Бахмутяни в евакуації: Тетяна Даруда про виїзд в Німеччину та нове життя

Семаковська Тетяна 16:35, 2 Лютого 2023

 423 e4ac7Як бахмутянка Тетяна Даруда звикала до життя в Німеччині та чим пенсіонери там відрізняються від наших, читайте в матеріалі.

Евакуація з України

Тетяна Даруда, бахмутянка, яка з 2020 року мешкала в Одесі й працювала психологом. 24 лютого саме в Одесі жінка з донькою зустріли повномасштабну війну:

 «Я пам’ятала 2014 рік і розуміла, що не хочу переживати це знову, а особливо не хочу, щоб моя п`ятирічна донька це бачила. Тому я досить швидко виїхала й остаточною зупинкою стала Німеччина, де нас прийняла родина на фермі».

Знайома Тетяни з росії розповіла про неї та реалії життя в Україні своїм друзям в Німеччині. Їх вразило як маленькій дівчинці необхідно вже знати правила виживання та поведінки під час ракетних ударів, тому німці запросили Тетяну з донькою до себе. 

«Так, моя знайома з росії, але вона дуже розумна людина, історик, і вона навіть покинула університет, бо не могла бачити як там переписують історію».

Чи варто виїжджати?

328707646 935161277843232 2864929022854154967 n 1b3b4

Німеччина. Фото: особистий архів героїні

«Я впевнена, що краще виїжджати з гарячих точок і дати нашим військовим зробити свою роботу. Бо саме ми їм заважаємо вести активні бойові дії».

Тетяна запевняє, що дуже важливо в наш час шукати соціальні зв’язки й не боятись просити про допомогу. 

 «Мої батьки з Бахмута виїхали в Рівне безкоштовно за допомогою волонтерів. Там їм все розповіли й допомогли. Так, страшно залишитись одному без грошей та домівки, але можна знайти підтримки волонтерів, головне шукати й не мовчати».

Допомога в Німеччині 

Тетяна запевняє, що в Німеччині їй надали все необхідно, щоб почувати себе як вдома. Родина яка прийняла їх допомагала у всьому необхідному й дуже співчували. В районі, де мешкає Тетяна, є соціальні магазини, де українці можуть придбати їжу чи одяг, а для дітей відкрили безкоштовний басейн. 

«Тут є підтримка від держави, але й люди особисто також багато допомагають. Особливо українці, які давно вже живуть в Німеччині, але й самі німці також. Окрім допомоги біженцям, збирають посилки в Україну».

Україна й Німеччина

328879741 749694713254850 2763188096079445202 n 38f6f

Німеччина. Фото: особистий архів героїні

Тетяна Даруда поділилась, що найбільше в Німеччині її вразила безпека, яка панує на вулицях. Навіть втрачені речі скоріш за все тобі повернуть, а не заберуть собі:

«Мені тут дуже подобається безпека. Ніде немає решіток, величезних парканів, навіть можна не зачинити двері й бути спокійним. Пошту залишають під дверима з впевненістю, що ніхто її не вкраде. До цього довелось звикати деякий час».

Також, окрім безпеки, великою відмінністю від України є життя похилих людей. Німці на пенсії тільки починають жити, на відміну від наших бабусь та дідусів:

«Тут дуже активні люди пенсійного віку. Якщо наші бабусі вже доживають свій вік вдома, то тут вони займаються якимись видами спорту, катаються на велосипедах, подорожують й живуть максимально активним життям».

Життя українців в Німеччині

В Німеччині кращі умови соціального характеру, але труднощі є, запевняє Тетяна. Все залежить від людини, бо хтось тільки чекає на допомогу, а хтось вже починає працювати. В Німеччині можна отримувати гарні гроші за робочі спеціальності, бо там вони дуже цінуються:

«У мене є знайомий, який влаштувався в готель на посудомийну машинку, йому надали житло там і оплата 15 євро на годину. Це гарна заробітна плата. А деякі живуть в маленьких кімнатах, їм це не подобається, але переїжджати вони не хочуть, бо тоді доведеться працювати, щоб платити».

Фото: особистий архів героїні

Читайте також: Бахмутяни в евакуації: яке воно життя в райській Греції з європейськими цінами?

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Вчись, синочку, і все тобі буде”: історія військового, волонтера Олександра Дудінова з Донецька, батька двох загиблих добровольців (Оновлено)

Семаковська Тетяна 14:00, 22 Квітня 2024
Брати Денис та Дмитро / ілюстрація Бахмут IN.UA

Чоловік тривалий час жив у Донецьку, де збудував успішний бізнес і виховав двох синів — Дениса (позивний “Фантом”) та Дмитра (позивний “Адвокат”). Обох потім забрала війна у 2014 та 2022, обоє були добровольцями. У 2014 році життя Олександра змінилося — рідне місто захопили прибічники рф, а чоловіку довелося вимушено покидати Донецьк, бо так званих “ватників” вистачало. 

Ми поговорили з Олександром, розпитали його про синів.

Примітка. 23 квітня 2024 року в заголовку матеріалу було помічено неточність. Прізвище головного оповідача історії Дудінов, а не Дудін. як було вказано раніше. Редакція оновлює матеріал із зазначенням помилки, згідно із Редакційною Політикою.

Примітка. Олександр Дудінов — військовий волонтер, офіцер запасу. Волонтер підрозділів бригади “Азов”, у яких воював син Денис. Очільник БО “МБФ імені Дениса Дудінова”.

“Росія для нас мать, але обійшлася з нами як найгірша мачуха”

Олександр має спокійний та розмірений тембр голосу, зараз він, як волонтер, опікується забезпеченням одного з підрозділів “Азову”. 

Хрещена мама Олександра на одному з домашніх застіль сказала: “росія для нас мать, але вона з нами обійшлася, як найгірша мачуха, а Україна для нас начебто мачуха, але прийняла, й пестить немов рідних”.

Ці слова він запам’ятав на все життя.

Про російське коріння родини Олександр розповідав синам — молодшому Денису та старшому Дмитру. 

Каже: важливо, аби вони дізнались про це від нього.

“Денис якось прийшов додому, це було в 3-4 класі, в Києві, бо попередні класи він закінчив у Донецьку, й каже: “Я не русский — я українець”, Я говорю: “Синку, ми всі українці, громадяни України. Наші коріння козацькі, але в паспорті у нас написано, що ми росіяни”. Денис тоді сказав: “Ну, то ви росіяни, а я, каже, українець”, — з посмішкою говорить волонтер.

Денис, молодший син Олександра, народився у Донецьку, у грудні 90-го року. Вже змалку хлопчик любив рахувати. Чоловік пригадує — у три роки його син самостійно вмів полічити всі сходинки в під’їзді, а ще мав хист до іноземних мов. Його старший брат Дмитро народився 1982 року у квітні. Обидва сини мали юридичну освіту. 

“Я народився в Ленінському районі, мама народилася там й діти народилися в Ленінському районі Донецька. А потім ми кочували то в Кіровський район, то знову повернулися в Ленінський, а в 1997 році придбали квартиру в центрі міста. Дмитро ходив до 9 класу, а Денис якраз пішов до школи. Дмитро тягнувся до права і в 7 класі сказав, що мріє стати юристом. Я сказав: вчись, синочку, і все тобі буде”, — пригадує Олександр.

Обидва хлопці вчились, як батько й казав. Він не сумнівався, що сини оберуть правильний шлях. Дмитро став адвокатом і за 9 років практики не програв жодної справи, захоплювався спортом. Денис знав кілька мов, вивчав право.

“Я своїх синів виховував по дуже простій схемі. Я казав: якщо ви щось зробили погане, то я повинен знати про це перший. Головне, щоб ви не брехали”.

У 1998 році чоловік переїхав працювати до Києва, обіймав посаду в Укртелекомі. Хоча в Донецьку та Луганській області Олександр мав робочі підприємства — він перейшов на нову роботу.

“Ти ж все втрачаєш”, — казали друзі Олександра, втім він так не думав. Родина перебралася до столиці, де діти вступили на бюджет без хабарів: Дмитро до Київського національного університету — на юрфак, як і хотів. Його брат потім також пішов на юрфак.

У 2014 році Денис був учасником Майдану, хлопцю було 23 роки. Революція Гідності змінила життя родини, а Денис та Дмитро обоє вступили на захист держави у різні підрозділи:

 “Денис — він був Чоловіком з дитинства, дуже талановитим і мав тонке почуття гумору. Старший також, але молодший… гумор такий англійський, це відмічали усі. Інтелектуальний гумор, це так азовці казали. Ті, хто повернувся з полону”.

“Мать, йди вже додому”

Своє перше бойове хрещення Денис пройшов на Майдані, 20 лютого 2014 року, на Інститутській, а друге у рідній Донецькій області, у Новому Світі, 29 липня 2014 року. 

Напередодні бою син подзвонив Олександру та попрощався. В цей час чоловік намагався визначити напрямок руху 11 ворожих танків, які заїхали в місто. Його інформаторами стали сусідка, яка була прихильницею “русского міра”, та сліпий танкіст. Перша, завдяки своєму невігластву, вказала Олександру точний рух танків рф та кількість піхоти, а другий танкіст допоміг визначити район. Олександр, знаючи погляди сусідки, відправив її нібито зустрічати росіян.

“Сусідка по телефону каже: “Саша, тут 9 танків, а ти говорив 11”. Я кажу, так, а скільки ще? Зараз ще проїдуть, може ще більше буде. Вона тоді каже: “Саша! Люк відкрився, мне машут, я аж молодой себя почуствовала, крилья виросли”. Я тоді зрозумів, що вони точно їдуть чавити наших, й свою місію я виконав, попередив про це”, — розказує чоловік про події 2014 року.

Олександр передав інформацію до штабу “Азову”, яку виклав заступник комбата в паблік. Йшлося про те, що розвідка “Азову” знає про всі плани ворога та влаштовує окупантам засідку. Через кілька годин сусідка Олександра сказала, що бачила, як російські танки повертаються.

“Я кажу їй: так біжіть, їм помашіть і запитайте, що там у них сталося, чого повертаються? — Вона знову на хворих ногах, як стара коняка, біжить до дороги, до Старобешівської траси. Маше їм, а всі пролітають мовчки там. Руками вже не машуть. Два танки зупиняються, вилазить з нього росіянин, каже: “Мать, йди вже додому, ми повертаємося. Приказ! Укропи нас відслідили, говорять, там на нас засада”, — згадує Олександр.

Він додає, що у росіян тоді було завдання знищити “Азов” 29 липня 2014 року. Мине рівно 8 років й росіяни знищать азовців в Оленівці. Олександр впевнений, що окупанти спеціально вибрали ці дати, бо самопроголошений очільник рф схиблений на нумерології.

Старший син Олександра, Дмитро, в бою під Іловайськом отримав важкі поранення та переніс кілька складних операцій після, але медики не змогли його врятувати. 29 серпня 2014 року він помер у лікарні. Портрет бійця можна знайти на меморіалі “Стіна пам’яті полеглих за Україну” у Києві: секція 4, ряд 2, місце 1. Також Дмитру встановлено меморіальну дошку на вулиці Лисенка, 1.

“29-го серпня зранку, десь початок восьмої. Дзвінок Дениса — 5 хвилин тому брат помер у ліфті, не довезли до реанімації”, — говорить Олександр.

Другий син чоловіка брав участь у всіх боях полку “Азов” в АТО/ООС, захищав Маріуполь під час повномасштабного вторгнення. Денис загинув 20 березня 2022 року в бою від уламка ФАБ-500, знищивши 2 ворожих танки та БТР. Посмертно нагороджений орденом “За мужність” III ступеня.

Донецьк повернеться, але інший

Денис Дудінов та Голицін Дмитро
Денис Дудінов та Дмитро Голіцин, захисники України / фото надане героєм

Дмитро похований на Лук’янівському військовому кладовищі у Києві. Для Дениса місця на цьому кладовищі не знайшлося, тому прах його урни стоїть в батька вдома. На питання, чи вірить Олександр, що Донецьк повернеться під контроль України — чоловік спочатку мовчить.

“Знаєте, віра на війні повинна бути. Ми цю можливість втратили. Декілька років чи десяток років тому. Я вам цього не скажу, бо я цього не бачу поки що. Ми його повернемо, але думаю, що це буде навіть не за мого життя. Донецьк ми втратили ще до того, як туди зайшли російські війська”, — пояснює чоловік, посилаючись на тогочасну владу у місті, яка в більшості була проросійською.

Попри те, каже Олександр, він вірить, що Україна матиме шанс на Донецьк. Але спершу потрібно навчитися ставитися з повагою до військових та ставати на захист держави, вважає волонтер. Олександр не приховує свого ставлення до влади — у розмові відчутно, що воно негативне. Він каже, що до війни влада не готувалася, а новий законопроєкт про мобілізацію, який мав би допомогти війську, демотивує та навпаки відкриває десятки корупційних схем. 

Чоловік продовжує допомагати війську та забезпечує точкові потреби підрозділів “Азову”. Пояснює — у ремонтні підрозділи потрібні фахівці, зокрема й старшого віку, з досвідом, навіть інваліди. А от на передову потрібні молоді та здорові.

“Сьогоднішні добровольці — це люди, які здорові та свідомі духом, але не тілом. Більшість з нас воюють з хворобами, дехто без руки, без ока, з поганим зором, без відпусток, але фронт тримається на них”, — резюмує чоловік.

Перед розмовою Олександр не спав. Його голос втомлений, він бажає здоров’я та прощається.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Українка пояснила, чому потрібно ходити на мітинги закордоном

Семаковська Тетяна 10:00, 21 Квітня 2024
Олександра / ілюстрація Бахмут IN.UA

Одеситка Олександра через війну евакуювалася у Бухарест (Румунія). Тут дівчина потроху адаптується до нового життя, але не забуває про громадянську позицію та регулярно ходить на проукраїнські мітинги. Олександра вважає, що кожен українець має бути свідомим та нагадувати світу про те, що відбувається в Україні.

Дівчина поділилася з редакцією Бахмут IN.UA думками, чому важливо відвідувати проукраїнські мітинги закордоном та як взагалі живеться українцям в інших країнах світу.

Українці в Румунії

мітинг Бухарест
Українці на мітингу в Бухаресті / фото надане героїнею

Бухарест — столиця Румунії, яка стала прихистком українців. Загалом в’їхати до Румунії можна з тимчасовим захистом, на короткий термін перебування або, як шукач притулку. Українці в Румунії можуть перебувати 90 днів, але за цей час варто подати заяву про надання притулку, якщо ви плануєте залишитися закордоном.

Документи для проходження румунського кордону — це звичайний закордонний або біометричний паспорти, для дітей бажано прихопити свідоцтво про народження.

Безплатне житло в Румунії зараз вже знайти дещо важче, ніж на початку війни, але це можливо. Один із центрів, який допомагає з розміщенням українців, розташований у місті Ясси. Йдеться про центр Гуманітарної та Соціальної Допомоги для Біженців CTR “Николина”. Він працює з понеділка по п’ятницю з 09:00 до 16:00. Також ви можете звернутися за телефоном: +40 (072) 470 0087.

На проукраїнські мітинги в Бухаресті приходять румуни

Мітинг в Бухаресті
Мітинг в підтримку України, Бухарест / фото надане героїнею

Одеситка Олександра зараз живе в Бухаресті. Дівчина активно бере участь в проукраїнських мітингах. За її словами, існує назвала кілька основних причин, які, демонструють важливість цих заходів, а саме:

  • нагадати, що українці продовжують боротись за своє існування і війна не закінчилась, а росія продовжує обстрілювати наші міста, інфраструктуру та вбиває людей;
  • показати, що нам як і раніше необхідна підтримка від західних партнерів, зокрема зброя;
  • проявити солідарність, щоб українці відчували, що ті, хто в Бухаресті, не забули, що в країні війна, вони хочуть повернутися додому й допомагати;
  • виразити вдячність і підтримку всім, хто боронить нашу країну і допомагає;
  • об’єднатись і підтримати один одного, адже цього зараз дуже не вистачає.

Мені дуже приємно бачити, що на мітинги регулярно приходять румуни. Якщо вони бачать в цьому сенс, то ми теж повинні проходити хоча б через повагу до них,

Олександра // у коментарі Бахмут IN.UA

Де можна плести сітки в Бухаресті

Окрім мітингів, дівчина також допомагає плести маскувальні сітки для наших військових у “Humanity UA Hub“, який розташований за адресою Strada Acțiunii 26, București. Хаб працює щодня 14:00 до 19:00.

У них дуже багато замовлень, а ось рук не вистачає. Будь-яка підтримка важлива, головне — не залишатись осторонь,

українка // про важливість допомоги ЗСУ

Нагадаємо, що спільноту українських жінок в Бухаресті можна знайти у центрі “Мальва”.

Як організувати мітинг закордоном

Якщо ви проживаєте поза межами України, то все одно можете висловити свою солідарність та підтримку. Для цього можна організувати мітинг однодумців. Однією із платформ для сповіщення про захід є WorldForUkraine. Тут можна додати всю інформацію про акцію, але також вам потрібно узгодити зустріч із місцевою владою.

Крім того, потрібно бути готовим до ймовірних провокацій на мітингу. Якщо таке сталося, дійте за алгоритмом:

  • зберігайте спокій;
  • зверніться до поліції, аби повідомити про провокації;
  • пам’ятайте, що всі мітинги мають бути мирними.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Брати Денис та Дмитро Дудінови

“Вчись, синочку, і все тобі буде”: історія військового, волонтера Олександра Дудінова з Донецька, батька двох загиблих добровольців (Оновлено)

Чоловік тривалий час жив у Донецьку, де збудував успішний бізнес і виховав двох синів — Дениса (позивний “Фантом”) та Дмитра (позивний “Адвокат”). Обох потім забрала […]

Українці в Румунії, Бухарест

Українка пояснила, чому потрібно ходити на мітинги закордоном

Одеситка Олександра через війну евакуювалася у Бухарест (Румунія). Тут дівчина потроху адаптується до нового життя, але не забуває про громадянську позицію та регулярно ходить на […]

“Є людина, яка за квіткою може ідентифікувати місцевість”: закулісся роботи DeepStateMAP

DeepStateMAP — мапа, яку знає кожен українець. Саме за допомогою цього ресурсу багато українців слідкують за просуванням ЗСУ та ситуацією на фронті. Однак, мало хто […]

340776388 529221312622206 3781291859027257854 n a57bc

Притулок на Полтавщині: як мешканка Нью-Йорка Тетяна Красько допомагає вимушеним переселенцям жити спочатку

Тетяна Красько раніше мешкала у Нью-Йорку, на лінії зіткнення. Жінка звикла до постійних бойових дій ще у 2014 році, але початок повномасштабної війни змусив її […]

Перше незалежне ЗМІ у Вільногірську

Бахмутяни відкрили перше незалежне медіа у Вільногірську: відеорепортаж

Громадська організація “Бахмутська фортеця” працює з 2015 року. Одна із засновниць організації бахмутянка Альона Щекодіна після повномасштабного вторгнення росії в Україну евакуювалась у Вільногірськ. У […]

14:30, 13.04.2024 Микола Ситник