Можливо ви не знали, чи трохи підзабули уроки історії про минуле Бахмута. Насправді місто вже не вперше потерпає від бажання московитів встановити тут свої порядки. Як це було у ХVІІІ столітті та чому у Булавінському повстанні існує запорізькій слід у розказує завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Після того, як у 2015 році в ході декомунізації в Бахмуті (тоді ще Артемівську) покинули свої постаменти комуністичні вожді Ленін, Артем (Сергєєв) та Квірінг, єдиною історичною постаттю, яка вшанована пам’ятником на одній із площ у центрі міста, залишився Кіндрат Булавін (1667 – 1708) – ватажок козацького повстання на Дону й Слобожанщині. Цей пам’ятник був встановлений у 1971 році, коли масштабно відзначалося офіційне 400-річчя заснування міста (про те, наскільки вірогідною є ця дата, йшлося в попередній нашій публікації).

Пам’ятник Кіндрату Булавіну в Бахмуті. 1971 р.

Погруддя суворого козацького отамана стоїть у історичному центрі Бахмута, де колись була розташована дерев’яна Бахмутська фортеця. Фортеця представляла собою укріплення козаків-солеварів, збудоване в 1703 році й наступного року передане царською грамотою в підпорядкування Ізюмського слобідського козацького полку. Незважаючи на це між слобідськими й донськими козаками продовжувалися суперечки за володіння соляними джерелами.  Тож не дивно, що вже в 1705 році бачимо отаманом Бахмутських солеварів донського козака Кіндрата Опанасовича Булавіна.

Хто такий Булавін?

Тривалий час місцем його народження вважалася слобода Трьохізбенська (нині селище Трьохізбенка на території Луганської області). Але архівні дослідження довели, що Булавін походив не від донських козаків, а з військово-служилої верстви «дітей боярських», і народився в слободі Старий Салтів на Харківщині, тобто на Слобідській Україні.

Бунт бахмутських солеварів

Перші звістки про Кіндрата Булавіна датуються 1705 – 1706 роками, коли він очолив бунт бахмутських солеварів проти царського уряду. Бахмутяни відмовилися підкорятися ізюмському полковнику Шидловському, вчинили опір перепису солеварень, заарештували, а потім вигнали з містечка  царського дяка Горчакова, який прибув із військовою командою для вирішення суперечки між ізюмцями й донцями. Цей бунт вважається передвістям булавінського повстання, яке розгорнулося в наступні два роки.

Для пошуку й повернення втікачів на Дон у 1707 році був споряджений загін князя Ю. Долгорукова. Серед інших завдань він мав здійснити розшук у справі про бахмутський бунт. Військо Донське мало заарештувати Булавіна й видати його князю. Але повстанці випередили цей намір, у ніч на 9 жовтня 1707 року напали на каральний загін і знищили його. Донська старшина, щоб довести свою непричетність до цієї події, нашвидку зібрала похідне військо і спрямувала його проти булавінців. 18 жовтня повстанців було розбито, але самому Булавіну з групою козаків вдалося втекти на Бахмут, а звідти на Запорозьку Січ.

Пам’ятник Кіндрату Булавіну в Трьохізбенці. 1998 р

Булавін уклав із запорожцями таємний союз

Хоча січова старшина й намагалася відмовити товариство від масового виступу на боці Булавіна, але січовики дозволили Кіндрату та його сподвижникам отаборитися навколо фортеці Кодак і вербувати добровольців. Навесні 1708 року уряд вислав на придушення повстання регулярні війська під командою брата вбитого князя – В. Долгорукова. Булавін полишив Кодак і вирушив на Міус, а звідти на Дон, разом із загонами отаманів Безпалого, Голого, Драного, Некрасова.

9 травня К. Булавін у Черкаську був обраний військовим отаманом Війська Донського. У тому ж місяці жителі Бахмута урочисто зустрічали булавінського отамана Сергія Безпалого, який прийшов із загоном у тисячу чоловік і очікував приходу ще 300 запорожців. А сам Булавін наприкінці травня надіслав із Бахмута універсал на Запорозьку Січ, в якому закликав запорожців вирушати до слободи Ямпіль, щоб дати відсіч царським військам. Запорожці, отримавши цей універсал, стали переходити на бік повстанців партіями по кількасот чоловік. Дізнавшись про це, цар наказував В. Долгорукому особливо пильнувати, щоб не допустити з’єднання запорожців із донцями.

Пам’ятний хрест біля села Крива Лука. 1990-і роки

Царський уряд задушив повстання і спалив Бахмут

2 липня 1708 року повстанський загін під проводом отамана Семена Драного зазнав поразки від урядових військ у битві біля Кривої Луки. Тривалий час місцем битви вважалося село Крива Лука на Лиманщині. Саме там був встановлений пам’ятний хрест про цю подію Але останнім часом ствердилася думка, що під цією назвою слід розуміти урочище Крива Лука на Дінці, біля сучасного села Закітного.

Булавінське повстання 1707 – 1708 рр

Наступного дня урядові війська під Бахмутом перемогли запорожців, які прийшли на допомогу булавінцям, після чого зруйнували дощенту і спалили місто. Була вчинена жорстока розправа над місцевими мешканцями, які брали участь  у повстанні. Лише через рік уряд вирішив відновити солеварні на Бахмуті й вібудувати хоча б невелику фортецю для захисту від татарських нападів.

Читайте також: Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

7 липня в Черкаську Кіндрат Булавін був оточений у своєму будинку заколотниками, які вирішили видати його урядові, і загинув у сутичці. Після його загибелі деякий час діяли повстанські загони М. Голого й С. Безпалого, а І. Некрасов зі своїми прибічниками відступив на Кубань, у межі володінь кримського хана.

Таким чином Бахмут у 1707 – 1708 роках став місцем спільної боротьби запорозьких і донських козаків проти царських карателів, за стародавні козацькі вольності.

Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

У проросійських телеграм-каналах поширюється допис, у якому стверджують, що в Україні нібито “узаконили викрадення дітей”, а поліція “викрадає дітей у батьків” із прифронтових міст — зокрема Краматорська, Дружківки та Слов’янська. Росіяни звинувачують державу у торгівлі неповнолітніми та використовують конспірологічні твердження без жодних доказів.

Чому, ці заяви не відповідають дійсності і що відбувається насправді, читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

“Викрадення дітей”

На пропагандистських ресурсах поширюють допис з маніпулятивним текстом, в якому стверджують, що в Україні нібито “узаконили відбір дітей”, а поліція “забирає їх у батьків” у прифронтових містах — зокрема у Краматорську, Дружківці та Слов’янську. Ці повідомлення з’являються саме в ті періоди, коли триває евакуація цивільних з небезпечних громад Донеччини, території яких обстрілює противник. Жодних офіційних документів про кіднепінг (ред. з англ. kidnapping) — викрадення дітей — росіяни не надають, й саме поняття кіднепінг трактують на свій лад.

Що таке кіднепінг насправді? Це викрадення дитини з метою шантажу, отримання викупу. Вперше термін “Кіднепінґ” використано 1673 року для опису “викрадання дітей у рабство в американських колоніях”.

В Україні немає закону, який дозволяє забирати дітей у батьків без підстав. Росіяни використовують підміну понять, коли говорять про нібито “викрадення дітей”. Насправді йдеться про механізм примусової евакуації дітей із зон активних бойових дій винятково з метою збереження їхнього життя. Така евакуація застосовується тоді, коли:

• за наявності постійної загрози життю;
• за рішенням військових адміністрацій;
• батьки відмовляються вивозити дитину з небезпечної зони, тим самим наражаючи її на небезпеку.

Це не “викрадення”, а вимушений захід безпеки, який передбачає тимчасове переміщення дитини разом з опікунами або у супроводі соціальних служб, аби уберегти її життя.

Що відбувається насправді?

З території Донеччини триває евакуація цивільних через майже щоденні російські обстріли. З початку повномасштабного вторгнення російські війська неодноразово вбивали дітей внаслідок ракетних ударів та артобстрілів по мирних містах. Павло Угровецький, керівник Донецької обласної прокуратури, у грудні 2025 року повідомив, що з 24 лютого 2022 року окупанти вбили 4 472 мирних жителів Донеччини, зокрема 279 дітей. Ще 8571 людина отримала поранення.

Якщо говорити за Бахмут, то за даними СБУ, з початку повномасштабного вторгнення рф в Україну в Бахмуті загинули 271 цивільна особа. Серед них четверо — це діти. Серед постраждалих налічуються 621 цивільна особа. 17 серед них — це діти.

Донеччина залишається однією з найбільш обстрілюваних областей. Російська армія регулярно завдає ударів по цивільній інфраструктурі, у тому числі по житлових кварталах.

Тим часом російська федерація запускає паралельну інформаційну кампанію, щоб:

• переконати батьків не вивозити дітей;
• залишити цивільних у зоні вогню;
• створити картинку “гуманітарної катастрофи” для власної пропаганди.

У яких умовах живуть діти, яких росіяни вивезли на окуповані чи підконтрольні їм тимчасово території, невідомо.

До теми:

Відновлено рух на пошкодженій залізничній ділянці в Лозовій: чи можна звідти дістатися до Краматорська

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

17 лютого росіяни “святкують” день “звільнення Авдіївки”. Авдіївка до повномасштабного вторнення була великим промисловим містом. Тут працювали металургійні підприємства, також було розвинене виробництво будівельних матеріалів. До війни в Авдіївці проживали понад 30 тисяч людей. Та все змінила повномасштабна війна. На сьогодні місто окуповане росіянами, які знищили майже всю інфраструктуру.

Як зараз живе Авдіївка та що окупаційна влада каже про її відбудову, розповідає “Бахмут IN.UA”.

Авдіївка до війни

Авдіївка була одним із промислових центрів Донеччини. Головним промисловим підприємством міста був Авдіївський коксохімічний завод, який вважався найбільшим в Європі виробником коксу, сірчаної кислоти та мінеральних добрив. Також у місті діяли й менші підприємства — електромеханічний комбінат, кар’єр з видобутку кварцового піску, завод залізобетонних конструкцій, кондитерський та ковбасний виробничі цехи тощо.

До повномасштабної війни в Авдіївці проживали 31 392 людини (дані на 1 січня 2022 року). Вони мешкали у восьми житлових масивах.

Для комфортного проживання людей у місті розвивалася соціальна сфера. Працювали три медзаклади, сім шкіл, професійно-технічне училище.

Одним із головних культурних осередків Авдіївки був Палац культури АКХЗ. У різних його секціях та гуртках займалися близько 3 тисяч людей.

Також в Авдіївці були різні зони для активного відпочинку: стадіон “Хімік”, Голубі озера, сосновий бір і дубовий ліс на околиці міста.

Авдіївка в окупації

З 17 лютого 2024 року Авдіївка окупована військами рф. Місто було практично зруйноване в ході бойових дій. За словами начальника Авдіївської міської військової адміністрації Віталія Барабаша, руйнування в місті наближені до 100%.

“Місто залишилось в руїнах. Жодної вцілілої будівлі не було. Руйнування по самому місту наближені до 100%. Всі будівлі — як адмінбудівлі, так і житловий фонд, — інфраструктура, всі комунікації були зруйновані”, — розповів очільник міста в ефірі телемарафону “Єдині новини”.

Віталій Барабаш зазначив, що на момент відступу ЗСУ в Авдіївці залишалися близько 700 людей. Станом на липень 2024 року місцеве населення зменшилось до 400-450 осіб.

Саме місцеві жителі брали участь у ліквідації наслідків руйнувань. За 5 тисяч рублів вони розбирали завали, проїзні дороги та намагалися відновлювати комунальну інфраструктуру.

Також відомі факти, коли окупанти посилали авдіївців на війну під прапором росії. За даними Віталія Барабаша, близько 100 чоловіків з Авдіївки взяли в лави російської армії. Хоч це й були не навчені військові, вони були потрібні окупантам через знання навколишньої території.

“Протягом перших двох тижнів більше 100 чоловіків з міста просто зникли. Це люди соціально незабезпечені, пияки. Згодом під Очеретиним їх вже брали в полон. Вони були майже без зброї, не навчені, просто їх брали як гарматне м’ясо. Їх брали, оскільки вони місцеві і знають територію”, — розповів Віталій Барабаш.

Відбудова Авдіївки: що кажуть окупанти

Майже одразу після захоплення Авдіївки до міста почали приїжджати чиновники з росії і “днр”. Вони проводили зустрічі з місцевими мешканцями, під час яких давали багато обіцянок про відновлення міста.

Наприклад, одним із перших в місто приїхав віцепрем’єр рф марат хуснуллін. Він зазначив, що в першу чергу в місті будуть відновлені комунальні послуги: електро- і водопостачання.

Та цього за майже рік окупації міста так і не сталося. Про це вже в листопаді 2024 року заявив той же марат хуснуллін. Тепер росіяни планують відновлювати комунальні послуги не по всьому місту, а спочатку в одному “невеликому кварталі”. Вже після цього будуть думати за все місто.

Щодо відновлення житла, то і в цьому напрямку немає значних просувань. Судячи із заяв ватажка “днр” дениса пушиліна, відновлення житлового фонду хотіли розпочати одразу після захоплення міста. У березні 2024 року він заявив, що першочергово будуть відновлені 19 багатоповерхівок.

Однак, і ці плани окупанти не реалізували. Станом на листопад 2024 року окупаційна влада відзвітувала про один “відновлений” будинок на 40 квартир. Він розташований на бульварі Шевченка, 6. Квартири, нібито, заселять у грудні. Про це навіть зняли цілий пропагандистський сюжет. Пушилін особисто приїхав в Авдіївку і поспілкувався з людьми, які, нібито, отримають тут житло. Ремонт у квартирах, як видно на відео, мінімальний.

Також у листопаді пушилін зазначав у своєму відеозверненні, що в Авдіївці, нібито, відновлюють сім будинків. Заселити їх планують “у найближчому майбутньому”, коли саме — не уточнив. Також він зазначив, що “днр” займається відбудовою приватних житлових будинків. Але роботі в цьому напрямку, нібито, заважають ЗСУ. Пушилін звинуватив українських військових у тому, що вони провели “багатогодинний обстріл”, щоб “зробити окупантам неприємно”.

Також пушилін зазначив, що до “відновлюваних” робіт залучають місцевих жителів. Люди, чиї будинки були зруйновані, прибирають вулиці і прибудинкові території.

Наразі люди, які залишилися в Авдіївці, вимушені радіти звичним речам. Оскільки вся інфраструктура зруйнована, в місті не працюють магазини. Лише у червні окупантам вдалося налагодити роботу “автолавки” в місті. Люди вимушені купувати продукти за розкладом і лише з того асортименту, що їм привозять.

Якщо з відновленням житла і інфраструктури в Авдіївці складно, то пропаганда і зросійщенця авдіївців проходять активними темпами. Місцевим жителям майже одразу почали видавати сім-картки мобільної мережі “фенікс”, що працює в “днр”, російські паспорти, російську прописку та банківські картки. Також людям, нібито, “дали можливість голосувати на виборах президента росії”.

Зараз в Авдіївці облаштували ще й пункт розміщення людей, що були вивезені з нещодавно окупованих населених пунктів. Сюди звозять людей з Селидового, Українська, Гродівки та інших населених пунктів Покровського району. Про умови в цих пунктах нічого не відомо, окупанти не надають інформації.

Гуманітарну допомогу людям часто надають не влада “днр”, а волонтери з росії та білорусі. Російські регіони, нібито, ще й вкладаються у “відбудову” Авдіївки. Але й додаткові кошти, які нібито виділяє росія, не можуть пришвидшити відбудову.

Мародерство в Авдіївці

Натомість самі окупанти займаються грабунком того, що вціліло. Як повідомляв Центр громадського спротиву, в Авдіївці були зафіксовані випадки, коли росіяни вивозили металобрухт із залишків знищеного ними коксохімічного заводу. Його везли до порту в Маріуполі. Дохід від реалізації металу отримали фірми-підрядники дениса пушиліна.

При цьому сам пушилін зазначав, що коксохімічний завод постраждав “не критично”.

Також окупанти грабували частково вцілілі квартири в Авдіївці. Журналіст Денис Казанський опублікував відео, на якому окупант розповідає жінці Ларисі, що в квартирах людей є “телевізори і чого тільки немає”. За його словами, “сюди треба вантажну електричку, щоб все це забрати”.

Жодної відповідальності за це окупанти не отримали. Окупаційна влада мовчить про випадки мародерства і ніяк їх не коментує. Вони роблять вигляд, що цієї проблеми просто не існує.

Читайте також:

• “Немає житла, обіцяних пільг і необхідних ліків”: бахмутянка розповіла про складнощі життя в росії
• “Хотів знайти вцілілий будинок”: пушилін поскаржився на Вугледар
• Фотофейк: в Авдіївці біля пам’ятника воїнам-землякам встановили знак “До росії — 0 км”

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!