Російські окупанти порушуючи всі можливі правила і закони здорової логіки цинічно здійснюють ядерний шантаж для того, щоб перетягнути на себе військово-політичну ковдру.

Розбирається у тому, чим може обернутися те, що відбувається наразі і порівняє з минулим досвідом — бахмутський історик Микита Безмен.

Як радянська пропаганда перетворила Чорнобиль у мертву зону 

В радянські часи, за стандартною практикою, всю відповідальність за аварію на ЧАЕС поклали на персонал, але це було не зовсім так. Консультативний комітет з питань ядерної безпеки (INSAG) 1993 року оприлюднив звіт, що приділяв увагу серйозним проблемам в будові реактора. 

Дійсно, робітники ЧАЕС припустилися низки професійних помилок під час експериментів з потужністю реактора, але зробили вони їх ненавмисно, через відсутність знань про небезпеки реактора. Основна проблема – це недосконалий реактор, що звісно ж позиціонувався радянською владою як вершина технічного прогресу в ядерних технологіях. Чорнобильський реактор РВПК-1000 мав низку конструктивних вад, які, на думку фахівців МАГАТЕ, стали головною причиною аварії. Простими словами – геніальний радянський реактор неможливо було аварійно зупинити на певних режимах роботи. Це все одно, що автомобіль в якого іноді не працюють гальма.

Через аварію лише серед ліквідаторів, померли десятки тисяч осіб, в Європі засвідчено 10 000 випадків вроджених патологій у новонароджених, 10 000 випадків раку щитоподібної залози й очікується ще 50 тисяч. За даними організації «Союз: Чорнобиль», з 600 000 ліквідаторів 10 % померло, а 165 000 отримали інвалідність. Внаслідок аварії з сільськогосподарського користування виведено близько 5 млн га земель, довкола АЕС створено 30-кілометрову зону відчуження, знищені і поховані (закопані важкою технікою) сотні дрібних населених пунктів.

Читайте також: Що потрібно робити у разі радіаційної аварії?

До чого слід готуватися

ЗАЕС. Фото: з відкритих джерел

Більшість експертів вважають, що наслідки аварії на ЗАЕС будуть трохи більшими ніж на станції Фокусіма, але меншими ніж Чорнобильські. 

Реактори на ЗАЕС заховані у герметичну оболонку товщиною півтора метра із напруженого залізобетону. Це не надстійка металева оболонка реакторів на станції Фокусіма, але скоріш за все захист витримає напругу вибуху і не допустить сильного радіаційного забруднення навколишнього середовища. 

Микола Штейнберг (колишній головний інженер ЧАЕС) припускає, що розміри зони радіоактивного зараження становитимуть декілька кілометрів біля станції. Найголовнішою проблемою буде викид радіоактивного йоду, його період напіврозпаду вісім діб. Щоб запобігти його накопиченню в організмі людини, рекомендують приймати препарати із звичайним (нерадіоактивним) йодом.

Читайте також: «Ніхто нас не попереджав»: бахмутянка про роботу після аварії на ЧАЕС

Після аварії на Чорнобильській АЕС утворилася 30-и кілометрова зона відчуження. За прогнозами експертів, у разі  аварії на ЗАЕС потрібно буде огороджувати зону приблизно в 20 кілометрів. Містечка Енергодар, Нікополь та прилеглі території стануть другою зоною відчуження в Україні. Отруєна вода потече через Дніпро в Чорне море, а радіоактивна хмара піде за вітром. 

Панікувати не слід, ціна перемоги висока, але Україна буде вільна та незалежна. Зробіть тривожну валізу і проконсультуйтеся з сімейним лікарем щодо вживання йодовмісних препаратів у випадку аварії.

Автор тексту історик, краєзнавець Микита Безмен.

Авторка ілюстрації художниця Маша Вишедська.

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Симон Петлюра — видатний український державний діяч, який беззаперечно очолює топ борців за незалежність України. Більшовики настільки боялися прізвища Петлюри, що називали абсолютно всіх свідомих українців петлюрівцями (навіть якщо ті не визнавали Петлюру), або й взагалі не погоджувалися з його світосприйняттям. Хто такий Петлюра насправді, чому його виключили з семінарії та за, що оголосили молодого студента в розшук?

Редакція Бахмут IN.UA розповідає про життя відомого українця.

Симон Петлюра: коротка біографія

Семен Петлюра народився в багатодітній родині передмісті Полтави 22 травня 1879 року, тож він вже змалку звик до життя гуртом. Потім батьки віддали хлопчика навчатися в 13 років у церковнопарафіяльну школу. 

Симон продовжив науку у Полтавській духовній семінарії, до речі звідти його виключили за так званий “мазепинський дух”. Справа була така, що в семінарії влаштовували концерт, на ньому виступав композитор Микола Лисенко, на заході зіграли кантату “Б’ють пороги”, а вона була заборонена. Лиха додало ще й те, що на зустріч прийшов ректор духовної семінарії Іван Пічета, який почав звинувачувати Лисенка у “мазепинстві”. 

Нагадаємо, що радянська культура вселила українцям версію, начебто Мазепа був зрадником. На захист композитора виступив юний Симон.  Вже з юнацтва хлопець не міг тримати язик за зубами, й завжди відстоював свою думку, за що поплатився партою в семінарії, але зберіг честь та гідність.

Петлюра в ролі журналіста й втікача

Мало хто знає, що Петлюра не тільки політичний й громадський діяч, а ще й журналіст. Крім журналістики молодик мав ще одного кумира — ним став Микола Міхновський, його промова надихнула юнака вступити до лав Революційної української партії.

В 1901 році, Петлюра умудрився, будучи виключеним із Полтавської духовної семінарії взяти участь у Всеукраїнському студентському з’їзді, представляючи ту ж громаду духовної семінарії. Через рік Симона оголошують в розшук за організацію мітингів, загалом студентське життя молодика точно не було нудним. Щоб врятуватися від арешту Петлюра восени 1902 року виїхав на Кубань. Чим би займалася звичайна людина, яка переховується від поліції?

Радше за все переховувалася, але це точно не історія Петлюри. Він живучи в Кубані починає досліджувати документи Кубанського війська, а потім по них пише наукові статті. Привернувши до себе увагу жандармів — Симону довелося тікати знову, вибір падає на Львів, тут молодик продовжує писати. Доля усміхнулася Симону після оголошення амністії у 1908—1910. В цей період Петлюра проживав у Петербурзі. 

Як українець вчив москву поважати Україну та Шевченка

Симон Петлюра / фото з відкритих джерел

Сміливості Петлюрі було не позичати, живучи у Петербурзі, він брав активну участь в українському русі, зумів навіть домовитись про запровадження в радянському журналі “Мир” українського відділу. На той час, це було нечувано.

Петлюра окрім всього, ще виступав під час відзначення 50-річчя роковин смерті Тараса Шевченка в залі Дворянського зібрання на Михайлівській площі. Був присутній на похованні товариша, авіатора Лева Мацієвича, поклав вінок з україномовним написом на синьо-жовтій стрічці.

Під час Першої світової війни своє ставлення до війни виклав у статті-відозві “Війна й українці”. Петлюра писав, що українці лояльно виконують свій обов’язок перед Російською державою та висловлював надію, що в майбутньому ставлення влади до українського питання зміниться.

Петлюра та українізація армії

Пам’ятник Симону Петлюрі у Вінниці / фото Вікіпедія

Після початку революції Симон Петлюра увійшов до Центральної Ради, а потім його обрали на посаду Генерального секретаря з військових справ. В чому була задача Симона? На меті була українізація армії. 

Петлюра так звернувся до своїх військ: 

Як радянська влада вбила Петлюру та чому досі його боїться москва

У жовтні 1924 року, після поразки УНР, Петлюра оселився в Парижі, де організував видання тижневика “Тризуб“ і продовжував виконувати обов’язки голови Директорії УНР і Головного Отамана УНР. Крім цього, Петлюра виконував інше завдання — лякав радянську владу.

За свідченнями очевидців на засіданні ЦК РКП(б) у 1922 році Ленін сказав:

Симон Петлюра був убитий радянським агентом 25 травня 1926 року. Про те, що знищення Петлюри було саме операцією радянських спецслужб, свідчив працівник КДБ Петро Дєрябін, який 1954 року перейшов на бік американців. Він казав про це під час виступу в Конгресі США. До сьогодні Симон Петлюра в росії демонізується, окупанти його бояться навіть після смерті.

Автор тексту історик, краєзнавець Микита Безмен.

Авторка ілюстрації художниця Маша Вишедська.

Читайте також:

• “На війні немає оцінок, тут ти або загинув або вижив. Третій варіант — стати трьохсотим”: історія ветерана АТО
• Історія в кожному камінчику: цікаві факти про дореволюційні будівлі Бахмута
• Ким був Василь Стус для Донеччини: розповідь бахмутського історика Микити Безмена

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Нещодавно на Венеційському кінофестивалі показали документальний фільм “росіяни на війні” режисерки анастасії трофімової. Фільм одразу викликав широкий резонанс у суспільстві. Розберімось, що не так з цим фільмом і навіщо він був створений.

“росіяни на війні”

Примітка. анастасія трофімова — російсько-канадська режисерка, яка працювала в російській пропагандистській корпорації Russia Today. Фільм “росіяни на війні” спричинив масові протести української громади в Канаді. Адже таким чином режисерка займалась відбілюванням окупаційних військ.

Ця стрічка однобоко розповідає про російсько-українську війну з погляду російської сторони.
Перший момент, який впадає — це те, що в фільмі нема насильно мобілізованих росіян, колишніх в’язнів, вагнерівців, строковиків, надмірної кількості вихідців з середньої Азії та інших категорій військовослужбовців рф, яких можна зустріти в реальному житті серед особового складу.

Такий перелік дійових осіб вже наштовхує на пропагандистську ідею “ідеальності” армії РФ. У фільмі зустрічаються ті, хто пішов воювати за гроші, але вони зображені виродками на фоні тих, хто пішов “за ідею”. Тема вибору між патріотизмом та іншим інтересом воювати є ключовим лейтмотивом. Ідейні герої фільму – справжні богатирі і захисники батьківщини, яких відносно багато на фронті за логікою фільму.

Центральна історія доведена до рівня сюрреалізму. Громадянин України з Донецька, що воює на стороні окупантів приїздить на Новий рік в москву, щоб провести дитяче свято у якості Діда Мороза, а після – повертається на фронт. Така от історія про добро і позитив. В сюжеті з’являється ще більше зворушливих історій, які підігрівають глядача до стану емоційних переживань:

• бабця, що чекала єднання з росією;
• військовий, який привозить їй гуманітарну допомогу;
• санітарка, яка знайшла свого коханого серед свошників;
• молодий хлопець-призовник і його друг, який пішов воювати з ним за компанію.

Фільм взагалі не акцентує на тому, що росія вторглася в Україну. Також не йдеться там про військові злочини. Солдати майже не скаржаться на владу і не дай Боже – на путіна. Іноді солдати можуть сказати, що їм не подобаються їхні командирі, або їм приходять виплати невчасно і це все!

Свій фільм трофімова знімала на території анексованих лнр і днр, а також у москві. Сім місяців пропагандистка трофімова провела безпосередньо з окупантами в тилу та біля лінії фронту. Яким чином туди міг би потрапити незалежний журналіст? Багато відкритих питань до режисерки і явно присутній пропагандистський контекст.

Читайте також:

• “Звільнення Бахмута”: як виглядає свобода очима росіян
• 2 роки російського терору: як рф знищує Донеччину

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!