Чому варто обирати українську Вікіпедію замість російської: пояснення від документатора Сергія Петрова

Семаковська Тетяна 15:24, 28 Липня 2023

Часто при пошуку якоїсь інформації в Інтернеті видача пошуковика видає і статті з Вікіпедії. Навіть якщо людина шукає інформацію українською мовою, десь поряд у цій видачі знаходиться стаття на цю ж тему, але російською. Наша редакція поспілкувалася Сергієм Петровим, документатором російських воєнних злочинів на Харківщині та дописувачем української Вікіпедії, членом ГО «Вікімедіа Україна», щодо того, як функціонує Вікіпедія та як відображається у статтях російського мовного розділу Вікіпедії інформація згідно з російськими пропагандистськими уявленнями про світ.

 

Сергій Петров. Фото надане героєм статті, джерело Наталка Зубар

Згідно з опитуванням у 2023 році понад 80% людей вважають, що українська має бути основною в усіх сферах. Великий вплив на прагнення просувати українську здійснила повномасштабно війна. Поки росіяни намагаються знищити нашу ідентичність, українці все сильніше її захищають та просувають.

Попри це, російська Вікіпедія за кількістю переглядів з України все ще лишається популярнішою за українську: у травні 2023 року статті російською мовою переглядали в 1,06 рази частіше за українську, а у червні цього року через закінчення навчального року у закладах освіти розрив збільшився: на частку української Вікіпедії за переглядами з України припадало 37,3%, позаяк на на російську – 48,6%.

Але використання української мови у повсякденному житті це не тільки про ідентичність, але й про уникнення всього російського. Зокрема тому, що російськомовні продукти часто можуть містити в собі пропаганду та вигідні рф наративи. Таке відбувається в багатьох сферах, включно з Вікіпедією. Якщо відкрити статті російською та українською мовою про ті ж самі події або постатей, то можна побачити, що сенси в них часто є різними.


Навіть на запити українською мовою пошуковик пропонує статті у Вікіпедії також російською 

Правила російської Вікіпедії

Вікіпедія не є ресурсом, де можна безконтрольно додавати будь-яку інформацію. Хоча будь-яка людина може внести корективи будь-коли у будь-яку статтю, цей процес має відбуватися згідно із  низкою  норм, які встановлені спільнотою Вікіпедії – активними дописувачами цього волонтерського інтернет-проєкту.  Через вкладку “Редагувати” люди можуть змінити статті: додати чи прибрати з них інформацію. Проте існує кілька важливих правил, які допомагають контролювати наповнення статей Вікіпедії. Багато людей по всьому світу сприймають Вікіпедію у якості джерела об’єктивної інформації. Тому для ресурсу важливо відповідати цьому статусу. 

«Загалом правил достатньо багато. Основне стосується контенту та полягає в тому, що всі твердження у будь-якій статті мають базуватися на опублікованих джерелах. Тобто, мова йде про те, що просто написати будь-що, до чого немає джерел інформації, неможливо. Своєю чергою джерела можуть мати різні точки зору. Також, інше правило полягає в тому, що перевага віддається джерелам, що написані мовою, якою написана стаття у Вікіпедії», – розповідає вікіпедист Сергій Петров.

Логотип української Вікіпедії. Фото: з відкритих джерел

Тобто, в російській Вікіпедії будуть переважати джерела російською мовою. Але у рф на всіх рівнях, зокрема на академічному, публікуються статті, аналітика, книги, які забарвлені імперськими поглядами влади. А відповідно до правил вони можуть стати підтвердженням інформації.

«Іншим правилом, яке впливає на контент є те, що попри все треба бути неупередженим. Також джерела мають бути авторитетними та ними не можуть бути матеріали, які написали люди, що не мають експертності у темі статті. Якщо ми говоримо про російську Вікіпедію, то там є джерела, які мають ідеологічну складову. Водночас з початком російського повномасштабного вторгнення до України в росії ухвалено багато законів, що переслідують людей, які відхиляються від «лінії партії». Тому, люди, які редагують Вікіпедію в якийсь інший спосіб, це роблять на свій страх та ризик. Приміром, у Білорусі, де діють подібні до російських закони, двоє тамтешніх вікіпедистів за редагування російськомовної Вікіпедії всупереч офіційної позиції тамтешньої самопроголошеної влади отримали реальні тюремні строки», – ділиться вікіпедист Сергій Петров.

Сергій також пояснює, що для статей, які пов’язані з повномасштабною війною, спільнота російської Вікіпедії ухвалила окреме правило. У них необхідно використовувати не українські та не російські джерела, а джерела інших країн. Хоча вони теж можуть бути написані російською мовою. Наприклад, російська служба BBC. Таким чином Вікіпедія намагається уникнути надмірної суб’єктивності та емоційної забарвленості статей, відображення офіційної російської позиції, яка має мало спільного з реальністю. Вважається, що іноземні ресурси мають бути менш заангажованими та об’єктивнішими.

Читайте також: Боротьба донеччан за українську державність

«Загалом за цей час було обмежено низку користувачів на редагування статей у російській Вікіпедії, пов’язаних з російсько-українською війною та Україною загалом. Немало носіїв імперських поглядів з самої російської Вікіпедії мігрувало в її російські “провладні” аналоги. Відсоток таких ідеологічних адептів “російського світу” в самій російськомовній Вікіпедії трохи знизився. Таким чином, можна говорити, що зараз в російській Вікіпедії рівень висвітлення російсько-української війни не є настільки ангажованим, відповідно до російської урядової точки зору, наскільки він був ще влітку 2021 року. Хоча говорити про те, що там викладається насправді об’єктивна позиція щодо будь-яких історичних чи сучасних подій, було б, м’яко кажучи, перебільшенням», – говорить вікіпедист Сергій Петров.

Важливо розуміти, що статті, які стосуються подій повномасштабної війни, є під великою увагою активних дописувачів Вікіпедії багатьох мовних розділів. Проте, якщо брати інші статті, наприклад, що стосуються історії росії чи України, то вони в російській Вікіпедії значно більше заангажовані. Адже їх рідше перевіряють на об’єктивність. Та й саме згадане вище правило спільноти російськомовної Вікіпедії на них не поширюється. 

«Якщо відповідати на питання, чи російська Вікіпедія просуває вигідні уряду рф точки зору, то відповідь однозначно так. Інакше б її там заблокували, як це зробили в КНР чи кілька років тому робили у Туреччині. Але її не блокують, оскільки це не вигідно для влади: як в середині росії, так і для пропагування ідей “російського світу” в розділах Вікіпедії англійською, німецької та іншими мовами. І заблокувати частину Вікіпедії не вийде: вона влаштована так, що блокуючи доступ навіть до однієї статті, відразу блокується доступ до всієї Вікіпедії в цілому, до всіх мовних розділів відразу», – каже вікіпедист Сергій Петров.

Що не так з російською Вікіпедією

Першочергово, треба розуміти, що Вікіпедія – це проєкт, який створюється за мовним принципом – наразі існує понад 320 мовних розділів. Тому на одну й ту саму тему можуть існувати статті українською, російською, англійською та іншими мовами. Не важливо про що йдеться: про якусь зброю, біологічний вид або ж статті пов’язані з історією, культурою чи відомими людьми з України, росії тощо.

Відверту пропаганду на цьому ресурсі намагаються фільтрувати. Але саме у російськомовних статтях можна прослідкувати просування вигідних росії наративів про Україну. Наприклад, в російській Вікіпедії використовується вже відома конструкція «на Україні», яка затверджена там у якості правила, оскільки ця форма є нормою для всіх словників російської мови, виданих в рф. І у такий спосіб росіяни сприймають Україну не як незалежну державу, а як територію, яка не є самостійною. 

У російській Вікіпедії пишеться конструкт “на Україні”

Якщо відкрити російськомовну статтю Вікіпедії про Бахмут, то можна прочитати багато абзаців про його створення, але з акцентом на московських правителей, таких як Грозний або Петро І. Діяльність козаків на цих землях, які насправді поклали початок місту, описується з використанням таких фраз, як «Донцы и изюмцы жаловались Петру друг на друга», «было принято решение эти земли “отжать”», «Булавинский бунт стал «ударом в спину»» та інші. Хоч «ізюмцями» називають слобідських козаків, переселенців з Право- та Лівобережної України на землі «дикого поля». Ці фрази містять суб’єктивну оцінку та демонструють м’яку пропаганду, яка через ненав’язливі наративи може спотворити уявлення про нашу історію.

Крім того, в російській статті про Бахмут існує розділ про т.зв. “велику вітчизняну війну” Але немає жодної згадки про Другу світову війну чи німецько-радянську війну – поняття, що використовуються дослідниками у цивілізованому світі. Це чергове послуговування російському порядку денному, в якому не існує співпраці СРСР з Німеччиною та спільного з Гітлером нападу на Польщу у 1939 році, з якого почалася Друга світова війна. 

Тобто, росіяни формують статті у Вікіпедії таким чином, щоб ненав’язливими наративами формувати вигідну для них думку серед аудиторії, яка їх читає. Використовуючи російську Вікіпедію замість власної, українці ризикують потрапити під вплив таких наративів та розповсюджувати їх у якості історичних або перевірених даних. Важливо пам’ятати, що російська Вікіпедія поширює оптику саме росії на всі події. Вона пов’язана з імперськими ідеями та впевненістю про те, що Україна, це їх території. Тому важливо уникати російських ресурсів під час пошуку інформації, тим паче історичної. В усіх Вікіпедіях світу понад 300 мовних версій. 

Українська Вікіпедія наразі посідає 15-те місце за кількістю статей серед усіх мовних розділів. Тому, обираючи російський контент замість українського, люди роблять це не через брак статей, а через власний вибір та ризикують опинитися під впливом російської пропаганди. 

«Я би радив відмовитися від російської Вікіпедії і читати статті в українській Вікіпедії або Вікіпедіях іншими мовами. Я принципово не редагую російську Вікіпедію від часу кількох спроб понад 10 років тому, навіть якщо мене інколи про це хтось просить. Наразі якість статей в українській Вікіпедії про значну кількість явищ та речей, що існують чи існували у нашому світі вже співмірна чи навіть переважає російськомовні аналоги. Відвідування ж російської Вікіпедії відбувається або ж за мовною звичною, упередженнями, що українська Вікіпедія досі “неякісна” або ж через видачу у пошуковиках російської версії вище за українську через власні алгоритми того ж Гугла, навіть якщо історія пошуків інформації, всі налаштування браузера та операційна система – українською мовою. Тож читайте українську Вікіпедію. І пам’ятайте, що Ви можете долучитися до її наповнення», – говорить вікіпедист Сергій Петров.

Редагувати Вікіпедію може кожен. Якщо ви хочете навчитися робити це на професійному рівні, заходьте на сторінку ГО «Вікімедіа Україна». Організація проводить тренінги з навчання основам редагування Вікіпедії. 

Читай українську Вікіпедію. Джерело: Facebook сторінка “Українська Вікіпедія” 

Фото: «Бахмут. IN.UA».

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Поезія про тих, хто тримав Бахмут”: поетеса Олена Голубцова створила збірку з історіями війни

Валентина Твердохліб 18:03, 5 Січня 2026

“Це історія про сплетіння доль людей, які були в Бахмуті — військових, волонтерів, звичайних мешканців” — так описує свою збірку віршів бахмутська поетеса Олена Голубцова. Після виїзду з Бахмута у лютому 2023 року вона написала збірку “Воними”, присвячену історіям людей, які тримали оборону міста і допомагали йому жити. Раніше вірші бахмутянки були надруковані у видавництві, а зараз за ініціативи поетеси тривають зйомки відео для візуалізації її творів.

Про видання збірки та історії, покладені в основу віршів, Олена Голубцова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Збірка “Воними” Олени Голубцової

Олена Голубцова — бахмутська поетеса, співачка. У рідному Бахмуті вона була учасницею ансамблю “Рапсодія”, виступала на різних заходах. Також писала вірші під псевдонімом Попіл-Пташка.

Олена Голубцова (на фото друга ліворуч) під час святкування Масниці в Бахмуті / фото з Facebook-сторінки героїні

Коли почалась повномасштабна війна, а згодом наступ на Бахмут, Олена Голубцова до останнього залишалась у місті. Каже, що вірила у перемогу України, тому свідомо не покидала домівку. Пані Олена також була однією з тих, хто допомагав у хабі на базі Палацу культури імені Мартинова.

У лютому 2023 року жінка з родиною ухвалили рішення про евакуацію до Чернігова. Події, пережиті в Бахмуті, вилились у вірші. Їх авторка об’єднала у збірку “Воними”.

“Я її написала вже коли виїхала з Бахмута, це був 2024 рік. Оскільки ми виїхали в 2023-му, то багато чого там побачили. А виїжджати нам допомагали військові. Я не могла просто полишити ці спогади, ці історії, мені треба було десь озвучити про тих людей, яких я зустрічала”, — розповіла Олена Голубцова.

Загалом у збірці “Воними” є дев’ять віршів. Усі вони написані про реальних людей та події, пережиті в Бахмуті. Прототипами образів стали справжні люди.

“Якщо взяти поезію “Хижачка”, то вона написана про реальну дівчину, волонтерку. Коли я допомагала на хабі в Палаці культури Мартинова, я її зустрічала. Коли вона приїжджала, то постійно була включена в процес допомоги, постійно запитувала що потрібно, в чому найбільша потреба. При цьому в неї не було зайвих запитань, зайвих речень, вона така конкретна людина була. А ще була дуже активна — постійно привозила щось, евакуювала, допомагала. Але коли я стала знімати ролик на цей вірш, то мені родичка розповіла, що ця волонтерка загинула. Ця новина справді дуже сильно вплинула на мене, дуже шкода, що так все відбулось”, — розповіла Олена Голубцова.

За словами поетеси, найскладнішою для неї була історія, покладена в основу вірша “Боягуз”. Складністю було не процес написання, а сама пережита історія.

“Це реальна історія про те, як хлопець втікав з “нуля”. Я не знаю, як далі склалася його доля, але у своїй поезії я йому надала мотивію, щоб він все-таки повернувся на “нуль”. У реальності це був хлопець, в якому я відразу побачила такого маленького хлопчика, переляканого, який вперше в житті побачив смерть. І я на той момент була єдиною людиною, якій він вилив усю свою душу і всі свої страхи. Він плакав і постійно просився до мами. І мені так страшно стало, я тоді думала: “Господи, як взагалі таке можливо? Зарад чого розв’язали цю війну? Заради того, щоб хлопці страждали, матері і родичі загиблих?”. Це було насправді важко. Що з цим хлопцем було далі я не знаю”, — згадує поетеса.

Загалом у збірці зібрані історії про людей, які допомогали боронити Бахмут і продовжувати жити місцевим мешканцям, — водіям, які возили хліб і гуманітарні вантажі, волонтерам, військовим. Поетеса каже, що мета її збірки — продовжувати говорити про Бахмут і розповідати його історію, щоб про місто не забували.

“Коли ми тільки виїхали, Бахмут був на слуху. Слава Богу, він і досі на слуху і про нього не забули. Але є такі міста, про які вже забувають. А я не хочу, щоб забували про Бахмут. Можливо, це не останній мій проєкт про місто. Бо Бахмут — це не просто місто, не просто фортеця. Це сплетіння доль людей, які там були. І військові, і волонтери, і звичайні мешканці, навіть ті, хто вже зневірився. Ті люди, які на хабах працювали, ті, хто розвозив гуманітарні вантажі. Молоді дівчата і хлопці, медичні сестри, військовослужбовці і військовослужбовиці. Я не хочу, щоб про них просто забули, люди мають про них пам’ятати”, — зауважила Олена Голубцова.

Де знайти вірші зі збірки “Воними”

Для поширення своїх поезій-історій авторка співпрацює з видавництвами та літературними журналами.

“Я постійно звертаюся у видавництва, надсилаю свою роботу. Відгукнулося видавництво “Склянка часу”, вони надрукували повністю цю збірку. Пізніше навіть одна з поезій отримала відзнаку на конкурсі “Склянки часу”. Далі я відправляла в літературно-мистецький журнал Volya, вони теж надрукували”, — розповіла поетеса.

Журнал, в якому надрукували вірші Олени Голубцової / фото Facebook-сторінка журналу Volya

Олена Голубцова також ініціювала проєкт з візуалізації своїх віршів. Кожен з них декламують на відео. До зйомок долучаються як бахмутяни, так і люди з різних міст. Серед тих, хто брав участь у зйомках є родина військовослужбовця і педагогиня.

“Коли я знімала відеоролики, то зверталася до різних людей. Це були не тільки бахмутяни, а й чернігівці і люди з інших регіонів. Наприклад, у відеоролику на поезію “Трактор” головним є образ військового. Це узагальнений персонаж, в основі якого реальні військові, яких я часто бачила на ринку. Вони були такі зостереджені, суворі, відчувалась чоловіча міць. Щоб показати цей образ на відео, я звернулась до молодої родини чернігівців, у яких на передовій служить чоловік. І вони так гарно відгукувалися, були включені у процес, чекали коли ми вже поїдемо знімати. Хоча я, чесно, переживала як вони все сприймуть. Але вийшло круто, нам усім сподобалось. Особливо було приємно, що вони долучилися до зйомок не про Чернігівщину чи про сусідню Сумщину, а про наш Бахмут. Це класно, що є такі небайдужі люди”, — каже поетеса.

Прочитати збірку можна і в електронному варіанті. Вона доступна на сторінці літературно-мистецького журналу Volya в Facebook. Відеоролики на вірші Олени Голубцової публікують на офіційних сторінках Бахмутської міськради.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Різдво — це стан душі”: майстер вертепу Андрій Тимчак із Званівки про підготовку до свята

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 10:20, 24 Грудня 2025
Званівський “Лемко Центр” / фото з особистого архіву героя

Різдво — це свято, яке проходить у сімейному колі. Подекуди його традиції осучаснюють, роблячи їх оптимальними для сучасних поколінь та доповнюють особливостями регіону.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Андрієм Тимчаком — майстром вертепу зі Званівки — про те, як в умовах евакуації йому вдається зберігати різдвяні традиції та готуватися до цьогорічного Різдва.

Різдвяні традиції Донеччини під час війни: як до свята готується родина Андрія Тимчака

За словами Андрія Тимчака, після демобілізації та переїзду на нове місце життя в евакуації змушує “плисти за течією”. Проте, навіть так він усвідомлює, що цього року підготовка до Різдва проходитиме по-іншому. Зміна дати святкування з 7 січня на 25 грудня стала незвичною після десятиліть усталеної традиції, однак нині з’являється більше пояснень щодо походження нової дати, а тому перехід сприймається спокійніше.

Все пішло від Зимового сонцестояння — максимально довга ніч та мінімальний день“, — каже пан Андрій.

Примітка. Зимове сонцестояння — це астрономічна подія, яка знаменує найкоротший світловий день та найдовшу ніч у Північній півкулі. Воно відбувається з 20 по 22 грудня. 25 грудня в цьому контексті почало використовуватися ще в Давньому Римі, коли Юлій Цезарь в юліанському календарі позначив цю дату, як день, коли відбувається зимове сонцестояння.

“Лемко Центром” керував Андрій Тимчак / фото з особистого архіву героя

Андрій Тимчак вважає, що збереження традицій рідного краю під час війни є важливим, адже раніше різдвяний період займав значну частину його життя — від підготовки вертепів до колядок і щедрівок. Нині святкування стало менш масштабним, але він підкреслює, що Різдво залишається святом у душі, тривалість якого визначає внутрішній стан людини.

З 1 грудня до 20 січня Різдво було моїм життям: підготовка вертепів, виступи, коляди, щедрівки — два місяці щороку вся сім’я жила цим. Через такі традиції ти відчуваєш себе частиною спільного свята. Зараз я святкую Різдво, але цього значно менше, ніж було раніше“, — зазначає пан Андрій.

Він також зізнається, що мріє повернутися на Донбас і знову займатися розвитком культури в Донецькій області, адже різдвяна традиція для нього — це цінний досвід і великий скарб.

Традиції святкування в колі сім’ї

У родинному колі Андрій Тимчак планує Різдво зі святою вечерею, зберігаючи основні елементи традиції. Проте, він вважає, що свято можна трохи осучаснити, поєднуючи, наприклад, в меню Святвечора пісні та непісні страви, орієнтуючись на побажання дітей.

Спочатку аналізуєш те, а що взагалі таке “Різдво”. Чи це трагедія, чи це не трагедія. Якщо це не вона, то чому вся їжа має бути пісною? Це ж свято народження Сина Божого. І все. З’являється висновок, що треба змінювати“, — пояснює майстер вертепу зі Званівки.

В сім’ї Андрія Тимчака головним атрибутом традиційного столу, окрім куті, буде смажена птиця. Також чоловік каже, що на столі обов’язково буде:

  • хліб;
  • вареники;
  • голубці з картоплею;
  • зварена квашена капуста з пісною заправкою;
  • мачанка (ред. традиційна українська страва з розтертого сиру, сметани, часто з додаванням часнику, зелені, горіхів, яка подається як соус до хліба або картоплі);
  • холодець;
  • вино.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

збірка
Історії

“Поезія про тих, хто тримав Бахмут”: поетеса Олена Голубцова створила збірку з історіями війни

“Це історія про сплетіння доль людей, які були в Бахмуті — військових, волонтерів, звичайних мешканців” — так описує свою збірку віршів бахмутська поетеса Олена Голубцова. […]

Історії

“Різдво — це стан душі”: майстер вертепу Андрій Тимчак із Званівки про підготовку до свята

Різдво — це свято, яке проходить у сімейному колі. Подекуди його традиції осучаснюють, роблячи їх оптимальними для сучасних поколінь та доповнюють особливостями регіону. Редакція Бахмут […]

10:20, 24.12.2025 Скопіч Дмитро
Історії

Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім

У 2016 році в Бахмутському коледжі мистецтв імені Карабиця народилася мрія. Для викладачки Юлії Гаврашенко вона була дуже особистою — виховувати нове покоління музикантів, створити […]

добропілля
Історії

Готується до протезування і відновлення бізнесу: історія Ольги Долгої, яка вижила після удару авіабомби в Добропіллі

Ольга Долга — підприємиця з Добропілля. Під час війни вона продовжувала жити у рідному місті та започаткувала тут власну справу — відкрила магазин жіночого одягу. […]

Історії

Від шкільних вистав до громадських проєктів: історія Кирила Пономаренка з Бахмута, який об’єднує учнівську громаду

Кирилу Пономаренку 18 років, він родом з Бахмута. Юнак відомий в бахмутській учнівській спільноті як лідер та ініціатор проєктів для молоді. Почалось все з 7 […]