97 років й тисячі випускників: як Бахмутський медколедж провів вступну кампанію

Семаковська Тетяна 17:58, 3 Жовтня 2023
Студенти медколеджу/фото з відкритих джерел

Бахмутський медичний фаховий коледж 2 жовтня відсвяткував свій день народження. Навчальному закладу виповнилося 97 років, коледж був засновний 1926 року за ініціативою лікаря акушера-гінеколога Китаєва Арона Львовича як фельдшерсько-акушерська школа. Попри те, що студентам та вчителям довелося евакуюватися – навчання тут продовжується, але тепер через гаджети.

Редакція дізналася у директорки закладу Наталії Крансожон, як працює коледж та скільки студентів навчається в евакуації.

Навчання в евакуації

Бахмутський медичний коледж/ з відкритих джерел

Бахмутський медичний коледж був заснований 1926 року, в 2023 році він відсвяткував своє 97-річчя. Коледж вважається одним з найстаріших в Україні навчальних закладів. Загалом, за час свого існування він підготував понад 15 тисяч випускників, а за підсумками державних іспитів щорічно входить в 10-ку найкращих в Україні. 

Через повномасштабне вторгнення усім працівникам коледжу довелося переїхати. Наразі приміщення для роботи орендують в Полтавській області в селищі міського типу Нові Санжари. Робочий колектив вдалося зберегти, тож кадрових проблем немає.

Парк у селі Нові Санжари/ фото з відкритих джерел

Директорка медколеджу Наталя Красножон раніше зазначала, що наразі їхні студенти розсіяні по всій Україні і зібрати їх всіх разом для проходження практики фізично неможливо, тож учні проходять її за місцем проживання.

Дистанційне навчання приваблює до коледжу багатьох абітурієнтів різного віку. Відтак, в новому навчальному році вдалося повністю виконати держзамовлення. На перший курс набрали 130 осіб. Нагадаємо, що в 2022 році студентами стали 120 осіб. Навчатися приходять не лише підлітки, але й дорослі, каже пані Наталя.

Регіональне замовлення ми виконали у повному обсязі, попри ті обставини, у яких нам приходиться працювати. В цьому році ми набрали на навчання ще студентів-контрактників.

Наталя Красножон // директорка коледжу

Загалом у коледжі навчається 460 студентів. Очільниця закладу додає, що чимало дорослих людей також вступають навчатися. Серед них є санітарки, б’юті майстри тощо. Люди хочуть покращити свої професійні вміння й старанно навчаються, часом з такими студентами працювати навіть легше, каже Наталя Красножон.

Цьогорічну вступну кампанію вже закрито, студентами стали не лише бахмутяни, але й молодь з інших областей України. Вступали на три спеціальності:

  • Лікувальна справа;
  • Сестринська справа;
  • Сестринська справа.

Історія заснування Бахмутського медичного коледжу

Студенти медколеджу навчаються. Бахмут/ фото з відкритих джерел

Фундатором Бахмутського медичного коледжу став Китаєв Арон Львович, спершу тут відкрили фельдшерсько-акушерську школу.  Він народився у Бахмуті в 1884 році. Професію медика здобував у Харкові. Арон Львович працював лікарем єврейського товариства в Бахмуті, ліквідовував епідемії холери. 

За його ініціативою в Артемівську організували онкологічний диспансер та ендокринологічний пункт, пологове відділення, яке він очолив. Він також викладав у медичній школі. У 1937 році  Китаєв став депутатом Верховної ради СРСР, а в 1939 році його не стало.

У Бахмутському краєзнавчому музеї зберігаються спогади лікарки Зінаїди Друпп:

Кітаєв А. Л. був досвідченим лікарем-гінекологом, вимогливий у роботі і був сердечною людиною. Від нього я  отримала чимало знань з акушерства, працювала з Ароном Львовичем на посаді акушерки майже три роки.

Зінаїда Друпп // колега А. Кітаєва

За період свого існування коледж неодноразово змінював назву.  Навчальний заклад розпочав своє існування як «Артемівська фельдшерсько-акушерська школа». У 1954 році наказом Міністерства охорони здоров’я УРСР медичній школі присвоєно статус «Артемівського медичного училища».

 У 2017 році навчальний заклад «Артемівське медичне училище» отримав назву «Бахмутський медичний коледж», а з 2020 року коледж має назву «Бахмутський медичний фаховий коледж».

За даними коледжу, станом на листопад 2021 рік, приблизно 60-70 % випускників після закінчення коледжу йдуть працювати за фаховими спеціальностями здебільшого у Донецькій області. Зараз студенти навчаються дистанційно та мають можливість здобувати професію навіть за тисячі кілометрів від дому.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Spotify назвав головних українських артистів і хіти 2025 року: хто увійшов у топи

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 13:00, 7 Грудня 2025
Виступ Klavdia Petrivn / фото з Instagram

Музичний сервіс Spotify опублікував музичні підсумки 2025 року в Україні та назвав найпопулярніших українських артистів і треки. До списків увійшли як ветерани сцени, так і нові зірки, що стрімко набрали популярність цього року.

Детальніше про те, хто став найпопулярнішим артистом та яка пісня лунала найчастіше серед українських користувачів — в матеріалі Бахмут IN.UA

Spotify назвав найпопулярніших українських артистів та треки 2025 року

Музичний стримінговий сервіс Spotify підбив підсумки 2025 року та оприлюднив рейтинг найпопулярніших українських артистів і композицій. У перелік потрапили як відомі гурти, так і нові імена, що стали трендовим відкриттям цього року.

Топ 10 українських артистів 2025 року

У топі українських артистів на першому місці опинилася Klavdia Petrivna. Далі топ виглядає наступним чином:

  • SadSvit;
  • “Бумбокс”;
  • Dorofeeva;
  • “Океан Ельзи”;
  • KRBK;
  • Валентин Стрикало;
  • YakTak;
  • Parfeniuk;
  • Jerry Heil.

Топ 10 українських треків 2025 року

Найпопулярнішою піснею року серед українців стала пісня “Смарагдове небо” від Drevo. Це атмосферний ліричний трек, який підкорив слухачів ніжним вокалом та емоційною історією.

Друге місце в топі зайняла енергійна композиція “Врубай” від Parfeniuk з інді-електронним звучанням, що стала популярною завдяки драйву.

Третє місце зайняла чуттєва пісня про крихкість стосунків “Не лякай”, яку створив дует Osty і Klavdia Petrivna.

Наступні позиції в топі виглядають наступним чином:

  • Jerry Heil і Yarmak — “З якого ти поверху неба?”;
  • SadSvit — “Касета”;
  • Domiy — “Нагадай”;
  • SadSvit і Структура щастя — “Силуети”;
  • Шугар — “Олєг”;
  • Cheev — “Рана”;
  • Шугар — “Тьотя”.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Донеччина наче більше не належить мені…”. Колонка

Лященко Марія 11:00, 7 Грудня 2025
Нацпарк “Святі Гори” / фото Марія Лященко

***

Листопад 23 року.

Я повертаюся у Крам, де на той час живу. Працювати у місцевому медіа і фоткати кожен куток, щоб мати щось на згадку, коли дому не стане зовсім. За традицією фотка стели, ну бо, як це – додому ж їдеш! Перетнувши кордон області трава само собою одразу зеленіше, повітря чистіше, небо синіше, і оце все…

Зараз таку фотку не зробиш з відомих причин. Спочатку цю стелу замалюють від написів військових, шоб красіво. Потім на ній залишать нові, перетворивши у сучасний пам’ятник війні й боротьбі. Потім проїхати повз вже буде майже неможливо. В’їжджаючи цьогоріч вже минаю не цю стелу. Та мова не лише про неї. Про дім.

Мені пощастило, я пам’ятаю її й іншою. Свою Донеччину, хочете, Донбас, не має зараз сенсу розписувати різницю (хоч вона величезна насправді). Мені пощастило знати її до війни. Навіть до 14го, не кажучи про доповномасштабну.

Мені пощастило дитиною “тусить” на день міста у Бахмуті чи день шахтаря у Соледарі. Їсти солодку вату і розводити батьків на всілякі свєркающі сувеніри-шерпотреби, які валяються потім тижнями вдома. Штовхатися у натовпі святкових людей, що підтанцьовують під живі виступи якихось поп-ікон (прости Господи) того часу, типу Могилевської чи якихось Неангелів, а навколо пахне шашликами і літнім вечором.

А ці супер зрєліщні виступи на Кнауфі. Так, буквально виступи запрошених зірок у дворі величезного завода на околиці Соледару.

Зараз силюки пустять сльозу, а городські не поймуть. День села. Цього свята чекали весь рік. 14 жовтня, день Покрови (назва села відповідна), школярі й місцеві колективи тижнями репетирують у невеличкому будинку культури, а на саме свято вітають новостворені родини, відзначають річниці весіль та досягнення місцевих жителів. Лампово і щиро. З усіх сил аплодують сусідці чи кумі, бо та на сцені. Потім така собі вечірня програма, танці й посиденьки компаніями. Кілька років поспіль тодішній сільський голова умудрявся запрошувати дуже відомих співаків і ведучих та ввалював бабло у святкові салюти.

“Так гарно” – казали люди. “Це ж скільки грошей вилетіло в повітря” – додавали одразу. Але свято дійсно тоді того вартувало.

Мені пощастило їздити по гриби у Лиман. Той ліс з усіх, що я бачила єдиний…пахне лісом. Пахне настільки, що паморочиться голова, якщо походити там занадто довго.

А влітку на Дінець: Щурово чи Блакитні озера – затоплені водою з Сіверського Дінця колишні кар’єри, від того страшенно глибокі і чисті.

Пощастило їздити до Лаври. До Святогірська. Не те, щоб сильно відчувалася якась духовність, але піднятися “до Артема” – ото святе!

Сувеніри на кожному повороті і запах виробів з ялівця. І цей вид на Дінець і Лавру, коли нарешті підіймаєшся.

Мені пощастило їздити з батьками на море. Азовське. Найтепліше у світі. Щоліта на найкращі курорти мого життя: Мелекіне, Урзуф.

Побачивши з часом інші моря думка не змінюється. Азовське найпіжже!

Будиночки у “приватному секторі”. База відпочинку “Утьос” (це тільки для “прохаваних олдів”) з жахливими умовами, але найкращими краєвидами і пляжем, на якому згориш від сонця в перший же день, бо ти ж не слабак йти в тіньочок чи вилазить з води, бо вже “губи сині”. Розйобний маркетинг пляжних торговців, що 10 разів проходять повз тебе з сумками і неймовірно креативними постійноповторюваними гаслами, типу “паахлава мєдовая” і “ракі, ракі, поднімайтє свої…рукі”.

Ти встаєш о 3 ночі, бо виїзд автобуса о 4. Йдеш з сумками і передчуттям дороги, довольне як слон. Їдеш години чотири. Через Донецьк, тоді ще гарний, перспективний, амбітний і дочорта гоноровий. І Оленівку.

Вони не просто нищать мій дім, вони наче не дають мені пам’ятати його через призму дитячих спогадів. В Оленівці була ранкова зупинка після Донецька, відома “точка” смачної придорожньої випічки. Вони не дають мені навіть права сумувати за цим, бо тепер з цим населеним пунктом асоціації геть інші. Тепер це дорівнює одному з найжахливіших вчинених росіянами злочинів проти наших людей. І більше нічого.

Урзуф, Маріуполь. Тепер це не про море.

Соледар і Бахмут – не про сіль і шампанське і зовсім не про дитинство й плани на життя. Донеччина наче більше не належить мені, вони забирають її не лише фізично, її стирають звідусіль.

Тієї її більше немає і ніколи не буде.

Зараз її залишки у пікселі й мультикамі, вона на патчах зі сходом сонця і мерчі “Забоя”. Вона у корчах і воєнторгах. У піснях-символах, ненависті і невимовному болі. Ті залишки, що не здаються.

Решта її мовчить в окупації, сидить по підвалах-катівнях, або перетворилася на зомбі від укусів рускава міра.

Та мені таки пощастило її пам’ятати різною і бути її частиною. Бути “звідси” – ніколи про просто. Завжди про суперечно і з боротьбою.

Вона така. Важка, некомфортна, пряма і через те дещо наївна.

Її нелегко любити. Але якщо так – вона вже ніколи не відпустить.

Таки пощастило.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Від кар’єри в ІТ-компанії до парамедикині: як львівська «Ластівка» допомагає Донеччині

Роксолана Винницька з позивним «Ластівка» родом зі Львівщини, дівчина за освітою соціальний педагог, й практичний психолог, але працює в сфері IT на посаді Community Manager. […]

Пасіка під Бахмутом

Під Бахмутом медики з 30 бригади облаштували пасіку: фото

Неподалік від Бахмута військові медики зробили міні-пасіку. Ініціатором ідеї став санітар-радіотелеграфіст медичного пункту Сергій. До призову в ЗСУ чоловік працював кухарем та п’ять років займався […]

Screenshot 90 1e725

У Львові медики врятували ногу бахмутянці, яка потрапила під обстріл

На початку вересня 66-річна Ірина Пономаренко потрапила під обстріл у рідному місті. Жінка втратила нижню праву кінцівку, але завдяки медикам тепер має можливість знову стати […]

«Виїжджав з батьком та 30-кілограмовою собакою»: лікар з Бахмута Сергій Старусєв розповів про роботу під обстрілами та нове життя в Києві

Сімейного лікаря Сергія Старусєва у Бахмуті знали й відвідували багато пацієнтів. Чоловік залишився в місті попри обстріли, й евакуювався у Київ тільки весною цього року. […]