Ірина Кулькова народилася в Бахмуті, все свідоме життя вона прожила тут. Героїня рано захопилася танцями й почала торувати свій шлях у цій сфері. Талановита дівчина виступала у тепер вже зруйнованому Палаці культури імені Мартинова. Коли почалася повномасштабна війна жінка разом із сином евакуювалися до Польщі, її чоловік залишився в України — він прикордонник, тож першим зустрічав ворога.

Яке воно життя в Польщі, чого варто повчитися українцям та чи планує бахмутянка повертатися додому — пані Ірина розповіла редакції «Бахмут. IN. UA».

Евакуація до Польщі

Коли почалося повномасштабне вторгнення, чоловік бахмутянки Констянтин, який служить прикордонником одразу попередив кохану — треба виїжджати, бо невідомо, що буде далі й на стільки все затягнеться. Як виявиться згодом прогноз коханого був точним, Бахмут майже повністю зруйнований окупантами. До слова, бахмутянка працювала на заводі Шампанських Вин Artwinery. 

Концерт шоу-балету “Ліцей” у 2019 році. Фото: скріншот

На заводі наша піврозмовниця працювала п’ять років екскурсоводом. Серед улюблених вин героїні брют — це шампанське із кримської сировини. Найкраще і її улюблене — це брют мускат — воно дуже складне у виробництві.

До Польщі Ірина з маленьким сином приїхали 8 березня. Спершу, каже героїня, вона не думала шукати роботу, адже на руках був маленький син, якого не було на кого залишити в Польщі. Жінка адаптовувалася до нового життя, з чоловіком зв’язок тримали телефоном.  Житло закордоном українці надала місцева жителька, а до того близько трьох місяців Ірина з сином жила в подруги.

Зумба в Польщі

Бахмутянка навчає охочих зумбі. Фото: особистий архів героїні

Згодом Ірині запропонували проводити уроки зумби для поляків. Так власне й почалася творча кар’єра в Польщі, заняття проводять за донати, спілкуються між собою англійською мовою, каже пані Ірина. Без знання мови в країні важко жити каже бахмутянка, але її вже почав допомагати син Тьома, який польську вивчив швидше.

«У Польщі багато культурних заходів, на одному з них мені запропонували за донати викладати зумбу. У нас у місті є кафе, яке проводить для українців різні творчі заняття: малювання, різні види танців. Зараз там залишився викладач, який навчає афро-танцям, і я навчаю зумбі. Це не повноцінна робота, працюю  по суботах. Переважно до мене ходять поляки», — каже бахмутянка.

Жінка додає, що це не професійні танці, а радше те, що дозволяє отримати задоволення, перемикнути думки та просто гарно провести час.

Поляки та українці схожі

За майже рік життя в Польщі героїня помітила, що українці та поляки мають схожий менталітет, вони прагнуть допомогти українцям.

«Поляки дуже нас розуміють, співчувають й всі хочуть допомогти. Я не плачу за квартиру, мені її надала безкоштовно полячка. Це дуже добра жінка, вона наголосила, що не хоче заробляти на помешканні, але хоче, щоб воно приносило користь. Якщо мені потрібно просто записатися до лікаря чи щось перекласти — люди відгукуються», — запевняє героїня.

Ірина наголошує, в Польщі до українців відчувається особливо добре ставлення від місцевих. Якось її просто обійняла на вулиці незнайомка, коли побачила надпис на її худі «I am from Bakhmut». Стосовно росіян, жінка додає, що не зустрічала проросійських настроїв в країні. Росіяни в Польщі є, але за словами героїні, ті, з якими вона знайома — це люди, які не підтримують війну проти України.

Садочки в Польщі

Пані Ірина. Фото: особистий архів героїні

Сину пані Ірини 5 років, хлопчик вже ходить в польський садочок, дитина швидко адаптувалася, а польську розуміє часом навіть краще за маму, запевняє героїня. Освіта для дошкільнят бахмутянці до душі, каже, що тут велику увагу виховательки приділяють дитині. З малюками працюють психологи, логопеди, змалку їх навчають англійської.

«Діти постійно чимось займаються, у них цікаві заняття. Навіть їжу, вихователі дають корисну. Наприклад, корисні снеки, як от сухофрукти, свіжі овочі та фрукти. Багато діток вегетаріанці, й харчування коригують під їхні потреби. Всі діти різні, але до всіх знаходять підхід», — ділиться досвідом героїня.

В садочках Польщі дітки займаються рукоділлям самостійно, вчаться малювати, креслити, ліпити з пластиліну. Крім того, їм влаштовують цікаве дозвілля, малюки ходять в театри, на екскурсії, зокрема на кінну ферму.

Громадський транспорт та медицина

Викладачка акцентує увагу учнів. Фото: особистий архів героїні

Окремої уваги заслуговує громадський транспорт, каже героїня. В Польщі загалом дуже зручна інфраструктура, гарно розвинене метро та трамвайна мережа, дістатися навіть у окраїну міста не важко, й не займе багато часу.

«Я не скажу, що це прямо мегаполіс, звісно, що десь є такі райони як й у нас. Але якось все по-іншому. Коли ми перетнули кордон, то помітили різницю. Останні роки в нашому Бахмуті теж були гарні дороги. Тут, якщо є навіть дірочка в асфальті, її ремонтують», — каже бахмутянка.

Стосовно медицини, пані Ірина каже, що вона на високому рівні, як біженка вона може лікуватися безплатно. Безплатними послугами користувався й батько героїні, чоловік мав рак, але до останнього лікарі намагалися зробити його життя комфортним. Щоб втамувати біль використовували морфій, який належить до медичного канабісу. В Україні він ще не легалізований. 

Читайте також: Музикантка з Бахмута розповіла про роботу на круїзному лайнері та життя в евакуації

Щоб отримати безплатні медичні послуги в Польщі потрібно оформити песель, це аналог нашого ідентифікаційного податкового номеру, каже бахмутянка. Після його отримання людина може розраховувати на безплатну допомогу лікаря, певні аналізи все одно можуть бути платними, наголошує українка.

Ірина запевняє, вона хотіла б повернутися додому, коли буде така можливість.

«Це моя країна і я хочу там жити. Вона у нас дуже гарна. Наш Бахмут — це наша гордість, росіяни зруйнували там дуже багато. Я б хотіла повернутися із сином саме туди, але я не знаю, як буде далі, й чи будуть нам допомагати із відновленням», — каже бахмутянка.

Фото: особистий архів героїні

Читайте також: Танці з ВПО та вивчення української мови: історія викладача з Бахмута Володимира Ковшова

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

На Полтавщині працює команда волонтерок, які шиють адаптивний одяг для поранених військових. Це різні види речей та нижня білизна на липучках, які є зручними для носіння у період реабілітації та післяопераційного відновлення, в тому числі й людям з ампутаціями. Працюють волонтерки власним коштом за підтримки небайдужих, а свій одяг передають у стабілізаційні пункти і лікарні, зокрема і для воїнів, які виконують бойові завдання на Донеччині.

З чого починався та як працює Миргородський громадський колектив “Шиття без меж”, розповіла волонтерка Ірина Ковіта.

Ідея виникла після курсів шиття

У місті Миргород на Полтавщині працює команда швачок, які шиють адаптивний одяг для військових. Працюють волонтерки вже рік. Розпочали свою роботу після курсів шиття.

“Я вела курси крою та шиття, і по закінченні курсу дівчатка хотіли продовження. Я сказала: “Є потреба в білизні для військових, якщо хочете, можемо шити білизну”. Всі погодились і так ми вже рік шиємо адаптивний одяг”, — розповіла Ірина Ковіта.

Загалом у команді є 10 волонтерок. Кожна з них займається своїм процесом — хтось кроїть вироби, хтось їх шиє, а хтось пере і прасує вже готовий одяг.

“У нас є жіночка, яка забирає готові вироби, пере і прасує, щоб вони вже чисті відправлялись. Я і ще одна жінка кроїмо, робимо заготовки. А решта семеро жінок шиють. Весь процес у нас розділений, як на фабриці. Хтось якісь деталі робить, хтось потім все разом зшиває, липучки пришиває, а хтось потім забирає прати. Весь процес розділений серед команди, щоб воно було максимально швидко. Кожен робить свій функціонал”, — розповідає волонтерка.

Половина з команди — це жінки, які залишились після курсів. Решта приєднались пізніше. Свою команду волонтерки назвали Миргородським громадським колективом “Шиття без меж”. Вони об’єднані прагненням допомагати військовим, а також мають певний терапевтичний ефект від роботи. Адже більшість волонтерок — це дружини і матері військових. Деякі з них — жінки, що втратили чоловіка або сина на війні.

“Це не тільки допомога військовим, це дещо більше. Це об’єднаний колектив, який спілкується і поза межами роботи. Це ще й допомога жінкам: хтось втратив сина, хтось чоловіка… і ця робота — це ще така собі група моральної підтримки, де ти можеш і допомагати іншим, і отримати підтримку серед таких жінок, як ти”, — каже Ірина Ковіта.

Що таке адаптивний одяг і кому він потрібен?

Основний вид виробів, які виготовляє миргородський колектив “Шиття без меж” — це адаптивний одяг для поранених військових. В асортименті є штани, шорти, футболки, лонгсліви та нижня білизна. Весь цей одяг на липучках, тому його комфортно одягати пораненим, в тому числі з ампутаціями та лежачим хворим.

“Це звичайний одяг, але він адапований під різні види поранень, ампутації ніг чи рук. Ми робимо розрізи по бокових швах або по плечових швах, робимо туди вставочки і пришиваємо липучки. Тому цей одяг можна вдягати і знімати з пораненого з максимальним комфортом. Робимо ми одяг двостороннім. Наприклад, якщо у людина ліва нога ціла, а права частково або повністю ампутована, то ми все одно робимо штани і на праву, і на ліву сторону, щоб вони розстібалися з двох боків. Тому що, як зазвичай показує практика, таким людям підійматися і натягувати на іншу здорову ногу штани не дуже зручно. Також цей одяг зроблений для максимального комфорту лежачих людей. У таких випадках під пораненого підстилається нижня частина одягу, зверху накривається іншою і защеплюється на липучки”, — розповідає Ірина Ковіта.

Своїм одягом волонтерки забезпечують стабілізаційні пункти і медичні заклади, де військові проходять лікування. Також закривають особисті запити від людей, чиї рідні постраждали на фронті. На сьогодні команда має сформований перелік місць, куди відправляють свої вироби. Серед них і ті, де проходять лікування бійці з Донеччини.

Також в асортименті є подушки, які адаптовані для людей з пораненнями.

“Це подушки у формі кісточок, вони дуже комфортні. Завдяки своїй формі їх легко покласти під руку, ногу, шию”, — каже Ірина Ковіта.

За словами Ірини Ковіти, попит на адаптивний одяг великий. Щотижня волонтерки відправляють близько 30-40 одиниць одягу.

“У нас був випадок, що нам телефонують і кажуть: “Дайте хоч три штуки, хоч чотири, хоч п’ять, все що є у вас, надішліть, будь ласка, терміново, бо вісім хлопців лежать роздягнені”. Бо неможливо вдягти звичайний одяг, якщо, наприклад, нога у спицях. Що ж ти туди натягнеш? Тому в нас був такий період, коли швидко доводилось все відшивати і відправляти, бо хлопців не було як одягнути для перевезення в лікарню”, — згадує волонтерка.

Де беруть тканину та чи приймають допомогу від людей?

Ірина Ковіта каже, що колектив має потребу в тканині. Адже адаптивний одяг хоч і має великий попит, його переважно не перуть після операцій, а викидають.

Через великий попит є і великі витрати тканини й фурнітури. Закуповують їх волонтерки власним коштом за донати небайдужих людей.

“Раз ми відкривали банку, назбирали приблизно 65 тисяч з хвостиком. На всі ці кошти ми закупили тканину і липучку. Все це коштовно зараз, на жаль. Також кидали запит, що люди можуть надіслати нам тканину. Тоді дуже багато людей відгукнулись, але ми вже все відшили. Зараз у нас є свої постачальники, але тканина дуже швидко розходиться. Наприклад, нам допомагала місцева швейна фабрика, віддавали свої залишки. В рулоні було 66 метрів і ми його за два понеділка скроїли, рулона немає”, — розповідає Ірина Ковіта.

Волонтерки також приймають звичайний одяг, переробляючи його в адаптивний. Однак беруть у роботу лише одяг у гарному стані, зношені речі чи з секонд-хенду не приймають. Кажуть, що для захисників роблять лише якісний одяг, який не зіпсується при першому ж використанні.

“Нам з Полтави надсилали величезні коробки одягу. Це був новий одяг, мабуть якісь залишки з гуманітарної допомоги. І ми адаптували його: розрізали футболки по плечових швах, розрізали штани, шорти і пришивали туди готові вставки і липучку. Тому також можна, якщо у людей є якісь речі, навіть хай це не нові, але в гарному стані, то ми можемо їх взяти й адаптувати для поранених”, — каже волонтерка.

Як допомогти Миргородському громадському колективу “Шиття без меж”

Зараз волонтеркам дуже потрібна тканина, бажано бавовняна. Підходить будь яка, навіть з візерунками. Також можна надіслати одяг у гарному стані для подальшої адаптації.

Якщо ви бажаєте допомогти волонтеркам, відправляйте тканини та одяг за адресою: місто Миргород, відділення “Нової пошти” №2 або №1 (вантажне). Посилку відправляйте на ім’я Ірини Ковіти, телефон: +380 (50) 511 2531.

Також можете відправляти Укрпоштою за індексом 37604.

Крім цього, волонтерки збирають кошти на тканину для адаптивної білизни. Долучайтесь, надсилаючи кошти в конверт ПриватБанку (номер картки конверта: 5168 7521 3793 1260).

Читайте також:

• Біжу за тих, хто в берцях: історія переселенки з Бахмута, яка бере участь в благодійних забігах в Німеччині
• Як бахмутянка Анна Голубцова допомагає жінкам ветеранів через вокалотерапію
• Чаї, душі та білизна: як волонтери ГО “Бахмут Український” допомагають армії

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Наталя Босак — переселенка з Донеччини, яка на початку повномасштабного вторгнення евакуювалася в Німеччину. В цій країні Європейського Союзу розпочалося нове життя — від навчання німецької для роботи провізором до регулярної допомоги ЗСУ. І важливою частиною цього темпу став біг.

Про свої спогади про Бахмут, благодійні забіги та допомогу армії Наталя Босак розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя в Бахмуті та евакуацію

Наталя Босак — переселенка, яка народилася в Сіверську. Це місто вона пам’ятає, як маленьку та затишну локацію на Донеччині, де “всі один одного знають і допомагають”. Спочатку вона закінчила медичне училище й працювала в місцевій лікарні, а згодом вступила до Національного фармацевтичного університету в Харкові.

За фахом провізор, вона працювала в аптеках Сіверська, а з 2012 року — в Бахмуті. До повномасштабної війни протягом п’яти років була завідувачкою аптеки “Арніка” біля поліклініки.

Бахмут для жінки став домом та частиною особистої історії: перші побачення в кінотеатрі “Побєда”, прогулянки парком, зустрічі з друзями під час новорічних свят.

Війну героїня зустріла в Бахмуті.

“На початку повномасштабної війни я була вдома, працювала. Чоловік з перших днів долучився до війська, пішов воювати, пішов добровольцем. Я продовжувала працювати“, — пригадує Наталя Босак.

Через війну жінка почала відчувати сильний страх за родину. Його пік, за словами жінки, припав на кінець березня. Саме тоді вона у компанії доньки, мами та тітки виїхали за кордон.

Зараз вони проживають у Німеччині. Героїня каже, що німці дуже допомагають, однак адаптація була складною через мову, менталітет і відсутність знайомого оточення. Вона навчається на спеціалізованому курсі німецької мови для провізорів (рівень С1). Попри нове життя за кордоном, жінка мріє повернутися в Україну:

“Це наша земля, це наше повітря, це наша атмосфера. Навіть під звуки вибухів у Лук’янівці в Києві я спала краще, ніж у Німеччині. Бо це — мій дім“, — резюмує співрозмовниця.

Перші благодійні забіги — спосіб бути ближчою до ЗСУ

Наталя Босак зізнається, що шукала спосіб підтримати чоловіка та українське військо. Саме тоді вона побачила оголошення від організації “Гуркіт”, котра збирала гроші для 109 бригади ЗСУ, в якій воював чоловік героїні.

“Це був першій мій забіг на 5 кілометрів. Дуже важко, коли ти не можеш вплинути ситуацію та змінити якісь події, які відбуваються навколо. Проте, забіги — це моє “я можу“, — додає біженка з Бахмута в Німеччині.

З того часу Наталя Босак активно долучається до благодійних забігів, намагаючись підтримати українських захисників та захисниць.

Найважчим забігом, за словами героїні, став той, який пройшов наприкінці серпня на День пам’яті загиблих військових. Тоді учасники мали роздруковані імена загиблих, про яких вони хотіли нагадати світові.

“Я бігла з ім’ям чоловіка моєї найкращої подруги на ім’я Андрій Лаврушко, який загинув під час виконання бойових дій. Залишилося двоє маленьких діток, п’ять рочків, хлопчик і дівчинка. Вони також сумують за татом. Це такий був дуже важливий для мене забіг і водночас дуже важкий. Я перші, мабуть, 15 хвилин просто плакала, тому що дуже важко було стримати емоції. Усі кроки давалися дуже важко, особливо із розумінням того, що ти був на похоронах та кожен день підтримуєш подругу“, — пригадує жінка.

Загалом Наталя Босак активно долучається до діяльності різних гуманітарних та благодійних організацій. Лише за останній час вона брала участь в:

• бігозбір “Спека-2025”, де партнери автоматично донатять за кожен подоланий кілометр;
• забіг “Чисте небо” на підтримку 1020-го зенітно-ракетного полку, де служить її чоловік;
• відкриття зборів на авто та спорядження для його підрозділу;
• участь у заходах української організації Viche в Берліні — маршах, протестах, акціях до 24 лютого та Дня Незалежності.

Тренування та фізична підготовка

Жінка бігає ще зі школи, нині — майже щодня. Каже, що для участі у благодійних забігах не потрібно бути професійним спортсменом, адже організатори продумують одразу декілька маршрутів: від 400 метрів та до 10 кілометрів.

Наталя Босак рекомендує базові речі — підтримувати власне тіло в тонусі:

“Саме елементарне – зарядка, маленькі пробіжки та обов’язково ставити собі такі цілі одразу на 5-10 кілометрів достатньо і кілометр пробігти. Головне — це відчути себе залученим. З таких маленьких справ і буде наша Україна“, — додає співрозмовниця.

Читайте також:

• Теплі спогади про дім: історія переселенки Світлани Харіної, яка оживляє локації Бахмута через ШІ
• “Моя мотивація — в можливості представляти Бахмут”: історія школярки Анни Павленко, яка очолила раду лідерів учнівського самоврядування Донеччини
• Як бахмутянка Анна Голубцова допомагає жінкам ветеранів через вокалотерапію

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!