Володимир Зеленський у лютому цього року повідомив, що 18% України досі знаходяться під окупацією. На цих територіях з різних причин залишаються жити сотні тисяч людей. Станом на вересень 2022 року українців, які перебували на тимчасово окупованих територіях (ТОТ) налічувалося близько 1 млн 200 тис. людей. Кожна історія з цього мільйона особлива, є ті хто чекав приходу росіян, є українці, які до останнього не виїздили, бо вірили – їх село чи місто не окупують, є старенькі, які боялися їхати від домівки. Під окупацією росіян в повному  інформаційному вакуумі люди втрачають довіру, а партизани, які чинять опір ризикують життям.

Редакція «Бахмут. IN.UA» проаналізувала позиції людей, які залишилися в окупації від безвиході та тих, хто обрав її з власної волі. Ми почули думку активістів, партизанів, психологів та дізналися, як росіяни вчиняють інформаційне насильство над українцями та як можна повертати до життя в Україні людей, яким вдалося вирватися з окупації.

Росія використовує українців на ТОТ для пропаганди

На так званих новинних ресурсах рф та самоназваних республік можна побачити «щемливі» відео або тексти з українцями, яких вивезли з Бахмута до росії або глибше в окупацію. У  цих матеріалах вони висловлюють слова подяки загарбникам та говорять про порятунок від українського режиму. Утім наразі складно сказати, чи роблять вони це добровільно, чи під примусом росіян. Думки бахмутян щодо цього також розділилися, одна частина населення вважає їх заручниками, а інша зрадниками. 

Чимало з того, що кажуть місцеві мешканці Бахмута вивезені росіянами – несе репутаційну шкоду Збройним Силам України. Додамо, що не всі вивезені в рф бахмутяни поширюють пропаганду про ЗСУ. Це можна простежити за кількістю тих, хто опинився в росії. Опиратися тут можемо на дані росіян про число вивезених Згідно із даними пропагандистів на територію підконтрольну російській федерації вивезли понад 7 тисяч осіб з Бахмута. З них меншість були помічені в роликах пропагандистів, часто одні й ті самі люди повторювалися в російських сюжетах. Ймовірно, що охочих говорити на камеру було небагато.

Волонтер Аркадій Петросян говорить, що жителі Бахмута на ТОТ та в рф є заручниками. Фото: скриншот

«Поки ці люди на території окупантів, вони мають вважатися заручниками», – каже Аркадій Петросян.

Втім, бахмутяни, які розповідають фейки про ЗСУ знаходяться у заручниках у росії, тож першочергово думають про збереження свого життя. Такі відео є невіддільною частиною російської пропаганди. Зокрема, вони покликані збільшити підтримку рф з боку населення на окупованих територіях через дискредитацію України. Раніше ми вже писали про випадок примусового вивезення отця Олексія зі Ступок, який залишився у місті та допомагав людям. Тому, ставитися до всіх депортованих українців або тих, хто залишився жити в окупації як до зрадників є некоректною практикою, яка може у майбутньому сильно вплинути на розподіл суспільства. 

Чому деякі українці не виїжджають з зони бойових дій

Варто зазначити, що люди не їдуть з окупації або населених пунктів, які можуть під неї потрапити, з різних причин. Не можна відкидати варіант, що є частина тих осіб, які чекають на російські війська та мають проросійську позицію. Втім, є також люди, які не мають грошей, щоб налагодити життя в іншому місці та не вірять, що зможуть зробити це десь поза своїм населеним пунктом, хтось занадто прив’язаний до свого майна тощо. 

Цих причин багато та їх наявність зовсім не свідчить про проросійські настрої. Радше про страх змін та складну адаптацію в нових умовах. Приклади таких думок минулого року описали журналісти видання «Заборона» після спілкування з мешканцями Слов’янську. Деякі люди вірять, що окупації їх населених пунктів не станеться та вважають за потрібне залишитися та допомагати армії, про що говорили мешканці прифронтового міста Оріхове у відеосюжеті Радіо Свобода. 

Важливо зауважити, що евакуація не свідчить про зневіру в українській армії або про небажання допомогти. Це найкращий спосіб вберегти себе від небезпеки, яку несуть воєнні дії. Також є міста, окупація яких відбувалася швидко, відповідно, часу на виїзд у людей майже не було. Росіяни організовують систему блок постів, фільтраційних таборів та постійно обстрілюють дороги, що ведуть на вільну територію Україні. Ці фактори можуть стримувати людей від евакуації або змушувати евакуюватися у бік росії. 

Інформаційна блокада окупованих територій

Керівник Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Ігор Соловей. Фото: скріншот

На українців, які опинилися в окупації, здійснюється сильний інформаційний тиск з боку росіян. Окупанти вимикають українське телебачення, обмежують зв’язок, намагаються всіляко нав’язати мешканцям вигідні їм наративи та стежать за трафіком. 

За останніми даними Генштабу на окупованих територіях Луганщини росіяни протягують свої інтернет-мережі на окуповані території для пропаганди.

«Найголовніше, що робить Росія на окупованих територіях, – намагається відсікти це населення від української повістки, вони створюють своє «цифрове гетто». Вони роблять це через блокування українських медіа. Тобто вони вимикають українське телебачення, радіо, перепрофільовують їх під свої потреби, вони навіть інтернет-трафік намагаються направити через російські сервери, щоб російські спецслужби могли його контролювати. Завдання цих усіх заходів – вирвати усіх українців, які живуть на тимчасово окупованих територіях з української повістки й максимально інтегрувати їх в російську політику, в російську повістку. Головні наративи, меседжі, які вони впроваджують, – це те, що «Росія, яка прийшла на ці тимчасово окуповані території, – це надовго, а Україна їх зрадила», і все вже буде так, як росіяни запланували. Тобто вже не потрібно сподіватися на повернення «в Україну», а потрібно змиритися і грати за російськими правилами. Ось це найголовніше», – розповів «Новинам Приазов’я» керівник Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Ігор Соловей. 

В окупації росіяни використовують різні наративи, багато з яких випробувані на окупованих з 2014 року територіях, так само як і методи їх розповсюдження. Якісь з них менше впливають на людей, а в якісь повірити легше, особливо коли живеш у повному інформаційному вакуумі, а отримання інформації ззовні може нести небезпеку для життя та здоров’я. 

«Багато їх (ред.- російських наративів) було сказано з 2014-го: зачистка території, концтабори, вбивства російськомовних, позбавлення земельних ділянок на користь іноземців, примусова сексуальне виховання дітей для зміни статі, сексуальне розбещення молоді та суспільства, примусова передача майна полякам володівши їм до 1917 та 1939 рр., дозвіл на використання наркотиків та канабісу для дітей.  Лякають що країну та землі в нас заберуть та все поділять іноземці після війни», – розповідає про меседжі російської пропаганди Герой України,  український партизан та учасник російсько-української війни Володимир Жемчугов.

Російська пропаганда розпалює конфлікт між українцями, які пережили окупації та тими, хто не мав цього досвіду

Систематична пропаганда, інформаційна відірваність від зовнішнього світу може серйозно вплинути на усвідомлення реальності. У червні Оксана Іванців, правозахисниця, продюсерка та колумністка, описала свою зустріч у Європі з українкою, яка виїхала з окупації до родичів у Німеччині. Вона їхала через росію, адже боялася це робити через територію України. 

«А вона каже, що боїться навіть заїжджати на територію України, бо є шанси, що заберуть “на підвал”, бо для України вони зрадники, що залишились в окупації. А куди вони поїдуть, у них же все життя там? Зрадники, бо працюють, а працюють, бо треба з чогось жити… І люди, які цього не проходили, ніколи не зрозуміють», – розповідає про цю зустріч Оксана Іванців.

Це одна з цілей росіян на окупованих територіях, посіяти зневіру у людей щодо власної країни. З початку повномасштабної війни почав зникати штучний «конфлікт» між сходом та заходом України, який росіяни нав’язували десятиріччями. Але тепер рф налаштовує українців в окупації проти тих, хто там не був. Тим самим, ймовірно, вони зароджують новий конфлікт у суспільстві. 

Психотерапевтка Марія Олійник. Фото: з відкритих джерел

«Пропаганда апелює до сильних емоцій та базових переживань людини, ділить чітко на «ми» і «вони», що в умовах війни є одним з базових принципів виживання, спрощує інформацію до мінімуму і подає свою версію реальності. Якщо це все відбувається в умовах інформаційного вакууму, то люди починають довіряти єдиному джерелу інформації. Опираються на нього. Якщо певні наративи існують у просторі давно, то такій інформації піддатися дуже легко. Такими наративами можуть бути апеляції до спільного минулого, оживлення ідеї фашизму, нагадування як було добре за часів СРСР тощо», – говорить психотерапевтка Марія Олійник

За таких умов складно зберегти в собі беззаперечну впевненість в Україні. Хоча деяким це вдається, треба розуміти, що люди переживають та відчувають стрес по різному. Наприклад, для когось потрапляння ракети в межах їх рідного міста є причиною для термінової евакуації, а хтось продовжує жити у будинку по сусідству із місце потрапляння. Засудження тих, хто під інформаційним пресингом рф та знаходячись у вразливому становищі на окупованих територіях почав сумніватися у визволенні та у спроможності України деокупувати свої території, не виправить ситуацію, а тільки її погіршить. 

Як повернути українців, які травмовані окупацією та пропагандою та подолати наратив “ми-вони”?

Україна наразі робить все можливе, щоб деокупувати захоплені росіянами землі. Це колись станеться й українці можуть стикнутися із цим розділенням людей на тих, хто був в окупації та тих, хто ні. Тому варто вже зараз рефлексувати та шукати виходи з цієї ситуації, яка може спровокувати соціальну напругу. 

«На жаль, розділення на «ми» і «вони» стосується не лише українців та росіян. Такий розподіл пішов у державі. Це комплексне питання і на нього немає простої відповіді. Важливо, створювати можливості діалогу для обговорення та обізнаності. А також шукати об’єднавчі моменти, тобто опиратися на те, що спільне (в ідеалі ідея сильної країни могла б бути таким наративом), чи відбудови міста, країни, своєї вулиці. Тобто робити більше акценту на те, що для нас є спільним і важливим (наприклад місто, діти, відчуття безпеки) та з повагою сприймати відмінності й пережитий досвід. Для мене таким рішенням є навчальні програми, підсилення оцього «ми», інклюзивність у широкому розумінні цього слова та спільні проєкти – від прибирання  вулиць та розмінувань, до чогось радісного і красивого», – розповідає психотерапевтка Марія Олійник.

Наслідки подібної пропагандистської роботи над свідомістю людей будуть даватися в знаки після деокупації територій. Але це не буде робити з людей проросійськи налаштоване населення. За умови спільної роботи держави та суспільства можна буде відновити віру та довіру тих, хто опинився заручником росіян у власному домі. 

«Страх і недовіра будуть даватися в знаки, особливо відчуття «покинутості напризволяще» чи непотрібності. Важливо відновлювати відчуття безпеки, чути себе бажаною і рівноцінною частиною країни. Мати у ній своє достойне місце. Також дуже важливим є створення нового державотворчого наративу.  Річ у тім, що людині важливо відчувати певну приналежність, мати свою ідентичність. У людей вже раз забрали ідентичність «радянської людини» і те, що запропонували натомість не було достатньо підтримано і підсилено.  Ідентичність «українець» у великій частині нашої країни залишилося ознакою недостатності, колоніальності та меншовартості. Це активно підтримувалося діями влади та росією. Тож зараз важливо аби національна ідентичність була ознакою гордості та сили.» – поділилася Марія Олійник

Основними кроками для повернення таких людей в український контекст Марія називає кілька факторів: 

• допомога у відновленні базової фізичної безпеки (де жити та  як жити); 
• можливість звернутися по соціальну, фізичну та психологічну допомогу; 
• проведення програм з відновлення життя у цих регіонах;  
• Також, дуже важливою є освіта та загальна комунікаційна політика.

Таке ментальне повернення людей не буде швидким і воно потребує великих зусиль. На жаль, не всі українці будуть готові змінити свою думку та відрефлексувати травми, завдані росією не тільки їм, а й державі в цілому. Не варто очікувати 100% позитивного результату. Але наші громадяни, які місяцями чи роками перебували під впливом агресивної пропаганди заслуговують на шанс повернутися в проукраїнський контекст. 

Володимир Жемчугов, український партизан. Фото: скріншот

«ТОТ повернуться не в Україну, а вже в зону Євросоюзу і переваги будуть великі.  Хто не захоче жити по європейські, той, мабуть, виїде до рф.  Ми бачили такі випадки на Харківщині та Херсонщині.  Путін нас поділив горем, смертями та кровʼю. Найважливіше в цьому питанні це молодь. Молодь, коли побачить переваги вільного світу (свободи слова, пересування, підприємництва тощо), вона сама перейде на наш бік.  Таке вже було у 1989 в НДР коли вони відмовились воювати з ФРН та обʼєднались.   Важливо дати людям усю правдиву інформацію про історію України, розʼяснити що з 1922-го по 1991-й Україна програла росіянам війну, потрапила в окупацію і ми жили як колонія Росія. І усе що було у ті часи з українцями, війни Росії у Китаї, Фінляндії, Польщі, Румунії, Німеччини, Чехословаччини, Угорщини, Афганістані – це не наші війни, це не наша історія. Усі радянські свята – це не наші свята.  Коли люди усе це зрозуміють, то ми повернемося до європейського життя», – говорить Герой України,  український партизан та учасник російсько-української війни Володимир Жемчугов

Фото: з відкритих джерел

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Держава надає військовослужбовцям грошову компенсацію у разі переїзду до іншого населеного пункту через зміну місця служби. Виплата складається з підйомної допомоги та добових на час перебування в дорозі для військового і членів його родини.

Детальніше — в матеріалі Бахмут IN.UA

Підйомна допомога при переїзді

За даними Міноборони, право на фінансову допомогу мають громадяни, які проходять військову службу за контрактом, перебувають на кадровій військовій службі або призвані як особи офіцерського складу.

Мобілізовані особи та військовослужбовці базової служби не мають права на отримання підйомних виплат.

Підстави для нарахування грошової компенсації

Виплати призначають при переїзді до іншого населеного пункту за кількох обставин. До них належать призначення на нову військову посаду, передислокація військової частини чи підрозділу, а також переведення з пункту постійної дислокації до відокремленого підрозділу або між підрозділами у різних містах.

Гроші нараховують у разі зарахування до військового навчального закладу на термін від шести місяців, якщо за військовослужбовцем не зберігається попередня посада. Також компенсація передбачена при поверненні з відрядження до державних органів, підприємств чи закладів освіти, після служби або навчання за кордоном, та при переході з інших військових формувань до Збройних Сил України з призначенням на посаду в іншому місті.

У яких випадках гроші не виплачують

Фінансова допомога не передбачена при направленні на навчання терміном до шести місяців або якщо за військовим зберігається його посада. Гроші не виплачують після закінчення навчального закладу у разі призначення на посаду в тому ж населеному пункті, де відбувалося навчання, за умови, що родина вже переїжджала туди під час освітнього процесу.

Розмір виплат для військового та родини

Сума підйомної допомоги на самого військовослужбовця становить одне місячне грошове забезпечення за новим місцем служби. На кожного члена сім’ї, який переїжджає разом із ним, додатково виплачують 50 відсотків від цієї суми.

Також держава компенсує добові за кожен день у дорозі. Розрахунок базується на проїзних документах: день вибуття та день прибуття рахуються як дві доби. Якщо квитків немає, добові виплачують лише за одну добу переїзду. Протягом одного календарного року компенсацію можна отримати максимум за два переїзди.

Критерії для членів сім’ї

Виплати нараховують на родичів, які вказані в особовій справі військовослужбовця на момент приїзду. До переліку входять чоловік або дружина, незалежно від віку та працездатності, за умови реєстрації шлюбу до дати прибуття на нове місце служби.

Гроші передбачені на дітей військовослужбовця та його партнера, зокрема усиновлених, які є неповнолітніми або мають інвалідність незалежно від віку. Компенсацію також виплачують на непрацездатних батьків або усиновителів подружжя, які досягли пенсійного віку чи мають інвалідність. У випадку, коли обоє з подружжя є військовослужбовцями, підйомну допомогу виплачують кожному окремо за новим місцем служби. Кошти на інших членів сім’ї розраховують із грошового забезпечення одного з них за їхнім вибором.

Процедура оформлення та терміни

Для отримання коштів військовослужбовець має написати рапорт на ім’я командира після прибуття до нової частини. Датою виникнення права на виплату є день прийняття посади, дата зарахування на навчання або оголошена наказом дата прибуття частини до нового місця дислокації.

На основі рапорту командир видає наказ із зазначенням суми виплати. У разі необхідності він може створити комісію для перевірки факту переїзду родини. Виплату здійснює нова військова частина. Звернутися за підйомною допомогою дозволяється протягом трьох років з моменту виникнення такого права.

Читайте також:

Як відновити втрачене або пошкоджене посвідчення УБД: інструкція від Міноборони

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

За останні повні чотири роки Донеччина скоротила понад 80% посівних площ. До повномасштабного вторгнення Донеччина залишалася одним із важливих сільськогосподарських регіонів сходу України. Попри потужну промисловість, область щороку засівала сотні тисяч гектарів зернових і технічних культур. Основу агровиробництва становили пшениця, ячмінь, кукурудза та соняшник. Частина господарств також вирощувала овочі, картоплю, плодові культури та ріпак.

Після лютого 2022 року ситуація кардинально змінилася. Частина сільськогосподарських земель опинилася під російською окупацією, ще частина — у зоні активних бойових дій або була замінована. Фермери втратили доступ до полів, техніки, складів та логістики. Як наслідок, аграрний сектор області пережив одне з найбільших скорочень за всю історію незалежної України.

Редакція Бахмут IN.UA отримала у розпорядження дані Головного управління статистики у Донецькій області за 2021–2025 роки та простежила, як за цей час змінилися посівні площі, виробництво та врожайність основних культур. Усі наведені показники стосуються територій, які залишалися під контролем України, без урахування тимчасово окупованих територій та районів активних бойових дій.

Донеччина до повномасштабної війни: понад пів мільйона гектарів зернових

Останнім відносно мирним для аграрного сектору роком став 2021-й. Попри те, що частина Донеччини вже перебувала під окупацією з 2014 року, сільське господарство області залишалося одним із ключових секторів економіки.

У 2021 році господарства всіх категорій засіяли:

Як бачимо, фактично майже 600 тисяч гектарів лише зернових культур свідчили про масштаб аграрного виробництва регіону. Найбільшу площу займала пшениця, це понад 380 тисяч гектарів. Соняшник також залишався однією з головних культур області.

Перший удар: вже за рік область втратила понад половину посівів

Перший рік повномасштабної війни став переломним.

Уже у 2022 році площа посівів зернових та зернобобових скоротилася з 597,1 тис. га до 238,5 тис. га. Це означає, що лише за один рік Донеччина втратила майже 359 тисяч гектарів посівів або близько 60% довоєнних площ.

Подібна ситуація спостерігалася майже за всіма основними культурами.

Культура	2021	2022	Зміна
Пшениця	381,7	183,1	−52%
Ячмінь	116,6	29,6	−75%
Кукурудза	56,0	17,2	−69%
Соняшник	358,4	116,3	−68%
Картопля	35,3	15,4	−56%
Овочі	16,1	6,9	−57%
Плодові культури	7,5	3,5	−53%

Фактично за один сезон аграрії втратили більше половини площ практично всіх культур. Причина полягала не лише в окупації частини території. Значні площі опинилися безпосередньо на лінії фронту, були заміновані або стали непридатними для ведення сільського господарства через постійні бойові дії. Крім цього, частина фермерів не мала можливості провести весняну посівну через небезпеку для працівників та відсутність доступу до техніки.

Після різкого падіння почалося повільне відновлення, але ненадовго

У 2023 році з’явилися перші ознаки часткового відновлення окремих культур. Наприклад, площі під ячменем збільшилися з 29,6 до 36,7 тис. га, кукурудзи — з 17,2 до 19,3 тис. га, а соняшнику — зі 116,3 до 120,1 тис. га. Водночас площі під пшеницею продовжили скорочуватися — до 74,7 тис. га.

У 2024 році аграрії змогли дещо збільшити загальні посіви зернових — до 165,8 тис. га, а площі під пшеницею зросли майже до 100 тис. га. Однак це відновлення виявилося нетривалим. Уже у 2025 році посівні площі зернових знову різко скоротилися — до 106 тис. га. Це найнижчий показник за весь період спостереження.

Якщо порівнювати із довоєнним 2021 роком, то за чотири роки Донеччина втратила майже 491 тисячу гектарів зернових посівів. Це означає, що область засіває лише близько 18% тих площ, які використовувалися до початку повномасштабної війни.

Пшениця: Донеччина втратила майже 87% посівів головної зернової культури

Саме пшениця традиційно була основною зерновою культурою Донеччини. У 2021 році під неї відвели 381,7 тис. гектарів, тобто понад 60% усіх зернових площ області. Проте вже після початку повномасштабного вторгнення ситуація почала стрімко погіршуватися, простежити це можна у таблиці нижче:

Тож, бачимо, що за чотири роки площі під пшеницею скоротилися майже у вісім разів. У порівнянні з довоєнним роком аграрії засіяли на 331,8 тисячі гектарів менше, тобто залишилося лише 13% від площ, які оброблялися до великої війни. Це означає, що сьогодні Донеччина втратила майже всю свою довоєнну базу вирощування головної продовольчої культури.

Ячмінь став культурою, яка відновлювалася найкраще

На відміну від пшениці, ситуація з ячменем виглядає дещо інакше. Після різкого падіння у 2022 році площі під цією культурою почали поступово відновлюватися.

Попри те, що область втратила понад 72% площ під ячменем, саме ця культура стала однією з небагатьох, де після першого воєнного року не відбулося подальшого обвалу. У 2025 році площі залишалися приблизно на одному рівні із двома попередніми роками — понад 30 тисяч гектарів.

Кукурудза також втратила більшу частину площ

Кукурудза ще до війни займала значно меншу частку посівів, ніж пшениця чи соняшник. Однак вона також зазнала суттєвих втрат.

У порівнянні з 2021 роком площі під кукурудзою скоротилися майже на 68%. Після першого року війни спостерігалося незначне збільшення посівів, однак повернутися хоча б до половини довоєнних площ області так і не вдалося.

Соняшник: одна з головних технічних культур області також різко скоротилася

До початку великої війни Донеччина була одним із регіонів, де соняшник займав значні площі. У 2021 році його вирощували на 358,4 тисячі гектарів. Це була друга за масштабами культура після зернових.

Після 2022 року ситуація змінилася кардинально.

За чотири роки площі під соняшником скоротилися майже на 277 тисяч гектарів, або приблизно на 77%. Показово, що якщо у 2023 році аграрії ще змогли трохи збільшити площі порівняно з першим роком великої війни, то вже у 2024–2025 роках знову почалося скорочення (ред. тут варто зазначити, що у 2024 році росіяни окупували 80 населених пунктів Донеччини, а у 2025 – 100). Фактично у 2025 році в області залишилася лише кожна четверта довоєнна площа під соняшником.

Найбільше скоротилися саме зернові культури

Якщо порівняти всі основні культури, можна побачити одну закономірність. Саме зернові культури, які займали найбільші площі до війни, втратили найбільше.

Культура	2021	2025	Скорочення
Зернові	597,1	106,0	-82%
Пшениця	381,7	49,9	-87%
Ячмінь	116,6	32,6	-72%
Кукурудза	56,0	18,2	-68%
Соняшник	358,4	81,4	-77%

Ці цифри показують, що війна змінила не лише обсяги виробництва, а й саму структуру аграрного сектору Донеччини. Якщо до 2022 року область була одним із найбільших виробників зерна на сході України, то сьогодні більшість земель, які використовувалися для вирощування зернових і технічних культур, більше не обробляються.

Менше полів — менше врожаю: як скоротилося виробництво сільгоспкультур

Скорочення посівних площ неминуче позначилося і на обсягах урожаю. Якщо у перші роки великої війни частина господарств ще намагалася працювати на доступних територіях, то з кожним роком загальний валовий збір основних культур зменшувався. Найпомітніше це видно на прикладі зернових.

У 2024 році господарства всіх категорій зібрали 3,53 млн центнерів зернових та зернобобових культур. Уже наступного року цей показник скоротився до 2,07 млн центнерів, або майже на 41,4%.

Схожа ситуація і з іншими культурами.

Культура	Валовий збір 2024, тис. ц	Валовий збір 2025, тис. ц	Зміна
Зернові та зернобобові	3532,1	2068,6	-41,4%
Пшениця	2392,0	991,9	-58,5%
Ячмінь	680,3	825,9	+21,4%
Кукурудза	380,0	205,3	-46,0%
Соняшник	1711,7	967,9	-43,5%
Картопля	1162,8	937,3	-19,4%
Овочі відкритого ґрунту	958,7	830,9	-13,3%

Найбільше впало виробництво пшениці. Якщо у 2024 році аграрії зібрали майже 2,4 млн центнерів, то вже через рік — менше 1 млн центнерів. Водночас є й виняток. Попри скорочення площ, ячменю у 2025 році зібрали навіть більше, ніж роком раніше. Це стало можливим завдяки суттєвому зростанню врожайності.

Чому врожайність окремих культур зростає, хоча полів стає менше

На перший погляд статистика може здатися суперечливою. З одного боку, Донеччина продовжує втрачати посівні площі. З іншого, окремі культури демонструють навіть кращу врожайність, ніж роком раніше. Наприклад, середня врожайність зернових та зернобобових у 2025 році становила 23,6 центнера з гектара, тоді як у 2024 році — 22,1 центнера.

Ще більш показовою є ситуація з окремими культурами.

Культура	Урожайність 2024 (ц/га)	Урожайність 2025 (ц/га)
Пшениця	24,9	27,3
Ячмінь	18,5	26,8
Кукурудза	19,6	12,8
Соняшник	16,6	14,3
Картопля	109,9	106,2
Овочі	161,1	160,8

Найбільший приріст продемонстрував саме ячмінь. Його врожайність за рік зросла майже на 45% — із 18,5 до 26,8 центнера з гектара. Водночас урожайність кукурудзи, навпаки, різко впала, майже на третину. Такі зміни не означають, що аграрний сектор області відновлюється. Однією з причин може бути те, що статистика після 2022 року охоплює лише території, де ведеться сільське господарство. Водночас самі статистичні дані не дають змоги визначити причини зміни врожайності. Саме тому середня врожайність окремих культур може навіть зростати, хоча загальна площа посівів і валовий збір продовжують скорочуватися.

Не лише зерно: скорочуються овочі, картопля та сади

Війна зачепила не тільки великі агропідприємства. Меншими стали й площі під культурами, які традиційно вирощували господарства населення. За чотири роки площі під картоплею скоротилися із 35,3 тис. гектарів до 8,8 тис. гектарів. Це майже 75% втрат.

Посіви овочів відкритого ґрунту за цей самий період зменшилися з 16,1 до 5,1 тис. гектарів, або майже на 68%. Не оминули зміни й багаторічні насадження. Площі плодових та ягідних культур скоротилися з 7,5 до 1,9 тис. гектарів, тобто приблизно на 75%. Це свідчить, що війна змінила не лише структуру промислового землеробства, а й значною мірою вплинула на дрібне сільське господарство, яке забезпечувало продукцією місцеві громади.

Як війна змінила аграрну карту Донеччини: головні цифри

За чотири роки повномасштабної війни аграрний сектор Донеччини зазнав кардинальних змін. Якщо у 2021 році область залишалася одним із важливих сільськогосподарських регіонів сходу України, то у 2025 році значна частина земель уже не обробляється через окупацію та бойові дії.

Найбільше скоротилися площі під зерновими культурами. Загалом вони зменшилися із 597,1 тис. гектарів до 106 тис. гектарів, тобто майже на 82%. Площі під пшеницею скоротилися майже на 87%, під соняшником — приблизно на 77%, під картоплею — на 75%, під овочами відкритого ґрунту — майже на 68%.

Не менш показовою є динаміка виробництва. Упродовж лише одного року — між 2024 та 2025 роками, валовий збір зернових і зернобобових культур скоротився більш ніж на 1,4 млн центнерів, а виробництво соняшнику, це майже на 744 тис. центнерів.

Як змінився агросектор Донеччини за роки великої війни

Показник	2021	2025	Зміна
Зернові та зернобобові	597,1 тис. га	106,0 тис. га	–82,2%
Пшениця	381,7 тис. га	49,9 тис. га	–86,9%
Соняшник	358,4 тис. га	81,4 тис. га	–77,3%
Картопля	35,3 тис. га	8,8 тис. га	–75,1%
Овочі відкритого ґрунту	16,1 тис. га	5,1 тис. га	–68,3%
Плодові та ягідні культури	7,5 тис. га	1,9 тис. га	–74,7%

Статистика також демонструє, що навіть за умов війни сільське господарство на Донеччині не зникло повністю. У регіоні й надалі засівають зернові культури, соняшник, картоплю та овочі. Для окремих культур у 2025 році навіть зафіксовано підвищення врожайності порівняно з попереднім роком. Однак це не свідчить про відновлення аграрного сектору. Швидше, йдеться про концентрацію виробництва на відносно безпечних та більш продуктивних землях, тоді як значна частина орних площ залишається недоступною через окупацію, мінування або близькість до лінії фронту.

Фактично за роки повномасштабної війни Донеччина перейшла від масштабного сільськогосподарського виробництва до роботи на тих територіях, де це ще дозволяє безпекова ситуація. І хоча окремі господарства продовжують працювати, статистика показує: область втратила більшу частину свого аграрного потенціалу. Так, станом на 2025 рік область засіває лише близько шостої частини тих площ, які оброблялися до повномасштабної війни. Це означає не лише скорочення виробництва продовольства, а й втрату одного з ключових секторів економіки регіону.

*Важливо: починаючи з 2022 року Держстат оприлюднює показники без урахування тимчасово окупованих територій та частини територій, де ведуться або велися бойові дії. Через це пряме порівняння з 2021 роком демонструє не лише наслідки війни для аграрного сектору, а й зміну території, з якої збирається статистика.

Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.

До теми:

Як росіяни перетворюють Бахмутку в ставок

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!