Літо 2024 року, на окупованій Херсонщині росіяни розривають могили українських військових, щонайменше три тіла вивезли у невідомому напрямку. Згодом на тій же Херсонщині місцеві, аби приховати, хто похований на кладовищі, замазують таблички з іменами болотом або вугіллям. Тим часом лінія фронту на Донеччині невпинно рухається, росіяни щодень просуваються, й питання збереження військових поховань на прифронтових територіях загострюється.
Що з цим можна зробити, що вже роблять громади сьогодні — читайте в матеріалі Бахмут IN.UA
Військові поховання на прифронтових територіях: в чому проблема
Якщо коротко, то проблема в тому, що росіяни можуть спаплюжити могили двома способами. Якщо вони окупують місто чи населений пункт, то з великою ймовірністю сплюндрують ці могили — як це робили на Херсонщині у селищі Каланчак, викопавши тіла загиблих військових.
Якщо ж місто чи селище страждає від постійних прильотів, то це руйнує такі кладовища. Але заборонити рідним обирати місця поховання самостійно зараз в умовах повномасштабної війни — неможливо. На державному рівні можливість розпоряджатися цими похованнями не передбачена, тому у разі наближення фронту опіка над кладовищами падає на плечі місцевої влади.
Наприклад, у Мирнограді та Покровську, які зараз знаходяться за лічені кілометри до лінії фронту, теж є Алеї Слави — тут поховані оборонці Донеччини. Ці поховання перебувають на балансі місцевих комунальних підприємств, вони їх утримують та доглядають.
Мирноград: як убезпечують поховання
У коментарі Бахмут IN.UA Мирноградська міська військова адміністрація повідомила, що, аби зберегти поховання, роблять фотофіксацію наявного стану могил. Знімають вони кожне поховання окремо — так, щоб було видно надмогильний пам’ятник, ім’я людини та сектор. Тут варто зазначити, що Мирноград активно обстрілюють й робити навіть таку зйомку небезпечно, але в МВА запевняють, що дотримуються безпекових вимог. Саме ці зібрані фотодані будуть помічними, якщо росіяни зруйнують поховання.
Також у Мирноградській МВА кажуть, що мають узгоджений алгоритм дій, якщо безпекова ситуація погіршиться. Тоді, аби зберегти пам’ятники, їх укріплять мішками з піском — це вбереже їх від куль, уламків чи шрапнелей.
Ми запитали в МВА, чи проводились діалоги з родичами загиблих, щоб дізнатись їхню думку про можливість перепоховання чи тимчасове зняття надгробків, щоб росіяни не змогли ідентифікувати ці поховання як військові. У МВА кажуть, що з родичами говорили, проте вони відмовились.
Опікується станом військового поховання комунальне підприємство “Багатогалузеве об’єднання комунального господарства”.
Покровськ: як убезпечують поховання
У Покровську Алея Слави знаходиться на балансі КП “Покровська ритуальна служба”. Аби убезпечити військові поховання тут, як повідомила нам місцева влада, зараз триває процес фотографування могил з їх прив’язкою до GPS, а на карту вноситься геолокація кожної могили. Прапори та флагштоки з могил військових вже зняли, аби убезпечити їх від ворога. Про те, чи розмовляли з родичами загиблих про можливі варіанти збереження, нам не відповіли.
Дарця Веретюк — волонтерка, дизайнерка та авторка концепції “Пантеону Героїв”, — пояснює, що військові поховання на прифронтових територіях є вразливими через близькість бойових дій.
“У нас немає жодних військових цвинтарів, вони всі є комунальними, цивільними. Місця поховання обирають родичі, вони мають право на встановлення пам’ятників, догляд та будь-які інші дії з місцем останнього спочинку воїна. Тобто, навіть якби держава ініціювала цей процес, вона не має права зобов’язати родичів до перепоховань. Є і виняткові випадки. Наприклад, в Тернополі, розуміючи, що це цивільні похованні й нам якось треба формально узаконити уніфікацію, ця земельна ділянка була виокремлена та вилучена із загальної території комунального цвинтаря цивільних поховань й визначена в межах 6 га, як сектор почесних військових поховань й рішенням міськвиконкому, спираючись на децентралізацію 2019 року, ця ділянка затверджена як така, на якій діють особливі умови поховання ”, — пояснює Дарця Веретюк.
Йдеться про єдину концепцію поховань, родичі самовільно не можуть встановити інший пам’ятник тощо. Це рішення ухвалили на місцевому рівні силами громадськості, але на національному рівні питання не вирішене.
Що з могилами військових на ТОТ?
Ми звернулись до руху “Жовта Стрічка”, аби дізнатись, що відбувається з похованнями на окупованих територіях України.
“По могилах тих, хто загинув в АТО — місцеві як правило доглядають за могилами, прибирають. З одного з херсонських сіл жінка казала, що в них на кладовищі могили ще у 2022 родичі замазували/заклеювали, щоб не було видно згадок про АТО. Просто вугіллям чи землею, щоб росіяни не чіпали могилу”, — кажуть активісти.
Якщо росіяни дізнаються, що в родині хтось служив у ЗСУ, то таких людей “садять на підвал”. Це тортури та катування, психологічні та фізичні.
Що стосується меморіалів, у коментарі нам пояснюють, що, наприклад, на тимчасово окупованій Донеччині “влада” виділяє гроші на те, щоб ці меморіали оновлювати, чистити та додавати проросійські елементи.
“В інших областях не так активно, але в цілому ті, що були прям меморіали повноцінні — в Маріуполі, Мелітополі — то їх одразу росіяни знищили, ще у 2022”, — кажуть активісти.
Що може зробити держава?
Загальне законодавство України не передбачає військових поховань, як ми вже зазначали, відповідно держава не може брати на себе ініціативу по перепохованню тощо.
“Держава мала б ініціювати топозйомку, зокрема зафіксувати геомітки конкретних поховань та здійснити фотофіксацію всіх пам’ятників і вже при критичній ситуації — провести їз демонтаж, аби ворог не міг ідентифікувати місця поховання воїнів, аби вони не нищили цих місць, не переривали їх бульдозерами й так далі. Бо якщо ми забираємо пам’ятники, ми жертвуємо ними, але ми зберігаємо самі місця поховань”, — каже пані Дарця.
Такий підхід дає можливість повернутись до несплюндрованих могил та встановити пам’ятні знаки ще раз — щоб не встановлювати загальні знеособлені меморіали на місцях, де колись були військові поховання.
“Це важка тема для обговорення. Родичі, навіть якщо їм таке запропонувати, вони морально теж не готові до перепоховань. Навіть демонтаж пам’ятників з могил буде проблемою, бо навіть якщо більшість родичів погодилось, а кілька родин ні, ворог ці поховання знайде. І держава не підготувала місце для таких цілей. Тобто, куди ми можемо перепоховати? Де покласти ці тіла? На 12 році війни ми не маємо законодавства, яке б внормувало військові поховання й саме це корінь проблеми”, — додає спікерка.
Яким може бути рішення?
Одним з можливих рішень Дарця Веретюк вважає видачу директиви, аби всі військові поховання пройшли процедуру геолокування. Додамо, що в Покровську місцева влада повідомила, що так й робить, але в Мирнограді вже ні.
“Якщо це небезпечно для цивільних працівників (мінування, обстріли ітд), то розпорядитись, аби це робили дислоковані на місці військові”, – каже вона.
Алгоритм, за яким може працювати громада, може стати наступним:
- сім’ї родини об’єднуються;
- пишуть звернення на будь-яке інше місто, аби знайти місце для перепоховання;
- підкріплюють це медійно.
Але тут виникає інша проблема, і це ціна за логістику. Ми звернулись до кількох ритуальних служб у різних містах, щоб дізнатись приблизну ціну такого перепоховання. У коментарі нам підтвердили, що перепоховання в теорії можливі, але не з тих міст, які вже активно обстрілюються, ціни не назвали — пояснивши це тим, що все вираховується індивідуально, в залежності від складності тої ж логістики. Й власне, платити за це будуть родичі у приватному порядку.
Й навіть в тому випадку залишається більше питань, ніж відповідей, бо які саме міста мають ресурси та головне бажання для цього процесу — невідомо. Зі свого боку, на рівні держави у нас зараз досі не розв’язане питання Національного військового кладовища, не кажучи вже про перепоховання з прифронтових зон.
Перепоховання
Є одиночні випадки, коли вже нащадки загиблих ініціюють процес перепоховання за власні кошти. Так було, наприклад, з Данилом Шумаком — останки воїна УПА, який спочивав у Покровську, було перепоховано у Львові. Шумука перепоховали на Полі почесних поховань Личаківського цвинтаря.
“У Покровську все горить і вибухає. Данило Шумук – гідний такого поховання і ніде немає такого Пантеону, як у Львові. Я всі організаційні речі погоджувала з ініціаторами перепоховання, українськими істориками, які захищають зараз Україну. Для мене це важливий день, наче б мала відчувати сум, а я духовно втішена, що він буде тут і його могилу не зруйнують окупанти”, – каже онучка Данила Шумука Ніна Калач в коментарі Радіо. Свобода.
Ми також звернулись до Українського інституту національної пам’яті, щоб дізнатись, чи є в його компетенції процес перепоховання.
“Питання збереження військових поховань, зокрема на прифронтових територіях, належить до компетенції місцевих органів самоврядування та відповідних комунальних служб. Український інститут національної пам’яті, своєю чергою, займається питаннями меморіалізації, дослідженням історичних аспектів, збереженням національної пам’яті та нормативно-правовою підтримкою в цій сфері”, — повідомили нам в коментарі.
Попри те, на думку авторки “Пантеону Героїв”, якщо все ж хоча б одна прифронтова громада в Україні ініціює процес перепоховання, то їй нададуть місце для цього в інших регіонах, і саме це стане рушійним прецедентом для держави, аби почати працювати в цьому напрямку, бо така наша реальність сьогодні.
Читайте також:
- Пам’ять для Бахмута: чи потрібні меморіали для загиблих військових та цивільних. Розпитали авторку концепції “Пантеону Героїв”
- Як у Вільногірській громаді автоматично надають званняпочесного громадянина загиблим військовим. Чи можливо це для Бахмута
- “Повертаємо загублені душі додому”: як відбувається ексгумація тіл на ДОТ та лінії фронту
Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!
