Канал «Сіверський Донець — Донбас» — це штучний водотік у Донецькій області. Побудований у кінці п’ятдесятих років XX століття, він став основним джерелом водопостачання для Донеччини й частково для Луганщини. Армія рф неодноразово завдавала ударів по інфраструктурі споруди, позбавивши мешканців тимчасово окупованих територій України води. Після повномасштабного вторгнення росії ситуація з водопостачанням на Донбасі лише погіршилась.

Редакція «Бахмут IN.UA» розповідає про історію будівництва основної водної артерії Донеччини та про майбутні наслідки для регіону через її пересихання.

Історія будівництва та відкриття каналу

Директор Часовоярського історико-краєзнавчого музею Валерій Богуненко зауважив що, «Сіверський Донець — Донбас» є унікальною гідротехнічною спорудою, а також значною пам’яткою історії техніки середини ХХ століття. Краєзнавець розповів «Бахмут IN.UA», як будувався цей канал.

На початку 1950-х років гостро стояло питання вирішення проблеми постачання технічної та питної води  промисловим  районам  Донбасу, а також забезпечення розвитку сільського господарства шляхом меліорації (зрошення земель). На той час були спроби використання повеневої води. Так збудували Кальчикське, Клебанбикське, Ісаківське, Кальміуське та інші водосховища. Однак, загальна потреба у воді перевищувала можливості місцевих річок у три-чотири рази, а санітарний стан води постійно погіршувався.

У травні 1954 року рада міністрів срср прийняла постанову про будівництво каналу за програмою розвитку водного господарства. Пропускна спроможність споруди довжиною 125 км повинна була становити 25 кубічних метрів води за секунду. Він мав починатися з Райгородської греблі, на річці Сіверський Донець, та закінчуватися біля міста Сталіно (сучасний Донецьк). Структура каналу передбачала будівництво резервних водосховищ, прокладання магістральних трубопроводів від каналу до підприємств та міст довжиною 270 км.

Будівництво каналу «Сіверський Донець — Донбас» розпочалося 9 серпня 1955 року, переважно силами молодих будівельників, що прибули на Донеччину за «комсомольськими путівками». Так, близько 20 тисяч будівельників розміщувалися поблизу міст Слов’янськ, Часів Яр і Горлівка в наметових «комсомольських містечках» та вагонах.

При побудові каналу робітники використовували сучасну техніку, землесосні пристрої, гідромонітори, крокуючі екскаватори, великовантажні самоскиди, корчувальні машини та скрепери.

У вересні 1958 року будівництво споруди завершилось. Головна накопичувальна гребля знаходилася на річці Сіверський Донець, біля селища Райгородок Слов’янського району. Звідти вода потрапляла аж до Верхньокальміуського водосховища у Донецьку.

Окрім магістральних споруд робітники побудували низку відгалужень трубопроводів, насосних станцій, резервних водосховищ, фільтрувальних станцій. На своєму шляху канал перетинав ряд залізничних колій та автомагістралей.

Пропускна спроможність каналу

Після побудови Південно-Донбаського водопроводу в 1968-76 роках пропускна спроможність каналу зросла з 25 до 32 кубічних метрів води за секунду. Реконструкція в умовах безперебійної експлуатації у 1979 році підвищила продуктивність до 43 кубічних метрів за секунду. Це надовго забезпечило бездефіцитне постачання води багатьом містам і селам  Донбасу.

В останні десятиліття  канал мав неабияку цінність для економіки України. За словами Валерія Богуненка, канал «Сіверський Донець — Донбас» залишався єдиним централізованим водним джерелом Донецької області, практично безальтернативним постачальником технічної та питної води підприємствам та населенню, а також потужним фактором екологічного балансу.

Наслідки через пересихання каналу

Екологиня Галина Олійник відзначила важливість функціонування споруди «Сіверський Донець — Донбас». Пересихання каналу негативно позначилось на ситуації з водопостачанням на Донбасі.

За словами експертки, останніми роками в регіоні дуже понизились ґрунтові води. Тому навіть у селах, де були колодязі, води майже не лишилось. Вона додала, що річки пересихають і зменшуються. Навіть Сіверський Донець обмілів у порівнянні з тим, яким він був раніше. Галина Олійник пояснила, що змінюється клімат, зокрема і через постійні вибухи та обстріли.

Як зупинити пересихання?

Галина Олійник підкреслила, що завадити пересиханню каналу в умовах бойових дій практично неможливо.

«По-перше, має працювати обладнання, всі насосні станції. Має бути електропостачання. По-друге, русло каналу через бойові дії пошкоджене. Перед війною, навіть після 2014 року там відбулася реконструкція. Дуже великі гроші були вкладені. Зараз це все все зруйновано», — зауважила екологиня.

До слова, в Бахмуті через бої також розбиті дамби і ставки, які були довкола міста. Тепер цієї інфраструктури просто не існує.

Експертка додала, що тільки, коли бойові дії закінчаться, можна буде все відновити. Вона констатувала, що це буде колосальна робота і виклик для України.

• РЦ «Перемога» у Бахмуті: як центр культури покращував життя бахмутян
• Як Божа Матір врятувала Бахмут від чуми: легенди Свято-Троїцького собору

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Юлія Тимчак зі Званівки зараз допомогає молоді Донеччини долучатися до екоініціатив в проєкті “ЕКОстарт можливий для кожного”. Аби допомогати планеті, пояснює пані Юля, не обов’язково робити глобальні речі, все починається з малого. Наприклад, у Дніпрі юнаки та дівчата протягом травня та червня вчилися виготовляти екологічні шопери, які замінять їм пластикові пакети у супермаркетах.

Детальніше про проєкт “ЕКОстарт можливий для кожного!” нам розповіла Юлія Тимчак, керівниця ГО “Чарівні Руни”, більше читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

“ЕКОстарт можливий для кожного”

В Україні активно реалізовується проєкт “ЕКОстарт можливий для кожного!” в межах програми ЮНІСЕФ у Донецькій області. За словами керівниці ГО “Чарівні Руни” Юлії Тимчак, котра виступила партнером ініціативи, головна мета, це розвиток екологічної свідомості громадян, особливо молоді.

Йдеться про формування навичок за правилом 3Р (Reuse, Recycle, Reduce), де ключовим є перероблення енергоцінних відходів, тобто їх попереднє сортування. Мотивацією для людей, вважає вона, може бути фінансова вигода: посортовані відходи можна здати за гроші, а також зменшити витрати на вивезення сміття, адже оплата за несортоване сміття є платною опцією.

“Ми якраз говоримо про те, що еко-старт можливий для кожного, бо часто чуємо: я б хотів рятувати планету. Звісно, всі ми хочемо жити на чистій планеті. Ніхто ж не хоче жити на купі бруду й сміття. Але що для цього робити конкретно сьогодні, конкретно зараз? Розуміють не всі. Тому ми працюємо, щоб показати: еко-старт можливий для кожного вже сьогодні — починаючи із себе“, — зазначає Юлія Тимчак.

Що пропонують в межах проєкту

У межах проєкту організовуються не лише просвітницька та інформаційна кампанії, а й практичні заняття, що популяризують екозвички. Наприклад, протягом травня та червня молодь мала змогу виготовити власні шопери з екологічних матеріалів.

“Наші майстер-класи були практичними. Це абсолютно прикладна складова: пошили сумку, розмалювали її, створили собі чашку й забрали річ додому. Тобто вона несе практичну користь, адже тоді людина з цим шопером ходитиме до супермаркетів і не братиме пластикові пакети“, — каже Юлія Тимчак.

За словами керівниці ГО “Чарівні Руни”, молодь — не завжди активна категорія громадян, однак охоче долучається до ініціатив із практичним змістом. Наприклад, до занять зі швейною технікою для створення особистих речей — шоперів, фруктових сіток, термочашок і навіть повноцінних термосів.

“Хочу змінювати свідомість молоді щодо збереження довкілля через прості, але яскраві приклади. Кожен із нас здатен зробити свій внесок — і саме з цього починається зміна!” — ділиться один з учасників майстер-класу з розпису шоперів, 13-річний Матвій.

Плани на майбутнє та перспективи

Активна фаза ініціативи в Дніпрі вже завершилася. Проте очікується продовження інформаційної кампанії, у межах якої відбудуться 4 онлайн майстер-класи та ще 6 офлайн-заходів.

Крім того, у межах проєкту “ЕКОстарт можливий для кожного” проводитиметься встановлення сортувальних баків, зокрема в соціальному гуртожитку “ЯМаріуполь”.

Читайте також:

• Грошова підтримка для ВПО від “Карітас Полтава”: хто і як може отримати
• Безоплатні курси швачок для жінок у Тернопільській області: як записатися
• Бахмутська житлова управляюча компанія провела першу закупівлю на роботи в Гощі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

15-річний Мирослав Коцько з Бахмута активно досліджує історію свого рідного краю. Юнак працює з історичними документами, картами та збирає свідчення краєзнавців і місцевих мешканців. Зараз Мирослав Коцько збирає інформацію про мікрорайон Будьонівка, що розташовується на півдні  Бахмута.

Що вже вдалось дізнатися та як до дослідження можуть долучитися бахмутяни, Мирослав Коцько розповів редакції Бахмут IN.UA.

Бахмут, район Будьонівка, історія

Будьонівка — це приміський район в південній частині Бахмута. До повномасштабної війни його населення становило близько 2 тисяч людей.

У кінці ХІХ століття не існувало тієї Будьонівки, яка є зараз. Тут були заселеними лише дві вулиці, а решта  земель використовувались для випасу худоби. Тоді ж ці вулиці входили до так званого передмістя Бровар.

“Як відомо з документів, тут були пасовища для худоби, озеро, струмочок, що здавна зветься Четвериковим яром. Забудованими  були лише вулиці  Тимірязєва й  Колодязна, які йдуть перпендикулярно від місця злиття Четверикового ручая та його лівого припливу. Оскільки тоді Будьонівки як такої не існувало, ці дві вулиці входили до старого передмістя Бровар, про яке майже ніхто не пам’ятає з тих, кого я опитував. Ця назва зустрічається на старому плані 1911 року, який у мене є в дуже нечіткій якості і там ледве читається ця назва. Її я також знайшов у джерелі за 1897 рік, яке мені порадив наш краєзнавець Михайло Кулішов. Там згадується “предместье Броварь”, а також вказується чисельність населення — 166 душ”, — розповідає Мирослав Коцько.

Також юний дослідник збирає інформацію щодо самої назви “Будьонівка” — як вона виникла та розвивалася. Є деякі твердження, що назва району з’явилась у роки Національно-визвольних змагань. У цій місцевості, нібито, розташовувалась Перша Кінна Армія радянського воєначальника Будьонного.

“Назва Будьонівка, нібито, закріпилась через те, що в роки Національно-визвольних змагань, так званої громадянської війни, в цій місцевості стояла “Конница Будённого”. Місцеві згадують, що тут були полки і кіннота. Але це лише за згадками людей, деякі краєзнавці спростовують цей факт. Тому це твердження ще потребує доведення. Саме це і підштовхнуло мене залучати ширшу аудиторію задля отримання можливості спростувати або ж навпаки підтвердити ту чи іншу інформацію. Як-то кажуть, хочу “копнути глибше”, — зауважує Мирослав Коцько.

Як можуть допомогти бахмутяни

Наразі юний дослідник історії збирає дані про Будьонівку. Він просить бахмутян ділитися відомими їм фактами, щоб зробити велике дослідження. У майбутньому вся зібрана інформація стане основою для нового пізнавального відео на Youtube-каналі Мирослава Коцька.

“Зобразити історію Будьонівки вкрай складно, адже багато хто вважає, що це зовсім новий район. Хоча це не так. Тож я звертаюся до бахмутян, які мешкали на вулицях Будьонівських, а також розташованих поряд: Бахмутської, Широкої, Нижньомаріупольської, Тітова, Севастопольської, Піонерської чи Спартаківської. Частина цих вулиць входила до того самого передмістя Бровар і об’єднувалася з нинішньою Будьонівкою. Ваші спогади, розповіді від бабусь і дідусів стануть дуже корисними для відродження історії південних околиць Бахмута”, — звертається до бахмутян Мирослав Коцько.

Якщо ви маєте інформацію, спогади чи документи, які можуть допомогти в дослідженні Будьонівки, пишіть повідомлення Мирославу Коцьку в Facebook.

Читайте також:

• Школяр із Часів Яру допомагає військовим на фронті: історія юного волонтера Рустама Шистки
• “З нуля до своєї точки Б”: як бахмутянка у Києві відкрила кав’ярню для тих, хто втратив дім
• “Ми хотіли зробити так, щоб про Бахмут не забули”: як Інесса Мішеніна створила спільноту для допомоги і об’єднання земляків

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!