“Хотіли, щоб люди любили своє місто”: розповідь санітара 24-ї ОМБР про вклад у громаду Світлодарська

Семаковська Тетяна 15:35, 24 Лютого 2023

IMG 9234 047a3Андрій Полухін рятує поранених воїнів на Донецькому напрямку, він служить санітаром у медичній роті 24-ї ОМБР імені короля Данила. Раніше чоловік був секретарем робочої групи з громадської безпеки та соціальної згуртованості від програми розвитку ООН, а також був адміністратором проєкту “На лінії зіткнення”. Герой переїхав у Світлодарськ у 2018 році, щоб виховувати тут патріотичну молодь і кувати фундацію свідомих українців — чи вдалося це чоловіку та як Світлодарськ прийняв громадського діяча, читайте в матеріалі.

Переїзд у Світлодарськ

Андрій народився в столиці, а переїхав у Світлодарськ задовго до повномасштабного вторгнення, в 2018 році, тут волонтерила його дружина. Андрій отримав пропозицію роботи в Світлодарську й вирішив погодитися. Герой координував роботу проєкту “На лінії зіткнення” в Авдіївці, Торецьку та Маріїнці.

326408402 1369156990504165 1302995794497553602 n cdca5

 

“Якась частина мене лишилась в новому терміналі Донецького аеропорту. Саме тому мене туди постійно тягне. Саме тому річниця підриву термінала мені щороку боляче….”. Уривок з допису героя у соцмережах. Фото: Фейсбук.

Схід не був для чоловіка чимось новим, адже з початку війни на Донбасі він їздив на фронт у якості військового капелана. У 2015 році киянин мав місію на Донеччині — їхав у Донецький аеропорт, саме тоді там тривали запеклі бої, капелан отримав поранення і його евакуювали. Попри те, Андрій не полишив фронт, чоловік повернувся знову. 

“Я розумів за допомогою моєї діяльності, яка є потреба у фронтовому місті. Тому якогось особливих складнощів із переїздом не було. Як і всі, хто приїжджали, можу сказати, що Світлодарськ зустрів мене як промислове місто. Нагадував Радянський Союз, такий законсервований — це відображалося в будівлях міста, у зовнішньому вигляді, як мінімум. Світлодарськ не сильно відрізнявся від інших міст на Донеччині, де люди самі працюють, самі думають про роботу, в принципі це все, що їх турбувало. Вони не думали за громаду, а тільки за власний добробут”, — пригадує Андрій у розмові.

Читайте також: “Молитися потрібно завжди, особливо на війні” — історія імама Саіда Ісмагілова

62105016 901088913575261 557541618933039104 n 60639

Андрій Полухін з вихованцями. Фото: Фейсбук

Здивувала й інфраструктура міста, вона була доволі бідною, пригадує Андрій. В Світлодарську чоловік залишався впритул до 24 лютого, з міста він евакувався 24 лютого 2022 року. Між киянами та світлодарцями є схожі речі, вважає Андрій — це урбаністичний спосіб життя.

“Люди не думали про господарство, вони жили у квартирах. Ходили в гості один до одного святкували разом. Через те, що місто було маленьке не було особливо куди сходити, окрім того, є проблема з транспортною розв’язкою”.

Хотіли, щоб люди переживали за своє місто та громаду

60528457 1726200857525523 8748980331937267712 n e1644

Герой у вишиванці з котиком. Фото: Фейсбук

Андрій з дружиною мали на меті розвивати Світлодарськ, герой наголошує, вони хотіли, щоб мешканці переживали за своє місто, своїх сусідів та свою громаду.

“В першу чергу ми були націлені на молодь, наш великий проєкт — це відкриття молодіжного центру, де ми збирали молоде покоління. Разом допомогали полюбити українські цінності, проводили проукраїнські заходи до святкових днів”, — каже капелан.

Згодом, ГО вдалося об’єднати у спільноту людей, які мали проукраїнські погляди. Активісти залучали й інші організації, зокрема співпрацювали з фондом “Будуємо Україну разом” та Національною молодіжною радою України. Вже тоді Андрій став ініціатором безпекових проєктів, які отримали гарний відклик від місцевих.

“На жаль ми не змогли долучити всю молодь до наших заходів, хоча наш центр був постійно забитий людьми. З причин чому не вдалося зібрати всіх — в Світлодарську були активні проросійські мережі в Вконтакте, за якими слідкувала молодь, а ми принципово туди не заходили, для себе обрали мережу Інстаграм”, — розповідає Андрій Полухін.

Активіст згадує, що до їхньої спільноти ставилися упереджено, через відверті проукраїнські погляди та співпрацю з місцевою протестантською церквою. Багато батьків, не пускали своїх дітей на заходи, які проводили волонтери саме через це, хоча самі діти були зацікавлені.

“Це мало дуже погані наслідки, коли почалося повномасштабне вторгнення, бо деякі діти, які хотіли виїхати й відчували себе українцями — вони не змогли евакуюватися, батьки їх не пустили, а самі вони є неповнолітніми. Пару дітей там точно таких залишилося”, — пояснює герой.

Служба у війську

14560012 10206662291306802 5107151818896587713 o a7007

“Причастя на передовій, на самому нулю. В місці, де смерть дивиться в очі, сьогодні звіщалося Життя. Слава Ісусу Христу!”. Цитата героя з соцмереж, 2016 рік. Фото: Фейсбук

Сьогодні Андрій Полухін допомагає бійцям, розраджує словом чи порадою.

“Обов’язки капелана виконую, але не офіційно, у мене обов’язки по наданню першої допомоги, евакуації поранених та полеглих”, – пояснює Андрій.

У вільний час, якщо такий є, чоловік читає Біблію, каже, що час проведений наодинці з Богом, є найкращим відпочинком. Андрій планує незабаром взяти 10-денну відпустку, яку ухвалила Верховна Рада, герой запевняє, що цього часу йому цілком вистачить, щоб відновити сили. 

Фото: “Бахмут. IN. UA”

Читайте також: Війна з перших вуст: добірка інтерв’ю з військовими ЗСУ та бійцями ТрО

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Як бахмутянка Анна Голубцова допомагає жінкам ветеранів через вокалотерапію

Валентина Твердохліб 11:45, 18 Листопада 2025
вокалотерапія

Анна Голубцова — вокалістка з Бахмута з багаторічним досвідом. Вона очолювала вокальний ансамбль естрадної та народної пісні “Рапсодія” і працювала з дитячими колективами. З початком війни пані Анна поєднала творчість і волонтерство. Щоб підтримувати людей у періоди стресу, опанувала арттепію та вокалотерапію. Нині допомагає жінкам ветеранів знімати напруження за допомогою дихальних вправ та співу.

Про заняття з вокалотерапії Анна Голубцова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Вокалотерапія: що це та як працює

Анна Голубцова була відомою вокалісткою в Бахмуті: керувала вокальним ансамблем естрадної та народної пісні “Рапсодія” та дитячим колективом, викладала технічний вокал. З початком повномасштабної війни жінка стала ще й волонтеркою. У рідному місті вона працювала в місцевому гуманітарному штабі на базі Бахмутського палацу культури імені Мартинова. Там вона роздавала гуманітарну допомогу.

З Бахмута пані Анна виїхала до Чернігова. Тут вона продовжила свою творчу діяльність та волонтерство. Зараз Анна Голубцова керує роботою центру підтримки “З Бахмутом у серці. Чернігів”.

Нещодавно бахмутянка розширила свою професійну кваліфікацію. Тепер вона не лише викладає вокал, а є тренеркою з вокалотерапії.

“Вже як 15 років я є викладачкою вокалу. Але на сьогоднішній день дуже актуальна тема ментального здоров’я, тому я не змінила кваліфікацію, але розширила її — сертифікувалася в напрямку арттерапії, до якої входить і вокалотерапія”, — зазначає Анна Голубцова.

Тепер пані Анна викладає вокалотерапію для мешканок Чернігова. Передусім допомогу надають жінкам військовослужбовців і ветеранів.

“Подібні заняття я спробувала вже декілька разів ще в тому році. Але нещодавно в нашого осередку з’явилися дуже гарні партнери — це громадська організація “Конвіктус Україна”, яка об’єднує жінок. На початку роботи цієї організації допомогу отримували жінки, які постраждали від насильства, а зараз вони теж розширили свою діяльність і займаються ще й ветеранською політикою, тому їх заходи відвідують жінки, в родинах яких є ветерани і військовослужбовці. І так сталося, що вони запросили мене саме з таким заходом з ментального здоров’я”, — розповідає бахмутянка.

Заняття з вокалотерапії / фото Бахмутська міськрада

Анна Голубцова пояснює, що вокалотерапія — це метод оздоровлення, який використовує голос і спів для покращення фізичного та ментального здоров’я. Такі заняття допомагають зняти напругу, покращити дихання та емоційний стан. При цьому мати гарні вокальні дані не потрібно.

На початку заняття тренерка розповідає, що таке спів, дихання, розслаблення, музична медитація. Після цього йдуть дихальні вправи, в тому числі дихання в русі, і комплекс вокальних вправ. В кінці заняття жінки співають пісні, акцентуючи увагу на конкретних словах і фразуваннях.

Для кращого ефекту потрібно пройти комплекс занять, однак відчути полегшення можна вже після першої зустрічі.

“Жінки, коли побачили афішу про такий захід, думали, що просто будемо співати пісні. Всі переймалися, що не вміють співати. Але це не про спів, це про стан душі, більше про розвантаження, в тому числі й фізичне. Бо спів — це, по-перше, здоров’я, це певні дихальні практики. На заняттях використовуються методи, коли знімаються зажими, знімається напруга. У фіналі заняття ми співали і тоді я зрозуміла, кому стало легше — тому, хто плакав у кінці. Адже пісня знімає весь той тягар. Жінки співали не в ряд, не ритмічно, не інтонуючи, а просто від душі. І коли це йде від душі, то й відбувається те саме розвантаження. Так, досягти результату від одного заняття можливо дуже рідко. Для цього потрібний комплекс, хоча б мінімум 5-10 зустрічей. Але навіть після першого заняття деякі жінки вже отримали якийсь результат, отримали вивільнення і хочуть продовжувати”, — каже Анна Голубцова.

Також на занятті створюється коло спілкування, де жінки можуть поділитися своїми враженнями і переживаннями.

“Після заняття було спілкування, аби отримати фідбек. І кожній жінці хотілося поділитися своєю історією, своєю душевною травмою. Були матері, які втратили своїх синів на фронті, були жінки, які втратили своїх чоловіків. І всі вони казали, що відчули полегшення, хочуть щось далі робити. Раніше я навіть уявити не могла, що через спів можна отримувати таке розслаблення”, — зазначає Анна Голубцова.

Заняття з вокалотерапії в Чернігові

Наразі заняття з вокалотерапії проходять в уже сформованій групі жінок. Згодом подібну групу хочуть сформувати на базі бахмутського осередку підтримки.

“Зараз група функціонує на базі громадської організації “Конвіктус Україна”. І ми будемо зустрічатись раз на два тижні в тій групі. Але з нового року таку групу ми будемо формувати безпосередньо в культурному осередку “З Бахмутом у серці. Чернігів”, — поділилась планами Анна Голубцова.

Нагадаємо, що Мистецький центр інтеграції для ВПО відкрили в Чернігові у вересні 2025 року. Його спільними зусиллями створили осередок підтримки “З Бахмутом у серці. Чернігів” та працівники культури міста Чернігів. У цьому центрі бахмутяни зможуть отримати психологічну підтримку та взяти участь у творчих заходах.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Хочемо повернутися і знову садити троянди та шипшину”: історія бахмутської родини Вороненків, які евакуювались до Німеччини

Валентина Твердохліб 14:20, 6 Листопада 2025
віктор вороненко з бахмута

Віктор Вороненко — підприємець з Бахмута. Понад 30 років він займався власною справою — ремонтував автомобілі та вирощував саджанці на власній землі. Через війну родина втратила домівку і бізнес та була вимушена поїхати в еміграцію. Подружжя разом з сином Олександром спочатку поїхали до Польщі, де працювали на підприємстві з вирощування грибів, а зараз проживають у Німеччині. За кордоном вони також почали вести сімейний відеоблог, де розповідають про свою буденність.

Про життя в Бахмуті, виїзд за кордон та плани повернення в Україну редакції Бахмут IN.UA розповіли Віктор та Олександр Вороненки.

Життя в Бахмуті

Віктор Вороненко родом з Бахмута. Тут він починав свій робочий шлях та створив родину. Чоловік працював на місцевих підприємствах,зокрема, на алебастровій шахті, а після цього — на автокрані.

Він згадує, що в 90-ті роки ситуація була нестабільною, зарплати ставали меншими, тому Віктор вирішив працювати на себе: займався ремонтом автомобілів, а згодом, за рекомендацією знайомого агронома, спробував себе у вирощуванні саджанців.

Спочатку чоловік не сприймав цю справу серйозно, бо не знав, як і куди подіти вирощені саджанці. Але коли вже в перший рік робити підприємець зміг продати все вирощене, то вирішив розширювати справу.

“Я ж взагалі не мав поняття, що таке саджанці. Спершу посадив і виростив 4 тисячі саджанців колоновидної яблуні. А потім думав куди ж це все подіти. Ночами не спав, думав: “Це ж так багато 4 тисячі саджанців, як його все продати?”. А потім осінь прийшла і їх розібрали. Так я й почав далі працювати. Спочатку 4, потім 6, а потім до 18 тисяч саджанців я вирощував. Я не вивозив їх продавати на базар, люди самі приїжджали та забирали оптом. Починав я з 30 соток землі і дійшов до гектара”, — розповів бахмутянин.

Ділянка з трояндами в Бахмуті / фото надане героями

Вирощував саджанці чоловік неподалік свого будинку, на вулиці Ювілейній. Там росли яблуні, шипшина, троянди. Загалом цій справі бахмутянин присвятив близько 30 років життя.

Повномасштабна війна та еміграція

Повномасштабна війна застала родину Вороненко в Бахмуті. У рідному місті вони прожили до квітня, а потім вирішили виїхати на Хмельниччину.

“18 лютого ми були в Лазурному, на Херсонщині. Якраз тоді вже були розмови про можливу війну… 20 лютого поїхали в Бахмут. 24 лютого о 4 ранку я почув перший вибух. Сім’я тоді спала, я не став їх будити. А потім о 7 ранку знову вибух, ми увімкнули телевізор і все дізнались. У Бахмуті ми були до квітня. Тесть залишався на окупованій Херсонщині, а у Хмельницькій області в нього була пуста квартира. Тому дружина запропонувала їхати туди”, — розповів Віктор Вороненко.

Зібравши всі речі, родина поїхала на Хмельниччину. Після цього пан Віктор ще раз приїздив у Бахмут у травні. Більше до рідного міста родина не поверталась.

“Ми коли виїжджали, то думали, що на тиждень, ну може на місяць. А виявилось, що на роки. Я ще раз приїжджав у Бахмут у травні, забрав деякі інструменти та прибрав на городі. Ще знайшов людей, заплатив їм. П’ять днів прибирались і я поїхав”, — розповідає чоловік.

Такою була земельна ділянка Віктора по приїзду в Бахмут / фото надане героями

Два роки родина Вороненко жила у Хмельницькій області. Через брак роботи сім’я вирішила їхати за кордон.

Життя в Польщі і Німеччині

У 2024 році подружжя Вороненко разом з сином Олександром виїхали в Польщу. Тут вони влаштувались на підприємство з вирощення грибів. Кажуть, що умови роботи тяжкі, але працювали, щоб заробити кошти.

“По приїзду до Польщі ми влаштувались на підприємтсво, збирали гриби. Як потім нам розповіли, найгірші роботи — це м’ясо, риба та гриби. Та оскільки ми звикли вдома нормально працювати, то не скаржились на умови. Щоправда, було тяжко. Наприклад, підйом о 5 ранку. Тоді сину було 17 років і він все одно зранку підіймався і щодня ходив на працю. О 6 ранку ти йдеш у теплиці і ріжеш гриби, це все триває до 14:00-15:00. Далі зрізані гриби треба запакувати і відправити. Точного часу, коли ти можеш піти додому, не кажуть. Ти вільний тоді, коли все зроблено”, — розповів Віктор Вороненко.

Попри важкі умови праці, родина працювала інколи й без вихідних. Адже мають мету — заробити гроші на нове житло. Та згодом бахмутяни вирішили виїжджати в Німеччину. Причиною цього рішення стало зростання цін у Польщі та неможливість знайти нову роботу.

“На тій роботі вийшов невеликий конфлікт і син звільнився. Один працювати там я не хотів, тому вирішили шукати нову роботу. Але куди? На заводи в три зміни дитина не хоче, дружина теж. На поля мене не беруть, бо 62 роки. А ще й ціни почали зростати. Виходить, що ми наче й заробляємо, але ці кошти йдуть на квартиру та проживання. Тому ми вирішили їхати в Німеччину”, — розповів пан Віктор.

Робота на підприємстві з вирощення грибів / фото надане героями

У Німеччині родина мешкає вже чотири місяці. Та процес інтеграції тут, з їх досвіду, набагато важчий. Даються взнаки бюрократичні процеси і складна мова.

“Тут дуже складна бюрократія. Все вирішується письмово, через листи. Та й сама процедура оформлення тут складна, кажуть, що у 2022 році тут було набагато легше. Наприклад, я коли подавав заяву, то ти маєш відповісти на 60 питань. Були серед них і дуже цікаві. Ось у мене питали чи не вагітний я. І на всі питання ти маєш відповісти. Навіть побутові питання тут вирішуються через листи. У нас у квартирі стоїть котел для опалення, але його ніяк не увімкнуть. Приходили кілька разів фотографували і все пишуть на пошту, що приїдуть і все зроблять. У Польщі було набагато легше. В тому числі й з мовним питанням. Якщо в Польщі ти хоч щось міг зрозуміти, то тут взагалі нічого”, — каже Олександр Вороненко.

Родина бахмутян добре відгукується про ставлення іноземців до українців. Кажуть, що і про Бахмут тут знають, і допомагають. Є в Європі і можливості для розвитку молоді, але для цього потрібно вчити мову.

“У Польщі до нас дуже добре ставились, особливо польки, які були бригадирками. На прощання вони навіть обіймали нас. А в Німеччині ми нещодавно познайомились з місцевою жінкою. Вона запитала в нас звідки ми, а коли дізналась, що з Бахмута, то співчувала нам. І каже, що до росіян тут погано ставляться. Загалом за весь час ми не стикалися з негативним ставленням від іноземців”, — зазначають батько і син.

Про плани на майбутнє

Зараз родина Вороненко будує плани на повернення в Україну. Вдома хочуть відновити колишню справу з вирощування саджанців.

“У Польщі ми не мали часу на відпочинок, працювали без вихідних, а в Німеччині не можемо знайти роботу. Дуже складно без знання мови. А сидіти на соціальній допомозі не хочеться, дуже нудно просто сидіти у квартирі і нічого не робити. Тому плануємо перезимувати в Німеччині і повертатись в Україну. Де ми осядемо, ще не знаємо, адже все життя прожили в Бахмуті і нас тягне туди. Спершу поїдемо на Хмельниччину. Я вже й шипшину замовив, щоб посіяти, також хочу десь 2 тисячі троянд виростити. Плани є”, — каже Віктор Вороненко.

Віктор Вороненко поливає рослини у Хмельницькій області / фото надане героями

А Олександр Вороненко планує навчатися. Він мріє стати медиком.

“До 6 класу я навчався в нашій бахмутській школі №18. А коли почався коронавірус, вступив до приватної школи в Харкові. Цьогоріч я закінчив навчання. НМТ не здавав, бо працював. Зараз готуюся до нього і планую здавати наступного року. Хочу вступати до навчального закладу і мрію стати медиком”, — розповів юнак.

Зараз родина також веде відеоблог на Youtube, де розповідає про своє життя. Вести влог вони планують і по поверненню в Україну. Хочуть показувати свій шлях відновлення власної справи.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

вокалотерапія
Історії

Як бахмутянка Анна Голубцова допомагає жінкам ветеранів через вокалотерапію

Анна Голубцова — вокалістка з Бахмута з багаторічним досвідом. Вона очолювала вокальний ансамбль естрадної та народної пісні “Рапсодія” і працювала з дитячими колективами. З початком […]

Історії

“Хочемо повернутися і знову садити троянди та шипшину”: історія бахмутської родини Вороненків, які евакуювались до Німеччини

Віктор Вороненко — підприємець з Бахмута. Понад 30 років він займався власною справою — ремонтував автомобілі та вирощував саджанці на власній землі. Через війну родина […]

Історії

“До глини не можна йти з сумом чи поганими думками”: історії кераміки Анни Полосухіної

Анна знову сідає за глину. Усередині поступово настає тиша — лише чути стукіт пальців і м’який пластичний подих матеріалу, що піддається кожному руху. Анна не […]

Історії

В’язані янголи з Донеччини: як переселенка Анна Шаповалова перетворила хобі на мистецтво

“В’язані янголи — це моє мистецтво. Це водночас і хобі, і можливість відволіктися” — так описує своє захоплення в’язанням переселенка з Бахмутського району Анна Шаповалова. […]

Важливо

“Я не хотів бути частиною російської системи”: історія донеччанина В’ячеслава Муністера, який повернувся до України після 11 років окупації

В’ячеслав Муністер — корінний донеччанин. Йому було 15 років, коли до рідного міста зайшли російські бойовики. Тоді життя хлопця і його родини змінилось, адже Донецьк […]