Канал «Сіверський Донець — Донбас» — це штучний водотік у Донецькій області. Побудований у кінці п’ятдесятих років XX століття, він став основним джерелом водопостачання для Донеччини й частково для Луганщини. Армія рф неодноразово завдавала ударів по інфраструктурі споруди, позбавивши мешканців тимчасово окупованих територій України води. Після повномасштабного вторгнення росії ситуація з водопостачанням на Донбасі лише погіршилась.

Редакція «Бахмут IN.UA» розповідає про історію будівництва основної водної артерії Донеччини та про майбутні наслідки для регіону через її пересихання.

Історія будівництва та відкриття каналу

Директор Часовоярського історико-краєзнавчого музею Валерій Богуненко зауважив що, «Сіверський Донець — Донбас» є унікальною гідротехнічною спорудою, а також значною пам’яткою історії техніки середини ХХ століття. Краєзнавець розповів «Бахмут IN.UA», як будувався цей канал.

На початку 1950-х років гостро стояло питання вирішення проблеми постачання технічної та питної води  промисловим  районам  Донбасу, а також забезпечення розвитку сільського господарства шляхом меліорації (зрошення земель). На той час були спроби використання повеневої води. Так збудували Кальчикське, Клебанбикське, Ісаківське, Кальміуське та інші водосховища. Однак, загальна потреба у воді перевищувала можливості місцевих річок у три-чотири рази, а санітарний стан води постійно погіршувався.

У травні 1954 року рада міністрів срср прийняла постанову про будівництво каналу за програмою розвитку водного господарства. Пропускна спроможність споруди довжиною 125 км повинна була становити 25 кубічних метрів води за секунду. Він мав починатися з Райгородської греблі, на річці Сіверський Донець, та закінчуватися біля міста Сталіно (сучасний Донецьк). Структура каналу передбачала будівництво резервних водосховищ, прокладання магістральних трубопроводів від каналу до підприємств та міст довжиною 270 км.

Будівництво каналу «Сіверський Донець — Донбас» розпочалося 9 серпня 1955 року, переважно силами молодих будівельників, що прибули на Донеччину за «комсомольськими путівками». Так, близько 20 тисяч будівельників розміщувалися поблизу міст Слов’янськ, Часів Яр і Горлівка в наметових «комсомольських містечках» та вагонах.

При побудові каналу робітники використовували сучасну техніку, землесосні пристрої, гідромонітори, крокуючі екскаватори, великовантажні самоскиди, корчувальні машини та скрепери.

У вересні 1958 року будівництво споруди завершилось. Головна накопичувальна гребля знаходилася на річці Сіверський Донець, біля селища Райгородок Слов’янського району. Звідти вода потрапляла аж до Верхньокальміуського водосховища у Донецьку.

Окрім магістральних споруд робітники побудували низку відгалужень трубопроводів, насосних станцій, резервних водосховищ, фільтрувальних станцій. На своєму шляху канал перетинав ряд залізничних колій та автомагістралей.

Пропускна спроможність каналу

Після побудови Південно-Донбаського водопроводу в 1968-76 роках пропускна спроможність каналу зросла з 25 до 32 кубічних метрів води за секунду. Реконструкція в умовах безперебійної експлуатації у 1979 році підвищила продуктивність до 43 кубічних метрів за секунду. Це надовго забезпечило бездефіцитне постачання води багатьом містам і селам  Донбасу.

В останні десятиліття  канал мав неабияку цінність для економіки України. За словами Валерія Богуненка, канал «Сіверський Донець — Донбас» залишався єдиним централізованим водним джерелом Донецької області, практично безальтернативним постачальником технічної та питної води підприємствам та населенню, а також потужним фактором екологічного балансу.

Наслідки через пересихання каналу

Екологиня Галина Олійник відзначила важливість функціонування споруди «Сіверський Донець — Донбас». Пересихання каналу негативно позначилось на ситуації з водопостачанням на Донбасі.

За словами експертки, останніми роками в регіоні дуже понизились ґрунтові води. Тому навіть у селах, де були колодязі, води майже не лишилось. Вона додала, що річки пересихають і зменшуються. Навіть Сіверський Донець обмілів у порівнянні з тим, яким він був раніше. Галина Олійник пояснила, що змінюється клімат, зокрема і через постійні вибухи та обстріли.

Як зупинити пересихання?

Галина Олійник підкреслила, що завадити пересиханню каналу в умовах бойових дій практично неможливо.

«По-перше, має працювати обладнання, всі насосні станції. Має бути електропостачання. По-друге, русло каналу через бойові дії пошкоджене. Перед війною, навіть після 2014 року там відбулася реконструкція. Дуже великі гроші були вкладені. Зараз це все все зруйновано», — зауважила екологиня.

До слова, в Бахмуті через бої також розбиті дамби і ставки, які були довкола міста. Тепер цієї інфраструктури просто не існує.

Експертка додала, що тільки, коли бойові дії закінчаться, можна буде все відновити. Вона констатувала, що це буде колосальна робота і виклик для України.

• РЦ «Перемога» у Бахмуті: як центр культури покращував життя бахмутян
• Як Божа Матір врятувала Бахмут від чуми: легенди Свято-Троїцького собору

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

В Бахмуті вулиця Воїнів-інтернаціоналістів — отримала назву вулиця Дніпрової Чайки.
Дніпрова Чайка – це літературний псевдонім видатної української письменниці Людмили Олексіївни Березіної.

Дніпрова Чайка: перейменування вулиць у Бахмуті

Майбутня письменниця народилася 1 листопада 1861 року на сучасній Миколаївщині в родині священника. В 1879 році закінчила Одеську гімназію та працювала вчителькою в сільських школах Херсонської губернії.

У 1885 році Дніпрова Чайка приїжджає до Херсона, куди був відправлений у заслання її чоловік. Вона і тут пише вірші, оповідання, лібрето дитячих опер. В одеському альманасі “Нива” вперше надрукували два вірші Дніпрової Чайки (“Вісточка” й “Пісня”) та оповідання “Знахарка”, яке є фактично фольклором.

Дніпрова Чайка працювала у багатьох жанрах, добре відомі її вірші, п’єси, казки, оповідання, нариси. Основні теми творчості — тяжка селянська доля, життя інтелігенції, революційні події 1905 року.

Казка “Коза-Дереза”: хто авторка

Відома Дніпрова Чайка і як дитяча письменниця. Для дітей писала казки, вірші, лібрето дитячих опер:

• “Коза-дереза”;
• “Краплі-мандрівниці”;
• “Пан Коцький”;
• “Весна-красна”.

Довгі роки творчі зв’язки єднали Дніпрову Чайку з основоположником української музичної культури Миколою Лисенком. Саме на лібретто Дніпрової Чайки композитор створює свої три дитячі опери, які були написані з 1888 по 1892 роки. Дніпрова Чайка та її чоловік брали участь у громадському та літературному житті Херсона, створивши активне культурне середовище, куди ввійшли багато культурних діячів.

Завдяки херсонській “Громаді” Дніпрова Чайка особисто познайомилася з корифеями української сцени Марією Заньковецькою, Іваном Карпенком-Карим, Миколою Садовським, Павлом Саксаганським.

У 1903-1904 роках письменниця співпрацює з організацією допомоги політичним в’язням Херсонської тюрми. Її дім стає місцем зустрічі місцевих політичних діячів та митців. Людмила потрапляє до списку неблагонадійних, її заарештовують, а потім за нею встановлюється гласний нагляд поліції. Гоніння з боку влади підривають здоров’я письменниці. Твори Дніпрової Чайки виховують у юних і дорослих читачів ідею перемоги добра над злом.

Читайте також:

• Авдіївська та Керамічна: підписано Розпорядження про перейменування 106 вулиць (Оновлено)
• У Бахмуті з’явилися вулиця Дульнева: розповідаємо на честь кого назвали
• Ким був Василь Стус для Донеччини: розповідь бахмутського історика Микити Безмена

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Ми продовжуємо згадувати Іловайський котел. Архівні світлини, що можна переглянути в матеріалі зроблені на камеру телефона безпосередніми учасниками добровольцями батальону “Донбас” Олексієм Антиповим та Анатолієм Винагородським.

Іловайський котел: що сталося

Іловайський котел відбувся у ніч з 28 на 29 серпня, коли українські сили (на той час це були добровольці) опинилися в оточенні. Проросійські бойовики мали відкрити гуманітарний коридор для українських військових, о 8:15 добровольці організованими колонами почали виїздити з міста. Перші колони безперешкодно рухалися повз російські укріплені позиції, проте через деякий час російські війська відкрили вогонь, розстрілявши колони на марші.

Згідно з даними Національного військово-історичного музею, у боях 7—31 серпня 2014 року загинули 368 українських бійців, а ще 18 вважають зниклими безвісти.

Читайте також:

• “Звільнення Бахмута”: як виглядає свобода очима росіян
• Як зараз виглядає центр Бахмута: фото
• 2 роки російського терору: як рф знищує Донеччину
• “Час не лікує!”: як у Бахмуті вшановували Іловайську трагедію у 2017

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!