Бахмутянка Аліса — дружина військовополоненого нацгвардійця Дениса Чумака, який вже майже два роки знаходиться на території росії. Чоловік служив кінологом та був на Азовсталі, звідки вийшов у травні 2022 року. Відтоді Аліса не має з ним зв’язку. Маленький син Тимофій свого батька практично не пам’ятає, а коли мама розповідає йому про тата, то хлопчик біжить показувати фотографію у шафі. 

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Алісою — розповідаємо історію пари й наголошуємо на важливості повернення додому військовополонених.

З Бахмута в Маріуполь до коханого

Аліса й Денис обоє народилися в Бахмуті, закінчили місцеві школи. Перше знайомство було у 2012 році. Втім, коли це сталося, Алісі було 12 років, а Денису 18 років. Спільних тем у них ще не було, тож підлітки просто спілкувалися у соцмережах. 

Вдруге, вже у 2020 році, пара зустрілася знову — за цей час Денис змінився та змужнів, пригадує Аліса. Юнак вже тривалий час жив у Маріуполі, служив у Нацгвардії кінологом, а Аліса навчалася в Інституті у Харкові. У Бахмут дівчина повернулася через епідемію коронавірусу. 

Згодом пара почала спілкуватися активніше, з’явилися спільні захоплення. Розмови переросли у щось більше, обоє молодят закохалися. Аліса переїхала до коханого у Маріуполь.

Тут молода сім’я будувала своє життя: Денис ходив на роботу, Аліса доглядала за сином Тимофієм. Малюк був дуже бажаним, каже співрозмовниця, чоловік багато часу проводив з сином.

Війна. Маріуполь

24 лютого зранку Аліса підняла слухавку, телефонувала сестра. Саме вона повідомила, що почалася війна.

2 березня неподалік від дому, де жила Аліса з дитиною, був приліт. Жінки вирішили, що потрібно їхати далі, аби убезпечити дітей. Знайома запропонувала перебратися до АТБ — там було підвальне приміщення, де люди ховалися від вибухів. 

Добиралася туди машиною, дні тягнулися дуже довго, практично весь час жінки ховалися з дітьми у підвалі, від чоловіка не було звістки, а зв’язок по місту почав поступово зникати. Коли Аліса з подругою вибиралися з квартири, то залишили на дверях напис з адресою, де вони знаходяться. Так чоловіки й знайшли своїх дружин.

Остання зустріч у Маріуполі

10 березня Аліса останній раз побачилася з чоловіком. Цього разу жінка не змогла вийти з дитиною, боялася авіаударів — напередодні біля АТБ ракета влучила в кафе. Аліса згадує, що ця зустріч тривала три хвилини, якщо не менше. Коли жінка вийшла на подвір’я, то вже не побачила дороги, навколо все було розбито. Маріуполь росіяни перетворювали на суцільну руїну.

Організованої евакуації з Маріуполя не було, каже Аліса. Люди самі машинами вибиралися із міста, деякі йшли пішки. Напередодні 22 лютого Денис казав, що може початися війна, пропонував їй евакуюватися до сестри в Харків, але дівчина не хотіла їхати без коханого. Не вірила, що все обернеться так.

Евакуація. Бердянськ

20 березня жінка разом із сином виїхала з Маріуполя, відбулося все випадково. У підвалі АТБ люди по черзі намагалися додзвонитися до рідних у інших областях. Аліса дала номер своєї сестри та мами. Одного дня в підвал зайшли й сказали, що додзвонилися до рідних бахмутянки. Мама Аліси повідомила, що за нею в Маріуполь виїхала сестра з чоловіком. Але в місто їх не пустили, тож сестра чекала Алісу у Бердянську.

За день до від’їзду жінка пішла до своєї орендованої квартири, щоб забрати цінні речі: документи, фотографії, одяг сина та чоловіка. Поки жінки йшли, на розбитих вулицях бачили багато мертвих тіл.

Коли жінка поверталася до сховища в АТБ, у місті вже були росіяни, йшла зачистка. Тоді було дуже страшно, ділиться у розмові героїня. Ніяких новин люди не знали, невідомо було навіть, що коїться в центрі Маріуполя. Повний інформаційний вакуум ще більше лякав.

Аліса з подругою виїжджали на машині, доїхали до Мелекіного, а звідти до Бердянська. Далі Дніпро, а потім — Київ. У столиці жінка ходить на мітинги, спілкується з іншими дружинами полонених й вірить, що її Денис повернеться додому.

Полон. Азовсталь

Жінка постійно підтримує зв’язок з іншими дружинами полонених. Разом вони виходять на мирні акції, аби привернути увагу суспільства й нагадати, що зараз у росії знаходяться сотні наших військових. Жінки спілкуються з Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими, але нічого нового у штабі вже не кажуть, додає Аліса. Спочатку дружинам давали надію, що полонених швидко обміняють, але цей процес виявився набагато важчим, ніж гадалося.

У багатьох полонених, які зараз знаходяться у росії, вже народилися діти. Чоловіки опинилися в полоні, коли їх дружини були ще вагітні. Сину Алісі та Дениса вже 2 роки — хлопчик знає, що фотокартка його тата є на шафі. 

Співрозмовниця додає, що допоки люди пам’ятають своїх героїв — є шанс їх повернути. А ще нагадати частині суспільства про їх існування, Аліса наголошує, що часто люди навіть не знають про події в Азовсталі й живуть у своїй бульбашці, не знаючи, що за їх свободу хтось віддає свою молодість та час у російському полоні.

Читайте також

• Вийшов живим з 6-годинного бою на Леваневського: історія військового з Бахмута
• Надія на порятунок: як диспетчерка з Бахмута допомагає рятувати мешканців Донеччини
• З тіла витягли 40 осколків: як захисник Бахмута отримав поранення

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Звідусіль лунають заяви про можливий мир з росією. Проте своїми діями країна агресорка не показує ту саму готовність до миру. Росія продовжує обстрілювати міста та вбивати українців.

Відеоператор Бахмут IN.UA Роман Потапенко побував у двох прифронтових містах: Краматорську та Добропіллі. Ми дізнавались, що думають про мир з росією донеччани.

Мир з росією? Що думають про це мешканці Краматорська та Добропілля

У Краматорську вітряно, але на вулицях багато людей. Місцеві прогулюються, віпочивають на лавочках, у місто прийшла весна, на перший погляд тут “спокійно”. Хоча вибухи тут доволі часті, місто періодично обстрілюють росіяни.

У мешканців Краматорська ми питали:

• Чи вірять жителі прифронтових міст у закінчення війни?

• Що вони думають про можливу мирну угоду, майбутнє України та чи варто довіряти ворогу?
• Яким країнам чи міжнародним лідерам довіряють як посередникам у перемовинах щодо припинення вогню?

Мешканці з журналістами спілкуються неохоче, але нам вдалося отримати кілька коментарів. Поза камерою люди стверджували: довіряти росії не варто. Ті, хто не боїться говорити на камеру, кажуть, що вірять в силу дипломатії.

Одна з жительок Краматорська розмірковує, що допогти припинити війну в Україні, на її думку може бути дипломатія. Жінка додає, що як посередникам угоди довіряла б лідерам Франції та Італії.

У Добропіллі місцеві теж неохоче коментують на камеру, поза нею, кажуть, що росії довіряти не можна.

Дивіться відео, в якому жителі прифронтових міст Краматорська та Добропілля розповідають про власні думки щодо закінчення війни

Читайте також:

• Як бахмутянка Наталя на Дніпропетровщині започаткувала власний мінібізнес
• “Дрони допомагають тримати оборону”: офіцер розвідки “Алекс” про війну БПЛА та мобілізацію в бригаду “Тайфун”
• “Ми хотіли зробити так, щоб про Бахмут не забули”: як Інесса Мішеніна створила спільноту для допомоги і об’єднання земляків

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Після початку повномасштабного вторгнення росії багато українців були змушені покинути свої домівки, рятуючи свої життя. Серед них — пані Наталя, мешканка Бахмута, яка у 2022 році евакуювалась до Дніпропетровської області. Але, попри всі труднощі, жінка не опустила руки, а започаткувала власну справу.

Нове життя у селі: з чого все почалося

Переїхавши до одного з невеличких сіл Дніпропетровщини, Наталя стикнулася з проблемою, знайомою багатьом переселенцям: відсутністю роботи та фінансової стабільності. Але опускати руки жінка не збиралася. Вона мала досвід у вирощуванні курей в Бахмуті, та цього разу вирішила спробувати свої сили у розведенні свиней.

“У Бахмуті мала невеличке господарство, тут вирішила спробувати вирощувати свійських тварин”.

Жінка самотужки придбала одразу 12 свиней і взяла на себе повну відповідальність за їх догляд. Протягом року Наталя вирощувала тварин, годувала домашніми кормами, слідкувала за здоров’ям.

Через рік клопіткої праці господарство пані Наталі почало давати перші результати. Вона вирішила запропонувати людям домашнє м’ясо власного виробництва. Зараз у її домогосподарстві залишилося 11 свиней.

Особливістю бізнесу Наталі є можливість доставки м’яса поштою. М’ясо перед відправкою жінка підморожує, аби зберегти якість продукту. Вона відправляє замовлення поштою, дбаючи про те, щоб кожен клієнт отримав свіже та якісне м’ясо. Уже зараз продукція має попит серед земляків та інших охочих скуштувати натуральний продукт без хімії.

“Люди замовляють, дякують, кажуть, що м’ясо дуже смачне та свіже”, — з радістю розповідає жінка.

Підтримати бахмутянку можна, замовивши її продукцію. Для деталей та оформлення замовлення потрібно зв’язатися з Наталею телефоном +380 (50) 247 1670.

Читайте також:

• “Я отримував одну відмову за іншою”: історія бахмутянина, який не опустив руки та відкрив власну пасіку
• Історія турботи: як перукар із Бахмута підтримує жінок у складні часи
• Сумки з бахмутською душею: як бахмутянин запустив швейне виробництво

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!