Часто при пошуку якоїсь інформації в Інтернеті видача пошуковика видає і статті з Вікіпедії. Навіть якщо людина шукає інформацію українською мовою, десь поряд у цій видачі знаходиться стаття на цю ж тему, але російською. Наша редакція поспілкувалася Сергієм Петровим, документатором російських воєнних злочинів на Харківщині та дописувачем української Вікіпедії, членом ГО «Вікімедіа Україна», щодо того, як функціонує Вікіпедія та як відображається у статтях російського мовного розділу Вікіпедії інформація згідно з російськими пропагандистськими уявленнями про світ.

 

Сергій Петров. Фото надане героєм статті, джерело Наталка Зубар

Згідно з опитуванням у 2023 році понад 80% людей вважають, що українська має бути основною в усіх сферах. Великий вплив на прагнення просувати українську здійснила повномасштабно війна. Поки росіяни намагаються знищити нашу ідентичність, українці все сильніше її захищають та просувають.

Попри це, російська Вікіпедія за кількістю переглядів з України все ще лишається популярнішою за українську: у травні 2023 року статті російською мовою переглядали в 1,06 рази частіше за українську, а у червні цього року через закінчення навчального року у закладах освіти розрив збільшився: на частку української Вікіпедії за переглядами з України припадало 37,3%, позаяк на на російську – 48,6%.

Але використання української мови у повсякденному житті це не тільки про ідентичність, але й про уникнення всього російського. Зокрема тому, що російськомовні продукти часто можуть містити в собі пропаганду та вигідні рф наративи. Таке відбувається в багатьох сферах, включно з Вікіпедією. Якщо відкрити статті російською та українською мовою про ті ж самі події або постатей, то можна побачити, що сенси в них часто є різними.

Навіть на запити українською мовою пошуковик пропонує статті у Вікіпедії також російською 

Правила російської Вікіпедії

Вікіпедія не є ресурсом, де можна безконтрольно додавати будь-яку інформацію. Хоча будь-яка людина може внести корективи будь-коли у будь-яку статтю, цей процес має відбуватися згідно із  низкою  норм, які встановлені спільнотою Вікіпедії – активними дописувачами цього волонтерського інтернет-проєкту.  Через вкладку “Редагувати” люди можуть змінити статті: додати чи прибрати з них інформацію. Проте існує кілька важливих правил, які допомагають контролювати наповнення статей Вікіпедії. Багато людей по всьому світу сприймають Вікіпедію у якості джерела об’єктивної інформації. Тому для ресурсу важливо відповідати цьому статусу. 

«Загалом правил достатньо багато. Основне стосується контенту та полягає в тому, що всі твердження у будь-якій статті мають базуватися на опублікованих джерелах. Тобто, мова йде про те, що просто написати будь-що, до чого немає джерел інформації, неможливо. Своєю чергою джерела можуть мати різні точки зору. Також, інше правило полягає в тому, що перевага віддається джерелам, що написані мовою, якою написана стаття у Вікіпедії», – розповідає вікіпедист Сергій Петров.

Логотип української Вікіпедії. Фото: з відкритих джерел

Тобто, в російській Вікіпедії будуть переважати джерела російською мовою. Але у рф на всіх рівнях, зокрема на академічному, публікуються статті, аналітика, книги, які забарвлені імперськими поглядами влади. А відповідно до правил вони можуть стати підтвердженням інформації.

«Іншим правилом, яке впливає на контент є те, що попри все треба бути неупередженим. Також джерела мають бути авторитетними та ними не можуть бути матеріали, які написали люди, що не мають експертності у темі статті. Якщо ми говоримо про російську Вікіпедію, то там є джерела, які мають ідеологічну складову. Водночас з початком російського повномасштабного вторгнення до України в росії ухвалено багато законів, що переслідують людей, які відхиляються від «лінії партії». Тому, люди, які редагують Вікіпедію в якийсь інший спосіб, це роблять на свій страх та ризик. Приміром, у Білорусі, де діють подібні до російських закони, двоє тамтешніх вікіпедистів за редагування російськомовної Вікіпедії всупереч офіційної позиції тамтешньої самопроголошеної влади отримали реальні тюремні строки», – ділиться вікіпедист Сергій Петров.

Сергій також пояснює, що для статей, які пов’язані з повномасштабною війною, спільнота російської Вікіпедії ухвалила окреме правило. У них необхідно використовувати не українські та не російські джерела, а джерела інших країн. Хоча вони теж можуть бути написані російською мовою. Наприклад, російська служба BBC. Таким чином Вікіпедія намагається уникнути надмірної суб’єктивності та емоційної забарвленості статей, відображення офіційної російської позиції, яка має мало спільного з реальністю. Вважається, що іноземні ресурси мають бути менш заангажованими та об’єктивнішими.

Читайте також: Боротьба донеччан за українську державність

«Загалом за цей час було обмежено низку користувачів на редагування статей у російській Вікіпедії, пов’язаних з російсько-українською війною та Україною загалом. Немало носіїв імперських поглядів з самої російської Вікіпедії мігрувало в її російські “провладні” аналоги. Відсоток таких ідеологічних адептів “російського світу” в самій російськомовній Вікіпедії трохи знизився. Таким чином, можна говорити, що зараз в російській Вікіпедії рівень висвітлення російсько-української війни не є настільки ангажованим, відповідно до російської урядової точки зору, наскільки він був ще влітку 2021 року. Хоча говорити про те, що там викладається насправді об’єктивна позиція щодо будь-яких історичних чи сучасних подій, було б, м’яко кажучи, перебільшенням», – говорить вікіпедист Сергій Петров.

Важливо розуміти, що статті, які стосуються подій повномасштабної війни, є під великою увагою активних дописувачів Вікіпедії багатьох мовних розділів. Проте, якщо брати інші статті, наприклад, що стосуються історії росії чи України, то вони в російській Вікіпедії значно більше заангажовані. Адже їх рідше перевіряють на об’єктивність. Та й саме згадане вище правило спільноти російськомовної Вікіпедії на них не поширюється. 

«Якщо відповідати на питання, чи російська Вікіпедія просуває вигідні уряду рф точки зору, то відповідь однозначно так. Інакше б її там заблокували, як це зробили в КНР чи кілька років тому робили у Туреччині. Але її не блокують, оскільки це не вигідно для влади: як в середині росії, так і для пропагування ідей “російського світу” в розділах Вікіпедії англійською, німецької та іншими мовами. І заблокувати частину Вікіпедії не вийде: вона влаштована так, що блокуючи доступ навіть до однієї статті, відразу блокується доступ до всієї Вікіпедії в цілому, до всіх мовних розділів відразу», – каже вікіпедист Сергій Петров.

Що не так з російською Вікіпедією

Першочергово, треба розуміти, що Вікіпедія – це проєкт, який створюється за мовним принципом – наразі існує понад 320 мовних розділів. Тому на одну й ту саму тему можуть існувати статті українською, російською, англійською та іншими мовами. Не важливо про що йдеться: про якусь зброю, біологічний вид або ж статті пов’язані з історією, культурою чи відомими людьми з України, росії тощо.

Відверту пропаганду на цьому ресурсі намагаються фільтрувати. Але саме у російськомовних статтях можна прослідкувати просування вигідних росії наративів про Україну. Наприклад, в російській Вікіпедії використовується вже відома конструкція «на Україні», яка затверджена там у якості правила, оскільки ця форма є нормою для всіх словників російської мови, виданих в рф. І у такий спосіб росіяни сприймають Україну не як незалежну державу, а як територію, яка не є самостійною. 

У російській Вікіпедії пишеться конструкт “на Україні”

Якщо відкрити російськомовну статтю Вікіпедії про Бахмут, то можна прочитати багато абзаців про його створення, але з акцентом на московських правителей, таких як Грозний або Петро І. Діяльність козаків на цих землях, які насправді поклали початок місту, описується з використанням таких фраз, як «Донцы и изюмцы жаловались Петру друг на друга», «было принято решение эти земли “отжать”», «Булавинский бунт стал «ударом в спину»» та інші. Хоч «ізюмцями» називають слобідських козаків, переселенців з Право- та Лівобережної України на землі «дикого поля». Ці фрази містять суб’єктивну оцінку та демонструють м’яку пропаганду, яка через ненав’язливі наративи може спотворити уявлення про нашу історію.

Крім того, в російській статті про Бахмут існує розділ про т.зв. “велику вітчизняну війну” Але немає жодної згадки про Другу світову війну чи німецько-радянську війну – поняття, що використовуються дослідниками у цивілізованому світі. Це чергове послуговування російському порядку денному, в якому не існує співпраці СРСР з Німеччиною та спільного з Гітлером нападу на Польщу у 1939 році, з якого почалася Друга світова війна. 

Тобто, росіяни формують статті у Вікіпедії таким чином, щоб ненав’язливими наративами формувати вигідну для них думку серед аудиторії, яка їх читає. Використовуючи російську Вікіпедію замість власної, українці ризикують потрапити під вплив таких наративів та розповсюджувати їх у якості історичних або перевірених даних. Важливо пам’ятати, що російська Вікіпедія поширює оптику саме росії на всі події. Вона пов’язана з імперськими ідеями та впевненістю про те, що Україна, це їх території. Тому важливо уникати російських ресурсів під час пошуку інформації, тим паче історичної. В усіх Вікіпедіях світу понад 300 мовних версій. 

Українська Вікіпедія наразі посідає 15-те місце за кількістю статей серед усіх мовних розділів. Тому, обираючи російський контент замість українського, люди роблять це не через брак статей, а через власний вибір та ризикують опинитися під впливом російської пропаганди. 

«Я би радив відмовитися від російської Вікіпедії і читати статті в українській Вікіпедії або Вікіпедіях іншими мовами. Я принципово не редагую російську Вікіпедію від часу кількох спроб понад 10 років тому, навіть якщо мене інколи про це хтось просить. Наразі якість статей в українській Вікіпедії про значну кількість явищ та речей, що існують чи існували у нашому світі вже співмірна чи навіть переважає російськомовні аналоги. Відвідування ж російської Вікіпедії відбувається або ж за мовною звичною, упередженнями, що українська Вікіпедія досі “неякісна” або ж через видачу у пошуковиках російської версії вище за українську через власні алгоритми того ж Гугла, навіть якщо історія пошуків інформації, всі налаштування браузера та операційна система – українською мовою. Тож читайте українську Вікіпедію. І пам’ятайте, що Ви можете долучитися до її наповнення», – говорить вікіпедист Сергій Петров.

Редагувати Вікіпедію може кожен. Якщо ви хочете навчитися робити це на професійному рівні, заходьте на сторінку ГО «Вікімедіа Україна». Організація проводить тренінги з навчання основам редагування Вікіпедії. 

Читай українську Вікіпедію. Джерело: Facebook сторінка “Українська Вікіпедія” 

Фото: «Бахмут. IN.UA».

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Я вступила, коли Бахмут був одним, а повернулась додому в незнайоме місто”, — пригадує події в Бахмуті 2014 року героїня.

Бахмутянка Ірина Жданюк зараз проживає в Рівному, сюди вона переїхала до початку повномасштабного вторгнення. Дівчина вступила в Рівненський університет, а Бахмут, місто свого дитинства, героїня запам’ятала поділеним на два періоди — до вступу та після. Річ в тому, що перший навчальний рік Ірини припав на 2014 рік — першу окупацію Бахмута проросійськими бойовиками.

Про життя в Рівному, окупацію Бахмута та його трансформацію в 2014 — розпитали в бахмутянки.

Бахмут — місто мого дитинства

“Бахмут — місто мого дитинства, де я народилася, ще в Артемівському роддомі. Тому навіть в паспорті, коли отримувала його в 16 років, ще було зазначено Артемівськ, не Бахмут”, — пригадує бахмутянка.

Дитинство Ірини проходило на Забахмутці — дівчина навчалась в п’ятій школі і вже потім переїхала на Комаровку. Згодом дівчина вирішила вступати в Острозьку академію, вступ припав на 2014 рік. Їхала до університету дівчина з одного міста, але повернулась в зовсім інше.

“Коли я приїхала (ред. з Рівного до Бахмута), то вже не було ні герба, ні прапора на міській раді, якої немає”, – каже Ірина.

Дівчина описує весну 2014 року, коли почалась війна. Російські бойовики зайшли в Донецьк та Луганськ. В Бахмуті окупанти зайняли будівлю прокуратури. Героїня додає — тоді, щоб потрапити додому, молоді люди старались обирати потяг, бо  їдучи автобусами була більша ймовірність натрапити на блокпости. Особливо бойовики полювали на хлопців, пригадує дівчина. Їхати додому було страшно.

“Пам’ятаю, я приїхала до Бахмута поїздом. На вокзалі стоїть мама, чекає мене. Я виходжу й бачу, наскільки вона перелякана. Навіть в повітрі відчувала, що щось не те. На вулицях було дуже мало людей. Ми пішли додому. Навпроти дитячої поліклініки ми бачили цих людей (ред. проросійських бойовиків) без ніяких шевронів, ніяких опізнавальних знаків, просто такий чорний костюм. А в прокуратурі вони щось вигружали, якісь ящики, і перше, що мені спало на думку — це зброя. Мама казала мені, щоб взагалі не виходила на вулицю”, — каже Ірина про події 2014 року.

Коли приїздила додому — чула вибухи та прильоти

Молодь Донбасу опинилась по двох сторонах, пригадує Ірина. Тоді ще вчорашнім школярам українських шкіл почали видавати російські дипломи. Частина Донеччини та Луганщини перейшла під контроль псевдореспублік.

“Тим, хто опинився в “ДНР”/“ЛНР”, запропонували російські дипломи після закінчення навчання. Моє покоління потрапило в такі історичні часи. Я тоді цінніше ставилася до того, що змогла отримати державний український диплом і залишитися в більш мирному регіоні. Ще довго, коли я приїздила додому, було дуже чутно вибухи, і прильоти”, — говорить бахмутянка.

Вона додає, що в той час перестала впізнавати рідне місто. Було чітке розуміння себе, як українки, дім якої забрали. Полегшення дівчина відчула, коли проросійських бойовиків вигнали з будівлі прокуратури в Бахмуті.

“Пам’ятаю, вже в серпні був День українського прапора, і до нас приїхали журналісти. Це був перший День прапора, який я почала святкувати. Я не розуміла раніше, наскільки важлива державна символіка, до того періоду”, — пригадує бахмутянка.

Бахмут звільнили 6 липня 2014 року. В цей час під окупацією залишались десятки міст та сіл Донеччини. Бахмутянка розповідає, що її друзі також жили в Горлівці, найдужче хвилювались за них. З 2014 року Горлівка знаходиться під контролем рф.

В Бахмуті майоріли українські прапори на вулицях

Після деокупації в 2014 році в Бахмуті багато змінилося, говорить бахмутянка. На вулицях почали майоріти українські прапори, люди одягали вишиванки, відбулось самоусвідомлення. 

“Я приїздила завжди влітку, була вдома до вересня. Помічала, як люди почали одягати не просто такі футболки з вишивкою, а справжні вишиванки. Бахмут зустрічав перших переселенців з окупованих міст. Відбулися такі культурні знайомства, обмін історіями, традиціями. І в нас це було відчутно. Так, на День Соборності, пам’ятаю, ми теж робили акцію. Я навіть брала участь в живому ланцюгу на мості”, — пригадує Ірина Тесленко.

На вулицях з’явилося більше української мови, відкрилась перша книгарня “Еней” з україномовною літературою. Дівчина додає, що стереотипи про російськомовний схід вона розвінчувала вже під час навчання. Ірина писала диктанти на відмінно, спілкувалась українською й пояснювала одногрупникам, що Донеччина – така ж частина України, як й інші області. Розповідала й про рідний Бахмут.

“Звісно, що місто дитинства кожному буде найкраще. Але навіть вже без зайвої суб’єктивності, бо багато бувала за кордоном, я на 100% погоджуюся з нашими мешканцями, що Бахмут — надзвичайно красиве місто, унікальне й дуже доглянуте. Лише наша Бахмутка яка красива. Хоча, кажучи “Бахмутка” — уявляєш собі якусь маленьку річку, а не ту, яка була в нас.

Мені здається, ми, бахмутяни, дуже близькі з харків’янами. Бо ми усе хочемо зробити з любов’ю, і при кожній нагоді хочемо сказати, звідки ми. Хто питає мене й чує, що я з Донбасу, вони навіть не уявляють, що це може бути купа троянд. Бахмут – це справді унікальне місто, нам прищепили любов до того, щоб це місто прикрашати й тримали доглянутим”, – так героїня ділиться спогадами про Бахмут.

Як Рівне підтримує переселенців та переселенок?

На думку бахмутянки, сама назва міста “Рівне” дуже точно визначає його характер та дух. Воно спокійне. Водночас з початком вторгнення Рівне стало хабом та пристанню для українців, які були змушені залишити свої домівки.

“Ми бачили потоки людей, які їхали за кордон по трасі. Був й страх, і паніка — особливо, коли росіяни були на Житомирській трасі. Бо це якраз дорога на Рівне, і, звичайно, люди боялися”, — каже бахмутянка.

Ірина перші тижні вторгнення перечікувала в сільській місцевості, бо залишитись в місті поряд з аеропортами боялась. Вже за 2 тижні вона повернулась назад.

“Пам’ятаю: перше, що мені захотілося — це прибратися в квартирі. Промайнула думка: “Як я хочу, щоб мене не вигнали звідси”. Я думала, як приймати родину в себе, бо ми спостерігали на Донеччині рух. Так я стала таким пунктом приймання для рідних й друзів”, — додає бахмутянка.

В її оточенні всі допомагали одне одному — в цьому, каже Ірина, наша найбільша сила. Героїня каже: на її думку, вона інтегрувалась в нову громаду, і у цьому їй допомогла щирість й повага до своїх традицій.

“Я бачу, як люди поважають те, що я постійно розповідаю за свою Батьківщину, за Донбас, що я поважаю своє коріння. І от в мене отут такий приклад класний. Люди з Авдіївки збираються і варять свою Авдіївську кашу. Вони мало того, що збираються, ще й підтримують один одного, зв’язки, які в них були. Кожен збагачується цим. І таких людей будуть поважати і в своїй країні, і будь-де за кордоном. Це, напевно, головний секрет, як залишатися українцями в будь-якому куточку світу”. 

Читайте також:

• “У Донецьку все було гарно. Всі були щасливими”. Війна очима підлітка
• “Тихий куточок” з глибоким сенсом: продовження історії родини Реуцьких
• “Альо…Альо…й ніби не було цих років”: історія бахмутянки, яка понад два з половиною роки чекала коханого з полону

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутянин Віктор Сучков зараз живе на Дніпропетровщині, у місті Самар. Чоловік евакуювався з Бахмута весною 2022 року. З собою вивіз трьох котів — пухнасті весь час жили з Віктором. Спершу в гуртожитку, але згодом сусіди написали скаргу на котів, а без них бахмутянин лишатися в гуртожитку відмовився. Тож, вирішив сам будувати собі житло. Ще й незвичайне.

Як переселенцю це вдається, читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

“Це ж мої коти, як я їх залишу”

Віктор Сучков за професією архітектор, до повномасштабної війни він працював за фахом, цікавився незвичайними темами. Зокрема, побудовами енергоефективних споруд. Чоловік каже, що в Бахмуті жив в районі Забахмутка, але коли почалось повномасштабне вторгнення — Віктору з родиною і його котам довелось евакуюватись. 

Спершу мали їхати до Чернівецької області до знайомих, але лише дорога до Дніпра у Віктора зайняла добу. Тому він вирішив зупинитися на Дніпропетровщині, де якийсь час разом з котами жив у гуртожитку в місті Самар. 

Згодом сусіди поскаржились на пухнастих — чоловік пояснює, що вони у нього активні, тож завдавали клопоту співмешканцям. Директор гуртожитку отримав заяву від людей, тож звернувся до Віктора. Чоловік каже, що він міг залишитися там жити, але йому поставили умову — без котів.

“Це ж мої коти, як я їх залишу. Це мої друзі, ми з ними разом з Бахмута все пройшли”, — каже бахмутянин.

На допомогу Віктору прийшов волонтер Олександр, і оскільки з тваринами чоловіку знайти житло не вдалось – Олександр знайшов ділянку для бахмутянина, на якій той планує побудувати омріяне енергоефективне житло. Віктор пояснює, що він планував зробити це ще в Бахмуті, але втілити ідею в реальність вийде на Дніпропетровщині. 

Самар переселенцю подобається, тут він вже встиг висадити город — невелику ділянку під це йому тимчасово виділили місцеві благодійники. Але в планах бахмутянина побудувати оселю, де можна буде поєднати й кімнату для себе та котів й теплицю для городини. 

“Я моделлю обрав мікроклімат тропічних країн. Тому тут виноград буде й тропічні рослини”, — пояснює бахмутянин.

Бахмутянин будує власне житло

Матеріали для своєї споруди чоловік купляє сам, також допомагають волонтери. Віктор запевняє: попри те, що на вулиці холодно — у його оселі вже є спосіб зігрітися, який він зробив самотужки.

“Я зимою поки без опалення. На вулиці було мінус 9, у мене мінус 7 було в цьому будинку. Зараз у мене є декілька таких конструкцій, щоб було тепло взимку. Вона складається з одного простого плаща й термоплаща. Зверху над ліжком у мене є такий, як балдахін з пінофолу (ред. матеріал, який використовують для утеплення). Завдяки цьому температура в мене сягала 28 градусів тепла”, — каже бахмутянин.

Допомагають чоловіку місцеві волонтери благодійного фонду Гордість Нації ЮА. Наприклад, зараз вони забезпечують проведення електроживлення до житла. 

Бахмутянин же у розмові зізнається, що головна мета його дому — аби було місце для всіх, зокрема його котів, які з чоловіком пережили весь цей час. Для пухнастих улюбленців Віктор зізнається, що планує побудувати лабіринти всередині конструкції.

Підтримати Віктора можна донатом на особисту карту за реквізитами: 4149 4991 9524 1052. Всі кошти бахмутянин планує використовувати для будівництва свого житла. 

Читайте також:

• Історія турботи: як перукар із Бахмута підтримує жінок у складні часи
• “Виїжджав з батьком та 30-кілограмовою собакою”: лікар з Бахмута Сергій Старусєв розповів про роботу під обстрілами та нове життя в Києві
• “Я отримував одну відмову за іншою”: історія бахмутянина, який не опустив руки та відкрив власну пасіку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!