«Що ви там знімаєте, ви що наводчики?»: як молодь в експедиції досліджувала архітектуру Донеччини

Семаковська Тетяна 17:47, 20 Липня 2023

Варя Ягнишева — архітекторка родом з Донецька. Дівчина разом з однодумцями вирішила дослідити архітектурну ідентичність свого регіону. Варя вирушила в експедицію містами Донеччини, щоб встигнути зафіксувати будівлі, вулички та храми, які щодня можуть зникнути. 

Редакція «Бахмут.IN.UA» поспілкувалася з Варею та дізналася деталі експедиції та особисту мотивацію героїні

Донецьк до 2014 року

Варя народилася та виросла в Донецьку. Зараз її дім окупований росіянами. Це місто каже дівчина, стереотипно вважають тільки індустріальним. Хоча, воно здатне було дивувати красою. До 2014 року Донецьк стрімко розвивався, сюди їхала вступати в універи талановита молодь, а ще тут провели Євро-2012. Варя пригадує, коли все почалося в 2014 вона якраз закінчила школу,  їй довелося виїхати, але частина родини героїні залишилася в Донецьку. 

«В момент коли потрібно було їхати — я якраз мала здавати ЗНО. Не сказала б, що переїзд в 2014 був для мене свідомим рішенням, я планувала вступати в університет, й не було розуміння, що я покидаю дім. Як я пам’ятаю місто? Я дуже любила там жити, мені подобалася моя школа, район. В Донецьку було культурне життя, я жила біля бульвару Пушкіна, любила там гуляти з друзями. До слова, в місті дуже цікава постмодерністська архітектура 90-х років, за основу часто виступала червона цегла», — розповідає Варя Ягнишева.

Читайте також: Одна камера — одне бажання: як волонтери дарують дітям мрію в обмін на фотокартку?

В чотирнадцятому році ніхто не називав війну війною, це була зона ООС або АТО, а у загальнонаціональних новинах відомостей про те, що коїться на Донеччині та Луганщині було мало. Люди в основному дізнавалася про події від знайомих, сусідів або з пропагандистських каналів. Після окупації Донецька героїня рідко приїжджала додому. 

«Фізично та логістично — це було незручно, люди мали мати спеціальні перепустки для в’їзду на територію. Спочатку ти їдеш поїздом Інтерсіті, далі сідаєш в автобус або шукаєш таксі чи перевізника, пішки проходиш контроль. Це було неприємно, бо це ж не кордон, але ти проходиш й бачиш ДНРівців на пункті пропуску, це рандомні люди фактично були», — згадує героїня.

Дослідження Донеччини: експедиція

Донеччина. Фото: надані героїнею

Донецький регіон — особливий, бо тут поєдналися індустріальні будівлі, як от заводи та шахти й поруч з ними архітектура різних стилів та епох, разом цей ансамбль виглядає напрочуд гармонійно. Однак, сьогодні росія фактично в попіл намагається перетворити весь регіон, Маріуполь вже зруйнований, Бахмут, Волноваха та Соледар — також. Щоб встигнути зафіксувати особливість цього регіону Варя разом з однодумцями вирішила поїхати в експедицію.

Screenshot 843 04e9f

Краматорськ, квітень 2023. Фото: фрагмент з дослідження

Варвара Ягнишева, Іванна Ліпич та Костянтин Гузенко— троє друзів, які зафільмували Донеччину весною 2023 року

«Наша ціль була зробити дослідження, яке буде доступне й зрозуміле широкому загалу. Це для тих, хто вже виїхав й сумує за домом, й просто для тих, хто цікавиться Донеччиною, але звісно, що користь в ньому знайдуть так само й архітектори», — зазанчає фахівчиня.

Що ви там знімаєте? Ви що наводчики?

Архітектура прифронтової Донеччини. Фото: надані героїнею

В експедицію Варвара з друзями-однодумцями вирушили потягом, перша зупинка – Краматорськ. Спершу, пригадує героїня, команда сумнівалися чи вдасться втілити задумане. Люди бачачи незнайомців з камерами часом насторожено реагували.

«Якось ми знімали будинок на вулиці й нас спитали: “Що ви там знімаєте? Ви що наводчики?”. Ми казали, навіщо приїхали, що знімаємо красиву архітектуру, люди дивувалися, бо не бачили в своєму місті красивого. Ми переконували навпаки, показували будинки та вулиці містянам під іншим кутом й вони казали: “О, справді красиво», — згадує Варя.

Архітекторка додає, що одна із цілей дослідження, це показати людям, що Донеччина – це красиво, бо часто бувають випадки, коли донеччани соромляться казати звідки вони, адже не бачать цінності та краси у своєму регіоні. 

«Індустріальні міста — це не панельки, сірість та сум. Я поїхала в Краматорськ й не розуміла, як встигнути зафільмувати всю цю красу за короткий термін. Настільки все було цікаво. Хочеться, щоб люди відчували гордість за те, в якому регіоні вони народилися», — пояснює фахівчиня.

Донеччина  — це не тільки війна та розруха

Варвара Ягнишева. Фото: надане героїнею

Варвара зазначає, що зараз здебільшого Донецький регіон знають тому, що там війна. Однак, вважає героїня, не варто забувати про архітектурну цінність. Фахівці за час експедиції встигли зазняти Краматорськ, Слов’янськ, Дружківку,  Мирноград та Добропілля.

«Ми намагалися максимально швидко все фіксувати, нас селами та містами возили знайомі волонтери й не хотілося людей наражати на небезпеку. Період був тоді не дуже спокійний (ред. весна 2023). Крім того, щоб фотографувати красиво, потрібно було ще робити знімок так, щоб його потенційно міг використати архітектор у відновленні, якщо будинок буде зруйнований», — каже Варвара.

Фрагмент будинку. Донецьк, весна 2023. Фото: надані героїнею

Донеччину після війни, архітекторка бачить зеленим регіоном без шахт та небезпечних заводів із викидами. Чимало уваги треба буде приділити екологічній складовій, щоб регіон міг розвиватися. На питання, чи на часі вже говорити про відбудову, фахівчиня каже наступне:

«Під час Другої світової війни архітектори бралися за план відновлення за кілька років до закінчення війни. Ми маємо мати приблизне уявлення, як все це буде працювати, необов’язково що використаємо саме конкретні проєкти, але маючи їх – маємо вибір. Це дуже відповідальний момент, за ним мають стояти команди експертів у своїй справі, але план відновлення потрібний. Щоб не виявилося так, що потрібно відбудовувати, а ми не готові», — резюмує співрозмовниця.

Дослідження

Ознайомитися детально з роботою архітекторів за посиланням:

https://drive.google.com/drive/folders/1RWkXo1mHeIcs5L8Y2pwCVDQldiWTPahp

Фото: надані героїнею

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Місто “Щедрика”: як живе прифронтовий історичний музей в Покровську

Семаковська Тетяна 14:00, 5 Листопада 2024

Покровськ — місто на Донеччині, де композитор Микола Леонтович провів 4 роки та де написав українську колядку “Щедрик” (адаптована англійською як Carol of the Bells), яка на Різдво лунає по всьому світі. Сьогодні Покровськ знаходиться за кілька кілометрів від російської армії — тут гримлять вибухи, а з міста евакуюють людей. Релокуються також підприємства, школи, музеї. Один з таких — це Покровський історичний музей, експонати якого з початком повномасштабного вторгнення рятувала вся команда. Як живе музей сьогодні, чи вдалося врятувати колекцію та як з ним пов’язаний Микола Леонтович?

Редакція поговорила з Ангеліною Рожковою, директоркою музею.

Музей у перші дні війни

Покровський історичний музей, квітень 2023 рік / фото КЗ “Покровський історичний музей”

На початку вторгнення стало зрозуміло, що росіяни не просто хочуть окупувати території, але й знищити все, що там цінне. Музеї не стали винятком — окупанти розкрадали експонати, били по історичним будівлям, тож музеї України першою чергою рятували цінне майно. Покровський історичний музей у перші дні війни оцифровував архіви та вивозив найцінніші речі з будівлі. Зі зрозумілих причин — місце перебування колекцій з Покровського історичного музею не розголошується. Вся команда музею у перший місяць залишилась працювати та вчилась робити це у нових умовах: швидко реагувати на тривогу, ховатися за дві стіни.

“Ми готувались, звичайно, але не до таких подій. Інструкції були розроблені, навчання працівники пройшли. Нашим головним завданням було убезпечення предметів й фондово-облікової документації — це архівні книги, у яких зберігається вся інформація про музейні предмети. Частина цих книг вже була оцифрована, ми з командою дооцифрували решту”, — пояснює у коментарі Ангеліна Рожкова.

У музеї зняли всі експозиції, які знаходились поруч з вікнами, а працівники шукали матеріали, які б убезпечили колекції. Для цього використовували спеціальну базальтову вогнезахисну тканину, допомогали з цим донори та громадський сектор. Одним з перших, хто прийшов на допомогу Покровському музею, був Леонід Марущак, керівник проєкту “Музей відкрито на_ремонт”. Він допоміг врятувати сотні цінних експонатів з прифронтових територій.

“Діяли так, щоб убезпечити предмети, якщо неподалік нашого музею буде попадання ворожих ракет. Вікна закрили OSB (ред. спеціальні плити, які захищають скло) — думали, що це їх убезпечить. Якщо не збереже вікна, то хоча б створить додатковий захист для предметів, які були в музеї. Все це відбувалось протягом першого півріччя 2022 року”, — говорить директорка музею.

Леонтович та Покровськ

Покровський історичний музей зараз зачинений для відвідувачів, однак він продовжує роботу, зокрема з оцифрування — цьому команда навчилась дистанційно, а техніку для цифровізації надали благодійники. Важливе місце в колекції музею займала експозиція Миколи Леонтовича. Композитор жив у Покровську чотири роки, який ще до 1934 року був пристанційним селищем Гришине.

Саме тут був написаний легендарний “Щедрик”. У Покровському музеї зберігались два персональні предмети Леонтовича: сухарниця, яка зроблена руками батька Леонтовича (це дерев’яна таріль, подібна на хлібницю, на яку кладуть печиво, хліб тощо) та шахова дошка. Ластівку зображено також на гербі та прапорі Покровська. За словами директорки музею, наразі й сухарниця, й шахова дошка вивезені до безпечних місць. Решту предметів експозиції — це ті, які ілюстрували період, коли жив композитор.

Експозиція Миколи Леонтовича в Покровську / фото Вікіпедія

“Ми розглядаємо дуже знаковим те, що саме ластівка, про яку співається у “Щедрику”, зображена у нас на сухарці. У нас мало меморіальних предметів, які належали Леонтовичу — це, власне, сухарниця та шахова дошка, — говорить Ангеліна Рожкова.

З 2016 року в Покровську почали популяризувати постать Леонтовича: у місті працювала музична школа, названа на його честь, створювали мистецькі акції. Покровськ перетворювали на культурний центр Донеччини.

Проєкти музею

Станція Гришине, 1917 рік / архівне фото

“Мені здається, не залишилось жодної людини в місті, яка б не знала, що цей композитор пов’язаний з Покровськом. У нашому місті був створений перший робочий хор залізничників, заснував його Микола Леонтович. У той момент, коли це ще було пристанційне селище Гришине, там не було ні бруківки, ні освітлення. Але вже був такий міцний культурний фундамент: духовий оркестр, робітничий хор”, — пояснює очільниця музею.

У 2021 році була ідея зробити музей у будівлі залізничного училища в Покровську, де, власне, і працював Леонтович — ця будівля збереглася в автентичному вигляді. Через російське вторгнення реалізувати проєкт не вдалося, хоча музейники вже шукали шляхи для втілення та навіть подавали заявку на створення концепції до Українського культурного фонду та інших інституцій.

Колишнє залізничне училище в Покровську / фото ua.trip-impressions

“Ми зберегли будівлю в оцифрованому вигляді. У цьому нам допомогли німецькі колеги, які дали кошти на оцифрування історичної будівлі колишнього залізничного училища. Музею надіслали обладнання, ми пройшли навчання за підтримки Покровської МВА. Навчитись оцифровувати самостійно реально, якщо мати обладнання, тому що 3-Д сканер — це дороговартісна техніка”, — говорить пані Ангеліна.

Також у місті оцифрували ще кілька будівель, які збереглися з кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття. Музей також наповнює Реєстр Музейного Фонду — йдеться про постійне оцифрування предметів, у чому допомагають ґрантові проєкти. Навіть самостійно музейники намагаються фільмувати важливі для історії об’єкти. Окремим проєктом музею є “Щоденник пам’яті”, де збирають свідчення про загиблих військових та цивільних. Це важливо робити, щоб не перетворювати число загиблих у суху статистику.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Так воскресне і Бахмут”: відеорепортаж з виставки бахмутського майстра з писанкарства Дмитра Денисенка

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 18:20, 25 Жовтня 2024
Скорботний шлях Бахмута / ілюстрація Бахмут IN.UA

Дмитро Денисенко — відомий бахмутянин та майстер народної творчості з писанкарства. Він започаткував Музей писанкарства та розвитку народних ремесел, експонати з якого нещодавно представили у Києві на виставці “Скорботний шлях Бахмута” у Великій лаврській дзвіниці Національного заповідника “Києво-Печерська Лавра”.

Детальніше про те, як пройшла виставка, присвячена народній творчості міста Бахмут, дивіться у відеорепортажі Бахмут IN.UA.

Мистецтво з Бахмута

Кімната-музей писанкарства та розвитку народних ремесел, яка знаходилась в Бахмутському народному домі — це унікальний культурний проєкт, який відкрив Дмитро Денисенко у 2008 році. Проте, війна змусила його та увесь музей евакуюватися з рідного міста. І ось, у Києві відкрили виставку експонатів “Скорботний шлях Бахмута”, які вдалося вивезти. Зокрема, це цикл барельєфів на шкаралупі страусиних яєць та графічні роботи Via Dolorosa.

За словами заступника міського голови Бахмута Сергія Родіна, який відвідав подію, ця виставка — це не проста мистецька ініціатива, а справжня спроба донести світові той біль, яку переживає кожен бахмутянин з початком війни.

Ворог зруйнував його, але не зруйнував наш дух, нашу волю“, — зазначив Сергій Родін.

Сам культурний діяч Дмитро Денисенко на відкритті зазначив, що Україна втратила найчудовіше місто Бахмут. Однак, він має надію на те, що його обов’язково відновлять.

Більше цікавинок про подію, думки гостей та виступи діячів Бахмута, дивіться у нашому репортажі за посиланням на платформі YouTube.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Місто “Щедрика”: як живе прифронтовий історичний музей в Покровську

Покровськ — місто на Донеччині, де композитор Микола Леонтович провів 4 роки та де написав українську колядку “Щедрик” (адаптована англійською як Carol of the Bells), […]

“Так воскресне і Бахмут”: відеорепортаж з виставки бахмутського майстра з писанкарства Дмитра Денисенка

Дмитро Денисенко — відомий бахмутянин та майстер народної творчості з писанкарства. Він започаткував Музей писанкарства та розвитку народних ремесел, експонати з якого нещодавно представили у […]

18:20, 25.10.2024 Скопіч Дмитро

“Все, що відбувається — це нормальна реакція на ненормальну війну”: психолог з Костянтинівки про життя та власну діяльність

Андрій Кузнєцов — спеціалізований психолог з Костянтинівки, який наразі проживає у Львові. Чоловік є частиною спільноти місцевого театру імпровізації, де люди можуть передавати власні емоції […]

18:15, 18.10.2024 Скопіч Дмитро

Кожен має допомагати фронту: сім думок військових про війну, мобілізацію та цивільних

Як військові сприймають мобілізацію? Як ставляться до зросійщення? Що думають про відповідальність кожного українця в цій війні? “Характер” – медіа, що працює з усіма аспектами […]

швейне виробництво

Сумки з бахмутською душею: як бахмутянин запустив швейне виробництво

Бахмутянин Вадим Глущенко виїхав з рідного міста 10 років тому. Спочатку він жив за кордоном, але все ж таки вирішив повернутися до України. Тут він […]