Можливо ви не знали, чи трохи підзабули уроки історії про минуле Бахмута. Насправді місто вже не вперше потерпає від бажання московитів встановити тут свої порядки. Як це було у ХVІІІ столітті та чому у Булавінському повстанні існує запорізькій слід у розказує завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Після того, як у 2015 році в ході декомунізації в Бахмуті (тоді ще Артемівську) покинули свої постаменти комуністичні вожді Ленін, Артем (Сергєєв) та Квірінг, єдиною історичною постаттю, яка вшанована пам’ятником на одній із площ у центрі міста, залишився Кіндрат Булавін (1667 – 1708) – ватажок козацького повстання на Дону й Слобожанщині. Цей пам’ятник був встановлений у 1971 році, коли масштабно відзначалося офіційне 400-річчя заснування міста (про те, наскільки вірогідною є ця дата, йшлося в попередній нашій публікації).

Пам’ятник Кіндрату Булавіну в Бахмуті. 1971 р.

Погруддя суворого козацького отамана стоїть у історичному центрі Бахмута, де колись була розташована дерев’яна Бахмутська фортеця. Фортеця представляла собою укріплення козаків-солеварів, збудоване в 1703 році й наступного року передане царською грамотою в підпорядкування Ізюмського слобідського козацького полку. Незважаючи на це між слобідськими й донськими козаками продовжувалися суперечки за володіння соляними джерелами.  Тож не дивно, що вже в 1705 році бачимо отаманом Бахмутських солеварів донського козака Кіндрата Опанасовича Булавіна.

Хто такий Булавін?

Тривалий час місцем його народження вважалася слобода Трьохізбенська (нині селище Трьохізбенка на території Луганської області). Але архівні дослідження довели, що Булавін походив не від донських козаків, а з військово-служилої верстви «дітей боярських», і народився в слободі Старий Салтів на Харківщині, тобто на Слобідській Україні.

Бунт бахмутських солеварів

Перші звістки про Кіндрата Булавіна датуються 1705 – 1706 роками, коли він очолив бунт бахмутських солеварів проти царського уряду. Бахмутяни відмовилися підкорятися ізюмському полковнику Шидловському, вчинили опір перепису солеварень, заарештували, а потім вигнали з містечка  царського дяка Горчакова, який прибув із військовою командою для вирішення суперечки між ізюмцями й донцями. Цей бунт вважається передвістям булавінського повстання, яке розгорнулося в наступні два роки.

Для пошуку й повернення втікачів на Дон у 1707 році був споряджений загін князя Ю. Долгорукова. Серед інших завдань він мав здійснити розшук у справі про бахмутський бунт. Військо Донське мало заарештувати Булавіна й видати його князю. Але повстанці випередили цей намір, у ніч на 9 жовтня 1707 року напали на каральний загін і знищили його. Донська старшина, щоб довести свою непричетність до цієї події, нашвидку зібрала похідне військо і спрямувала його проти булавінців. 18 жовтня повстанців було розбито, але самому Булавіну з групою козаків вдалося втекти на Бахмут, а звідти на Запорозьку Січ.

Пам’ятник Кіндрату Булавіну в Трьохізбенці. 1998 р

Булавін уклав із запорожцями таємний союз

Хоча січова старшина й намагалася відмовити товариство від масового виступу на боці Булавіна, але січовики дозволили Кіндрату та його сподвижникам отаборитися навколо фортеці Кодак і вербувати добровольців. Навесні 1708 року уряд вислав на придушення повстання регулярні війська під командою брата вбитого князя – В. Долгорукова. Булавін полишив Кодак і вирушив на Міус, а звідти на Дон, разом із загонами отаманів Безпалого, Голого, Драного, Некрасова.

9 травня К. Булавін у Черкаську був обраний військовим отаманом Війська Донського. У тому ж місяці жителі Бахмута урочисто зустрічали булавінського отамана Сергія Безпалого, який прийшов із загоном у тисячу чоловік і очікував приходу ще 300 запорожців. А сам Булавін наприкінці травня надіслав із Бахмута універсал на Запорозьку Січ, в якому закликав запорожців вирушати до слободи Ямпіль, щоб дати відсіч царським військам. Запорожці, отримавши цей універсал, стали переходити на бік повстанців партіями по кількасот чоловік. Дізнавшись про це, цар наказував В. Долгорукому особливо пильнувати, щоб не допустити з’єднання запорожців із донцями.

Пам’ятний хрест біля села Крива Лука. 1990-і роки

Царський уряд задушив повстання і спалив Бахмут

2 липня 1708 року повстанський загін під проводом отамана Семена Драного зазнав поразки від урядових військ у битві біля Кривої Луки. Тривалий час місцем битви вважалося село Крива Лука на Лиманщині. Саме там був встановлений пам’ятний хрест про цю подію Але останнім часом ствердилася думка, що під цією назвою слід розуміти урочище Крива Лука на Дінці, біля сучасного села Закітного.

Булавінське повстання 1707 – 1708 рр

Наступного дня урядові війська під Бахмутом перемогли запорожців, які прийшли на допомогу булавінцям, після чого зруйнували дощенту і спалили місто. Була вчинена жорстока розправа над місцевими мешканцями, які брали участь  у повстанні. Лише через рік уряд вирішив відновити солеварні на Бахмуті й вібудувати хоча б невелику фортецю для захисту від татарських нападів.

Читайте також: Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

7 липня в Черкаську Кіндрат Булавін був оточений у своєму будинку заколотниками, які вирішили видати його урядові, і загинув у сутичці. Після його загибелі деякий час діяли повстанські загони М. Голого й С. Безпалого, а І. Некрасов зі своїми прибічниками відступив на Кубань, у межі володінь кримського хана.

Таким чином Бахмут у 1707 – 1708 роках став місцем спільної боротьби запорозьких і донських козаків проти царських карателів, за стародавні козацькі вольності.

Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Пенсіонери в Україні можуть перевірити нарахування одноразової грошової допомоги у розмірі 1500 гривень через особистий кабінет на порталі Пенсійного фонду. Виплати вже розпочалися у квітні 2026 року.

Як перевірити виплату 1500 грн у кабінеті Пенсійного фонду України

З 6 квітня 2026 року Пенсійний фонд України розпочав фінансування одноразової грошової доплати у розмірі 1500 гривень. Виплати здійснюються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №341 від 18 березня 2026 року. Пенсіонери можуть самостійно перевірити інформацію про нарахування коштів в особистому кабінеті на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України.

Одержувачам соціальних допомог, які не є пенсіонерами, повідомлення про виплату також буде доступне в особистих кабінетах найближчим часом.

Як перевірити виплату: покрокова інструкція

Щоб дізнатися про нарахування допомоги, потрібно виконати кілька простих кроків:

1. Перейти на вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України та натиснути кнопку “Вхід”.

2. Авторизуватися зручним способом: за допомогою кваліфікованого електронного підпису

У меню обрати розділ “Мої повідомлення”.

1. Перейти до вкладки “Мої повідомлення – Індивідуальні повідомлення” та ознайомитися з інформацією про виплату 1500 гривень.

У разі нарахування коштів відповідне повідомлення буде відображене в кабінеті користувача.

До теми:

Пенсія учасникам бойових дій у 2026 році: суми виплат і перелік документів

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Олександр пам’ятає Бахмут тихим і затишним містом — із парками, ставками та знайомими вулицями. Пам’ятає, як не вірив у повномасштабну війну до останнього. А потім — перші дні вторгнення, черги до військкомату, відсутність підготовки, позиції під обстрілами та фото на пам’ять. Олександр Щекодін пройшов бої під Соледаром і Бахмутом. Своїми спогадами ветеран поділився з нами.

Бахмут: місто, яке залишилося в серці

Олександр Щекодін народився у Львові, це понад 1 200 кілометрів до Бахмута, проте життя привело його на Донеччину. Родина переїхала сюди за сімейними обставинами, коли хлопчику було лише три роки. Все дитинство та юність чоловік провів в оточенні рідних степів. Вивчився на електрика та інженера-енергетика й своє доросле життя пов’язав із цією професією та Бахмутом. Саме це місто він називає своїм домом. 

“Я Бахмут пам’ятаю, з самого раннього віку. Затишне, спокійне місто. Місто, до якого тягнуться люди. Місто душі було”, — каже Олександр.

На Донеччині чоловік зустріч і своє кохання. З майбутньою дружиною він познайомився під час навчання у Краматорську. Згадує, що дівчина запала у серце. Після завершення навчання пара вирішила разом повертатися в Бахмут та будувати тут життя.

У цих словах — не просто ностальгія, а втрата цілого світу. Олександр говорить про знайомі місця, де проводив час із друзями і дружиною, про парк у місті, солені ставки,і поїздки за місто. Його Бахмут — це простір життя, який згодом стане полем бою. Вперше війна прийшла в Бахмут в 2014 році. Ці події Олександр пам’ятає як раптові й тривожні. Війна тоді вже була поруч, але її масштаб ще не усвідомлювався. Чоловік жив поблизу військової частини і добре пригадує, як гучно було. Попри страх і невизначеність, він залишився в місті. Каже, що виїжджати тоді не думав.

Після звільнення Бахмута місто змінилося: стало більш людним, й більш проукраїнським. Сюди їхали люди з окупованих територій, і воно фактично стало регіональним центром життя. Попри досвід 2014-го, у повномасштабну війну він не вірив. 24 лютого Олександр зустрів на заправці. Саме там йому сказали, що почалася війна. Він згадує затори, перші години хаосу і те, як дуже швидко довелося приймати рішення — йти у військо:

“Пам’ятаю, як товариші мені сказали: “Почалася війна”. Я не зміг вийти з машини, просто не міг у це повірити. Заправив повний бак. Буквально через кілька годин по всьому Бахмуту стояли черги за пальними. Для мене це був шок”.

Армія

Рішення йти у військо було швидким і майже без обговорень, — пригадує чоловік. Родину він поставив перед фактом.

“З перших днів ми з товаришами пішли, і я вже був у військовій частині. Там стояла черга тоді, людей 100-150. Досвіду військового у мене не було зовсім. Навчання, насправді, теж практично не було. Багато чого доводилося купувати самостійно і вчитися вже на місці”, — пригадує чоловік.

Перший місяць Олександр з побратимами патрулював території, чергував в Бахмуті, поступово звикаючи до нової реальності. Тим часом за десяток кілометрів від Бахмута вже йшли бої, але на той час, не було усвідомлення, що місто теж у небезпеці, скоріше це відчуття було дивним, пригадує Олександр. Але коли впала Попасна, далі Лисачанськ, відчуття того, що фронт наближається, сильно змінилося. А потім були й перші позиції Олександра — його перекинули на другу лінію фронту, за 5 -7 кілометрів від першої лінії. Але навіть там обстріли були постійними.

“До нас долітало постійно, били ураганами і смерчами, касетними боєприпасами,…по два-три рази на день прилітали ракети”, — згадує Олександр типовий будній день на фронті.

Військові швидко зрозуміли, що їхнє виживання залежить від рішень на місці. Вони копали укриття самі, часто — нестандартно, наприклад, вкопувалися під дорогу “Ростов— Слов’янськ”, тоді дрони ще не були такі активні, й можна було укопатися за допомогою трактора. Саме у цих бліндажах їм вдалося укритися під час сильних російських обстрілів. Ці імпровізовані рішення рятували життя.

Бої під Бахмутом: момент, коли все змінилося

Переломним моментом для Олександра стало літо 2022 року — тоді вперше прийшло усвідомлення, що росіяни можуть захопити Бахмут. Під час однієї з атак у сторону міста прорвалися і вагнерівці, і підрозділу Олександра довелося відходити разом з пораненими. 

“У 4 годині ночі ми почули перестрілку у сусідній роті — їх сильно накрили. Вони через нас відійшли, і пішли з нами вагнерівці. Ми прийняли бій на себе. Вони (ред. вагнерівці) відрізнялися. Відчувалося, що це інший тип противника. Складно навіть описати їх — вони діяли жорсткіше, більш хаотично. Але треба зауважити, що вагнерівцібули двох типів, перші звичайні увязнені, а інші це професіонали дуже добре підготовлені”, — каже бахмутянин.

Олександр тоді був гранатометником і брав участь в організації протитанкових позицій. Це був момент, коли стало очевидно, що ситуація змінюється і місто опиняється під реальною загрозою, — каже чоловік. Був у чоловіка і вихід з оточення, тоді пригадує Олександр, він думав, що вже не повернеться, та йому вдалося вийти з кільця. Це був найважчий день. Його чоловік називає другим днем народження 10 серпня 2022 року. Коли група йшла на штурм, натомість сама потрапила під нього. Далі було оточення: на позиції зайшло 32 бійця, а у вечір Олександр вивів 300-х (ред.поранених) 12 бійців, водночас група вела бій з вагнерами.

У боях за Донеччину Олександр отримав поранення та декілька контузій, його направили на лікування і реабілітацію. Це тривалий процес, який триває і досі. Повернення до цивільного життя було дуже непросте. Найважче, пригадує ветеран, — адаптуватися до звичайного життя. У цивільному середовищі багато речей сприймаються інакше, на додаток, взнаки даються контузії. Наприклад, шум, велике скупчення людей, різкі звуки — усе це може викликати сильний дискомфорт для Олександра. Є відчуття, що ти ніби не до кінця “тут”.

“Ветеранам потрібне більше розуміння з боку суспільства. Люди мають усвідомлювати, що вони повертаються з іншим досвідом. Важливо менше тиску, більше підтримки і нормального людського ставлення, не жалості, а поваги. Головне — щоб люди розуміли, через що проходять військові. І щоб підтримка була не лише на словах”, — наголошує чоловік.

Зараз Олександр живе у Вільногірську на Дніпропетровщині. Каже, що порівняти це місто з Бахмутом не зовсім доречно, адже ці два міста дуже різні. Та Вільногірськ для нього став домом, тут він працює на комунальному підприємтсві, каже, що на роботі до нього ставляться з повагою, і зазначає, що у Вільногірську зустрічає приємних та добрих людей. 

До теми:

“Як звідси вибратися? Це пекло”: чого ми не знали про битву за Бахмут

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!