Світлана Вертола — українська письменниця, дівчина пише книги для підлітків, але насправді їх читають й дорослі, бо інколи хочеться побачити бодай через книгу щось хороше та світле. Світлана сама переселенка, рідне місто героїні — Іловайськ зараз окуповане. Одна з книг авторки, це «Юна. Війна», якраз розповідає про події в 2014 році, коли почалися війна.

Світлана Вертола поділилася із редакцією «Бахмут. IN.UA» своїм баченням на книги, розповіла, як зараз себе почувають українські видавництва, що є популярним на книжковому ринку, та чому Тік-Ток корисний для підлітків?

В Україні дають шлях для розвитку молодим письменникам

Книга «Лель». Фото: видавництво Прометей

Попри те, що в країні триває повномасштабна війна, наші видавництва намагаються не тільки забезпечувати якісними книгами та новими релізами закордонних новинок, але й дають шлях для молодих авторів. Зараз, каже Світлана Вертола, значно зріс попит на українську книгу. Сама авторка полюбляє творчість Андрія Любки, каже, що його книги допомагають легше переживати довгі мандрівки.

«Ті видавництва, які в більшості спеціалізувалися на перекладній літературі, зараз більше шансів дають саме українським авторам. Ті, хто раніше спеціалізувався на нон-фікшні, як от видавництво “Лабораторія”, чи “Віхола” зараз відкривають можливості для прози. Можна надіслати рукопис на розгляд», — говорить письменниця.

До слова, книга «Лель» авторства Світлини Вертоли вийде у видавництві «Прометей», ця новинка була написана під час повномасштабної війни. В сюжеті повісті слов’янська міфологія, нею авторка надихнулася під час життя на Хмельниччині, сюди довелося евакуюватися з Києва.

«Сестра нареченого якось принесла мені книгу про традиційні слов’янські вірування, я вже не пам’ятаю її назви, але саме там я натрапила на бога Леля. Це бог кохання, який ставиться до любові, як до гри. Він закохував у себе дівчат, а потім зникав. Такий собі пікапер, але з попередніх тисячоліть. Я почала шукати про нього більше інформації, виявилося, що його могли створити штучно об’єднавши кілька богів кохання, я вирішила трішки змінити його персонажа. Перенесла його в сучасний Київ, змусила ходити на барахолки, секонди та знайти своє кохання», — згадує Світлана Вертола.

Прочитати книгу авторка радить тим, кому хочеться трохи казки у житті, а крім того «Лель» сподобається тим, хто любить Київ, його вулички та вінтажні барахолки.

Підліткова література показує правильну рольову модель

Світлана Вертола. Фото: надане героїнею

Підліткову літературу зараз читають не лише підлітки. Як каже авторка, вона стала популярною серед покоління міленіалів, молодь якій зараз орієнтовно 25 років, вона також часто обирає саме підліткові книги.

«Я скажу, те що особисто приваблює мене. Мені наразі 25, я якраз є учасником цієї категорії. На мою думку, сучасна підліткова література показує правильну рольову модель. Наведу приклад, в одному із рукописів я описала ситуацію, коли батько родини розпочав конфлікт з дружиною, бо в нього була не попрасована сорочка. Цей приклад я взяла з власної родини, бо побутовими питаннями у нас займалася мама. Редакторка порадила мені змінити цей уривок, бо ми, як письменники маємо закладати інші ролі. Ми маємо показувати, зокрема, що ділити хатні обов’язки потрібно рівноцінно. Хлопці-підлітки можуть перейняти цю модель», — пояснює співрозмовниця.

Авторка вважає, що така, на перший погляд, маленька деталь насправді додає зовсім інші сенси в книгу. А обирають книги такого формату дорослі, щоб відпочити, або ж згадати свої перші відчуття, як от перше кохання, зрада.

Як Тік-Ток просуває читання в Україні?

Світлана Вертола на Книжковому Арсеналі. Фото: скріншот 

Не завжди, коли ваша дитина гортає стрічку Тік-Току вона марно проводить час, як вважають батьки. Наприклад, саме завдяки книжковим відео в цій мережі українці активно діляться відгуками на книги, пояснює Світлана Вертола.

«На популярність книг впливає те, що з’явилася величезна кількість тематичних блогів в Інстаграмі, Тік-Тоці, є книжкові клуби. Вони розповідають про книги наскільки цікаво, що інтригують молодь різного віку й самому хочеться почитати.Такі хобі допомагають заземлитися, бо насправді, це якісний час, який ми проводимо для себе», — каже Світлана Вертола.

Майбутній книжковий ринок України, зокрема підліткової літератури письменниця бачить різностороннім, а ще хотіла б, щоб популяризували читання через рекламу в громадських місцях, в метро, торгових центрах. Але є й позитивні зміни, які вже можна бачити.

«Це стосується бібліотек, вони стають хабами, я бачила зали, де люди можуть почитати книгу, випити каву, погратися з дітьми, де юристи допомагали ВПО. Було б дуже добре, якби бібліотеки інтегрували в нашу освіту, робили їх такими сучасними, водили дітей на екскурсії. Але звісно, те, що ми бачимо зараз з книжковим ринком в Україні тішить, посприяла й заборона російськомовної літератури», — каже Світлана Вертола.

Що робити, якщо дитина не любить читати?

Книга письменниці. Фото: надані героїнею

Ми запитали Світлану Вертолу й про іншу проблему, на яку часто скаржаться батьки — це коли діти не люблять читати. Тут важливо діяти ненав’язливо, каже авторка й своїм прикладом показувати підлітку любов до книги. Гарним варіантом буде відвідати книжкові ярмарки та фестивалі. Останнім часом дітям цікаво не тільки бачити книгу, але і її автора.

«Люди дуже дивуються, коли бачать живих письменників. Важливо показати, це живе середовище. Я часто відвідую книжкові фестивалі й бачу цей захват, коли людина бачить перед собою письменника, хоче поспілкуватися», — каже Світлана Вертола.

Письменниця радить відвідувати Книжковий Арсенал, а з останніх актуальних подій планується KyivBookFest. Він пройде в столиці з 8 по 10 вересня. На заході планують презентацію книги «Юна. Війна», ухил буде на життя Іловайську.

Книжка може стати дорогою до адаптації дитини ВПО

Читання можна розглядати як своєрідну психологічну допомогу для підлітків, каже авторка. Світлана сама має двічі досвід внутрішнього переміщення, раніше вона жила в Іловайську, потім переїхала до Бучі.

«Я закінчувала школу в новому місті, наш будинок був зруйнований, це був дуже важкий виклик для мене, освоїтися на новому місці нелегко. Пам’ятаю, що мені допомогли книги, вони відволікають тебе, інколи навіть допомагають знаходити рішення», — пояснює письменниця.

Для тих дітей, які зараз переживають вимушене переміщення авторка радить почитати її книгу «Юна. Війна», вона якраз описує початок війни в Іловайську 2014 року. В сюжеті закохані підлітки Юна та Рома, хлопець залишається в окупації, а Юна їде до Києва, війна розлучає пару й ставить багато важких викликів. Ця книга опинилася у списку премії Львова – міста літератури 2023.

«Я отримувала вже багато відгуків по цій книзі саме від дітей, які пережили внутрішнє переміщення. Вона до певної міри терапевтична, бо дозволяє зрозуміти, що ти не сам. Потрібно знаходити в собі сили пережити це все, зберегти здоров’я, як фізичне, так й ментальне», — говорить Світлана Вертола.

Письменниця радить батькам заглянути на портал «БараБука», тут є багато порад, як правильно говорити з дітьми про війну, й великий вибір книг на цю тему.

Вам буде цікаво:

• Світла книга про світлий регіон: Катерина Зарембо розказує про свою книгу «Схід українського сонця. Історії Донеччини і Луганщини початку ХХІ століття»
• Чому варто обирати українську Вікіпедію замість російської: пояснення від документатора Сергія Петрова
• Поетеса з Бахмута Валерія Глущенко розповіла про перші творчі вечори, Вільний мікрофон та евакуацію
• “Хотіли, щоб люди любили своє місто”: розповідь санітара 24-ї ОМБР про вклад у громаду Світлодарська

Фото: «Бахмут. IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

У 2023 році редакція Бахмут IN.UA вже спілкувалася з пані Валерією — тоді вона жила в евакуації на Житомирщині й продовжувала писати вірші попри війну. За цей час минуло майже два роки, і життя бахмутянки знову кардинально змінилося. Сьогодні Валерія разом із родиною мешкає в Німеччині. Ми знову зателефонували, щоб дізнатися, що принесла їй еміграція, і як змінилася творчість.

За словами Валерії, шлях за кордон був не спонтанним, але й не бажаним. Після евакуації з Бахмута родина певний час жила у Бердичеві, згодом — у Дніпрі. Остаточне рішення виїхати з України було пов’язане одразу з кількома чинниками: відсутністю житла, постійними обстрілами та тяжкою хворобою свекрухи. Валерія зізнається: країну обирали з огляду на медицину та підтримку для українців, а також тому, що багато знайомих бахмутян уже перебували саме в Німеччині.

“Ми виїхали в квітні 22-го року і думали, що це на місяць-два, взяли тільки змінний одяг. А вийшло так, що втратили все — житло, роботу, фотографії, усе життя. В один момент уся родина залишилася без нічого”, — говорить Валерія.

У Німеччині родина живе вже півтора року, наразі — у соціальному житлі. Переїзд до Німеччини не став легким початком нового життя. Родина, яка в Бахмуті жила окремо й самостійно, була змушена знову об’єднатися під одним дахом у соціальному житлі. Спільне проживання кількох поколінь принесло не лише підтримку, а й побутову напругу — адже люди, звиклі до незалежності, опинилися в нових, обмежених умовах. Водночас саме тут з’явилося відчуття фізичної безпеки.

“Якби у нас було житло хоча б у Дніпрі, ми б ніколи не поїхали за кордон. Я була ініціаторкою виїзду, але ні чоловік, ні мама не хотіли. Ми не планували еміграцію — ми просто шукали, де вижити”, — зізнається поетеса.

Попри відносну стабільність, Валерія не відчуває впевненості в майбутньому. Війна, за її словами, позбавила можливості щось планувати — навіть на кілька місяців уперед. 

“Ми вже четвертий рік не відчуваємо себе впевнено. Я не знаю, де ми будемо жити через рік, чи залишимось тут. Наші плани були в Бахмуті — квартира, сім’я, життя. Зараз цього просто немає”, — каже вона.

У Бахмуті родина мала власну квартиру — придбали її в 2018 році. Механізму компенсації для переселенців з тимчасово окупованих територій, коли Валерія виїздила, взагалі не було. Зараз ситуація дещо краща, адже постанова 1161 дозволяє отримати житловий ваучер до 2 млн гривень двом категоріям ВПО з ТОТ.

Творчість, яка колись допомагала проживати стрес, нині відійшла на другий план. Валерія зізнається, що вже близько пів року не пише віршів — не через брак натхнення, а через постійне навчання й внутрішню втому.

“Це велика психічна травма. Мені досі сниться Бахмут — зруйнований, палаючий. Я прокидаюся у сльозах. Можливо, моя психіка ще не готова пропускати це через себе і знову переживати”, — пояснює поетеса.

Водночас, творчість не зникла з її життя повністю. Уже перебуваючи в Німеччині, Валерія двічі виступала зі своїми віршами. Перший раз — на благодійному заході в Нюрнберзі, організованому українцями для збору донатів на підтримку України. Для неї це стало несподіваним поверненням до сцени, з якою вона, здавалося, попрощалася після евакуації.

“Коли я їхала в Німеччину, я попрощалася зі своєю творчістю. Думала, що більше не виступатиму. Але коли вийшла на сцену і читала українські вірші — я згадала Бахмут. Ті вечори, ті люди. Це було дуже важливо для мене”, — ділиться Валерія.

Другий виступ був камернішим — власний поетичний вечір у колі близьких і знайомих. Хоч він і не зрівнявся за атмосферою з творчими вечорами в Бахмуті, але став важливим особистим кроком. Саме тоді Валерія усвідомила: навіть у вимушеній еміграції її поезія залишається частиною неї та способом зберігати зв’язок із домом.

Окремо вона говорить про українську спільноту за кордоном — неоднорідну, інколи болісну, але надзвичайно цінну там, де вона справжня.

“Коли приходиш на концерти, як-от “Океан Ельзи”, або на українські творчі події — душа відпочиває. Бо ми всі любимо свою країну. Ніхто з нас не хотів їхати”, — каже поетеса.

У фіналі розмови Валерія знову повертається до думки про дім — не як про місце, а як про майбутнє, у яке хочеться вірити.

“Я мрію, щоб війна закінчилась, і ми змогли повернутися. Привезти в Україну щось добре, що побачили тут. І зробити нашу країну кращою. Я дуже хочу в це вірити”.

Читайте також:

• Гостомельська громада очима бахмутян: які переваги тут бачать переселенці
• “Поезія про тих, хто тримав Бахмут”: поетеса Олена Голубцова створила збірку з історіями війни
• Фармацевтична компанія з Бахмута відновила роботу у новому місті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Це історія про сплетіння доль людей, які були в Бахмуті — військових, волонтерів, звичайних мешканців” — так описує свою збірку віршів бахмутська поетеса Олена Голубцова. Після виїзду з Бахмута у лютому 2023 року вона написала збірку “Воними”, присвячену історіям людей, які тримали оборону міста і допомагали йому жити. Раніше вірші бахмутянки були надруковані у видавництві, а зараз за ініціативи поетеси тривають зйомки відео для візуалізації її творів.

Про видання збірки та історії, покладені в основу віршів, Олена Голубцова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Збірка “Воними” Олени Голубцової

Олена Голубцова — бахмутська поетеса, співачка. У рідному Бахмуті вона була учасницею ансамблю “Рапсодія”, виступала на різних заходах. Також писала вірші під псевдонімом Попіл-Пташка.

Коли почалась повномасштабна війна, а згодом наступ на Бахмут, Олена Голубцова до останнього залишалась у місті. Каже, що вірила у перемогу України, тому свідомо не покидала домівку. Пані Олена також була однією з тих, хто допомагав у хабі на базі Палацу культури імені Мартинова.

У лютому 2023 року жінка з родиною ухвалили рішення про евакуацію до Чернігова. Події, пережиті в Бахмуті, вилились у вірші. Їх авторка об’єднала у збірку “Воними”.

“Я її написала вже коли виїхала з Бахмута, це був 2024 рік. Оскільки ми виїхали в 2023-му, то багато чого там побачили. А виїжджати нам допомагали військові. Я не могла просто полишити ці спогади, ці історії, мені треба було десь озвучити про тих людей, яких я зустрічала”, — розповіла Олена Голубцова.

Загалом у збірці “Воними” є дев’ять віршів. Усі вони написані про реальних людей та події, пережиті в Бахмуті. Прототипами образів стали справжні люди.

“Якщо взяти поезію “Хижачка”, то вона написана про реальну дівчину, волонтерку. Коли я допомагала на хабі в Палаці культури Мартинова, я її зустрічала. Коли вона приїжджала, то постійно була включена в процес допомоги, постійно запитувала що потрібно, в чому найбільша потреба. При цьому в неї не було зайвих запитань, зайвих речень, вона така конкретна людина була. А ще була дуже активна — постійно привозила щось, евакуювала, допомагала. Але коли я стала знімати ролик на цей вірш, то мені родичка розповіла, що ця волонтерка загинула. Ця новина справді дуже сильно вплинула на мене, дуже шкода, що так все відбулось”, — розповіла Олена Голубцова.

За словами поетеси, найскладнішою для неї була історія, покладена в основу вірша “Боягуз”. Складністю було не процес написання, а сама пережита історія.

“Це реальна історія про те, як хлопець втікав з “нуля”. Я не знаю, як далі склалася його доля, але у своїй поезії я йому надала мотивію, щоб він все-таки повернувся на “нуль”. У реальності це був хлопець, в якому я відразу побачила такого маленького хлопчика, переляканого, який вперше в житті побачив смерть. І я на той момент була єдиною людиною, якій він вилив усю свою душу і всі свої страхи. Він плакав і постійно просився до мами. І мені так страшно стало, я тоді думала: “Господи, як взагалі таке можливо? Зарад чого розв’язали цю війну? Заради того, щоб хлопці страждали, матері і родичі загиблих?”. Це було насправді важко. Що з цим хлопцем було далі я не знаю”, — згадує поетеса.

Загалом у збірці зібрані історії про людей, які допомогали боронити Бахмут і продовжувати жити місцевим мешканцям, — водіям, які возили хліб і гуманітарні вантажі, волонтерам, військовим. Поетеса каже, що мета її збірки — продовжувати говорити про Бахмут і розповідати його історію, щоб про місто не забували.

“Коли ми тільки виїхали, Бахмут був на слуху. Слава Богу, він і досі на слуху і про нього не забули. Але є такі міста, про які вже забувають. А я не хочу, щоб забували про Бахмут. Можливо, це не останній мій проєкт про місто. Бо Бахмут — це не просто місто, не просто фортеця. Це сплетіння доль людей, які там були. І військові, і волонтери, і звичайні мешканці, навіть ті, хто вже зневірився. Ті люди, які на хабах працювали, ті, хто розвозив гуманітарні вантажі. Молоді дівчата і хлопці, медичні сестри, військовослужбовці і військовослужбовиці. Я не хочу, щоб про них просто забули, люди мають про них пам’ятати”, — зауважила Олена Голубцова.

Де знайти вірші зі збірки “Воними”

Для поширення своїх поезій-історій авторка співпрацює з видавництвами та літературними журналами.

“Я постійно звертаюся у видавництва, надсилаю свою роботу. Відгукнулося видавництво “Склянка часу”, вони надрукували повністю цю збірку. Пізніше навіть одна з поезій отримала відзнаку на конкурсі “Склянки часу”. Далі я відправляла в літературно-мистецький журнал Volya, вони теж надрукували”, — розповіла поетеса.

Олена Голубцова також ініціювала проєкт з візуалізації своїх віршів. Кожен з них декламують на відео. До зйомок долучаються як бахмутяни, так і люди з різних міст. Серед тих, хто брав участь у зйомках є родина військовослужбовця і педагогиня.

“Коли я знімала відеоролики, то зверталася до різних людей. Це були не тільки бахмутяни, а й чернігівці і люди з інших регіонів. Наприклад, у відеоролику на поезію “Трактор” головним є образ військового. Це узагальнений персонаж, в основі якого реальні військові, яких я часто бачила на ринку. Вони були такі зостереджені, суворі, відчувалась чоловіча міць. Щоб показати цей образ на відео, я звернулась до молодої родини чернігівців, у яких на передовій служить чоловік. І вони так гарно відгукувалися, були включені у процес, чекали коли ми вже поїдемо знімати. Хоча я, чесно, переживала як вони все сприймуть. Але вийшло круто, нам усім сподобалось. Особливо було приємно, що вони долучилися до зйомок не про Чернігівщину чи про сусідню Сумщину, а про наш Бахмут. Це класно, що є такі небайдужі люди”, — каже поетеса.

Прочитати збірку можна і в електронному варіанті. Вона доступна на сторінці літературно-мистецького журналу Volya в Facebook. Відеоролики на вірші Олени Голубцової публікують на офіційних сторінках Бахмутської міськради.

Читайте також:

• Фармацевтична компанія з Бахмута відновила роботу у новому місті
• Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім
• Готується до протезування і відновлення бізнесу: історія Ольги Долгої, яка вижила після удару авіабомби в Добропіллі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!