Можливо ви не знали, чи трохи підзабули уроки історії про минуле Бахмута. Насправді місто вже не вперше потерпає від бажання московитів встановити тут свої порядки. Як це було у ХVІІІ столітті та чому у Булавінському повстанні існує запорізькій слід у розказує завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Після того, як у 2015 році в ході декомунізації в Бахмуті (тоді ще Артемівську) покинули свої постаменти комуністичні вожді Ленін, Артем (Сергєєв) та Квірінг, єдиною історичною постаттю, яка вшанована пам’ятником на одній із площ у центрі міста, залишився Кіндрат Булавін (1667 – 1708) – ватажок козацького повстання на Дону й Слобожанщині. Цей пам’ятник був встановлений у 1971 році, коли масштабно відзначалося офіційне 400-річчя заснування міста (про те, наскільки вірогідною є ця дата, йшлося в попередній нашій публікації).

Пам’ятник Кіндрату Булавіну в Бахмуті. 1971 р.

Погруддя суворого козацького отамана стоїть у історичному центрі Бахмута, де колись була розташована дерев’яна Бахмутська фортеця. Фортеця представляла собою укріплення козаків-солеварів, збудоване в 1703 році й наступного року передане царською грамотою в підпорядкування Ізюмського слобідського козацького полку. Незважаючи на це між слобідськими й донськими козаками продовжувалися суперечки за володіння соляними джерелами.  Тож не дивно, що вже в 1705 році бачимо отаманом Бахмутських солеварів донського козака Кіндрата Опанасовича Булавіна.

Хто такий Булавін?

Тривалий час місцем його народження вважалася слобода Трьохізбенська (нині селище Трьохізбенка на території Луганської області). Але архівні дослідження довели, що Булавін походив не від донських козаків, а з військово-служилої верстви «дітей боярських», і народився в слободі Старий Салтів на Харківщині, тобто на Слобідській Україні.

Бунт бахмутських солеварів

Перші звістки про Кіндрата Булавіна датуються 1705 – 1706 роками, коли він очолив бунт бахмутських солеварів проти царського уряду. Бахмутяни відмовилися підкорятися ізюмському полковнику Шидловському, вчинили опір перепису солеварень, заарештували, а потім вигнали з містечка  царського дяка Горчакова, який прибув із військовою командою для вирішення суперечки між ізюмцями й донцями. Цей бунт вважається передвістям булавінського повстання, яке розгорнулося в наступні два роки.

Для пошуку й повернення втікачів на Дон у 1707 році був споряджений загін князя Ю. Долгорукова. Серед інших завдань він мав здійснити розшук у справі про бахмутський бунт. Військо Донське мало заарештувати Булавіна й видати його князю. Але повстанці випередили цей намір, у ніч на 9 жовтня 1707 року напали на каральний загін і знищили його. Донська старшина, щоб довести свою непричетність до цієї події, нашвидку зібрала похідне військо і спрямувала його проти булавінців. 18 жовтня повстанців було розбито, але самому Булавіну з групою козаків вдалося втекти на Бахмут, а звідти на Запорозьку Січ.

Пам’ятник Кіндрату Булавіну в Трьохізбенці. 1998 р

Булавін уклав із запорожцями таємний союз

Хоча січова старшина й намагалася відмовити товариство від масового виступу на боці Булавіна, але січовики дозволили Кіндрату та його сподвижникам отаборитися навколо фортеці Кодак і вербувати добровольців. Навесні 1708 року уряд вислав на придушення повстання регулярні війська під командою брата вбитого князя – В. Долгорукова. Булавін полишив Кодак і вирушив на Міус, а звідти на Дон, разом із загонами отаманів Безпалого, Голого, Драного, Некрасова.

9 травня К. Булавін у Черкаську був обраний військовим отаманом Війська Донського. У тому ж місяці жителі Бахмута урочисто зустрічали булавінського отамана Сергія Безпалого, який прийшов із загоном у тисячу чоловік і очікував приходу ще 300 запорожців. А сам Булавін наприкінці травня надіслав із Бахмута універсал на Запорозьку Січ, в якому закликав запорожців вирушати до слободи Ямпіль, щоб дати відсіч царським військам. Запорожці, отримавши цей універсал, стали переходити на бік повстанців партіями по кількасот чоловік. Дізнавшись про це, цар наказував В. Долгорукому особливо пильнувати, щоб не допустити з’єднання запорожців із донцями.

Пам’ятний хрест біля села Крива Лука. 1990-і роки

Царський уряд задушив повстання і спалив Бахмут

2 липня 1708 року повстанський загін під проводом отамана Семена Драного зазнав поразки від урядових військ у битві біля Кривої Луки. Тривалий час місцем битви вважалося село Крива Лука на Лиманщині. Саме там був встановлений пам’ятний хрест про цю подію Але останнім часом ствердилася думка, що під цією назвою слід розуміти урочище Крива Лука на Дінці, біля сучасного села Закітного.

Булавінське повстання 1707 – 1708 рр

Наступного дня урядові війська під Бахмутом перемогли запорожців, які прийшли на допомогу булавінцям, після чого зруйнували дощенту і спалили місто. Була вчинена жорстока розправа над місцевими мешканцями, які брали участь  у повстанні. Лише через рік уряд вирішив відновити солеварні на Бахмуті й вібудувати хоча б невелику фортецю для захисту від татарських нападів.

Читайте також: Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

7 липня в Черкаську Кіндрат Булавін був оточений у своєму будинку заколотниками, які вирішили видати його урядові, і загинув у сутичці. Після його загибелі деякий час діяли повстанські загони М. Голого й С. Безпалого, а І. Некрасов зі своїми прибічниками відступив на Кубань, у межі володінь кримського хана.

Таким чином Бахмут у 1707 – 1708 роках став місцем спільної боротьби запорозьких і донських козаків проти царських карателів, за стародавні козацькі вольності.

Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Авдіївка розташована за 13 кілометрів від Донецька. До початку повномасштабного вторгнення російської армії населення міста становило майже 30 тисяч осіб. Однією з найвідоміших рекреаційних зон цього населеного пункту був Авдіївський кар’єр, який місцеві жителі називали “Донецькими Мальдівами”. Нині через активні бойові дії колишнє місце відпочинку зруйноване, а сама територія стала небезпечною для перебування.

Редакція Бахмут IN.UA розповідає, як в Авдіївці з’явилися пляжі на кар’єрах та в чому їх особливість.

Авдіївські кар’єри: історія створення

У минулому територія кар’єру функціонувала як промислова зона, де здійснювався видобуток кварцевого піску. Після завершення промислових робіт відпрацьований об’єкт перетворився на місце масового відпочинку.

Ландшафт локації складався з м’якого білого піску, природних кіс та острівців. Вода у кар’єрі мала смарагдовий або ультрамариновий відтінок і залишалася прохолодною навіть під час високих температур повітря. Офіційно купання у водоймі було заборонено, для чого на узбережжі встановили відповідні попереджувальні таблички. Попри це, локація стабільно приваблювала велику кількість відпочивальників.

У мирний час кар’єр був місцем відпочинку для жителів Авдіївки, найближчих міст та сусіднього Донецька. У ранкові години на пляжі було малолюдно. Значне збільшення кількості людей фіксувалося після прибуття електрички сполученням Чаплине — Покровськ — Авдіївка.

Інфраструктура та цінова політика

Територія Авдіївського кар’єру мала облаштовану інфраструктуру. Її прибирання здійснювалося на постійній основі. Для відпочивальників функціонували:

• грибки-навіси з кріслами;
• роздягальні, туалети та урни;
• футбольне поле та волейбольний майданчик;
• танцпол;
• автомобільна стоянка;
• платні альтанки-павільйони з гойдалками, столиками та мангалами.

У 2021 році вартість входу на пляж становила 10 гривень. Для дітей віком до 14 років та пенсіонерів прохід був безкоштовним. Користування автостоянкою також коштувало 10 гривень.

Сучасний стан кар’єру та міста

Авдіївка вперше опинилася під контролем противника у квітні 2014 року, проте в липні того ж року українська армія повернула населений пункт. На початку повномасштабного вторгнення російська армія не змогла прорвати оборону міста. Ситуація змінилася з жовтня 2023 року, коли противник розпочав масштабні атаки. Тоді Авдіївка стала однією з найгарячіших ділянок фронту.

Наразі в місті залишається окупованим та зруйнованим. Водночас у ньому залишається понад тисячу жителів. Територія Авдіївського кар’єру повністю спорожніла. На місці пляжної зони та у воді залишається велика кількість вирв, мін та уламків від снарядів.

Читайте також:

Історія круглої “сталінки” у Бахмуті: від Будинку спеціалістів до руйнувань війни

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Останніми місяцями українські дрони дедалі частіше демонструють здатність працювати на великій відстані від лінії фронту. Свідченням цього стали не лише удари по військових об’єктах і нафтопереробних заводах на території Росії, а й нещодавній політ українського дрона над окупованим Бахмутом. Сам факт того, що безпілотник зміг долетіти до Бахмута, свідчить про зміну можливостей українських БпЛА. Водночас це лише одна з ознак значно глибших процесів, які відбуваються на фронті.

За три роки повномасштабної війни безпілотники перестали бути допоміжним засобом для розвідки чи коригування артилерії. Сьогодні вони впливають на логістику противника, змушують російську армію змінювати тактику та дедалі більше визначають перебіг бойових дій. Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалися з експертом з оборонної промисловості Анатолієм Храпчинським, представником українського виробника безпілотників “Пташка Дронс” Владиславом та військовим експертом Олексієм Мельником, щоб з’ясувати, як українські дрони змінюють сучасну війну. Читайте більше у матеріалі Бахмут IN.UA.

Від ударів по російських НПЗ до польотів над Бахмутом: як змінилися українські дрони

Після початку повномасштабного вторгнення більшість українських безпілотників виконували переважно тактичні завдання — вели розвідку, коригували вогонь артилерії або допомагали уражати цілі безпосередньо поблизу лінії бойового зіткнення. Сьогодні ситуація суттєво відрізняється. Українські виробники створюють дрони, здатні працювати на значно більших відстанях, а військові дедалі ефективніше використовують їх не лише проти живої сили, а й для ударів по логістиці, складах та інших важливих об’єктах противника.

Представник компанії “Пташка Дронс” Владислав каже, що змінилися не лише самі технології, а й досвід людей, які ними користуються. Саме поєднання розвитку виробництва та практичного досвіду військових дозволило українським безпілотникам вийти на якісно новий рівень.

За словами співрозмовника, одним із найбільших технологічних стрибків стало поширення безпілотників, які використовують оптоволоконний канал зв’язку. Якщо раніше більшість дронів працювали за допомогою радіокерування, то нові технології дозволяють значно ефективніше діяти навіть в умовах активного застосування російських засобів радіоелектронної боротьби. Змінилися і можливості ураження цілей. Якщо раніше безпілотники працювали переважно поблизу переднього краю, то зараз вони можуть діставатися значно глибше, відкриваючи військовим доступ до російських об’єктів, які ще кілька років тому вважалися відносно “безпечними” для росіян.

Саме збільшення дальності польоту стало одним із факторів, які поступово змінюють правила ведення війни. Знову ж таки, якщо раніше російські підрозділи могли розміщувати склади боєприпасів, паливно-мастильних матеріалів чи пункти управління відносно близько до лінії фронту, то тепер дедалі частіше змушені переносити їх у глибший тил або змінювати логістику.

Втім, експерт наголошує, головна зміна полягає не в тому, що українські дрони літають далі. Набагато важливішим є те, як це вплинуло на саму тактику ведення війни. Через постійну загрозу ударів безпілотників російські війська вже не можуть безперешкодно накопичувати техніку, особовий склад і боєприпаси поблизу фронту. Саме ця зміна поступово трансформує весь характер бойових дій.

“Кілзона на десятки кілометрів: як дрони змінили правила війни

Збільшення дальності польоту українських безпілотників вплинуло не лише на кількість цілей, які можуть уражати Сили оборони. Значно важливіше те, що це змусило російську армію переглянути підходи до ведення бойових дій. Якщо на початку повномасштабного вторгнення війська могли накопичувати техніку та особовий склад поблизу лінії фронту перед початком наступу, то сьогодні будь-яке скупчення військових стає потенційною ціллю для ударних безпілотників. Це суттєво обмежує можливості для проведення великих наступальних операцій.

Військовий експерт Олексій Мельник називає це одним із ключових факторів, який сьогодні визначає динаміку бойових дій:

“Це один із ключових факторів впливу на ту динаміку, яку ми спостерігаємо щонайменше протягом кількох останніх місяців. Не єдиний, але один із вирішальних. Створення кілзони і її поступове розширення по обидва боки від лінії бойового зіткнення — зараз уже можна говорити про 20–30 кілометрів щонайменше — найголовніше унеможливлює проведення наступальних дій оперативного масштабу. Будь-яке зосередження кількох одиниць техніки чи особового складу в помітній кількості негайно стає об’єктом ураження. Все на виду, нічого не можна зараз приховати”.

За його словами, саме через це дедалі складніше проводити операції, які ще кілька років тому були звичними для обох сторін. Великі колони бронетехніки, польові склади боєприпасів або місця накопичення особового складу стають надто вразливими ще до початку активної фази наступу. Втім, це не означає, що бойові дії зайшли у глухий кут. Навпаки — війна адаптується до нових умов. Російські війська продовжують атакувати українські позиції, однак масштаби цих операцій суттєво змінилися.

“Ті просування, які все ще фіксуються на лінії фронту, обмежені суто тактичними масштабами. Коли говорять про стагнацію, то йдеться про стратегічний масштаб. Тактичні зміни окремих позицій не впливають на загальну стратегічну ситуацію на сухопутному театрі воєнних дій”, — каже Олексій Мельник.

Саме тому, пояснює він, зараз дедалі важливішим стає не захоплення окремої посадки чи будівлі, а здатність системно виснажувати противника. Одним із головних інструментів для цього стали ударні безпілотники, які дозволяють порушувати забезпечення військ далеко за межами переднього краю.

Росія вже не може воювати так, як у 2022 році

Однією з найпомітніших змін стала трансформація російської тактики. Якщо ще під час боїв за Бахмут російські війська широко використовували штурмові групи чисельністю від десяти до кількох десятків військових, то тепер дедалі частіше діють невеликими групами або навіть поодинокими військовослужбовцями. Це не означає, що така тактика стала ефективнішою. Навпаки — вона є вимушеною реакцією на постійну загрозу ударів безпілотників.

“Тактика, яка була доволі успішною ще з часів Бахмута, коли малі групи проникали, закріплювалися, накопичувалися і поступово розвивали просування, сьогодні практично перестала працювати. Вони продовжують використовувати тактику інфільтрації, але зараз ці групи стали не просто малими — вони стали мікроскопічними. Якщо раніше це були 10–20 військових, іноді до 50 із технікою, то тепер дедалі частіше це один або два бійці, які намагаються пройти через кілзону, сховатися та чекати підкріплення. Але навіть якщо їм це вдається, виникає проблема логістики — без постійного постачання продовольства, води та боєприпасів такі групи в більшості випадків приречені”, — пояснює Олексій Мельник.

Саме логістика, а не кількість штурмовиків, дедалі більше визначає успіх операцій. Якщо підрозділ не може регулярно отримувати боєприпаси, воду, пальне чи поповнення, навіть успішно зайнята позиція швидко втрачає стратегічне значення.

Через це сучасна війна поступово переходить від боротьби за окремі кілометри території до боротьби за можливість забезпечувати власні війська. Саме тут українські безпілотники дедалі частіше стають одним із ключових інструментів.

Чому логістика стала головною ціллю сучасної війни

Якщо на початку повномасштабного вторгнення головною метою було знищення бронетехніки чи окремих підрозділів противника, то сьогодні дедалі більшого значення набуває боротьба за логістику. Адже навіть добре підготовлений підрозділ не здатний довго виконувати бойові завдання без регулярного постачання боєприпасів, пального, продуктів, води та підкріплення.

Саме тому сучасні безпілотники дедалі частіше полюють не за танками чи окремими військовими, а за дорогами постачання, складами, транспортом, пунктами управління та місцями накопичення ресурсів. Ураження одного логістичного вузла може вплинути на боєздатність одразу кількох підрозділів, тоді як знищення окремої одиниці техніки має значно локальніший ефект.

Зростання дальності польоту українських безпілотників ще більше посилило цей ефект. Якщо раніше тилові склади чи командні пункти можна було розміщувати за кілька десятків кілометрів від передової, то зараз вони також опинилися в зоні ризику. Російській армії доводиться постійно змінювати маршрути постачання, переносити склади глибше в тил і витрачати більше часу та ресурсів на забезпечення військ.

Фактично між українськими та російськими військами триває не лише боротьба за окремі населені пункти. Не менш важливою стала боротьба за можливість підтримувати власні підрозділи всім необхідним. У таких умовах перевагу отримує не лише той, хто має більше особового складу чи техніки, а й той, хто швидше впроваджує нові технології та здатен ефективніше порушувати систему забезпечення противника. Саме тому розвиток безпілотних технологій сьогодні дедалі більше визначає не лише ситуацію на окремих ділянках фронту, а й загальний характер війни.

Україна вже змінює правила війни

За словами експерта з оборонної промисловості та керівника компанії-виробника озброєння Анатолія Храпчинського, українські безпілотні технології вже виходять на новий рівень. Якщо раніше головним завданням було збільшити кількість дронів, то зараз увага виробників зосереджена на розширенні їхніх можливостей — дальності польоту, стійкості до засобів радіоелектронної боротьби та здатності працювати по цілях далеко за лінією фронту.

“Почнімо з технологічних можливостей наших дронів. Уже кілька українських компаній зробили серйозний крок уперед, збільшивши дистанцію стабільного зв’язку. Це дозволяє розширювати так звану кілзону — територію, на якій безпілотники можуть ефективно працювати. Головне завдання інженерів сьогодні, це забезпечити військових озброєнням, яке реально допомагає на тактичному рівні. Передусім це можливість впливати на логістику противника, позбавляти його постачання та ускладнювати просування військ”, — каже Анатолій Храпчинський.

За словами експерта, саме логістика сьогодні дедалі частіше стає головною ціллю. Якщо підрозділи не отримують боєприпасів, пального чи підкріплення, вони втрачають можливість вести активні бойові дії незалежно від кількості особового складу чи техніки. Храпчинський зазначає, що сучасна війна дедалі більше перетворюється на технологічне протистояння. Виграє вже не той, хто має більше озброєння, а той, хто швидше адаптується до нових умов і здатен оперативно реагувати на зміни на полі бою.

“Сьогодні ми вже бачимо, що технології починають визначати хід бойових дій. Якщо ще кілька років тому головним було виробити більше техніки, то зараз набагато важливіше, наскільки швидко можна вдосконалити вже наявні рішення. Противник постійно змінює свої засоби протидії, відповідно й українські виробники мають швидко адаптуватися. Саме ця швидкість розвитку сьогодні стає нашою конкурентною перевагою”, — говорить експерт.

За його словами, це стосується не лише самих безпілотників. Змінюється вся система ведення війни: від роботи операторів до взаємодії між різними підрозділами, які використовують дрони для розвідки, коригування вогню та ураження цілей.

“Не можна розглядати безпілотники як окремий інструмент. Вони вже стали частиною єдиної системи ведення бойових дій. Дрон знаходить ціль, передає інформацію, допомагає ухвалити рішення, а далі забезпечує її ураження. Саме інтеграція різних технологій визначатиме перевагу на полі бою найближчими роками”, — пояснює Анатолій Храпчинський.

Водночас експерт наголошує, що розвиток українських технологій уже виходить далеко за межі фронту. За його словами, збільшення дальності польоту безпілотників дає змогу працювати по об’єктах, які раніше вважалися недосяжними. Це змушує противника змінювати маршрути постачання, переносити склади та витрачати додаткові ресурси на захист тилу.

“Коли збільшується дальність роботи безпілотників, змінюється вся система забезпечення противника. Він уже не може почуватися безпечно навіть далеко від лінії фронту. Це змушує переносити логістичні центри, перебудовувати маршрути та витрачати більше ресурсів на захист. У підсумку це безпосередньо впливає на можливості російської армії вести бойові дії”.

Україна входить у новий етап війни дронів

Політ українського безпілотника над тимчасово окупованим Бахмутом став не просто окремим епізодом війни. Він показав, наскільки швидко змінюються можливості українських безпілотних систем і як змінюється сама логіка бойових дій.

Якщо ще два роки тому головним завданням було наситити фронт великою кількістю FPV-дронів, то сьогодні виробники говорять уже про інші виклики — збільшення дальності польоту, роботу на оптоволокні, стійкість до засобів радіоелектронної боротьби та інтеграцію безпілотників у єдину систему управління військами. Це означає, що війна переходить із етапу масового використання дронів до етапу технологічного суперництва.

Усі троє співрозмовників Бахмут IN.UA по-різному описують ці зміни, але їхні висновки збігаються. Представник українського виробника безпілотників говорить про стрімкий розвиток самих технологій і появу нових можливостей для роботи в глибокому тилу противника. Військовий експерт звертає увагу на те, що безпілотники змушують армії переглядати власну тактику та відмовлятися від великих скупчень техніки й особового складу. А експерт з оборонної промисловості Анатолій Храпчинський наголошує: вирішальною стає не лише кількість вироблених дронів, а й швидкість, із якою країна здатна вдосконалювати свої технології та адаптуватися до нових викликів.

Сучасна війна дедалі більше нагадує змагання інженерів. Поява нового типу безпілотника змушує противника шукати спосіб його зупинити. Нові засоби протидії, своєю чергою, стимулюють виробників створювати наступне покоління рішень. Цей цикл триває безперервно, і саме він дедалі більше визначає ситуацію на полі бою.

Для мешканців Донеччини ці зміни мають ще один вимір. Ще донедавна окупований Бахмут здавався містом, яке залишилося далеко за лінією фронту. Сьогодні ж українські безпілотники здатні долати цю відстань. І хоча сам факт польоту не означає зміну ситуації на землі, він свідчить про інше: технологічні можливості української армії продовжують розвиватися, а відстань до цілей, які ще вчора здавалися недосяжними, поступово скорочується.

Водночас експерти наголошують: війна безпілотників, це не історія про одну вдалу розробку чи окремий успішний політ. Це процес, у якому перевагу отримує той, хто здатен швидше навчатися, масштабувати виробництво, удосконалювати власні рішення та оперативно відповідати на нові виклики. Саме тому боротьба за технологічну перевагу сьогодні триває не лише на передовій, а й у конструкторських бюро, виробничих цехах та лабораторіях.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!