Канал «Сіверський Донець — Донбас» — це штучний водотік у Донецькій області. Побудований у кінці п’ятдесятих років XX століття, він став основним джерелом водопостачання для Донеччини й частково для Луганщини. Армія рф неодноразово завдавала ударів по інфраструктурі споруди, позбавивши мешканців тимчасово окупованих територій України води. Після повномасштабного вторгнення росії ситуація з водопостачанням на Донбасі лише погіршилась.

Редакція «Бахмут IN.UA» розповідає про історію будівництва основної водної артерії Донеччини та про майбутні наслідки для регіону через її пересихання.

Історія будівництва та відкриття каналу

Директор Часовоярського історико-краєзнавчого музею Валерій Богуненко зауважив що, «Сіверський Донець — Донбас» є унікальною гідротехнічною спорудою, а також значною пам’яткою історії техніки середини ХХ століття. Краєзнавець розповів «Бахмут IN.UA», як будувався цей канал.

На початку 1950-х років гостро стояло питання вирішення проблеми постачання технічної та питної води  промисловим  районам  Донбасу, а також забезпечення розвитку сільського господарства шляхом меліорації (зрошення земель). На той час були спроби використання повеневої води. Так збудували Кальчикське, Клебанбикське, Ісаківське, Кальміуське та інші водосховища. Однак, загальна потреба у воді перевищувала можливості місцевих річок у три-чотири рази, а санітарний стан води постійно погіршувався.

У травні 1954 року рада міністрів срср прийняла постанову про будівництво каналу за програмою розвитку водного господарства. Пропускна спроможність споруди довжиною 125 км повинна була становити 25 кубічних метрів води за секунду. Він мав починатися з Райгородської греблі, на річці Сіверський Донець, та закінчуватися біля міста Сталіно (сучасний Донецьк). Структура каналу передбачала будівництво резервних водосховищ, прокладання магістральних трубопроводів від каналу до підприємств та міст довжиною 270 км.

Будівництво каналу «Сіверський Донець — Донбас» розпочалося 9 серпня 1955 року, переважно силами молодих будівельників, що прибули на Донеччину за «комсомольськими путівками». Так, близько 20 тисяч будівельників розміщувалися поблизу міст Слов’янськ, Часів Яр і Горлівка в наметових «комсомольських містечках» та вагонах.

При побудові каналу робітники використовували сучасну техніку, землесосні пристрої, гідромонітори, крокуючі екскаватори, великовантажні самоскиди, корчувальні машини та скрепери.

У вересні 1958 року будівництво споруди завершилось. Головна накопичувальна гребля знаходилася на річці Сіверський Донець, біля селища Райгородок Слов’янського району. Звідти вода потрапляла аж до Верхньокальміуського водосховища у Донецьку.

Окрім магістральних споруд робітники побудували низку відгалужень трубопроводів, насосних станцій, резервних водосховищ, фільтрувальних станцій. На своєму шляху канал перетинав ряд залізничних колій та автомагістралей.

Пропускна спроможність каналу

Після побудови Південно-Донбаського водопроводу в 1968-76 роках пропускна спроможність каналу зросла з 25 до 32 кубічних метрів води за секунду. Реконструкція в умовах безперебійної експлуатації у 1979 році підвищила продуктивність до 43 кубічних метрів за секунду. Це надовго забезпечило бездефіцитне постачання води багатьом містам і селам  Донбасу.

В останні десятиліття  канал мав неабияку цінність для економіки України. За словами Валерія Богуненка, канал «Сіверський Донець — Донбас» залишався єдиним централізованим водним джерелом Донецької області, практично безальтернативним постачальником технічної та питної води підприємствам та населенню, а також потужним фактором екологічного балансу.

Наслідки через пересихання каналу

Екологиня Галина Олійник відзначила важливість функціонування споруди «Сіверський Донець — Донбас». Пересихання каналу негативно позначилось на ситуації з водопостачанням на Донбасі.

За словами експертки, останніми роками в регіоні дуже понизились ґрунтові води. Тому навіть у селах, де були колодязі, води майже не лишилось. Вона додала, що річки пересихають і зменшуються. Навіть Сіверський Донець обмілів у порівнянні з тим, яким він був раніше. Галина Олійник пояснила, що змінюється клімат, зокрема і через постійні вибухи та обстріли.

Як зупинити пересихання?

Галина Олійник підкреслила, що завадити пересиханню каналу в умовах бойових дій практично неможливо.

«По-перше, має працювати обладнання, всі насосні станції. Має бути електропостачання. По-друге, русло каналу через бойові дії пошкоджене. Перед війною, навіть після 2014 року там відбулася реконструкція. Дуже великі гроші були вкладені. Зараз це все все зруйновано», — зауважила екологиня.

До слова, в Бахмуті через бої також розбиті дамби і ставки, які були довкола міста. Тепер цієї інфраструктури просто не існує.

Експертка додала, що тільки, коли бойові дії закінчаться, можна буде все відновити. Вона констатувала, що це буде колосальна робота і виклик для України.

• РЦ «Перемога» у Бахмуті: як центр культури покращував життя бахмутян
• Як Божа Матір врятувала Бахмут від чуми: легенди Свято-Троїцького собору

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

28 червня 2026 року виповниться 10 років як Бахмут відзначатиме День Конституції під своєю нинішньою назвою після перейменування міста у 2016 році. До повномасштабного вторгнення щороку на цьому державному святі в місті традиційно виступали творчі колективи Бахмутсього центру Мартинова.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Ольгою Богдановою, керівницею міського центра культури та дозвілля імень Є.Мартинова, яка поділилася деталями підготовки до святкування Дня Конституції України, розповіла про підбір репертуару та використання сценічного реквізиту до війни.

Виступи до Дня Конституції у Бахмуті

За словами Ольги Богданової, колектив постійно долучався до проведення офіційних заходів у місті. На державні свята артисти завжди виконували українські пісні. 

“Завжди це з гордістю було, ми співали українські пісні на святах“, — згадує Ольга Богданова.

Участь у концертах відбувалася виключно за запрошенням. Ініціаторами виступали адміністрація школи та управління культури при міській раді, підпорядкована міській раді. Як зазначає організаторка, оскільки День Конституції припадає на літній період, учасники колективу у цей час переважно перебували у відпустках. Через це виступи відбувалися не кожного року, а формувалися від потреби.

Підготовка репертуару та сценічні образи

Процес підготовки до святкового заходу складався з кількох етапів:

• пошук відповідного репертуару;
• вивчення та репетиції обраних творів;
• створення записів музичного супроводу.

Сценічні костюми та необхідний реквізит для артистів надавала школа мистецтв, де зберігалися всі речі. На повноцінну підготовку репертуару витрачалося щонайменше два-три місяці. Для офіційних виступів на державних святах використовувалися фонограми із записаним голосом.

“Завжди на таких виступах були “плюсовки”, для яких необхідно було робити записи музикальних партій“, — описує технічну сторону процесу керівниця центру.

У мирний час організація концертів проходила без ускладнень та затримок.

“Труднощів не може бути. Є мета, і до неї йдеш. А раніше не було таких труднощів. Нам ставили мету, ми брали і робили“, — підкреслює Ольга Богданова.

День Конституції до війни

До повномасштабного вторгнення Бахмут щороку відзначав ухвалення Основного Закону України святкуванням.. На головних локаціях міста збиралися місцеві жителі, проходили тематичні акції, а на сцені традиційно виступали творчі колективи, зокрема артисти центру Мартинова.

Читайте також:

Історія футболу у знищеному росіянами Іванівському: від м’ячів із чобіт до перемог на обласних турнірах

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Будинок за адресою вулиця Миру, 53, із характерним округленим кутом, був однією з найвідоміших будівель у центрі Бахмута. Ця так звана “сталінка” мала тривалу та складну історію, яка розпочалася ще у тридцяті роки минулого століття.

Детальніше про те, яка історія в заокругленої будівлі в центрі Бахмута, розповіли представники КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Як з’явилася будівля за адресою вулиця Миру, 53

Зведення будівлі офіційно розпочалося у 1933 році. Згідно зі звітами Артемівської міськради, будинок планували здати в експлуатацію вже наприкінці 1934 року. Однак процес розтягнувся на чотири роки через низку факторів. Будівництво гальмували нестача фінансування та будівельних матеріалів, дефіцит робочої сили, погані погодні умови та проблеми з логістикою. Через ці причини в період з весни 1934 до початку осені 1935 року вдалося збудувати лише стіни та накрити дах, після чого роботи припинилися.

Темпи будівництва прискорилися лише у 1936 році. Будівельники завершили зовнішні роботи, вставили вікна, оштукатурили фасад та підвели необхідні комунікації. Завдяки тому, що робітники систематично перевиконували задані норми, навесні 1937 року будинок офіційно здали в експлуатацію.

У тодішній пресі будівлю називали “Будинком залізничників” або “Будинком спеціалістів”. Фінансування робіт частково здійснювалося державними коштами, які отримували від продажу населенню облігацій “Позички Третьої П’ятирічки”.

Будівля в роки Другої світової війни

Під час нацистської окупації в будинку квартирувалися німецькі військові. Радянська розвідка знала про це, тому літаки Червоної армії неодноразово намагалися розбомбити як цю будівлю, так і сусідні багатоповерхівки у центрі міста.

Точна дата першого руйнування будинку невідома, проте історики припускають, що це сталося влітку 1943 року під час активних авіаційних бомбардувань. Відновлення споруди відбулося вже після закінчення Другої світової війни, приблизно наприкінці сорокових років.

Історія комерційних приміщень

Округлений кут будинку завжди використовувався для торгівлі та надання послуг. У період з 1937 по 1941 роки на першому поверсі функціонував магазин споживчих товарів. У другій половині двадцятого століття там відкрили залізничну аптеку. На початку дев’яностих вона перетворилася на комерційну аптеку, а згодом на цьому місці працював магазин електроніки “Алло”.

Будівлю повністю зруйнували росіяни внаслідок інтенсивних бойових дій.

Читайте також:

Бахмутський гіпсовий промисел: історія видобутку та створення архітектурної ліпнини

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!