Мешканці шести областей України можуть отримати грошову допомогу від Естонської рада у справах біженців. Людям видадуть 17 500 грн на опалення, за отримані кошти можна буде придбати брикети, дрова чи тверде паливо.
Про це повідомляють у мережах організації ERC Ukraine.
Гроші на тепло
Протягом зимового сезону благодійна організація надає фінансову підтримку на опалення (придбання твердого палива: вугілля, дрова, брикети, палети або для оплати газового опалення) домогосподарствам, які знаходяться у сільській та селищній місцевості та яким потрібно допомога з покриттям своїх потреб в опаленні цієї зими.
Отримати гроші можуть жителі таких областей:
Херсонська
Запорізька
Миколаївська
Харківська
Донецька
Луганська
Загальний розмір фінансової допомоги складає 17 500 грн на домогосподарство за весь опалювальний сезон.
Як отримати допомогу?
Реєстрація звернень відбувається за номером телефону з понеділка по середу з 9.00 до 12.00. Номер телефону: +38 (067) 105 28 03.
Зверніть увагу, що можуть виникнути труднощі з тим, щоб додзвонитися. Телефонні лінії перевантажені.
Під час телефонного дзвінка Вам необхідно натиснути кнопку відповідно до області, в якій ви проживаєте на момент звернення:
Номер 1 – Запорізька, Херсонська;
Номер 2 – Харківська, Донецька;
Номер 3 – Миколаївська, Луганська.
Під час дзвінка фахівець зробить оцінку вразливості, і якщо ваше звернення буде попередньо схвалено, ваш мобільний телефон внесуть у базу даних. Тільки після підтвердження від фахівця людина може перейти до заповнення заяви – https://register.pagulasabi.ee/uk/register.
Вашу заявку переглянуть, й за потреби надішлють на електронну пошту додаткові питання. Після фінального підтвердження платіж буде здійснено на ваш банківський рахунок. Перевірити статус заявки можна буде на сторінці ввівши ваш номер телефону.
Читайте також
Ціна за тепло: скільки коштують дрова в Донецькій області
Музичний сервіс Spotify опублікував музичні підсумки 2025 року в Україні та назвав найпопулярніших українських артистів і треки. До списків увійшли як ветерани сцени, так і нові зірки, що стрімко набрали популярність цього року.
Детальніше про те, хто став найпопулярнішим артистом та яка пісня лунала найчастіше серед українських користувачів — в матеріалі Бахмут IN.UA
Spotify назвав найпопулярніших українських артистів та треки 2025 року
Музичний стримінговий сервіс Spotify підбив підсумки 2025 року та оприлюднив рейтинг найпопулярніших українських артистів і композицій. У перелік потрапили як відомі гурти, так і нові імена, що стали трендовим відкриттям цього року.
Топ 10 українських артистів 2025 року
У топі українських артистів на першому місці опинилася Klavdia Petrivna. Далі топ виглядає наступним чином:
SadSvit;
“Бумбокс”;
Dorofeeva;
“Океан Ельзи”;
KRBK;
Валентин Стрикало;
YakTak;
Parfeniuk;
Jerry Heil.
Топ 10 українських треків 2025 року
Найпопулярнішою піснею року серед українців стала пісня “Смарагдове небо” від Drevo. Це атмосферний ліричний трек, який підкорив слухачів ніжним вокалом та емоційною історією.
Друге місце в топі зайняла енергійна композиція “Врубай” від Parfeniuk з інді-електронним звучанням, що стала популярною завдяки драйву.
Третє місце зайняла чуттєва пісня про крихкість стосунків “Не лякай”, яку створив дует Osty і Klavdia Petrivna.
Наступні позиції в топі виглядають наступним чином:
Я повертаюся у Крам, де на той час живу. Працювати у місцевому медіа і фоткати кожен куток, щоб мати щось на згадку, коли дому не стане зовсім. За традицією фотка стели, ну бо, як це – додому ж їдеш! Перетнувши кордон області трава само собою одразу зеленіше, повітря чистіше, небо синіше, і оце все…
Зараз таку фотку не зробиш з відомих причин. Спочатку цю стелу замалюють від написів військових, шоб красіво. Потім на ній залишать нові, перетворивши у сучасний пам’ятник війні й боротьбі. Потім проїхати повз вже буде майже неможливо. В’їжджаючи цьогоріч вже минаю не цю стелу. Та мова не лише про неї. Про дім.
Мені пощастило, я пам’ятаю її й іншою. Свою Донеччину, хочете, Донбас, не має зараз сенсу розписувати різницю (хоч вона величезна насправді).Мені пощастило знати її до війни. Навіть до 14го, не кажучи про доповномасштабну.
Мені пощастило дитиною “тусить” на день міста у Бахмуті чи день шахтаря у Соледарі. Їсти солодку вату і розводити батьків на всілякі свєркающі сувеніри-шерпотреби, які валяються потім тижнями вдома. Штовхатися у натовпі святкових людей, що підтанцьовують під живі виступи якихось поп-ікон (прости Господи) того часу, типу Могилевської чи якихось Неангелів, а навколо пахне шашликами і літнім вечором.
А ці супер зрєліщні виступи на Кнауфі. Так, буквально виступи запрошених зірок у дворі величезного завода на околиці Соледару.
Зараз силюки пустять сльозу, а городські не поймуть. День села. Цього свята чекали весь рік. 14 жовтня, день Покрови (назва села відповідна), школярі й місцеві колективи тижнями репетирують у невеличкому будинку культури, а на саме свято вітають новостворені родини, відзначають річниці весіль та досягнення місцевих жителів. Лампово і щиро. З усіх сил аплодують сусідці чи кумі, бо та на сцені. Потім така собі вечірня програма, танці й посиденьки компаніями. Кілька років поспіль тодішній сільський голова умудрявся запрошувати дуже відомих співаків і ведучих та ввалював бабло у святкові салюти.
“Так гарно” – казали люди. “Це ж скільки грошей вилетіло в повітря” – додавали одразу. Але свято дійсно тоді того вартувало.
Мені пощастило їздити по гриби у Лиман. Той ліс з усіх, що я бачила єдиний…пахне лісом. Пахне настільки, що паморочиться голова, якщо походити там занадто довго.
А влітку на Дінець: Щурово чи Блакитні озера – затоплені водою з Сіверського Дінця колишні кар’єри, від того страшенно глибокі і чисті.
Пощастило їздити до Лаври. До Святогірська. Не те, щоб сильно відчувалася якась духовність, але піднятися “до Артема” – ото святе!
Сувеніри на кожному повороті і запах виробів з ялівця. І цей вид на Дінець і Лавру, коли нарешті підіймаєшся.
Мені пощастило їздити з батьками на море. Азовське. Найтепліше у світі. Щоліта на найкращі курорти мого життя: Мелекіне, Урзуф.
Побачивши з часом інші моря думка не змінюється. Азовське найпіжже!
Будиночки у “приватному секторі”. База відпочинку “Утьос” (це тільки для “прохаваних олдів”) з жахливими умовами, але найкращими краєвидами і пляжем, на якому згориш від сонця в перший же день, бо ти ж не слабак йти в тіньочок чи вилазить з води, бо вже “губи сині”. Розйобний маркетинг пляжних торговців, що 10 разів проходять повз тебе з сумками і неймовірно креативними постійноповторюваними гаслами, типу “паахлава мєдовая” і “ракі, ракі, поднімайтє свої…рукі”.
Ти встаєш о 3 ночі, бо виїзд автобуса о 4. Йдеш з сумками і передчуттям дороги, довольне як слон. Їдеш години чотири. Через Донецьк, тоді ще гарний, перспективний, амбітний і дочорта гоноровий. І Оленівку.
Вони не просто нищать мій дім, вони наче не дають мені пам’ятати його через призму дитячих спогадів. В Оленівці була ранкова зупинка після Донецька, відома “точка” смачної придорожньої випічки. Вони не дають мені навіть права сумувати за цим, бо тепер з цим населеним пунктом асоціації геть інші. Тепер це дорівнює одному з найжахливіших вчинених росіянами злочинів проти наших людей. І більше нічого.
Урзуф, Маріуполь. Тепер це не про море.
Соледар і Бахмут – не про сіль і шампанське і зовсім не про дитинство й плани на життя. Донеччина наче більше не належить мені, вони забирають її не лише фізично, її стирають звідусіль.
Тієї її більше немає і ніколи не буде.
Зараз її залишки у пікселі й мультикамі, вона на патчах зі сходом сонця і мерчі “Забоя”. Вона у корчах і воєнторгах. У піснях-символах, ненависті і невимовному болі. Ті залишки, що не здаються.
Решта її мовчить в окупації, сидить по підвалах-катівнях, або перетворилася на зомбі від укусів рускава міра.
Та мені таки пощастило її пам’ятати різною і бути її частиною. Бути “звідси” – ніколи про просто. Завжди про суперечно і з боротьбою.
Вона така. Важка, некомфортна, пряма і через те дещо наївна.
Її нелегко любити. Але якщо так – вона вже ніколи не відпустить.
Діти, які через війну отримали поранення або інше ушкодження здоров’я в Україні та перебувають на території України або за її межами, можуть отримати фінансову допомогу […]
За даними Мінекономіки, від початку війни з України виїхало 6,2 млн українців, які наразі перебувають за кордоном. Українські біженці живуть у Європі, США, Азії. За […]
Для підтримки внутрішньо переміщених осіб (ВПО) з Донецької області в 17 регіонах та 27 містах України діють 73 гуманітарні штаби, центри або хаби. У цих […]
