Останні дні Збройні Сили України почали йти в контратаку на Бахмутському напрямку, але навіть найменша відбита територія, вулиця чи будинок мають дуже високу ціну — життя українських воїнів. Після деокупації Бахмута відкритим залишаться питання – що ж буде з містом? Зараз це на 90% руїни, скільки часу займе відбудова та чи готові люди повертатися в місто ми вже писали за посиланням. 

Редакція «Бахмут. IN.UA» поговорила з жителем Бахмута Олексієм Кононенко, чоловік має інженерну освіту й бажання повернутися до міста після війни. Ми дізналися як звичайні мешканці бачать Бахмут, та чому громадськість на думку героя має обирати вже готові варіанти, а не створювати власні.

Примітка: Розмову ведемо, за умови того, що місто вже розміноване. Скільки часу на це знадобиться наразі, поки тут йдуть бойові дії — невідомо.

Останні 5 років Олексій Кононенко жив в Бахмуті

Олексій Кононенко. Фото: надане героєм

Олексій Кононенко — інженер за освітою, він двічі переселенець, вперше в 2014 році він переїхав в Бахмут, згодом в 2022 довелося їхати вдруге. В Бахмуті наш співрозмовник прожив п’ять років, це місто йому за такий короткий час стало домом. Особливо вражала історична частина Бахмута, згадує чоловік.

«Бахмут мені подобався візуально, він дуже відрізнявся від інших міст Донецької області. Це було досить затишне та комфортне містечко для життя. Воно було красивим, в ньому відчувався якийсь історичний наратив. Загалом місто за ці роки розвивалося, росло. Мені подобалося. Зараз чого б мені хотілося? Докласти зусиль, щоб частка їх втілилися у відбудову Бахмута. Я впевнений, що місто буде існувати, бо люди жили тут понад 300 років тому. Рано чи пізно війна закінчиться й люди знову будуть тут жити, інше покоління, але буде», — каже чоловік.

Донеччанин підкреслює в Бахмуті плавно розвивалася сфера послуг, це було помітно, адже збільшилася кількість крамниць, розважальних закладів, кафе та ресторанів. Також не відставали в розвитку й великі промислові об’єкти, як от сміттєсортувальна станція.  Крім того, каже пан Олексій, місцева влада подавала багато проєктів задля покращення міста — це, зокрема облагородження території Північного Ставка. 

Звісно, що в Бахмуті були проблеми, над якими варто попрацювати, каже мешканець міста, але в цілому останні роки позитивно вплинули на розвиток громади.

Фінансування у відбудову не головний критерій успіху відновлення Бахмута

Таким Бахмут був до війни. Фото: з відкритих джерел

Вчасне та достатнє фінансування вже називали успішним рішенням у відбудові Бахмута, однак на думку нашого співрозмовника — гроші тут не головне.

«Архітектори кажуть, що відбудувати місто можна буде швидко, це можливо. Але питання, що там робитимуть люди? Звісно зараз люди максимально говорять, що вони всі хочуть повернутися. Після того, як вони повернуться, куди вони підуть на роботу? Куди віддадуть дітей до школи, садочку, на гурток? Де будуть купляти продукти — все це складна інфраструктура міста, яку повинні напрацювати комплексно. Відбудова одного дому — це не складна задача, але відбудова цілої конгломерації, це вже інше», — розмірковує інженер.

Олексій Кононенко каже: Місто — це не просто будівлі, а про сенс, тому просто гроші тут не все вирішать, натомість потрібно грамотне завдання для архітекторів від робочої групи, яка буде відбудовувати це місто спочатку на папері, а потім вже руками будівельників

Чи на часі думати про відбудову Бахмута?

Готуючи матеріал про відбудову Бахмута редакція «Бахмут. IN.UA» отримала багато підтримки від наших читачів, але водночас були й думки, про те, що думати про це не на часі. Ми запитали в донеччанина, що він про це думає: 

«Чи на часі думати про відбудову Бахмута? Так на часі. Чому? Уявіть собі диво — завтра Бахмут деокупований й безпечний. Ми починаємо відбудовувати Бахмут, а що робити ніхто не знає, бо немає напрацювань. Окремі архітектори кажуть, що план — це не складно, але як його робити не розуміють. Тому, вже зараз потрібно над цим замислюватися. Потрібно робити проєкти, генплани й розробляти це місто, щоб на час деокупації ми були готові. Маємо знати, як виглядатиме місто, що будуємо та де», — каже Олексій Кононенко.

Він додає, крім рішення, як відбудовувати місто потрібно буде ще ухвалити рішення про ті об’єкти, які вже не будуть у новому Бахмуті. Наприклад, сенсу відбудовувати умовно стару хрущовку не буде, пояснює інженер.

Загалом, весь цей процес потребує комплексного та грамотного підходу, тому роботу над ним потрібно починати раніше, адже перед фахівцями постане багато викликів, які потрібно буде оперативно вирішувати.

Три матеріали, які вам сподобаються

• Молодь, яка змінює Донеччину: історія волонтерки Катерини Босяченко з Дебальцевого
• Освіта в Україні та закордоном: де краще?
• Щодня йшла через підірваний міст Забахмутки: як лікарка Олена Воронова рятувала людей в Бахмуті

Громада має вибирати, як буде виглядати Бахмут із напрацьованих візуалізацій

Бахмут, вулицями міста.Фото: з відкритих джерел

В соцмережах бахмутяни активно обговорюють те, як буде виглядати Бахмут після відбудови, для цього навіть створили групу в Фейсбуці. Олексій Кононенко вважає, що оптимальним варіантом для громади буде саме вибір із напрацьованих експертами візуалізацій Бахмута.

«Кожен повинен займатися своєю справою, потрібно створити ініціативну групу, люди в ній мають мати компетентний досвід. Це представники комунальних служб, працівники музею, урбаністи, місцева влада, представники громади. З містянами потрібно обговорювати вже самі напрацьовки. Людям не потрібно задавати питання: “А яким ви б хотіли бачити місто, бо вони скажуть красивим, або таким, як було. Так робити не треба, необхідно зробити проєкти й вже тоді пропонувати на обговорення громадськості», — каже Олексій Кононенко.

Після цього можна провести онлайн-голосування пропонує донеччанин, до якого можуть доєднатися всі охочі мешканці. Важливо, щоб ключові питання вирішували професіонали, пояснює чоловік.

Якими етапами можна проводити відбудову міста?

Алея Троянд в Бахмуті. Фото: з відкритих джерел

На це питання, каже пан Олексій, немає точної відповіді. Втім, ймовірний варіант, коли відбудова відбуватиметься етапами: в місті можуть розмістити тимчасові модульні будинки, в яких проживатимуть працівники, вахтовим методом люди змінюватимуть один одного й працюватимуть над відновленням Бахмута.

До професійних будівельників та архітекторів можуть доєднатися просто небайдужі люди, які сприятимуть швидшому відновленню міста. Всі ці процеси слід узгоджувати з місцевою владою, а не робити одинично, адже це все потрібно координувати й брати відповідальність за життя людей.

Примітка: Співрозмовник наголошує, що під час етапу відбудови дітей в місті взагалі не повинно бути, а всі працівники та активна громада, яка долучиться до відновлення мають дотримуватися максимальних вимог безпеки.

«Ці люди будуть розуміти, що вони їдуть у зруйноване місто. Важливим аспектом у відновленні стане проведення електрики, без цього не працюватиме, ні той же перфоратор, чи інші інструменти», — пояснює співрозмовник. 

Також, каже Олексій Кононенко, в Бахмуті можна розглянути практику розумного використання матеріалів. Це механізм, за якого зі зруйнованих будівель відбирають придатні для будівництва матеріали, їх переробляють й використовують їх для зведення нових осель. Такий метод будівництва вже планують використовувати в Гостомелі завдяки тісній співпраці з французькою компанією Neo-Eco, яка демонтувала чотири будинки в Гостомелі, й переробила 15 тис. тонн будівельного сміття.

Безпека в урбаністиці

Після початку повномасштабного вторгнення виявилося, що в Україні є дуже мало справді придатних укриттів чи бомбосховищ. Люди ховаються в підвалах, які мають один вихід, або ж у власних квартирах в коридорі. Ми запитали у пана Олексія про заходи безпеки, які варто було б реалізувати в місті.

За його словами увагу потрібно приділяти належним укриттям, бомбосховищем та загалом безпечній урбаністиці, цим також повинні опікуватися професіонали. Простих рішень для Бахмута не буде, впевнений чоловік. Звісно, ми можемо частково брати досвід в таких країн, як Ізраїль, Швейцарія, але це тільки частинка, того, що потрібно нам:

Олексій Кононенко. Фото: надане героєм

«Людям завжди хочеться почути просте рішення, й вони розчаровуються, коли його немає. Знаєте, як в школі з рефератом — ти йдеш в Інтернет, знаходиш текст й копіюєш й маєш готовий твір. Так от, Бахмут — це той реферат, якого не має Інтернеті, нам треба самим складати рішення. Це буде метод проб та помилок».

Туристичний потенціал Бахмута

Герой впевнений, що в майбутньому Бахмут може стати туристичним містом, крім того, воно багате на корисні копалини, що робить його привабливим для інвестицій. Є й друга сторона медалі, яка дозволить привернути увагу туристів.

На думку пана Олексія, в Бахмуті, архітектори можуть запропонувати створити окрему інсталяцію, яка зберігатиме первісний вигляд після російської окупації. Ймовірно, це може бути якась частина у районі Забахмутки, вважає бахмутянин.

«В принципі, ми вже зараз бачимо, що місто Бахмут увійшло до історії. Будуть, безумовно пам’ятки й меморіали. Я думаю, сюди будуть через якийсь час приїздити й військові, які тут були раніше, щоб поглянути на це місто…», — розмірковує донеччанин.

Довідка: Олексій Кононенко – директор ТОВ «Енерго Індастрі», інженер за освітою, раніше займався інноваційними проєктами.

Фото: «Бахмут. IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Бахмутянка Марія Єфремова — чемпіонка Європи з вільної боротьби. У квітні 2026 року 19-річна спортсменка дебютувала на дорослому чемпіонаті Європи, де виборола золоту медаль. А вже у липні Марія Єфремова здобула золото чемпіонату Європи з вільної боротьби серед спортсменок до 20 років.

Про перші кроки у спорті, дебют на дорослих змаганнях і плани на майбутнє Марія Єфремова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Марія Єфремова, перші кроки у спорті

Марія Єфремова — чемпіонка Європи з вільної боротьби. Вона у спорті вже 16 років. Тяга до спорту в неї була з дитинства. Спочатку це було більше для саморозвитку, а згодом Марія почала тренуватися професійно. На це її надихнув батько — заслужений тренер України з вільної боротьби, тренер-викладач Донецького обласного коледжу спортивного профілю імені Сергія Бубки. Сьогодні тато та рідний дядько Марії — Андрій та Максим Єфремови — є її тренерами.

“До спорту я прийшла завдяки своєму батьку, який сьогодні є моїм тренером. У Бахмуті він тренував дітей. Після садочку батько забирав мене до себе і так вийшло, що я це все бачила на постійній основі і воно до серця може лежало, може тяга до спорту була у крові. Потім я залишалася в батька на тренуваннях і потихеньку сама щось намагалася робити. Мені тоді, мабуть, роки три було. Бо в чотири я вже почала займатися: кувирочки робити, по канатам лазити. Всьому тато вчив. Спочатку це було для саморозвитку, а потім я вже полюбила спорт і почала займатися на повну”, — згадує Марія Єфремова.

На початку спортивної кар’єри для Марії було складно увійти в сам процес змагань. Та все це минуло, коли дівчинка спробувала і зрозуміла, як це працює.

“На початку важко було підійти до самих змагань. Бо одне — це коли ти просто займаєшся, і інше — коли починаєш виступати з іншими дітьми, які, можливо, і раніше тебе почали займатися, мають більше досвіду. Потрібно було увійти в цю систему, зрозуміти, що воно таке, і далі все пішло як треба”, — каже спортсменка.

Чи вплинула війна на тренування

Повномасштабне вторгнення застало Марію на спортивних зборах у Києві. Тоді дітей швидко зібрали і відправили додому. У Бахмуті спортсменка провела близько місяця. Просто сидіти вдома Марія і її батько не могли, тому продовжували тренування в залі.

“Перший час по поверненню в Бахмут була метушня і невизначеність — не знали, що робити далі. Ніхто ніде не займався, всі вдома сиділи, бо страшно було кудись йти. Але ми з батьком десь через два тижні зрозуміли, що не можемо просто сидіти вдома. Думаємо: “А підемо до залу, хоч щось поробимо”. Так ми з ним і займалися перший місяць війни, ходили раз на день до залу, тренувалися. Хоч подекуди і було чутно, що стріляють, тренування все одно не зупиняли”, — згадує Марія Єфремова.

Коли минув місяць з початку вторгнення, батько Марії вирішив відправити дружину і доньку до родичів за кордон задля їхньої безпеки. У квітні 2022 року спортивний коледж Бубки, де працюють Андрій і Максим Єфремови, відновив роботу в Полтаві. Туди ж з-за кордону повернулася і Марія. Одразу відновити тренування в залі не вдавалося, тому тренуватися доводилося на вулиці.

“Коли ми були в Бахмуті, у нас був свій зал, свій підхід, свій інвентар — все своє було. У Полтаві, звісно, інший зал, інші умови. Нам допомагають, щоб ми мали змогу тренуватися та потім проставляти свою країну на міжнародних змаганнях або на турнірах. За це ми дуже вдячні. Бо коли ми тільки приїхали до Полтави, у нас такої змоги не було десь місяць. Ми тренувалися на вулиці, на спортмайданчику, можливості займатися у залі не було. Хоча це дуже важливо, невід’ємна частина тренування борця — цей саме зал. Нам допомогло те, що в тата тут є друг, він теж тренер. То він дав нам свій зал”, — розповіла Марія Єфремова.

Марія Єфремова: дебют на дорослих змаганнях

У 2026 році Марія Єфремова дебютувала на дорослих змаганнях. Вона взяла участь у чемпіонаті Європи з боротьби, що проходив 20-26 квітня у Тирані (Албанія). Дебют вийшов успішним — Марія виборола для України золоту медаль. Цю перемогу вона вважає найголовнішою у своїй кар’єрі.

“Своєю найважливішою перемогою на даний момент я вважаю Чемпіонат Європи серед дорослих у цьому році. Це вихід на новий рівень. Там борються не дівчатка, а жінки, в яких більший досвід у цій сфері. Тому це для мене найважливіші досвід і змагання на сьогодні”, — каже спортсменка.

У липні 2026 року Марія Єфремова здобула ще одну золоту медаль — на молодіжному Чемпіонаті Європі з вільної боротьби, що відбувся у Скоп’є (Північна Македонія). Тут бахмутянка виграла п’ять сутичок, перемігши суперниць з Естонії, Північної Македонії, Молдови та Польщі. У фіналі вона розгромила представницю росії з рахунком 10:1.

Борчиня каже, що сутички з представниками росії вона сприймає по-іншому. Для неї це не лише можливість здобути чергову перемогу для України, а й дати натхнення військовим, які спостерігають за спортивними змаганнями. Бахмутянка шанує подвиг ЗСУ, які дають можливість продовжувати жити в Україні, тому хоче надихати їх своїми перемогами.

“З одного боку, мені байдуже, з ким я борюся. Це в плані того, що я не боюся, не переймаюся за це. Але мені не байдуже, коли суперниця саме з росії. Мені хочеться взяти і втерти їй ніс, принести якесь задоволення для моєї країни, для військових, які зараз сидять в окопах. Я впевнена, що є військові, які дивляться будь-які змагання українців. І мені здається, що кожна перемога українця в різних видах спорту дає їм мотивацію, задоволення. Я особисто дуже вдячна військовим, бо якби не вони, я, можливо, зараз навіть у Полтаві не тренувалася”, — зауважила бахмутянка.

“Я представляю не лише себе, а й Бахмут”

Марія Єфремова каже, що на своїх змаганнях вона представляє не лише себе, а й Бахмут. Для неї особливо цінно здобувати нагороди, представляючи свою громаду.

“Коли я була на дорослому Чемпіонаті Європи і бачила, хто у мене в категорії і з ким прийдеться боротися, я розуміла, що, по-перше, в мене немає права на помилку. А по-друге, що зараз я борюся за Бахмут. Це була відповідальність насамперед для мене. Я розуміла, що повинна зробити це для своїх земляків, з якими жила в одному місті. І це розуміння навіть більше енергії додавало, коли я виходила”, — згадує бахмутська борчиня.

За словами спортсменки, вона відчуває підтримку своїх земляків. Це мотивує її на подальші перемоги.

“Мені іноді можуть просто під постами в соцмережі писати слова підтримки. Дуже приємно, що вони дивляться, знають мене, бачать, що я роблю для нашого міста і країни”, — каже Марія Єфремова.

Марія Єфремова розповіла про спортивні плани

Зараз Марія Єфремова готується до двох важливих змагань — Чемпіонату світу U20 та Чемпіонату світу серед дорослих. Тренується спортсменка у Полтаві.

Всім, хто хоче пов’язати своє життя зі спортом, Марія Єфремова радить впевнено йти до своєї цілі та не відкладати свої мрії на потім.

“Якщо вас тягне до цього, і є бажання піти займатися будь-яким видом спорту, то не треба чекати, життя одне. Ніколи не бійтеся, не шкодуйте свого часу, а йдіть до своєї мрії попри будь-які перепони”, — зауважила Марія Єфремова.

Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.

Читайте також:

• Коледж імені Сергія Бубки розпочинає набір студентів: які умови та скільки місць доступно
• Бахмутська студія Art Life відновила роботу в Болгарії та підкорила міжнародне журі
• Юлія Левченко з Бахмута виграла “золото” на етапі Континентального туру в Фінляндії

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

25-річна Лада Камарницька родом з Бахмута. Ще в рідному місті вона почала цікавитися манікюрною справою та починала працювати майстринею. У юному віці дівчина переїхала з Бахмута до Харкова, де продовжила улюблену справу. Через повномасштабне вторгнення Лада вирішила переїздити до Києва. Тут вона мешкає зі своєю родиною та розвиває бізнес. У Києві вона має свій кабінет, де працює майстринею манікюру.

Про життя в Бахмуті, переїзд до Києва і ведення бізнесу Лада Камарницька розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя в Бахмуті

Лада Камарницька народилася і виросла в Бахмуті. Вона була активною дівчиною, любила навчатися та брала участь у різних спортивних змаганнях. Майже всі дитячі спогади про місто в неї пов’язані зі шкільними роками.

“Згадую завжди ​​алею троянд, кінотеатр “Перемога”, поруч з яким я жила. Літак згадую, бо я росла на тому районі, свою школу. Також я постійно займалася спортом. На “Металурзі” постійно були якісь тренування, змагання. У 12-й школі була на змаганнях з баскетболу. На плаванні була у “Дельфіні”, гімнастикою займалася. Загалом більшість моїх спогадів пов’язані зі шкільним і підлітковим життям”, — згадує бахмутянка.

У 19 років Лада переїхала до Харкова. Це місто їй дуже подобалося, і вона хотіла будувати там своє життя. Та планам завадило повномасштабне вторгнення. Його дівчина застала в Харкові. Тоді вона ухвалила рішення їхати додому в Бахмут.

“Я була в Бахмуті з кінця лютого до квітня. Жила з сестрою та маленькою племінницею. Коли почали летіти ракети на Бахмут, а місто невелике, було дуже чутно, племінниця сильно переживала. Нам довелося виїхати, бо вона дуже боялася”, — розповіла Лада Камарницька.

Про переїзд

4 квітня Лада разом з родичами виїхали з Донеччини. Шлях пролягав із залізничного вокзалу в Краматорську. Вирішили їхати в Полтаву, але без конкретної мети.

“У Полтаві це була спонтанна зупинка. Ми просто вирішили вийти, і все. Бо ми просто не знали, куди нам їхати. І якось воно так просто вийшло, що ми лишилися в Полтаві. Там я прожила два роки”, — розповіла Лада Камарницька.

У жовтні 2024 року Лада з чоловіком і маленьким сином вирішили переїхати до Києва. Тут родина мешкає і досі.

Про роботу майстринею манікюру і власну справу в Києві

Лада Камарницька досвідчена майстриня манікюру. Цією справою вона займалася ще в рідному Бахмуті, захоплення манікюром почалося зі шкільних років. Потім продовжувала роботу в Харкові, Полтаві і Києві.

Через переїзди Лада декілька разів починала свою справу з нуля: шукала клієнтів, локації для роботи. Складніше всього було починати в Києві, маючи маленьку дитину на руках. Вже як півроку Лада має власний манікюрний кабінет і свою базу клієнтів.

“Я займалася манікюром ще зі школи, з дев’ятого класу. Тому я ніколи не розглядала варіантів про іншу зайнятість. Після переїзду спочатку я почала все з нуля в Полтаві. Там я дуже швидко набила базу клієнтів, десь за два-три місяці. Я тоді працювала без вихідних, щоб швидше це зробити. Потім я завагітніла, народила дитину. І коли ми переїхали до Києва, я знову почала все з нуля, коли сину було десь півроку. Звісно з маленькою дитиною було набагато важче. Спочатку я влаштувалася в салон на відсоток, але на таких умовах, що я виходила всього пару днів на тиждень. Просто, щоб не забувати своїх навичок. А коли дитина підросла, я вирішила, що час йти на оренду. Півроку тому я винайняла приміщення і почала працювати на себе. Набила я базу швидко, буквально за місяць. Тому що я топовий майстер, швидкий майстер, і до мене люди дуже швидко йдуть”, — каже Лада Камарницька.

За словами майстрині манікюру, вести власний бізнес у Києві їй не складно. Сам процес не відрізняється від Бахмута чи Полтави. Особисті складнощі виникали лише при пошуку житла на новому місці.

Впливають на роботу наслідки російських обстрілів. Важка зима, яку пережив Київ, частково призвела до зменшення клієнтів.

“Цієї зими людей було менше, тому що багато хто виїжджав з Києва. Але навесні, десь у квітні, дівчатка повернулися до мене на манікюр. Думаю, що десь 60% моєї клієнтської бази поїхали на зиму. Взагалі це такі непередбачувані обставини…Тоді не було весь час світла, плюс морози. Якщо буде знову так само, то, швидше за все, доведеться і нам їхати, думки про це є”, — ділиться бахмутянка.

Своїм землякам, які хочуть почати власну справу, Лада радить не боятися і не соромитись свого статусу ВПО. Бо іноді саме страх зупиняє людей на шляху.

“Починати щось нескладно, головне в себе вірити. І не зациклюйтеся на тому, що ви ВПО, взагалі жодної різниці в цьому немає. Так само, наприклад, багато киян не можуть розпочати якусь власну справу через страхи, через війну. Тут справа не у тому ВПО ти чи місцевий, а те, яка ти людина. Скажу так — не треба боятися. Треба робити”, — підсумувала Лада Камарницька.

Кабінет Лади Камарницької працює на лівому березі Києва, район Позняки-Осокорки. Також у майстрині є своя сторінка в Instagram, де можна записатися на процедуру.

Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.

Читайте також:

• Як любов до української мови привела до роботи у видавництві та поетичної спільноти: історія Анастасії Саржевської з Бахмута
• “Ми взяли з собою по одній дорожній сумці, сіли в машини, і поїхали”: історія бахмутянки Аліни Дорохової
• “Можливо, ми одні з останніх людей, які народилися на Донбасі”. Історія поетеси з Бахмута Естер

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!