18 квітня у світі відзначають Міжнародний день пам’яток і визначних місць. До цього дня редакція підготувала свою добірку локацій, адже Бахмут зі своєю старовинною архітектурою та культурою мав чимало визначних місць та пам’яток. Храми, будівлі, природні ландшафти — все це згадуємо в добірці.

Свято-Миколаївська церква

Свято-Миколаївська церква у Бахмуті вважалася однією з найстаріших на території Донеччини. Відомо, що дерев’яний храм побудували 1797 році, а згадка про святиню є в “Описі міста Бахмута та його повіту”, датовану 1798 роком.

У вересні 2022 року окупанти обстріляли Свято-Миколаївський храм з мінометів. Вже тоді внаслідок обстрілів був пошкоджений купол дзвіниці. Також місцеві повідомляли про те, що в дерев’яному храмі повилітали вікна, пошкоджень зазнав і фасад. У серпні 2023 року в бахмутських пабліках з’явилися кадри знищеної Свято-Миколаївської церкви.

Бахмутський вокзал

Бахмутська залізнична станція II була відкрита в 1913 році, на лінії, що зв’язала повітове місто з головними вугільними та металургійними районами промислового Донбасу. З того часу вокзал став головною залізничною брамою Бахмута.

Поруч зі станцією була розташована цегляна башта, яку використовували для заправки паровозів. Під час Другої світової війни будівлю вокзалу зруйновано, а водонапірну башту втрачено. Вдруге вокзал зруйнували росіяни під час повномасштабного вторгнення. Окупанти понівечили споруду й перетворили її на руїну.

Бахмутський Центр дітей та юнацтва

Кожен бахмутянин міг впізнати цю будівлю, блакитний колір споруди одразу привертав до себе увагу. У січні 2023 року своє сторіччя мав би відзначати Бахмутський міський Центр дітей та юнацтва, але росіяни знищили будівлю зі сторічною історією. Центр звели ще в 1880-х роках, й хоча зараз його учні продовжують навчання дистанційно, сам заклад спалений вщент.

Бахмутський коледж транспортної інфраструктури

Бахмутський залізничний коледж раніше знали, як будинок Бахмутської повітової земської управи, над яким вперше у місті було піднято український прапор. 11 листопада 1917 року в Бахмуті відбулося українське свято з приводу сформування українського військового куреня. Командиром куреня став підосавул Дубовик.

Чисельність цієї військової частини становила 800 козаків і старшин. Після молебня голова Української повітової ради Роман Ільяшенко підніс козакам прапори і звернувся до них з такою промовою:

“…Шановні брати вільні козаки України! Даю вам цього прапора рукою українського народу повіту, од якого я є представник. Ви повинні дати обіцянку, що ви будете виконувати тільки те, чого бажає народ і вимагає Українська Центральна Рада. Я покладаю надію, що ви збережете на Україні спокій і лад”.

Сьогодні коледж знищений російськими окупантами.

Парк “Святі Гори”

На території Бахмутського району є національний природний парк “Святі Гори”. Сюди часто їздили відпочивати на вихідні бахмутяни, тут влаштовували походи, ночівлі з палатками та просто прогулювалися. У 2008 році крейдяні гори на території парку потрапили “Сім природних чудес України”.

Але за час повномасштабного вторгнення росії парк сильно постраждав та зазнав руйнації, на відновлення екосистеми підуть десятки років, ще тривалий час тут не можна буде ходити через міни та інші вибухонебезпечні предмети залишені окупантами.

Бахмутська мечеть

У Бахмуті до повномасштабної війни мешкали різні національні меншини, серед них й мусульмани. У 2020 році в місті почали зводити першу двоповерхову мечеть, через рік на будівлю мечеті вже встановили золотий купол з півмісяцем, звершити її будівництво планували до свята Курбан-байрам у липні 2022. Однак 15 травня 2022 року внаслідок російського обстрілу снаряд потрапив у дах, а сама мечеть є зруйнованою.

Нагадаємо, що в березні 2022 року військовий ЗСУ Саід Ісмагілов прочитав біля мечеті розділ у Корані Сура #48 аль-Фатх (Перемога) під час важких боїв з російськими окупантами. Раніше чоловік був імамом, головою мусульманської громади в Донецьку.

Бахмутський міський центр культури та дозвілля імені Євгена Мартинова

Бахмутський осередок культури, який з початком повномасштабного вторгнення став великим гуманітарним пунктом. Тут бахмутяни допомогали з роздачею хліба, ховалися від обстрілів. До війни центр імені Мартинова часто влаштовував концерти, цікаві заходи, сюди любили приходити батьки з дітьми. Але у вересні 2022 року окупанти обстріляли будівлю, а згодом знищили її практично повністю.

Алея троянд

Алея Троянд — одне з улюблених місць бахмутян для відпочинку, звідси відкривався гарний вигляд на місто, а ще зовсім недалеко було Набережна. Росіяни знищили Алею, тисячі червоних, жовтих та рожевих троянд в Бахмуті залишилися лише на фотографіях та у спогадах.

Дім молитви євангельських християн-баптистів

У жовтні 2023 року виповнився 31 рік з дня відкриття в Бахмуті Дому молитви євангельських християн-баптистів. Ця споруда знаходилася за річкою Бахмуткою, по вулиці Горького, 26. Свого часу будівля була однією з найкрасивіших у місті. Росіяни значно пошкодили Дім молитви, стіни святині понівечені.

Найвища будівля в Бахмуті

Найвищою будівлею в Бахмуті був педагогічний інститут. Місцеві цю споруду називали “книжка”, бо її архітектурні форми й справді нагадували напіврозгорнуту книгу. Інститут звели в 1980-х роках. Внаслідок російських обстрілів будова практично повністю зруйнована. На останніх фото, які публікували в мережі пропагандисти, було помітно лише ледь вцілілий корпус.

Читайте також:

• Як і коли в Бахмуті намагалися встановити пам’ятник Тарасу Шевченку
• Місто-фортеця: бахмутський історик розповів, як правильно ставити наголос у назві
• Місто-фортеця: бахмутський історик розповів, як правильно ставити наголос у назві

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Будинок за адресою вулиця Миру, 53, із характерним округленим кутом, був однією з найвідоміших будівель у центрі Бахмута. Ця так звана “сталінка” мала тривалу та складну історію, яка розпочалася ще у тридцяті роки минулого століття.

Детальніше про те, яка історія в заокругленої будівлі в центрі Бахмута, розповіли представники КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Як з’явилася будівля за адресою вулиця Миру, 53

Зведення будівлі офіційно розпочалося у 1933 році. Згідно зі звітами Артемівської міськради, будинок планували здати в експлуатацію вже наприкінці 1934 року. Однак процес розтягнувся на чотири роки через низку факторів. Будівництво гальмували нестача фінансування та будівельних матеріалів, дефіцит робочої сили, погані погодні умови та проблеми з логістикою. Через ці причини в період з весни 1934 до початку осені 1935 року вдалося збудувати лише стіни та накрити дах, після чого роботи припинилися.

Темпи будівництва прискорилися лише у 1936 році. Будівельники завершили зовнішні роботи, вставили вікна, оштукатурили фасад та підвели необхідні комунікації. Завдяки тому, що робітники систематично перевиконували задані норми, навесні 1937 року будинок офіційно здали в експлуатацію.

У тодішній пресі будівлю називали “Будинком залізничників” або “Будинком спеціалістів”. Фінансування робіт частково здійснювалося державними коштами, які отримували від продажу населенню облігацій “Позички Третьої П’ятирічки”.

Будівля в роки Другої світової війни

Під час нацистської окупації в будинку квартирувалися німецькі військові. Радянська розвідка знала про це, тому літаки Червоної армії неодноразово намагалися розбомбити як цю будівлю, так і сусідні багатоповерхівки у центрі міста.

Точна дата першого руйнування будинку невідома, проте історики припускають, що це сталося влітку 1943 року під час активних авіаційних бомбардувань. Відновлення споруди відбулося вже після закінчення Другої світової війни, приблизно наприкінці сорокових років.

Історія комерційних приміщень

Округлений кут будинку завжди використовувався для торгівлі та надання послуг. У період з 1937 по 1941 роки на першому поверсі функціонував магазин споживчих товарів. У другій половині двадцятого століття там відкрили залізничну аптеку. На початку дев’яностих вона перетворилася на комерційну аптеку, а згодом на цьому місці працював магазин електроніки “Алло”.

Будівлю повністю зруйнували росіяни внаслідок інтенсивних бойових дій.

Читайте також:

Бахмутський гіпсовий промисел: історія видобутку та створення архітектурної ліпнини

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

12 років тому, 17 квітня 2014 року, в нині окупованій Горлівці пройшов проукраїнський мітинг. Люди, які були проти самопроголошеної влади “днр” виступили з мирним протестом. Одним із тих, хто намагався відстояти українську незалежність, був Володимир Рибак — депутат Горлівської міськради. За свою проукраїнську позицію та відкрите протистояння бойовикам “днр” його викрали та закатували. Загибель Володимира Рибака визнана однією із перших втрат серед мирних жителів Донеччини та сьогодні є символом спротиву окупації.

Спогадами про Володимира Рибака та квітневі події 2014 року в Горлівці з редакцією Бахмут IN.UA поділилася Галина Докашенко — горлівчанка, завідувачка кафедри історії імені професора Віктора Докашенка Горлівського інституту іноземних мов.

Спогади про Володимира Рибака, мітинг 17 квітня 2014 року

Галина Докашенко — педагогиня, історикиня з Горлівки. Вона була свідком подій весни 2014 року, коли Горлівку захопили бойовики так званої “днр”. Пані Галина каже, що особисто не була знайома з Володимиром Рибаком, але знала про його активну проукраїнську діяльність, якою він займався до 2014 року.

“До цих подій я особисто не була з ним знайома, але знала, що він був одним із найактивніших депутатів міської ради, він належав до “Батьківщини”. Завжди у пресі давали інформацію про кожне засідання міськради, і я бачила, що Володимир Рибак дуже активно виступав. У нього завжди, навіть до подій 2014 року, була відверта проукраїнська позиція”, — каже Галина Докашенко.

17 квітня 2014 року в Горлівці відбувся мирний мітинг, організований на підтримку міського голови Євгена Клепа. Тоді місцеві жителі вийшли з плакатами до міськради, виступаючи на підтримку законно обраної української влади. Серед мітингарів була і Галина Докашенко разом з колегами і студентами.

“Мітинг 17 квітня я достатньо добре запам’ятала. Можливо тому, що саме на цьому мітингу почалась словесна перепалка щодо мера. Місцеві жителі виступали за законно обраного, легітимного мера Євгена Клепа. А бойовики, звісно, хотіли свою кандидатуру. Пам’ятаю, ми йшли на цей мітинг і зробили плакат “Клеп усьому голова”, за аналогією відомого вислова “хліб усьому голова”. Я не можу сказати, що були якісь збройні протистояння. По завершенні мітингу там, де стояли останні ряди мітингувальників, кажуть, що якась штовханина трохи була. Але я про це не можу впевнено сказати, бо її не бачила, оскільки стояла всередині. Загалом тоді доволі багато людей було”, — каже Галина Докашенко.

Саме під час мітингу 17 квітня Володимир Рибак відкрито виступив проти бойовиків, які захопили владу в Горлівці. Того дня він спробував зняти прапор так званої “днр” і повернути український прапор на будівлю міськради. Після цих подій депутат зник.

Новину про зникнення Володимира Рибака пані Галина дізналась від свого чоловіка, який теж був депутатом Горлівської міськради.

“Наступного дня мій чоловік сказав, що після мітингу Володимир Рибак зник і його ніде немає. Тоді ми вже дізналися, що він вийшов на дах міськради, зняв прапор “днр” і знову вивісив прапор України. Потім вже я дізналася, що додому він так і не прийшов, його просто затягнули в машину по дорозі. Родина Володимира Рибака та його друзі тоді дуже хвилювалися за його долю”, — розповідає історикиня.

19 квітня місцеві рибалки знайшли два тіла в річці Казенний Торець біля селища Райгородок. 22 квітня дружина Володимира Рибака впізнала його тіло. Депутата закатували і ще живим скинули в річку.

Ким Володимир Рибак став для горлівчан

Галина Докашенко, як історикиня, каже, що загибель Володимира Рибака дала розуміння того, що окупанти не будуть миритися з проукраїнським населенням.

“Для мене, як для людини та історикині, Володимир Рибак є першою мирною жертвою того протистояння. Я і до сьогодні вважаю, що він є першою жертвою, яка постраждала за свою позицію. Я точно розуміла, що так жорстоко з ним вчинили просто за його проукраїнські погляди. Після загибелі Володимира Рибака до мене прийшло дуже чітке розуміння, що ніякого мирного процесу тут не буде, хоча сам мітинг був мирним. Багато хто в моєму оточенні, з ким ми тоді тісно спілкувалися, дуже переживали ці події”, — згадує педагогиня.

Фактично загибель Володимира Рибака можна оцінювати як факт залякування мирного населення, яке виступало проти окупації. Однак саме після вбивства депутата до людей прийшло чітке усвідомлення того, що врегулювати ситуацію мирним шляхом не вийде.

“Мені здається, що саме від його трагічної смерті пішов незворотний відлік, коли неможливо вже було говорити про якесь мирне примирення або “замирення”, як дехто говорив що треба замиритися. Смерть Володимира Рибака означала незворотність протистояння, яке вже на той час визначилося на Донеччині, і в Горлівці зокрема. Ми всі зрозуміли серйозність подій, що це не просто локальні невеличкі суперечки, а події політичного протистояння”, — зауважила Галина Докошенко.

Історикиня згадує, що у 2015 році Володимиру Рибаку посмертно присвоїли звання Героя України. На її думку, це дуже важливо для пам’яті про ті події. Роботою щодо збереження пам’яті про важливих постатей, які стали символом спротиву окупації, зараз займаються освітяни Горлівського інституту іноземних мов.

“Ми готуємо друге видання навчального посібника “Історія рідного краю. Донеччина: люди — духовність — природа”. У розділ “Люди” ми хочемо дати кілька історичних портретів до тих, що там вже є. Це будуть історичні нариси про Дмитра Чернявського, Володимира Рибака і Степана Чубенка. Також думаю, що ми додамо й четвертий історичний нарис про Олексія Дульнева”, — поділилася Галина Докашенко.

Читайте також:

• “До останнього не вірив, що буде повномасштабна війна”: ветеран з Бахмута про бої за місто, спогади та дім та ставлення до військових
• Як Бахмут не став “днр” у 2014: вам цього не казали
• Шість років після смертельного побиття бахмутського активіста Артема Мирошниченка: засуджені пішли служити

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!