Ірина Кулькова народилася в Бахмуті, все свідоме життя вона прожила тут. Героїня рано захопилася танцями й почала торувати свій шлях у цій сфері. Талановита дівчина виступала у тепер вже зруйнованому Палаці культури імені Мартинова. Коли почалася повномасштабна війна жінка разом із сином евакуювалися до Польщі, її чоловік залишився в України — він прикордонник, тож першим зустрічав ворога.

Яке воно життя в Польщі, чого варто повчитися українцям та чи планує бахмутянка повертатися додому — пані Ірина розповіла редакції «Бахмут. IN. UA».

Евакуація до Польщі

Коли почалося повномасштабне вторгнення, чоловік бахмутянки Констянтин, який служить прикордонником одразу попередив кохану — треба виїжджати, бо невідомо, що буде далі й на стільки все затягнеться. Як виявиться згодом прогноз коханого був точним, Бахмут майже повністю зруйнований окупантами. До слова, бахмутянка працювала на заводі Шампанських Вин Artwinery. 

Концерт шоу-балету “Ліцей” у 2019 році. Фото: скріншот

На заводі наша піврозмовниця працювала п’ять років екскурсоводом. Серед улюблених вин героїні брют — це шампанське із кримської сировини. Найкраще і її улюблене — це брют мускат — воно дуже складне у виробництві.

До Польщі Ірина з маленьким сином приїхали 8 березня. Спершу, каже героїня, вона не думала шукати роботу, адже на руках був маленький син, якого не було на кого залишити в Польщі. Жінка адаптовувалася до нового життя, з чоловіком зв’язок тримали телефоном.  Житло закордоном українці надала місцева жителька, а до того близько трьох місяців Ірина з сином жила в подруги.

Зумба в Польщі

Бахмутянка навчає охочих зумбі. Фото: особистий архів героїні

Згодом Ірині запропонували проводити уроки зумби для поляків. Так власне й почалася творча кар’єра в Польщі, заняття проводять за донати, спілкуються між собою англійською мовою, каже пані Ірина. Без знання мови в країні важко жити каже бахмутянка, але її вже почав допомагати син Тьома, який польську вивчив швидше.

«У Польщі багато культурних заходів, на одному з них мені запропонували за донати викладати зумбу. У нас у місті є кафе, яке проводить для українців різні творчі заняття: малювання, різні види танців. Зараз там залишився викладач, який навчає афро-танцям, і я навчаю зумбі. Це не повноцінна робота, працюю  по суботах. Переважно до мене ходять поляки», — каже бахмутянка.

Жінка додає, що це не професійні танці, а радше те, що дозволяє отримати задоволення, перемикнути думки та просто гарно провести час.

Поляки та українці схожі

За майже рік життя в Польщі героїня помітила, що українці та поляки мають схожий менталітет, вони прагнуть допомогти українцям.

«Поляки дуже нас розуміють, співчувають й всі хочуть допомогти. Я не плачу за квартиру, мені її надала безкоштовно полячка. Це дуже добра жінка, вона наголосила, що не хоче заробляти на помешканні, але хоче, щоб воно приносило користь. Якщо мені потрібно просто записатися до лікаря чи щось перекласти — люди відгукуються», — запевняє героїня.

Ірина наголошує, в Польщі до українців відчувається особливо добре ставлення від місцевих. Якось її просто обійняла на вулиці незнайомка, коли побачила надпис на її худі «I am from Bakhmut». Стосовно росіян, жінка додає, що не зустрічала проросійських настроїв в країні. Росіяни в Польщі є, але за словами героїні, ті, з якими вона знайома — це люди, які не підтримують війну проти України.

Садочки в Польщі

Пані Ірина. Фото: особистий архів героїні

Сину пані Ірини 5 років, хлопчик вже ходить в польський садочок, дитина швидко адаптувалася, а польську розуміє часом навіть краще за маму, запевняє героїня. Освіта для дошкільнят бахмутянці до душі, каже, що тут велику увагу виховательки приділяють дитині. З малюками працюють психологи, логопеди, змалку їх навчають англійської.

«Діти постійно чимось займаються, у них цікаві заняття. Навіть їжу, вихователі дають корисну. Наприклад, корисні снеки, як от сухофрукти, свіжі овочі та фрукти. Багато діток вегетаріанці, й харчування коригують під їхні потреби. Всі діти різні, але до всіх знаходять підхід», — ділиться досвідом героїня.

В садочках Польщі дітки займаються рукоділлям самостійно, вчаться малювати, креслити, ліпити з пластиліну. Крім того, їм влаштовують цікаве дозвілля, малюки ходять в театри, на екскурсії, зокрема на кінну ферму.

Громадський транспорт та медицина

Викладачка акцентує увагу учнів. Фото: особистий архів героїні

Окремої уваги заслуговує громадський транспорт, каже героїня. В Польщі загалом дуже зручна інфраструктура, гарно розвинене метро та трамвайна мережа, дістатися навіть у окраїну міста не важко, й не займе багато часу.

«Я не скажу, що це прямо мегаполіс, звісно, що десь є такі райони як й у нас. Але якось все по-іншому. Коли ми перетнули кордон, то помітили різницю. Останні роки в нашому Бахмуті теж були гарні дороги. Тут, якщо є навіть дірочка в асфальті, її ремонтують», — каже бахмутянка.

Стосовно медицини, пані Ірина каже, що вона на високому рівні, як біженка вона може лікуватися безплатно. Безплатними послугами користувався й батько героїні, чоловік мав рак, але до останнього лікарі намагалися зробити його життя комфортним. Щоб втамувати біль використовували морфій, який належить до медичного канабісу. В Україні він ще не легалізований. 

Читайте також: Музикантка з Бахмута розповіла про роботу на круїзному лайнері та життя в евакуації

Щоб отримати безплатні медичні послуги в Польщі потрібно оформити песель, це аналог нашого ідентифікаційного податкового номеру, каже бахмутянка. Після його отримання людина може розраховувати на безплатну допомогу лікаря, певні аналізи все одно можуть бути платними, наголошує українка.

Ірина запевняє, вона хотіла б повернутися додому, коли буде така можливість.

«Це моя країна і я хочу там жити. Вона у нас дуже гарна. Наш Бахмут — це наша гордість, росіяни зруйнували там дуже багато. Я б хотіла повернутися із сином саме туди, але я не знаю, як буде далі, й чи будуть нам допомагати із відновленням», — каже бахмутянка.

Фото: особистий архів героїні

Читайте також: Танці з ВПО та вивчення української мови: історія викладача з Бахмута Володимира Ковшова

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Я народився та виріс в Бахмуті. Це місто мені завжди дуже подобалося, його атмосфера, його маленькі деталі. Якби не вторгнення, я б пов’язав би своє життя далі саме з ним”, — каже бахмутянин Максим Сафонов.

З 2024 року він — голова Бахмутської Молодіжної Ради, який допомагає боротися зі стереотипами щодо психологічного здоров’я, а також долучає хлопців та дівчат до громадського життя. Каже: це важливо робити, аби молодь могла впливати на майбутнє.

Ми поспілкувалися з Максимом, аби дізнатися, чому він допомагає молоді і де знайшов себе зараз.

Бахмут — звідки все починалося

Наш герой родом з Бахмута, і деякі бахмутяни впізнають Максима за обличчям, адже він працював у міській бібліотеці. А коли почалося вторгнення, також допомагав людям фіксувати руйнування після прильотів. Бахмут у пам’яті Максима зберігся як зелене чисте місто.

У розмові він ділиться: за час, поки він вимушено покинув дім, хлопець відвідав кілька міст, але такого ж зеленого, як Бахмут, не знайшов. Одним з улюблених місць Максима була Набережна, де збиралася молодь й де проводили вихідні бахмутяни, а ще проводили заходи для молоді. Максим був одним з тих, хто ці заходи організовував. На питання, чому вирішив цим займатися, бахмутянин каже:

“Я в цілому люблю розмовляти з людьми, люблю всілякі івенти, мені просто подобається загально розвиватися в цілому, бо я, як ось ця людина, котра, як кажуть, за будь-який кіпіш, окрім алкоголізму. У нас є проблема з молоддю, скажімо так — вона не достатньо активна у громадському житті, а якщо я бачу, що можу чимось допомогти, то я намагаюся це робити”.

Раніше, ділиться Максим, він й сам не був представником тієї активної молоді, радше навпаки — любив сидіти на задній парті у школі й не привертати зайвої уваги. Але після закінчення школи вирішив змінитися.

“Я побачив, що мій кругозір не обмежується тільки моєю хатою, моєю кімнатою, моїм комп’ютером. Ні, я бачу людей, вони веселі, вони файні. Ми можемо реалізовувати певні проєкти, ми можемо працювати, вчитися. Це мене спонукало стати активнішим, я вступив у Молодіжну раду Бахмутської громади”, — згадує Максим у розмові.

Одним з його перших проєктів, який він організував разом з місцевим Управлінням культури та, власне, молоддю, була допомога старшим людям з комп’ютерами. Це припало на часи епідемії коронавірусу, коли багато довідок потрібно було оформляти онлайн, а у старших людей з цим були проблеми. Потім Максим допомагав продавцям на бахмутському ринку освоювати касові апарати. Хлопець згадує: були нюанси у роботі Молодіжної ради, але те, чим вона займалася, йому подобалося. Й, напевно, рада б розвилася й надалі, якби не повномасштабне вторгнення росіян.

“Ми планували створити хаб, це мало бути б об’єднання громадських організацій. Але через вторгнення росії це все накрилося. Це трагедія для мене”, — додає він у розмові.

Вторгнення

Перший день повномасштабної війни Максиму запам’ятався. Як зазвичай, він прокинувся, випив кави, й пішов на роботу. Тільки от на роботі його ніхто не чекав.

“На той момент я працював в ННППІ УІПА (ред. педінститут в Бахмуті), прийшов на роботу, дивлюсь, всі бігають щось туди-сюди, кричать. Питаю: “Що сталося?” Мені кажуть: “Максим, а ти чому прийшов? Іди додому, в нас війна почалася.” В цей же день у нас з Молодіжною радою був запланований якийсь захід, вже не згадаю який, але я зателефонував колезі, спитав: “То на івент не йти?”. “Не йти, звісно” — відповіли мені, і я пішов додому”, — згадує він у розмові.

Все літо Максим був у Бахмуті, жив у районі Забахмутки — цю частину міста росіяни окупували першою. До червня у місті було відносно спокійно, пригадує він, але з приходом осені обстріли почастішали — росіяни підходили ближче.

Максим в цей час допомагав з доставкою гуманітарної допомоги, ходив на роботу до бібліотеки, поки це було можливо, допомагав бахмутянам фіксувати дані про руйнування квартир внаслідок прильотів. Але з часом ходити на роботу було вже неможливо, міст через річку підірвали й діставатися із Забахмутки до центру було дуже важко.

“На початку серпня на Забахмутці розгепали усі мости, до міста можна було дістатися тільки через дамбу, бо по камінцях, по тому, що залишилося від містка — це була ще та халепа, тому що постійні обстріли”, — каже Максим Сафонов.

Забахмутка ставала все більш ізольованішою, вийти звідси людям живими було вкрай важко, тому ті, хто лишився в районі, допомагали один одному. Та те, що люди опинилися у таких умовах, не могло не позначитися на їх стані. Кожен сходив з глузду по-своєму, додає бахмутянин. 

Максим задумувався над евакуацією, але його родина вперто відмовлялася — це зупиняло й хлопця. Але осінню, коли психологічний стан погіршився, хлопець вирішив їхати. Евакуювався він на Вінниччину, до містечка Бар.

Допомога молоді з Бахмута

“Час минає, але рани від війни залишаються”, — каже бахмутянин Максим.

Після пережитого він намагався знайти кваліфіковану психологічну допомогу, але стикався зі стереотипами: мовляв, молодим нема чого скаржитися, депресія — це не про них. Та замість того, щоб зупинитися, Максим вирішив діяти. Переживши власні травми, він захотів допомагати іншим — особливо молодим людям, які, як і він, живуть із наслідками війни, мусять адаптуватися до нових реалій надто швидко.

У травні 2024 року Максим очолив Молодіжну раду. З того часу він почав організовувати тренінги для підтримки молоді, тут також створили простір, де можна говорити про власні переживання без осуду й отримувати реальну допомогу.

А вже цього року разом з Управлінням молодіжної політики та Управлінням культури Бахмутської міської ради він реалізував серію тренінгів, спрямованих на психологічну підтримку та соціальну адаптацію молоді.

“Проєкт вийшов успішним, але не без несподіванок”, — зізнається Максим.

Деякі батьки, наприклад, сприймали тренінги як щось матеріальне: мовляв, якщо дитина прийде, то їм мають щось “видати”. Проте більшість учасників справді знайшли підтримку, і саме це стало головною перемогою.

Попри всі труднощі, Максим не зупиняється. Він каже:

“Я роблю це, бо відчуваю — можу допомогти. Але насправді кожен з нас може. У різний спосіб, у різній мірі”.

До теми:

“Бахмут — мій дім, де я росла й навчалася”: історія виховательки Ганни Акімової

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Донеччині нагородили переможців обласного конкурсу “Молода людина року-2025”. Серед нагороджених була і бахмутянка. Подякою Донецької ОДА нагородили Наталію Анісімову — членкиню молодіжної ради Бахмутської громади, вчительку Бахмутської ЗОШ №12. Під час повномасштабної війни вона налагодила ефективне викладання для своїх учнів в онлайн-режимі, а також розвиває молодіжні проєкти для громади.

Про свою викладацьку і громадську роботу Наталія Анісімова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя до війни й евакуацію з Бахмута

Наталія Анісімова — педагогиня з Бахмута. Зараз вона викладає мистецтво і фізичну культуру, а також є педагогинею-організаторкою в Бахмутській ЗОШ №12. До цього бахмутянка також працювала в дитсадку №10 “Кристалик”.

“У школі я почала працювати з вересня 2021 року, незадовго до повномасштабного вторгнення. Тоді наша школа якраз відкрилась після великого ремонту, учні навчалися офлайн, все було чудово. Але, на жаль, потім ми перейшли у дистанційний формат”, — розповідає вчителька.

Понад місяць після початку повномасштабної війни Наталія Анісімова перебувала в Бахмуті. У квітні 2022 року вона, як тоді вважала, поїхала на недовгий час погостювати, але більше до Бахмута так і не повернулась.

“На той час я їхала просто в гості і сподівалася, що десь через декілька тижнів я, все ж таки, повернусь назад. Але сталося не так, як хотілося. Як виявилось потім, 11 квітня 2022 року став останнім днем мого перебування в Бахмуті. Зараз я проживаю в Дніпропетровській області”, — розповідає бахмутянка.

Як налагоджували роботу з учнями онлайн

Наталія Анісімова каже, вона дитинства мріяла бути вчителькою, адже любить працювати з дітьми, тому бажання піти з посади після евакуації в неї не було. Навпаки, вона шукала нові підходи до дітей, щоб зробити їхнє навчання цікавішим. Каже, що за ці роки зрозуміла: головне не місце навчання, а правильна комунікація з дітьми.

“Найголовніше для мене у роботі — це можливість бачити, як мої учні ростуть, розкривають свої таланти і розвивають свій потенціал. Мені дуже подобається з ними спілкуватися, адже вони такі щирі, креативні й в них дуже-дуже багато енергії, яку треба направити у правильний напрямок. Щоб процес навчання був корисним, перш за все, для учнів, на уроках ми постійно обмінюємось якимись ідеями, емоціями, і все це надихає мене і надає сил працювати далі”, — розповідає педагогиня.

Щоб налагодити роботу в нових умовах, пані Наталія опанувала нові цифрові навички, а також інтегрувала у навчальний процес різноманітні активності.

“Взагалі я вважаю, що для гарного навчання дітям треба не тільки опановувати теоретичні знання і старанно вчити навчальну програму, а й вміти відволікатись. Тому протягом навчального року ми проводимо різні челенджі і конкурси, щоб підтримувати інтерес учнів. Під час дистанційного навчання я отримала усвідомлення, що головне не місце, де ми знаходимось, а вміння підтримувати зв’язок з нашими дітьми та давати їм мотивацію і підтримку”, — каже Наталія Анісімова.

Саме баланс навчання і творчих активностей освітянка вважає ключем до високих результатів учнів. Дистанційний формат не став перепоною для дітей, тому вони гідно представляють свою школу і громаду на різних заходах.

“Серед мистецького напрямку можу виокремити міські конкурси “Кольори жовтня” і “Весняний настрій надихає”, де мої учні ставали переможцями. Також ми брали участь у Всеукраїнському дистанційному творчому конкурсі “Квітучі таланти”, де моя учениця Владислава Мальцева посіла третє місце. На мою думку, це вагомий здобуток. Також під нашим керівництвом команда “Екопатріоти” посіла перше місце в обласному етапі Всеукраїнського конкурсу “Земля — наш спільний дім”.

Якщо говорити про один з останніх вагомих здобутків, то під моїм керівництвом середній рій “Козацька слава” посів третє місце на обласному етапі Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри “Сокіл” (“Джура”). Ми потім мали змогу особисто поїхати на вишкіл, де зібралися команди-переможці з усієї Донецької області”, — розповідає про здобутки Наталія Анісімова.

Участь у Молодіжній раді

У 2024 році Наталія Анісімова долучилась до молодіжної ради Бахмутської громади. Каже, що її мотивацією є розвиток молодіжного руху та залучення дітей до активного громадського життя.

“Я вирішила стати членкинею молодіжної ради, бо мала потребу робити щось корисне для нашої громади, а особливо для молоді. Ми працюємо, щоб допомагати їм, розвивати їхні лідерські якості, і, відповідно, власні. Тут мені дуже допомагає моя основна робота, тому що я, як педагогиня-організаторка, вчителька мистецтва і фізкультури, знаю всіх активних і творчих дітей своєї школи. І можу долучити їх до конкурсів, які проходять не лише в нашій громаді, а й в області і навіть на всеукраїнському рівні”, — каже Наталія Анісімова.

Бахмутянка додає, що попри тимчасову окупацію громади, подібні молодіжні ініціативи мають продовжувати роботу, оскільки вони гуртують людей.

“Саме в руках молоді буде відновлення нашої країни, і нашого Бахмута. Тому дуже важливо дати їм зрозуміти, що навіть якщо зараз наше місто окуповане, то ми, як громада, все одно є. Так, ми розкидані по всій країні, дехто за кордоном, але ми об’єднуємось, підтримуємо своїх земляків. Тому, звісно, такі органи, як молодіжна рада, обов’язково повинні бути, щоб допомогти нашій активній творчій молоді розвинути свій потенціал”, — каже бахмутянка.

Наразі в фокусі молодіжної ради — розробка проєктів з психологічної підтримки і ментального здоров’я. Один із них вже реалізували у Кривому Розі.

“Для цього ми організували тренінги з навчання психологічної стійкості, залучали спеціалістів, які розповідали про ментальне здоров’я, давали поради щодо про спілкування дорослих і молоді. Відгук на цей проєкт був дуже позитивний”, — розповіла Наталія Анісімова.

У планах бахмутянки — продовжувати роботу з дітьми, а також впроваджувати нові проєкти для молоді Бахмута і Донеччини.

“Хочеться далі розвиватися в різних напрямках і не зупинятися на тому, що зараз є. Продовжуватиму працювати з дітьми, шукатиму нові цікаві формати навчання, щоб заохочувати дітей навчатися далі саме в нашій громаді і в нашій школі. Якщо говорити про молодіжні проєкти, то ми постійно обговорюємо нові ідеї. На першому плані, звісно, продовження роботи з психологічної підтримки молоді, адже це надзвичайно актуально в умовах повномасштабної війни. І також, оскільки я більш залучена саме у творчий і спортивний розвиток, то будемо розробляти й ініціативи, спрямовані на ці напрямки”, — поділилась планами Наталія Анісімова.

Нагадаємо, що зараз у школу №12 йде набір першачків. Умови вступу дізнавайтесь у нашому матаріалі.

Читайте також:

• “Бахмут — мій дім, де я росла й навчалася”: історія виховательки Ганни Акімової
• “На турнірі був фаворитом”: юнак з Бахмута переміг на змаганнях з настільного тенісу
• “Такої підтримки ми ще ніде не бачили”: бахмутські “Непосиди” підкорили фестиваль у Ризі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!