Валерія Глущенко родом з Бахмута, піаністка за освітою зараз живе в евакуації на Житомирщині. Попри всі труднощі, Валерія не перестає писати вірші.

Про перший творчий вечір в Бахмуті, Вільний Мікрофон та улюблені книги — бахмутянка розповіла редакції.

Евакуація з Бахмута

Валерія Глущенко разом із сім’єю виїхала у квітні минулого року, евакуювалися самостійно машиною. Зупинилися у місті Бердичів, це Житомирська область, героїня вже понад рік живе на Житомирщині, каже що з жодними упередженнями від місцевих не зустрічалася. Валерія сумує за домом, з Бахмутом її поєднують багато теплих спогадів.

Троянди в Бахмуті. Фото: Іван Сидоров

«На початку повномасштабного вторгнення звісно, що було не до віршів, кожен день погані новини, стрес, однак я знайшла в собі сили писати», — пригадує бахмутянка.

Вірш «Ранок»

На зорепад світанок ллє
Своє проміння, сонця спів.
Ти дарував мені кольє,
Я посміхалась, ти радів
Серед чуттів,
Без зайвих слів.
Тремтіло серденько моє,
Чудовий ранок настає
Шалених снів.

Вільний мікрофон в Бахмуті

Валерія Глущенко на творчому вечорі. Фото: Фейсбук

Бахмутяни, які цікавились культурою та творчістю точно пам’ятають Вільний мікрофон у Бахмуті, це був імпровізований творчий вечір, під час якого місцеві митці читали вірші, співали та просто проявляли себе. Валерія також брала у ньому участь, а потім бахмутянка Катерина Чернова запропонувала їй виступити у вільному просторі «Майстерня», адже вірші Валерії дуже відгукувалися авдиторії й були наповнені глибоким сенсом.

Вірш «Таємничий світ»

Струменіє срібло
Повз нічних доріг,
Кришталевий місяць
Кличе на поріг.

***

Вирушаю небом
В дивовижний шлях,
Білосніжним кремом
Сяє кожен дах.

***

Пролітаю, звісно,
Наче уві сні
Над зимовим лісом,
Бубоню пісні.

***

Діамантом вкрито
Землю навкруги,
Там, де не ступало
Жодної ноги.

***

Вишукано зшито –
У природи смак,
Білим оксамитом
Наряджає так.

***

Блискотить розлого
Зоряний потік,
Тут нема нікого
Серед мрійних рік.

***

Мирний Бахмут. Фото: Іван Сидоров

Стелиться обабіч
Таємничий світ,
Залишаюсь наніч
Тут з дитячих літ.

***

Небосхил картинний
Місячних ночей,
Краєвид гостинний
Прагне до очей.

***

Мрійна забаганка –
В кожного своя,
Доки є світанки
Тут душа моя.

***

Вкрилася серпанком

Заспана земля,
Повернуся ранком
Я.
Та й вже не я.

«Вперше на сцені я виступила у 2018 році. Це були неймовірні відчуття, я упродовж години читала свої вірші. Було багато людей, якщо чесно була здивована цим. Неповторні відчуття, коли виходиш на сцену й відчуваєш від публіки таку підтримку, були й мої знайомі, й зовсім незнайомі люди», — пригадує поетеса.

Писати вірші почала на фоні стресу

Поетеса в Бахмуті. Фото: Фейсбук

Валерія Глущенко згадує, що писати вірші почала після пережитого стресу, емоції вирішила перенести на папір. Бахмутянка пригадує, що перші вірші одразу виявилися успішними. Підтримали піаністку й рідні, саме вони спонукали її до подальшого письма. 

Вірш «Пісня»

Якби я воліла піднести до неба
Твою мужню вроду, що в серці живе,
Я б склала той вірш, що й читати не треба,
Що подумки вільно до тебе пливе.

***

Можливо, до нього би музику склала,
Але не таку, що зі сцени луна,
Тобі б її пошепки переказала
Твоя відчайдушно чутлива струна.

***

У краплях дощу я б її заховала,
Таємні лади супроводять цей спів,
Але я її не писала, бо знала
Ти схильний мене відчувати без слів.

«Коли я написала перший вірш, то зачитала його своєму чоловікові. Він порадив розмістити його в соцмережі. Сказав, публікуй, бо людям сподобається, я послухалася його поради. Було багато хороших коментарів, не очікувала такого відгуку. Мені важко було оцінити себе зі сторони, але коли опублікували побачила, що вірші дуже мелодійні, ритмічні, я ж музикантка за освітою», — каже пані Валерія.

Культура в українському Донбасі

Пані Валерія. Фото: Фейсбук

Ми запитали поетесу, чому, на її думку, в Україні є частка проросійського населення, яке чекає той самий «русский мир». Бахмутянка вважає, що все починається з дитинства й виховання, адже саме батьки закладають дитині цінності та допомагають їй зростати.

«Потрібно з дитинства привчати дітей до любові своєї країни. Пояснювати, що ми українці, вчити історію й знати своє коріння. Так формується нація. Батьки — це дорослі люди й вони мають робити усвідомлений вибір», — каже поетеса.

Українка поділилася списком книг, які стали для неї знаковими:

• Ричард Бах “Іллюзії”
• Ден Міллмен “Шлях мирного воїна”
• Керролл Лі “Крайон: подорож додому ” (це все глибокі філософські книжки, які найбільш повпливали на мене)
• Леопольд Захер – Мазох “Венера в Хутрі” (переклад саме українською)
• Любко Дереш “Трохи пітьми”
• Люко Дашвар “Кров з молоком”
• Книги Василя Шкляра

Пані Валерія каже, що з радістю б виступала для бахмутян, а поки поетеса творить вірші українською, в майбутньому мріє влаштувати знову творчий вечір, щоб зібрати всіх разом.

Фото: “Бахмут. IN. UA”

Читайте також: Музикантка з Бахмута розповіла про роботу на круїзному лайнері та життя в евакуації

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Це історія про сплетіння доль людей, які були в Бахмуті — військових, волонтерів, звичайних мешканців” — так описує свою збірку віршів бахмутська поетеса Олена Голубцова. Після виїзду з Бахмута у лютому 2023 року вона написала збірку “Воними”, присвячену історіям людей, які тримали оборону міста і допомагали йому жити. Раніше вірші бахмутянки були надруковані у видавництві, а зараз за ініціативи поетеси тривають зйомки відео для візуалізації її творів.

Про видання збірки та історії, покладені в основу віршів, Олена Голубцова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Збірка “Воними” Олени Голубцової

Олена Голубцова — бахмутська поетеса, співачка. У рідному Бахмуті вона була учасницею ансамблю “Рапсодія”, виступала на різних заходах. Також писала вірші під псевдонімом Попіл-Пташка.

Коли почалась повномасштабна війна, а згодом наступ на Бахмут, Олена Голубцова до останнього залишалась у місті. Каже, що вірила у перемогу України, тому свідомо не покидала домівку. Пані Олена також була однією з тих, хто допомагав у хабі на базі Палацу культури імені Мартинова.

У лютому 2023 року жінка з родиною ухвалили рішення про евакуацію до Чернігова. Події, пережиті в Бахмуті, вилились у вірші. Їх авторка об’єднала у збірку “Воними”.

“Я її написала вже коли виїхала з Бахмута, це був 2024 рік. Оскільки ми виїхали в 2023-му, то багато чого там побачили. А виїжджати нам допомагали військові. Я не могла просто полишити ці спогади, ці історії, мені треба було десь озвучити про тих людей, яких я зустрічала”, — розповіла Олена Голубцова.

Загалом у збірці “Воними” є дев’ять віршів. Усі вони написані про реальних людей та події, пережиті в Бахмуті. Прототипами образів стали справжні люди.

“Якщо взяти поезію “Хижачка”, то вона написана про реальну дівчину, волонтерку. Коли я допомагала на хабі в Палаці культури Мартинова, я її зустрічала. Коли вона приїжджала, то постійно була включена в процес допомоги, постійно запитувала що потрібно, в чому найбільша потреба. При цьому в неї не було зайвих запитань, зайвих речень, вона така конкретна людина була. А ще була дуже активна — постійно привозила щось, евакуювала, допомагала. Але коли я стала знімати ролик на цей вірш, то мені родичка розповіла, що ця волонтерка загинула. Ця новина справді дуже сильно вплинула на мене, дуже шкода, що так все відбулось”, — розповіла Олена Голубцова.

За словами поетеси, найскладнішою для неї була історія, покладена в основу вірша “Боягуз”. Складністю було не процес написання, а сама пережита історія.

“Це реальна історія про те, як хлопець втікав з “нуля”. Я не знаю, як далі склалася його доля, але у своїй поезії я йому надала мотивію, щоб він все-таки повернувся на “нуль”. У реальності це був хлопець, в якому я відразу побачила такого маленького хлопчика, переляканого, який вперше в житті побачив смерть. І я на той момент була єдиною людиною, якій він вилив усю свою душу і всі свої страхи. Він плакав і постійно просився до мами. І мені так страшно стало, я тоді думала: “Господи, як взагалі таке можливо? Зарад чого розв’язали цю війну? Заради того, щоб хлопці страждали, матері і родичі загиблих?”. Це було насправді важко. Що з цим хлопцем було далі я не знаю”, — згадує поетеса.

Загалом у збірці зібрані історії про людей, які допомогали боронити Бахмут і продовжувати жити місцевим мешканцям, — водіям, які возили хліб і гуманітарні вантажі, волонтерам, військовим. Поетеса каже, що мета її збірки — продовжувати говорити про Бахмут і розповідати його історію, щоб про місто не забували.

“Коли ми тільки виїхали, Бахмут був на слуху. Слава Богу, він і досі на слуху і про нього не забули. Але є такі міста, про які вже забувають. А я не хочу, щоб забували про Бахмут. Можливо, це не останній мій проєкт про місто. Бо Бахмут — це не просто місто, не просто фортеця. Це сплетіння доль людей, які там були. І військові, і волонтери, і звичайні мешканці, навіть ті, хто вже зневірився. Ті люди, які на хабах працювали, ті, хто розвозив гуманітарні вантажі. Молоді дівчата і хлопці, медичні сестри, військовослужбовці і військовослужбовиці. Я не хочу, щоб про них просто забули, люди мають про них пам’ятати”, — зауважила Олена Голубцова.

Де знайти вірші зі збірки “Воними”

Для поширення своїх поезій-історій авторка співпрацює з видавництвами та літературними журналами.

“Я постійно звертаюся у видавництва, надсилаю свою роботу. Відгукнулося видавництво “Склянка часу”, вони надрукували повністю цю збірку. Пізніше навіть одна з поезій отримала відзнаку на конкурсі “Склянки часу”. Далі я відправляла в літературно-мистецький журнал Volya, вони теж надрукували”, — розповіла поетеса.

Олена Голубцова також ініціювала проєкт з візуалізації своїх віршів. Кожен з них декламують на відео. До зйомок долучаються як бахмутяни, так і люди з різних міст. Серед тих, хто брав участь у зйомках є родина військовослужбовця і педагогиня.

“Коли я знімала відеоролики, то зверталася до різних людей. Це були не тільки бахмутяни, а й чернігівці і люди з інших регіонів. Наприклад, у відеоролику на поезію “Трактор” головним є образ військового. Це узагальнений персонаж, в основі якого реальні військові, яких я часто бачила на ринку. Вони були такі зостереджені, суворі, відчувалась чоловіча міць. Щоб показати цей образ на відео, я звернулась до молодої родини чернігівців, у яких на передовій служить чоловік. І вони так гарно відгукувалися, були включені у процес, чекали коли ми вже поїдемо знімати. Хоча я, чесно, переживала як вони все сприймуть. Але вийшло круто, нам усім сподобалось. Особливо було приємно, що вони долучилися до зйомок не про Чернігівщину чи про сусідню Сумщину, а про наш Бахмут. Це класно, що є такі небайдужі люди”, — каже поетеса.

Прочитати збірку можна і в електронному варіанті. Вона доступна на сторінці літературно-мистецького журналу Volya в Facebook. Відеоролики на вірші Олени Голубцової публікують на офіційних сторінках Бахмутської міськради.

Читайте також:

• Фармацевтична компанія з Бахмута відновила роботу у новому місті
• Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім
• Готується до протезування і відновлення бізнесу: історія Ольги Долгої, яка вижила після удару авіабомби в Добропіллі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Різдво — це свято, яке проходить у сімейному колі. Подекуди його традиції осучаснюють, роблячи їх оптимальними для сучасних поколінь та доповнюють особливостями регіону.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Андрієм Тимчаком — майстром вертепу зі Званівки — про те, як в умовах евакуації йому вдається зберігати різдвяні традиції та готуватися до цьогорічного Різдва.

Різдвяні традиції Донеччини під час війни: як до свята готується родина Андрія Тимчака

За словами Андрія Тимчака, після демобілізації та переїзду на нове місце життя в евакуації змушує “плисти за течією”. Проте, навіть так він усвідомлює, що цього року підготовка до Різдва проходитиме по-іншому. Зміна дати святкування з 7 січня на 25 грудня стала незвичною після десятиліть усталеної традиції, однак нині з’являється більше пояснень щодо походження нової дати, а тому перехід сприймається спокійніше.

“Все пішло від Зимового сонцестояння — максимально довга ніч та мінімальний день“, — каже пан Андрій.

Примітка. Зимове сонцестояння — це астрономічна подія, яка знаменує найкоротший світловий день та найдовшу ніч у Північній півкулі. Воно відбувається з 20 по 22 грудня. 25 грудня в цьому контексті почало використовуватися ще в Давньому Римі, коли Юлій Цезарь в юліанському календарі позначив цю дату, як день, коли відбувається зимове сонцестояння.

Андрій Тимчак вважає, що збереження традицій рідного краю під час війни є важливим, адже раніше різдвяний період займав значну частину його життя — від підготовки вертепів до колядок і щедрівок. Нині святкування стало менш масштабним, але він підкреслює, що Різдво залишається святом у душі, тривалість якого визначає внутрішній стан людини.

“З 1 грудня до 20 січня Різдво було моїм життям: підготовка вертепів, виступи, коляди, щедрівки — два місяці щороку вся сім’я жила цим. Через такі традиції ти відчуваєш себе частиною спільного свята. Зараз я святкую Різдво, але цього значно менше, ніж було раніше“, — зазначає пан Андрій.

Він також зізнається, що мріє повернутися на Донбас і знову займатися розвитком культури в Донецькій області, адже різдвяна традиція для нього — це цінний досвід і великий скарб.

Традиції святкування в колі сім’ї

У родинному колі Андрій Тимчак планує Різдво зі святою вечерею, зберігаючи основні елементи традиції. Проте, він вважає, що свято можна трохи осучаснити, поєднуючи, наприклад, в меню Святвечора пісні та непісні страви, орієнтуючись на побажання дітей.

“Спочатку аналізуєш те, а що взагалі таке “Різдво”. Чи це трагедія, чи це не трагедія. Якщо це не вона, то чому вся їжа має бути пісною? Це ж свято народження Сина Божого. І все. З’являється висновок, що треба змінювати“, — пояснює майстер вертепу зі Званівки.

В сім’ї Андрія Тимчака головним атрибутом традиційного столу, окрім куті, буде смажена птиця. Також чоловік каже, що на столі обов’язково буде:

• хліб;
• вареники;
• голубці з картоплею;
• зварена квашена капуста з пісною заправкою;
• мачанка (ред. традиційна українська страва з розтертого сиру, сметани, часто з додаванням часнику, зелені, горіхів, яка подається як соус до хліба або картоплі);
• холодець;
• вино.

Читайте також:

12 страв на Святвечір 2025: повний список, що приготувати до святої вечері

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!