Літо 2024 року, на окупованій Херсонщині росіяни розривають могили українських військових, щонайменше три тіла вивезли у невідомому напрямку. Згодом на тій же Херсонщині місцеві, аби приховати, хто похований на кладовищі, замазують таблички з іменами болотом або вугіллям. Тим часом лінія фронту на Донеччині невпинно рухається, росіяни щодень просуваються, й питання збереження військових поховань на прифронтових територіях загострюється. 

Що з цим можна зробити, що вже роблять громади сьогодні — читайте в матеріалі Бахмут IN.UA

Військові поховання на прифронтових територіях: в чому проблема

Якщо коротко, то проблема в тому, що росіяни можуть спаплюжити могили двома способами. Якщо вони окупують місто чи населений пункт, то з великою ймовірністю сплюндрують ці могили — як це робили на Херсонщині у селищі Каланчак, викопавши тіла загиблих військових.

Якщо ж місто чи селище страждає від постійних прильотів, то це руйнує такі кладовища. Але заборонити рідним обирати місця поховання самостійно зараз в умовах повномасштабної війни — неможливо.  На державному рівні можливість розпоряджатися цими похованнями не передбачена, тому у разі наближення фронту опіка над кладовищами падає на плечі місцевої влади.

Наприклад, у Мирнограді та Покровську, які зараз знаходяться за лічені кілометри до лінії фронту, теж є Алеї Слави — тут поховані оборонці Донеччини. Ці поховання перебувають на балансі місцевих комунальних підприємств, вони їх утримують та доглядають.

Мирноград: як убезпечують поховання

У коментарі Бахмут IN.UA Мирноградська міська військова адміністрація повідомила, що, аби зберегти поховання, роблять фотофіксацію наявного стану могил. Знімають вони кожне поховання окремо — так, щоб було видно надмогильний пам’ятник, ім’я людини та сектор. Тут варто зазначити, що Мирноград активно обстрілюють й робити навіть таку зйомку небезпечно, але в МВА запевняють, що дотримуються безпекових вимог. Саме ці зібрані фотодані будуть помічними, якщо росіяни зруйнують поховання.

Також у Мирноградській МВА кажуть, що мають узгоджений алгоритм дій, якщо безпекова ситуація погіршиться. Тоді, аби зберегти пам’ятники, їх укріплять мішками з піском — це вбереже їх від куль, уламків чи шрапнелей.

Ми запитали в МВА, чи проводились діалоги з родичами загиблих, щоб дізнатись їхню думку про можливість перепоховання чи тимчасове зняття надгробків, щоб росіяни не змогли ідентифікувати ці поховання як військові. У МВА кажуть, що з родичами говорили, проте вони відмовились.

Опікується станом військового поховання комунальне підприємство “Багатогалузеве об’єднання комунального господарства”.

Покровськ: як убезпечують поховання

У Покровську Алея Слави знаходиться на балансі КП “Покровська ритуальна служба”. Аби убезпечити військові поховання тут, як повідомила нам місцева влада, зараз триває процес фотографування могил з їх прив’язкою до GPS, а на карту вноситься геолокація кожної могили. Прапори та флагштоки з могил військових вже зняли, аби убезпечити їх від ворога. Про те, чи розмовляли з родичами загиблих про можливі варіанти збереження, нам не відповіли.

Дарця Веретюк — волонтерка, дизайнерка та авторка концепції “Пантеону Героїв”, — пояснює, що військові поховання на прифронтових територіях є вразливими через близькість бойових дій.

“У нас немає жодних військових цвинтарів, вони всі є комунальними, цивільними. Місця поховання обирають родичі, вони мають право на встановлення пам’ятників, догляд та будь-які інші дії з місцем останнього спочинку воїна. Тобто, навіть якби держава ініціювала цей процес, вона не має права зобов’язати родичів до перепоховань. Є і виняткові випадки. Наприклад, в Тернополі, розуміючи, що це цивільні похованні й нам якось треба формально узаконити уніфікацію, ця земельна ділянка була виокремлена та вилучена із загальної території комунального цвинтаря цивільних поховань й визначена в межах 6 га, як сектор почесних військових поховань й рішенням міськвиконкому, спираючись на децентралізацію 2019 року, ця ділянка затверджена як така, на якій діють особливі умови поховання ”, — пояснює Дарця Веретюк.

Йдеться про єдину концепцію поховань, родичі самовільно не можуть встановити інший пам’ятник тощо. Це рішення ухвалили на місцевому рівні силами громадськості, але на національному рівні питання не вирішене.

Що з могилами військових на ТОТ?

Ми звернулись до руху “Жовта Стрічка”, аби дізнатись, що відбувається з похованнями на окупованих територіях України.

“По могилах тих, хто загинув в АТО — місцеві як правило доглядають за могилами, прибирають. З одного з херсонських сіл жінка казала, що в них на кладовищі могили ще у 2022 родичі замазували/заклеювали, щоб не було видно згадок про АТО. Просто вугіллям чи землею, щоб росіяни не чіпали могилу”, — кажуть активісти.

Якщо росіяни дізнаються, що в родині хтось служив у ЗСУ, то таких людей “садять на підвал”. Це тортури та катування, психологічні та фізичні.

Що стосується меморіалів, у коментарі нам пояснюють, що, наприклад, на тимчасово окупованій Донеччині “влада” виділяє гроші на те, щоб ці меморіали оновлювати, чистити та додавати проросійські елементи.

“В інших областях не так активно, але в цілому ті, що були прям меморіали повноцінні — в Маріуполі, Мелітополі — то їх одразу росіяни знищили, ще у 2022”, — кажуть активісти.

Що може зробити держава?

Загальне законодавство України не передбачає військових поховань, як ми вже зазначали, відповідно держава не може брати на себе ініціативу по перепохованню тощо.

“Держава мала б ініціювати топозйомку, зокрема зафіксувати геомітки конкретних поховань та здійснити фотофіксацію всіх пам’ятників і вже при критичній ситуації — провести їз демонтаж, аби ворог не міг ідентифікувати місця поховання воїнів, аби вони не нищили цих місць, не переривали їх бульдозерами й так далі. Бо якщо ми забираємо пам’ятники, ми жертвуємо ними, але ми зберігаємо самі місця поховань”, — каже пані Дарця.

Такий підхід дає можливість повернутись до несплюндрованих могил та встановити пам’ятні знаки ще раз — щоб не встановлювати загальні знеособлені меморіали на місцях, де колись були військові поховання.

“Це важка тема для обговорення. Родичі, навіть якщо їм таке запропонувати, вони морально теж не готові до перепоховань. Навіть демонтаж пам’ятників з могил буде проблемою, бо навіть якщо більшість родичів погодилось, а кілька родин ні, ворог ці поховання знайде. І держава не підготувала місце для таких цілей. Тобто, куди ми можемо перепоховати? Де покласти ці тіла? На 12 році війни ми не маємо законодавства, яке б внормувало військові поховання й саме це корінь проблеми”, — додає спікерка.

Яким може бути рішення?

Одним з можливих рішень Дарця Веретюк вважає видачу директиви, аби всі військові поховання пройшли процедуру геолокування. Додамо, що в Покровську місцева влада повідомила, що так й робить, але в Мирнограді вже ні.

“Якщо це небезпечно для цивільних працівників (мінування, обстріли ітд), то розпорядитись, аби це робили дислоковані на місці військові”, – каже вона.

Алгоритм, за яким може працювати громада, може стати наступним:

• сім’ї родини об’єднуються; 
• пишуть звернення на будь-яке інше місто, аби знайти місце для перепоховання;
• підкріплюють це медійно. 

Але тут виникає інша проблема, і це ціна за логістику. Ми звернулись до кількох ритуальних служб у різних містах, щоб дізнатись приблизну ціну такого перепоховання. У коментарі нам підтвердили, що перепоховання в теорії можливі, але не з тих міст, які вже активно обстрілюються, ціни не назвали — пояснивши це тим, що все вираховується індивідуально, в залежності від складності тої ж логістики. Й власне, платити за це будуть родичі у приватному порядку.

Й навіть в тому випадку залишається більше питань, ніж відповідей, бо які саме міста мають ресурси та головне бажання для цього процесу — невідомо. Зі свого боку, на рівні держави у нас зараз досі не розв’язане питання Національного військового кладовища, не кажучи вже про перепоховання з прифронтових зон.

Перепоховання

Є одиночні випадки, коли вже нащадки загиблих ініціюють процес перепоховання за власні кошти. Так було, наприклад, з Данилом Шумаком — останки воїна УПА, який спочивав у Покровську, було перепоховано у Львові. Шумука перепоховали на Полі почесних поховань Личаківського цвинтаря.

“У Покровську все горить і вибухає. Данило Шумук – гідний такого поховання і ніде немає такого Пантеону, як у Львові. Я всі організаційні речі погоджувала з ініціаторами перепоховання, українськими істориками, які захищають зараз Україну. Для мене це важливий день, наче б мала відчувати сум, а я духовно втішена, що він буде тут і його могилу не зруйнують окупанти”, – каже онучка Данила Шумука Ніна Калач в коментарі Радіо. Свобода.

Ми також звернулись до Українського інституту національної пам’яті, щоб дізнатись, чи є в його компетенції процес перепоховання. 

“Питання збереження військових поховань, зокрема на прифронтових територіях, належить до компетенції місцевих органів самоврядування та відповідних комунальних служб. Український інститут національної пам’яті, своєю чергою, займається питаннями меморіалізації, дослідженням історичних аспектів, збереженням національної пам’яті та нормативно-правовою підтримкою в цій сфері”, — повідомили нам в коментарі.

Попри те, на думку авторки “Пантеону Героїв”, якщо все ж хоча б одна прифронтова громада в Україні ініціює процес перепоховання, то їй нададуть місце для цього в інших регіонах, і саме це стане рушійним прецедентом для держави, аби почати працювати в цьому напрямку, бо така наша реальність сьогодні.

Читайте також:

• Пам’ять для Бахмута: чи потрібні меморіали для загиблих військових та цивільних. Розпитали авторку концепції “Пантеону Героїв”
• Як у Вільногірській громаді автоматично надають званняпочесного громадянина загиблим військовим. Чи можливо це для Бахмута
• “Повертаємо загублені душі додому”: як відбувається ексгумація тіл на ДОТ та лінії фронту

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Одним із варіантів житла для внутрішньо переміщених осіб є соціальне житло — доступне, частково субсидоване державою та з власними перевагами і недоліками. Такі будинки зводитимуть для переселенців з Маріуполя, і подібна модель може стати реальною опцією й для бахмутян, які втратили власне житло або були змушені залишити рідне місто.

Експерт із житлової політики Олександр Анісімов розповів про те, як працює соціальне житло в Україні, які механізми фінансування використовуються та з якими викликами стикаються мешканці і громади.

Соціальне житло в Україні на рівні законодавства

Як пояснює експерт, соціальне житло в Україні, згідно з чинним законодавством, – це житло публічної власності, тобто або державне, або комунальне. Але зараз, фактично, його не існує. Так, подекуди можна знайти поодинокі квартири, які ще зберігають статус соціального житла, але їх вкрай обмежена кількість, і цей фонд зменшувався до 2022 року. Нового соціального житла в розумінні законодавства майже не було створено і за останні 3 роки.

Самі соціальні гуртожитки були виведені з категорії соціального житла як такі під час прийняття Закону України “Про житловий фонд соціального призначення” ще у 2006 році.

У чому “підводні камені” соціального житла? 

Експерт називає дві головні проблеми Закону щодо “соціального житла”. Перша – це черга на нього, а друга – це фінансовий парадокс, закладений в ньому. 

“Черга – це проблема номер один в соціальному житлі. Чому? Тому що вона побудована на моделі, за якою в радянський час ви могли отримати квартиру відразу з якимось базовим внеском, але ви не були її власником. Потім ця черга дуже довгими етапами трансформувалася, і в результаті зараз вона існує, як муніципальна черга. Тобто її збирають муніципалітети щодо своїх мешканців, тому до внутрішньопереміщених осіб стосунку вона немає. Й потрібно розуміти, що насамперед муніципалітети збирали чергу зі своїх мешканців, яким потрібне житло”, — пояснює Олександр Анісімов.

Додамо, що у Постанові Кабміну від 2 липня 2025 року № 796 йшлося про реалізацію протягом двох років проєкту щодо створення фонду муніципального (соціального) орендного житла та надання його в оренду. Це експериментальний проєкт, за яким фінансування йде за кошти місцевих бюджетів, а також можна залучати кредитні і грантові кошти тощо. 

Органам місцевого самоврядування Кабмін рекомендував долучитися до експериментального проєкту зі створення муніципального (соціального) орендного житла — щонайменше 10% такого житлового фонду обов’язково резервувати для вразливих категорій, а саме для ВПО старшого віку з територій бойових дій або окупації, чиє житло знищене або непридатне, також для: 

• сімей з людьми з інвалідністю;
• сімей, де є люди, які потребують постійного догляду;
• сімей із сиротами, дітьми під опікою;
• багатодітних сімей з трьома і більше дітьми, де є опіка/піклування.

Примітка. Законодавство про соціальне житло наразі застаріле, оскільки датується ще 2006 роком. У червні 2025 року Олена Шуляк, голова Комітету ВР з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку і містобудування заявила, що для повноцінної житлової реформи, крім ухвалення законопроєкту №12377 (ред. наразі він на етапі підготовки до другого читання” “Про основні засади житлової політики”), Україні слід створити нове законодавство щодо фонду соціального житла, а також провести низку змін на рівні Податкового кодексу, що дасть можливість вивести ринок оренди з тіні. Нагадаємо, що у 2025 році в Україні запрацювала субсидія на оренду житла для ВПО, але ця послуга на практиці не працює. Як пояснювала Оксана Жолнович, реалізація програми спіткнулась об “сірий” ринок оренди, тобто орендодавці ведуть бізнес в “тіні”, не сплачуючи податків.

Олександр Анісімов пояснює, що окрім проблем з чергами на соціальне житло, друга складність полягає в фінансовій моделі, яка передбачає надання житла за доступну для людей плату.

“В наявному Законі про соціальне житло немає механізмів, які б відповідали на питання: “Яким чином це житло має утримуватись у придатному стані в майбутньому через 10-20-30 років”? Простими словами, органи місцевого самоврядування інтерпретують це як бюджетний тягар, бо вони беруть на себе ще одне соціальне зобов’язання. Адже, крім того, щоб побудувати таке житло, його треба ще й утримувати, а як — це вже питання. Бо з вартістю плати за соціальне житло є механізм встановлення орендної ставки, який пов’язаний з вашою зарплатою чи вашими доходами у домогосподарстві, але в результаті він може бути такий, що ви платите дуже мало, і муніципалітет за це житло отримує копійки. Для муніципалітетів це фінансове самогубство. І в цій частині полягає корінна проблема, що, по-перше, в черзі стоять не ті люди, яким воно потрібне, бо там, наприклад, стоять люди з 70-х років, і це не люди, яких немає куди прийти — це люди, які мають житло, але воно, наприклад, замале, не в тому стані тощо. Й, звісно, фінансова модель забезпечення регулювання цього житла винятково в інтересах орендаря, без запобіжників у випадках несплати та загалом системи балансування витрат між громадами та урядом перетворює цю історію в фінансову профанацію”, — пояснює експерт з питань житлової політики.

Плата за соціальне житло в Україні: як розраховується?

Наразі плата за соціальне житло в Україні регулюється Законом України

“Про житловий фонд соціального призначення” 2006 року. При встановленні плати враховують наступні фактори:

1) середньомісячний сукупний дохід наймача та членів його сім’ї, які проживають разом з ним, за попередній рік з розрахунку на одну особу; вартість майна, що знаходиться у власності громадянина та членів його сім’ї; інші обставини, які безпосередньо впливають на майновий стан громадянина;

2) загальна площа житла;

3) кількість осіб, які в ньому проживають;

4) перелік отриманих житлово-комунальних послуг;

5) місце розташування жилого будинку.

4. Плата за житло із житлового фонду соціального призначення складається з плати, яка вноситься безпосередньо наймачем, та державної допомоги, що надається відповідно до закону.

Плата за житло, яка вноситься безпосередньо наймачем соціального житла, не повинна перевищувати 20 відсотків сукупного доходу наймача та членів його сім’ї, які проживають разом з ним.

5. Органи місцевого самоврядування здійснюють перерахунок коштів на плату за капітальний ремонт соціального житла балансоутримувачу відповідного будинку пропорційно площі житлового фонду соціального призначення.

6. Умови відрахування плати на капітальний ремонт житлового фонду соціального призначення, який передається з державної власності в комунальну, визначаються договором.

Умови відрахування плати на капітальний ремонт житлового фонду соціального призначення, який створюється за кошти державного бюджету, визначаються законом.

7. Плата за соціальне житло, що перебуває у приватній власності, здійснюється за угодою між власником та відповідним органом місцевого самоврядування.

Відрахування плати на капітальний ремонт житлового фонду соціального призначення, який створено за рахунок коштів юридичної або фізичної особи, здійснюється цією особою, якщо договором з органом місцевого самоврядування не передбачено інше.

8. Плата за найм соціального житла використовується органами місцевого самоврядування виключно на формування та утримання житлового фонду соціального призначення, а також на його пристосування до потреб осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю.

9. Спори щодо плати за соціальне житло вирішуються у судовому порядку.

Загалом, система оплати соціального житла, де наймач сплачує не більше 20% свого сукупного доходу, створена для захисту малозабезпечених родин і забезпечення доступного проживання. Це те, що потрібно переселенцям та переселенкам. Такий підхід гарантує, що люди не витрачатимуть більшу частину доходів на оренду, а держава компенсує різницю. Водночас цей механізм створює значне навантаження на місцеві бюджети — особливо там, де ресурси обмежені. 

“При будівництві чи утримуванні соціального житла не зрозуміло, як закласти фінансування на довгостроковий період, адже муніципалітет не може передбачати, скільки буде отримувати коштів з оренди, тому для бюджету це ризиковано”, — додає Олександр Анісімов.

З досвіду експерта, в Україні вже були преценденти, коли громади відмовлялися навіть розглядати пропозиції щодо будівництва соціального житла, бо розуміють, що навіть якщо будівництво профінансують донори, то утримання ляже на бюджет громади, який часто дуже обмежений.

А сама громада буде відповідальна за все, що відбувається всередині цього житла — від ремонту до ймовірних соціальних конфліктів між мешканцями: конфлікти, скарги, управління будинком, юридична відповідальність;

Спікер каже, що громади бояться не тільки фінансів, а й організаційної відповідальності. Але є інший приклад, який для приймаючих громад є більш прийнятним: коли проєкт реалізує приватний фонд чи інша організація, яка сама управляє будинком, — це зменшує навантаження і ризики для міста. Громада може надати землю, але не несе повної відповідальності, тому такий формат для них легший і привабливіший, хоча лише вкрай обмежено відповідає на масштаб викликів розселення переміщених осіб.

Складнощі управління ділянкою та житлом, коли майно однієї громади розташоване на території іншої громади

Юридично така ситуація можлива — обмежень немає, але виникає складна конструкція власності та управління, бо мешканці формально залишаються “прописаними” в іншій громаді. Це ускладнює адміністрування, соціальні права та відповідальність за житло.

Також, як пояснює експерт, є ризики довгострокової відповідальності. Громада, яка передала майно, через 10–15 років може захотіти від нього відмовитися з політичних чи фінансових міркувань, а мешканці залишаться жити в будинку, і тоді доведеться розв’язувати питання управління житлом і конфлікти. Й останнє: спроба реалізувати “соціальне змішування”, тобто поселити людей з різних громад поруч, створює додаткову адміністративну та організаційну складність. Так, схожа модель діє у країнах Європи, наприклад у Франції, є приклади, коли в одному будинку є і соціальне, й звичайне житло. Але такі проєкти потребують високої компетентності врядування та ресурсів, яких місцеві органи в Україні часто не мають.

Олександр Анісімов радить уникати таких конструкцій і обмежитися зрозумілими формами, де соціальне житло належить одній громаді — це зменшує ризики для майбутніх керівників та мешканців і робить управління простішим та передбачуваним.

Примітка. Матеріал підготовлений у межах Проєкту “Імпульс”, що реалізується Міжнародним фондом “Відродження” та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції. Його мета — посилення організацій громадянського суспільства у постраждалих регіонах, підтримка відновлення, інклюзивності та місцевої демократії. У межах цієї програми було передбачено малі гранти для локальних організацій, які можуть ініціювати зміни у своїх громадах.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

В Україні працює чотири основні моделі заселення, які або вже функціонують, або врегульовані законодавчо, або ж розглядаються у майбутніх проєктах.

Про це розповіла фахівчиня “Розквіту” Ангеліна Татарікова.

Основні моделі заселення в Україні

Соціальне житло
Це найбільш відома модель, яка передбачає надання житла державою або місцевою владою за зниженою платою або безплатно. Воно призначене для малозабезпечених та соціально вразливих категорій населення, щоб забезпечити їм базові умови проживання.

Тимчасове житло
Надається людям, які опинилися у складних обставинах, зокрема внутрішньо переміщеним особам. Основна характеристика — обмежений термін проживання. Відбір здійснюється за бальною системою: враховується статус ВПО, наявність ветеранського статусу та інші соціальні показники.

Муніципальне орендне житло
Це житло, що належить місцевій громаді та здається в оренду за доступною ціною, але не безкоштовно. Воно орієнтоване на людей із середнім доходом, які не можуть дозволити собі ринкову оренду, але й не підпадають під категорію соціального житла. Під час відбору враховують дохід родини, наявність або відсутність власного житла та інші соціальні критерії.

Житло з правом викупу
Модель передбачає, що людина спершу орендує житло, а частина орендних платежів може зараховуватися як внесок у майбутній викуп. Згодом орендар отримує право придбати житло, в якому проживав.

Кому можуть надати різні види житла

Ангеліна Татарікова пояснює, що критерії відбору залежать від моделі.

• Соціальне житло надається людям із найнижчими доходами та високим рівнем соціальної вразливості. Важливою умовою є перебування на житловому обліку.
• Тимчасове житло здебільшого призначене для ВПО. Існує бальна система, де враховується низка факторів: соціальний статус, наявність дітей, статус ветерана тощо.
• Муніципальне орендне житло передбачає врахування доходів родини, пріоритетності та житлових умов. Також може застосовуватися бальна система.

Окремо експертка наголошує, що на критерії можуть впливати донори, якщо вони беруть участь у фінансуванні житлового проєкту. Тоді вони мають право визначати додаткові умови або пріоритети.

До теми:

У Гостомельській громаді шукають ділянку для будівництва житла для бахмутян

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!