Місто Бахмут до повномасштабної війни налічувало близько 79 тисяч мешканців. З початком російської агресії звідси евакуювалися практично все населення. Діти, жінки, пенсіонери, чоловіки — всі опинилися в різних містах України й почали своє життя з нуля. Опорою для багатьох стали Центри підтримки бахмутян, які зараз функціонують по всій Україні, один з таких центрів є в Дніпрі.

Журналіст «Бахмут. IN.UA» Роман Потапенко побачив закулісся роботи міської влади в евакуації. 

На вході до Центру бахмутян цвітуть петунії

Центр підтримки бахмутян в Дніпрі зустрічає нас сонячною погодою, на фасаді приміщенні, яке слугує міні-домом для бахмутян, розклали горщики із петунією. На вході журналіста зустрічає керуюча справами виконкому Бахмутської міської ради Марина Іванушкіна. Жінка у вишитій сорочці з посмішкою розповідає про свою роботу в евакуації.

За її словами, Центр підтримки в Дніпрі був першим, власне завдяки йому й утворилися інші в Києві, Полтаві, Харкові та інших містах. Зараз саме в таких формування працює місцева влада в евакуації. За цей час також вдалося налагодити співпрацю з міжнародними організаціями.

Наталія Отюніна з бахмутянами. Фото: Бахмутська міська рада.

Бахмутяни, які живуть в Дніпрі або Дніпропетровській області за всіма послугами (юридичними, соціальними, психологічними) та гуманітарною допомогою приходять в такий хаб. Всередині центру кипить робота, приміщення маленьке, але відвідувачів це не зупиняє. Очолює роботу центру начальниця управління муніципального розвитку Бахмутської міськради Наталія Отюніна.

«Центр працює з вересня 2022 року. Це приміщення надано Дніпровською міською радою. Ми надаємо не лише гуманітарну допомогу, також проводимо активності з дітьми та дорослими, зокрема це майстер-класи, арттерапія, інші заходи. До роботи долучена також освітянська спільнота», — пояснює Наталя Отюніна.

Вона додає, що зараз над залученням допомоги бахмутянам працює військова адміністрація міста.

Шахтарськ-Бахмут-Дніпро: історія вже двічі переселенки з Бахмутської міськради

Марина Іванушкіна до початку війни на Донбасі жила в Шахтарську, з 2014 року це місто окуповане російськими військами. 

Тоді жінка вперше стала переселенкою й переїхала до Бахмута, інакшого рішення бути не могло, адже посадовиця прийняла присягу на вірність державі. По приїзду в Бахмут співрозмовниця займала іншу посаду, була начальницею Управління культури, в місті та громаді пані Марина допомагала організовувати культурні заходи.

Керуюча справами виконкому Бахмутської міської ради Марина Іванушкіна. Фото: з відкритих джерел

«Зараз ми працюємо, як й вся країна під час воєнного стану. Звичайно, що під час воєнного стану повноваження місцевого самоврядування зменшилися, а деякі взагалі не працюють. Такі, як сесія або виконком, але це зроблено виключно в рамках закону, щоб рішення приймалися оперативно. Ця ситуація нам, як посадовцям дала поштовх шукати нові форми роботи з мешканцями своєї громади», — пояснює особливості роботи влади в евакуації керуюча справами виконкому Бахмутської міської ради Марина Іванушкіна.

Вона запевняє, зараз влада намагається робити так, щоб бахмутяни могли отримувати допомогу, яка необхідна.

В Дніпро Марина Іванушкіна переїхала нещодавно, вона сама, як й тисячі бахмутян теж в статусі переселенки. 6-річний син героїні разом з бабусею живе в Івано-Франківському, проте згадує за Бахмут, ділиться співрозмовниця.

Відновлення Бахмута. Чи говорять про це у самоврядуванні?

Бахмут. Фото: з відкритих джерел

Росіяни знищили Бахмут, школи, садочки, лікарні, житлові будинки — більшість із цього перетворилися у руїни. Навіть враховуючи той факт, що місто частково окупували росіяни — питання, чи будуть відновлювати Бахмут виникає перед бахмутянами.

За словами Марини Іванушкіної відновлення Бахмута обговорюють.

«Ми ставимо перед собою таку задачу, перед нашими партнерами, які завжди нам допомагають, й до цього допомагали розвивати нашу славетну громаду. Є робочі групи, є ідеї, є напрацювання. Продовжуємо вірити в наші Збройні Сили України, які дадуть нам можливість реалізувати наші ідеї та плани», — каже керуюча справами виконкому Бахмутської міської ради Марина Іванушкіна.

На питання, чим хотіла б займатися у питанні відновлення — жінка задумливо посміхається, каже що працюватиме з тим, що й зараз. Роботи буде багато, впевнена героїня ролику. Зараз у Бахмутській міськраді, за словами урядовиці. вже є чималий досвід із залученням громадян до втілення проєктів, тож цілком ймовірно, що його можуть використати у процесі відбудови Бахмута. Нагадаємо, ми детально аналізували процеси та думку громадськості про те, чи можливо відбудувати Бахмут після перемоги?

Люди, які залишилися в Бахмуті відповідальні за свій вибір

Станом на 18 травня 2023 року в Бахмуті залишилося 520 осіб, місто практично окуповано росіянами, проте тут все ще є люди. Ми запитали в Марини Іванушкіної, як вона відноситься до цього:

«Коли в місті почалася активна фаза війни, бо війна у нас триває з 2014 року, починаючи з 24 лютого начальник МВА, який обіймав посаду міського голови закликав людей евакуюватися. Пояснював людям, що це небезпечно, почалися перші жертви, перші руйнування… Але все одно люди робили свій вибір, для мене він незрозумілий, бо життя найголовніше. Ті, хто залишилися — це їх власний вибір й відповідальність за власне майбутнє. Звичайно й за майбутнє їх дітей, наших українських дітей, але на жаль вони зробили свій вибір так…», — розмірковує урядовиця.

Нагадаємо, що з початком активного просування росіян на Бахмутському напрямку на пропагандистських каналах почали ледь не щодня з’являтися списки тих, кого вивезли до територій підконтрольних рф.

На думку Іванушкіної люди, яким все одно де жити й все одно якою валютою користуватися: гривнею чи рублем, не розуміють, що можна жити у вільній цивілізованій країні, й розвивати свою державу. Водночас, каже урядовиця це їхній власний вибір, вона нікого не засуджує.

Як повертати українців, які евакуювалися закордон?

Через повномасштабне вторгнення мільйони людей виїхали закордон, чи всі вони повернуться — невідомо. На думку бахмутської посадовиці головна запорука успіху — це створення умов для українців, їхнього бізнесу, якісна освіта та комфортне середовище для розвитку. 

Фото: Бахмутська міська рада

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Надія Мохіна — бахмутянка, яка здійснила свою дитячу мрію і стала бортпровідницею. Її шлях до авіації зайняв роки, а після початку повномасштабної війни вона була змушена починати майже з нуля у Франції — вивчати мову, проходити навчання і знову повертатися у професію. Це історія про дитинство на Донеччині, силу рішень і любов до неба, яка не зникає навіть у найскладніші часи.

Історію бахмутянки читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Дитинство між Бахмутом і Лиманщиною

Надія народилася у Бахмуті. Місто, яке називає своїм корінням і основою всього життя, своїм серцем. Частину дитинства вона провела саме тут, а іншу — на Лиманщині, куди їздила до родини.

“Я народилась в нашому прекрасному місті Бахмуті. І частина мого дитинства пройшла там, а частина мого дитинства пройшла на Лиманщині. І найкращі спогади дитинства про Донеччину… це дуже сильні емоції, бо одразу йдуть сльози і згадки. Але можу сказати з певністю, що це був дуже приємний досвід мого життя, моє дитинство і життя на Донеччині. І згадки найкращі. Я навчалася в місті Бахмуті, у 24-й школі. Мої батьки працювали у системі освіти”, — пригадує бахмутянка.

Саме 24-та школа для дівчини стала точкою відліку її майбутнього — не лише як освіта, а й як місце, де народилася мрія працювати в авіації.

Як з’явилася мрія про авіацію

У родині Надії не було людей, пов’язаних з авіацією, каже дівчина. Проте була інша важлива річ — любов до географії та світу, яку, зокрема, дівчинці привила вчителька географії.

“Я займалася географією дуже серйозно, коли навчалася в 24-й школі. Брала участь в олімпіадах, займалася в МАН (ред Мала академія наук). Я робила всі зусилля для того, щоб моя майбутня діяльність була пов’язана з нашою великою планетою Земля, з різноманітними людьми, країнами. І так склалося, що я до цього дійшла, але це трапилось пізніше. Тож, відповідь на питання, чому саме авіація — це саме ті роки в школі, і я вдячна вчительці географії, яка мене наставляла”, — каже героїня.

Рішення стати стюардесою до бахмутянки прийшло не одразу. Вперше ця думка з’явилася у 19 років — у Борисполі.

“Я пам’ятаю цей день, коли мені було 19 років, я переїхала жити в Київ. І дуже часто їздила додому автобусом, який заїжджав в аеропорт Бориспіль. Там я бачила бортпровідників, і саме тоді в мене виникла думка, що я хочу себе бачити серед них. Але щоб дійти до цього, треба було пройти певний шлях, тривалістю у майже 9 років”, — ділиться бахмутянка.

Перший політ

Свій перший досвід у небі Надія пам’ятає дуже чітко — це були стажувальні рейси, навчання і величезне відчуття щастя. Це сталося у 2016 році, в аеропорту Бориспіль, місці, яке стало частиною її нового життя.

“Перших 6 рейсів я виконувала як стажерка. Зі мною був інструктор. Нас вводили в курс справ, розповідали, як правильно виконувати процедури. Це був практичний етап навчання, після якого ми отримували допуск до польотів. І я пам’ятаю це відчуття, тому що я була дуже щаслива — здійснилась моя мрія, до якої я йшла з 16 років. Я впевнена, що той день — це про те, що мені вдалося досягти того, до чого я йшла все життя”, — згадує бахмутянка.

Авіація як спосіб життя

Для Надії робота бортпровідниці — це не лише професія, а стиль життя і внутрішнє відчуття свободи.

“Я люблю свою роботу за те, що вона дає певний рівень свободи, особливо на борту літака. Авіацію можна порівнювати з фігурним катанням: ми маємо свої процедури, стандарти, яким слідуємо, але це дає відчуття свободи. Сьогодні я в Баку, вчора була в Парижі, завтра лечу в Берлін. Завдяки цьому відчуттю неба я дуже закохана в свою професію. Знаєте, як кажуть, крилатим грунту не треба”.

Війна, Франція і новий початок

24 лютого 2022 року Надія зустріла у Франції — під час рейсу. Після цього життя кардинально змінилося.

“У 2022 році, коли наше місто і моя родина опинилися в центрі дуже сильних подій, мені потрібно було прийняти рішення — залишаюся я в професії чи ні. Я знаходилася на території Франції, коли почалося повномасштабне вторгнення. Моя родина виїжджала з міста. І я, без знання французької мови, прийняла рішення, що буду залишатися в професії і поновлювати своє свідоцтво бортпровідника”, — згадує співрозмовниця.

Це означало новий виклик — навчання французькою мовою, хоча у дівчини був базовий рівень, але вона не могла говорити вільно:

“Навчання тривало шість місяців французькою мовою. Я прийняла рішення навчатися з тим рівнем, який у мене був. Я навчалася кожен день, зробила, мабуть, найтитанічніші зусилля у своєму житті, щоб завершити це навчання. І після цього я повернулася на борт літаків вже як діючий бортпровідник на території Франції”.

Попри складні обставини, у Франції Надія відчула підтримку. Вона додає, що зі сторони французів відношення до українців з 2022 року не змінилося. Вони допомагали і робили все можливе, щоб допомогти людям, які опинилися на території Франції, адаптуватися. Сьогодні Надія продовжує літати — вже в іншій країні, але з тим самим відчуттям любові до неба. Тим, хто також хоче пов’язати своє життя з авіацією, бахмутянка дає найважливішу пораду, постійно навчатися та вдосконалюватися.

Примітка. Бахмутянка Надія Мохіна стала тією українкою, яка повідомила про використання символіки “Артемсолі” росіянами в Парижі. Її застосувала російська художниця для промоції своєї виставки. Дівчина зізнається, що не очікувала такого широкого розголосу: пост побачила велика кількість українців, які активно підтримали її. Згодом центр, де планували проводити виставку, видалив анонс, а культурний заклад прибрав афішу. Бахмутянка каже, важливо не залишатися осторонь та реагувати на події, коли росіяни намагаються привласнити собі символи України.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Програма міжнародного обміну студентами Erasmus+ — це не лише можливість здобути європейську освіту, а й шанс стати справжнім амбасадором своєї країни за кордоном. Студентка з Бахмута Анастасія Щекодіна завжди мріяла про навчання за обміном. На третьому курсі дівчина наважилася подати документи та пройшла відбір до університету в естонському місті Тарту.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з бахмутянкою про те, як проходить адаптація в Естонії, чим європейська освіта відрізняється від української та як іноземці реагують на правду про війну в Україні та знищений Бахмут.

Від мрії до реальності: як бахмутянка долучилася до програми Еразмус+

Про можливості навчання за кордоном Анастасія Щекодіна дізналася ще на першому курсі під час ознайомчих заходів в університеті. Проте, щоб морально підготуватися до такого кроку, їй знадобився час. На третьому курсі за активної підтримки батьків дівчина подала заявку — і пройшла з першого разу.

Часто студентів відлякує бюрократія, проте бахмутянка запевняє, що процес є цілком підйомним.

“Коли ти бачиш всі ці документи, дійсно стає страшно. І я розумію студентів, які відмовляються від цієї можливості, тому що думають, що вони їх не зберуть. Але якщо на факультеті хороший координатор мобільності, то він буде з усім допомагати. Також студенти, які вже були на Еразмусі раніше, координують і допомагають“, — ділиться досвідом Анастасія.

Рівень англійської мови вона підтвердила без складних міжнародних іспитів — за допомогою документа “Language Assessment”, який заповнила її викладачка з університету. Що стосується конкуренції, то загалом по українському вишу вона була надзвичайно високою, проте на конкретному факультеті дівчини бажаючих виявилося мало, що зіграло їй на руку.

Оформлення документів з естонською стороною пройшло дуже швидко. Естонія — максимально діджиталізована країна, тому весь електронний документообіг з координаторами зайняв близько двох тижнів.

Поїздка та перші враження від Естонії

Анастасія приїхала до студентського гуртожитку в місті Тарту. За її словами, умови проживання там новіші та чистіші за українські реалії. Але найбільшим культурним шоком стала не архітектура, а поведінка місцевих та іноземних студентів.

У перший же день до неї вибігла знайомитися сусідка з Німеччини, яка одразу почала її обіймати та щиро розпитувати про життя. Для українки, яка звикла до більш закритої поведінки людей в умовах війни, така швидка комунікація стала незвичним досвідом. Проте проблем із пошуком друзів не було: студентські гуртожитки постійно організовують заходи для соціалізації.

Мовного бар’єра дівчина не відчула. Молодь в Естонії чудово володіє англійською, як і працівники банків чи інших установ. Проте Анастасія помітила цікаву деталь: старше покоління естонців часто переходить на російську, особливо тоді, коли розуміє, що перед ними стоїть українець.

“Коли я в поліції отримувала дозвіл на проживання і тимчасовий захист, вони побачили, що я українка, і автоматично перейшли на російську. Вони навіть не продовжували говорити зі мною англійською. Але я продовжувала говорити з ними українською, і, в принципі, вони мене розуміли“, — розповідає студентка.

Єдиним серйозним психологічним випробуванням для дівчини стали розмови у місцевому суспільстві про можливий напад росії на країни Балтії. Усвідомлення того, що вона перебуває у чужій країні і не знає, куди бігти у разі небезпеки, викликало тривогу.

Що іноземці знають про війну

Студентам за кордоном часто доводиться виконувати просвітницьку місію. Анастасія зіткнулася з тим, що деякі європейці не до кінця розуміють українські реалії.

“Зі мною жила француженка. Вона думала, що ми не можемо пересуватися вільно по країні, що ми сидимо в одному місці і ніде не рухаємося. Я пояснювала, що в нас таке саме життя: люди працюють, діти ходять в школу, в садочки, ми навчаємось. Просто є обстріли, і ми ховаємось. Для неї також було дивно, що чоловіки після 25 років військовозобов’язані і не можуть виїжджати“, — згадує бахмутянка.

Дівчина зазначає, що часто доводилося розвіювати й міфи про те, що українська та російська мови — це одне й те саме, а також пояснювати, що Україна — це незалежна держава. Окремою темою для розмов було рідне місто студентки. Зазвичай європейці не знають, де знаходиться Бахмут, тому дівчина показувала Донеччину на карті.

“Я кожному з них говорила, що я була вимушена виїхати зі свого міста, тому що росня його окупувала і знищила повністю. Їм дуже шкода, вони завжди нас підтримують словами. Але мені здається, вони до кінця не можуть повірити, що у 21 столітті якась країна може прийти і знищити місто“, — зазначає Анастасія.

Відпочинок від сирен та відмінності в освіті

Перебування в Естонії дозволило студентці морально відновитися після життя в умовах постійних повітряних тривог. Оскільки її родина та друзі перебували у відносно безпечних регіонах України, балансувати між навчанням та моніторингом новин було простіше.

“Я по собі побачила, що дуже емоційно відпочила, бо я там не боялася, що вночі мені прийдеться десь вставати чи якась тривога буде“, — зізнається дівчина.

Відмінності Анастасія Щекодіна помітила й в освітньому процесі. На відміну від України, в Естонії головний акцент робиться на лекційний матеріал, частину з якого студентам надають виключно у відеоформаті для самостійного опрацювання. Ще однією суттєвою відмінністю є постійна командна робота: майже всі практичні завдання та семестрові проєкти в естонському виші виконуються виключно у групах. Крім того, європейські викладачі більш вимогливі до дисципліни та суворо контролюють відвідуваність. Для студентів існує чітко визначена кількість дозволених пропусків, перевищення якої гарантовано призведе до проблем із закриттям предмета.

Поради для студентів з Донеччини

Анастасія переконана, що програма міжнародного обміну — це не лише про академічні знання, а й про розширення світогляду, нові культури та корисний нетворкінг. Студентам, які бояться спробувати, вона радить просто почати діяти.”Коли ти починаєш збирати документи, ти вже перестаєш боятися, тому що ти розумієш, що це не так складно, як здається. Я б ще порадила тим, хто боїться їхати на довгий період, звернути увагу на короткострокову мобільність або безкоштовні волонтерські програми. Ти їдеш на тиждень-два, пробуєш себе в європейському середовищі, і тоді з’являється натхнення поїхати на довгостроковий Еразмус“, — підсумовує студентка.

Читайте також:

Від Бахмута до Массачусетсу: як 17-річний Богдан виграв навчання за $166 000 і здійснив свою “американську мрію” завдяки Ukraine Global Scholars

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!