ред. людей, які були змушені евакуюватися) дуже добре. Поселили людей у гуртожитку, обживаємося потроху. В Донецьку я прожив кілька років до окупації – це було європейське місто, а в Дніпрі трішки скромніше мислення. Втім, з іншого боку, на мій погляд, Дніпро — це як друга реінкарнація Бахмута”, — каже він.

В новому місті, на думку героя, дуже схожа на бахмутську архітектура, що тішить око й душу. У Дніпрі Андрій Парахін знімкує всі кадри на мобільний телефон, далі фото друкує на принтері, купує фломастери й робота знову кипить, попри труднощі. Все це бахмутянин робить за свій кошт, тому, що донорів наразі немає. 

“Коли пишеш допомогу на грант — відмовляють, бо донори хочуть бачити красиву картинку, щоб дітей було багато, мінімум 15, але в моєму випадку це неможливо. Можна взяти максимум 5 дітей на пів години, тоді буде якийсь результат й для дітей й для мене”, — пояснює фотограф.

Діти не можуть брехати по-дорослому

Screenshot 497 f93d2

Робота вихованців пана Андрія. Фото: надані героєм

Коли діти дорослішають, батьки відпускають їх у великий світ, дитині важко ставати на ноги, виділитися з маси, але творчість стає помічною у цьому процесі дорослішання, каже Андрій Парахін.

“З дорослими людьми, я зараз зовсім не бачу можливості працювати, бо це вже сформовані особистості. Дорослі частіше за всіх зараз кажуть: “Культура не на часі”. Натомість дітям простіше пояснити щось нове, вони не бояться помилок, вони відкриті до світу. Культура допомагає нам вижити, з дітьми я не відчуваю себе вчителем, радше я б назвав це наставництвом”,  — каже бахмутянин.

Перевагою роботи з дітьми, є й те, каже митець, що діти щиро вірять в те, що вони малюють, вони не вміють брехати по-дорослому:

Screenshot 498 2f236

Робота вихованців пана Андрія. Фото: надані героєм

“Якщо дитина малює сонечко, вона вірить в нього, вірить в те, що все буде добре”.

Дорослі, ж не вкладають такого сенсу, пояснює фотограф, їхні малюнки можуть зовсім відрізнятися від їхнього світогляду.

Фото: “Бахмут. IN. UA”

Читайте також: “Хотіли, щоб люди любили своє місто”: розповідь санітара 24-ї ОМБР про вклад у громаду Світлодарська

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Таємниці Будьонівки: як 15-річний бахмутянин розкриває історію рідного міста

Валентина Твердохліб 11:00, 30 Червня 2025

15-річний Мирослав Коцько з Бахмута активно досліджує історію свого рідного краю. Юнак працює з історичними документами, картами та збирає свідчення краєзнавців і місцевих мешканців. Зараз Мирослав Коцько збирає інформацію про мікрорайон Будьонівка, що розташовується на півдні  Бахмута.

Що вже вдалось дізнатися та як до дослідження можуть долучитися бахмутяни, Мирослав Коцько розповів редакції Бахмут IN.UA.

Бахмут, район Будьонівка, історія

Будьонівка — це приміський район в південній частині Бахмута. До повномасштабної війни його населення становило близько 2 тисяч людей.

У кінці ХІХ століття не існувало тієї Будьонівки, яка є зараз. Тут були заселеними лише дві вулиці, а решта  земель використовувались для випасу худоби. Тоді ж ці вулиці входили до так званого передмістя Бровар.

“Як відомо з документів, тут були пасовища для худоби, озеро, струмочок, що здавна зветься Четвериковим яром. Забудованими  були лише вулиці  Тимірязєва й  Колодязна, які йдуть перпендикулярно від місця злиття Четверикового ручая та його лівого припливу. Оскільки тоді Будьонівки як такої не існувало, ці дві вулиці входили до старого передмістя Бровар, про яке майже ніхто не пам’ятає з тих, кого я опитував. Ця назва зустрічається на старому плані 1911 року, який у мене є в дуже нечіткій якості і там ледве читається ця назва. Її я також знайшов у джерелі за 1897 рік, яке мені порадив наш краєзнавець Михайло Кулішов. Там згадується “предместье Броварь”, а також вказується чисельність населення — 166 душ”, — розповідає Мирослав Коцько.

будьонівка
Будьонівка на плані початку ХХ століття / мапа надана Мирославом Коцьком
будьонівка
Назва “Бровар” на плані 1911 року / мапа надана Мирославом Коцьком

Також юний дослідник збирає інформацію щодо самої назви “Будьонівка” — як вона виникла та розвивалася. Є деякі твердження, що назва району з’явилась у роки Національно-визвольних змагань. У цій місцевості, нібито, розташовувалась Перша Кінна Армія радянського воєначальника Будьонного.

“Назва Будьонівка, нібито, закріпилась через те, що в роки Національно-визвольних змагань, так званої громадянської війни, в цій місцевості стояла “Конница Будённого”. Місцеві згадують, що тут були полки і кіннота. Але це лише за згадками людей, деякі краєзнавці спростовують цей факт. Тому це твердження ще потребує доведення. Саме це і підштовхнуло мене залучати ширшу аудиторію задля отримання можливості спростувати або ж навпаки підтвердити ту чи іншу інформацію. Як-то кажуть, хочу “копнути глибше”, — зауважує Мирослав Коцько.

Як можуть допомогти бахмутяни

Наразі юний дослідник історії збирає дані про Будьонівку. Він просить бахмутян ділитися відомими їм фактами, щоб зробити велике дослідження. У майбутньому вся зібрана інформація стане основою для нового пізнавального відео на Youtube-каналі Мирослава Коцька.

мирослав коцько
Юний дослідник історії Бахмута Мирослав Коцько / фото надане Мирославом Коцьком

“Зобразити історію Будьонівки вкрай складно, адже багато хто вважає, що це зовсім новий район. Хоча це не так. Тож я звертаюся до бахмутян, які мешкали на вулицях Будьонівських, а також розташованих поряд: Бахмутської, Широкої, Нижньомаріупольської, Тітова, Севастопольської, Піонерської чи Спартаківської. Частина цих вулиць входила до того самого передмістя Бровар і об’єднувалася з нинішньою Будьонівкою. Ваші спогади, розповіді від бабусь і дідусів стануть дуже корисними для відродження історії південних околиць Бахмута”, — звертається до бахмутян Мирослав Коцько.

Якщо ви маєте інформацію, спогади чи документи, які можуть допомогти в дослідженні Будьонівки, пишіть повідомлення Мирославу Коцьку в Facebook.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“З нуля до своєї точки Б”: як бахмутянка у Києві відкрила кав’ярню для тих, хто втратив дім

Семаковська Тетяна 13:20, 27 Червня 2025

Олександра дбайливо спілкується з гостями, розраховує відвідувачів, наливає каву у чашку. Вона не тільки бариста за стійкою, а ще і власниця, і прибиральниця, і адміністраторка. Її кав’ярня в Києві — це нова точка Б. Та сама, з якої починається шлях, коли точку А — Бахмут — стерли з мапи війною. У 22 роки вона відкрила свою справу, щоб знову відчути опору під ногами. І щоб люди, які, як і вона, втратили дім, змогли знайти ковток звичного життя у чашці капучино, у домашньому торті та у людях довкола.

Історію бахмутянки Олександри Колягіної та її кав’ярні читайте в матеріалі.

“Моя точка Б”: історія

З Олександрою ми спілкуємося після обіду, але по той бік телефону чутно голоси гостей кав’ярні — дівчина паралельно й готує каву, й розмовляє з нами. Часу у неї зараз обмаль, адже все робиться своїми силами. У новому закладі дівчина працює сама, інколи допомагає мама.

“Моя точка Б” / фото надані героїнею

Олександра розповідає, що народилася та виросла в Бахмуті, а її улюбленим місцем тут був парк. Зараз, у центрі столиці, Олександра часто ходить у парк Тараса Шевченка — каже, він їй нагадує дім. Останній раз в Бахмуті дівчина була 20 лютого, і тоді вона не знала, що це буде її останній раз, коли вона бачила місто цілим. 

Бахмутянка додає — з дитинства мріяла стати лікарем, навіть пішла навчатися у школу з поглибленим вивченням біології, але не склалося. У 2020 році вона вступила до Київського університету харчових технологій вже на магістра, за спеціальністю “Харчові технології”.

“Я дуже сильно марила, що я буду лікарем, дерматологом, але так, по іронії долі, вийшло, що я не змогла скласти на достатню кількість балів математику. І в останню мить я подала заявку в Київський університет, де я згодом і навчалася”, — розповідає дівчина.

Київ Олександра полюбила ще давно, а вперше з ним познайомилися вимушено у 2014 році, коли Бахмут окупували вперше і родина дівчини була змушена покинути дім. Евакуювалися тоді до столиці.

“Я ще маленькою було, років 12 здається, але вже тоді я сказала, що я буду тут жити, бо мені дуже сильно запав Київ в душу. І так вийшло, що я вступила в університет, комфортно себе почуваю в Києві. Звісно, трішки втомлює метушня, але я дуже люблю це місто”, – каже героїня.

Олександра / фото надані героїнею

Олександра каже: в останні роки, коли вона навчалася в Києві, почала помічати, як швидко розвивався Бахмут, як багато бізнесів намагалися впровадити щось новеньке у місті. Багато з цих закладів не відкрилися через війну. 

Перед повномасштабним вторгненням було багато новин, що почнеться війна. Казали, 16 лютого може все початися, а я в той час була вдома, тому вирішила почекати й не їхати до столиці. Нічого не відбулося. Тоді 20 лютого я взяла квиток до Києва, і це був найтяжчий мій від’їзд з Бахмута. Чомусь мені було дуже тяжко їхати, пів дороги я плакала. Я ще такого не відчувала. Тоді я не знала, що це останній раз, коли буду вдома”.

Так й сталося. Весною 2022 року родина Олександри евакуювалася на Дніпропетровщину. Тоді люди вірили — перечекають й повернуться додому. Сама дівчина поїхала на Хмельниччину, де її на 4 місяці прихистила подруга, бо в Києві було надто небезпечно. Тоді бахмутянка захопилася випічкою.

“Для мене це була медитація, віддушена від всіх цих подій, які відбувалися. Я почала працювати в кондитерському цеху. А зараз вже у моїй кав’ярні я самостійно роблю десерти з мамою. Але, напевно, Наполеон – це перша моя особлива випічка, бо ми дуже багато їх робили з подругою, щоб якось зайняти свій час. Передавали торти для людей, щоб потішити чимось смачним” – пригадує бахмутянка.

Як бахмутянка відкрила кав’ярню у Києві

Заклад, який відкрила бахмутянка / фото надане героїнею

У 2023-му Олександра вперше серйозно задумалася про власну кав’ярню. Конкретного плану ще не було — лише відчуття, що хочеться створити щось своє, тепле, про дім. Рішення прийшло неочікувано. Якось у стрічці TikTok вона натрапила на історію жінки з Ірпеня, яка виграла державний грант і відкрила заклад на честь свого рідного міста.

Олександра згадує, що саме тоді відчула, що хоче зробити щось схоже для людей з Донеччини й Луганщини. Для тих, хто, як і вона, втратив дім і опинився у великому місті без нічого, з валізою й тривогою. Хотілось створити куточок, який нагадає: тебе тут чекають. Ти не сам.

Вона самостійно написала бізнес-план і подалась на грант. У розмові каже: не очікувала, що виграє, але кошти надійшли на баланс. Та вже в процесі вона зрозуміла, що це не її варіант, тож відмовилася від гранту. Далі Олександра шукала інвесторів, трохи позичала, багато ризикувала. І вже у травні 2025 року її кав’ярня “Моя точка Б” відкрилася.

Інтер’єр кав’ярні / фото надані героїнею

“Чому така назва? Багато хто думає, що “Б” — це про Бахмут, і це частково так. Але для мене це дещо інше. Коли ти виїжджаєш з дому, то потрапляєш у точку А. Це невідомість, де немає опори. Усе тимчасове, усе може зникнути. Я бачила це по своїх батьках. Вони не мали стабільності, лиш переїзди, сумніви, страх. Я хотіла створити точку Б. Ту, куди приходиш і знаєш, що тебе тут чекають. Тут затишно, тут тепло. Тут можна видихнути.  Бо багато людей, які є переселенцями, вважають і думають, і їм так здається, що вони нікому не потрібні. Але це куточок, де ми кожному дуже сильно раді, ми хочемо вас побачити, зігрітися теплом, затишком дому. Тут вас завжди чекають”.

Попри те, що кав’ярня працює трохи понад місяць, у неї вже є свої улюбленці. Гості найчастіше замовляють меренговий рулет, лимонний чизкейк, фундучне печиво й, звісно, торт “Червоний оксамит”. Саме його Олександра радить спробувати в першу чергу.

Місце, яке створила Олександра / фото надані героїнею

У “Моїй точці Б” щоразу щось особливе. Тут не тільки п’ють каву, сюди ще приносять книжки, пов’язані з Донеччиною, лишають теплі слова, діляться спогадами. Заклад став своєрідним місцем зустрічі для тих, хто носить у серці Схід. Або хоче дізнатися про нього більше.

Знайти “Мою точку Б” можна у Києві, на вулиці Саксаганського, 70/16. Заклад працює з понеділка по п’ятницю з 08:00 до 20:00, у суботу — з 09:00 до 21:00. Неділя — вихідний.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історії

Таємниці Будьонівки: як 15-річний бахмутянин розкриває історію рідного міста

15-річний Мирослав Коцько з Бахмута активно досліджує історію свого рідного краю. Юнак працює з історичними документами, картами та збирає свідчення краєзнавців і місцевих мешканців. Зараз […]

Історії

“З нуля до своєї точки Б”: як бахмутянка у Києві відкрила кав’ярню для тих, хто втратив дім

Олександра дбайливо спілкується з гостями, розраховує відвідувачів, наливає каву у чашку. Вона не тільки бариста за стійкою, а ще і власниця, і прибиральниця, і адміністраторка. […]

Як бахмутянка Катерина Арісой допомагає евакуйованим із Сумщини

На Сумщині триває евакуація населення через загрозу російського наступу. На сьогодні в області оголошена обов’язкова евакуація населення з 213 населених пунктів, що розташовані на прикордонні […]

Змінила каблуки на бронежилет: це історія саперки з Бахмута, дочки “Коваля”

“Коваль” — саме так батька Тетяни Шухнаренко знали всі в Бахмуті, адже “від тата завжди пахло металом”. Й цей запах досі щемливий для його доньок, […]

Важливо

“Тату, ти ставиш забагато питань”: історія, присвячена пам’яті Романа Стецюри, військового з Бахмута

“Тату, ти ставиш забагато питань” — казав Роман, коли його батько питав, чим він займається в армії. Роман Стецюра, військовий з Бахмута. Змалку був бійцем, […]