Можливо ви не знали, чи трохи підзабули уроки історії про минуле Бахмута. Насправді місто вже не вперше потерпає від бажання московитів встановити тут свої порядки. Як це було у ХVІІІ столітті та чому у Булавінському повстанні існує запорізькій слід у розказує завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Після того, як у 2015 році в ході декомунізації в Бахмуті (тоді ще Артемівську) покинули свої постаменти комуністичні вожді Ленін, Артем (Сергєєв) та Квірінг, єдиною історичною постаттю, яка вшанована пам’ятником на одній із площ у центрі міста, залишився Кіндрат Булавін (1667 – 1708) – ватажок козацького повстання на Дону й Слобожанщині. Цей пам’ятник був встановлений у 1971 році, коли масштабно відзначалося офіційне 400-річчя заснування міста (про те, наскільки вірогідною є ця дата, йшлося в попередній нашій публікації).

Пам’ятник Кіндрату Булавіну в Бахмуті. 1971 р.

Погруддя суворого козацького отамана стоїть у історичному центрі Бахмута, де колись була розташована дерев’яна Бахмутська фортеця. Фортеця представляла собою укріплення козаків-солеварів, збудоване в 1703 році й наступного року передане царською грамотою в підпорядкування Ізюмського слобідського козацького полку. Незважаючи на це між слобідськими й донськими козаками продовжувалися суперечки за володіння соляними джерелами.  Тож не дивно, що вже в 1705 році бачимо отаманом Бахмутських солеварів донського козака Кіндрата Опанасовича Булавіна.

Хто такий Булавін?

Тривалий час місцем його народження вважалася слобода Трьохізбенська (нині селище Трьохізбенка на території Луганської області). Але архівні дослідження довели, що Булавін походив не від донських козаків, а з військово-служилої верстви «дітей боярських», і народився в слободі Старий Салтів на Харківщині, тобто на Слобідській Україні.

Бунт бахмутських солеварів

Перші звістки про Кіндрата Булавіна датуються 1705 – 1706 роками, коли він очолив бунт бахмутських солеварів проти царського уряду. Бахмутяни відмовилися підкорятися ізюмському полковнику Шидловському, вчинили опір перепису солеварень, заарештували, а потім вигнали з містечка  царського дяка Горчакова, який прибув із військовою командою для вирішення суперечки між ізюмцями й донцями. Цей бунт вважається передвістям булавінського повстання, яке розгорнулося в наступні два роки.

Для пошуку й повернення втікачів на Дон у 1707 році був споряджений загін князя Ю. Долгорукова. Серед інших завдань він мав здійснити розшук у справі про бахмутський бунт. Військо Донське мало заарештувати Булавіна й видати його князю. Але повстанці випередили цей намір, у ніч на 9 жовтня 1707 року напали на каральний загін і знищили його. Донська старшина, щоб довести свою непричетність до цієї події, нашвидку зібрала похідне військо і спрямувала його проти булавінців. 18 жовтня повстанців було розбито, але самому Булавіну з групою козаків вдалося втекти на Бахмут, а звідти на Запорозьку Січ.

Пам’ятник Кіндрату Булавіну в Трьохізбенці. 1998 р

Булавін уклав із запорожцями таємний союз

Хоча січова старшина й намагалася відмовити товариство від масового виступу на боці Булавіна, але січовики дозволили Кіндрату та його сподвижникам отаборитися навколо фортеці Кодак і вербувати добровольців. Навесні 1708 року уряд вислав на придушення повстання регулярні війська під командою брата вбитого князя – В. Долгорукова. Булавін полишив Кодак і вирушив на Міус, а звідти на Дон, разом із загонами отаманів Безпалого, Голого, Драного, Некрасова.

9 травня К. Булавін у Черкаську був обраний військовим отаманом Війська Донського. У тому ж місяці жителі Бахмута урочисто зустрічали булавінського отамана Сергія Безпалого, який прийшов із загоном у тисячу чоловік і очікував приходу ще 300 запорожців. А сам Булавін наприкінці травня надіслав із Бахмута універсал на Запорозьку Січ, в якому закликав запорожців вирушати до слободи Ямпіль, щоб дати відсіч царським військам. Запорожці, отримавши цей універсал, стали переходити на бік повстанців партіями по кількасот чоловік. Дізнавшись про це, цар наказував В. Долгорукому особливо пильнувати, щоб не допустити з’єднання запорожців із донцями.

Пам’ятний хрест біля села Крива Лука. 1990-і роки

Царський уряд задушив повстання і спалив Бахмут

2 липня 1708 року повстанський загін під проводом отамана Семена Драного зазнав поразки від урядових військ у битві біля Кривої Луки. Тривалий час місцем битви вважалося село Крива Лука на Лиманщині. Саме там був встановлений пам’ятний хрест про цю подію Але останнім часом ствердилася думка, що під цією назвою слід розуміти урочище Крива Лука на Дінці, біля сучасного села Закітного.

Булавінське повстання 1707 – 1708 рр

Наступного дня урядові війська під Бахмутом перемогли запорожців, які прийшли на допомогу булавінцям, після чого зруйнували дощенту і спалили місто. Була вчинена жорстока розправа над місцевими мешканцями, які брали участь  у повстанні. Лише через рік уряд вирішив відновити солеварні на Бахмуті й вібудувати хоча б невелику фортецю для захисту від татарських нападів.

Читайте також: Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

7 липня в Черкаську Кіндрат Булавін був оточений у своєму будинку заколотниками, які вирішили видати його урядові, і загинув у сутичці. Після його загибелі деякий час діяли повстанські загони М. Голого й С. Безпалого, а І. Некрасов зі своїми прибічниками відступив на Кубань, у межі володінь кримського хана.

Таким чином Бахмут у 1707 – 1708 роках став місцем спільної боротьби запорозьких і донських козаків проти царських карателів, за стародавні козацькі вольності.

Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

До так званої “днр” завітав з черговим візитом італієць Амедео Авондет. Він жив та працював журналістом в Італії і був частим гостем в рф та на окупованих територіях України. У 2025 році остаточно переїхав до рф. Маючи проросійську позицію, Амедео Авондет заручився підтримкою окупантів і розповсюджує фейки про війну в Україні. Окрім цього, італієць був дотичний до російського війська — працював спеціальним кореспондентом десантної розвідувально-штурмової бригади “Волки”.

Що відомо про італійця Амедео Авондета і його роль у російській пропаганді — в матеріалі Бахмут IN.UA.

У Донецьк приїхав італієць Амедео Авондет

У тимчасово окупований Донецьк завітав італієць Амедео Авондет. Там він мав зустріч з Олексієм Муратовим — керівником партії “единая россия” в “днр”. Вони обговорили співпрацю між Італією та “днр”. Зокрема, угоду про співпрацю між політичною партією Italia Unita (ред. у перекладі з італійської “Єдина Італія), очільником якої є Авондет та громадським рухом “Донецька республіка”. У межах співпраці окупанти хочуть проводити спільні заходи.

Прикладом спільної роботи є акції, проведені в так званій “днр” та Італії. За ініціативи партії Italia Unita в Італії розмістили банери “росія нам не ворог”, а на окупованій Донеччині — банери “Народ Італії нам не ворог”.

Також Амедео Авондет побував на презентації музею “Війна чужими руками” в Донецьку. Цей заклад просуває російські наративи про те, що Європа та США готували Україну до війни з Росією.

“Ідеологію українського націоналізму культивували на заході ще з 1970-х: друкували підручники, наповнені ненавистю до росії. А після розпаду СРСР українських добровольців готували до війни за стандартами НАТО натовські інструктори. Для заходу Україна не партнер, а гарматне м’ясо – таран проти москви”, — такі наративи поширюють у музеї.

Що відомо про Амедео Авондета

Амедео Авондет народився 19 січня 2001 року в Турині. Там він закінчив школу, вступив на навчання до Туринського університету, навчався на юриста.

З юних років він мав прихильність до росії. Поштовхом до захоплення політикою стали події в Україні. Сам Авондет в інтерв’ю пропагандистам зазначав, що слідкував за подіями в Україні і черпав інформацію з росджерел. З тих пір в ньому почала закріплюватись проросійська позиція.

Навчаючись в університеті, він почав політичну кар’єру, вступивши до партії “Браття Італії”, але згодом вийшов із неї. Причиною стало те, що “всі італійські політики виступають проти росії”. Тому Авондет заснував свою партію “Єдина Італія”, яка просуває проросійські ідеї.

Увагу від рф до своєї персони Амедео Авондет отримав навесні 2022 року. Тоді він активно виступав на підтримку дій рф в Україні і організовував мітинги. Цілями його мітингів були: показати, що італійці не відвернулися від росіян, виступити проти продажу зброї Україні, підтримати дії володимира путіна.

З 2022 року Амедео Авондент почав тісно спіпрацювати з рф. За даними Центру протидії дезінформації, у грудні 2022 року він відвідав москву, де зустрічався з депутатами та керівниками держдуми рф і отримав від них офіційну подяку.

Окрім цього, Авондет відкрито наголошує про тяглість своєї політичної партії до путінської партії “единая россия”.

“Ми постійно підтримуємо зв’язок з нашими “старшими братами” з “единой россии”, які лише кілька днів тому відсвяткували 21 рік діяльності. З 22 грудня по 2 січня (ред. 2022-2023 роки) я буду в москві, щоб очолити делегацію “Єдиної Італії” та брати участь у нашій спільній гуманітарній місії. Буде багато політичних та культурних зустрічей”, — так Авондет анонсував свій візит до рф.

У своїх соцмережах Амедео Авондет висловлює підтримку рф, деякі публікації він робить російською мовою. Головний меседж італійця — засудження політики США і захоплення постаттю путіна, якого він порівнює з царями російської імперії. Також він виступає за розпад ЄС і НАТО.

У червні 2023 року Амедео Авондет став дотичний до російського війська. Він оголосив, що почав працював спеціальним кореспондентом десантної розвідувально-штурмової бригади “Волки”. Разом з російськими військовими він перебував на лінії зіткнення в Донецькій і Луганській областях.

З червня 2025 року Амедео Авондет проживає у москві. Переїхати в росію він, нібито, вирішив через утиски в рідній Італії. Його, нібито, неодноразово затримували за проросійську діяльність.

За замах на суверенітет та територіальну цілісність України, пропаганду російського нацизму та інформаційну підтримку відкритого нападу росії на Україну Амедео Авондета внесли в базу “Миротворець”.

Зараз рф використовує історію Амедео Авондета як приклад лояльності європейського суспільства до дій рф. Італієць лише підігрує російській пропаганді і просуває її на європейську аудиторію. На своїх каналах, де він сумарно має понад 5 тисяч підписників, Авондет розповідає про своє життя в рф, прославляє дії російської армії та поширює наративи проти України та її західних партнерів.

Читайте також:

• Студентам на окупованих територіях пропонують скласти сесію в обмін на контракт із армією рф
• Оборотні в рясах. Хто очолив церкви на окупованих територіях
• Дітей готують до війни. Як РФ мілітаризує дитинство на захоплених територіях України

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Більшість громадян України готові погодитися на припинення вогню за нинішньою лінією зіткнення, якщо європейські війська стануть на захист країни у разі повторного наступу Росії. Водночас аналогічна кількість українців категорично відкидає будь-яке перемир’я без надання надійних безпекових гарантій, стабільного фінансування та зброї.

Про це йдеться в результатах опитування громадян та громадянок, яке провели соціологи Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) у травні 2026 року.

Як бачать завершення війни українці: опитування КМІС

Київський міжнародний інститут соціології у травні 2026 року дослідив ставлення громадян до можливих умов припинення бойових дій. Дослідники запропонували респондентам оцінити чотири різні варіанти розвитку подій, а саме:

• припинення вогню без гарантій безпеки, фінансування та зброї категорично відкидають 61% опитаних, тоді як 32% готові схвалити таку пропозицію переважно неохоче;
• символічну присутність військ країн Європи далеко від фронту без участі у боях готові підтримати 42% українців, а 49% виступають категорично проти;
• надання великих обсягів зброї та грошей у якості гарантій безпеки схвалюють 53% респондентів, тоді як 37% відкидають такий сценарій;
• розміщення європейських військ поблизу фронту з готовністю відбивати російський напад має найбільшу підтримку, цей варіант готові схвалити 61% громадян, а 33% виступають проти.

Регіональний розподіл голосів

Тенденція щодо відмови від перемир’я без гарантій безпеки зберігається на всій території України. Більшість мешканців сходу та півдня виступають проти такого кроку, показники становлять 57% та 56% відповідно.

Варіант із розміщенням європейського контингенту поблизу передової знаходить підтримку в більшості в усіх регіонах. Сценарій із посиленим постачанням зброї та грошей також підтримує більшість жителів по всій країні, за винятком заходу, де соціологи зафіксували паритет думок.

Виконавчий директор КМІС Антон Грушецький пояснює такі результати відкритістю українців до діалогу та гірким історичним досвідом.

“Наше опитування черговий раз засвідчує, що українці відкриті до конструктивного діалогу для завершення війни і навіть готові на важкі територіальні поступки. Єдина сторона, яка зриває досягнення миру і яка несе повну відповідальність за продовження руйнувань і смерті — Росія. Українці не є простаками, які готові за “солодкі обіцянки” погодитися на будь-що“, — зазначає експерт.

Антон Грушецький нагадує про наслідки Будапештського меморандуму та Мінських домовленостей, які продемонстрували недієвість перемир’я без реальних гарантій. За його словами, громадяни України демонструють прагматизм. Найбільш надійним вони вважають присутність іноземних військ, але через малу реалістичність цього сценарію готові погодитися на посилене забезпечення власної армії.

“Українці готові самі боротися і вмирати за свою країну — тільки тоді забезпечте фінансування і зброю. Українці категорично відкидають капітуляцію та мир на будь-яких умовах. Тиснути потрібно не на Україну, а на Росію“, — підсумовує Антон Грушецький.

Методологія дослідження

Всеукраїнське опитування громадської думки тривало з 7 травня по 3 червня 2026 року. Дослідники провели телефонні інтерв’ю серед 2007 повнолітніх громадян, які проживають на підконтрольній уряду території України.

Для перевірки сценаріїв припинення вогню соціологи застосували експериментальний підхід. Респондентів випадково поділили на чотири групи приблизно по 500 осіб. Кожній підгрупі озвучували лише один конкретний варіант розвитку подій. Статистична похибка для такої вибірки становить 5,8%.

Читайте також:

У Києві проведуть фестиваль, присвячений культурі Бахмута: як відвідати

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!