Чому варто обирати українську Вікіпедію замість російської: пояснення від документатора Сергія Петрова

Семаковська Тетяна 15:24, 28 Липня 2023

Часто при пошуку якоїсь інформації в Інтернеті видача пошуковика видає і статті з Вікіпедії. Навіть якщо людина шукає інформацію українською мовою, десь поряд у цій видачі знаходиться стаття на цю ж тему, але російською. Наша редакція поспілкувалася Сергієм Петровим, документатором російських воєнних злочинів на Харківщині та дописувачем української Вікіпедії, членом ГО «Вікімедіа Україна», щодо того, як функціонує Вікіпедія та як відображається у статтях російського мовного розділу Вікіпедії інформація згідно з російськими пропагандистськими уявленнями про світ.

 

Сергій Петров. Фото надане героєм статті, джерело Наталка Зубар

Згідно з опитуванням у 2023 році понад 80% людей вважають, що українська має бути основною в усіх сферах. Великий вплив на прагнення просувати українську здійснила повномасштабно війна. Поки росіяни намагаються знищити нашу ідентичність, українці все сильніше її захищають та просувають.

Попри це, російська Вікіпедія за кількістю переглядів з України все ще лишається популярнішою за українську: у травні 2023 року статті російською мовою переглядали в 1,06 рази частіше за українську, а у червні цього року через закінчення навчального року у закладах освіти розрив збільшився: на частку української Вікіпедії за переглядами з України припадало 37,3%, позаяк на на російську – 48,6%.

Але використання української мови у повсякденному житті це не тільки про ідентичність, але й про уникнення всього російського. Зокрема тому, що російськомовні продукти часто можуть містити в собі пропаганду та вигідні рф наративи. Таке відбувається в багатьох сферах, включно з Вікіпедією. Якщо відкрити статті російською та українською мовою про ті ж самі події або постатей, то можна побачити, що сенси в них часто є різними.


Навіть на запити українською мовою пошуковик пропонує статті у Вікіпедії також російською 

Правила російської Вікіпедії

Вікіпедія не є ресурсом, де можна безконтрольно додавати будь-яку інформацію. Хоча будь-яка людина може внести корективи будь-коли у будь-яку статтю, цей процес має відбуватися згідно із  низкою  норм, які встановлені спільнотою Вікіпедії – активними дописувачами цього волонтерського інтернет-проєкту.  Через вкладку “Редагувати” люди можуть змінити статті: додати чи прибрати з них інформацію. Проте існує кілька важливих правил, які допомагають контролювати наповнення статей Вікіпедії. Багато людей по всьому світу сприймають Вікіпедію у якості джерела об’єктивної інформації. Тому для ресурсу важливо відповідати цьому статусу. 

«Загалом правил достатньо багато. Основне стосується контенту та полягає в тому, що всі твердження у будь-якій статті мають базуватися на опублікованих джерелах. Тобто, мова йде про те, що просто написати будь-що, до чого немає джерел інформації, неможливо. Своєю чергою джерела можуть мати різні точки зору. Також, інше правило полягає в тому, що перевага віддається джерелам, що написані мовою, якою написана стаття у Вікіпедії», – розповідає вікіпедист Сергій Петров.

Логотип української Вікіпедії. Фото: з відкритих джерел

Тобто, в російській Вікіпедії будуть переважати джерела російською мовою. Але у рф на всіх рівнях, зокрема на академічному, публікуються статті, аналітика, книги, які забарвлені імперськими поглядами влади. А відповідно до правил вони можуть стати підтвердженням інформації.

«Іншим правилом, яке впливає на контент є те, що попри все треба бути неупередженим. Також джерела мають бути авторитетними та ними не можуть бути матеріали, які написали люди, що не мають експертності у темі статті. Якщо ми говоримо про російську Вікіпедію, то там є джерела, які мають ідеологічну складову. Водночас з початком російського повномасштабного вторгнення до України в росії ухвалено багато законів, що переслідують людей, які відхиляються від «лінії партії». Тому, люди, які редагують Вікіпедію в якийсь інший спосіб, це роблять на свій страх та ризик. Приміром, у Білорусі, де діють подібні до російських закони, двоє тамтешніх вікіпедистів за редагування російськомовної Вікіпедії всупереч офіційної позиції тамтешньої самопроголошеної влади отримали реальні тюремні строки», – ділиться вікіпедист Сергій Петров.

Сергій також пояснює, що для статей, які пов’язані з повномасштабною війною, спільнота російської Вікіпедії ухвалила окреме правило. У них необхідно використовувати не українські та не російські джерела, а джерела інших країн. Хоча вони теж можуть бути написані російською мовою. Наприклад, російська служба BBC. Таким чином Вікіпедія намагається уникнути надмірної суб’єктивності та емоційної забарвленості статей, відображення офіційної російської позиції, яка має мало спільного з реальністю. Вважається, що іноземні ресурси мають бути менш заангажованими та об’єктивнішими.

Читайте також: Боротьба донеччан за українську державність

«Загалом за цей час було обмежено низку користувачів на редагування статей у російській Вікіпедії, пов’язаних з російсько-українською війною та Україною загалом. Немало носіїв імперських поглядів з самої російської Вікіпедії мігрувало в її російські “провладні” аналоги. Відсоток таких ідеологічних адептів “російського світу” в самій російськомовній Вікіпедії трохи знизився. Таким чином, можна говорити, що зараз в російській Вікіпедії рівень висвітлення російсько-української війни не є настільки ангажованим, відповідно до російської урядової точки зору, наскільки він був ще влітку 2021 року. Хоча говорити про те, що там викладається насправді об’єктивна позиція щодо будь-яких історичних чи сучасних подій, було б, м’яко кажучи, перебільшенням», – говорить вікіпедист Сергій Петров.

Важливо розуміти, що статті, які стосуються подій повномасштабної війни, є під великою увагою активних дописувачів Вікіпедії багатьох мовних розділів. Проте, якщо брати інші статті, наприклад, що стосуються історії росії чи України, то вони в російській Вікіпедії значно більше заангажовані. Адже їх рідше перевіряють на об’єктивність. Та й саме згадане вище правило спільноти російськомовної Вікіпедії на них не поширюється. 

«Якщо відповідати на питання, чи російська Вікіпедія просуває вигідні уряду рф точки зору, то відповідь однозначно так. Інакше б її там заблокували, як це зробили в КНР чи кілька років тому робили у Туреччині. Але її не блокують, оскільки це не вигідно для влади: як в середині росії, так і для пропагування ідей “російського світу” в розділах Вікіпедії англійською, німецької та іншими мовами. І заблокувати частину Вікіпедії не вийде: вона влаштована так, що блокуючи доступ навіть до однієї статті, відразу блокується доступ до всієї Вікіпедії в цілому, до всіх мовних розділів відразу», – каже вікіпедист Сергій Петров.

Що не так з російською Вікіпедією

Першочергово, треба розуміти, що Вікіпедія – це проєкт, який створюється за мовним принципом – наразі існує понад 320 мовних розділів. Тому на одну й ту саму тему можуть існувати статті українською, російською, англійською та іншими мовами. Не важливо про що йдеться: про якусь зброю, біологічний вид або ж статті пов’язані з історією, культурою чи відомими людьми з України, росії тощо.

Відверту пропаганду на цьому ресурсі намагаються фільтрувати. Але саме у російськомовних статтях можна прослідкувати просування вигідних росії наративів про Україну. Наприклад, в російській Вікіпедії використовується вже відома конструкція «на Україні», яка затверджена там у якості правила, оскільки ця форма є нормою для всіх словників російської мови, виданих в рф. І у такий спосіб росіяни сприймають Україну не як незалежну державу, а як територію, яка не є самостійною. 

У російській Вікіпедії пишеться конструкт “на Україні”

Якщо відкрити російськомовну статтю Вікіпедії про Бахмут, то можна прочитати багато абзаців про його створення, але з акцентом на московських правителей, таких як Грозний або Петро І. Діяльність козаків на цих землях, які насправді поклали початок місту, описується з використанням таких фраз, як «Донцы и изюмцы жаловались Петру друг на друга», «было принято решение эти земли “отжать”», «Булавинский бунт стал «ударом в спину»» та інші. Хоч «ізюмцями» називають слобідських козаків, переселенців з Право- та Лівобережної України на землі «дикого поля». Ці фрази містять суб’єктивну оцінку та демонструють м’яку пропаганду, яка через ненав’язливі наративи може спотворити уявлення про нашу історію.

Крім того, в російській статті про Бахмут існує розділ про т.зв. “велику вітчизняну війну” Але немає жодної згадки про Другу світову війну чи німецько-радянську війну – поняття, що використовуються дослідниками у цивілізованому світі. Це чергове послуговування російському порядку денному, в якому не існує співпраці СРСР з Німеччиною та спільного з Гітлером нападу на Польщу у 1939 році, з якого почалася Друга світова війна. 

Тобто, росіяни формують статті у Вікіпедії таким чином, щоб ненав’язливими наративами формувати вигідну для них думку серед аудиторії, яка їх читає. Використовуючи російську Вікіпедію замість власної, українці ризикують потрапити під вплив таких наративів та розповсюджувати їх у якості історичних або перевірених даних. Важливо пам’ятати, що російська Вікіпедія поширює оптику саме росії на всі події. Вона пов’язана з імперськими ідеями та впевненістю про те, що Україна, це їх території. Тому важливо уникати російських ресурсів під час пошуку інформації, тим паче історичної. В усіх Вікіпедіях світу понад 300 мовних версій. 

Українська Вікіпедія наразі посідає 15-те місце за кількістю статей серед усіх мовних розділів. Тому, обираючи російський контент замість українського, люди роблять це не через брак статей, а через власний вибір та ризикують опинитися під впливом російської пропаганди. 

«Я би радив відмовитися від російської Вікіпедії і читати статті в українській Вікіпедії або Вікіпедіях іншими мовами. Я принципово не редагую російську Вікіпедію від часу кількох спроб понад 10 років тому, навіть якщо мене інколи про це хтось просить. Наразі якість статей в українській Вікіпедії про значну кількість явищ та речей, що існують чи існували у нашому світі вже співмірна чи навіть переважає російськомовні аналоги. Відвідування ж російської Вікіпедії відбувається або ж за мовною звичною, упередженнями, що українська Вікіпедія досі “неякісна” або ж через видачу у пошуковиках російської версії вище за українську через власні алгоритми того ж Гугла, навіть якщо історія пошуків інформації, всі налаштування браузера та операційна система – українською мовою. Тож читайте українську Вікіпедію. І пам’ятайте, що Ви можете долучитися до її наповнення», – говорить вікіпедист Сергій Петров.

Редагувати Вікіпедію може кожен. Якщо ви хочете навчитися робити це на професійному рівні, заходьте на сторінку ГО «Вікімедіа Україна». Організація проводить тренінги з навчання основам редагування Вікіпедії. 

Читай українську Вікіпедію. Джерело: Facebook сторінка “Українська Вікіпедія” 

Фото: «Бахмут. IN.UA».

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Таємниці Будьонівки: як 15-річний бахмутянин розкриває історію рідного міста

Валентина Твердохліб 11:00, 30 Червня 2025

15-річний Мирослав Коцько з Бахмута активно досліджує історію свого рідного краю. Юнак працює з історичними документами, картами та збирає свідчення краєзнавців і місцевих мешканців. Зараз Мирослав Коцько збирає інформацію про мікрорайон Будьонівка, що розташовується на півдні  Бахмута.

Що вже вдалось дізнатися та як до дослідження можуть долучитися бахмутяни, Мирослав Коцько розповів редакції Бахмут IN.UA.

Бахмут, район Будьонівка, історія

Будьонівка — це приміський район в південній частині Бахмута. До повномасштабної війни його населення становило близько 2 тисяч людей.

У кінці ХІХ століття не існувало тієї Будьонівки, яка є зараз. Тут були заселеними лише дві вулиці, а решта  земель використовувались для випасу худоби. Тоді ж ці вулиці входили до так званого передмістя Бровар.

“Як відомо з документів, тут були пасовища для худоби, озеро, струмочок, що здавна зветься Четвериковим яром. Забудованими  були лише вулиці  Тимірязєва й  Колодязна, які йдуть перпендикулярно від місця злиття Четверикового ручая та його лівого припливу. Оскільки тоді Будьонівки як такої не існувало, ці дві вулиці входили до старого передмістя Бровар, про яке майже ніхто не пам’ятає з тих, кого я опитував. Ця назва зустрічається на старому плані 1911 року, який у мене є в дуже нечіткій якості і там ледве читається ця назва. Її я також знайшов у джерелі за 1897 рік, яке мені порадив наш краєзнавець Михайло Кулішов. Там згадується “предместье Броварь”, а також вказується чисельність населення — 166 душ”, — розповідає Мирослав Коцько.

будьонівка
Будьонівка на плані початку ХХ століття / мапа надана Мирославом Коцьком
будьонівка
Назва “Бровар” на плані 1911 року / мапа надана Мирославом Коцьком

Також юний дослідник збирає інформацію щодо самої назви “Будьонівка” — як вона виникла та розвивалася. Є деякі твердження, що назва району з’явилась у роки Національно-визвольних змагань. У цій місцевості, нібито, розташовувалась Перша Кінна Армія радянського воєначальника Будьонного.

“Назва Будьонівка, нібито, закріпилась через те, що в роки Національно-визвольних змагань, так званої громадянської війни, в цій місцевості стояла “Конница Будённого”. Місцеві згадують, що тут були полки і кіннота. Але це лише за згадками людей, деякі краєзнавці спростовують цей факт. Тому це твердження ще потребує доведення. Саме це і підштовхнуло мене залучати ширшу аудиторію задля отримання можливості спростувати або ж навпаки підтвердити ту чи іншу інформацію. Як-то кажуть, хочу “копнути глибше”, — зауважує Мирослав Коцько.

Як можуть допомогти бахмутяни

Наразі юний дослідник історії збирає дані про Будьонівку. Він просить бахмутян ділитися відомими їм фактами, щоб зробити велике дослідження. У майбутньому вся зібрана інформація стане основою для нового пізнавального відео на Youtube-каналі Мирослава Коцька.

мирослав коцько
Юний дослідник історії Бахмута Мирослав Коцько / фото надане Мирославом Коцьком

“Зобразити історію Будьонівки вкрай складно, адже багато хто вважає, що це зовсім новий район. Хоча це не так. Тож я звертаюся до бахмутян, які мешкали на вулицях Будьонівських, а також розташованих поряд: Бахмутської, Широкої, Нижньомаріупольської, Тітова, Севастопольської, Піонерської чи Спартаківської. Частина цих вулиць входила до того самого передмістя Бровар і об’єднувалася з нинішньою Будьонівкою. Ваші спогади, розповіді від бабусь і дідусів стануть дуже корисними для відродження історії південних околиць Бахмута”, — звертається до бахмутян Мирослав Коцько.

Якщо ви маєте інформацію, спогади чи документи, які можуть допомогти в дослідженні Будьонівки, пишіть повідомлення Мирославу Коцьку в Facebook.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“З нуля до своєї точки Б”: як бахмутянка у Києві відкрила кав’ярню для тих, хто втратив дім

Семаковська Тетяна 13:20, 27 Червня 2025

Олександра дбайливо спілкується з гостями, розраховує відвідувачів, наливає каву у чашку. Вона не тільки бариста за стійкою, а ще і власниця, і прибиральниця, і адміністраторка. Її кав’ярня в Києві — це нова точка Б. Та сама, з якої починається шлях, коли точку А — Бахмут — стерли з мапи війною. У 22 роки вона відкрила свою справу, щоб знову відчути опору під ногами. І щоб люди, які, як і вона, втратили дім, змогли знайти ковток звичного життя у чашці капучино, у домашньому торті та у людях довкола.

Історію бахмутянки Олександри Колягіної та її кав’ярні читайте в матеріалі.

“Моя точка Б”: історія

З Олександрою ми спілкуємося після обіду, але по той бік телефону чутно голоси гостей кав’ярні — дівчина паралельно й готує каву, й розмовляє з нами. Часу у неї зараз обмаль, адже все робиться своїми силами. У новому закладі дівчина працює сама, інколи допомагає мама.

“Моя точка Б” / фото надані героїнею

Олександра розповідає, що народилася та виросла в Бахмуті, а її улюбленим місцем тут був парк. Зараз, у центрі столиці, Олександра часто ходить у парк Тараса Шевченка — каже, він їй нагадує дім. Останній раз в Бахмуті дівчина була 20 лютого, і тоді вона не знала, що це буде її останній раз, коли вона бачила місто цілим. 

Бахмутянка додає — з дитинства мріяла стати лікарем, навіть пішла навчатися у школу з поглибленим вивченням біології, але не склалося. У 2020 році вона вступила до Київського університету харчових технологій вже на магістра, за спеціальністю “Харчові технології”.

“Я дуже сильно марила, що я буду лікарем, дерматологом, але так, по іронії долі, вийшло, що я не змогла скласти на достатню кількість балів математику. І в останню мить я подала заявку в Київський університет, де я згодом і навчалася”, — розповідає дівчина.

Київ Олександра полюбила ще давно, а вперше з ним познайомилися вимушено у 2014 році, коли Бахмут окупували вперше і родина дівчини була змушена покинути дім. Евакуювалися тоді до столиці.

“Я ще маленькою було, років 12 здається, але вже тоді я сказала, що я буду тут жити, бо мені дуже сильно запав Київ в душу. І так вийшло, що я вступила в університет, комфортно себе почуваю в Києві. Звісно, трішки втомлює метушня, але я дуже люблю це місто”, – каже героїня.

Олександра / фото надані героїнею

Олександра каже: в останні роки, коли вона навчалася в Києві, почала помічати, як швидко розвивався Бахмут, як багато бізнесів намагалися впровадити щось новеньке у місті. Багато з цих закладів не відкрилися через війну. 

Перед повномасштабним вторгненням було багато новин, що почнеться війна. Казали, 16 лютого може все початися, а я в той час була вдома, тому вирішила почекати й не їхати до столиці. Нічого не відбулося. Тоді 20 лютого я взяла квиток до Києва, і це був найтяжчий мій від’їзд з Бахмута. Чомусь мені було дуже тяжко їхати, пів дороги я плакала. Я ще такого не відчувала. Тоді я не знала, що це останній раз, коли буду вдома”.

Так й сталося. Весною 2022 року родина Олександри евакуювалася на Дніпропетровщину. Тоді люди вірили — перечекають й повернуться додому. Сама дівчина поїхала на Хмельниччину, де її на 4 місяці прихистила подруга, бо в Києві було надто небезпечно. Тоді бахмутянка захопилася випічкою.

“Для мене це була медитація, віддушена від всіх цих подій, які відбувалися. Я почала працювати в кондитерському цеху. А зараз вже у моїй кав’ярні я самостійно роблю десерти з мамою. Але, напевно, Наполеон – це перша моя особлива випічка, бо ми дуже багато їх робили з подругою, щоб якось зайняти свій час. Передавали торти для людей, щоб потішити чимось смачним” – пригадує бахмутянка.

Як бахмутянка відкрила кав’ярню у Києві

Заклад, який відкрила бахмутянка / фото надане героїнею

У 2023-му Олександра вперше серйозно задумалася про власну кав’ярню. Конкретного плану ще не було — лише відчуття, що хочеться створити щось своє, тепле, про дім. Рішення прийшло неочікувано. Якось у стрічці TikTok вона натрапила на історію жінки з Ірпеня, яка виграла державний грант і відкрила заклад на честь свого рідного міста.

Олександра згадує, що саме тоді відчула, що хоче зробити щось схоже для людей з Донеччини й Луганщини. Для тих, хто, як і вона, втратив дім і опинився у великому місті без нічого, з валізою й тривогою. Хотілось створити куточок, який нагадає: тебе тут чекають. Ти не сам.

Вона самостійно написала бізнес-план і подалась на грант. У розмові каже: не очікувала, що виграє, але кошти надійшли на баланс. Та вже в процесі вона зрозуміла, що це не її варіант, тож відмовилася від гранту. Далі Олександра шукала інвесторів, трохи позичала, багато ризикувала. І вже у травні 2025 року її кав’ярня “Моя точка Б” відкрилася.

Інтер’єр кав’ярні / фото надані героїнею

“Чому така назва? Багато хто думає, що “Б” — це про Бахмут, і це частково так. Але для мене це дещо інше. Коли ти виїжджаєш з дому, то потрапляєш у точку А. Це невідомість, де немає опори. Усе тимчасове, усе може зникнути. Я бачила це по своїх батьках. Вони не мали стабільності, лиш переїзди, сумніви, страх. Я хотіла створити точку Б. Ту, куди приходиш і знаєш, що тебе тут чекають. Тут затишно, тут тепло. Тут можна видихнути.  Бо багато людей, які є переселенцями, вважають і думають, і їм так здається, що вони нікому не потрібні. Але це куточок, де ми кожному дуже сильно раді, ми хочемо вас побачити, зігрітися теплом, затишком дому. Тут вас завжди чекають”.

Попри те, що кав’ярня працює трохи понад місяць, у неї вже є свої улюбленці. Гості найчастіше замовляють меренговий рулет, лимонний чизкейк, фундучне печиво й, звісно, торт “Червоний оксамит”. Саме його Олександра радить спробувати в першу чергу.

Місце, яке створила Олександра / фото надані героїнею

У “Моїй точці Б” щоразу щось особливе. Тут не тільки п’ють каву, сюди ще приносять книжки, пов’язані з Донеччиною, лишають теплі слова, діляться спогадами. Заклад став своєрідним місцем зустрічі для тих, хто носить у серці Схід. Або хоче дізнатися про нього більше.

Знайти “Мою точку Б” можна у Києві, на вулиці Саксаганського, 70/16. Заклад працює з понеділка по п’ятницю з 08:00 до 20:00, у суботу — з 09:00 до 21:00. Неділя — вихідний.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історії

Таємниці Будьонівки: як 15-річний бахмутянин розкриває історію рідного міста

15-річний Мирослав Коцько з Бахмута активно досліджує історію свого рідного краю. Юнак працює з історичними документами, картами та збирає свідчення краєзнавців і місцевих мешканців. Зараз […]

Історії

“З нуля до своєї точки Б”: як бахмутянка у Києві відкрила кав’ярню для тих, хто втратив дім

Олександра дбайливо спілкується з гостями, розраховує відвідувачів, наливає каву у чашку. Вона не тільки бариста за стійкою, а ще і власниця, і прибиральниця, і адміністраторка. […]

Як бахмутянка Катерина Арісой допомагає евакуйованим із Сумщини

На Сумщині триває евакуація населення через загрозу російського наступу. На сьогодні в області оголошена обов’язкова евакуація населення з 213 населених пунктів, що розташовані на прикордонні […]

Змінила каблуки на бронежилет: це історія саперки з Бахмута, дочки “Коваля”

“Коваль” — саме так батька Тетяни Шухнаренко знали всі в Бахмуті, адже “від тата завжди пахло металом”. Й цей запах досі щемливий для його доньок, […]

Важливо

“Тату, ти ставиш забагато питань”: історія, присвячена пам’яті Романа Стецюри, військового з Бахмута

“Тату, ти ставиш забагато питань” — казав Роман, коли його батько питав, чим він займається в армії. Роман Стецюра, військовий з Бахмута. Змалку був бійцем, […]