Повномасштабна війна привнесла в наше життя величезну кількість фізичних та моральних травм. Після перемоги на нас очікує багаторічний процес відновлення. Відбудова Бахмута буде проводитися ледве не з нуля. Хоча наразі складно спрогнозувати коли та як це буде відбуватися, важливо вже зараз починати планування. В цьому процесі треба передбачити відновлення інфраструктури таким чином, щоб всі громадяни мали безбар’єрний та безперешкодний доступ до будь-яких локацій та створити візію інклюзивного міста.

Збільшення рівня інклюзивності було актуальним в Україні ще до повномасштабного вторгнення. Втім, бойові дії та постійні обстріли кожного дня підвищують актуальність цього питання. Адже велика кількість людей зазнають поранень, які впливають на їх життя. Тому планування відбудови має проходити з урахуванням розробки інклюзивного простору, де мешканці зможуть отримати доступ до будь-якої установи, простору чи житлового приміщення, незважаючи на свій фізичний або ментальний стан.

«Якщо звернутись до термінології, то «Інклюзія» (від англ. inclusion — включення, залучення) — процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціумі. Бар’єри можна поділити на: архітектурні – це коли потрібні пандуси, ліфти, пласкі входи, кардинальна зміна підходів до будівництва, інформаційні – в цьому випадку ми думаємо, як надавати інформацію, так щоб різні люди могли нею користуватись, наприклад, роботи сайти доступними для незрячих людей, вчити людей використовувати додатками та знати хоч кілька слів жестовою мовою тощо), бар’єри бувають у ставлені – тут як раз треба думати, як нам, як суспільству, ставати відкритішими – приймати різних людей, пам’ятати про них в тому числі коли ми приймаємо рішення», – пояснила Ольга Хіцевич, адвокаційниця ГО «Fight For Right/Боротьба за права».

ГО «Fight For Right/Боротьба за права»  допомагає та всіляко підтримує людей з інвалідністю по всій країні. Джерело: сайт ГО «Fight For Right/Боротьба за права»

Рівень інклюзивності в Бахмуті до 24 лютого та що має бути після перемоги

Варто відзначити, що Бахмут до повномасштабного вторгнення став досить інклюзивним містом. Містяни, які так чи інакше були дотичні до побудови безбар’єрного простору, достатньо високо оцінюють намагання місцевого бізнесу та влади підвищити рівень доступності. 

«Можна сказати, що у питанні доступності я б поставила Бахмуту 8, а то й 9 балів по десятибальній системі. Звісно, було куди ще розвиватися. Але, порівнюючи з іншими містами, в нас було досить все гарно організовано, продумано. Навіть якщо знаходилися якісь недоліки, то місцева і влада та інші люди, наприклад, підприємці, вони були готові йти на зустріч. Більшість магазинів та установ вже при відкритті враховували, що треба робити пандуси», – поділилася Дар’я Ковшарова, бахмутянка, мати дитини з інвалідністю.

«У нас було одне із найдоступніших міст, рівень доступності на висоті. Можу сказати, що десь такий як у Львові, а інколи й вище, адже у нас не було бруківки й все було заасфальтовано. Наш стадіон був повністю придатний для змагань міжнародного рівня для спортсменів з інвалідністю, в місті кожного дня ходило два три тролейбуси по маршруту, в яких були умови для людей з інвалідністю, були в центрі доріжки для людей з порушеннями зору тощо », – розповів бахмутянин Денис Ковальов.

На стадіоні “Металург” проводилися спортивні чемпіонати, зокрема для спортсменів з інвалідністю. Джерело: відкриті джерела

«Завжди бажаємо ліпшого. Але моя Олександра самостійно їхала до школи, самостійно пересувалася центром міста, у неї був пандус до будівлі школи, був інклюзивний туалет та доступна їдальня. У інших дівчат не все так гарно, особливо у тих, хто жив у віддалених районах від центра. Можливо, те, що Олександра живе у центрі міста, то це і впливає на її мобільність.», – згадує Альбіна Гребенюк, керівниця ГО «Бахмут Особливий».

Втім, всі респонденти згадували про складнощі з доступним громадським транспортом, який далеко не весь був обладнаний для легкого доступу до нього людей з інвалідністю. Місто намагалося покращити ситуацію з транспортування та навіть запровадило соціальне таксі, яке допомагало людям пересуватися. Це не виправляло ситуацію повністю, адже таке таксі не можна було використовувати у побутових чи повсякденних цілях. 

Соціальне таксі для людей з інвалідністю. Фото: з відкритих джерел

Проєкт з Бахмута, націлений на підтримку дітей з інвалідністю, переміг у міжнародному конкурсі ЮНІСЕФ “Cities Inspire Awards” наприкінці 2021 року. А дитячий центр «Кіндер-клаб» був відкритий для дітей з інвалідністю міста та пропонував різноманітне дозвілля та навчання.

У Кіндер-клабі діти могли навчатися, спілкуватися з однолітками та спеціалістами або просто приємно проводити своє дозвілля. Джерело: ресурс Всі Свої

На жаль, після руйнування, всі переваги Бахмута, зокрема рівень інклюзивності, було знищено. Попереду чекає довгий процес відбудови. Він має містити в собі не тільки моменти, які б дозволили повернути попередній рівень доступності міста, але й перевершити його. Адже найбільша цінність України це є люди й всі ми маємо право на рівний доступ до інфраструктури міста.

У 2021 році команда ГО «Доступно.UA» провела перевірку на рівень доступності 19 міст України. Тоді в 10-ку кращих потрапили два міста Донеччини, Маріуполь (1-ше місце) та Краматорськ (9-те місце). Втім, найкращий результат складав менше ніж 20% доступності зі 100% можливих. Це свідчить про те, що на контрасті з іншими містами, ці населені пункти мають більш дружню до людей інфраструктуру. На жаль, це не є доказом наявності повного доступу всіх людей до будь-чого у місті. 

У майбутньому є низка моментів, які потрібно врахувати під час відбудови. Бахмутянка Дар’я Ковшарова поділилася кількома з них:

• перш за все це інклюзивний транспорт, адже не всі мають змогу використовувати власний транспорт для пересування;
• доступні житлові будинки: це і й пандуси із правильним та безпечним кутом нахилу, і й широкі ліфти, в які можу поміститися крісло колісне;
• планування дворів: спуски та пандуси не мають перекриватися жодними транспортними засобами, також потрібно зменшити кількість бордюрів та їх висоту, щоб будь-хто міг безперешкодно пересуватися; 
• потрібно мати більше звукових світлофорів та контактних доріжок;
• треба продумувати соціальні об’єкти (наприклад, школи чи лікарні тощо) не тільки ззовні, але й зсередини: широкі ліфти для крісел колісних, інклюзивні вбиральні тощо.

«Соціальні об’єкти, як  школа чи лікарня, повинні враховувати, що є люди з особовими потребами. Потрібно врахувати це не тільки в контексті доступу до будівлі, але й в, наприклад, біологічних потребах людини. В середині приміщення людина має мати доступ до всього, щоб вона не тільки потратив у будівлю, але й отримати там весь спектр послуг. У нас була поліклініка. Це висока, велика будівля, але не всі кабінети, які потрібні в людині, були на першому поверсі. Ліфт в ній був не дуже широким, не кожен візок поміститься. Як жінці на візку прийти на верхні поверхи на огляд, наприклад, до гінеколога? Тому, такі простори треба повністю продумувати, не тільки ззовні, але й зсередини», – ділиться поділилася Дар’я Ковшарова.

У Німеччині є спуски з тротуарів, щоб люди з інвалідністю або маломобільні групи населення безперешкодно могли переходити дорогу. Джерело: архів Альбіни Гребенюк

Ці заходи допоможуть людям з інвалідністю та маломобільним групам населення пересуватися по місту та активніше включатися у соціальне життя. Адже відсутність доступної інфраструктури спричиняє замкненість людей та обмежує їх право бути рівноправною частиною нашого суспільства. 

«Доступність – це ключ до успішного та незалежного ЖИТТЯ людей з інвалідністю в цивілізованому суспільстві. Люди з інвалідністю рівноправна частина суспільства і вони мають право і повинні брати участь у суспільному житті держави, щоб влада чула і бачила ті проблеми, які дійсно існують в цьому напрямку – такі консультації мають відбуватись не раз на рік і не за зачиненими дверима, в них мають брати участь громадський сектор та самі громади, щоб разом планувати й зміни та долати виклики», – пояснила Ольга Хіцевич.

«Звертати увагу на потреби, а потреби можуть озвучити люди на візочках, люди незрячі, люди на милицях. З цими людьми потрібен діалог. Якщо влада буде вести монолог: ми вам зробили – користуйтесь, то не буде толку. Треба розмовляти», – каже Альбіна Гребенюк.

«Люди з інвалідністю закриваються (ред.- якщо у громаді низький рівень доступності). Там, де я зараз, є соціальний центр. Люди сюди приходять і я тут спілкуюся з ними, і от я чую з розмов. Вони дуже жаліються, що їм немає куди вийти. Кругом перепони. Для них це складно. Я з цим живу та вже не звертаю уваги. Дуже вибиває, коли людина ось тільки отримала травму або захворювання. Вона, скажімо так, жила повним життям. А потім щось трапляється і їй вже чогось не вистачає. Такі люди ховаються у свою мушлю і це дуже впливає ще й на психологічний стан людини. Потрібно зробити умови, щоб ці люди жили повним життям і відчували себе повноправними в соціумі», – поділився бахмутянин Денис Ковальов.

Гойдалка для людей на кріслах колісних у Німеччині. Приклад інклюзивного простору. Джерело: архів Альбіни Гребенюк

Чи готова Україна до відбудови з урахуванням принципів інклюзивності

В Україні на всіх рівнях говорять про майбутню відбудову. Загальнодержавний план було презентовано міжнародним партнерам ще минулого року. Громади на місцевому рівні теж намагаються створити візію цього процесу. Наприклад, нещодавно за сприяння нашої редакції була організована зустріч на тему відбудови Бахмута. 

«Торік держава представила план відновлення України, який складається з 24 проєктних груп за різними напрямками роботи. Одним із таких напрямків є будівництво, містобудування, модернізація міст та регіонів, проєктні матеріали якого передбачають відбудову із застосуванням інклюзивних рішень. Але ці заходи не є системними та пов’язаними з іншими напрямками (бо без цього ми не можемо розглядати успішну відбудову) і потребують доопрацювань, оскільки цей напрямок торкається багатьох аспектів і напрямків відбудови одночасно», – каже Ольга Хіцевич.

Також Ольга говорить, що ті нормативно правові акти, які регулюють питання інклюзивності в Україні, є суттєво кращими, ніж 10 років тому. Проте, досі існує потреба їх адаптувати та удосконалювати. 

«Те, що ми маємо на сьогодні в законодавчому арсеналі, недостатньо для того, щоб говорити про успішну відбудову з урахуванням інклюзивних аспектів. Але, якщо порівнювати з тим, що було ще років 10 тому, то сьогодні ми, звісно, просунулись вперед, поступово вносяться зміни в законодавство, запроваджуються плани/програми, але все одно цього недостатньо, нам ще потрібно зробити багато кроків на цьому шляху. Наприклад, стандарти щодо будівництва є у державних будівельних нормах, їх оновлювали вже у 20-х роках цього століття, але зараз знову переглядають деякі, з огляду на потребу врахувати питання доступності як раз у повоєнній відбудові та покращені стану укриттів тощо», – розповіла Ольга Хіцевич.

Завдяки високому рівню доступності у Німеччині, люди з інвалідністю ведуть активний образ життя, відвідують розважальні заклади та ресторани. Джерело: архів Альбіни Гребенюк

Хоча навіть в ідеальних законодавчих умовах не було б можливості предметно обговорити відбудову з урахуванням інклюзивності в окупованих містах. Дані не є повні, а ситуація щодня змінюється. 

«Для того, щоб розуміти, як вибудовувати процес відбудови цих міст, треба розуміти ступінь руйнації, Бахмут, наприклад, вщент зруйнований. Також, не можна нехтувати питаннями екоциду, нам достеменно невідомо наскільки ці міста екологічно придатні для відновлення життя на їхніх територіях. Після нашої перемоги, ми маємо оцінити ступінь руйнації, екологічних проблем, держава має визначитись, в якому напрямку діяльності можуть розвиватись ці міста тощо. І тільки тоді ми можемо говорити про відбудову з урахуванням інклюзивності та визначити план дій, за яким маємо рухатись. Також, слід звернути увагу на такий підхід, як універсальний дизайн – він орієнтований на те, щоб робити простори доступними для різних верств населення та максимально враховувати потреби людського різноманіття. Але все це держава має обговорювати з громадськістю, між ними має існувати діалог і досягнутий консенсус, тільки так ми побудуємо інклюзивну державу/відбудуємо зруйноване.» – пояснила Ольга Хіцевич

Проте, попередні етапи планування та обговорення можливо проводити вже зараз. Адже доступність та інклюзивність міського простору це перевага для міста. В розробці таких механізмів та принципів може допомогти європейський досвід. Багато країн ЄС змогли якісно та доступно продумати міський простір, навіть в історичних районах. 

«Україна для себе обрала шлях євроінтеграції, тому ми маємо рівнятись на практику Європейського Союзу в цілому. Ми маємо реформувати/адаптувати наше законодавство (ратифікувати ряд директив ЄС, які надають змогу поліпшити та посунути з мертвої крапки багато процесів у цьому напрямку) під європейські стандарти. І головне, ми маємо взяти за основу  європейську Стратегію захисту прав людей з інвалідністю на 2021-2030 роки, яка розширює права і можливості людей з інвалідністю в європейському суспільстві. І вже на підставі всього цього займатись побудовою інклюзивного простору в містах, можливо, із залученням європейських експертів, які брали участь в аналогічних процесах у своїх країнах, робити архітектурно доступними простори, переглянути послуги та подумати, як  їх зробити доступними» – розповідає Ольга Хіцевич 

Війна змусила бахмутян змінити місце проживання, ті хто виїхав за кордон тепер мають досвід проживання у дружньому до людей з інвалідністю просторі і знають, як такий простір має виглядати і хочуть, щоб такі умови були створені і в відбудованому Бахмуті.  

«Моя дитина отримала прихисток від війни у Німеччині, місто Бремен. Такої кількості людей на візочках я не бачила ніде. У магазинах є спеціальні тачки, вони чіпляються до передньої нижньої рами інвалідного візочка і людина вільно робить покупки. Увесь транспорт інклюзивний.Трамваї, буси нахиляються до візка, і людина без перешкод заїжджає. Ніхто ніколи не займе місце для коляски. До електрички, до потяга вільний доступ. Є багато крутезних мобільних пандусів на вокзалах. Без супроводу людина сама не залишиться. У лікарнях ліфти всюди, немає лікарні без ліфта, немає магазина без ліфта або пандуса. Нам з Олександрою не треба прокладати маршрут, ми знаємо, що доберемось до будь-якої точки Німеччині. Туалети інклюзивні скрізь, це не тільки для інвалідних візків, а ще й звичайних мам, для того, щоб поміняти підгузок дитини. Двері усюди відчиняються самі. Тому що зробити це людині на візку самостійно неможливо.» – розповіла Альбіна Гребенюк.

Фото: «Бахмут.IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Комунальне підприємство “Бахмутська житлова управляюча компанія” не стало відхиляти пропозицію єдиного учасника тендеру на виконання підготовчих будівельних робіт у селищі Гоща. Водночас воно знайшло невідповідності у поданій документації ПП “БУДІНЖИНІРИНГ-ТМ” і зобов’язав підприємство їх усунути.

Детальніше — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Тендер на будівництво житла у Гощі

Комунальне підприємство “Бахмутська житлова управляюча компанія” перевірило тендерну документацію єдиного учасника торгів на виконання підготовчих будівельних робіт у селищі Гоща. Замовник не відхилив пропозицію приватного підприємства “БУДІНЖИНІРИНГ-ТМ”, а виявив невідповідності у документах та надав час на їхнє усунення до вечора 18 серпня 2026 року.

Під час перевірки документів комунальне підприємство знайшло дві невідповідності у поданій пропозиції учасника:

• довідка про наявність необхідного обладнання та матеріально-технічної бази подана без підпису керівника та печатки підприємства, тому замовник просить надати правильно оформлений документ;
• копія ліцензії на програмний комплекс, за допомогою якого учасник розраховував ціну своєї пропозиції, взагалі відсутня, тому замовник вимагає додати цей документ.

Подальші дії

Учасник має час на усунення виявлених невідповідностей до 19:31, 18 серпня 2026 року. Від того, чи усуне невідповідності учасник торгів, залежатиме подальший перебіг закупівлі та фінальне рішення замовника щодо підписання договору.

Нагадаємо, що комунальне підприємство проводить тендер на підготовчі роботи для будівництва житла бахмутянам у Гощі з очікуваною вартістю понад 37 мільйонів гривень. Єдиним учасником торгів стало ПП “БУДІНЖИНІРИНГ-ТМ”, яке запропонувало виконати роботи за 36,5 мільйона гривень. Це підприємство зареєстроване у Дніпрі та має досвід виконання десятків державних замовлень. Водночас компанія фігурує у судовому провадженні щодо ймовірного привласнення бюджетних коштів та суттєвого завищення цін на будівельні матеріали під час зведення укриття на Херсонщині. Наприкінці липня 2026 року суд зобов’язав поліцію розпочати офіційну перевірку цих фактів.

Читайте також:

Підприємство, яке подалося на виконання робіт з будівництва житла для бахмутян у Гощі, фігурує у справі про ймовірне завищення цін на матеріали

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Що робити з військовими адміністраціями громад, які роками не мають доступу до своїх територій, як наприклад Бахмутська, Соледарська, Часовоярська? Ліквідувати їх, скоротити штати чи повністю змінити логіку роботи? Андрій Грудкін, координатор ГО “Сильні громади” та учасник Коаліції “На лінії зіткнення”, вважає, що простого рішення тут немає. На його думку, ліквідація МВА та розподіл їхніх коштів між людьми може дати швидкий ефект для частини мешканців, але водночас позбавити сотні тисяч людей системної підтримки.

Редакція Бахмут IN.UA розбиралася, якими можуть бути МВА окупованих громад і що в їхній роботі можна покращити разом з експертами Андрієм Грудкіним та Олександром Слобожаном, виконавчим директором Асоціації міст України.

МВА без території: що робити з військовими адміністраціями окупованих громад

Військові адміністрації окупованих громад опинилися в ситуації, для якої традиційна модель місцевого управління фактично не пристосована. Територія громади окупована або зруйнована, частина людей виїхала в інші регіони України чи за кордон, а сама адміністрація працює в евакуації. Андрій Грудкін розмірковує, що це має означати не ліквідацію МВА, а переформатування їхньої роботи.

“Формат військових адміністрацій окупованих громад повинен змінюватися, тому що наразі вони існують в умовах, непритаманних для будь-яких муніципалітетів. Це окупація, переміщення і робота поза територією і для людей. Безсумнівно, на думку нашої “Коаліції на лінії зіткнення”, ці інституції мають продовжити своє існування як представницькі органи, тимчасово окуповані інституції, а будь-які маніпуляції про необхідність їх ліквідації — це антидержавна діяльність”, — каже спікер.

Водночас, за словами експерта, сама наявність МВА ще не означає, що вони працюють за правильною моделлю. На його думку, адміністрації мають змінити внутрішню структуру та функції. Одна з головних проблем, на яку звертає увагу Грудкін, це те, що МВА продовжують частково працювати за логікою звичайних органів місцевого самоврядування, хоча обставини вже принципово інші.

“Попри те, що багато хто перемістився ще у 2022 році, вони досі не змирилися з тим, що у них немає території, вони тепер не мають займатися комунальним господарством, парками, дорогами, тендерами на будівництво і на ремонти. І через це ми маємо проблеми. Має бути усвідомлено, що це абсолютно унікальна модель роботи з людьми, надання їм послуг, збереження їх згуртованості, локальної ідентичності, і під це мають бути утворені абсолютно нові функціональні моделі”, — коментує Андрій Грудкін.

Тобто йдеться не лише про скорочення кількості працівників. На думку Грудкіна, потрібно переглянути саму структуру МВА: які підрозділи зараз потрібні, які можна об’єднати, а які, залишити через важливість даних для майбутнього громади. Окремо він наголошує, що навіть ті напрямки, які зараз не мають практичного застосування через окупацію, можуть бути важливими для збереження інформації про громаду. Тому перехід від територіальної моделі до моделі, орієнтованої на людей, на його думку, може одночасно зменшити витрати на утримання апарату та підвищити ефективність.

В Асоціації міст України наголошують, що військові адміністрації залишаються фактично єдиною формою управління окупованими громадами, поки місцеве самоврядування не може функціонувати.

“Жителі окупованих міст/сіл, які виїхали з рідних домівок на підконтрольну Україні територію, мешкають зараз в інших громадах, де в більшості продовжує працювати місцеве самоврядування. Ради на окупованих територіях не працюють, тому військові адміністрації це єдина форма управління в таких громадах”, — зазначає Олександр Слобожан, виконавчий директор Асоціації міст України (АМУ).

За його словами, в АМУ вже кілька років обговорюють подальшу модель управління окупованими та деокупованими громадами. У 2023 році в Асоціації створили Секцію з розвитку деокупованих та тимчасово окупованих громад, яка, за словами Слобожана, об’єднує майже 400 громад.

“Секція – це платформа, де на постійній основі в очному і онлайн форматі зустрічаються представники всіх окупованих і деокупованих громад (мери, начальники військових адміністрацій, їх заступники) та спільно з народними депутатами України, представниками Уряду та міністерств, міжнародних організацій, експертів обговорюють проблеми напрацьовують варіанти їх спільного вирішення”, — розповідає він.

Серед пропозицій, які зараз обговорюються в АМУ, — визначення критеріїв запровадження військових адміністрацій та стратегічних завдань, які вони мають виконувати. Для окупованих громад це означає, що питання майбутнього МВА фактично пов’язане не лише з їхньою ефективністю, а й із тим, як Україна зможе забезпечити представництво інтересів мешканців до моменту деокупації та відновлення виборного місцевого самоврядуванн

Чи мають мешканці впливати на рішення МВА

Інша проблема — це участь самих мешканців у прийнятті рішень. Грудкін вважає, що нинішніх можливостей для цього недостатньо. Особливо це помітно у ситуаціях, коли рішення вже фактично прийняте, а мешканців лише ставлять перед фактом. На його думку, МВА варто перейти від комунікації після ухвалення рішення до попереднього обговорення планів.

“Потрібно не постфактум повідомляти про прийняті рішення, а анонсувати майбутню роботу. Тому що багато чого планується на етапі формування бюджету і розробки місцевих програм. Чиновники знають, скількома людьми вони орієнтовно мають надати ту чи іншу послугу, підтримку. Вони знають, скільки коштів дотації прийде їм з бюджету в певному моменті”, — пояснює Андрій Грудкін.

На практиці це означає, що навіть рішення, які потрібно ухвалювати досить швидко, можна попередньо комунікувати з громадою та збирати зворотний зв’язок. За словами Грудкіна, для цього не потрібен якийсь один визначений механізм. Це можуть бути опитування, публічні обговорення, консультації чи інші формати постійного діалогу.

Нагадаємо, що зараз бахмутяни можуть долучитися до громадського обговорення 2 програм, а саме обговорення житлової програми для ВПО на 2026–2028 рр, а також програми підтримки ветеранів та родин загиблих.

Чому аргумент про “оперативність під час війни” вже не завжди працює

Одним із аргументів на користь обмеженої участі мешканців у роботі МВА може бути необхідність швидко ухвалювати рішення під час війни. Проте Грудкін вважає, що для переміщених адміністрацій цей аргумент уже не настільки переконливий. За його словами, багато МВА працюють у переміщеному форматі вже кілька років, а мешканці громад також значною мірою адаптувалися до життя в інших містах.

Тому він пропонує змінити сам підхід до управління — зробити комунікацію постійною, а не ситуативною.

“При зміні такого підходу, плюс гарна комунікація перманентна, постійна, можна питати у людей зворотний зв’язок, а що ви думаєте про ось таку-то нашу ідею зробити щось хороше для вас. І тоді це абсолютно інший підхід до управління і кращі результати. А форматів, як це робити, мільйон”, — вважає Андрій Грудкін.

“Розпустити МВА і роздати гроші — стратегічна помилка”

Окремо ми запитали Грудкіна про роль держави у визначенні майбутнього МВА. Він вважає, що державне унормування роботи таких адміністрацій необхідне, оскільки зараз вони фактично працюють у певному нормативному вакуумі. При цьому експерт застерігає від швидких рішень, зокрема масового скорочення працівників або ліквідації МВА.

“Подібні гасла лунали під тиском від народних депутатів, деяких популістів, таких, як Вельможний, які кажуть, що потрібно всіх ліквідувати, гроші роздати людям. Це абсолютно не вирішить питання, тому що, так, це буде мати дуже швидкий ефект, можливо, якісь люди отримають якесь житло, але це буде настільки незначна частка людей, і у порівнянні з можливістю продовження роботи цих органів, це стратегічна помилка”, — пояснює співрозмовник у коментарі.

Його аргумент полягає в тому, що МВА — це не лише адміністративний апарат і витрати на його утримання. Через ці інституції можуть продовжувати працювати сервіси, центри підтримки, освітні та культурні напрямки, які залишаються важливими для людей з окупованих територій. Саме тому, на думку Грудкіна, перед скороченням штату чи ліквідацією окремих підрозділів потрібно оцінювати не лише економію бюджету, а й те, яку послугу після цього втратить конкретна людина.

Для кожної громади потрібна окрема модель

Грудкін пропонує не створювати одну універсальну модель для всіх окупованих громад. Адже обставини їхньої окупації та переміщення дуже різні. Одні громади мають значну частину населення, яка залишилася на окупованій території. Інші, зокрема Бахмут, Торецьк та інші міста Донеччини, зазнали масштабних руйнувань, а їхні мешканці масово виїхали в інші регіони України та за кордон.

“Ми пропонуємо модель аналізу конкретних військових адміністрацій, бажано усіх, для визначення для кожної з них оптимальної функціональної моделі. Тому що кожен з цих органів має свої особливості. У когось була швидка окупація, і 40% населення залишилось на тимчасово окупованій території. А у когось, як, наприклад, Бахмут, Торецьк чи Авдіївка багато людей стали вимушеними переселенцями, чи виїхали за кордон”, — каже Грудкін.

Тому перед державою, на його думку, стоїть складніше завдання, ніж просто визначити відсоток скорочення штату. Потрібно проаналізувати функції кожної адміністрації та зрозуміти, які з них справді потрібні конкретній громаді.

На цьому етапі особливо важливе питання — не просто скільки людей працюватиме в адміністраціях, а чим саме вони займатимуться. Грудкін наводить приклад культурного напрямку. На його думку, працівник такого підрозділу в окупованій громаді не повинен відтворювати звичайну модель роботи місцевого відділу культури.

“Я маю думати, як проводити культурні заходи для переміщених жителів, як їх знаходити, об’єднувати, як зберігати творчі колективи, нематеріальну культурну спадщину, просувати її, зберігати артефакти війни, займатися меморіалізацією, а не фігнею. Це просто приклад по структурному підрозділу”.

Чи чує держава мешканців окупованих громад

Окремим питанням залишається представництво мешканців окупованих територій на державному рівні. Грудкін визнає, що громадський сектор намагається адвокатувати зміни, але поки що ці зусилля недостатньо скоординовані.

“Сказати, що громадським організаціям, всім небайдужим, майбутнім наших людей, наших інституцій потрібно гуртуватися і разом виступати з позицією, консолідованою на національному рівні, — це очевидно. Але, скажу відверто, поки що не супер вдається це зробити. Так, ми робимо кожен від себе десь на якихось форумах, пишемо, адвокатуємо якісь рішення, пропонуємо проєкти нормативних актів, але нам потрібна платформа”.

На його думку, така платформа має не просто існувати формально для “галочки”, а мати реальний мандат на представництво інтересів людей з окупованих територій та можливість впливати на державну політику. Як один із можливих орієнтирів Грудкін називає Кримську платформу. Водночас він наголошує, що формат майбутньої платформи для всіх тимчасово окупованих територій не варто визначати поспіхом.

До теми:

Чим має займатися МВА без території: що думають бахмутяни про владу в екзилі, і що каже закон?

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!