У Варшаві на конференції Rebuild Ukraine представили проєкт “Бахмут-Гоща”. Презентацію провели 13 листопада. Ця візуалізація передбачає побудову невеликого району для бахмутян в Гощі. Попередня вартість такого проєкту складає 111 мільйонів доларів. Важливою умовою для реалізації проєкту є фінансування, для якого шукають донорів. Чи має проєкт “Бахмут-Гоща” шанс на втілення, як громада Гощі ставиться до цього та який позитивний досвід вже привніс Бахмут в Гощу?

Редакція Бахмут IN.UA спільно з медіа Район.Гоща дослідила це питання. Детально розповідаємо в матеріалі.

Що турбує гощанців?

Редакція Бахмут IN.UA створила опитування разом з медіа Район.Гоща. Участь в ньому взяли 80 осіб. Головною метою опитування було дізнатися про ставлення та потреби самих гощанців до проєкту. 

Адже, коли в громаді анонсували створення житла для мешканців Бахмута, з’явилися й внутрішні конфлікти — деякі мешканці мають сумніви щодо проєкту. Також ми зафіксували певну поляризацію думок.

Більша частина опитаних, а це 97,4%, знають про те, що в громаді живуть ВПО. Думки людей про підтримку будівництва проєкту розділились: відтак підтримують ідею 23,4% опитаних, а 67,5% — не підтримують. Але варто звернути увагу, що було опитано 80 осіб. У відповідях ми прослідкували тенденцію про нерозуміння доцільності побудови проєкту в громаді.

Однією з ймовірних причин спірного ставлення до будівництва житла для ВПО є раптовість та відсутність комунікації про це, адже спершу проєкт мали будувати в Баришівці Київської області і саме його мали представляти на конференції Rebuild Ukraine. Але, як повідомив нам Олександр Марченко, заступник начальника військової адміністрації Бахмута, виникли проблеми із земельною ділянкою.

“Ми провели перемовини, були досягнуті певні домовленості по строках реалізації проєкту. Але, на жаль, так трапилося, що домовленостей по спільному проєкту ми не досягли. Питання виникло в передачі земельної ділянки під будівництво й все це застопорилось”, — пояснює Олександр Марченко.

Примітка. Редакція звернулась до Баришівської селищної ради із запитом, де ми просимо надати причину відмови. На момент публікації матеріалу на запит нам не відповіли.

Власне, проблема в комунікації є в обох сторін. Бахмутське керівництво також постфактум повідомило бахмутянам про те, що для них планується проєкт в Гощі. Гощанське керівництво зробило так само через зміну планів щодо Баришівки — тож, в результаті, обидві громади стикнулись з нерозумінням. Директор релокованого в Гощу Бахмутського коледжу Ігор Гаєвий додає, що комунікація щодо цього проєкту в громаді, ймовірно, була недостатньою.

“Я сам, якщо чесно, не знаю до кінця цього проєкту. Деякі помилки є в тому, що потрібно було просто-напросто вийти до людей і все це роз’ясняти, запитати в них. Ми тут за два роки постійної роботи завжди були у нормальній комунікації з владою та людьми. Наші діти — й бахмутські, й гощанські — на всі заходи їздять з нами, представляють і Гощанську, і Бахмутську громаду разом. І ніяких проблем не було ніколи. Немає такого, щоб люди тут прийшли й мені щось говорили на кшталт: “Що ви тут робите?” чи якісь погані слова”, — розмірковує пан Ігор.

У розмові з Район.Гоща селищний голова громади Микола Панчук пояснив, що зараз проєкт є на стадії обговорення. Своєю чергою, він намагається відповідати на запитання людей та розміщувати відео з відповідями на своїй сторінці у Facebook. Заплановано також зробити зріз проєкту: що було місяць тому та що є зараз. Опісля –  провести опитування, над розробкою якого працюватимуть Центр підтримки ВПО та декілька інших неупереджених організацій. Згодом відбудуться громадські слухання.

Бахмутська МВА вважає, що наразі оцінювати ставлення Гощанської громади до проєкту є передчасним.

“Робити оцінку ставлення мешканців Гощанської селищної територіальної громади до проєкту “Бахмут-Гоща” вважаємо передчасним. Триває презентація проєкту. Основні виклики у процесі реалізації ініціативи — це пошук донорів”, – відповідають нам у міській військовій адміністрації.

Водночас у нашому опитуванні та після аналізу коментарів гощанців під дописами про проєкт “Бахмут-Гоща” в соцмережах ми виявили певну послідовність. Відтак, найбільше питань виникає до:

• земельної ділянки;
• фінансування проєкту;
• переваг для Гощанської громади;
• частково упередженого ставлення до ВПО.

Кожну з цих проблем ми розбираємо нижче.

Земельна ділянка: чому саме земля в центрі Гощі та чи є альтернативи?

Микола Панчук, гощанський голова пояснив, що будівництво кварталу “Гоща-Бахмут” не може здійснюватися на території сільських населених пунктів громади або комунальних об’єктах (школах, клубах, порожніх приміщеннях і будинках). 

Відповідно до Закону України “Про освіту”, заборонено використання майно закладів освіти не за цільовим призначенням. Також використання будинків, у яких не проживають люди, є неправомірним, адже це буде порушувати право власності спадкоємців. Розселення мешканців у селах, на жаль, не є можливим, бо тоді проєкт не зможе отримати фінансування. Передбачено забезпечення компактного проживання громадян на одній земельній ділянці чи в межах однієї будівлі. 

“Гоща має генеральний план, який затверджений у 1987 році. Згідно з ним ділянка, на який нині планують побудувати квартал, була відведена під забудову багатоквартирних будинків. Ділянка має свій кадастровий номер та площу в 10 гектарів. Також зараз проводять переговори щодо будівництва кварталу не в центрі міста, а, до прикладу, за територією лікарні – між Гощею та Терентієвом”, — розповідає Гощанський селищний голова.

У коментарі Район.Гоща він додає, що зараз важливим є питання створення нового генплану, питання зміни якого тягнеться вже понад десять років. Гальмував процес історико-архітектурний план, який вже вдалося затвердити.

Земельну ділянку нададуть у постійне користування на час будівництва, опісля його завершення земельна ділянка стане власністю Гощанської територіальної громади, кажуть у Гощанському керівництві.

Бахмутська МВА пояснює, що наразі їм земельну ділянку не виділяли та в користування не надавали.

Фінансування

У внутрішній комунікації гощанців ми помітили певне нерозуміння щодо фінансування проєкту.   

За результатами опитування ми змогли прослідкувати наступні відповіді:

• “Відповідь одна — всі кошти на ЗСУ”;
• “Досить красти”;
• “Іде війна, всі кошти мають іти за забезпечення ЗСУ”.

Важливо пояснити, що гроші на будівництво житла для ВПО в межах проєкту “Бахмут-Гоща” не йдуть з бюджету Гощі. 

У Бахмутській МВА нам повідомили, що “за наявною інформацією, фінансування проєкту “Бахмут-Гоща” з бюджету Гощанської селищної територіальної громади на момент написання відповіді на запит не передбачається”. Відповідь нам надали 24 грудня.

Насамперед проєкт вартістю 111 мільйонів доларів (ред. 4 мільярди 628 мільйонів 700 тисяч) шукає фінансування саме від донорів. 

Примітка. До прикладу бюджет Гощанської селищної громади на 2025 рік становить 255,4 мільйона гривень. Якщо в громаду зайдуть кошти від донорів на будівництво проєкту для ВПО це може значно підвищити рівень місцевої економіки, адже будівельні компанії, підрядники та постачальники матеріалів часто працюють на місцевому рівні, що стимулює бізнес. Також можна очікувати й на інфраструктурний розвиток, бо разом із житлом часто будуються дороги, дитячі майданчики, комунікації, які залишаються громаді.

Донорські кошти мають цільове призначення і використовуються виключно на реалізацію таких проєктів, як забезпечення житлом ВПО. Вони не можуть бути спрямовані на інші потреби — наприклад, на підтримку Збройних сил України. Це суворо контролюється умовами, які висувають донори.

Це не гроші з бюджету держави, міста чи селища, які можна переспрямувати на ЗСУ. За прозорістю використання коштів стежать. Але першочергово — донорів для проєкту ще не знайшли. Їх шукають й грошей ще немає.

Станом на 24 грудня 2024 року редакції Бахмут IN.UA повідомили, що Бахмутське керівництво “здійснює активний процес пошуку та залучення потенційних інвесторів для реалізації проєкту з будівництва нового житлового кварталу на території селища Гоща Рівненської області”.

Там додали, що концепція “Сталева Мрія Бахмут-Гоща” проєктним офісом ТОВ “Метінвест-СМЦ” для Бахмутської міської територіальної громади була розроблена безплатно. 

Гощанське керівництво наголосило, що насамперед перед будівництвом потрібно створити проєкт під забудову, а його фінансуванням займатиметься Бахмутська міська військова адміністрація.

Власне, й Бахмутська МВА пояснює, що використання коштів бюджету Бахмутської міської територіальної громади для реалізації проєкту “Бахмут-Гоща” знаходиться на розгляді та буде вирішуватися відповідно до бюджетного законодавства та нормативно-правових актів, які регулюють дане питання, виходячи з ситуації та наявного ресурсу, який можливо спрямувати на ці потреби. 

Ще одним джерелом фінансування можуть бути державні програми підтримки соціального житла, а також іноземні партнери. Кошти з бюджету Гощанської громади виділяти не планують. 

Вже наявні переваги для громади: як вплинула релокація Бахмутського ЦПТО

Гоща — невелике селище в Рівненській області, колишній центр Гощанського району. Тут проживає близько 3 тисяч людей. Після початку повномасштабного вторгнення сюди евакуювався Бахмутський центр професійно-технічної освіти — це один з двох навчальних закладів Бахмута, який працює офлайн. Ігор Гаєвий, директор коледжу, розповів нам, що, евакуювавшись в Гощу, коледж не лише продовжив працювати, але й вдосконалився. 

Навчатися тут хочуть й місцеві діти гощанців, і сюди навіть переводяться учні з інших коледжів. Навчальний заклад також дав роботу місцевим мешканцям. Так, зараз в Бахмутському ЦПТО налічують 108 працівників, близько 50 людей – це мешканці Гощі. У самому коледжі 600 учнів, з них 300 – це місцеві діти з Гощі, додає директор. Вони на рівні з бахмутськими студентами отримують стипендію, харчуються, живуть у гуртожитках, користуються всіма можливостями.

Гощанці цікавились, чи сплачує податкові надходження коледж у їх громаду, але оскільки коледж повністю фінансується з бюджету Донеччини, то й податки платить туди ж. Говорячи про фінансування потреб коледжу — йдеться про мільйони гривень.

Наприклад, з моменту релокації навчального закладу в Гощанську громаду у всіх приміщеннях, які надані в оренду в Гощі, було проведено ремонти на суму більш ніж на 4 мільйони гривень за кошти Донецької облдержадміністрації та залучені від благодійних фондів. Ремонтні роботи проводились виключно працівниками навчального закладу, без допомоги Гощанської громади, повідомив директор закладу.

Оплата комунальних послуг навчального закладу йде з бюджету Донецької облдержадміністрації. За весь час від евакуації за кошти Донецької облдержадміністрації та благодійних фондів закуплено та встановлено обладнання на суму понад 10 мільйонів гривень. Обладнанням користуються й учні, й працівники коледжу. 

Тобто релокований коледж самостійно оновлюється та розвивається. На питання, чи використовували якісь кошти з бюджету Гощі на ЦПТО, відповідь негативна.

‘Ні, не використовували. Бо це буде для гощанської громади неправильне використання коштів. Вони ж не мають права нам якісь кошти надавати”, – каже директор у коментарі.

“Все фінансування коледжу йде коштом Донецької обладміністрації. З Гощанського бюджету не використовують жодних кошів, адже ми знаходимося в підпорядкуванні Донецької області. Гоща надала нам приміщення в оренду, допомагають також організації місцеві, наприклад надають будівельні матеріали. Практично все обладнання для кухарів та швачок ми привезли з собою з Бахмута”, — пояснює Ігор Гаєвий.

Важливо, що навчальний заклад приносить інновації в громаду. До початку повномасштабної війни на базі коледжу в Бахмуті планували створити центр для роботи автослюсарів. В травні 2022 року Уряд мав розглянути ініціативу, але війна внесла інші плани.

“Переглянули заявку (ред. будучи в евакуації) і подали іншу, де обґрунтували все, що ми можемо зробити. Ми домовились з місцевим центром зайнятості за довгострокову оренду приміщень. Обласна адміністрація підтримувала нас. Ну і після того, як було розглянуто це на рівні Міністерства освіти й науки України, нам надали можливість зробити той самий центр. Ми, в принципі, вже почали деякі заняття проводити в центрі, там де є кабінети. Повністю весь центр запустити ми плануємо десь наприкінці березня 2025 року відкрити”, – ділиться бахмутянин.

За роки роботи навчального закладу в Гощі коледж активно допомагає й Збройним Силам України: діти готують вареники захисникам на фронт, плетуть сітки, роблять окопні свічки тощо. Допомогу бійцям на фронт відвозять працівники ЦПТО. 

“Ніяких проблем за два роки, що ми тут знаходимося, у нас не було з громадою ніколи. Ми стараємося жити життям громади”, – зазначає пан Ігор.

Навпаки, евакуйований коледж, зі свого боку, старається покращувати громаду.  Вони запрошують місцевих вчителів на заходи, діляться своїм досвідом роботи, випускають студентів, які вже готові працювати.

Важливо додати, що ще в Бахмуті ЦПТО був базою для пункту евакуації та допомоги, тут знаходилась Попаснянська районна адміністрація. Робітники шили розвантажувачі та підсумки. Під обстрілами допомагали цивільним людям та військовим.

Працівники, випускники та здобувачі освіти навчального закладу також стали на захист України — багато з них загинули, захищаючи незалежність та суверенітет України.
В память про земляків, які обороняли країну, в Гощі бамутяни ініціювали стенд пам’яті.

Проєкт житла для бахмутян може дати поштовх для Гощі

Гощанський голова пояснює, що будівництво кварталу могло б позитивно вплинути на економіку громади. У ній є чимало підприємств, що шукають працівників.

“Важливо усвідомлювати, у яких умовах ми зараз живемо. Ми не знаємо, де можемо опинитися завтра. З приїздом молодих сімей може покращитися демографічна ситуація, це позитивно вплине на розвиток шкіл та садочків, які, на жаль, через нестачу учнів та дошкільнят, а також працівників — зачиняються одні за одним. 

Також з’явиться шанс зберегти пологове відділення в районній лікарні, водночас нам будуть потрібні нові сили, які зможуть замінити тих працівників лікарні, що вийдуть на пенсію. Вплив здійснювався б і на інфраструктуру – створювалась би нова система водопостачання та водовідведення (з власної ініціативи інженери та ексголова селища розробляють два плани водопостачання в центрі міста та на межі Гощі і Терентіїва, якщо проєкт погодять). Навіть новій владі довелося б покращувати громаду та інтенсивніше працювати над ремонтом доріг та розв’язання проблемних питань”, — пояснює Микола Панчук.

Ставлення до ВПО

Щоб розібратися в тому, чому в приймаючої громади та ВПО можуть виникати конфлікти, адже це не поодинокі випадки ми звернулись до Марини Стародубської, авторки книги “Як зрозуміти українців: кроскультурний погляд”, ад’юнкт-професорки Києво-Могилянської Бізнес Школи, консультантки з кроскультурної взаємодії.

Пані Марина відповідаючи на питання про те, які основні соціальні або психологічні причини можуть викликати негативне ставлення приймаючої громади, особливо у малих сільських поселеннях, до ВПО, пояснює механізм ідентифікації “свій-чужий”.

“Коли має місце несприйняття людьми з одної спільноти людей зі спільноти іншої – то спрацьовує механізм ідентифікації “свій-чужий” за певними критеріями, важливими для приймаючої спільноти. Зокрема сильними є такі прояви у спільнотах компактних і закритих – таких, що нечасто мають постійно приймають та інтегрують людей з-поза своїх меж. 

Наприклад, приймаюча спільнота може побоюватися, що новачки “приїдуть на все готове”, “не будуть докладати зусиль”, “не поважатимуть наш спосіб життя”, “привезуть нам свої проблеми”. Крім того, негативне ставлення можуть підсилювати упередження і негативні ставлення до “чужаків”, сформовані одиничним негативним досвідом родини і друзів (“а мій знайомий мав випадок …”) – найдовіренішим джерелом інформації для 85% та 76% українців, відповідно; чи нав’язаними наративами з соцмереж, які сьогодні є єдиним джерелом споживання новин для 53% українців, згідно з дослідженням”, — пояснює пані Марина.

Менталітетні особливості українців

Вона додає, що окремо варто зазначити менталітетні особливості українців, які сприяють загострено обережному ставленню до людей з-поза так званого кола довіри “своїх”. 

“Україна – відносино-орієнтована і глибоко недовірлива культура, з високими дистанцією влади й униканням невизначеності. Ми здатні толерувати нерівність у статусі, правах і привілеях між «своїми» і «чужими», потребуємо формування особистої довіри перед початком формальної співпраці і прагнемо максимально контролювати швидкозмінні та непевні ситуації, а відтак – тяжіємо у таких випадках до швидких і простих (і тому часто не найкращих) рішень”, – каже Марина Стородубська та наводить приклад дослідження.

За найвищого показника довіри “5” балів, українці довіряють:

• найближчій родині на 4,8 бала;
• родичам – на 3,9 бала;
• друзям – на 3,7 бала;
• незнайомим людям – на 2,2 бала;
• людям політичних поглядів – на 2,1 бала. 

За словами експертки, це означає потребу в організованому системному діалозі всередині приймаючої спільноти про людей, які у неї скоро увійдуть. 

“Бо доки такі люди сприйматимуться як “чужі”, доти приймаюча спільнота чинитиме їхній інтеграції всілякий опір чи саботаж. Адже у таких недовірливих культурах як ми, що говориться, в що реально віриться і що потім робиться – тим відмінніші, чим менша глибина суспільних зв’язків між учасниками діалогу”, – аргументує Марина Стародубська.

У приклад вона наводить дані Міжнародної організації з питань міграції (ІОМ) за 2023 рік, які свідчать, що в 65% переселенці та переселенки стикнулися з дискримінацією чи несправедливим ставленням до них з боку населення приймаючих громад через їхнє нелокальне походження.

У опитуванні, яке ми провели ми також прослідкували недовіру до нових людей. Марина Стародубська пояснює, що ідентифікація людей за критерієм “свій-чужий” є культурно вкоріненим механізмом, не унікальним для України, і притаманним загроженим суспільствам, що пережили: 

• війни; 
• геноциди;
• колонізованість;
• брак тяглості державних режимів та інститутів; 
• турбулентність формування території. 

Чому “інакшість” сприймають як загрозу?

Також каже фахівчиня, додатковим каталізатором можливого розподілу на “своїх” і “чужих” є строкатість історичних досвідів спільнот, що кінець-кінцем сформували націю: “а в нас робили отак, тож саме так – правильно”. 

“У випадку українців це працює так: що менше я знаю про людину чи спільноту, тим менше я буду їм довіряти; чим сильніші упередження я маю про людину чи спільноту, тим менш я толеруватиму їхню інакшість, бо сприйматиму її як загрозу. Таке ставлення має пояснення – нашу ідентичність системно нищили кількасот років поспіль, тож зараз незрозумілу “інакшість” ми сприймаємо як загрозу цій ідентичності”, – пояснює Марина Стародубська.

Як ілюстрацію своїх слів фахівчиня наводить дані соціологічних досліджень, де серед ключових каталізаторів недовіри до “чужих” в Україні:

• недовіра до влади: чиновникам загалом не довіряє – 77,4% українців, уряду – 72,5%, судовій системі – 70,2%, прокуратурі 62,6%, ВРУ – 78,5%, НАЗК – 51,1%, НАБУ – 70%;
• різночитання у “спільності” нашої ідентичності: 95% наших співгромадян ідентифікують себе як “українці”, для 46% – українство не залежить від етнічності, для 28% – це етнічна ознака;
• найбільш об’єднавча сила – віра у краще майбутнє (52,7%) і відчуття втрати нормального життя (39,5%), взаємні звинувачення – серед ключових чинників роз’єднаності суспільства (59%);
• сприйняття систематичної суспільної несправедливості: сильні керівники можуть зробити для країни більше, ніж закони і дискусії – вважають 55,7% українців, 42,8% – вважають, що їхнє життя залежить від зовнішніх обставин, а 27,4% – що від них самих, а рівень цинізму у нашому суспільстві наразі 61,9%; 56,3% українців вважають, що справедливість у суспільстві не забезпечується.
• економічний песимізм: як “дуже/досить погану” економічну ситуацію оцінює 64,5% українців;
• політичні страхи: для 62% політичні конфлікти – причина №1 для роз’єднаності українців;
• недовіра до ЗМІ: ЗМІ довіряє 47% українців (2023 – довіряли 53% 2022 – довіряли 58%).

“Якщо говорити мовою науки – українське суспільство, через строкатість поглядів, історичних досвідів і переконань окремих груп, схильне до поляризації. Тобто, за певних умов поляризація може виникнути, а за певних – буде стримуватися. Поляризація виникає між різними групами людей, всередині яких є згода про сприйняття реальності через певні цінності, поведінкові патерни та історії. Але ці групи часто мають розбіжність у сприйнятті суспільних проблем, що спричиняє взаємне негативне емоційне ставлення. 

Тож, поляризація має дві складові – афективна (емоційна) і за переконаннями. Умовними прикладами поляризації буде переконання “ненавиджу зрадників, через чию поведінку на нас напала росія” (афективна) і “я не підтримую рішення про прийняття нашою громадою внутрішньо переміщених українців” (за переконаннями). У першому випадку йдеться про стабільно сильну негативну емоцію до суспільної групи, а у другому – про погляд на конкретні дії та рішення, обумовлений цим ставленням”, — каже фахівчиня.

Як працювати для зменшення внутрішнього конфлікту та неприйняття?

За словами Марина Стародубської запускають механізм поляризації саме ідеологічні конфлікти. Тобто, тоді коли переконання різних суспільних груп про навколишню реальність не просто розбіжні (бо це плюралізм), а непримиримі. 

“Бо якщо переконання просто різні і є повага до цієї “різності”, поляризації не виникає – адже і “ми”, і “вони” в “одному човні”, просто міркуємо інакше. Коли ж переконання непримиримі, то спільноти, що їх мають неспроможні взаємодіяти, і суспільство надалі “таборується” навколо груп з близькими їм поглядами. І чим одностайніша і непохитніша думка всередині кожного “табору” та чим більша прірва між непримиримими думками на тему, тим глибша поляризація суспільства. Тож, завдання, як-то кажуть, “з зірочкою” — це максимально знизити вірогідність поляризації місцевої громади навколо (не)прийняття новоприбулих українців”, — пояснює пані Марина.

Зокрема, спікерка радить звернути увагу на наступні фактори:

• рівень довіри місцевої громади до тамтешньої влади, якщо він низький, то роз’ясненням про людей, що увійдуть скоро у громаду, будуть вірити менше, ніж інформації з (умовних) анонімних Телеграм-каналів та інфлюенсерів, що заробляють на розповсюдженні хайпу;

• якість інформаційної роботи з громадянами, тобто чи знають місцеві мешканці звідки приїдуть новоприбулі українці, з якими викликами вони зіткнулися, як організована логістика їхнього розміщення та організація їхнього життя у громаді? Чи говориться про це через локальні медіа і соцмережі? Чи є пам’ятки чи інструкції від уповноважених державних органів;

• інститутивні канали та уповноважені люди для роботи з викликами, конкретно пов’язаними з інтеграцією новоприбулих українців у громаду. Якщо виникає запитання, дилема чи проблема, люди з цим всім на самоті – і тоді «вмикається» механізм “захищай своїх від чужих”? Чи є люди чи організації, до яких можна звертатися по інформацію та допомогу?

• застосування норм права. Якщо хтось (неважливо, локальні мешканці чи новоприбульці) порушує закон – чи настають наслідки? 

• Ініціативи громадянського суспільства. Якщо у приймаючій громаді працюють профільні громадські організації – з фаховим досвідом роботи з приймаючими громадами та вимушено переміщеними українцями, чи їхня експертиза використовується?

Ми створили цей матеріал як учасник Мережі «Вікно Відновлення України». Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.

Читайте також:

• “Бахмут-Гоща”: хто може отримати житло, яке планують будувати для бахмутян, та чи буде воно в Баришівці
• Без громадського транспорту й роботи: чому переселенцям у селах не так легко адаптуватися до нових умов

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

В Україні працює чотири основні моделі заселення, які або вже функціонують, або врегульовані законодавчо, або ж розглядаються у майбутніх проєктах.

Про це розповіла фахівчиня “Розквіту” Ангеліна Татарікова.

Основні моделі заселення в Україні

Соціальне житло
Це найбільш відома модель, яка передбачає надання житла державою або місцевою владою за зниженою платою або безплатно. Воно призначене для малозабезпечених та соціально вразливих категорій населення, щоб забезпечити їм базові умови проживання.

Тимчасове житло
Надається людям, які опинилися у складних обставинах, зокрема внутрішньо переміщеним особам. Основна характеристика — обмежений термін проживання. Відбір здійснюється за бальною системою: враховується статус ВПО, наявність ветеранського статусу та інші соціальні показники.

Муніципальне орендне житло
Це житло, що належить місцевій громаді та здається в оренду за доступною ціною, але не безкоштовно. Воно орієнтоване на людей із середнім доходом, які не можуть дозволити собі ринкову оренду, але й не підпадають під категорію соціального житла. Під час відбору враховують дохід родини, наявність або відсутність власного житла та інші соціальні критерії.

Житло з правом викупу
Модель передбачає, що людина спершу орендує житло, а частина орендних платежів може зараховуватися як внесок у майбутній викуп. Згодом орендар отримує право придбати житло, в якому проживав.

Кому можуть надати різні види житла

Ангеліна Татарікова пояснює, що критерії відбору залежать від моделі.

• Соціальне житло надається людям із найнижчими доходами та високим рівнем соціальної вразливості. Важливою умовою є перебування на житловому обліку.
• Тимчасове житло здебільшого призначене для ВПО. Існує бальна система, де враховується низка факторів: соціальний статус, наявність дітей, статус ветерана тощо.
• Муніципальне орендне житло передбачає врахування доходів родини, пріоритетності та житлових умов. Також може застосовуватися бальна система.

Окремо експертка наголошує, що на критерії можуть впливати донори, якщо вони беруть участь у фінансуванні житлового проєкту. Тоді вони мають право визначати додаткові умови або пріоритети.

До теми:

У Гостомельській громаді шукають ділянку для будівництва житла для бахмутян

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутяни зібралися онлайн, щоб поговорити про те, що для них сьогодні означає дім. Під час зустрічі “Образ дому” учасники ділилися своїми переживаннями, мріями про новий дім та обговорили результати опитування про настрої громади.

Розповідаємо про головне із зустрічі.

Образ дому: проблеми, з якими стикнулися бахмутяни

Бахмутська адміністрація шукає способи побудувати житло для бахмутян у інших регіонах України. Зараз, зокрема, триває робота з Гостомелем у межах проєкту “Спільне бачення нового дому”. Між двома громадами підписали меморандум про співпрацю, намагаються знайти ділянку і почати, власне, реалізовувати житло для бахмутян. Нагадаємо, що спочатку проєкт хотіли будувати на приватній земельній ділянці, яку Бахмутській громаді запропонував власник землі. Однак договір на користування так і не уклали, умови для цього були не вигідними. Тож зараз шукають землю у комунальній власності.

Паралельно команда урбаністів працює над передпроєктним дослідженням. У межах цього дослідження провели опитування для бахмутян, аби визначити їх потреби та запити. Житло – його пошук та непостійність, одне з ключових питань.

“Коли ти опиняєшся на новому місті,  перше, що ти стикаєшся, що треба десь жити. І пошук житла – це дуже стресово, це емоційно виснажує. І оце відчуття, що я тут чужий, воно тільки посилює це виснаження…”, — цитата респондента з Бахмута з опитування.

Софія Боднар, урбаністка “Розквіту” коротко представила результати опитування, участь у якому взяли понад 700 людей. Так виявили, що більшість бахмутян проживала у власному житлі в Бахмуті. Також люди відзначили погіршення якості життя у різних сферах, особливо це стосується роботи та соціальних зв’язків. Але найскладніша ситуація все з житлом. І якщо у переселенців, чиї території зараз неокуповані, можливість отримати компенсацію за зруйноване майно — є, то у бахмутян її немає.

І це питання на державному рівні, команда проєкту на це прямо повпливати не може. Однак ми можемо працювати на місцевому: хочемо допомогти та покращити умови в яких перебувають наразі бахмутяни, поки вони очікують розв’язання питання.

Зауважимо, що є перші кроки до отримання компенсації за Постановою 1176 для людей з ТОТ. Але наразі вона доступна лише двом категоріям: людям з інвалідністю внаслідок війни та учасникам бойових дій. Подати заявку можна буде з 1 грудня. А зараз більшість людей змушені винаймати житло, часто ця оселя має не найкращі умови, про це зазначало багато респондентів.

“Це просто непридатні, незручні умови для життя: застарілий житловий фонд, старі квартири без ремонту — старі меблі, комунікації, через це проблеми з опаленням і з електрикою. Водночас є висока орендна вартість за таких умов, а змінити їх складно, тому що або орендодавець цього не хоче, або немає гарантій, що можна буде жити в цьому орендованому житлі далі. Були випадки, коли квартиру просто продавали, і людей виселяли буквально за день. Але більшість людей усе одно йде на ці умови, тому що на інші немає бюджету. Це психологічний дискомфорт, відчуття чужого, невизначеності, якоїсь тимчасовості, що дає сильну тривогу. Усе це впливає на комфорт життя людей“, — каже Софія Боднар, посилаючись на відповіді з опитувальника.

Водночас будівництво нового житла, це не простий процес особливо для громади, територія якої в окупації.

“Люди паралізовані з усіма оцими прогалинами в законодавстві і обмеженнями окупованих адміністрацій. Це дуже непростий шлях. І, знаєте, якби можна було графічно візуалізувати: від ідеї побудувати житло для бахмутян до реалізації цього житла, це була б саме ось така крива, звивиста лінія. Але це зовсім не означає, що не треба пробувати, не дивлячись на всі ці складнощі процесів”, — говорить урбаністка.

Ідея бахмутської адміністрації збудувати житло для бахмутян потребує часу.  Зараз адміністрація шукає крім ділянки — партнерів та фінансування, бо будівництво – це дороговартісний процес, і покрити все з бюджету громад — вкрай важко. Тому це буде співпраця з донорами, які будуть співфінансувати проєкт.

Яким має бути житло для бахмутян?

Саме на це питання ми шукаємо відповідь нашим дослідженням.

“Ми вже розуміємо з проведеного дослідження, що це житло для бахмутян має бути з різними моделями заселення і різного типу. В Україні є декілька моделей заселення, кожна з них має свої характеристики, різні особливості. Ми хочемо певний мікс цих моделей, щоб дати більшу можливість більшій кількості категорій бахмутян мати право і можливість заселитися”, — пояснює урбаністка.

Які моделі заселення є в Україні?

На це питання відповідає Ангеліна Татарікова, фахівчиня “Розквіту”. За її словами, є 4 ключові моделі, які зараз працюють в Україні або існують законодавчо, або ж плануються в аналогічних проєктах. 

1. Перша модель – це соціальне житло, найвідоміша всім. Воно надається від держави або муніципалітету за знижену оренду плату або безплатно. Мета – забезпечити базові умови для малозабезпечених, вразливих категорій населення. 
2. Друга модель – це тимчасове житло, яке надають на обмежений термін людям, які опинилось у складних життєвих обставинах, зокрема для внутрішньопереміщених осіб. Ключовою тут є характеристика тимчасовості.
3. Третя модель — це муніципальне орендне житло, яке належить місцевій громаді, воно надається в оренду за доступною (нижче ринкової) ціною, не нульовою. Таке житло орієнтовано на людей з середнім доходом, які не підпадають під категорії соціального житла, проте все ще не можуть дозволити собі житло за комерційними ринковими умовами.
4. Четверта модель — це житло з правом викупу, коли спочатку є можливість оренди, а потім частина коштів враховується в майбутній викуп, і орендар отримує право викупити житло, в якому він живе не один рік. 

За якими критеріями відбувається відбір на заселення?

Критерії визначені законодавством для кожної з моделей, однак окрім цього муніципалітет може також впливати на це, та мати свої критерії для заселення.

Соціальне житло передбачено для найбільш вразливих категорій, які перебувають на житловому обліку, важливими є категорії людей з низьким доходом і соціальною вразливістю.

Тимчасове житло створено у більшості для ВПО, і також там є бальна система соціальних показників, наприклад, статус ветерана, які в сукупності дають тобі певний вищий або нижчий рівень в переліку на заселення. 

Примітка. Ознайомитися з бальною системою надання тимчасового житла можна за покликанням.

Також є муніципальне орендне житло, тут звертають увагу на дохід родини, також тут є пріоритетна, також часто бальна система і враховується наявність або відсутність житла і його площі. 

“Але окрім цих критеріїв, є ще такий аспект, як побажання донора, якщо в проєкті бере участь донор, то він має право впливати на певні критерії, які існують”, — пояснює Ангеліна Татарікова.

Цінності громади та донора: як це працює при заселенні

Урбаністи наголошують, що муніципалітети також можуть впливати на умови заселення, насамперед ухвалюючи ті критерії заселення, які є в системі цінностей громади. Наприклад, благодійна організація “КО-ХАТИ” зараз реалізує пілотний проєкт у місті Калуш, що на Франківщині. 

“Ми хотіли показати, як вони впроваджують свої цінності на прикладі цього проєкту. Для них пріоритетні категорії заселення — це сім’ї військових та ветеранів. Водночас це й жінки, що самостійно опікуються сім’єю. Це є як побажанням донора, так і інтересом самого благодійного фонду, тому цей критерій зазначений окремо в положенні про заселення. Крім того, пріоритет там мають і старші люди, бо вони вважають за необхідне підтримувати саме цю категорію населення під час війни”, — кажуть фахівці “Розквіт”

Й додають, що “КО-ХАТИ”  впроваджують свої цінності не тільки з погляду того, кого вони заселяють, а також це й врахування формування спільних сусідських просторів в житлі, щоб переселенці не тільки мали можливість бути заселеними в житло, а також мати свою власну житлову площу. Продумані тут й спільні сусідські простори  на кожному поверсі, щоб люди могли комунікувати на щодень з різними людьми, які проживають в цьому житлі, власне, щоб формувати певне сусідство, спільноту, якій надалі разом буде легше.

Не менш важливо, що “КО-ХАТИ” забезпечують і простори, і інтеграції з навколишніми мікрорайонами в тому місті, в якому вони створюють своє житло. Наприклад в Калуші житло створюють на території минулого дитячого садочка. Це якраз є ключовим в тому аспекті, щоб це житло не було відділене від громади, в якій воно знаходиться, не стало своєрідним “гетто”, а повністю інтегрувалось в нього, разом з тим зберігаючи свою самобутність з населенням, яке в ньому проживає. Усе сприятиме тому, щоб люди могли обмінюватись і ділитись власними традиціями, практиками з тими мешканцями, які також проживають в цій громаді.

Що цікавить бахмутян? 

З опитування та спілкування з бахмутянами, ми виокремили топ 5 питань щодо майбутнього житла для бахмутян, які цікавлять більшість. 

Чи буде житло для бахмутян безплатним?

Бахмутяни насамперед цікавились, чи буде житло дня них надаватися безплатно. Наразі відомо, що надавати безплатно зможуть оселі в моделі соціального житла та тимчасового житла, бо це передбачено законодавством. Яка буде вартість житла в інших моделях, це залежить від самої моделі. Наприклад, якщо ми кажемо про муніципальне орендне житло, то оренда там значно нижча, ніж ринкова.

Які гарантії матимуть люди, що їх не виселять?

Головним моментом тут є гарантований термін проживання, який буде прописуватися в договорі, і в межах його тривалості неможливим є така функція, як виселення того, хто в ньому проживає. Цей юридичний документ закріплює, що ви маєте право проживати на цій житловій площі. 

Чи буде право викупу житла? 

Така формула передбачена, але тільки в одній з моделей житла, це житло з правом викупу, тобто таким не буде все житло, яке будується, але буде якийсь відсоток від будівництва.

Чи немає ризику у будівництві житла саме на території Гостомельської громади, а якщо її окупують знову?

Ризики є в будь-якій частині України. В громадах, які знаходяться в безпосередній близькості до неєвропейських держав, це більший ризик. Але з іншої сторони, в Бахмутській адміністрації не так багато можливостей вибирати.

“Однозначно питання безпеки будемо закладати в технічні завдання на проєктування: що повинні бути, укриття простори для відновлення, для комунікації, підтримки. Але від такого ніхто не застрахований. Сподіваємось на наші Сили Оборони”, — каже Софія Боднар.

Чим Гостомельський проєкт відрізняється від проєкту в Гощі?

Бахмутська адміністрація вже мала декілька спроб реалізувати ідею побудови житла для бахмутян. Одна з цих спроб – це проєкт в Гощі, на Рівненщині. Тут проєкт стикнувся з тим, що мешканці приймаючої громади, де планувалося будувати, не підтримували цю ідею, і виник соціальний конфлікт. Зараз адміністрація все одно намагається просувати цю ідею і все-таки збудувати житло. Тривають перемовини з Гостомельською адміністрацією щодо ділянки в Гостомельській громаді.

Це інший проєкт, з іншим підходом. 

“Ми зараз працюємо над передпроєктним дослідженням, яке включає питання житла та дослідження ідентичності бахмутської громади, щоб це житло відповідало запитам бахмутян і щоб було реальне відчуття дому навіть у новому місті. У фіналі цього дослідження ми надамо рекомендації бахмутській адміністрації щодо власне інтеграції та щодо проєктування. Ми вважаємо, що однією з причин, чому не вдалося реалізувати минулий проєкт, стало те, що була опущена ця важлива частина — питання інтеграції”, — каже Софія Боднар.

Що таке інтеграція у контексті житла для бахмутян?

“Ми повинні розуміти, що будівництво житла для бахмутян — це фізичне втручання і зміна простору іншої (приймаючої) громади, де вже є свої мешканці, які там, живуть, працюють та проводять свій час. Коли ми заселяємо одну громаду в іншу, ми повинні продумати як вони будуть взаємодіяти між собою, створити умови, в яких би відбувся обмін двох різних ідентичностей, культур, побуту тощо. В кожної громади можуть бути свої травми, свої звички, свої потреби. Важливо дослідити сторону кожної громади, щоби максимально плавно зробити інтеграцію”, — каже Софія Боднар.

Вона наводить простий приклад на основі опитувальника для бахмутян. Виявилося, що багато людей вимушено покинуло своє житло з тваринами, а зараз їм складно знайти оселю, де можна з ними проживати. І це вже конкретний пункт, який можна  взяти в рекомендації для проєктування. Або ж в опитуванні бахмутяни багато згадували про набережну і зв’язок з водою. Це теж може бути важливою частиною, яку треба враховувати, бо це про ідентичність громади.

Окремо самі бахмутяни зазначили, що спираючись на досвід в інших громадах, варто більше промотувати Бахмут та його людей, адже це вигода для двох сторін, якщо громада надає ділянку, то отримує не лише нових мешканців, але й нові робочі місця, покращення інфраструктури й звісно це обмін культурами, а ще активізмом. Через близькість до фронту з 2014 року багато мешканців долучалися до громадського життя й зараз можуть вчити цього інших.

“Мені дуже сильно запам’яталося, що коли ми питали, за чим найбільше сумуєте або які звички, ритуали втратили з переїздом, то дуже багато людей писали, що вони сумують за своїми людьми, що бахмутські люди — особливі й що їх дуже важко замінити. Згадували бахмутяни й про сіль”, — каже урбаністка.

Наступні кроки 

Зустріч завершується обговоренням майбутнього проєкту із розробки рекомендацій для будівництва житла в Бахмуті. Урбаністи пропонують не один формат заселення, а кілька можливих моделей: муніципальне орендне, тимчасове, орендне з правом викупу. Ці моделі будуть в рекомендації для Бахмутської МВА, щодо будівництва та управління житлом.

Окремо наголосили: якщо житло буде муніципальним орендним або тимчасовим  (тобто без права власності), людям про це треба казати чесно й одразу. Це важливо, бо більшість наших ВПО до війни мали свої домівки — 97% бахмутян (дані з опитування). Зараз житло залишилось тільки у 2%, і понад 80% змушені орендувати квартири в інших містах (дані з опитування).

Також пояснили, що місцева влада не впливає на програми компенсації за зруйновані будинки — це повноваження держави. Але громада може допомагати з тимчасовими рішеннями та тримати процес максимально прозорим. 

Примітка. Матеріал підготовлений у межах Проєкту “Імпульс”, що реалізується Міжнародним фондом “Відродження” та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції. Його мета — посилення організацій громадянського суспільства у постраждалих регіонах, підтримка відновлення, інклюзивності та місцевої демократії. У межах цієї програми було передбачено малі гранти для локальних організацій, які можуть ініціювати зміни у своїх громадах.

До теми:

Скільки бахмутян проживає в Гостомельській громаді та які осередки для ВПО тут є

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!