“Хотіли, щоб люди любили своє місто”: розповідь санітара 24-ї ОМБР про вклад у громаду Світлодарська

Семаковська Тетяна 15:35, 24 Лютого 2023

IMG 9234 047a3Андрій Полухін рятує поранених воїнів на Донецькому напрямку, він служить санітаром у медичній роті 24-ї ОМБР імені короля Данила. Раніше чоловік був секретарем робочої групи з громадської безпеки та соціальної згуртованості від програми розвитку ООН, а також був адміністратором проєкту “На лінії зіткнення”. Герой переїхав у Світлодарськ у 2018 році, щоб виховувати тут патріотичну молодь і кувати фундацію свідомих українців — чи вдалося це чоловіку та як Світлодарськ прийняв громадського діяча, читайте в матеріалі.

Переїзд у Світлодарськ

Андрій народився в столиці, а переїхав у Світлодарськ задовго до повномасштабного вторгнення, в 2018 році, тут волонтерила його дружина. Андрій отримав пропозицію роботи в Світлодарську й вирішив погодитися. Герой координував роботу проєкту “На лінії зіткнення” в Авдіївці, Торецьку та Маріїнці.

326408402 1369156990504165 1302995794497553602 n cdca5

 

“Якась частина мене лишилась в новому терміналі Донецького аеропорту. Саме тому мене туди постійно тягне. Саме тому річниця підриву термінала мені щороку боляче….”. Уривок з допису героя у соцмережах. Фото: Фейсбук.

Схід не був для чоловіка чимось новим, адже з початку війни на Донбасі він їздив на фронт у якості військового капелана. У 2015 році киянин мав місію на Донеччині — їхав у Донецький аеропорт, саме тоді там тривали запеклі бої, капелан отримав поранення і його евакуювали. Попри те, Андрій не полишив фронт, чоловік повернувся знову. 

“Я розумів за допомогою моєї діяльності, яка є потреба у фронтовому місті. Тому якогось особливих складнощів із переїздом не було. Як і всі, хто приїжджали, можу сказати, що Світлодарськ зустрів мене як промислове місто. Нагадував Радянський Союз, такий законсервований — це відображалося в будівлях міста, у зовнішньому вигляді, як мінімум. Світлодарськ не сильно відрізнявся від інших міст на Донеччині, де люди самі працюють, самі думають про роботу, в принципі це все, що їх турбувало. Вони не думали за громаду, а тільки за власний добробут”, — пригадує Андрій у розмові.

Читайте також: “Молитися потрібно завжди, особливо на війні” — історія імама Саіда Ісмагілова

62105016 901088913575261 557541618933039104 n 60639

Андрій Полухін з вихованцями. Фото: Фейсбук

Здивувала й інфраструктура міста, вона була доволі бідною, пригадує Андрій. В Світлодарську чоловік залишався впритул до 24 лютого, з міста він евакувався 24 лютого 2022 року. Між киянами та світлодарцями є схожі речі, вважає Андрій — це урбаністичний спосіб життя.

“Люди не думали про господарство, вони жили у квартирах. Ходили в гості один до одного святкували разом. Через те, що місто було маленьке не було особливо куди сходити, окрім того, є проблема з транспортною розв’язкою”.

Хотіли, щоб люди переживали за своє місто та громаду

60528457 1726200857525523 8748980331937267712 n e1644

Герой у вишиванці з котиком. Фото: Фейсбук

Андрій з дружиною мали на меті розвивати Світлодарськ, герой наголошує, вони хотіли, щоб мешканці переживали за своє місто, своїх сусідів та свою громаду.

“В першу чергу ми були націлені на молодь, наш великий проєкт — це відкриття молодіжного центру, де ми збирали молоде покоління. Разом допомогали полюбити українські цінності, проводили проукраїнські заходи до святкових днів”, — каже капелан.

Згодом, ГО вдалося об’єднати у спільноту людей, які мали проукраїнські погляди. Активісти залучали й інші організації, зокрема співпрацювали з фондом “Будуємо Україну разом” та Національною молодіжною радою України. Вже тоді Андрій став ініціатором безпекових проєктів, які отримали гарний відклик від місцевих.

“На жаль ми не змогли долучити всю молодь до наших заходів, хоча наш центр був постійно забитий людьми. З причин чому не вдалося зібрати всіх — в Світлодарську були активні проросійські мережі в Вконтакте, за якими слідкувала молодь, а ми принципово туди не заходили, для себе обрали мережу Інстаграм”, — розповідає Андрій Полухін.

Активіст згадує, що до їхньої спільноти ставилися упереджено, через відверті проукраїнські погляди та співпрацю з місцевою протестантською церквою. Багато батьків, не пускали своїх дітей на заходи, які проводили волонтери саме через це, хоча самі діти були зацікавлені.

“Це мало дуже погані наслідки, коли почалося повномасштабне вторгнення, бо деякі діти, які хотіли виїхати й відчували себе українцями — вони не змогли евакуюватися, батьки їх не пустили, а самі вони є неповнолітніми. Пару дітей там точно таких залишилося”, — пояснює герой.

Служба у війську

14560012 10206662291306802 5107151818896587713 o a7007

“Причастя на передовій, на самому нулю. В місці, де смерть дивиться в очі, сьогодні звіщалося Життя. Слава Ісусу Христу!”. Цитата героя з соцмереж, 2016 рік. Фото: Фейсбук

Сьогодні Андрій Полухін допомагає бійцям, розраджує словом чи порадою.

“Обов’язки капелана виконую, але не офіційно, у мене обов’язки по наданню першої допомоги, евакуації поранених та полеглих”, – пояснює Андрій.

У вільний час, якщо такий є, чоловік читає Біблію, каже, що час проведений наодинці з Богом, є найкращим відпочинком. Андрій планує незабаром взяти 10-денну відпустку, яку ухвалила Верховна Рада, герой запевняє, що цього часу йому цілком вистачить, щоб відновити сили. 

Фото: “Бахмут. IN. UA”

Читайте також: Війна з перших вуст: добірка інтерв’ю з військовими ЗСУ та бійцями ТрО

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Поезія про тих, хто тримав Бахмут”: поетеса Олена Голубцова створила збірку з історіями війни

Валентина Твердохліб 18:03, 5 Січня 2026

“Це історія про сплетіння доль людей, які були в Бахмуті — військових, волонтерів, звичайних мешканців” — так описує свою збірку віршів бахмутська поетеса Олена Голубцова. Після виїзду з Бахмута у лютому 2023 року вона написала збірку “Воними”, присвячену історіям людей, які тримали оборону міста і допомагали йому жити. Раніше вірші бахмутянки були надруковані у видавництві, а зараз за ініціативи поетеси тривають зйомки відео для візуалізації її творів.

Про видання збірки та історії, покладені в основу віршів, Олена Голубцова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Збірка “Воними” Олени Голубцової

Олена Голубцова — бахмутська поетеса, співачка. У рідному Бахмуті вона була учасницею ансамблю “Рапсодія”, виступала на різних заходах. Також писала вірші під псевдонімом Попіл-Пташка.

Олена Голубцова (на фото друга ліворуч) під час святкування Масниці в Бахмуті / фото з Facebook-сторінки героїні

Коли почалась повномасштабна війна, а згодом наступ на Бахмут, Олена Голубцова до останнього залишалась у місті. Каже, що вірила у перемогу України, тому свідомо не покидала домівку. Пані Олена також була однією з тих, хто допомагав у хабі на базі Палацу культури імені Мартинова.

У лютому 2023 року жінка з родиною ухвалили рішення про евакуацію до Чернігова. Події, пережиті в Бахмуті, вилились у вірші. Їх авторка об’єднала у збірку “Воними”.

“Я її написала вже коли виїхала з Бахмута, це був 2024 рік. Оскільки ми виїхали в 2023-му, то багато чого там побачили. А виїжджати нам допомагали військові. Я не могла просто полишити ці спогади, ці історії, мені треба було десь озвучити про тих людей, яких я зустрічала”, — розповіла Олена Голубцова.

Загалом у збірці “Воними” є дев’ять віршів. Усі вони написані про реальних людей та події, пережиті в Бахмуті. Прототипами образів стали справжні люди.

“Якщо взяти поезію “Хижачка”, то вона написана про реальну дівчину, волонтерку. Коли я допомагала на хабі в Палаці культури Мартинова, я її зустрічала. Коли вона приїжджала, то постійно була включена в процес допомоги, постійно запитувала що потрібно, в чому найбільша потреба. При цьому в неї не було зайвих запитань, зайвих речень, вона така конкретна людина була. А ще була дуже активна — постійно привозила щось, евакуювала, допомагала. Але коли я стала знімати ролик на цей вірш, то мені родичка розповіла, що ця волонтерка загинула. Ця новина справді дуже сильно вплинула на мене, дуже шкода, що так все відбулось”, — розповіла Олена Голубцова.

За словами поетеси, найскладнішою для неї була історія, покладена в основу вірша “Боягуз”. Складністю було не процес написання, а сама пережита історія.

“Це реальна історія про те, як хлопець втікав з “нуля”. Я не знаю, як далі склалася його доля, але у своїй поезії я йому надала мотивію, щоб він все-таки повернувся на “нуль”. У реальності це був хлопець, в якому я відразу побачила такого маленького хлопчика, переляканого, який вперше в житті побачив смерть. І я на той момент була єдиною людиною, якій він вилив усю свою душу і всі свої страхи. Він плакав і постійно просився до мами. І мені так страшно стало, я тоді думала: “Господи, як взагалі таке можливо? Зарад чого розв’язали цю війну? Заради того, щоб хлопці страждали, матері і родичі загиблих?”. Це було насправді важко. Що з цим хлопцем було далі я не знаю”, — згадує поетеса.

Загалом у збірці зібрані історії про людей, які допомогали боронити Бахмут і продовжувати жити місцевим мешканцям, — водіям, які возили хліб і гуманітарні вантажі, волонтерам, військовим. Поетеса каже, що мета її збірки — продовжувати говорити про Бахмут і розповідати його історію, щоб про місто не забували.

“Коли ми тільки виїхали, Бахмут був на слуху. Слава Богу, він і досі на слуху і про нього не забули. Але є такі міста, про які вже забувають. А я не хочу, щоб забували про Бахмут. Можливо, це не останній мій проєкт про місто. Бо Бахмут — це не просто місто, не просто фортеця. Це сплетіння доль людей, які там були. І військові, і волонтери, і звичайні мешканці, навіть ті, хто вже зневірився. Ті люди, які на хабах працювали, ті, хто розвозив гуманітарні вантажі. Молоді дівчата і хлопці, медичні сестри, військовослужбовці і військовослужбовиці. Я не хочу, щоб про них просто забули, люди мають про них пам’ятати”, — зауважила Олена Голубцова.

Де знайти вірші зі збірки “Воними”

Для поширення своїх поезій-історій авторка співпрацює з видавництвами та літературними журналами.

“Я постійно звертаюся у видавництва, надсилаю свою роботу. Відгукнулося видавництво “Склянка часу”, вони надрукували повністю цю збірку. Пізніше навіть одна з поезій отримала відзнаку на конкурсі “Склянки часу”. Далі я відправляла в літературно-мистецький журнал Volya, вони теж надрукували”, — розповіла поетеса.

Журнал, в якому надрукували вірші Олени Голубцової / фото Facebook-сторінка журналу Volya

Олена Голубцова також ініціювала проєкт з візуалізації своїх віршів. Кожен з них декламують на відео. До зйомок долучаються як бахмутяни, так і люди з різних міст. Серед тих, хто брав участь у зйомках є родина військовослужбовця і педагогиня.

“Коли я знімала відеоролики, то зверталася до різних людей. Це були не тільки бахмутяни, а й чернігівці і люди з інших регіонів. Наприклад, у відеоролику на поезію “Трактор” головним є образ військового. Це узагальнений персонаж, в основі якого реальні військові, яких я часто бачила на ринку. Вони були такі зостереджені, суворі, відчувалась чоловіча міць. Щоб показати цей образ на відео, я звернулась до молодої родини чернігівців, у яких на передовій служить чоловік. І вони так гарно відгукувалися, були включені у процес, чекали коли ми вже поїдемо знімати. Хоча я, чесно, переживала як вони все сприймуть. Але вийшло круто, нам усім сподобалось. Особливо було приємно, що вони долучилися до зйомок не про Чернігівщину чи про сусідню Сумщину, а про наш Бахмут. Це класно, що є такі небайдужі люди”, — каже поетеса.

Прочитати збірку можна і в електронному варіанті. Вона доступна на сторінці літературно-мистецького журналу Volya в Facebook. Відеоролики на вірші Олени Голубцової публікують на офіційних сторінках Бахмутської міськради.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Різдво — це стан душі”: майстер вертепу Андрій Тимчак із Званівки про підготовку до свята

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 10:20, 24 Грудня 2025
Званівський “Лемко Центр” / фото з особистого архіву героя

Різдво — це свято, яке проходить у сімейному колі. Подекуди його традиції осучаснюють, роблячи їх оптимальними для сучасних поколінь та доповнюють особливостями регіону.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Андрієм Тимчаком — майстром вертепу зі Званівки — про те, як в умовах евакуації йому вдається зберігати різдвяні традиції та готуватися до цьогорічного Різдва.

Різдвяні традиції Донеччини під час війни: як до свята готується родина Андрія Тимчака

За словами Андрія Тимчака, після демобілізації та переїзду на нове місце життя в евакуації змушує “плисти за течією”. Проте, навіть так він усвідомлює, що цього року підготовка до Різдва проходитиме по-іншому. Зміна дати святкування з 7 січня на 25 грудня стала незвичною після десятиліть усталеної традиції, однак нині з’являється більше пояснень щодо походження нової дати, а тому перехід сприймається спокійніше.

Все пішло від Зимового сонцестояння — максимально довга ніч та мінімальний день“, — каже пан Андрій.

Примітка. Зимове сонцестояння — це астрономічна подія, яка знаменує найкоротший світловий день та найдовшу ніч у Північній півкулі. Воно відбувається з 20 по 22 грудня. 25 грудня в цьому контексті почало використовуватися ще в Давньому Римі, коли Юлій Цезарь в юліанському календарі позначив цю дату, як день, коли відбувається зимове сонцестояння.

“Лемко Центром” керував Андрій Тимчак / фото з особистого архіву героя

Андрій Тимчак вважає, що збереження традицій рідного краю під час війни є важливим, адже раніше різдвяний період займав значну частину його життя — від підготовки вертепів до колядок і щедрівок. Нині святкування стало менш масштабним, але він підкреслює, що Різдво залишається святом у душі, тривалість якого визначає внутрішній стан людини.

З 1 грудня до 20 січня Різдво було моїм життям: підготовка вертепів, виступи, коляди, щедрівки — два місяці щороку вся сім’я жила цим. Через такі традиції ти відчуваєш себе частиною спільного свята. Зараз я святкую Різдво, але цього значно менше, ніж було раніше“, — зазначає пан Андрій.

Він також зізнається, що мріє повернутися на Донбас і знову займатися розвитком культури в Донецькій області, адже різдвяна традиція для нього — це цінний досвід і великий скарб.

Традиції святкування в колі сім’ї

У родинному колі Андрій Тимчак планує Різдво зі святою вечерею, зберігаючи основні елементи традиції. Проте, він вважає, що свято можна трохи осучаснити, поєднуючи, наприклад, в меню Святвечора пісні та непісні страви, орієнтуючись на побажання дітей.

Спочатку аналізуєш те, а що взагалі таке “Різдво”. Чи це трагедія, чи це не трагедія. Якщо це не вона, то чому вся їжа має бути пісною? Це ж свято народження Сина Божого. І все. З’являється висновок, що треба змінювати“, — пояснює майстер вертепу зі Званівки.

В сім’ї Андрія Тимчака головним атрибутом традиційного столу, окрім куті, буде смажена птиця. Також чоловік каже, що на столі обов’язково буде:

  • хліб;
  • вареники;
  • голубці з картоплею;
  • зварена квашена капуста з пісною заправкою;
  • мачанка (ред. традиційна українська страва з розтертого сиру, сметани, часто з додаванням часнику, зелені, горіхів, яка подається як соус до хліба або картоплі);
  • холодець;
  • вино.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

збірка
Історії

“Поезія про тих, хто тримав Бахмут”: поетеса Олена Голубцова створила збірку з історіями війни

“Це історія про сплетіння доль людей, які були в Бахмуті — військових, волонтерів, звичайних мешканців” — так описує свою збірку віршів бахмутська поетеса Олена Голубцова. […]

Історії

“Різдво — це стан душі”: майстер вертепу Андрій Тимчак із Званівки про підготовку до свята

Різдво — це свято, яке проходить у сімейному колі. Подекуди його традиції осучаснюють, роблячи їх оптимальними для сучасних поколінь та доповнюють особливостями регіону. Редакція Бахмут […]

10:20, 24.12.2025 Скопіч Дмитро
Історії

Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім

У 2016 році в Бахмутському коледжі мистецтв імені Карабиця народилася мрія. Для викладачки Юлії Гаврашенко вона була дуже особистою — виховувати нове покоління музикантів, створити […]

добропілля
Історії

Готується до протезування і відновлення бізнесу: історія Ольги Долгої, яка вижила після удару авіабомби в Добропіллі

Ольга Долга — підприємиця з Добропілля. Під час війни вона продовжувала жити у рідному місті та започаткувала тут власну справу — відкрила магазин жіночого одягу. […]

Історії

Від шкільних вистав до громадських проєктів: історія Кирила Пономаренка з Бахмута, який об’єднує учнівську громаду

Кирилу Пономаренку 18 років, він родом з Бахмута. Юнак відомий в бахмутській учнівській спільноті як лідер та ініціатор проєктів для молоді. Почалось все з 7 […]