Часто при пошуку якоїсь інформації в Інтернеті видача пошуковика видає і статті з Вікіпедії. Навіть якщо людина шукає інформацію українською мовою, десь поряд у цій видачі знаходиться стаття на цю ж тему, але російською. Наша редакція поспілкувалася Сергієм Петровим, документатором російських воєнних злочинів на Харківщині та дописувачем української Вікіпедії, членом ГО «Вікімедіа Україна», щодо того, як функціонує Вікіпедія та як відображається у статтях російського мовного розділу Вікіпедії інформація згідно з російськими пропагандистськими уявленнями про світ.

 

Сергій Петров. Фото надане героєм статті, джерело Наталка Зубар

Згідно з опитуванням у 2023 році понад 80% людей вважають, що українська має бути основною в усіх сферах. Великий вплив на прагнення просувати українську здійснила повномасштабно війна. Поки росіяни намагаються знищити нашу ідентичність, українці все сильніше її захищають та просувають.

Попри це, російська Вікіпедія за кількістю переглядів з України все ще лишається популярнішою за українську: у травні 2023 року статті російською мовою переглядали в 1,06 рази частіше за українську, а у червні цього року через закінчення навчального року у закладах освіти розрив збільшився: на частку української Вікіпедії за переглядами з України припадало 37,3%, позаяк на на російську – 48,6%.

Але використання української мови у повсякденному житті це не тільки про ідентичність, але й про уникнення всього російського. Зокрема тому, що російськомовні продукти часто можуть містити в собі пропаганду та вигідні рф наративи. Таке відбувається в багатьох сферах, включно з Вікіпедією. Якщо відкрити статті російською та українською мовою про ті ж самі події або постатей, то можна побачити, що сенси в них часто є різними.

Навіть на запити українською мовою пошуковик пропонує статті у Вікіпедії також російською 

Правила російської Вікіпедії

Вікіпедія не є ресурсом, де можна безконтрольно додавати будь-яку інформацію. Хоча будь-яка людина може внести корективи будь-коли у будь-яку статтю, цей процес має відбуватися згідно із  низкою  норм, які встановлені спільнотою Вікіпедії – активними дописувачами цього волонтерського інтернет-проєкту.  Через вкладку “Редагувати” люди можуть змінити статті: додати чи прибрати з них інформацію. Проте існує кілька важливих правил, які допомагають контролювати наповнення статей Вікіпедії. Багато людей по всьому світу сприймають Вікіпедію у якості джерела об’єктивної інформації. Тому для ресурсу важливо відповідати цьому статусу. 

«Загалом правил достатньо багато. Основне стосується контенту та полягає в тому, що всі твердження у будь-якій статті мають базуватися на опублікованих джерелах. Тобто, мова йде про те, що просто написати будь-що, до чого немає джерел інформації, неможливо. Своєю чергою джерела можуть мати різні точки зору. Також, інше правило полягає в тому, що перевага віддається джерелам, що написані мовою, якою написана стаття у Вікіпедії», – розповідає вікіпедист Сергій Петров.

Логотип української Вікіпедії. Фото: з відкритих джерел

Тобто, в російській Вікіпедії будуть переважати джерела російською мовою. Але у рф на всіх рівнях, зокрема на академічному, публікуються статті, аналітика, книги, які забарвлені імперськими поглядами влади. А відповідно до правил вони можуть стати підтвердженням інформації.

«Іншим правилом, яке впливає на контент є те, що попри все треба бути неупередженим. Також джерела мають бути авторитетними та ними не можуть бути матеріали, які написали люди, що не мають експертності у темі статті. Якщо ми говоримо про російську Вікіпедію, то там є джерела, які мають ідеологічну складову. Водночас з початком російського повномасштабного вторгнення до України в росії ухвалено багато законів, що переслідують людей, які відхиляються від «лінії партії». Тому, люди, які редагують Вікіпедію в якийсь інший спосіб, це роблять на свій страх та ризик. Приміром, у Білорусі, де діють подібні до російських закони, двоє тамтешніх вікіпедистів за редагування російськомовної Вікіпедії всупереч офіційної позиції тамтешньої самопроголошеної влади отримали реальні тюремні строки», – ділиться вікіпедист Сергій Петров.

Сергій також пояснює, що для статей, які пов’язані з повномасштабною війною, спільнота російської Вікіпедії ухвалила окреме правило. У них необхідно використовувати не українські та не російські джерела, а джерела інших країн. Хоча вони теж можуть бути написані російською мовою. Наприклад, російська служба BBC. Таким чином Вікіпедія намагається уникнути надмірної суб’єктивності та емоційної забарвленості статей, відображення офіційної російської позиції, яка має мало спільного з реальністю. Вважається, що іноземні ресурси мають бути менш заангажованими та об’єктивнішими.

Читайте також: Боротьба донеччан за українську державність

«Загалом за цей час було обмежено низку користувачів на редагування статей у російській Вікіпедії, пов’язаних з російсько-українською війною та Україною загалом. Немало носіїв імперських поглядів з самої російської Вікіпедії мігрувало в її російські “провладні” аналоги. Відсоток таких ідеологічних адептів “російського світу” в самій російськомовній Вікіпедії трохи знизився. Таким чином, можна говорити, що зараз в російській Вікіпедії рівень висвітлення російсько-української війни не є настільки ангажованим, відповідно до російської урядової точки зору, наскільки він був ще влітку 2021 року. Хоча говорити про те, що там викладається насправді об’єктивна позиція щодо будь-яких історичних чи сучасних подій, було б, м’яко кажучи, перебільшенням», – говорить вікіпедист Сергій Петров.

Важливо розуміти, що статті, які стосуються подій повномасштабної війни, є під великою увагою активних дописувачів Вікіпедії багатьох мовних розділів. Проте, якщо брати інші статті, наприклад, що стосуються історії росії чи України, то вони в російській Вікіпедії значно більше заангажовані. Адже їх рідше перевіряють на об’єктивність. Та й саме згадане вище правило спільноти російськомовної Вікіпедії на них не поширюється. 

«Якщо відповідати на питання, чи російська Вікіпедія просуває вигідні уряду рф точки зору, то відповідь однозначно так. Інакше б її там заблокували, як це зробили в КНР чи кілька років тому робили у Туреччині. Але її не блокують, оскільки це не вигідно для влади: як в середині росії, так і для пропагування ідей “російського світу” в розділах Вікіпедії англійською, німецької та іншими мовами. І заблокувати частину Вікіпедії не вийде: вона влаштована так, що блокуючи доступ навіть до однієї статті, відразу блокується доступ до всієї Вікіпедії в цілому, до всіх мовних розділів відразу», – каже вікіпедист Сергій Петров.

Що не так з російською Вікіпедією

Першочергово, треба розуміти, що Вікіпедія – це проєкт, який створюється за мовним принципом – наразі існує понад 320 мовних розділів. Тому на одну й ту саму тему можуть існувати статті українською, російською, англійською та іншими мовами. Не важливо про що йдеться: про якусь зброю, біологічний вид або ж статті пов’язані з історією, культурою чи відомими людьми з України, росії тощо.

Відверту пропаганду на цьому ресурсі намагаються фільтрувати. Але саме у російськомовних статтях можна прослідкувати просування вигідних росії наративів про Україну. Наприклад, в російській Вікіпедії використовується вже відома конструкція «на Україні», яка затверджена там у якості правила, оскільки ця форма є нормою для всіх словників російської мови, виданих в рф. І у такий спосіб росіяни сприймають Україну не як незалежну державу, а як територію, яка не є самостійною. 

У російській Вікіпедії пишеться конструкт “на Україні”

Якщо відкрити російськомовну статтю Вікіпедії про Бахмут, то можна прочитати багато абзаців про його створення, але з акцентом на московських правителей, таких як Грозний або Петро І. Діяльність козаків на цих землях, які насправді поклали початок місту, описується з використанням таких фраз, як «Донцы и изюмцы жаловались Петру друг на друга», «было принято решение эти земли “отжать”», «Булавинский бунт стал «ударом в спину»» та інші. Хоч «ізюмцями» називають слобідських козаків, переселенців з Право- та Лівобережної України на землі «дикого поля». Ці фрази містять суб’єктивну оцінку та демонструють м’яку пропаганду, яка через ненав’язливі наративи може спотворити уявлення про нашу історію.

Крім того, в російській статті про Бахмут існує розділ про т.зв. “велику вітчизняну війну” Але немає жодної згадки про Другу світову війну чи німецько-радянську війну – поняття, що використовуються дослідниками у цивілізованому світі. Це чергове послуговування російському порядку денному, в якому не існує співпраці СРСР з Німеччиною та спільного з Гітлером нападу на Польщу у 1939 році, з якого почалася Друга світова війна. 

Тобто, росіяни формують статті у Вікіпедії таким чином, щоб ненав’язливими наративами формувати вигідну для них думку серед аудиторії, яка їх читає. Використовуючи російську Вікіпедію замість власної, українці ризикують потрапити під вплив таких наративів та розповсюджувати їх у якості історичних або перевірених даних. Важливо пам’ятати, що російська Вікіпедія поширює оптику саме росії на всі події. Вона пов’язана з імперськими ідеями та впевненістю про те, що Україна, це їх території. Тому важливо уникати російських ресурсів під час пошуку інформації, тим паче історичної. В усіх Вікіпедіях світу понад 300 мовних версій. 

Українська Вікіпедія наразі посідає 15-те місце за кількістю статей серед усіх мовних розділів. Тому, обираючи російський контент замість українського, люди роблять це не через брак статей, а через власний вибір та ризикують опинитися під впливом російської пропаганди. 

«Я би радив відмовитися від російської Вікіпедії і читати статті в українській Вікіпедії або Вікіпедіях іншими мовами. Я принципово не редагую російську Вікіпедію від часу кількох спроб понад 10 років тому, навіть якщо мене інколи про це хтось просить. Наразі якість статей в українській Вікіпедії про значну кількість явищ та речей, що існують чи існували у нашому світі вже співмірна чи навіть переважає російськомовні аналоги. Відвідування ж російської Вікіпедії відбувається або ж за мовною звичною, упередженнями, що українська Вікіпедія досі “неякісна” або ж через видачу у пошуковиках російської версії вище за українську через власні алгоритми того ж Гугла, навіть якщо історія пошуків інформації, всі налаштування браузера та операційна система – українською мовою. Тож читайте українську Вікіпедію. І пам’ятайте, що Ви можете долучитися до її наповнення», – говорить вікіпедист Сергій Петров.

Редагувати Вікіпедію може кожен. Якщо ви хочете навчитися робити це на професійному рівні, заходьте на сторінку ГО «Вікімедіа Україна». Організація проводить тренінги з навчання основам редагування Вікіпедії. 

Читай українську Вікіпедію. Джерело: Facebook сторінка “Українська Вікіпедія” 

Фото: «Бахмут. IN.UA».

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Аліна Горб — правозахисниця і громадська діячка з Бахмута. Ще зі шкільних років вона мала внутрішній запит на допомогу людям, тому вирішила пов’язати своє життя з юриспруденцією. Окрім роботи юристкою, Аліна Горб поєднувала і громадську діяльність, зокрема реалізувала мистецький проєкт у Бахмуті. З початком повномасштабної війни бахмутянка сфокусувалась на правозахисній діяльності, зокрема у справах щодо фіксації воєнних злочинів.

Своєю історією Аліна Горб поділилась з редакцією Бахмут IN.UA.

Спогади про Бахмут

Аліна Горб народилась і виросла в Бахмуті. Тут вона навчалась у загальноосвітній школі №18, відвідувала танцювальний гурток та різні додаткові заняття — загалом мала активне шкільне життя. У 2016 році Аліна Горб завершила навчання у школі з відзнакою та вступила до Київського національного університету імені Тараса Шевченка на омріяну спеціальність.

Дівчина навчалась на юридичному факультеті і під час навчання на магістратурі влаштувалась в одну з київських юридичних компаній. Попри те, що вона влаштувала життя у столиці, Аліна Горб цінувала час, проведений у рідному Бахмуті.

“У 2020 році почався карантин, тому я багато часу провела вдома в Бахмуті з батьками. Можна сказати, що карантин став для мене можливістю побути вдома, набутися вдома. Хоча, звісно, тоді це так не відчувалося. Тоді здавалося, ніби життя на паузі, що хочеться працювати і стільки всього навколо, а ти просто сидиш вдома. Але зараз я дуже вдячна тому часу, що в мене була така можливість побути вдома з батьками. Бо хто знав, що далі все так складеться”, — каже Аліна Горб.

Востаннє дівчина була у рідному місті на новорічні свята на початку 2022 року. Вона згадує, що мала передчуття наближення війни, тому взяла відпустку додому, щоб побути вдома з близькими.

“Останній раз я була в Бахмуті у 2022 році, в січні. Я приїжджала на новорічні свята. Мене, до речі, тоді не хотіли давати відпустку, але я випросила, ніби відчувала. 2022 рік я зустріла в Бахмуті, це було сімейне свято. Ми були з батьками вдома, хоч тоді в мене і багато друзів, і варіантів святкувати було, але я чомусь захотіла бути вдома. Насправді вже тоді я відчувала наближення повномасштабної війни. Чесно, я не думала, що вона буде настільки масштабною, по всій Україні, але я розуміла, що бойові дії активізуються. Це напруження я відчувала десь з листопада 2021 року”, — розповідає бахмутянка.

Про правозахисну діяльність

Повномасштабне вторгнення Аліна Горб зустріла в Києві. Перші дні війни минули в невизначеності, бо ніхто не міг спрогнозувати подальшу ситуацію. Та за деякий час компанія, в якій працювала дівчина, вирішила продовжити роботу. Юристи почали давати безоплатні консультації людям.

“Ми створили Google-форму, в якій люди могли писати свої будь-які запити, і ми безоплатно консультували. Це була ініціатива тодішнього директора компанії, ми це підтримали. У такому незрозумілому режимі ми працювали до травня, а потім вийшли на роботу і все потроху стабілізувалося”, — розповідає дівчина.

У 2022 році бахмутянка почала працювати в Міністерстві юстиції. Там вона занурилась у роботу, пов’язану з Європейським судом з прав людини. Цей досвід став їй корисним для подальшої правозахисної діяльності, якою вона займається зараз.

“У Міністерстві юстиції в мене було більше практики в розумінні роботи з Європейським судом з прав людини. Я була у відділі, який займається комунікацією з цим органом. Там я пропрацювала півтора роки, це було цікаво, я отримала гарний досвід. Але я зрозуміла, що державна служба мені просто не підходить, адже мені хочеться більш активно працювати, хочеться більше бути корисною саме громадянам. Тому це була моя ініціатива — звільнитися і перейти назад в юрбізнес, але я розуміла, що хочу займатися саме правозахисною діяльністю. На це впливало два фактори. По-перше, я розуміла, що юридичний ринок змінився і що ти не можеш просто бути компанією або юристом, який закриває очі на реалії. І по-друге, в мене завжди була внутрішня потреба бути корисною суспільству”, — каже Аліна Горб.

Зараз фокус роботи пані Аліни — це справи щодо фіксації воєнних злочинів і робота з Європейським судом з прав людини. Є у правозахисниці і приклади успішних кейсів. Один із них стосується ракетного обстрілу селища Сергіївка на Одещині. Завдяки роботі юристів справа щодо цього воєнного злочину визнана прийнятною (ред. справа є прийнятною для Європейського суду з прав людини, якщо вона стосується порушення прав за Європейською конвенцією).

“У мене було 47 заяв від родичів загиблих і постраждалих. Ми подали в Європейський суд близько 20 кілограмів паперу, бо це все докази і їх треба в паперовому вигляді до суду відправляти. Ми подали заяву, скаргу на порушення права на життя, це друга стаття Європейської конвенції з прав людини. І ця заява визнана прийнятною. Чому це дуже важливо? Тому що ці справи проти росії поки що є складними, бо немає прецеденту. Міжнародні юристи, з якими ми спілкуємося, дуже часто з нами обговорюють проблему того, що ситуація в Україні поки що є безпрецедентною. Навіть ті збройні конфлікти, які відбувалися, наприклад, в Ічкерії, їх не можна порівняти, це непорівнювані конфлікти. Тому важливо, що Європейський суд прийняв до розгляду. Це означає, що ми буквально з юридичної точки зору зробили все правильно для подачі, він буде розглядати цю справу по суті. І якщо рішення буде прийняте про те, що росія дійсно порушила права цих людей, це буде зафіксований воєнний злочин і це рішення стане беззаперечним доказом для, наприклад, Міжнародного кримінального суду. Це створить юридичний прецедент, який можна буде використовувати в інших міжнародних інституціях”, — зазначає правозахисниця.

Примітка. Ракетний удар по Сергіївці Білгород-Дністровського району стався в ніч на 1 липня 2022 року. Тоді росіяни вдарили по селищу двома ракетами Х-22. Одна ракета влучила у дев’ятиповерхових житловий будинок, повністю зруйнувавши один під’їзд, а інша — в базу відпочинку. Внаслідок удару загинули 22 людей, з яких одна дитина. Також відомо про 40 постраждалих, серед яких шестеро дітей та вагітна жінка.

Про громадську діяльність

Окрім правозахисної діяльності, Аліна Горб займається громадською активністю. З 2021 року вона є членкинею організації Tolerance in you. Спочатку дівчина хотіла долучитися до громадських проєктів як учасниця, а потім стала їх співорганізаторкою.

Перший проєкт Аліна Горб допомогла реалізувати в рідному Бахмуті. У 2021 році за її сприяння відбувся проєкт Bakhmut street art camp, у межах якого 12 активістів-митців з різних куточків України знайомилися з культурою і молодіжним життям Бахмута через активності. Результом проєкту стала виставка сучасного мистецтва.

“Спочатку я подавалася як учасниця і Таня (ред. Тетяна Крюковська — тодішня голова організації) побачила в моїй заявці на участь, що я з Бахмута. Ми з нею зідзвонилися і вона запропонувала, як я можу допомогти, наприклад, в організаційних моментах. Оскільки я досить відповідальна людина, то ми дуже плідно спрацювалися. І якось з першого проєкту так сталося, що я перейшла з розділу учасників в розділ співорганізаторів, тому що разом ми проробили багато організаційних моментів”, — згадує пані Аліна.

У 2022 році аналогічний проєкт планувати провести в Маріуполі. Були навіть попередні домовленості, але їхній реалізації завадила війна.

Під час повномасштабної війни фокус роботи організації змістився на молодіжні обміни.

“Ми почали робити молодіжні обміни на території Польщі. Наші країни-партнери — це, зазвичай, Польща і Німеччина, і молодіжні обміни зараз ми робимо на території цих країн. Вони передбачають знайомство з місцевими культурами. Наприклад, у нас був проєкт у Перемишлі в 2024 році, де збирались німці, поляки та українці. У нас був фокус на стійкість українців. Загалом у наших проєктах ми найбільше фокусуємось на тому, щоб розповідати іноземцям як виживають українці і як вони борються”, — розповіла Аліна Горб.

У вересні 2025 році Аліна Горб очолила організацію Tolerance in you. Як лідерка вона хоче реалізовувати більше проєктів, направлених на допомогу ВПО.

“У нас зміниться вектор роботи, можливо зміниться формат, бо мені хочеться більше фокусуватися на допомозі українцям в Україні. Можливо хотілося б і проєкт в Україні зробити. Мені хочеться допомагати ВПО не тільки з Донецької області, але, можливо, і з інших областей, але якщо фокусуватися, то, звичайно, хотілося б говорити більше про схід України”, — ділиться планами очільниця організації.

“Важливо зберігати самоідентичність, бо це про збереження себе”

Окрім допомоги іншим, Аліна Горб просуває тему самоідентичності. Для неї важливо позиціонувати себе саме як представницю Донеччини. Ще до повномасштабної війни дівчина хотіла показати людям, що мешканці Донеччини не проросійсько налаштовані, а мають стійку проукраїнську позицію, є розумними і гарними людьми. Це вона доводила оточуючим своїм прикладом.

“Ще до початку повномасштабного вторгнення я багато розповідала про Бахмут своїм друзям в університеті, своїм колегам. Тобто, моя ідентичність як людини зі східного регіону з’явилась у мене навіть до початку повномасштабної війни. Я хотіла, щоб люди більше знали про схід України хорошого, позитивного. Що ми теж освічені люди, і оці всі стереотипи проросійські абсолютно нав’язані, і нам треба з цим якось боротися. Але я не хотіла це робити агресивно чи робити якимись пропагандистськими методами. Я хотіла, щоб це було через інструмент м’якої сили, щоб люди, знайомлячись зі мною, знали про мою дуже сильну самоідентифікацію як людини з Донецької області, як людини з Бахмута, і щоб я своїм прикладом показувала, що бути людиною з Донецької області класно. Для мене це було важливо”, — розповідає Аліна Горб.

За словами бахмутянки, збереження самоідентичності дозволяє гуртуватися людям та знаходити спільноту однодумців.

“Зберігати самоідентичність — це зберігати себе, в першу чергу. Бо коли стаються такі буремні часи, часи нестабільності, ти не знаєш, що буде буквально через годину, дуже важливо якось себе ідентифікувати і не втратити в цьому світі. Я розумію, що комусь може бути важко це зберігати. Наприклад, дехто навпаки хоче це забути, особливо якщо вони пережили окупацію або травматичні події. І це окей. Але при цьому більшість людей, з мого досвіду, намагаються горнутися один до одного, шукають схожі риси. Тому ти одразу можеш знайти схожих на себе людей, ком’юніті, яке тебе розуміє. І це дуже важливо. Чим більше таких людей, тим сильнішим ти себе відчуваєш”, — зауважує бахмутянка.

Аліна Горб каже, що плекає надію повернутися в Бахмут і доєднатися до його відбудови. Але головна проблема, на її думку, — знищення самого поняття дому.

“Звичайно, я б дуже хотіла приїхати в Бахмут, і я вірю, що його деокупують. Але якщо дивитися раціонально, розумієш, що мого дому вже не існує фізично. Моєї квартири, мого будинку, моєї школи. І тут важливо, що не тільки стін немає, зруйновані всі спогади і асоціації. Навіть якщо його відбудують колись, це вже не буде моє місто, яким я його знала, яким любила. Моє місто, на жаль, зруйноване. І з цим дуже складно змиритися. Але я б дуже хотіла, щоб Бахмут колись відновили, і якщо буде щось, чим я зможу допомогти, я буду це робити”, — підсумовує Аліна Горб.

Читайте також:

• “Ми не планували їхати назавжди”: як змінилося життя поетеси з Бахмута Валерії Глущенко
• “Поезія про тих, хто тримав Бахмут”: поетеса Олена Голубцова створила збірку з історіями війни
• Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У 2023 році редакція Бахмут IN.UA вже спілкувалася з пані Валерією — тоді вона жила в евакуації на Житомирщині й продовжувала писати вірші попри війну. За цей час минуло майже два роки, і життя бахмутянки знову кардинально змінилося. Сьогодні Валерія разом із родиною мешкає в Німеччині. Ми знову зателефонували, щоб дізнатися, що принесла їй еміграція, і як змінилася творчість.

За словами Валерії, шлях за кордон був не спонтанним, але й не бажаним. Після евакуації з Бахмута родина певний час жила у Бердичеві, згодом — у Дніпрі. Остаточне рішення виїхати з України було пов’язане одразу з кількома чинниками: відсутністю житла, постійними обстрілами та тяжкою хворобою свекрухи. Валерія зізнається: країну обирали з огляду на медицину та підтримку для українців, а також тому, що багато знайомих бахмутян уже перебували саме в Німеччині.

“Ми виїхали в квітні 22-го року і думали, що це на місяць-два, взяли тільки змінний одяг. А вийшло так, що втратили все — житло, роботу, фотографії, усе життя. В один момент уся родина залишилася без нічого”, — говорить Валерія.

У Німеччині родина живе вже півтора року, наразі — у соціальному житлі. Переїзд до Німеччини не став легким початком нового життя. Родина, яка в Бахмуті жила окремо й самостійно, була змушена знову об’єднатися під одним дахом у соціальному житлі. Спільне проживання кількох поколінь принесло не лише підтримку, а й побутову напругу — адже люди, звиклі до незалежності, опинилися в нових, обмежених умовах. Водночас саме тут з’явилося відчуття фізичної безпеки.

“Якби у нас було житло хоча б у Дніпрі, ми б ніколи не поїхали за кордон. Я була ініціаторкою виїзду, але ні чоловік, ні мама не хотіли. Ми не планували еміграцію — ми просто шукали, де вижити”, — зізнається поетеса.

Попри відносну стабільність, Валерія не відчуває впевненості в майбутньому. Війна, за її словами, позбавила можливості щось планувати — навіть на кілька місяців уперед. 

“Ми вже четвертий рік не відчуваємо себе впевнено. Я не знаю, де ми будемо жити через рік, чи залишимось тут. Наші плани були в Бахмуті — квартира, сім’я, життя. Зараз цього просто немає”, — каже вона.

У Бахмуті родина мала власну квартиру — придбали її в 2018 році. Механізму компенсації для переселенців з тимчасово окупованих територій, коли Валерія виїздила, взагалі не було. Зараз ситуація дещо краща, адже постанова 1161 дозволяє отримати житловий ваучер до 2 млн гривень двом категоріям ВПО з ТОТ.

Творчість, яка колись допомагала проживати стрес, нині відійшла на другий план. Валерія зізнається, що вже близько пів року не пише віршів — не через брак натхнення, а через постійне навчання й внутрішню втому.

“Це велика психічна травма. Мені досі сниться Бахмут — зруйнований, палаючий. Я прокидаюся у сльозах. Можливо, моя психіка ще не готова пропускати це через себе і знову переживати”, — пояснює поетеса.

Водночас, творчість не зникла з її життя повністю. Уже перебуваючи в Німеччині, Валерія двічі виступала зі своїми віршами. Перший раз — на благодійному заході в Нюрнберзі, організованому українцями для збору донатів на підтримку України. Для неї це стало несподіваним поверненням до сцени, з якою вона, здавалося, попрощалася після евакуації.

“Коли я їхала в Німеччину, я попрощалася зі своєю творчістю. Думала, що більше не виступатиму. Але коли вийшла на сцену і читала українські вірші — я згадала Бахмут. Ті вечори, ті люди. Це було дуже важливо для мене”, — ділиться Валерія.

Другий виступ був камернішим — власний поетичний вечір у колі близьких і знайомих. Хоч він і не зрівнявся за атмосферою з творчими вечорами в Бахмуті, але став важливим особистим кроком. Саме тоді Валерія усвідомила: навіть у вимушеній еміграції її поезія залишається частиною неї та способом зберігати зв’язок із домом.

Окремо вона говорить про українську спільноту за кордоном — неоднорідну, інколи болісну, але надзвичайно цінну там, де вона справжня.

“Коли приходиш на концерти, як-от “Океан Ельзи”, або на українські творчі події — душа відпочиває. Бо ми всі любимо свою країну. Ніхто з нас не хотів їхати”, — каже поетеса.

У фіналі розмови Валерія знову повертається до думки про дім — не як про місце, а як про майбутнє, у яке хочеться вірити.

“Я мрію, щоб війна закінчилась, і ми змогли повернутися. Привезти в Україну щось добре, що побачили тут. І зробити нашу країну кращою. Я дуже хочу в це вірити”.

Читайте також:

• Гостомельська громада очима бахмутян: які переваги тут бачать переселенці
• “Поезія про тих, хто тримав Бахмут”: поетеса Олена Голубцова створила збірку з історіями війни
• Фармацевтична компанія з Бахмута відновила роботу у новому місті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!