Анна Мурликіна — головна редакторка міського маріупольського сайту 0629.ua. Завдяки виданню тисячі маріупольців, які зараз евакуювалися можуть дізнаватися новини з окупованого росіянами Маріуполю. Це стало можливо завдяки анонімним джерелам, які допомагають дізнаватися про ситуацію.

Пані Анна поділилася із редакцією Бахмут.IN.UA буднями роботи сайту 0629, місто якого зараз в окупації.

Життя в окупованому Маріуполі

Сайт 0629.ua працює не тільки з джерелами на окупованій території, але й охоплює громади маріупольців, які зараз живуть в різних частинах України та закордоном.

Інформувати про події в Маріуполі, який сьогодні окуповане російськими військами — це дуже нелегка справа. Анна Мурликіна додає, в місті у них не лишилося журналістів, є тільки анонімні джерела, які допомагають дізнаватися про поточну ситуацію, також джерелом інформації стають канали в Telegram, як проукраїнські, так й окупантів. 

В Маріуполі люди бояться говорити через доноси

Маріуполь був вщент зруйнований росіянами, проте зараз вони активно намагаються його відбудувати. На пропагандистських каналах публікують дописи із новими будинками на місці тих, де окупанти поховали тисячі людей. Відбудову Маріуполя активно висвітлюють російські ЗМІ. В нові будинки заселяють вихідців з рф, переважно це люди, які раніше працювали в росії за низьку оплату, адже тут вони отримують 200 тисяч рублів, (60 тисяч гривень), розповідає Анна Мурликіна.

В той час, маріупольці, яких змушують доєднуватися до будівельних робіт, отримують за ту ж роботу максимум 70 тисяч рублів, (ред. близько 43 тисяч гривень), а заважаючи на ціни, які зараз в місті — цих коштів ледь вистачає аби покрити базові потреби.

Ще одним джерелом інформації для редакції стала їхня пошта, туди люди відправляють новини анонімно, а інколи й просто цікавляться конкретними подіями, людьми.

Кількість жертв у Маріуполі

Щодня на каналі голови Донецької ОВА Павла Кириленка з’являється звіт щодо жертв на Донеччині і єдине, що в цьому звіті залишається незмінним рядок: “Наразі неможливо встановити точну кількість жертв у Маріуполі та Волновасі”. 

Ці міста непідконтрольні українській владі, а точні цифри жертв дуже приблизні, пані Анна розповіла, як відбувалася фіксація загиблих у блокаді:

В Маріуполі згодом тіла загиблих почали звозити у морги, зокрема й імпровізовані. Один з таких біля ТЦ “Метро”, де роздають гумдопомогу. Там за парканом збирали тіла загиблих з усього міста. Потім морги вже не мали куди вміщувати загиблих,  а люди, які хотіли знайти рідних змушені були ходити між рядами мерців, які просто лежали на підлозі й шукати своїх близьких. 

Рух спротиву в Маріуполі

В мережі опублікували відео, у якому українці відверто висловлюють зневагу до російських окупантів в Маріуполі. Згодом, пропагандистські канали опублікували відео де молодь змусили публічно просити вибачення  за свої слова. Такі випадки в місті непоодинокі На досвіді пані Анни є історія, коли підліток тривалий час займався партизанщиною. Зараз він вже не безпечній території, російська окупаційна влада, тим часом його оголосила в розшук.

Однак, не всі історії закінчуються так, зазначає співрозмовниця. Якось двоє підлітків в Маріуполі створили проукраїнський канал, їх знайшли, залякали, й тепер діти змушені знімати пропагандистські ролики. Протидіяти російській владі в Маріуполі дуже небезпечно, люди ризикують життям, однак спротив все одно є.

Проросійська частина міста

Великою проблемою в Маріуполі стало й те, що в місті справді є чимала частина проросійської молоді, що негативно впливає на загальну тенденцію. Що потім робити з такими людьми — важко відповісти, додає пані Анна. Молодь, яка має прихильність до рф в основному перейняла її від батьків, зараз ці люди малюють російські мапи, співають пісні для рф та підігрують російській пропаганді.

Відбудова Маріуполя

Ми поговорили й про відбудову Маріуполя, на думку Анни Мурликіної ця тема зараз на часі, адже важливо думати про деокупацію міста і його відновлення.

Пані Анна додає, важливо, щоб всі розуміли, що будуть робити у перший день деокупації міста, перший місяць, а вже потім вибудовувати довгостроковий план. Покрокові й сплановані дії мають мати місце, щоб Україна могла залучати донорів. Умовно, якщо прийде меценат, який захоче щось побудувати у деокупованому Маріуполі чи Бахмуті — який шанс, що він буде чекати на якийсь проєкт, а не візьме вже готовий й почне втілювати?

В підсумку співрозмовниця зауважує, на жаль, росте відсоток людей, які не планують повертатися у місто після деокупації. У кожного різні причини, хтось вже пустив коріння в новій країні, запустив бізнес, знайшов роботу, а хтось Маріуполь асоціюватиме з болем, смертю та могилами, бо втратив там рідних.

Читайте також:

• Літакопад, бійки в Криму, підготовка до “виборів”: що відбувалось на ТОТ за останній тиждень
• Тимчасове посвідчення громадянина України для жителів ТОТ: як отримати
• Як росіяни зомбують дітей на ТОТ та популяризують війну серед молоді

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Йєнс Олоф Лестеін — фотограф зі Швеції, який приїхав до України для роботи над новим проєктом, що присвячений війні та життю в прифронтових містах.

Детальніше про те, як сприймає війну громадянин Швеції, які враження у нього склалися під час роботи в прифронтових зонах та про перспективи України на міжнародній арені, дивіться у відеорепортажі Бахмут IN.UA.

Громадянин Швеції про війну в Україні

Йєнс Олоф Лестеін Він в Україну приїжджає не вперше, однак вперше працює в прифронтовому місті. Це дозволило йому зіставити нинішню ситуацію в Україні та те, що він бачив раніше — війну на території Югославії.

За словами чоловіка, йому досить складно порівнювати ці війни.

“Вони мають схожі характеристики. Це війни сусідніх народів. У одних більше зброї, ніж у інших. Утім, ця війна набагато масштабніша. росія — це ядерна держава. Сербія була сильною, але не мала ядерної зброї“, — каже фотограф.

Він також додав, що в Югославії працював протягом 5-6 років, а в Україні в умовах війни — лише декілька десятків днів.

Фотограф також розповів про власний проєкт. За його словами, це буде розповідь про життя в умовах конфлікту на крайньому сході Європи (в Україні) та на крайньому заході (у Північній Ірналдії).

“Між цими конфліктами є певна схожість. Як приклад, в обох них беруть участь великі імперські держави: росія тут та Англія на заході. Вони пригнічують сусідні народи: українців тут й ірландців або ірландців-католиків там. Тут у вас гаряча війна, а там все поступово налагоджується“, — каже Йєнс Олоф Лестеін 

Більше про життя фотографа зі Швеції, його думки про війну й Україну гостей, дивіться у нашому репортажі за посиланням на платформі YouTube.

Читайте також:

• Місто “Щедрика”: як живе прифронтовий історичний музей в Покровську
• “Так воскресне і Бахмут”: відеорепортаж з виставки бахмутського майстра з писанкарства Дмитра Денисенка
• “Все, що відбувається — це нормальна реакція на ненормальну війну”: психолог з Костянтинівки про життя та власну діяльність

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Покровськ — місто на Донеччині, де композитор Микола Леонтович провів 4 роки та де написав українську колядку “Щедрик” (адаптована англійською як Carol of the Bells), яка на Різдво лунає по всьому світі. Сьогодні Покровськ знаходиться за кілька кілометрів від російської армії — тут гримлять вибухи, а з міста евакуюють людей. Релокуються також підприємства, школи, музеї. Один з таких — це Покровський історичний музей, експонати якого з початком повномасштабного вторгнення рятувала вся команда. Як живе музей сьогодні, чи вдалося врятувати колекцію та як з ним пов’язаний Микола Леонтович?

Редакція поговорила з Ангеліною Рожковою, директоркою музею.

Музей у перші дні війни

На початку вторгнення стало зрозуміло, що росіяни не просто хочуть окупувати території, але й знищити все, що там цінне. Музеї не стали винятком — окупанти розкрадали експонати, били по історичним будівлям, тож музеї України першою чергою рятували цінне майно. Покровський історичний музей у перші дні війни оцифровував архіви та вивозив найцінніші речі з будівлі. Зі зрозумілих причин — місце перебування колекцій з Покровського історичного музею не розголошується. Вся команда музею у перший місяць залишилась працювати та вчилась робити це у нових умовах: швидко реагувати на тривогу, ховатися за дві стіни.

“Ми готувались, звичайно, але не до таких подій. Інструкції були розроблені, навчання працівники пройшли. Нашим головним завданням було убезпечення предметів й фондово-облікової документації — це архівні книги, у яких зберігається вся інформація про музейні предмети. Частина цих книг вже була оцифрована, ми з командою дооцифрували решту”, — пояснює у коментарі Ангеліна Рожкова.

У музеї зняли всі експозиції, які знаходились поруч з вікнами, а працівники шукали матеріали, які б убезпечили колекції. Для цього використовували спеціальну базальтову вогнезахисну тканину, допомогали з цим донори та громадський сектор. Одним з перших, хто прийшов на допомогу Покровському музею, був Леонід Марущак, керівник проєкту “Музей відкрито на_ремонт”. Він допоміг врятувати сотні цінних експонатів з прифронтових територій.

“Діяли так, щоб убезпечити предмети, якщо неподалік нашого музею буде попадання ворожих ракет. Вікна закрили OSB (ред. спеціальні плити, які захищають скло) — думали, що це їх убезпечить. Якщо не збереже вікна, то хоча б створить додатковий захист для предметів, які були в музеї. Все це відбувалось протягом першого півріччя 2022 року”, — говорить директорка музею.

Леонтович та Покровськ

Покровський історичний музей зараз зачинений для відвідувачів, однак він продовжує роботу, зокрема з оцифрування — цьому команда навчилась дистанційно, а техніку для цифровізації надали благодійники. Важливе місце в колекції музею займала експозиція Миколи Леонтовича. Композитор жив у Покровську чотири роки, який ще до 1934 року був пристанційним селищем Гришине.

Саме тут був написаний легендарний “Щедрик”. У Покровському музеї зберігались два персональні предмети Леонтовича: сухарниця, яка зроблена руками батька Леонтовича (це дерев’яна таріль, подібна на хлібницю, на яку кладуть печиво, хліб тощо) та шахова дошка. Ластівку зображено також на гербі та прапорі Покровська. За словами директорки музею, наразі й сухарниця, й шахова дошка вивезені до безпечних місць. Решту предметів експозиції — це ті, які ілюстрували період, коли жив композитор.

“Ми розглядаємо дуже знаковим те, що саме ластівка, про яку співається у “Щедрику”, зображена у нас на сухарці. У нас мало меморіальних предметів, які належали Леонтовичу — це, власне, сухарниця та шахова дошка, — говорить Ангеліна Рожкова.

З 2016 року в Покровську почали популяризувати постать Леонтовича: у місті працювала музична школа, названа на його честь, створювали мистецькі акції. Покровськ перетворювали на культурний центр Донеччини.

Проєкти музею

“Мені здається, не залишилось жодної людини в місті, яка б не знала, що цей композитор пов’язаний з Покровськом. У нашому місті був створений перший робочий хор залізничників, заснував його Микола Леонтович. У той момент, коли це ще було пристанційне селище Гришине, там не було ні бруківки, ні освітлення. Але вже був такий міцний культурний фундамент: духовий оркестр, робітничий хор”, — пояснює очільниця музею.

У 2021 році була ідея зробити музей у будівлі залізничного училища в Покровську, де, власне, і працював Леонтович — ця будівля збереглася в автентичному вигляді. Через російське вторгнення реалізувати проєкт не вдалося, хоча музейники вже шукали шляхи для втілення та навіть подавали заявку на створення концепції до Українського культурного фонду та інших інституцій.

“Ми зберегли будівлю в оцифрованому вигляді. У цьому нам допомогли німецькі колеги, які дали кошти на оцифрування історичної будівлі колишнього залізничного училища. Музею надіслали обладнання, ми пройшли навчання за підтримки Покровської МВА. Навчитись оцифровувати самостійно реально, якщо мати обладнання, тому що 3-Д сканер — це дороговартісна техніка”, — говорить пані Ангеліна.

Також у місті оцифрували ще кілька будівель, які збереглися з кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття. Музей також наповнює Реєстр Музейного Фонду — йдеться про постійне оцифрування предметів, у чому допомагають ґрантові проєкти. Навіть самостійно музейники намагаються фільмувати важливі для історії об’єкти. Окремим проєктом музею є “Щоденник пам’яті”, де збирають свідчення про загиблих військових та цивільних. Це важливо робити, щоб не перетворювати число загиблих у суху статистику.

Читайте також:

• “Це був останній потяг з Покровська”: як проходить евакуація на Донеччині. Відеорепортаж
• “Виїжджав з батьком та 30-кілограмовою собакою”: лікар з Бахмута Сергій Старусєв розповів про роботу під обстрілами та нове життя в Києві
• “Мені хотілося, щоб хоча б мої діти побачили відбудовану Донеччину”: відеосюжет з донеччанкою

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!