93-тя окрема механізована бригада «Холодний Яр» від початку повномасштабного вторгнення захищає Бахмут від російських «освободителей». Кадри бійців ОМБР, руками, очами й ногами, яких тримається Бахмут облітають телеграм-канали та новинні пабліки. За вражаючими світлинами стоїть рука пресофіцерки Ірини Рибакової.

Як журналістка почала працювати у ЗСУ та, як знайшла спільну мову з побратимами та чому зараз ідеальний час для жінок в ЗСУ — читайте в матеріалі «Бахмут. IN.UA».

Що входить в роботу пресофіцерки?

Кадри 93 ОМБР. Фото: Фейсбук

До повномасштабної війни Ірина Рибакова навчалася на журналістському факультеті, журналісткою почала працювати ще з 2004 року. 

Близько 5 років обіймала посаду в Газеті по-українськи, а згодом працювала у журналі «Країна», тож досвіду отримала чимало. З цивільної журналістики згодом Ірина переключилася на військову, працювала у 49-й окремому стрілецькому батальйоні «Карпатська Січ». Зараз вона пресофіцерка 93-ОМБР Холодний Яр. 

«В обов’язки входить формування позитивного іміджу Збройних Сил Україні і 93-ї бригади зокрема. Конкретніше – це взаємодія з журналістами, організація роботи ЗМІ на передовій та ведення соцмереж», — пояснює Ірина Рибакова.

Бан в соцмережах

Фото чоловіків зі зброєю з України соцмережі можуть розцінювати, як насильницький контент. Фото: 93 ОМБР

Звичайні кадри життя в Україні, після початку російської агресії, для Facebook та інших соцмереж стали загрозливим, чутливим або ж насильницьким контентом. В той час, коли росіяни вбивають людей — запостити це практично неможливо, бо через пару годин соцмережі зносять або сам пост або сторінку. Якщо для пересічної людини блок у Facebook не стане проблемою, то у випадку коли сторінка висвітлює життя бригади, формує імідж Збройних Сил України – блок або тіньовий бан – стає проблемою.

«Ми зустрічалися з видаленням певного контенту на Фейсбуці, а також з обмеженням видимості сторінки. Це пов’язано з тим, що на сторінку скаржаться росіяни, які вишукують будь-які способи нашкодити. Тому, скаржаться на жорстокість, порушення авторських прав. На жаль, Фейсбук останнім часом став набагато чутливішим – може видалити навіть допис із подякою волонтерам чи видом зброї. Ставлюся до цього філософськи – це один із елементів війни. Зараз ми намагаємося розвивати сторінки на інших платформах: в Інстаграмі, Твіттері, Ютюбі, аби не залежати від настрою адміністраторів однієї соцмережі», — каже пресофіцерка.

Слідкувати за 93 ОМБР, окрім Фейсбука можна в:

• Twitter
• YouTube

Жінки в ЗСУ

Ірина Рибакова. Фото: Фейсбук

Після початку повномасштабного вторгнення до лав ЗСУ вступили багато жінок, на думку співрозмовниці, якщо жінка хоче пов’язати своє життя зі Збройними Силами — то зараз для цього ідеальний час. 

«Спільна мова легко знаходиться, коли побратими бачать результати роботи. Вони подобаються собі на фото, у коментарях під дописами з фото або відеосюжетами вони читають багато теплих побажань. Про героїв читають їхні сім’ї, друзі, сусіди. Нас запрошують в гості з журналістами знову. Спільний побут було важко налагоджувати у перший рік служби, коли доводилося жити на штабі, і самим займатися організацією помешкання від А до Я. Зараз наша служба більш автономна, мешкає окремо, нас стало більше, є авто. Тож «великі переселення» не є такими важкими, як раніше. Зараз під час повномасштабного вторгнення можливостей проявити себе в армії стало набагато більше, ніж раніше. Людей не вистачає, а спеціалісти на вагу золота. Тож, якщо жінка хоче реалізуватися на будь-якій посаді, зараз її золотий час», — каже Ірина Рибакова.

Бахмута, як міста, більше не існує

Бахмут зараз практично повністю зруйнований росіянами. Фото: Фейсбук, 93 ОМБР

Окупанти за 9 місяців боїв за Бахмут фактично перетворили це місто в руїни, інфраструктура зруйнована. Відбудова Бахмута питання, яке вже піднімається серед місцевих. 

Вам може бути цікаво: 

• Чи можливо відбудувати Бахмут після перемоги?
• Модульні будинки для працівників та голосування в громаді: бахмутянин Олексій Кононенко розповів про бачення відбудови Бахмута
• На відновлення землі підуть сотні років: як війна вплинула на ґрунти Бахмута

Ми запитали Ірину Рибакову, яке враження справили місцеві мешканці, а також,  яким вона запам’ятала Бахмут. За словами пресофіцерки, окупанти  стерли Бахмут з обличчя землі. 

«Такого міста більше не існує, існують руїни, згорілі остови будинків, розвалини, груди скла, металу і каміння. Для того, щоб там відновилося життя, Бахмут, тобто цю територію, яка залишилася на його місці, мабуть, треба буде розмінувати, розібрати і відбудувати заново», — вважає співрозмовниця.

Місцеве населення, каже Ірина Рибакова, різне. На шляху зустрічалися, як щиро проукраїнські люди, так й «ждуни».  Останні часто конфліктували із патріотичною громадою, каже пресофіцерка.

Вона додає, що перед самим відходом з міста там залишалися в основному тільки представники маргінальних груп. Крім того, останні місяці протистояння ні нормально харчуватися, ні жити в теплі, ні митися у Бахмуті вже було неможливо.

«Щодо місцевих, то ми стикалися у Бахмуті з патріотичними людьми, але їх була меншість. І вони не надто відверто демонстрували свою позицію. Адже більшість все ж складалася із поціновувачів руського міра, так званих «ждунів». Вони часто вели себе агресивно по відношенню до проукраїнських містян і навіть нападали на них, били, затуляли рота. Також вони були не дуже люб’язними із журналістами, які висвітлювали злочини росіян проти людства. Українську армію часто ірраціонально звинувачували в тому, що вона стріляє по своїх же позиціях».

Нагадаємо, що за відкритими даними до територій підконтрольних росії окупанти евакуювали приблизно 8% бахмутян. Зараз ці люди стають героями роликів російської пропаганди, й якраз вони розповідають фейки про ЗСУ, зокрема й про нібито стрілянину в мирне населення. Детальніше про це в матеріалі: Як бахмутян використовують для піару пригожина?

Фото: Фейсбук

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Я народився та виріс в Бахмуті. Це місто мені завжди дуже подобалося, його атмосфера, його маленькі деталі. Якби не вторгнення, я б пов’язав би своє життя далі саме з ним”, — каже бахмутянин Максим Сафонов.

З 2024 року він — голова Бахмутської Молодіжної Ради, який допомагає боротися зі стереотипами щодо психологічного здоров’я, а також долучає хлопців та дівчат до громадського життя. Каже: це важливо робити, аби молодь могла впливати на майбутнє.

Ми поспілкувалися з Максимом, аби дізнатися, чому він допомагає молоді і де знайшов себе зараз.

Бахмут — звідки все починалося

Наш герой родом з Бахмута, і деякі бахмутяни впізнають Максима за обличчям, адже він працював у міській бібліотеці. А коли почалося вторгнення, також допомагав людям фіксувати руйнування після прильотів. Бахмут у пам’яті Максима зберігся як зелене чисте місто.

У розмові він ділиться: за час, поки він вимушено покинув дім, хлопець відвідав кілька міст, але такого ж зеленого, як Бахмут, не знайшов. Одним з улюблених місць Максима була Набережна, де збиралася молодь й де проводили вихідні бахмутяни, а ще проводили заходи для молоді. Максим був одним з тих, хто ці заходи організовував. На питання, чому вирішив цим займатися, бахмутянин каже:

“Я в цілому люблю розмовляти з людьми, люблю всілякі івенти, мені просто подобається загально розвиватися в цілому, бо я, як ось ця людина, котра, як кажуть, за будь-який кіпіш, окрім алкоголізму. У нас є проблема з молоддю, скажімо так — вона не достатньо активна у громадському житті, а якщо я бачу, що можу чимось допомогти, то я намагаюся це робити”.

Раніше, ділиться Максим, він й сам не був представником тієї активної молоді, радше навпаки — любив сидіти на задній парті у школі й не привертати зайвої уваги. Але після закінчення школи вирішив змінитися.

“Я побачив, що мій кругозір не обмежується тільки моєю хатою, моєю кімнатою, моїм комп’ютером. Ні, я бачу людей, вони веселі, вони файні. Ми можемо реалізовувати певні проєкти, ми можемо працювати, вчитися. Це мене спонукало стати активнішим, я вступив у Молодіжну раду Бахмутської громади”, — згадує Максим у розмові.

Одним з його перших проєктів, який він організував разом з місцевим Управлінням культури та, власне, молоддю, була допомога старшим людям з комп’ютерами. Це припало на часи епідемії коронавірусу, коли багато довідок потрібно було оформляти онлайн, а у старших людей з цим були проблеми. Потім Максим допомагав продавцям на бахмутському ринку освоювати касові апарати. Хлопець згадує: були нюанси у роботі Молодіжної ради, але те, чим вона займалася, йому подобалося. Й, напевно, рада б розвилася й надалі, якби не повномасштабне вторгнення росіян.

“Ми планували створити хаб, це мало бути б об’єднання громадських організацій. Але через вторгнення росії це все накрилося. Це трагедія для мене”, — додає він у розмові.

Вторгнення

Перший день повномасштабної війни Максиму запам’ятався. Як зазвичай, він прокинувся, випив кави, й пішов на роботу. Тільки от на роботі його ніхто не чекав.

“На той момент я працював в ННППІ УІПА (ред. педінститут в Бахмуті), прийшов на роботу, дивлюсь, всі бігають щось туди-сюди, кричать. Питаю: “Що сталося?” Мені кажуть: “Максим, а ти чому прийшов? Іди додому, в нас війна почалася.” В цей же день у нас з Молодіжною радою був запланований якийсь захід, вже не згадаю який, але я зателефонував колезі, спитав: “То на івент не йти?”. “Не йти, звісно” — відповіли мені, і я пішов додому”, — згадує він у розмові.

Все літо Максим був у Бахмуті, жив у районі Забахмутки — цю частину міста росіяни окупували першою. До червня у місті було відносно спокійно, пригадує він, але з приходом осені обстріли почастішали — росіяни підходили ближче.

Максим в цей час допомагав з доставкою гуманітарної допомоги, ходив на роботу до бібліотеки, поки це було можливо, допомагав бахмутянам фіксувати дані про руйнування квартир внаслідок прильотів. Але з часом ходити на роботу було вже неможливо, міст через річку підірвали й діставатися із Забахмутки до центру було дуже важко.

“На початку серпня на Забахмутці розгепали усі мости, до міста можна було дістатися тільки через дамбу, бо по камінцях, по тому, що залишилося від містка — це була ще та халепа, тому що постійні обстріли”, — каже Максим Сафонов.

Забахмутка ставала все більш ізольованішою, вийти звідси людям живими було вкрай важко, тому ті, хто лишився в районі, допомагали один одному. Та те, що люди опинилися у таких умовах, не могло не позначитися на їх стані. Кожен сходив з глузду по-своєму, додає бахмутянин. 

Максим задумувався над евакуацією, але його родина вперто відмовлялася — це зупиняло й хлопця. Але осінню, коли психологічний стан погіршився, хлопець вирішив їхати. Евакуювався він на Вінниччину, до містечка Бар.

Допомога молоді з Бахмута

“Час минає, але рани від війни залишаються”, — каже бахмутянин Максим.

Після пережитого він намагався знайти кваліфіковану психологічну допомогу, але стикався зі стереотипами: мовляв, молодим нема чого скаржитися, депресія — це не про них. Та замість того, щоб зупинитися, Максим вирішив діяти. Переживши власні травми, він захотів допомагати іншим — особливо молодим людям, які, як і він, живуть із наслідками війни, мусять адаптуватися до нових реалій надто швидко.

У травні 2024 року Максим очолив Молодіжну раду. З того часу він почав організовувати тренінги для підтримки молоді, тут також створили простір, де можна говорити про власні переживання без осуду й отримувати реальну допомогу.

А вже цього року разом з Управлінням молодіжної політики та Управлінням культури Бахмутської міської ради він реалізував серію тренінгів, спрямованих на психологічну підтримку та соціальну адаптацію молоді.

“Проєкт вийшов успішним, але не без несподіванок”, — зізнається Максим.

Деякі батьки, наприклад, сприймали тренінги як щось матеріальне: мовляв, якщо дитина прийде, то їм мають щось “видати”. Проте більшість учасників справді знайшли підтримку, і саме це стало головною перемогою.

Попри всі труднощі, Максим не зупиняється. Він каже:

“Я роблю це, бо відчуваю — можу допомогти. Але насправді кожен з нас може. У різний спосіб, у різній мірі”.

До теми:

“Бахмут — мій дім, де я росла й навчалася”: історія виховательки Ганни Акімової

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Донеччині нагородили переможців обласного конкурсу “Молода людина року-2025”. Серед нагороджених була і бахмутянка. Подякою Донецької ОДА нагородили Наталію Анісімову — членкиню молодіжної ради Бахмутської громади, вчительку Бахмутської ЗОШ №12. Під час повномасштабної війни вона налагодила ефективне викладання для своїх учнів в онлайн-режимі, а також розвиває молодіжні проєкти для громади.

Про свою викладацьку і громадську роботу Наталія Анісімова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя до війни й евакуацію з Бахмута

Наталія Анісімова — педагогиня з Бахмута. Зараз вона викладає мистецтво і фізичну культуру, а також є педагогинею-організаторкою в Бахмутській ЗОШ №12. До цього бахмутянка також працювала в дитсадку №10 “Кристалик”.

“У школі я почала працювати з вересня 2021 року, незадовго до повномасштабного вторгнення. Тоді наша школа якраз відкрилась після великого ремонту, учні навчалися офлайн, все було чудово. Але, на жаль, потім ми перейшли у дистанційний формат”, — розповідає вчителька.

Понад місяць після початку повномасштабної війни Наталія Анісімова перебувала в Бахмуті. У квітні 2022 року вона, як тоді вважала, поїхала на недовгий час погостювати, але більше до Бахмута так і не повернулась.

“На той час я їхала просто в гості і сподівалася, що десь через декілька тижнів я, все ж таки, повернусь назад. Але сталося не так, як хотілося. Як виявилось потім, 11 квітня 2022 року став останнім днем мого перебування в Бахмуті. Зараз я проживаю в Дніпропетровській області”, — розповідає бахмутянка.

Як налагоджували роботу з учнями онлайн

Наталія Анісімова каже, вона дитинства мріяла бути вчителькою, адже любить працювати з дітьми, тому бажання піти з посади після евакуації в неї не було. Навпаки, вона шукала нові підходи до дітей, щоб зробити їхнє навчання цікавішим. Каже, що за ці роки зрозуміла: головне не місце навчання, а правильна комунікація з дітьми.

“Найголовніше для мене у роботі — це можливість бачити, як мої учні ростуть, розкривають свої таланти і розвивають свій потенціал. Мені дуже подобається з ними спілкуватися, адже вони такі щирі, креативні й в них дуже-дуже багато енергії, яку треба направити у правильний напрямок. Щоб процес навчання був корисним, перш за все, для учнів, на уроках ми постійно обмінюємось якимись ідеями, емоціями, і все це надихає мене і надає сил працювати далі”, — розповідає педагогиня.

Щоб налагодити роботу в нових умовах, пані Наталія опанувала нові цифрові навички, а також інтегрувала у навчальний процес різноманітні активності.

“Взагалі я вважаю, що для гарного навчання дітям треба не тільки опановувати теоретичні знання і старанно вчити навчальну програму, а й вміти відволікатись. Тому протягом навчального року ми проводимо різні челенджі і конкурси, щоб підтримувати інтерес учнів. Під час дистанційного навчання я отримала усвідомлення, що головне не місце, де ми знаходимось, а вміння підтримувати зв’язок з нашими дітьми та давати їм мотивацію і підтримку”, — каже Наталія Анісімова.

Саме баланс навчання і творчих активностей освітянка вважає ключем до високих результатів учнів. Дистанційний формат не став перепоною для дітей, тому вони гідно представляють свою школу і громаду на різних заходах.

“Серед мистецького напрямку можу виокремити міські конкурси “Кольори жовтня” і “Весняний настрій надихає”, де мої учні ставали переможцями. Також ми брали участь у Всеукраїнському дистанційному творчому конкурсі “Квітучі таланти”, де моя учениця Владислава Мальцева посіла третє місце. На мою думку, це вагомий здобуток. Також під нашим керівництвом команда “Екопатріоти” посіла перше місце в обласному етапі Всеукраїнського конкурсу “Земля — наш спільний дім”.

Якщо говорити про один з останніх вагомих здобутків, то під моїм керівництвом середній рій “Козацька слава” посів третє місце на обласному етапі Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри “Сокіл” (“Джура”). Ми потім мали змогу особисто поїхати на вишкіл, де зібралися команди-переможці з усієї Донецької області”, — розповідає про здобутки Наталія Анісімова.

Участь у Молодіжній раді

У 2024 році Наталія Анісімова долучилась до молодіжної ради Бахмутської громади. Каже, що її мотивацією є розвиток молодіжного руху та залучення дітей до активного громадського життя.

“Я вирішила стати членкинею молодіжної ради, бо мала потребу робити щось корисне для нашої громади, а особливо для молоді. Ми працюємо, щоб допомагати їм, розвивати їхні лідерські якості, і, відповідно, власні. Тут мені дуже допомагає моя основна робота, тому що я, як педагогиня-організаторка, вчителька мистецтва і фізкультури, знаю всіх активних і творчих дітей своєї школи. І можу долучити їх до конкурсів, які проходять не лише в нашій громаді, а й в області і навіть на всеукраїнському рівні”, — каже Наталія Анісімова.

Бахмутянка додає, що попри тимчасову окупацію громади, подібні молодіжні ініціативи мають продовжувати роботу, оскільки вони гуртують людей.

“Саме в руках молоді буде відновлення нашої країни, і нашого Бахмута. Тому дуже важливо дати їм зрозуміти, що навіть якщо зараз наше місто окуповане, то ми, як громада, все одно є. Так, ми розкидані по всій країні, дехто за кордоном, але ми об’єднуємось, підтримуємо своїх земляків. Тому, звісно, такі органи, як молодіжна рада, обов’язково повинні бути, щоб допомогти нашій активній творчій молоді розвинути свій потенціал”, — каже бахмутянка.

Наразі в фокусі молодіжної ради — розробка проєктів з психологічної підтримки і ментального здоров’я. Один із них вже реалізували у Кривому Розі.

“Для цього ми організували тренінги з навчання психологічної стійкості, залучали спеціалістів, які розповідали про ментальне здоров’я, давали поради щодо про спілкування дорослих і молоді. Відгук на цей проєкт був дуже позитивний”, — розповіла Наталія Анісімова.

У планах бахмутянки — продовжувати роботу з дітьми, а також впроваджувати нові проєкти для молоді Бахмута і Донеччини.

“Хочеться далі розвиватися в різних напрямках і не зупинятися на тому, що зараз є. Продовжуватиму працювати з дітьми, шукатиму нові цікаві формати навчання, щоб заохочувати дітей навчатися далі саме в нашій громаді і в нашій школі. Якщо говорити про молодіжні проєкти, то ми постійно обговорюємо нові ідеї. На першому плані, звісно, продовження роботи з психологічної підтримки молоді, адже це надзвичайно актуально в умовах повномасштабної війни. І також, оскільки я більш залучена саме у творчий і спортивний розвиток, то будемо розробляти й ініціативи, спрямовані на ці напрямки”, — поділилась планами Наталія Анісімова.

Нагадаємо, що зараз у школу №12 йде набір першачків. Умови вступу дізнавайтесь у нашому матаріалі.

Читайте також:

• “Бахмут — мій дім, де я росла й навчалася”: історія виховательки Ганни Акімової
• “На турнірі був фаворитом”: юнак з Бахмута переміг на змаганнях з настільного тенісу
• “Такої підтримки ми ще ніде не бачили”: бахмутські “Непосиди” підкорили фестиваль у Ризі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!