Поетеса з Бахмута Валерія Глущенко розповіла про перші творчі вечори, Вільний мікрофон та евакуацію

Семаковська Тетяна 17:38, 5 Квітня 2023

БАХМУТ 11 3 cec1fВалерія Глущенко родом з Бахмута, піаністка за освітою зараз живе в евакуації на Житомирщині. Попри всі труднощі, Валерія не перестає писати вірші.

Про перший творчий вечір в Бахмуті, Вільний Мікрофон та улюблені книги — бахмутянка розповіла редакції.

Евакуація з Бахмута

Валерія Глущенко разом із сім’єю виїхала у квітні минулого року, евакуювалися самостійно машиною. Зупинилися у місті Бердичів, це Житомирська область, героїня вже понад рік живе на Житомирщині, каже що з жодними упередженнями від місцевих не зустрічалася. Валерія сумує за домом, з Бахмутом її поєднують багато теплих спогадів.

337304555 596667965829075 3157045490521752781 n b5139

Троянди в Бахмуті. Фото: Іван Сидоров

«На початку повномасштабного вторгнення звісно, що було не до віршів, кожен день погані новини, стрес, однак я знайшла в собі сили писати», — пригадує бахмутянка.

Вірш «Ранок»

На зорепад світанок ллє
Своє проміння, сонця спів.
Ти дарував мені кольє,
Я посміхалась, ти радів
Серед чуттів,
Без зайвих слів.
Тремтіло серденько моє,
Чудовий ранок настає
Шалених снів.

Вільний мікрофон в Бахмуті

47506464 1978303455599830 1366433348322328576 n 3aa6b

Валерія Глущенко на творчому вечорі. Фото: Фейсбук

Бахмутяни, які цікавились культурою та творчістю точно пам’ятають Вільний мікрофон у Бахмуті, це був імпровізований творчий вечір, під час якого місцеві митці читали вірші, співали та просто проявляли себе. Валерія також брала у ньому участь, а потім бахмутянка Катерина Чернова запропонувала їй виступити у вільному просторі «Майстерня», адже вірші Валерії дуже відгукувалися авдиторії й були наповнені глибоким сенсом.

Вірш «Таємничий світ»

Струменіє срібло
Повз нічних доріг,
Кришталевий місяць
Кличе на поріг.

***

Вирушаю небом
В дивовижний шлях,
Білосніжним кремом
Сяє кожен дах.

***

Пролітаю, звісно,
Наче уві сні
Над зимовим лісом,
Бубоню пісні.

***

Діамантом вкрито
Землю навкруги,
Там, де не ступало
Жодної ноги.

***

Вишукано зшито –
У природи смак,
Білим оксамитом
Наряджає так.

***

Блискотить розлого
Зоряний потік,
Тут нема нікого
Серед мрійних рік.

***

337562271 126579186912014 819370571989840945 n a43bf

Мирний Бахмут. Фото: Іван Сидоров

Стелиться обабіч
Таємничий світ,
Залишаюсь наніч
Тут з дитячих літ.

***

Небосхил картинний
Місячних ночей,
Краєвид гостинний
Прагне до очей.

***

Мрійна забаганка –
В кожного своя,
Доки є світанки
Тут душа моя.

***

Вкрилася серпанком

Заспана земля,
Повернуся ранком
Я.
Та й вже не я.

«Вперше на сцені я виступила у 2018 році. Це були неймовірні відчуття, я упродовж години читала свої вірші. Було багато людей, якщо чесно була здивована цим. Неповторні відчуття, коли виходиш на сцену й відчуваєш від публіки таку підтримку, були й мої знайомі, й зовсім незнайомі люди», — пригадує поетеса.

Писати вірші почала на фоні стресу

33574404 1687519214678257 6877033069497286656 n 89385

Поетеса в Бахмуті. Фото: Фейсбук

Валерія Глущенко згадує, що писати вірші почала після пережитого стресу, емоції вирішила перенести на папір. Бахмутянка пригадує, що перші вірші одразу виявилися успішними. Підтримали піаністку й рідні, саме вони спонукали її до подальшого письма. 

Вірш «Пісня»

Якби я воліла піднести до неба
Твою мужню вроду, що в серці живе,
Я б склала той вірш, що й читати не треба,
Що подумки вільно до тебе пливе.

***

Можливо, до нього би музику склала,
Але не таку, що зі сцени луна,
Тобі б її пошепки переказала
Твоя відчайдушно чутлива струна.

***

У краплях дощу я б її заховала,
Таємні лади супроводять цей спів,
Але я її не писала, бо знала
Ти схильний мене відчувати без слів.

«Коли я написала перший вірш, то зачитала його своєму чоловікові. Він порадив розмістити його в соцмережі. Сказав, публікуй, бо людям сподобається, я послухалася його поради. Було багато хороших коментарів, не очікувала такого відгуку. Мені важко було оцінити себе зі сторони, але коли опублікували побачила, що вірші дуже мелодійні, ритмічні, я ж музикантка за освітою», — каже пані Валерія.

Культура в українському Донбасі

106108693 3112604235503074 3057671451562115077 n 47c7e

Пані Валерія. Фото: Фейсбук

Ми запитали поетесу, чому, на її думку, в Україні є частка проросійського населення, яке чекає той самий «русский мир». Бахмутянка вважає, що все починається з дитинства й виховання, адже саме батьки закладають дитині цінності та допомагають їй зростати.

«Потрібно з дитинства привчати дітей до любові своєї країни. Пояснювати, що ми українці, вчити історію й знати своє коріння. Так формується нація. Батьки — це дорослі люди й вони мають робити усвідомлений вибір», — каже поетеса.

Українка поділилася списком книг, які стали для неї знаковими:

  • Ричард Бах “Іллюзії”
  • Ден Міллмен “Шлях мирного воїна”
  • Керролл Лі “Крайон: подорож додому ” (це все глибокі філософські книжки, які найбільш повпливали на мене)
  • Леопольд Захер – Мазох “Венера в Хутрі” (переклад саме українською)
  • Любко Дереш “Трохи пітьми”
  • Люко Дашвар “Кров з молоком”
  • Книги Василя Шкляра

Пані Валерія каже, що з радістю б виступала для бахмутян, а поки поетеса творить вірші українською, в майбутньому мріє влаштувати знову творчий вечір, щоб зібрати всіх разом.

Фото: “Бахмут. IN. UA”

Читайте також: Музикантка з Бахмута розповіла про роботу на круїзному лайнері та життя в евакуації

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Тут дуже сумно”: фотограф зі Швеції про війну, місто Лиман та Україну

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 18:15, 15 Листопада 2024

Йєнс Олоф Лестеін — фотограф зі Швеції, який приїхав до України для роботи над новим проєктом, що присвячений війні та життю в прифронтових містах.

Детальніше про те, як сприймає війну громадянин Швеції, які враження у нього склалися під час роботи в прифронтових зонах та про перспективи України на міжнародній арені, дивіться у відеорепортажі Бахмут IN.UA.

Громадянин Швеції про війну в Україні

Йєнс Олоф Лестеін Він в Україну приїжджає не вперше, однак вперше працює в прифронтовому місті. Це дозволило йому зіставити нинішню ситуацію в Україні та те, що він бачив раніше — війну на території Югославії.

За словами чоловіка, йому досить складно порівнювати ці війни.

Вони мають схожі характеристики. Це війни сусідніх народів. У одних більше зброї, ніж у інших. Утім, ця війна набагато масштабніша. росія — це ядерна держава. Сербія була сильною, але не мала ядерної зброї“, — каже фотограф.

Він також додав, що в Югославії працював протягом 5-6 років, а в Україні в умовах війни — лише декілька десятків днів.

Фотограф також розповів про власний проєкт. За його словами, це буде розповідь про життя в умовах конфлікту на крайньому сході Європи (в Україні) та на крайньому заході (у Північній Ірналдії).

Між цими конфліктами є певна схожість. Як приклад, в обох них беруть участь великі імперські держави: росія тут та Англія на заході. Вони пригнічують сусідні народи: українців тут й ірландців або ірландців-католиків там. Тут у вас гаряча війна, а там все поступово налагоджується“, — каже Йєнс Олоф Лестеін 

Більше про життя фотографа зі Швеції, його думки про війну й Україну гостей, дивіться у нашому репортажі за посиланням на платформі YouTube.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Місто “Щедрика”: як живе прифронтовий історичний музей в Покровську

Семаковська Тетяна 14:00, 5 Листопада 2024

Покровськ — місто на Донеччині, де композитор Микола Леонтович провів 4 роки та де написав українську колядку “Щедрик” (адаптована англійською як Carol of the Bells), яка на Різдво лунає по всьому світі. Сьогодні Покровськ знаходиться за кілька кілометрів від російської армії — тут гримлять вибухи, а з міста евакуюють людей. Релокуються також підприємства, школи, музеї. Один з таких — це Покровський історичний музей, експонати якого з початком повномасштабного вторгнення рятувала вся команда. Як живе музей сьогодні, чи вдалося врятувати колекцію та як з ним пов’язаний Микола Леонтович?

Редакція поговорила з Ангеліною Рожковою, директоркою музею.

Музей у перші дні війни

Покровський історичний музей, квітень 2023 рік / фото КЗ “Покровський історичний музей”

На початку вторгнення стало зрозуміло, що росіяни не просто хочуть окупувати території, але й знищити все, що там цінне. Музеї не стали винятком — окупанти розкрадали експонати, били по історичним будівлям, тож музеї України першою чергою рятували цінне майно. Покровський історичний музей у перші дні війни оцифровував архіви та вивозив найцінніші речі з будівлі. Зі зрозумілих причин — місце перебування колекцій з Покровського історичного музею не розголошується. Вся команда музею у перший місяць залишилась працювати та вчилась робити це у нових умовах: швидко реагувати на тривогу, ховатися за дві стіни.

“Ми готувались, звичайно, але не до таких подій. Інструкції були розроблені, навчання працівники пройшли. Нашим головним завданням було убезпечення предметів й фондово-облікової документації — це архівні книги, у яких зберігається вся інформація про музейні предмети. Частина цих книг вже була оцифрована, ми з командою дооцифрували решту”, — пояснює у коментарі Ангеліна Рожкова.

У музеї зняли всі експозиції, які знаходились поруч з вікнами, а працівники шукали матеріали, які б убезпечили колекції. Для цього використовували спеціальну базальтову вогнезахисну тканину, допомогали з цим донори та громадський сектор. Одним з перших, хто прийшов на допомогу Покровському музею, був Леонід Марущак, керівник проєкту “Музей відкрито на_ремонт”. Він допоміг врятувати сотні цінних експонатів з прифронтових територій.

“Діяли так, щоб убезпечити предмети, якщо неподалік нашого музею буде попадання ворожих ракет. Вікна закрили OSB (ред. спеціальні плити, які захищають скло) — думали, що це їх убезпечить. Якщо не збереже вікна, то хоча б створить додатковий захист для предметів, які були в музеї. Все це відбувалось протягом першого півріччя 2022 року”, — говорить директорка музею.

Леонтович та Покровськ

Покровський історичний музей зараз зачинений для відвідувачів, однак він продовжує роботу, зокрема з оцифрування — цьому команда навчилась дистанційно, а техніку для цифровізації надали благодійники. Важливе місце в колекції музею займала експозиція Миколи Леонтовича. Композитор жив у Покровську чотири роки, який ще до 1934 року був пристанційним селищем Гришине.

Саме тут був написаний легендарний “Щедрик”. У Покровському музеї зберігались два персональні предмети Леонтовича: сухарниця, яка зроблена руками батька Леонтовича (це дерев’яна таріль, подібна на хлібницю, на яку кладуть печиво, хліб тощо) та шахова дошка. Ластівку зображено також на гербі та прапорі Покровська. За словами директорки музею, наразі й сухарниця, й шахова дошка вивезені до безпечних місць. Решту предметів експозиції — це ті, які ілюстрували період, коли жив композитор.

Експозиція Миколи Леонтовича в Покровську / фото Вікіпедія

“Ми розглядаємо дуже знаковим те, що саме ластівка, про яку співається у “Щедрику”, зображена у нас на сухарці. У нас мало меморіальних предметів, які належали Леонтовичу — це, власне, сухарниця та шахова дошка, — говорить Ангеліна Рожкова.

З 2016 року в Покровську почали популяризувати постать Леонтовича: у місті працювала музична школа, названа на його честь, створювали мистецькі акції. Покровськ перетворювали на культурний центр Донеччини.

Проєкти музею

Станція Гришине, 1917 рік / архівне фото

“Мені здається, не залишилось жодної людини в місті, яка б не знала, що цей композитор пов’язаний з Покровськом. У нашому місті був створений перший робочий хор залізничників, заснував його Микола Леонтович. У той момент, коли це ще було пристанційне селище Гришине, там не було ні бруківки, ні освітлення. Але вже був такий міцний культурний фундамент: духовий оркестр, робітничий хор”, — пояснює очільниця музею.

У 2021 році була ідея зробити музей у будівлі залізничного училища в Покровську, де, власне, і працював Леонтович — ця будівля збереглася в автентичному вигляді. Через російське вторгнення реалізувати проєкт не вдалося, хоча музейники вже шукали шляхи для втілення та навіть подавали заявку на створення концепції до Українського культурного фонду та інших інституцій.

Колишнє залізничне училище в Покровську / фото ua.trip-impressions

“Ми зберегли будівлю в оцифрованому вигляді. У цьому нам допомогли німецькі колеги, які дали кошти на оцифрування історичної будівлі колишнього залізничного училища. Музею надіслали обладнання, ми пройшли навчання за підтримки Покровської МВА. Навчитись оцифровувати самостійно реально, якщо мати обладнання, тому що 3-Д сканер — це дороговартісна техніка”, — говорить пані Ангеліна.

Також у місті оцифрували ще кілька будівель, які збереглися з кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття. Музей також наповнює Реєстр Музейного Фонду — йдеться про постійне оцифрування предметів, у чому допомагають ґрантові проєкти. Навіть самостійно музейники намагаються фільмувати важливі для історії об’єкти. Окремим проєктом музею є “Щоденник пам’яті”, де збирають свідчення про загиблих військових та цивільних. Це важливо робити, щоб не перетворювати число загиблих у суху статистику.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Тут дуже сумно”: фотограф зі Швеції про війну, місто Лиман та Україну

Йєнс Олоф Лестеін — фотограф зі Швеції, який приїхав до України для роботи над новим проєктом, що присвячений війні та життю в прифронтових містах. Детальніше […]

18:15, 15.11.2024 Скопіч Дмитро

Місто “Щедрика”: як живе прифронтовий історичний музей в Покровську

Покровськ — місто на Донеччині, де композитор Микола Леонтович провів 4 роки та де написав українську колядку “Щедрик” (адаптована англійською як Carol of the Bells), […]

“Так воскресне і Бахмут”: відеорепортаж з виставки бахмутського майстра з писанкарства Дмитра Денисенка

Дмитро Денисенко — відомий бахмутянин та майстер народної творчості з писанкарства. Він започаткував Музей писанкарства та розвитку народних ремесел, експонати з якого нещодавно представили у […]

18:20, 25.10.2024 Скопіч Дмитро

“Все, що відбувається — це нормальна реакція на ненормальну війну”: психолог з Костянтинівки про життя та власну діяльність

Андрій Кузнєцов — спеціалізований психолог з Костянтинівки, який наразі проживає у Львові. Чоловік є частиною спільноти місцевого театру імпровізації, де люди можуть передавати власні емоції […]

18:15, 18.10.2024 Скопіч Дмитро

Кожен має допомагати фронту: сім думок військових про війну, мобілізацію та цивільних

Як військові сприймають мобілізацію? Як ставляться до зросійщення? Що думають про відповідальність кожного українця в цій війні? “Характер” – медіа, що працює з усіма аспектами […]