Літо 2024 року, на окупованій Херсонщині росіяни розривають могили українських військових, щонайменше три тіла вивезли у невідомому напрямку. Згодом на тій же Херсонщині місцеві, аби приховати, хто похований на кладовищі, замазують таблички з іменами болотом або вугіллям. Тим часом лінія фронту на Донеччині невпинно рухається, росіяни щодень просуваються, й питання збереження військових поховань на прифронтових територіях загострюється. 

Що з цим можна зробити, що вже роблять громади сьогодні — читайте в матеріалі Бахмут IN.UA

Військові поховання на прифронтових територіях: в чому проблема

Якщо коротко, то проблема в тому, що росіяни можуть спаплюжити могили двома способами. Якщо вони окупують місто чи населений пункт, то з великою ймовірністю сплюндрують ці могили — як це робили на Херсонщині у селищі Каланчак, викопавши тіла загиблих військових.

Якщо ж місто чи селище страждає від постійних прильотів, то це руйнує такі кладовища. Але заборонити рідним обирати місця поховання самостійно зараз в умовах повномасштабної війни — неможливо.  На державному рівні можливість розпоряджатися цими похованнями не передбачена, тому у разі наближення фронту опіка над кладовищами падає на плечі місцевої влади.

Наприклад, у Мирнограді та Покровську, які зараз знаходяться за лічені кілометри до лінії фронту, теж є Алеї Слави — тут поховані оборонці Донеччини. Ці поховання перебувають на балансі місцевих комунальних підприємств, вони їх утримують та доглядають.

Мирноград: як убезпечують поховання

У коментарі Бахмут IN.UA Мирноградська міська військова адміністрація повідомила, що, аби зберегти поховання, роблять фотофіксацію наявного стану могил. Знімають вони кожне поховання окремо — так, щоб було видно надмогильний пам’ятник, ім’я людини та сектор. Тут варто зазначити, що Мирноград активно обстрілюють й робити навіть таку зйомку небезпечно, але в МВА запевняють, що дотримуються безпекових вимог. Саме ці зібрані фотодані будуть помічними, якщо росіяни зруйнують поховання.

Також у Мирноградській МВА кажуть, що мають узгоджений алгоритм дій, якщо безпекова ситуація погіршиться. Тоді, аби зберегти пам’ятники, їх укріплять мішками з піском — це вбереже їх від куль, уламків чи шрапнелей.

Ми запитали в МВА, чи проводились діалоги з родичами загиблих, щоб дізнатись їхню думку про можливість перепоховання чи тимчасове зняття надгробків, щоб росіяни не змогли ідентифікувати ці поховання як військові. У МВА кажуть, що з родичами говорили, проте вони відмовились.

Опікується станом військового поховання комунальне підприємство “Багатогалузеве об’єднання комунального господарства”.

Покровськ: як убезпечують поховання

У Покровську Алея Слави знаходиться на балансі КП “Покровська ритуальна служба”. Аби убезпечити військові поховання тут, як повідомила нам місцева влада, зараз триває процес фотографування могил з їх прив’язкою до GPS, а на карту вноситься геолокація кожної могили. Прапори та флагштоки з могил військових вже зняли, аби убезпечити їх від ворога. Про те, чи розмовляли з родичами загиблих про можливі варіанти збереження, нам не відповіли.

Дарця Веретюк — волонтерка, дизайнерка та авторка концепції “Пантеону Героїв”, — пояснює, що військові поховання на прифронтових територіях є вразливими через близькість бойових дій.

“У нас немає жодних військових цвинтарів, вони всі є комунальними, цивільними. Місця поховання обирають родичі, вони мають право на встановлення пам’ятників, догляд та будь-які інші дії з місцем останнього спочинку воїна. Тобто, навіть якби держава ініціювала цей процес, вона не має права зобов’язати родичів до перепоховань. Є і виняткові випадки. Наприклад, в Тернополі, розуміючи, що це цивільні похованні й нам якось треба формально узаконити уніфікацію, ця земельна ділянка була виокремлена та вилучена із загальної території комунального цвинтаря цивільних поховань й визначена в межах 6 га, як сектор почесних військових поховань й рішенням міськвиконкому, спираючись на децентралізацію 2019 року, ця ділянка затверджена як така, на якій діють особливі умови поховання ”, — пояснює Дарця Веретюк.

Йдеться про єдину концепцію поховань, родичі самовільно не можуть встановити інший пам’ятник тощо. Це рішення ухвалили на місцевому рівні силами громадськості, але на національному рівні питання не вирішене.

Що з могилами військових на ТОТ?

Ми звернулись до руху “Жовта Стрічка”, аби дізнатись, що відбувається з похованнями на окупованих територіях України.

“По могилах тих, хто загинув в АТО — місцеві як правило доглядають за могилами, прибирають. З одного з херсонських сіл жінка казала, що в них на кладовищі могили ще у 2022 родичі замазували/заклеювали, щоб не було видно згадок про АТО. Просто вугіллям чи землею, щоб росіяни не чіпали могилу”, — кажуть активісти.

Якщо росіяни дізнаються, що в родині хтось служив у ЗСУ, то таких людей “садять на підвал”. Це тортури та катування, психологічні та фізичні.

Що стосується меморіалів, у коментарі нам пояснюють, що, наприклад, на тимчасово окупованій Донеччині “влада” виділяє гроші на те, щоб ці меморіали оновлювати, чистити та додавати проросійські елементи.

“В інших областях не так активно, але в цілому ті, що були прям меморіали повноцінні — в Маріуполі, Мелітополі — то їх одразу росіяни знищили, ще у 2022”, — кажуть активісти.

Що може зробити держава?

Загальне законодавство України не передбачає військових поховань, як ми вже зазначали, відповідно держава не може брати на себе ініціативу по перепохованню тощо.

“Держава мала б ініціювати топозйомку, зокрема зафіксувати геомітки конкретних поховань та здійснити фотофіксацію всіх пам’ятників і вже при критичній ситуації — провести їз демонтаж, аби ворог не міг ідентифікувати місця поховання воїнів, аби вони не нищили цих місць, не переривали їх бульдозерами й так далі. Бо якщо ми забираємо пам’ятники, ми жертвуємо ними, але ми зберігаємо самі місця поховань”, — каже пані Дарця.

Такий підхід дає можливість повернутись до несплюндрованих могил та встановити пам’ятні знаки ще раз — щоб не встановлювати загальні знеособлені меморіали на місцях, де колись були військові поховання.

“Це важка тема для обговорення. Родичі, навіть якщо їм таке запропонувати, вони морально теж не готові до перепоховань. Навіть демонтаж пам’ятників з могил буде проблемою, бо навіть якщо більшість родичів погодилось, а кілька родин ні, ворог ці поховання знайде. І держава не підготувала місце для таких цілей. Тобто, куди ми можемо перепоховати? Де покласти ці тіла? На 12 році війни ми не маємо законодавства, яке б внормувало військові поховання й саме це корінь проблеми”, — додає спікерка.

Яким може бути рішення?

Одним з можливих рішень Дарця Веретюк вважає видачу директиви, аби всі військові поховання пройшли процедуру геолокування. Додамо, що в Покровську місцева влада повідомила, що так й робить, але в Мирнограді вже ні.

“Якщо це небезпечно для цивільних працівників (мінування, обстріли ітд), то розпорядитись, аби це робили дислоковані на місці військові”, – каже вона.

Алгоритм, за яким може працювати громада, може стати наступним:

• сім’ї родини об’єднуються; 
• пишуть звернення на будь-яке інше місто, аби знайти місце для перепоховання;
• підкріплюють це медійно. 

Але тут виникає інша проблема, і це ціна за логістику. Ми звернулись до кількох ритуальних служб у різних містах, щоб дізнатись приблизну ціну такого перепоховання. У коментарі нам підтвердили, що перепоховання в теорії можливі, але не з тих міст, які вже активно обстрілюються, ціни не назвали — пояснивши це тим, що все вираховується індивідуально, в залежності від складності тої ж логістики. Й власне, платити за це будуть родичі у приватному порядку.

Й навіть в тому випадку залишається більше питань, ніж відповідей, бо які саме міста мають ресурси та головне бажання для цього процесу — невідомо. Зі свого боку, на рівні держави у нас зараз досі не розв’язане питання Національного військового кладовища, не кажучи вже про перепоховання з прифронтових зон.

Перепоховання

Є одиночні випадки, коли вже нащадки загиблих ініціюють процес перепоховання за власні кошти. Так було, наприклад, з Данилом Шумаком — останки воїна УПА, який спочивав у Покровську, було перепоховано у Львові. Шумука перепоховали на Полі почесних поховань Личаківського цвинтаря.

“У Покровську все горить і вибухає. Данило Шумук – гідний такого поховання і ніде немає такого Пантеону, як у Львові. Я всі організаційні речі погоджувала з ініціаторами перепоховання, українськими істориками, які захищають зараз Україну. Для мене це важливий день, наче б мала відчувати сум, а я духовно втішена, що він буде тут і його могилу не зруйнують окупанти”, – каже онучка Данила Шумука Ніна Калач в коментарі Радіо. Свобода.

Ми також звернулись до Українського інституту національної пам’яті, щоб дізнатись, чи є в його компетенції процес перепоховання. 

“Питання збереження військових поховань, зокрема на прифронтових територіях, належить до компетенції місцевих органів самоврядування та відповідних комунальних служб. Український інститут національної пам’яті, своєю чергою, займається питаннями меморіалізації, дослідженням історичних аспектів, збереженням національної пам’яті та нормативно-правовою підтримкою в цій сфері”, — повідомили нам в коментарі.

Попри те, на думку авторки “Пантеону Героїв”, якщо все ж хоча б одна прифронтова громада в Україні ініціює процес перепоховання, то їй нададуть місце для цього в інших регіонах, і саме це стане рушійним прецедентом для держави, аби почати працювати в цьому напрямку, бо така наша реальність сьогодні.

Читайте також:

• Пам’ять для Бахмута: чи потрібні меморіали для загиблих військових та цивільних. Розпитали авторку концепції “Пантеону Героїв”
• Як у Вільногірській громаді автоматично надають званняпочесного громадянина загиблим військовим. Чи можливо це для Бахмута
• “Повертаємо загублені душі додому”: як відбувається ексгумація тіл на ДОТ та лінії фронту

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

21 травня в Києві пройшла конференція “(Де)окуповані та прифронтові громади на шляху до відновлення: інституційні рішення”. Захід організовано за сприяння Міжнародного фонду “Відродження” як частину системної роботи зі створення діалогу між органами влади, місцевим самоврядуванням і громадянським суспільством. Формат заходу був спрямований на обговорення підходів до відновлення деокупованих і прифронтових територій, а також вироблення інституційних рішень, які дозволять громадам краще реагувати на виклики. З подібними ініціативами фонд працює не перший рік, і стабільність цієї підтримки є суттєвим фактором у довгостроковому плануванні.

Як заходи організовані Міжнародним фондом “Відродження” сприяють налагодженню довіри — розповіли виконавчий директор Міжнародного фонду “Відродження” Олександр Сушко, директор програми “Демократія й належне врядування” Міжнародного фонду “Відродження” Олексій Орловський. Про важливість заходу також розповів Олександр Ярема, держсекретар Кабміну та співголова Координаційної ради з питань реалізації в Україні Ініціативи «Партнерство “Відкритий Уряд”»

Примітка. Конференція відбулась за сприяння Міністерства розвитку громад та територій України, Комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування, Асоціації сприяння самоорганізації  населення, Центру політико-правових реформ (ЦППР), Платформи “Громадянське суспільство”, Громадської організації “Асоціація “Відродження та розвиток”, Міжнародного  фонду “Відродження”.

Міжнародний Фонд “Відродження”: як будувати міст довіри між громадою та владою

Міжнародний Фонд “Відродження” продовжує системну роботу, спрямовану на налагодження взаєморозуміння між представниками державної влади, місцевого самоврядування та громадянського суспільства. Одним з ключових напрямів діяльності залишається підтримка подій, які стають платформою для діалогу в умовах, коли цей діалог є особливо необхідним — у прифронтових і деокупованих громадах.

“Цей досвід вже має велику історію. Ми сподіваємось, що зможемо покращити наші політичні рішення та підходи. Хотіли би бачити ширше коло людей, розуміючи, які виклики в частині кваліфікованого людського потенціалу зараз ми маємо на теренах, які прилеглі до бойових дій, чи були деокуповані та зазнають зараз втрат. Розуміємо, що якогось єдиного та унікального рецепта тут немає”, — зазначає виконавчий директор Міжнародного фонду “Відродження” Олександр Сушко.

У нинішніх умовах організація таких заходів — це не просто обговорення, а спроба сформулювати прикладні рішення, адаптовані до українських реалій. Як підкреслює пан Сушко, міжнародних аналогів подібних ситуацій, які можна було б безпосередньо використати, фактично не існує.

“Не можна сказати, що ось уже є хтось, хто розв’язував такі задачі. Ніхто їх в такому обсязі не вирішував, тому нам доводиться самостійно намацувати шлях для того, щоб не дати перетворити наші громади, які зачепила війна у сіру зону, в якій не буде життя”, — аргументує він.

У цьому контексті ключовим залишається співпраця всіх рівнів влади, як центральної, так і місцевої, включно з військовими адміністраціями — у тісному контакті з громадянським суспільством. Без цього налагодити ефективне відновлення територій буде неможливо.

“Міжнародний Фонд “Відродження” працює у цій темі свідомо, це є частина нашої стратегії: допомогти впровадити ті шляхи рішень, які дадуть нам зберегти людський капітал, економічний ресурс та напрацювати той унікальний досвід виживання у розвитку”, — резюмує Олександр Сушко.

Ключова тема

Конференцію «(Де)окуповані та прифронтові громади на шляху до відновлення: інституційні рішення» провели у рамках ініціативи «Тиждень відкритого уряду», у столиці. Подія об’єднала представників центральної та місцевої влади, громадських ініціатив, експертів, щоб разом визначити шляхи подальшого розвитку територій, які зазнали впливу бойових дій чи залишаються поблизу лінії фронту.

“Це глобальний тиждень, який об’єднує партнерів, ініціативи, державу, громадські організації в проведенні різних публічних заходів, які демонструють прагнення діяти прозоро та бути відкритими до співпраці з громадою та відповідальними перед суспільством. Україна вже 14 років є членом цієї ініціативи, це приклад, який надихає”, — каже Олександр Ярема, виконавчий директор Міжнародного фонду “Відродження”.

У своїй промові Олександр Ярема нагадав про ініціативи, що стали результатом співпраці держави з громадянським суспільством, зокрема системи “Прозорро” та “Прозорро.Продажі”. Вони стали прикладами ефективного управління на принципах прозорості.

Сьогодні до ініціативи долучаються й громади на місцях. Через OGP Local – Ukrainian Resilience уже шість громад беруть активну участь у розбудові відкритого уряду на локальному рівні.

“Попри важкі обставини прифронтові громади та громади, які розташовані близько з лінією фронту демонструють стійкість, відповідальність, ініціативність у своїй роботі, у питаннях демократичного врядування та залучення громадян до прийняття рішень. Цінно для нас, що серед таких громад й Донеччина й Херсонщина та інші”, — наголошує пан Ярема.

Учасники конференції мали можливість обговорити не лише питання співпраці, а й пошук інституційних рішень, які дозволять громадам стабільно функціонувати в умовах невизначеності. Йдеться про безпекові аспекти, забезпечення базових послуг, а також про перегляд та удосконалення нормативної бази в частині роботи органів влади на територіях із військовими адміністраціями.

“Довіра громадян починається зі звичайних робочих процесів. Відкриті інституції, що ведуть діалог з людьми залучають їх до ухвалення рішень й звітують про свою діяльність. Це не лише ознака сучасного врядування, але й фундамент сильної держави”, — додає Олександр Ярема.

За його словами, участь громадян в ухваленні рішення — це не просто формальність, а стратегічна потреба. Саме ця співпраця допомогла Україні вистояти в перші тижні повномасштабного вторгнення й продовжує сприяти стійкості країни сьогодні.

Важливим є й розвиток публічного повноцінного діалогу органів влади, громадян, інститутів громадянського суспільства та поширення таких ефективних практик громадянської участі. Адже це важливо для України й в контексті руху до європейської спільноти і є нашими євроінтеграційними зобов’язаннями.

“Дуже важливого з боку секретаріату Кабінету Міністрів розвивати відкритість і участь на всіх рівнях. У минулому році Верховна Рада ухвалила закон “Про публічні консультації”, який створює правові основи для залучення громадян до політики на центральному та місцевому рівнях. Ми зараз працюємо над довгим планом дій ініціативи “Відкритий Уряд” і це також хороший інструмент для взаємодії держави та органів місцевого самоврядування”, — додає пан Ярема.

У межах конференції учасники та гості звернули увагу на ті теми, які досі залишаються чутливими, однак потребують обговорення вже сьогодні. Подібні майданчики якраз і створені для того, щоб ці непрості питання отримували своє місце в публічному діалозі, а не відкладалися на потім.

Йдеться, зокрема, про майбутнє проведення виборів на деокупованих та прифронтових територіях, а також про механізми компенсацій за зруйноване або пошкоджене майно громадян. Обидві теми мають вагоме суспільне значення та безпосередньо стосуються мільйонів українців, які постраждали внаслідок війни.

Формування рішень у цих сферах потребує виваженого підходу, широкого залучення представників громад, експертного середовища та державних інституцій. І саме завдяки ініціативам, підтриманим такими фондами, як Міжнародний фонд “Відродження”, вдається створювати простір, де складні питання можна обговорювати відкрито та предметно, з повагою до реалій і викликів, з якими стикається країна під час війни.

Вибори та права громад – чому це важливо навіть зараз

Попри те, що наразі вибори не на часі, у довгостроковій перспективі це питання вже зараз потребує обговорення. Як відзначив перший заступник Голови Верховної Ради України Олександр Корнієнко, значна частина територій, прилеглих до бойових дій, поступово втрачає спроможність до повноцінного життя через постійні загрози. Однак у міжнародному вимірі Україна вже стикається з питанням: яким чином буде забезпечено право на голосування на таких територіях після завершення активної фази війни. 

Корнієнко наголошує, що досвід, який нині напрацьовує Україна, може стати унікальним для світу, адже глобальні безпекові виклики стають реальністю і для інших країн. Однак перед цим українське суспільство має усвідомити: питання виборів на прифронтових територіях — це спільна відповідальність, а не виключно справа окремих громад.

“Коли мова зайде про вибори, у більшій частині громад збережеться воєнний стан. Безпека може бути (ред. безпекові умови для проведення виборів), але людей там може не бути. Нам треба визначитися всім суспільством це не питання цих громад, це питання до всього суспільства: “Чи готові ми до того, що будуть громади, у яких три мільйони людей обирає мера, а в якогось 100 людей”, — пояснює Олександр Корнієнко.

Крім всього іншого, після війни треба знайти правильні механізми участі громадськості на прифронтових територіях, адже стандартні механізми тут не працюватимуть. 

Разом із тим, повернення людей у звільнені або прифронтові населені пункти неможливе без розв’язання питання житла. Значна частина внутрішньо переміщених осіб наразі позбавлена можливості отримати компенсацію за зруйноване майно — насамперед на тимчасово окупованих територіях. Це ще один приклад, коли співпраця між центральною владою, парламентом та урядовими структурами має виняткове значення. Цю тему комунікувала Олена Шуляк, Голова Комітету з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування.

Олена Шуляк пояснює, що на законодавчому рівні по пошкодженому й зруйнованому житлу Комітет передбачив всі можливі механізми  для відшкодування й навіть на ТОТ. Наразі запуском цих механізмів займаються у Міністерстві розвитку громад й територій, 

“2023 рік ви пам’ятаєте так? Тоді ми говорили про Мелітопольський експеримент. Зараз технічні засоби надають можливість чітко зафіксувати де на ТОТ є руйнування, коли воно було, тип пошкодження. Моя особиста позиція ми повинні цей Мелітопольський експеримент і на Маріуполь і на Бахмут і на громади прифронтові де неможливо з погляду безпеки працювати 24/7 комісіям. Тут потрібно допомога уряду, бо якби парламент не хотів, як би ми не старалися з Сергієм Козирєвим, у нас самих нічого не вийде, бо ми все прописали й зафіксували й ухвалили”, — пояснює Олена Шуляк.

Вона додає, що поданий законопроєкт 11444 стосується зруйнованих населених пунктів. Згідно з ним, якщо житловий фонд у громаді зруйнований на понад 70%, то люди будуть отримують компенсацію без виїзду комісії, а все це житло прирівнюється до знищеного.

“Законопроєкт розглядатиме парламент, але без підтримки уряду у  таких питаннях, ми не можемо бути максимально ефективними”, — каже Шуляк.

Зустріч представників місцевого самоврядування, з Сумщини, Київщини, Донеччини  та інших областей, з центральною владою на одному майданчику стала важливим прикладом змістовного діалогу. Саме в таких форматах учасники можуть почути одне одного, узгодити бачення подальших дій і забезпечити реальну основу для ухвалення рішень, які матимуть довготривалі наслідки.

Завдяки послідовній підтримці подібних ініціатив, включно з тими, що реалізуються за сприяння Міжнародного фонду “Відродження”, вдається утримувати зв’язок між державними інституціями та громадами, і в складних умовах формувати майбутнє, в якому головну роль відіграє довіра до влади.

Чому діалог має відбуватись публічно

Конференції, подібні до тієї, що відбулася у рамках “Тижня відкритого уряду”, відіграють набагато важливішу роль, ніж просто професійні дискусії. Вони є необхідною платформою для відвертого обміну думками, усвідомлення реальних викликів та пошуку спільних рішень, особливо у питанні відновлення деокупованих і прифронтових територій.

Як зазначає Олексій Орловський, директор програми “Демократія й належне врядування” Міжнародного фонду “Відродження”, суспільству потрібно більше уваги приділяти майбутньому, і це не лише в контексті відбудови інфраструктури, а насамперед інституцій. Формування стійких місцевих органів влади, які здатні забезпечити стабільне життя громад, стане ключовим викликом у післявоєнний період.

“На мій погляд, тематика прифронтових й деокупованих громад в інформаційному полі досить специфічно висвітлюється. Це питання насамперед пов’язане з евакуацією та обстрілами, руйнуваннями тощо. Ми дуже мало говоримо про те, що має прийти після того, як наступить мир і після того, як ми деокупуємо ці території. Потрібно говорити про це публічно й шукати проблемні точки. Ця конференція про питання інституційного відновлення, це не про умовні стіни, про дахи про надання можливо якихось побутових послуг тощо. Ми говоримо про те як на цих територіях мають функціонувати інституції, ОМС на перспективу”, — пояснює Олексій Орловський.

Він наголошує, що сьогодні треба говорити, як залучати людей до ухвалення рішень та робити так, щоб голос громадянського суспільства був почутий представниками влади.

“Ця конференція приклад того, що ми намагаємося зібрати всіх представників сторін, аби проговорити проблемні моменти та визначати шляхи подальшого руху”, — каже директор програми “Демократія й належне врядування Міжнародного фонду “Відродження”.

Вже сьогодні є дослідження нам яким більше, ніж два роки працює аналітична група, це 4 громадські організації, які за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” проводять необхідну аналітику. Це:

• Асоціація сприяння самоорганізації населення Центр політико-правових реформ;
• Громадська ініціатива Луганщини;
•  “Асоціація “Відродження та розвиток”. 

Навіть при формуванні цього консорціуму Міжнародний фонд  “Відродження” залучив як представників аналітичних центрів національного рівня, так й представників місцевих організацій.

“Ця аналітика, яка вже значною мірою покладена у розробку певних законопроєктів на цю тему. Зокрема, говоримо про закон про цивільно військові адміністрації. Говоримо про певні зміни до нашого законодавства про правовий стан у час воєнного стану. Це якраз те, на що ми, сподіваюсь ми зможемо вийти. Й надалі з органами державної влади працювати над удосконаленням законодавства у цій сфері”, — каже Олексій Орловський.

Олена Головкіна, керівниця проєкту  громадської організації “Асоціація Відродження та Розвиток”, представниця Консорціуму організаторів конференції наголошує, що сьогодні їх організація продовжує працювати над рішенням та посиленням спроможності активістів українського сходу впливати на процеси відновлення регіонів та підтримки Циклу заходів Студії Сходу,  дозволяє обговорити важливі теми для майбутнього спільноти й сформувати власну позицію:

“Наші партнери зробили велику роботу у напрямках: це адміністративний устрій, публічне адміністрування, це кадри, які можуть нам знадобитися після відновлення і 4 — це саме громадська участь”.

Вона додає, що саме таке обговорення дає можливість рухатися далі.

На завершення дискусії Наталя Петренко, яка очолює Шульгинську ТГ на Луганщині, наголосила, що саме подібні заходи дозволяють говорити відкрито й предметно про реальні потреби громад. І хоча мова часто йде про складні процеси, в їх основі завжди мають бути люди: їхнє повернення, участь і довіра.

Публічний діалог між владою та суспільством — це не елемент формальності. Це передумова сильного місцевого самоврядування, яке здатне діяти у мирний час і в умовах кризи. Саме завдяки системній роботі Міжнародного фонду “Відродження” вдається підтримувати ці процеси, забезпечуючи сталість та ефективність інституційних рішень на рівні громад.

“Сьогодні на панелі був приклад діалогу і конструктиву. Я вважаю, що це місток. В контексті відновлення — це лише про будівлі й дахи та газопроводи, це про людей, про інституційну спроможність держави організовувати правильний підхід до управління, повернення до місцевого самоврядування, відновлення довіри та людського капіталу, – підсумовує пані Наталя.

До теми:

• Хто має ініціювати діалог у громадах? Досвід Святогірська та питання Бахмута
• ТОП-5 пропозицій для збереження ідентичності українського Сходу
• Влада та громадськість: як вони можуть співпрацювати (ВІДЕО)

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У грудні 2024 року Верховна Рада ухвалила законопроєкт №11161. Цей закон передбачає право на компенсацію для переселенців і переселенок, які мають зруйноване житло на окупованих територіях. Однак до сьогодні закон так і не запрацював. Для набуття чинності необхідний підпис Президента України.

Про можливість ухвалення закону №11161 та виклики в реалізації механізму виплат за житло на ТОТ у коментарі редакції Бахмут IN.UA розповіла народна депутатка, очільниця партії “Слуга народу” Олена Шуляк.

Чому не працює закон №11161 про компенсацію за житло на ТОТ

19 грудня Верховна Рада ухвалила законопроєкт №11161. Наразі цей законопроєкт є єдиним механізмом компенсацій житла для людей, чиє майно залишилось в окупації. Однак він так і не запрацював. Після ухвалення Верховною Радою документ передали на підпис до Президента України, та очільник держави так його і не підписав.

Очільниця партії “Слуга народу” Олена Шуляк вважає, що головним викликом для реалізації закону є відсутність фінансування. Для його роботи потрібні трильйони гривень, яких у держави немає. Наразі коштів не вистачає навіть на ті заяви, які вже подані, не кажучи про можливі в майбутньому заяви за житло на ТОТ. Тому людям, чиє майно лишилось в окупації, не хочуть давати порожніх обіцянок.

“Є статистика: програма “єВідновлення” працює вже третій рік і за цей час ми витратили 25 мільярдів гривень. У нас зараз є допомога наших міжнародних партнерів: Світового банку, Банку розвитку Ради Європи. В цьому році Світовий банк підписав новий контракт з Урядом на 84 мільйони доларів і Банк розвитку Ради Європи — на 100 мільйонів євро. Але цих грошей все одно недостатньо для того, щоб вирішити навіть питання тих заяв, які сьогодні подані на компенсації. Якщо ми говоримо про 11161, а він стосується не тільки зруйнованого, а й пошкодженого житла і всього житла, яке знаходиться на тимчасово окупованих територіях, то в мене питання — чи знаємо ми, з яких джерел можна буде отримати трильйони гривень для таких компенсацій. Мені здається дуже страшно давати людям надію, а потім не виконувати взяті на себе зобов’язання”, — зауважила Олена Шуляк.

Вирішення цієї проблеми народна депутатка бачить у передачі Україні заморожених російських активів. Ці кошти можна було б направити на відшкодування за втрачене житло.

“Ми коли розпочинали “єВідновлення” перші гроші, які надходили в Фонд ліквідації наслідків збройної агресії, це були гроші російського “сбербанку”, який працював в Україні. Звідти ми забрали перші 17 мільярдів гривень і ці гроші пішли якраз на компенсації. Було би дуже справедливо, якби заморожені російські активи і доходи з цих активів були чітко перенаправлені на вирішення цього житлового питання. Якби ми чітко розуміли, що ми забезпечені грошима для того, щоб зробити такі компенсації, ми б з вами говорили в більш позитивному руслі. Загалом закон 11161 хороший, але він, на жаль, дуже популістський. Принаймні до того часу, поки не будуть знайдені кошти, щоб виплачувати такі компенсації”, — зазначила Олена Шуляк.

Нагадаємо, що у травні редакція Бахмут IN.UA проводила прямий ефір з ініціатором законопроєкту №11161 Аркадієм Петросяном. Щоб буде далі із законом і чи є важелі впливу для його підписання, читайте в нашому матеріалі.

Читайте також:

• Скільком бахмутянам призупинили розгляд заяви про компенсацію за зруйноване майно
• Бахмутяни можуть отримати допомогу з подачею заяви до міжнародного Реєстру збитків: куди звертатися
• Компенсація за житло: яку суму виділила українцям Рада Європи

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!