Чому війна в україні – це війна між добром і злом, як можна вирішити питання мирним шляхом і які сили борються сьогодні у світі між собою – читайте у новому блозі письменника, художника Миколи Фоменко. Він вважає, що причини війни в Україні та інших конфліктів потрібно шукати в освіті і майбутнє нашої держави і світу загалом залежить від вибору молодих людей.
Молоді
Хочу звернути цей пост до молоді, хоча і розумію, що це не має сенсу, бо молодість самовпевнена і легковажна. Я можу про це судити, бо, як ви здогадуєтесь, і сам колись був молодим. Легковажність не самий тяжкий недолік, може це, взагалі, потрібна річ, щоб життя не перетворювалося у напружену нудотну справу. Та через ту легковажність втрачаються суттєві речі, які потім обертаються недосвідченістю і життєвим кретинізмом, а це, в свою чергу, породжує соціальні негаразди, катаклізми, війни і руйнування налагодженого життя, з чим ми зіткнулися зараз. Дивна річ, але освіченість в історії, філософії, літературі впливає на буденне життя, на спосіб життя, на відношення у сім’ї, з сусідами, сприяє критичному мисленню.
Ми багато років тішили себе тим, що радянська освіта чогось варта, що вона краща за західну. Так я вам скажу, що ніяка освіта не має сенсу без самоосвіти. Без особистого бажання знати, розуміти, бути освіченим. Запитання повинні виникати не зовні, а з внутрішньої потреби знати. Треба розуміти, що людство накопило величезний досвід. Ще Аристотель сформував такий шар понять, який наша освіта не може втовкти хоч сотій частині учнів. А це біда. Біда у самому поширеному розумінні. Бо з цього витікає весь той безлад, в якому доводиться жити.
У середовищі інтелектуалів є думка, що протистояння між прошарками населення прийняло екзистенційний характер. Тобто, люди розійшлися у життєвих принципах і звичках, які об‘єднують їх в певну спільноту.
Річ вже ні йде ні про релігійні відмінності, ні про класові, ні про національні, річ йде про етичне, культурне, моральне розмежування. І це розмежування носить глобальний характер, незважаючи на країни, раси, нації. Воно пролягає між освіченістю і неосвіченістю, між демократією і тоталітаризмом, між майбутнім і минулим, між добром і злом.
Ця протилежність не має кордонів і ми бачимо протистояння і в Америці між Трампістами і демократами, у Франції, Германії, Австрії, Італії, Угорщині, Білорусі, де воно набуло яскравих і драматичних наслідків і зовсім трагічні події спіткали нашу країну. Говорячи прямо, річ йде про культуру. У всі віка культура існувала під загрозою знищення, і те що їй завжди вдавалося вижити і поширюватись надихає на оптимізм. Але були і довгі віка занепаду, і про це не слід забувати.
У наявності століття шкідливого генетичного розвитку, коли суспільство нехтувало міжнародними зв‘язками, коли знання підмінялись ідеологією, коли звужувалися критерії освіченості, коли вища освіта перетворилася на папір. В результаті ми отримали суспільство так званих «ватників», ненормативну лексику і війну.
Підтвердженням цього висновку можуть бути події чотирнадцятого року, коли зі всіх запланованих «народних республік» вдалося створити тільки дві, з найменшою кількістю інтелігенції і студентства. Якщо говорити з певною долею відвертості і спрощення, то з одного боку ми маємо творчу інтелігенцію, науковців, естетів, людей вільних і відкритих, з іншого ‒ солдафонів (не плутати з солдатами), найманців, спец службовців, мазуриків і таке інше. Існує думка, що співіснування між ними неможливе, що ми підійшли до тієї межі, коли спільноти повинні визначитися у своєму майбутньому і застовпити за собою певну територію. Хіба не про це сьогоднішня війна?
Так от, звертаючись до молоді, я хотів сказати, яка територія буде більше залежить від вас.
М. Фоменко
