Можливо ви не знали, чи трохи підзабули уроки історії про минуле Бахмута. Насправді місто вже не вперше потерпає від бажання московитів встановити тут свої порядки. Як це було у ХVІІІ столітті та чому у Булавінському повстанні існує запорізькій слід у розказує завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Після того, як у 2015 році в ході декомунізації в Бахмуті (тоді ще Артемівську) покинули свої постаменти комуністичні вожді Ленін, Артем (Сергєєв) та Квірінг, єдиною історичною постаттю, яка вшанована пам’ятником на одній із площ у центрі міста, залишився Кіндрат Булавін (1667 – 1708) – ватажок козацького повстання на Дону й Слобожанщині. Цей пам’ятник був встановлений у 1971 році, коли масштабно відзначалося офіційне 400-річчя заснування міста (про те, наскільки вірогідною є ця дата, йшлося в попередній нашій публікації).

Пам’ятник Кіндрату Булавіну в Бахмуті. 1971 р.

Погруддя суворого козацького отамана стоїть у історичному центрі Бахмута, де колись була розташована дерев’яна Бахмутська фортеця. Фортеця представляла собою укріплення козаків-солеварів, збудоване в 1703 році й наступного року передане царською грамотою в підпорядкування Ізюмського слобідського козацького полку. Незважаючи на це між слобідськими й донськими козаками продовжувалися суперечки за володіння соляними джерелами.  Тож не дивно, що вже в 1705 році бачимо отаманом Бахмутських солеварів донського козака Кіндрата Опанасовича Булавіна.

Хто такий Булавін?

Тривалий час місцем його народження вважалася слобода Трьохізбенська (нині селище Трьохізбенка на території Луганської області). Але архівні дослідження довели, що Булавін походив не від донських козаків, а з військово-служилої верстви «дітей боярських», і народився в слободі Старий Салтів на Харківщині, тобто на Слобідській Україні.

Бунт бахмутських солеварів

Перші звістки про Кіндрата Булавіна датуються 1705 – 1706 роками, коли він очолив бунт бахмутських солеварів проти царського уряду. Бахмутяни відмовилися підкорятися ізюмському полковнику Шидловському, вчинили опір перепису солеварень, заарештували, а потім вигнали з містечка  царського дяка Горчакова, який прибув із військовою командою для вирішення суперечки між ізюмцями й донцями. Цей бунт вважається передвістям булавінського повстання, яке розгорнулося в наступні два роки.

Для пошуку й повернення втікачів на Дон у 1707 році був споряджений загін князя Ю. Долгорукова. Серед інших завдань він мав здійснити розшук у справі про бахмутський бунт. Військо Донське мало заарештувати Булавіна й видати його князю. Але повстанці випередили цей намір, у ніч на 9 жовтня 1707 року напали на каральний загін і знищили його. Донська старшина, щоб довести свою непричетність до цієї події, нашвидку зібрала похідне військо і спрямувала його проти булавінців. 18 жовтня повстанців було розбито, але самому Булавіну з групою козаків вдалося втекти на Бахмут, а звідти на Запорозьку Січ.

Пам’ятник Кіндрату Булавіну в Трьохізбенці. 1998 р

Булавін уклав із запорожцями таємний союз

Хоча січова старшина й намагалася відмовити товариство від масового виступу на боці Булавіна, але січовики дозволили Кіндрату та його сподвижникам отаборитися навколо фортеці Кодак і вербувати добровольців. Навесні 1708 року уряд вислав на придушення повстання регулярні війська під командою брата вбитого князя – В. Долгорукова. Булавін полишив Кодак і вирушив на Міус, а звідти на Дон, разом із загонами отаманів Безпалого, Голого, Драного, Некрасова.

9 травня К. Булавін у Черкаську був обраний військовим отаманом Війська Донського. У тому ж місяці жителі Бахмута урочисто зустрічали булавінського отамана Сергія Безпалого, який прийшов із загоном у тисячу чоловік і очікував приходу ще 300 запорожців. А сам Булавін наприкінці травня надіслав із Бахмута універсал на Запорозьку Січ, в якому закликав запорожців вирушати до слободи Ямпіль, щоб дати відсіч царським військам. Запорожці, отримавши цей універсал, стали переходити на бік повстанців партіями по кількасот чоловік. Дізнавшись про це, цар наказував В. Долгорукому особливо пильнувати, щоб не допустити з’єднання запорожців із донцями.

Пам’ятний хрест біля села Крива Лука. 1990-і роки

Царський уряд задушив повстання і спалив Бахмут

2 липня 1708 року повстанський загін під проводом отамана Семена Драного зазнав поразки від урядових військ у битві біля Кривої Луки. Тривалий час місцем битви вважалося село Крива Лука на Лиманщині. Саме там був встановлений пам’ятний хрест про цю подію Але останнім часом ствердилася думка, що під цією назвою слід розуміти урочище Крива Лука на Дінці, біля сучасного села Закітного.

Булавінське повстання 1707 – 1708 рр

Наступного дня урядові війська під Бахмутом перемогли запорожців, які прийшли на допомогу булавінцям, після чого зруйнували дощенту і спалили місто. Була вчинена жорстока розправа над місцевими мешканцями, які брали участь  у повстанні. Лише через рік уряд вирішив відновити солеварні на Бахмуті й вібудувати хоча б невелику фортецю для захисту від татарських нападів.

Читайте також: Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

7 липня в Черкаську Кіндрат Булавін був оточений у своєму будинку заколотниками, які вирішили видати його урядові, і загинув у сутичці. Після його загибелі деякий час діяли повстанські загони М. Голого й С. Безпалого, а І. Некрасов зі своїми прибічниками відступив на Кубань, у межі володінь кримського хана.

Таким чином Бахмут у 1707 – 1708 роках став місцем спільної боротьби запорозьких і донських козаків проти царських карателів, за стародавні козацькі вольності.

Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Колишній народний депутат Федір Христенко, якого підозрюють у державній зраді, опинився на волі. Причиною звільнення стало погіршення здоров’я ексдепутата під час перебування в СІЗО. Попри це, Федір Христенко залишається під контролем СБУ.

Про це повідомляє видання “Українська правда” з посиланням на власні джерела.

Федір Христенко перебуває на волі

Колишній народний депутат з Бахмутського округу Федір Христенко, якого підозрюють у державній зраді, перебуває на волі. Він живе в Україні та залишається під охороною і жорстким контролем СБУ.

Причиною звільнення ексдепутата стало погіршення його здоров’я під час перебування в СІЗО. Христенко мав захворювання хребта, що вимагало постійного руху та багатогодинних піших прогулянок вдень. Ці умови забезпечити в СІЗО неможливо. Також були враховані обставини, що Христенко визнав провину і підписав угоду зі слідством.

“Українська правда” звернулась до СБУ з проханням прокоментувати інформацію у справі Христенка. У спецслужбі відмовилися від коментарів із формулюванням: “Нічим не зможемо допомогти”.

Нагадаємо, що у грудні 2025 року Федір Христенко визнав провину і підписав угоду зі слідством. Цю інформацію підтвердили в Печерському суді Києва, однак коли саме була затверджена угода та яке покарання отримав депутат не повідомляється. Слухання відбувалися в закритому режимі.

Читайте також:

• Нардеп Федір Христенко достроково втратив мандат через обвинувальний вирок суду
• Федір Христенко: таємне зникнення нардепа ОПЗЖ після 24 лютого
• Зрадники, волонтери та священники: до якої групи можна віднести нардепа від Бахмутського округу Федора Христенко

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Донеччині триває евакуація цивільних. Людей, які виїжджають з небезпечних територій, розселяють у різних регіонах України. Найважче евакуювати маломобільних та самотніх людей, які часто відмовляються покидати свої домівки попри небезпеку.

Як евакуйовані мешканці Донеччини можуть отримати безоплатне житло і які регіони наразі приймають людей, під час брифінгу розповів Дмитро Пожарський, начальник відділу з питань надання соціальних послуг Департаменту соціального захисту населення Донецької ОВА. 

Кількість населення та евакуація в Лиманській громаді

Темпи евакуації у Лиманській громаді суттєво знизилися і тривалий час залишаються майже незмінними. Наразі в громаді фіксуються поодинокі випадки виїзду, переважно тоді, коли місцевим допомагають військові.

Головними причинами евакуації населення з Лиманської громади є безперервні атаки російських військ із застосуванням керованих авіабомб, артилерії та FPV-дронів. Це призвело до тотального знищення житлового фонду: рівень руйнувань вже сягнув 90-95%, а влучання у багатоповерхівки фіксуються щодня. Ситуацію критично ускладнює повна відсутність газопостачання, електроенергії та централізованого опалення, які наразі неможливо відновити через активні бойові дії. Крім того, процес виїзду та забезпечення громади ускладнює зруйнована логістика, зокрема знищені дамби та понтонні переправи.

Станом на зараз у громаді залишається:

• у всій Лиманській громаді — 2 440 осіб;
• безпосередньо у місті Лиман — 1 780 осіб.

У порівняно великих громадах Донеччини досі залишається значна кількість населення:

• Краматорська громада — 67,5 тисяч осіб;
• Слов’янська громада — 46 тисяч осіб;
• Дружківська громада — 6 300 осіб.

Загалом на підконтрольній Україні території Донецької області залишається близько 154 тисяч осіб.

Про збільшення кількості евакуйованих

За словами Дмитра Петліна, починаючи з 1 травня, найбільшу кількість евакуйованих зі своїх постійних місць проживання зафіксовано у Краматорську — понад 2 400 осіб. Зі Слов’янської громади виїхали 1 700 людей, з Дружківської — трохи більше 500. Миколаївську громаду покинули 280 жителів, Святогірську — близько 150, Костянтинівську — 140, а Лиманську — 65 осіб. У Покровському районі, зокрема в Добропіллі, фіксуються лише поодинокі випадки евакуації з незначною кількістю людей.

Протягом квітня з Донецької області евакуювали 249 людей. Їх розселили до 16 областей України. Від початку травня безкоштовно розселено 86 людей. Географія розселення охоплює низку регіонів, серед яких Рівненська, Івано-Франківська, Закарпатська, Полтавська, Хмельницька, Вінницька, Житомирська, Кіровоградська, Волинська та Львівська області.

У Павлограді (Дніпропетровська область) транзитним центром щодня користуються 10-15 донеччан. Більшість з них їдуть до Дніпра або в найближчі населені пункти, де самостійно орендують житло. У Харківській області транзитний центр приймає близько 200 осіб у вихідні дні та понад 250 осіб у будні.

Міжнародні благодійні організації збільшили розмір разової грошової допомоги при евакуації. Наразі сума виплати, яка оформлюється у транзитних центрах, становить 12 300 гривень на одну особу.

Ситуація з маломобільними групами населення 

Окремою проблемою залишається евакуація маломобільних громадян. За даними органів влади, на Донеччині виявлено 763 самотні маломобільні людини, які потребують підтримки соціальних працівників. З них 175 осіб допускають можливість евакуації у разі суттєвого погіршення безпекової ситуації, а 108 мають родичів або знайомих, готових їх прийняти.

Проте 588 людей категорично відмовляються виїжджати. Основними аргументами для відмови є прив’язаність до власного будинку та рідного міста. Часто люди погоджуються на евакуацію лише тоді, коли снаряди починають падати безпосередньо біля їхнього житла. Евакуаційним екіпажам поліції, ДСНС та волонтерам доводиться працювати в умовах постійної небезпеки та багаторазово повертатися за одними й тими ж адресами, намагаючись переконати місцевих жителів виїхати.

Читайте також:

Скільки дітей перебувають у зонах примусової евакуації на Донеччині

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!