Малі громади, села та великі міста поповнилися новими мешканцями з різних регіонів України. Внутрішньо переміщені особи змушені заново починати життя, однак, подекуди цей і без того важкий процес ускладнюють конфлікти з приймаючими громадами та неможливість порозумітися.

Як громадам та ВПО знайти спільну мову одне з одним, які проблеми ВПО стоять на шляху адаптації та як її пришвидшити — читайте в матеріалі редакції “Бахмут. IN.UA”. Експерткою цього матеріалу стала психологиня Тетяна Назаренко.

Питання: Скільки триває психологічна адаптація ВПО у новій громаді?

Відповідь: За словами психологині, немає універсального терміну та часу, після якого людину  можна вважати адаптованою. Так само як немає універсальної пігулки від болю, все індивідуально. Одна людина може адаптуватися за кілька місяців, а іншій не вистачить й року.

“Ми маємо розуміти, що адаптація — це процес, а не кінцевий результат. Він може йти швидко, а може, навпаки, дуже повільно. Це залежить від різних факторів, зокрема, й  зовнішніх. Якщо людина, яка все життя прожила в місті, переїхала в село, то можливостей там може бути менше. Натомість, якщо людина опинилася в місті, то  матиме більше  шансів для розвитку, як-от роботу чи житло”, — пояснює Тетяна Назаренко.

Також важливими факторами є внутрішні, фінансові, емоційні та соціальні ресурси.

Питання: Які є етапи інтеграції в приймаючу громаду?

Відповідь: “Якщо вимушений переїзд ми розглядатимемо з точки зору концепції стадій переживання горя, то переїзд — це власне і є горе, бо йдеться про втрату домівки, звичайного побуту, минулого рівня життя, роботи, соціального статусу тощо. Людина буде проживати ці процеси не обов’язково лінійно (концепція свідчить про послідовність стадій – заперечення, гнів, торг, депресія та прийняття, – авт.),  етапи можуть чергуватися”, — наголошує фахівчиня.

Під час інтеграції  в громаду ВПО можуть відчувати:

• сум,
• тривогу,
• депресію,
• травматичний стрес,
• інші  реакції, які  потребують лікарської допомоги.

Попри це людина може відчувати і позитивні емоції: почуття надії, згуртованість, посттравматичне зростання.

Посттравматичне зростання — це переосмислення людиною свого життя під  впливом важких обставин, яке призводить до  позитивних змін —  відкриття нових можливостей, розвитку талантів, переоцінки життєвих цінностей. 

“Цей стан характеризується відчуттям особистої сили: “Я це подолав, у мене є сили залишити сум позаду та почати нове життя”. Це і є позитивні зміни”, — пояснює психологиня.

Питання: як можна полегшити процес адаптації для ВПО?

Відповідь: Приймаюча громада може зробити свій внесок в адаптацію ВПО. Насамперед йдеться про  інформування переселенців. Важливо продемонструвати, що люди готові допомагати один одному.

“Людина має користуватися як власними ресурсами (такими як  навички життєстійкості та психологічного відновлення), так і зовнішніми з боку приймаючої громади, що  також може позитивно впливати на  процес інтегрування. Мова йде про інформування: де знайти роботу, житло, медичну допомогу  та практичну  гуманітарну допомогу вразливим верствам населення – жінкам з дітьми, вагітним, багатодітним родинам, чи людям з особливими потребами”, — каже психологиня.

Також ВПО допоможе  врегулювання  та спрощення бюрократичних процедур.

Питання: як діяти, коли людина неочікувано реагує на подію, наприклад, проявляє агресію чи сміється, коли говорить про травму?

Відповідь: Тетяна Назаренко радить всім пройти курси першої психологічної допомоги.Ці знання значно спростять ваше життя та допоможуть правильно комунікувати з людиною, яка пережила травматичну подію. 

За посиланням ви знайдете безоплатні курси психологічної допомоги на Prometheus. Також базові навички можна знайти на платформі EdEra, цей курс розроблений з ініціативи Олени Зеленської.

“Кожна ситуація індивідуальна. На жаль, немає якоїсь універсальної поради для таких випадків. Я раджу людям дивитися на реакцію співрозмовника, його поведінку. Насправді в більшості випадків ми розуміємо, що саме відбувається з людиною й здогадуємось, як правильно вчинити: помовчати, висловити підтримку, обійняти, якщо це доречно (ред. спитайте в особи, чи можна це зробити, це стосується будь-яких фізичних контактів), взяти за руку, залишити наодинці. Можна спитати прямо: “Хочеш, я зараз посиджу з тобою, поговорю, помовчу?”. Це питання цілком нормальне. Людина сама скаже, що вона зараз хоче. Важливо комунікувати”, — пояснює фахівчиня.

Питання: Що можна порадити людині, поруч з якою почали жити ВПО? Часом сусіди можуть боятися навіть познайомитися, бо не знають, з чого почати розмову. Як встановити перший контакт? Чого не можна робити? Як людині з приймаючої громади реагувати на те, що ВПО не хочуть знайомитися? Чому так може відбуватися?

Відповідь: Зверніть увагу, що під час спілкування з внутрішньо переміщеною особою варто:

• Не примушувати розповідати  про пережиті травматичні події. Якщо ж людина виявила бажання розповісти сама, важливо вміти слухати. 
• Уникати будь-якої оцінки почутого, не  говорити, як би ви вчинили в тій, чи іншій ситуації.
• Не говорити фраз на кшталт: “Радій, що ти взагалі вижив”, “Добре, що ти в безпеці”, “Не сумуй, ти переїхав, в тебе все є”.
• Якщо людина почала розповідати вам про своє горе, не починати говорити про своє. Мірятися проблемами не доречно. 
• Не розповідати почуте стороннім особам задля уникнення осуду чи пліток.
• Уникати порожніх обіцянок та підбадьорень, запевнень у тому, що “все буде добре”. 
• Якщо ви приймаюча сторона, не думайте, що варто вирішувати всі питання за людину: ви можете підтримувати, але не відбирати у людині її самостійність.

“Безперечно,  людям важко, але важливо розуміти свою роль. Ви, як приймаюча сторона, маєте допомагати пристосуватися до нового життя, але саме людина має це робити”, — говорить психологиня Тетяна Назаренко.

Якщо людина не хоче з Вами знайомитися, не слід сприймати це негативно. Адже, це особисте бажання особи,  слід ставитися один до одного з повагою. Також слід проговорити, на яку допомогу може розраховувати людина, яка прибула в громаду, навіть якщо зараз вона не хоче знайомитися чи говорити. Дайте зрозуміти, що допомога завжди доступна для неї, які і подальше спілкування.

Питання: Як мешканцям громад, які стають транзитними, прийняти цей факт і не перестати допомагати новим людям?

Відповідь: Психологиня наголошує, що людям з приймаючої громади важливо отримувати психологічну допомогу. Особливо в тих населених пунктах, які стають для ВПО транзитними.

Яка це може бути психологічна допомога? 

• Тренінги життєстійкості (це спеціальний комплекс вправ, які формують  ефективні взаємостосунки, що базуються на підтримці і довірі).
• Тренінги психологічної розрядки (комплекс вправ, який допомагає опанувати та керувати своїми емоціями). 
• Інтервізійні групи, де учасники можуть як “рівний-рівному” обговорити складні для себе питання.

Це зменшить стресове навантаження для приймаючої громади, яка організовує допомогу.

“Людям, які приймають переселенців, важливо зрозуміти свою важливу місію, мету. Адже у них може бути дві думки: негативна (“Нами користуються, нас не цінують”), й позитивна (“Наша місія полягає в тому, щоб стати для людини на якийсь час прихистком, щоб людина могла стати на ноги”). Це абсолютно полярні твердження.Одне гнітюче й руйнівне, а інше позитивне. Самому ці твердження важко сформувати, але з допомогою психологів — можливо”, — говорить Тетяна Назаренко.

Питання: Деякі ВПО скаржаться, що їх заселяють в оселі без води чи туалету, але мешканці приймаючої громади не розуміють, як їм реагувати на це, бо вони самі живуть у таких умовах і звикли до такого рівня комфорту. Як вирішувати такі ситуації без сварок та образ?

Відповідь: Питання комфорту після травматичного переїзду важливе, однак, кожен з нас по-різному його трактує. Для когось комфортом стане спільне ліжко в гуртожитку та тепла їжа,  іншому ж  потрібна окрема кімната з душем, ванною та кухнею. Обидва варіанти абсолютно нормальні, але приймаючій громаді потрібно розуміти, що вона не винна в тому, що не може задовольнити особисті потреби всіх людей.

“Треба розуміти, що всі люди несуть із собою різну культуру, різні умови для життя. Плюс варто пам’ятати, що люди, які переселяються, травмовані,  переживають великий стрес. Своєю чергою приймаюча громада може зіштовхнутися з агресією чи нерозумінням, або ж якраз із незадоволенням наданими умовами. Тут важливо навчитися формувати позитивне твердження: про себе проговорити, що ви надали ту допомогу, яку змогли. Не потрібно ображатися, або агресувати у відповідь. Усвідомте, що ви надали допомогу, а чи користуватися нею, чи ні — це вибір людини. Так ви відійдете від позиції жертви”, — каже Тетяна Назаренко.

Питання: Мовне питання часто стає приводом для конфліктів. Що робити ВПО, якщо їм  дорікають за російську мову, але вони наразі  не готові вчити або говорити українською? Як зробити так, щоб уникнути конфлікту ? Що робити у такому випадку громаді, для якої російська мова сприймається ворожою? 

Відповідь: Мова часто стає приводом для конфліктів серед ВПО та приймаючих громад, повністю уникнути сварок вкрай важко, але усвідомити механізм, який допоможе обом сторонам знайти спільну мову — варто.

“Це питання складне та болюче, особливо для тих людей, які все життя розмовляли російською. Приймаюча громада повинна зрозуміти, що навіть якщо людина спілкується російською, це не означає, що вона прихильниця рф.  ВПО знаходяться в стресі, тож перехід на українську для них може сприйматися як зміна ідентичності. Ті люди, які перейшли на українську, виконали величезну роботу над собою. Як психолог скажу, що агресивна реакція на російськомовне населення не матиме результату. Тобто, від цього більше людей не почне розмовляти українською. 

Але що тоді може зробити приймаюча громада? Створити україномовне середовище:  навіть якщо людина говорить російською,відповідайте українською, не зліться, створюйте україномовні осередки для дітей та дорослих у громаді. Лагідна українізація працює найкраще”, — пояснює психологиня.

Питання: Як правильно реагувати громаді на відверті розмови ВПО, зокрема про  втрату дому чи близької людини? Часом ВПО говорять про  втрату матеріальних цінностей з таким самим болем, ніби йдеться про втрату життя. Як правильно реагувати? 

Відповідь: Ми ще не раз будемо стикатися з тим, що в нашому житті з’являтимуться люди, які втратили все: дім, рідних, роботу й душевний спокій. Часто в таких ситуаціях хочеться визнати, що ваше особисте горе більше й гірше, але така поведінка є деструктивною.

“Проживання горя для кожної людини суб’єктивне. Звичайно, немає нічого дорожчого за життя, втім суб’єктивно втрату домівки, житла чи роботи людина проживає, як власне поранення чи смерть. Люди проживають це горе, бо це важлива частина їхнього життя. Найкраще тут не мірятися  горем. В цій війні так чи інакше постраждали всі, напевно  залишилося дуже мало людей, які нікого не втратили. Ми всі заслуговуємо на підтримку, повагу та співчуття. Водночас злитися  в таких ситуаціях теж нормально. Саме біль втрати провокує емоцію злості”, — каже Тетяна Назаренко.

Питання: Що робити у випадку, коли мешканець  приймаючої громади поділився житлом/одягом, ВПО це прийняла, але  не подякувала або ж відреагувала на так, як очікувала цього людина? Як такий конфлікт вирішити? Як правильно допомогти та як правильно допомогу прийняти?

Відповідь: Часом наші очікування не співпадають з реальністю, це призводить до розчарування. Щоб уникнути цього відчуття, варто розглядати одразу кілька варіантів ситуації.

“Найкраще у таких ситуаціях всім поводитися, як дорослі люди. Коли ви пропонуєте допомогу друзям, вони прямо кажуть: “Так, я це візьму”, або “Дякую, мені це не потрібно”. Комунікація — один із головних факторів порозуміння.  ВПО варто  казати прямо, що їм наразі ця допомога не потрібна, а приймаюча сторона має бути готовою отримати відмову”, — пояснює фахівчиня.

Люди, які на вашу думку не так відреагували на допомогу, можуть бути у різному психологічному стані, однак, їх почуття – не ваша відповідальність. 

Питання: Часто між ВПО та приймаючою громадою виникає умовний поділ на “ми” і “вони” ? Чому так стається  та як з цим працювати?

Відповідь: У людської  психіки є  особливість, згуртовуватися відповідно до одного травматичного досвіду. Саме це  створює поділ на “ми” та “вони”.

“Це нормальна ситуація після травматичної події. Серед військових є такий самий процес з 2014 року: подекуди вони ділять людей на тих, хто був на війні, й тих, хто не мав цього досвіду. Люди в травмі хочуть об’єднатися з такими самими людьми. Є така ірраціональна думка, що люди, які пережили однакові події, розуміють один одного. Що робити приймаючій громаді? Надати всю необхідну інформацію щодо сервісів які є,  також дуже добре на об’єднання громади працюють спільні заходи, осередки: гуртки для жінок, чоловіків та дітей за інтересами. Не потрібно концентруватися на тому, що нас роз’єднує. Варто навпаки робити якомога більше заходів, які допоможуть згуртуватися. Це може бути волонтерство, риболовля, ігри тощо”, — резюмує психологиня Тетяна Назаренко.

Читайте також:

• Без громадського транспорту й роботи: чому переселенцям у селах не так легко адаптуватися до нових умов
• Двічі переселенка та вчителька з Бахмута: розповідаємо історію Яни Баришевої
• Бахмутяни відкрили перше незалежне медіа у Вільногірську: відеорепортаж

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Днями росмедіа поширювали відео нібито фінського медійника кості хейсканена, де він заявляє, що українська армія знищила Авдіївку зброєю НАТО, та висловлює підтримку населенню міста.

Однак, це маніпуляція. Журналіст вже давно співпрацює з пропагандистами, а більшу частину свого життя провів у росії. Хто такий кості хейсканен та навіщо рф такі як він, — розповідаємо на Бахмут IN.UA

Журналіст хейсканен

Хейсканен народився в ленінграді у фінсько-російській родині. До того, як він почав просувати антиукраїнські та антизахідні наративи в медіа, журналіст переважно писав про туризм.

Після початку повномасштабного вторгнення тревел-журналіст коментує політичні процеси у рф, зокрема “чудово організовані вибори” президента росії, поширює фейки про стан економіки Фінляндії та просуває думку про нібито вбивство ЗСУ мирного населення Донецька.

Наступ на Авдіївку та російська пропаганда навколо нього

10 жовтня 2023 року російська армія розпочала наступ на Авдіївку, задіявши близько шістдесяти одиниць техніки. Станом на 16 лютого 2024-го українські військові вийшли з міста. За даними Нацполіції, на той момент в Авдіївці залишилося близько 700 цивільних, які відмовились від евакуації, а згодом деякі з них, за словами учасника евакуаційного загону “Білий янгол” Павла Дяченка, з’являлись на пропагандистських роликах. Саме до цих людей у своїх відео звертається кості хейсканен.

Приміром, в цьому відео хейсканен згадує, що обіцяв мешканцям Донецька повернутись, тому зараз він перебуває в Авдіївці: “мені вдалось потрапити в Авдіївку і побачити цей моторошний момент нашої історії, як натовськими боєприпасами вбивали мирне населення Донбасу і тут видно, що українська армія просто знищувала мирне населення”. Далі він додав: “ви дуже сильні люди й ми, іноземні журналісти, повинні розповідати про всі звірства, про вбивство мирного населення Донбасу”.

Раніше він також звертався до донеччан, коли рф захопила Авдіївку, назвавши ЗСУ “нацистами, які обстрілюють мирне населення”, а російську армію “доблесним військом”. Також у відео він стверджує, що нібито через програш на фронті, ЗСУ обстрілює мирне населення Донецька та Луганська. Таким чином він намагається змусити мешканців переходити на бік окупантів.

Навіщо росії журналісти-іноземці

Ворожі ЗМІ активно користуються фінським громадянством хейсканена, запаковуючи агітацію під погляд “міжнародного журналіста”. Минулого року кремль розпочав широкомасштабну інформаційну кампанію “Іноземні журналісти за росію”, до якої  залучив як закордонних, так і зі змішаним громадянством медійників для поширення брехні. кості хейсканен — один з учасників цього пропагандистського проєкту.

кості, як й інші “іноземні” журналісти, цінні для кремля виключно через своє громадянство. Псевдожурналіст хейсканен виконує завдання кремля з дезінформації місцевого населення, аби ті ставали рупорами роспропаганди.

Так рф намагається змусити цивільних, як на окупованих українських територіях, так і міжнародну аудиторію, повірити в правдивість та незалежність думки “зі сторони”. Це ще один спосіб росії виправдати агресію проти України та висвітлювати події з вигідних для окупантів позицій. 

Читайте також:

• Тисяча доларів за підписку та лайки у TikTok: підводні камені Інтернет-вакансій
• Фейк: в Україні продають браслети-обереги від ТЦК

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Коли ми говоримо за деокупацію міст та сіл, то повинні думати й про те, як працювати з людьми, які тривалий час жили на територіях, що були непідконтрольні Україні, й не тільки за дорослих, але й за дітей. Ми вирішили дослідити актуальне питання для Донеччини та дізнатися, хто буде працювати з дітьми, які пережили травматичні події? Як організовуватимуть освітній процес? Та чи будуть готові українські вчителі та вчителі з Бахмута до цього?

Редакція поспілкувалася з громадською організацією “ЗНОвУ”, яка готує дітей на ТОТ до вступу в українські виші, а ще паралельно займається з молодшими школярами. Також ми поговорили з вчителькою Бахмута, яка вже мала досвід роботи з дітками, які потрапили в окупацію та виїхали з неї. Про особливості процесу такого навчання — читайте у матеріалі.

Навчання дітей на ТОТ або чому не треба давати справжні дані під час уроків

Щоб розуміти, як вже навчаються діти, з населених пунктів окупованих росіянами, ми звернулися до команди вчителів “ЗНОвУ”. Ольга Коваль, одна зі співзасновниць громадської організації “ЗНОвУ” — це спільнота вчителів, які допомагали готуватися до ЗНО дітям з 2020 року. Зараз педагоги допомагають з підготовкою до НМТ (національного мультипредметного тесту). Вже понад 4 роки вони готують дітей.

Зареєструватися на навчання можна за посиланням: https://forms.gle/bPjninhUp9zd5eLF7. Діти можуть доєднатися у будь-який час до 20 червня.

Але крім підготовки до іспитів тут беруть на навчання й діток, це можуть бути учні від 1 до 11 класу. В межах цього проєкту діти можуть відвідувати цікаві заняття з української мови, математики та історії, отримувати професійну психологічну підтримку, розвивати навички критичного мислення та творчість.

“Спершу фокусом нашої уваги були саме діти з тимчасово окупованих територій, це Донеччина та Луганщина. Після повномасштабного вторгнення ми розширили спектр, бо в Україні не залишилося дітей, які б не постраждали від війни, і ми вирішили допомагати вже всім. Як ми шукаємо дітей на ТОТ, які хочуть навчатися в українських педагогів? Ця складна, і з міркувань безпеки ми надаємо перевагу непублічним способам поширення інформації та ретельно відбираємо учасників.”, — каже Ольга Коваль.

Вона додає, що ГО співпрацює з департаментами освіти, які продовжують контактувати з дітьми, які перебувають на ТОТ. Пріоритетом у навчання таких дітей — насамперед є безпека. 

“Наші заняття проходять дистанційно, коли діти спілкуються з викладачами в онлайн-форматі. Важливо, щоб інформація була максимально зашифрована. Тобто на заняттях діти не можуть бути підписані своїм справжнім ім’ям і прізвищем. Підписуються або лише ім’ям, або ж придумують собі нікнейм. Це важливо для того, щоб навіть учасники зустрічі не мали багато особистої інформації одне про одного. І тим паче якщо стороння людина під час заняття дитини зайде в кімнаті, то не побачить ніякої особистої інформації інших учасників”, — пояснює співзасновниця ГО.

До слова, у більшості деокупованих селах чи містах навчання проходить дистанційно, особливо це стосується тих місць, які близько біля лінії фронту. Дистанційне навчання — важливий безпековий фактор, який має бути врахований після деокупації.

Які сервіси не можна використовувати на ТОТ

Анастасія Бєляєва також стояла на чолі організації “ЗНОвУ”, коли її засновували. Дівчина додає, що якщо ви живете з дитиною на окупованих територіях, але хочете продовжувати навчатися за українською програмою, то не можна використовувати для навчання такі сервіси як:

• Яндекс браузер; 
• Telegram;
• пошту Mail.ru.

А от VPN варто вмикати щоразу, це не викличе підозр, каже Анастасія, тому що більшість мешканців окупованих територій його використовують. 

Як проходять уроки для дітей з ТОТ

Ми вже зазначали за безпеку під час уроків, але також вчителі звертають увагу на психо-емоційний стан дитини. Вся команда ГО “ЗНОвУ” є освітянською, тому стежать аби дитина була в стані навчатися та сприймати нову інформацію. Ще один важливий аспект, аби потрапити на уроки від “ЗНОвУ” батьки дитини, яка хоче навчатися, мають дати на це дозвіл. На жаль, ті діти, які мають опікунів чи батьків з проросійськими поглядами — не можуть бути учасниками програми.

“Річ у тому, що неповнолітні діти не можуть нести повної відповідальності за свою безпеку, не можуть повною мірою оцінювати ситуацію на тій території, на якій перебувають.Ми розуміємо, що це відсіює частину наших учасників, але в цьому питанні все одно безпека стоїть вище за все інше”, — кажуть наші співрозмовниці.

Повернення дітей з ТОТ до української системи освіти

Ми запитали Ольгу та Анастасію, як на їхню думку варто повертати до навчання українських дітей після деокупації територій. Обоє вважають, що хорошим варіантом будуть змішані групи у класах. Тобто, коли одна частина дітей, ті, хто не були під окупацією, а інша — навпаки. 

“Загалом, можу сказати, що діти налаштовані, як би, один до одного, і ми як, педагоги робимо акцент на тому, що нас об’єднує. Також, ті, хто хочуть навчатися з нами вже апріорі мають проукраїнську позицію, бо інакше — вони би до нас не дійшли. До нас вже приходять діти, які попри те, що їм доводиться відвідувати російську школу, хочуть пов’язати своє майбутнє з Україною, вони ідентифікують себе, як українці, які просто опинилися в таких обставинах, бо ніхто не обирав бути в окупації”, — говорять педагоги.

Чи впливає російська пропаганда на дітей, які живуть в окупації?

І Ольга й Анастасія кажуть, що для дітей, які живуть або в окупації, або вже у деокупованих містах чи селах — освіта в українських школах стає мостом для возз’єднання. Навіть, російська пропаганда, яка намагається відвернути українських дітей — у більшості безсила. Але важливо, щоб вчителі розуміли, що поки дитина була на територіях, які не підконтрольні Україні — відбулися значні освітні втрати. Тобто, школяр/школярка можуть не знати частину матеріалу чи мати прогалини.

“Насправді дуже важливим є розуміння цієї ситуації, лояльне ставлення. Наші викладачі бачать і розуміють, що їм складніше наздогнати ці втрати..Ми працюємо більше за адаптованими програмами, які не обов’язково повністю відповідатимуть дітям такого самого віку, які навчаються в Україні”, — пояснює Ольга Коваль.

Вона додає, що це й варто врахувати під час складання навчальних програм для дітей з деокупованих територій, відтак всі навчальні матеріали потрібно буде адаптовувати.

Освітній скринінг

Ольга Коваль ділиться, що перед початком навчання вони з дітьми проводять освітній скринінг. Фактично — це тестування, яке дає можливість побачити, які освітні втрати є у дитини. Таку перевірку вони розробили разом з іншими педагогами для дітей з усіх класів.

Після скринінгу навчальна програма будується під потреби дітей. 

“У нас немає одної універсальної програми, бо її неможливо створити. Вона відрізняється від року до року, від групи до групи”, — каже Анастасія Бєляєва.

Ольга Коваль каже, що у їхній практиці були діти, які готувалися на окупованих територіях до іспитів, а потім виїхали звідти та вступили в українські ВНЗ,  а також є ті, хто досі перебувають на ТОТ, але навчаться в українських вишах дистанційно.

“Одна наша випускниця з тимчасово окупованої території зараз навчається в Харківській академії. Тобто це також можливо”, — пояснюють вчительки.

Які труднощі можуть виникати під час навчання дітей з ТОТ

Досвід окупації безперечно буде мати вплив на дитину, тому важливо аби викладач або модератор освітнього процесу був обізнаним і підготовлений до того, що можуть виникати конфліктні ситуації, пояснюють у ГО. Фахівчині додають, що викладачу буде корисно зустрічатися з психологом, аби знати як працювати з учнями, які пережили травматичні події.

“З боку держави важливо підходити комплексно і цілісно до цієї проблеми. Ми спілкувалися багато з викладачами, які працюють в державних освітніх закладах на деокупованих територіях, вони не мають чітких безпекових інструкцій щодо того, які платформи можна використовувати, а які не варто, якими браузерами не можна користуватись і так далі. Водночас зараз є дуже багато класних українських матеріалів, за якими діти можуть займатися онлайн. Наприклад, якщо ми візьмемо ту ж Всеукраїнську школу онлайн, там з кожного класу, з кожної теми є розроблені відеозаняття тощо. Але дітям бракує живого спілкування”, — пояснює Ольга.

Через це діти, які змушені навчатися онлайн часто відчувають самотність, тому вчителю треба вміти побудувати відчуття спільноти, приналежності дитини до чогось.

Що кажуть бахмутські вчителі?

Бахмутська вчителька Ольга Петрівна вже мала досвід роботи з дітьми, які перебували в окупації. Педагогиня наголошує, що насамперед необхідно робити пріоритет у навчанні на збереженні й поширенні саме української культурної спадщини, популяризації мови. Також вона погоджується з твердження колег з ГО “ЗНОвУ” щодо оцінки освітніх втрат, які понесли діти на ТОТ чи деокупованих територіях. 

“У моїй практиці були діти, які перебували на ТОТ. Це траплялося тому, що як кажуть, батьки вчасно не зреагували, не дали дозволу на вивезення, тому їх вивезли на ту сторону у Шахтарськ (ред. на території підконтрольні рф). Але потім батьки ухвалили правильне рішення, вони там побули деякий час, акліматизувалися, а далі через якісь канали виїхали”, — пояснює педагогиня.

Освітянка розказує, що впливу російської пропаганди, у дітей, які пережили окупацію, не помітила, через те, що ці вони перебували там не настільки довго.

“Ми готові навчати дітей з деокупованих територій, у нас з 2014 року були такі дітки у класах. Вони проходили за індивідуальною формою навчання, йдеться про екстернат, це були школярі з Горлівки, Донецьку та інших міст, які росіяни окупували з 2014 року”, — каже вчителька.

А потім додає, що фактично — екстернат наразі єдиний спосіб, який дає можливість дітям офіційно навчатися в наших школах. Бахмутська вчителька розмірковує, що чинні освітні програми будуть потребувати перегляду та внесення змін відповідно до тих освітніх втрат, які отримали діти на ТОТ.

Психологічна підготовка до навчання

Щоб ефективно працювати з дітьми, які пережили травмуючі події бахмутські педагоги постійно підвищують свою кваліфікацію, зокрема проходять психологічні тренінги, курси, отримують навички з медіаграмотності у межах проєкту “Інформедійна грамотність”. Наразі туди залучені вчителі історії та української мови, пояснює педагогиня.

“Ми вивчаємо як розрізняти фейки, все це у межах класних уроків, діти у формі гри можуть навчатися розпізнавати інформацію, тобто, це все працює вже”, — резюмує Ольга Петрівна.

Навчання на ТОТ з перших вуст

Джерело редакції на ТОТ розповіло нам про те, як йому вдалося отримати українську освіту перебуваючи в окупації. З міркувань безпеки ми не розкриваємо особисті дані особи.  

Після анексії частини територій у 2014 році, окупанти з нового навчального року вже впроваджували російські освітні стандарти у школах та університетах, каже співрозмовник.

“З 2014 року відбулося повне виключення з основної програми української мови та літератури, історії України. Натомість в збільшених обсягах додавались російська мова та література, історія росії…Додавались такі дисципліни, як суспільствознавство вже за російськими стандартами та основи безпеки життєдіяльності. І ряд інших дисциплін, таких як громадянська оборона, тобто — це як частина мілітаризації освіти та провадження та просування військової справи”, — говорить джерело редакції про освітні зміни з 2014 року на ТОТ.

Дітям, які хотіли вивчати українську мову та літературу, доводилось шукати приватні заклади або самостійно вчитися через відкриті джерела, пояснює джерело. Співрозмовник додає, що він навчався екстерном. До українського ВНЗ вступив у 2021 році, у цьому допомогли програми складені спеціально для випускників ТОТ. Наш герой самостійно вступив на бюджет.

Він розповідає, що до повномасштабного вторгнення чимало дітей з ТОТ мали змогу навчатися в українських школах, це стосується тих територій, які були окуповані частково — Донеччина та Луганщина. Звідси школярі мали змогу виїхати на підконтрольну Україні територію та отримати документи про освіту. Після початку Великої війни — ця ситуація кардинально змінилася, бо виїхати з ТОТ складно.

“Документи про закінчення ВНЗ чи школи в українських навчальних закладах визнаються в Україні та закордоном, а от документи про освіту в російських школах на ТОТ — не будуть мати сили, та будуть ігноруватися у цивілізованому світі”, — розповідає джерело.

Вже навчаючись в українському університеті, наш співрозмовник пригадує, що швидко інтегрувався, та має поради, як допомогти дітям з ДОТ адаптуватися до навчання:

• зробити так, щоб діти з ТОТ відчували себе громадянами України, враховуючи факт примусової окупації та насадження російської пропаганди;
• зробити доступ до вивчення української мови;
• зробити освітній скринінг української мови, аби забезпечити дитині доступну програму навчання;
• зробити українську освіту більш привабливою — пояснювати дітям, що саме з українськими дипломами, а не російськими, діти можуть навчатися закордоном, ставити хорошим спеціалістом тощо;
• працювати з фактором внутрішніх конфліктів, які можуть виникати між дітьми, які не були в окупації та тими, які там опинилися.

Зелена книга й Біла книга: сценарії рішень для навчання дітей, які пережили окупацію

Нещодавно благодійний фонд “Солом’янські котики”за підтримки USAID дослідили, як повертати освітній процес на деокуповані території. У результаті дослідження представили у двох інтепретація, це Біла книга та Зелена книга.

Біла книга — це ґрунтовні сценарії рішень у процесі деокупації у сфері освіти та можливі наслідки кожного з них. 

Зелена книга — це узагальнення аналітичних матеріалів та розробка рекомендацій для відновлення освіти після деокупації територій

У Білій книзі є вказані фактори, які впливатимуть на відновлення освітнього процесу на деокупованих територіях, які потрібно буде враховувати освітянам, це:

• тривалість окупації;
• доступ до освіти в умовах тимчасової окупації;
• обсяг освітньої мережі;
• контингент учасників освітнього процесу;
• доступні освітні ресурси;
• безпекова ситуація.

Зважаючи на той факт, що чимало міст та сіл Донеччини були окуповані ще з 2014 року — саме тривалість окупації визначено першим фактором для побудови нового освітнього процесу, коли ці території будуть деокуповані, або ж коли дитина з таких територій потрапляє на підконтрольні Україні землі. Як зазначила у розмові педагогиня з Бахмута, діти, які короткий час перебували під окупацією — мають меншу травмованість. Натомість, особлива увага має бути до дітей, які були змушені жити в окупації роками й потребують підтримки та розуміння з боку соціуму.

Примітка. Ми створили цей матеріал як учасник Мережі “Вікно Відновлення”. Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.

Читайте також:

• Інклюзивне місто або як зробити Бахмут доступним для всіх після відбудови
• Як росіяни зомбують дітей на ТОТ та популяризують війну серед молоді
• “Український гітлерюґенд”: чому підготовка підлітків на фронт є фейком роспропаганди

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!