Світлана Довбуш — мисткиня і фіксерка з Києва. У 2022 році вона вперше приїхала на Донеччину, щоб фіксувати вплив війни на українські міста. Декілька поїздок Світлана мала і в Бахмут: вперше — влітку 2022 року, і востаннє перед окупацією міста — у лютому 2023 року. Зняті в Бахмуті кадри стали основою відеоінсталяції “Й куди тепер?”, яка зараз експонується у Львові.

Яким мисткиня побачила Бахмут і про що її проєкт, Світлана Довбуш розповіла у розмові з Бахмут IN.UA.

Вперше на Донбас — після початку війни

Світлана Довбуш родом з Києва. Коли дівчині було 17 років, столицю сколихнула Революція Гідності. Події на Майдані мали чималий вплив на Світлану і її світогляд. Дівчина активна стежила за новинами революції, окупації Криму, початку війни на Донбасі.

Коли почалось повномасштабне вторгнення, Світлана Довбуш вирішила особисто зайнятися фіксацією бойових дій на сході України.

“Я дитина Майдану. І я дуже добре пам’ятаю ці новини: про “зелених чоловічків” у Криму, початок війни на Донбасі. Але я не можу згадати, в який момент у суспільстві прийшло таке прийняття цієї дійсності, що вона стала такою буденною. Тому для мене після початку вторгнення була така вимога, що я маю поїхати на Схід: все це побачити на власні очі і зрозуміти. І я шукала способи”, — розповідає Світлана Довбуш.

У 2022 році Світлана вперше приїхала в Донецьку область. Її зустрів Бахмут. Тут вона знімала різні локації міста, фільмувала буденність бахмутян і знайомилась з місцевими волонтерами.

“Я вперше поїхала на Донбас у 2022 році. Разом зі своїм другом, кінорежисером Ігорем Бабаєвим ми поїхали в Бахмут у липні-серпні. Ми привезли гуманітарну допомогу, ліки й одночасно щось знімали для себе. Так ми познайомилися з працівниками Палацу культури, які там волонтерили. Ми з ними досить плідно проводили час, і це залишило свій слід. Загалом у Бахмуті ми прожили десь 2 тижні з перервами, повертаючись у Київ за новою допомогою. Мені тоді дуже сподобалось місто”, — розповідає мисткиня.

Бахмут у 2022 році

Фільмувала Світлана Довбуш і місцевих жителів. Спочатку — згадує мисткиня — мешканці не дуже добре сприймали людей з камерами, іноді навіть вороже. Але їй разом з Ігорем Бабаєвим вдалось налагодити контакт з місцевими. У процесі спілкування вони надавали людям допомогу.

“Ми багато часу провели в Палаці культури, знайомилися з працівниками. Спочатку вони нам не дуже довіряли, але ми привозили гуманітарну допомогу і поступово в нас ніби розбудовувалась дружба і підтримка один до одного. Але водночас, можливо, було і якесь нерозуміння. І це не в негативному сенсі, я думаю, що це була більше інакшість, яка має місце. Також, коли ми їздили по місту, десь зупинялися, на нас з камерами могли досить негативно реагувати. Я багато разів чула в нашу адресу, що місцеві жителі помічали закономірність, що там, де відбувається вибух, одразу з’являються люди з камерами, і що ніби люди з камерами і приносять цю загрозу. Тому ми досить обережно знімали. Це була не дуже комфортна зйомка, відчувалась і напруга, і що потрібно було багато пояснення, інколи не знімати, а просто бути з людьми, щоб тебе не сприймали як якусь ворожу одиницю”, — згадує Світлана Довбуш.

Втім були й ті, хто не лише дозволяв себе знімати, а й вносив свої творчі пропозиції.

“Якось ми поїхали в одне місце, куди прилетіли авіабомби, і поряд був зруйнований будинок. Він мав якийсь містичний вигляд — похилений, все так викривлено було. Я його знімала, і в цей момент почула як крізь шибки звучить українське телебачення. Я покричала, і звідти вийшла жінка з двома собаками, це була Тетяна Клименко. Ми принесли їй ліки, поспілкувалися, допомогли встановити “Дію”, сфотографувати будинок, щоб подати якісь запити. А потім я запитала в неї, чи можу їй привезти щось з Києва. І вона попросила в мене тоналку. Виявилось, що Таня робила макіяжі, яскраві образи, перевдягалася — це була для неї така собі артистична практика.

Коли я наступного разу приїхала з Києва, то попросила Таню зробити макіяж про її стосунки з містом. Це була така наполовину документальна історія: я її трішки спрямовувала, але вона все одно сама інтерпретувала. Вона намалювала троянди на обличчі і шиї, одягла свою сукню з трояндами і ми вийшли на прогулянку до алеї біля її дому. Вона позувала мені і ці кадри можна побачити у відеоінсталяції”, — розповідає мисткиня.

Остання поїздка в Бахмут перед окупацією

З 2022 року Світлана Довбуш була фіксеркою. Після звільнення її рідної Київщини вона почала співпрацювати з іноземними медіа, фільмуючи для них наслідки війни в Україні. Виконуючи редакційні завдання, Світлана проводила зйомки в Донецькій, Луганській, Київській, Миколаївській, Херсонській областях.

Під час зйомок на Донеччині Світлана часто була у Краматорську, де зупинялась після роботи. У лютому 2023 року, перебуваючи у Краматорську, фіксерка почула про важку ситуацію в Бахмуті, тому вирішила поїхати туди, щоб зафіксувати тодішній стан міста.

“Я пам’ятаю, що була з RAI (ред. італійська телерадіокомпанія) в Краматорську. У Бахмуті тоді вже була складна ситуація, захоплення вже було до річки. І в мене виникло сильне бажання туди поїхати, але одночасно з цим я вступала в університет. І от 16 лютого в Краматорську я заповнюю портфоліо і відправляю його в Лондон, а вже 17 лютого, десь о 6 ранку, з військовими я виїхала в Бахмут. Мої журналісти тоді відмовились від поїздки”, — розповіла Світлана.

Того дня місто зустріло її не так тепло, як у 2022 році. Людей на вулицях не було, а на в’їзді до міста були сильні руйнування. При цьому перебувати в Бахмуті було доволі небезпечно, тому зйомки велися дуже швидко.

“Якщо чесно, це була настільки швидка поїздка, на адреналіні. Небезпечним був самий заїзд у місто. Там була така ділянка на трасі — проїзд вниз — де десь кілька кілометрів треба було дуже швидко їхати, бо там пролітали винищувачі і обстрілювали трасу. Тобто сам шлях до міста вже був інакшим. Коли я раніше заїжджала в Бахмут, то пам’ятаю, коли згори з’їжджаєш вниз і перед тобою відкривається місто, розгортається до тебе. А тут це було в такому напруженні, де ти просто закриваєш очі і думаєш лише про те, щоб проїхати цю ділянку. У самому місті ми їхали на машині і це було так: ми зупиняємось, мені кажуть, що у нас є одна хвилина, і я просто вистрибувала з машини і бігла щось знімати, щось на що поверталась камера.

Звичайно, дуже багато знято руйнувань. По суті всі ці точки зупинки — це були точки цих руїн. На в’їзді в місто, пам’ятаю, була перша точка. Це була панельна багатоповерхівка, куди потрапив снаряд і просто шмат будинку до нуля знесений. Потім ми проїжджали будинок на околиці міста, де був магазинчик “Бахмут Хліб”. І ти бачиш, що є ці двері, є вивіска, а з боку просто немає під’їзду”, — згадує Світлана Довбуш.

Побачитися з місцевими жителями Світлані вдалось лише раз у центрі міста. Там вона зустріла кількох людей, які забирали собі залишки гуманітарної допомоги. Тоді від жінки вона почула запитання “Й куди тепер?”, яке стане назвою майбутньої інсталяції.

“Перехожа бахмутяка питає “І куди тепер?” у перехожих чоловіків, які тягнуть гуманітарну допомогу. Вони її ігнорують і просто проходять повз. І тоді вона по імені кричить: “Руслан, чи там щось залишилось?”. А він каже, що він зайнятий”, — розповідає мисткиня.

Ця поїздка до Бахмута виявилась останньою перед окупацією міста.

“Ми коли гуляли з Ігорем Бабаєвим по Бахмуту в 2022 році, то я казала йому як чудово відчувається місто. Низька забудова в центрі, велика кількість квітів — відчуття було ніби ми в санаторії. Я казала, що було б добре приїздити сюди у відпустку. Я думаю, що це дійсно був такий звʼязок, схожий на закоханість, спʼяніння розуму. І в лютому 2023 року я не могла повірити, що це остання можливість побачити Бахмут”, — розповідає Світлана.

Виставка “Й куди тепер?” у Львові

Світлана Довбуш продовжувала працювати фіксеркою до кінця 2023 року. Восени вона вступила до навчального закладу в Лондоні, а на зимових канікулах вирішила продовжити свою роботу разом з іноземними журналістами на сході України. Під час зупинки з колегами в Харкові вони потрапили під обстріл. Росіяни поцілили двома балістичними ракетами в готель, де перебували медійники.

Світлана отримала поранення, мала кілька переломів. Повернувшись до Лондона, вона сфокусувалась на навчанні та паралельно відновлювалась після травм. Коли до неї повернулися сили, дівчина вирішила об’єднати свої зняті кадри в єдиний проєкт.

Проєкт “Й куди тепер?” — це відеоінсталяція в пʼяти частинах. У його основі — матеріали, зняті в Бахмуті, Оріхові, Серебрянському лісництві та інших місцях Донеччини у 2022-2023 роках.

“У своїй відеороботі я намагаюся подивитися на ландшафт війни не як документалістка. Натомість мене цікавить поетичний погляд як можливий спротив сплощенню мови воєнної документалістики”, — описує свій проєкт мисткиня.

Побачити відеоінсталяцію “Й куди тепер?” можна у Львові, вона експонується в Домі Звуку (вулиця Князя Романа, 6). Триватиме проєкт включно до 28 вересня.

Читайте також:

• У Луцьку відкрилась виставка бахмутського художника: чому варто відвідати
• “2 000 метрів до Андріївки”: фільм про звільнення села під Бахмутом можуть висунути на “Оскар”
• “Якби не війна, я б пов’язав своє життя з Бахмутом”: історія бахмутянина, який в евакуації допомагає молоді

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Я народився та виріс в Бахмуті. Це місто мені завжди дуже подобалося, його атмосфера, його маленькі деталі. Якби не вторгнення, я б пов’язав би своє життя далі саме з ним”, — каже бахмутянин Максим Сафонов.

З 2024 року він — голова Бахмутської Молодіжної Ради, який допомагає боротися зі стереотипами щодо психологічного здоров’я, а також долучає хлопців та дівчат до громадського життя. Каже: це важливо робити, аби молодь могла впливати на майбутнє.

Ми поспілкувалися з Максимом, аби дізнатися, чому він допомагає молоді і де знайшов себе зараз.

Бахмут — звідки все починалося

Наш герой родом з Бахмута, і деякі бахмутяни впізнають Максима за обличчям, адже він працював у міській бібліотеці. А коли почалося вторгнення, також допомагав людям фіксувати руйнування після прильотів. Бахмут у пам’яті Максима зберігся як зелене чисте місто.

У розмові він ділиться: за час, поки він вимушено покинув дім, хлопець відвідав кілька міст, але такого ж зеленого, як Бахмут, не знайшов. Одним з улюблених місць Максима була Набережна, де збиралася молодь й де проводили вихідні бахмутяни, а ще проводили заходи для молоді. Максим був одним з тих, хто ці заходи організовував. На питання, чому вирішив цим займатися, бахмутянин каже:

“Я в цілому люблю розмовляти з людьми, люблю всілякі івенти, мені просто подобається загально розвиватися в цілому, бо я, як ось ця людина, котра, як кажуть, за будь-який кіпіш, окрім алкоголізму. У нас є проблема з молоддю, скажімо так — вона не достатньо активна у громадському житті, а якщо я бачу, що можу чимось допомогти, то я намагаюся це робити”.

Раніше, ділиться Максим, він й сам не був представником тієї активної молоді, радше навпаки — любив сидіти на задній парті у школі й не привертати зайвої уваги. Але після закінчення школи вирішив змінитися.

“Я побачив, що мій кругозір не обмежується тільки моєю хатою, моєю кімнатою, моїм комп’ютером. Ні, я бачу людей, вони веселі, вони файні. Ми можемо реалізовувати певні проєкти, ми можемо працювати, вчитися. Це мене спонукало стати активнішим, я вступив у Молодіжну раду Бахмутської громади”, — згадує Максим у розмові.

Одним з його перших проєктів, який він організував разом з місцевим Управлінням культури та, власне, молоддю, була допомога старшим людям з комп’ютерами. Це припало на часи епідемії коронавірусу, коли багато довідок потрібно було оформляти онлайн, а у старших людей з цим були проблеми. Потім Максим допомагав продавцям на бахмутському ринку освоювати касові апарати. Хлопець згадує: були нюанси у роботі Молодіжної ради, але те, чим вона займалася, йому подобалося. Й, напевно, рада б розвилася й надалі, якби не повномасштабне вторгнення росіян.

“Ми планували створити хаб, це мало бути б об’єднання громадських організацій. Але через вторгнення росії це все накрилося. Це трагедія для мене”, — додає він у розмові.

Вторгнення

Перший день повномасштабної війни Максиму запам’ятався. Як зазвичай, він прокинувся, випив кави, й пішов на роботу. Тільки от на роботі його ніхто не чекав.

“На той момент я працював в ННППІ УІПА (ред. педінститут в Бахмуті), прийшов на роботу, дивлюсь, всі бігають щось туди-сюди, кричать. Питаю: “Що сталося?” Мені кажуть: “Максим, а ти чому прийшов? Іди додому, в нас війна почалася.” В цей же день у нас з Молодіжною радою був запланований якийсь захід, вже не згадаю який, але я зателефонував колезі, спитав: “То на івент не йти?”. “Не йти, звісно” — відповіли мені, і я пішов додому”, — згадує він у розмові.

Все літо Максим був у Бахмуті, жив у районі Забахмутки — цю частину міста росіяни окупували першою. До червня у місті було відносно спокійно, пригадує він, але з приходом осені обстріли почастішали — росіяни підходили ближче.

Максим в цей час допомагав з доставкою гуманітарної допомоги, ходив на роботу до бібліотеки, поки це було можливо, допомагав бахмутянам фіксувати дані про руйнування квартир внаслідок прильотів. Але з часом ходити на роботу було вже неможливо, міст через річку підірвали й діставатися із Забахмутки до центру було дуже важко.

“На початку серпня на Забахмутці розгепали усі мости, до міста можна було дістатися тільки через дамбу, бо по камінцях, по тому, що залишилося від містка — це була ще та халепа, тому що постійні обстріли”, — каже Максим Сафонов.

Забахмутка ставала все більш ізольованішою, вийти звідси людям живими було вкрай важко, тому ті, хто лишився в районі, допомагали один одному. Та те, що люди опинилися у таких умовах, не могло не позначитися на їх стані. Кожен сходив з глузду по-своєму, додає бахмутянин. 

Максим задумувався над евакуацією, але його родина вперто відмовлялася — це зупиняло й хлопця. Але осінню, коли психологічний стан погіршився, хлопець вирішив їхати. Евакуювався він на Вінниччину, до містечка Бар.

Допомога молоді з Бахмута

“Час минає, але рани від війни залишаються”, — каже бахмутянин Максим.

Після пережитого він намагався знайти кваліфіковану психологічну допомогу, але стикався зі стереотипами: мовляв, молодим нема чого скаржитися, депресія — це не про них. Та замість того, щоб зупинитися, Максим вирішив діяти. Переживши власні травми, він захотів допомагати іншим — особливо молодим людям, які, як і він, живуть із наслідками війни, мусять адаптуватися до нових реалій надто швидко.

У травні 2024 року Максим очолив Молодіжну раду. З того часу він почав організовувати тренінги для підтримки молоді, тут також створили простір, де можна говорити про власні переживання без осуду й отримувати реальну допомогу.

А вже цього року разом з Управлінням молодіжної політики та Управлінням культури Бахмутської міської ради він реалізував серію тренінгів, спрямованих на психологічну підтримку та соціальну адаптацію молоді.

“Проєкт вийшов успішним, але не без несподіванок”, — зізнається Максим.

Деякі батьки, наприклад, сприймали тренінги як щось матеріальне: мовляв, якщо дитина прийде, то їм мають щось “видати”. Проте більшість учасників справді знайшли підтримку, і саме це стало головною перемогою.

Попри всі труднощі, Максим не зупиняється. Він каже:

“Я роблю це, бо відчуваю — можу допомогти. Але насправді кожен з нас може. У різний спосіб, у різній мірі”.

До теми:

“Бахмут — мій дім, де я росла й навчалася”: історія виховательки Ганни Акімової

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Донеччині нагородили переможців обласного конкурсу “Молода людина року-2025”. Серед нагороджених була і бахмутянка. Подякою Донецької ОДА нагородили Наталію Анісімову — членкиню молодіжної ради Бахмутської громади, вчительку Бахмутської ЗОШ №12. Під час повномасштабної війни вона налагодила ефективне викладання для своїх учнів в онлайн-режимі, а також розвиває молодіжні проєкти для громади.

Про свою викладацьку і громадську роботу Наталія Анісімова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя до війни й евакуацію з Бахмута

Наталія Анісімова — педагогиня з Бахмута. Зараз вона викладає мистецтво і фізичну культуру, а також є педагогинею-організаторкою в Бахмутській ЗОШ №12. До цього бахмутянка також працювала в дитсадку №10 “Кристалик”.

“У школі я почала працювати з вересня 2021 року, незадовго до повномасштабного вторгнення. Тоді наша школа якраз відкрилась після великого ремонту, учні навчалися офлайн, все було чудово. Але, на жаль, потім ми перейшли у дистанційний формат”, — розповідає вчителька.

Понад місяць після початку повномасштабної війни Наталія Анісімова перебувала в Бахмуті. У квітні 2022 року вона, як тоді вважала, поїхала на недовгий час погостювати, але більше до Бахмута так і не повернулась.

“На той час я їхала просто в гості і сподівалася, що десь через декілька тижнів я, все ж таки, повернусь назад. Але сталося не так, як хотілося. Як виявилось потім, 11 квітня 2022 року став останнім днем мого перебування в Бахмуті. Зараз я проживаю в Дніпропетровській області”, — розповідає бахмутянка.

Як налагоджували роботу з учнями онлайн

Наталія Анісімова каже, вона дитинства мріяла бути вчителькою, адже любить працювати з дітьми, тому бажання піти з посади після евакуації в неї не було. Навпаки, вона шукала нові підходи до дітей, щоб зробити їхнє навчання цікавішим. Каже, що за ці роки зрозуміла: головне не місце навчання, а правильна комунікація з дітьми.

“Найголовніше для мене у роботі — це можливість бачити, як мої учні ростуть, розкривають свої таланти і розвивають свій потенціал. Мені дуже подобається з ними спілкуватися, адже вони такі щирі, креативні й в них дуже-дуже багато енергії, яку треба направити у правильний напрямок. Щоб процес навчання був корисним, перш за все, для учнів, на уроках ми постійно обмінюємось якимись ідеями, емоціями, і все це надихає мене і надає сил працювати далі”, — розповідає педагогиня.

Щоб налагодити роботу в нових умовах, пані Наталія опанувала нові цифрові навички, а також інтегрувала у навчальний процес різноманітні активності.

“Взагалі я вважаю, що для гарного навчання дітям треба не тільки опановувати теоретичні знання і старанно вчити навчальну програму, а й вміти відволікатись. Тому протягом навчального року ми проводимо різні челенджі і конкурси, щоб підтримувати інтерес учнів. Під час дистанційного навчання я отримала усвідомлення, що головне не місце, де ми знаходимось, а вміння підтримувати зв’язок з нашими дітьми та давати їм мотивацію і підтримку”, — каже Наталія Анісімова.

Саме баланс навчання і творчих активностей освітянка вважає ключем до високих результатів учнів. Дистанційний формат не став перепоною для дітей, тому вони гідно представляють свою школу і громаду на різних заходах.

“Серед мистецького напрямку можу виокремити міські конкурси “Кольори жовтня” і “Весняний настрій надихає”, де мої учні ставали переможцями. Також ми брали участь у Всеукраїнському дистанційному творчому конкурсі “Квітучі таланти”, де моя учениця Владислава Мальцева посіла третє місце. На мою думку, це вагомий здобуток. Також під нашим керівництвом команда “Екопатріоти” посіла перше місце в обласному етапі Всеукраїнського конкурсу “Земля — наш спільний дім”.

Якщо говорити про один з останніх вагомих здобутків, то під моїм керівництвом середній рій “Козацька слава” посів третє місце на обласному етапі Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри “Сокіл” (“Джура”). Ми потім мали змогу особисто поїхати на вишкіл, де зібралися команди-переможці з усієї Донецької області”, — розповідає про здобутки Наталія Анісімова.

Участь у Молодіжній раді

У 2024 році Наталія Анісімова долучилась до молодіжної ради Бахмутської громади. Каже, що її мотивацією є розвиток молодіжного руху та залучення дітей до активного громадського життя.

“Я вирішила стати членкинею молодіжної ради, бо мала потребу робити щось корисне для нашої громади, а особливо для молоді. Ми працюємо, щоб допомагати їм, розвивати їхні лідерські якості, і, відповідно, власні. Тут мені дуже допомагає моя основна робота, тому що я, як педагогиня-організаторка, вчителька мистецтва і фізкультури, знаю всіх активних і творчих дітей своєї школи. І можу долучити їх до конкурсів, які проходять не лише в нашій громаді, а й в області і навіть на всеукраїнському рівні”, — каже Наталія Анісімова.

Бахмутянка додає, що попри тимчасову окупацію громади, подібні молодіжні ініціативи мають продовжувати роботу, оскільки вони гуртують людей.

“Саме в руках молоді буде відновлення нашої країни, і нашого Бахмута. Тому дуже важливо дати їм зрозуміти, що навіть якщо зараз наше місто окуповане, то ми, як громада, все одно є. Так, ми розкидані по всій країні, дехто за кордоном, але ми об’єднуємось, підтримуємо своїх земляків. Тому, звісно, такі органи, як молодіжна рада, обов’язково повинні бути, щоб допомогти нашій активній творчій молоді розвинути свій потенціал”, — каже бахмутянка.

Наразі в фокусі молодіжної ради — розробка проєктів з психологічної підтримки і ментального здоров’я. Один із них вже реалізували у Кривому Розі.

“Для цього ми організували тренінги з навчання психологічної стійкості, залучали спеціалістів, які розповідали про ментальне здоров’я, давали поради щодо про спілкування дорослих і молоді. Відгук на цей проєкт був дуже позитивний”, — розповіла Наталія Анісімова.

У планах бахмутянки — продовжувати роботу з дітьми, а також впроваджувати нові проєкти для молоді Бахмута і Донеччини.

“Хочеться далі розвиватися в різних напрямках і не зупинятися на тому, що зараз є. Продовжуватиму працювати з дітьми, шукатиму нові цікаві формати навчання, щоб заохочувати дітей навчатися далі саме в нашій громаді і в нашій школі. Якщо говорити про молодіжні проєкти, то ми постійно обговорюємо нові ідеї. На першому плані, звісно, продовження роботи з психологічної підтримки молоді, адже це надзвичайно актуально в умовах повномасштабної війни. І також, оскільки я більш залучена саме у творчий і спортивний розвиток, то будемо розробляти й ініціативи, спрямовані на ці напрямки”, — поділилась планами Наталія Анісімова.

Нагадаємо, що зараз у школу №12 йде набір першачків. Умови вступу дізнавайтесь у нашому матаріалі.

Читайте також:

• “Бахмут — мій дім, де я росла й навчалася”: історія виховательки Ганни Акімової
• “На турнірі був фаворитом”: юнак з Бахмута переміг на змаганнях з настільного тенісу
• “Такої підтримки ми ще ніде не бачили”: бахмутські “Непосиди” підкорили фестиваль у Ризі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!