Історії

“Зв’язок з Бахмутом був схожий на закоханість”: як мисткиня Світлана Довбуш фіксувала місто перед окупацією

Валентина Твердохліб 12:40, 19 Вересня 2025
бахмут
Світлана Довбуш у Бахмуті, лютий 2023 року / фото надане героїнею

Світлана Довбуш — мисткиня і фіксерка з Києва. У 2022 році вона вперше приїхала на Донеччину, щоб фіксувати вплив війни на українські міста. Декілька поїздок Світлана мала і в Бахмут: вперше — влітку 2022 року, і востаннє перед окупацією міста — у лютому 2023 року. Зняті в Бахмуті кадри стали основою відеоінсталяції “Й куди тепер?”, яка зараз експонується у Львові.

Яким мисткиня побачила Бахмут і про що її проєкт, Світлана Довбуш розповіла у розмові з Бахмут IN.UA.

Вперше на Донбас — після початку війни

Світлана Довбуш родом з Києва. Коли дівчині було 17 років, столицю сколихнула Революція Гідності. Події на Майдані мали чималий вплив на Світлану і її світогляд. Дівчина активна стежила за новинами революції, окупації Криму, початку війни на Донбасі.

Коли почалось повномасштабне вторгнення, Світлана Довбуш вирішила особисто зайнятися фіксацією бойових дій на сході України.

“Я дитина Майдану. І я дуже добре пам’ятаю ці новини: про “зелених чоловічків” у Криму, початок війни на Донбасі. Але я не можу згадати, в який момент у суспільстві прийшло таке прийняття цієї дійсності, що вона стала такою буденною. Тому для мене після початку вторгнення була така вимога, що я маю поїхати на Схід: все це побачити на власні очі і зрозуміти. І я шукала способи”, — розповідає Світлана Довбуш.

У 2022 році Світлана вперше приїхала в Донецьку область. Її зустрів Бахмут. Тут вона знімала різні локації міста, фільмувала буденність бахмутян і знайомилась з місцевими волонтерами.

“Я вперше поїхала на Донбас у 2022 році. Разом зі своїм другом, кінорежисером Ігорем Бабаєвим ми поїхали в Бахмут у липні-серпні. Ми привезли гуманітарну допомогу, ліки й одночасно щось знімали для себе. Так ми познайомилися з працівниками Палацу культури, які там волонтерили. Ми з ними досить плідно проводили час, і це залишило свій слід. Загалом у Бахмуті ми прожили десь 2 тижні з перервами, повертаючись у Київ за новою допомогою. Мені тоді дуже сподобалось місто”, — розповідає мисткиня.

Бахмут влітку 2022 року / кадр із відеоінсталяції “Й куди тепер?”

Бахмут у 2022 році

Фільмувала Світлана Довбуш і місцевих жителів. Спочатку — згадує мисткиня — мешканці не дуже добре сприймали людей з камерами, іноді навіть вороже. Але їй разом з Ігорем Бабаєвим вдалось налагодити контакт з місцевими. У процесі спілкування вони надавали людям допомогу.

“Ми багато часу провели в Палаці культури, знайомилися з працівниками. Спочатку вони нам не дуже довіряли, але ми привозили гуманітарну допомогу і поступово в нас ніби розбудовувалась дружба і підтримка один до одного. Але водночас, можливо, було і якесь нерозуміння. І це не в негативному сенсі, я думаю, що це була більше інакшість, яка має місце. Також, коли ми їздили по місту, десь зупинялися, на нас з камерами могли досить негативно реагувати. Я багато разів чула в нашу адресу, що місцеві жителі помічали закономірність, що там, де відбувається вибух, одразу з’являються люди з камерами, і що ніби люди з камерами і приносять цю загрозу. Тому ми досить обережно знімали. Це була не дуже комфортна зйомка, відчувалась і напруга, і що потрібно було багато пояснення, інколи не знімати, а просто бути з людьми, щоб тебе не сприймали як якусь ворожу одиницю”, — згадує Світлана Довбуш.

Наслідки російських ударів у Бахмуті / кадр із відеоінсталяції “Й куди тепер?”

Втім були й ті, хто не лише дозволяв себе знімати, а й вносив свої творчі пропозиції.

“Якось ми поїхали в одне місце, куди прилетіли авіабомби, і поряд був зруйнований будинок. Він мав якийсь містичний вигляд — похилений, все так викривлено було. Я його знімала, і в цей момент почула як крізь шибки звучить українське телебачення. Я покричала, і звідти вийшла жінка з двома собаками, це була Тетяна Клименко. Ми принесли їй ліки, поспілкувалися, допомогли встановити “Дію”, сфотографувати будинок, щоб подати якісь запити. А потім я запитала в неї, чи можу їй привезти щось з Києва. І вона попросила в мене тоналку. Виявилось, що Таня робила макіяжі, яскраві образи, перевдягалася — це була для неї така собі артистична практика.

Коли я наступного разу приїхала з Києва, то попросила Таню зробити макіяж про її стосунки з містом. Це була така наполовину документальна історія: я її трішки спрямовувала, але вона все одно сама інтерпретувала. Вона намалювала троянди на обличчі і шиї, одягла свою сукню з трояндами і ми вийшли на прогулянку до алеї біля її дому. Вона позувала мені і ці кадри можна побачити у відеоінсталяції”, — розповідає мисткиня.

Остання поїздка в Бахмут перед окупацією

З 2022 року Світлана Довбуш була фіксеркою. Після звільнення її рідної Київщини вона почала співпрацювати з іноземними медіа, фільмуючи для них наслідки війни в Україні. Виконуючи редакційні завдання, Світлана проводила зйомки в Донецькій, Луганській, Київській, Миколаївській, Херсонській областях.

Світлана Довбуш на військових позиціях / фото надане героїнею

Під час зйомок на Донеччині Світлана часто була у Краматорську, де зупинялась після роботи. У лютому 2023 року, перебуваючи у Краматорську, фіксерка почула про важку ситуацію в Бахмуті, тому вирішила поїхати туди, щоб зафіксувати тодішній стан міста.

“Я пам’ятаю, що була з RAI (ред. італійська телерадіокомпанія) в Краматорську. У Бахмуті тоді вже була складна ситуація, захоплення вже було до річки. І в мене виникло сильне бажання туди поїхати, але одночасно з цим я вступала в університет. І от 16 лютого в Краматорську я заповнюю портфоліо і відправляю його в Лондон, а вже 17 лютого, десь о 6 ранку, з військовими я виїхала в Бахмут. Мої журналісти тоді відмовились від поїздки”, — розповіла Світлана.

Того дня місто зустріло її не так тепло, як у 2022 році. Людей на вулицях не було, а на в’їзді до міста були сильні руйнування. При цьому перебувати в Бахмуті було доволі небезпечно, тому зйомки велися дуже швидко.

“Якщо чесно, це була настільки швидка поїздка, на адреналіні. Небезпечним був самий заїзд у місто. Там була така ділянка на трасі — проїзд вниз — де десь кілька кілометрів треба було дуже швидко їхати, бо там пролітали винищувачі і обстрілювали трасу. Тобто сам шлях до міста вже був інакшим. Коли я раніше заїжджала в Бахмут, то пам’ятаю, коли згори з’їжджаєш вниз і перед тобою відкривається місто, розгортається до тебе. А тут це було в такому напруженні, де ти просто закриваєш очі і думаєш лише про те, щоб проїхати цю ділянку. У самому місті ми їхали на машині і це було так: ми зупиняємось, мені кажуть, що у нас є одна хвилина, і я просто вистрибувала з машини і бігла щось знімати, щось на що поверталась камера.

Звичайно, дуже багато знято руйнувань. По суті всі ці точки зупинки — це були точки цих руїн. На в’їзді в місто, пам’ятаю, була перша точка. Це була панельна багатоповерхівка, куди потрапив снаряд і просто шмат будинку до нуля знесений. Потім ми проїжджали будинок на околиці міста, де був магазинчик “Бахмут Хліб”. І ти бачиш, що є ці двері, є вивіска, а з боку просто немає під’їзду”, — згадує Світлана Довбуш.

Руйнування в Бахмуті / кадр із відеоінсталяції “Й куди тепер?”

Побачитися з місцевими жителями Світлані вдалось лише раз у центрі міста. Там вона зустріла кількох людей, які забирали собі залишки гуманітарної допомоги. Тоді від жінки вона почула запитання “Й куди тепер?”, яке стане назвою майбутньої інсталяції.

“Перехожа бахмутяка питає “І куди тепер?” у перехожих чоловіків, які тягнуть гуманітарну допомогу. Вони її ігнорують і просто проходять повз. І тоді вона по імені кричить: “Руслан, чи там щось залишилось?”. А він каже, що він зайнятий”, — розповідає мисткиня.

Ця поїздка до Бахмута виявилась останньою перед окупацією міста.

“Ми коли гуляли з Ігорем Бабаєвим по Бахмуту в 2022 році, то я казала йому як чудово відчувається місто. Низька забудова в центрі, велика кількість квітів — відчуття було ніби ми в санаторії. Я казала, що було б добре приїздити сюди у відпустку. Я думаю, що це дійсно був такий звʼязок, схожий на закоханість, спʼяніння розуму. І в лютому 2023 року я не могла повірити, що це остання можливість побачити Бахмут”, — розповідає Світлана.

Виставка “Й куди тепер?” у Львові

Світлана Довбуш продовжувала працювати фіксеркою до кінця 2023 року. Восени вона вступила до навчального закладу в Лондоні, а на зимових канікулах вирішила продовжити свою роботу разом з іноземними журналістами на сході України. Під час зупинки з колегами в Харкові вони потрапили під обстріл. Росіяни поцілили двома балістичними ракетами в готель, де перебували медійники.

Світлана Довбуш з іноземними колегами та військовими / фото надане героїнею

Світлана отримала поранення, мала кілька переломів. Повернувшись до Лондона, вона сфокусувалась на навчанні та паралельно відновлювалась після травм. Коли до неї повернулися сили, дівчина вирішила об’єднати свої зняті кадри в єдиний проєкт.

Проєкт “Й куди тепер?” — це відеоінсталяція в пʼяти частинах. У його основі — матеріали, зняті в Бахмуті, Оріхові, Серебрянському лісництві та інших місцях Донеччини у 2022-2023 роках.

“У своїй відеороботі я намагаюся подивитися на ландшафт війни не як документалістка. Натомість мене цікавить поетичний погляд як можливий спротив сплощенню мови воєнної документалістики”, — описує свій проєкт мисткиня.

Побачити відеоінсталяцію “Й куди тепер?” можна у Львові, вона експонується в Домі Звуку (вулиця Князя Романа, 6). Триватиме проєкт включно до 28 вересня.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Поезія про тих, хто тримав Бахмут”: поетеса Олена Голубцова створила збірку з історіями війни

Валентина Твердохліб 18:03, 5 Січня 2026

“Це історія про сплетіння доль людей, які були в Бахмуті — військових, волонтерів, звичайних мешканців” — так описує свою збірку віршів бахмутська поетеса Олена Голубцова. Після виїзду з Бахмута у лютому 2023 року вона написала збірку “Воними”, присвячену історіям людей, які тримали оборону міста і допомагали йому жити. Раніше вірші бахмутянки були надруковані у видавництві, а зараз за ініціативи поетеси тривають зйомки відео для візуалізації її творів.

Про видання збірки та історії, покладені в основу віршів, Олена Голубцова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Збірка “Воними” Олени Голубцової

Олена Голубцова — бахмутська поетеса, співачка. У рідному Бахмуті вона була учасницею ансамблю “Рапсодія”, виступала на різних заходах. Також писала вірші під псевдонімом Попіл-Пташка.

Олена Голубцова (на фото друга ліворуч) під час святкування Масниці в Бахмуті / фото з Facebook-сторінки героїні

Коли почалась повномасштабна війна, а згодом наступ на Бахмут, Олена Голубцова до останнього залишалась у місті. Каже, що вірила у перемогу України, тому свідомо не покидала домівку. Пані Олена також була однією з тих, хто допомагав у хабі на базі Палацу культури імені Мартинова.

У лютому 2023 року жінка з родиною ухвалили рішення про евакуацію до Чернігова. Події, пережиті в Бахмуті, вилились у вірші. Їх авторка об’єднала у збірку “Воними”.

“Я її написала вже коли виїхала з Бахмута, це був 2024 рік. Оскільки ми виїхали в 2023-му, то багато чого там побачили. А виїжджати нам допомагали військові. Я не могла просто полишити ці спогади, ці історії, мені треба було десь озвучити про тих людей, яких я зустрічала”, — розповіла Олена Голубцова.

Загалом у збірці “Воними” є дев’ять віршів. Усі вони написані про реальних людей та події, пережиті в Бахмуті. Прототипами образів стали справжні люди.

“Якщо взяти поезію “Хижачка”, то вона написана про реальну дівчину, волонтерку. Коли я допомагала на хабі в Палаці культури Мартинова, я її зустрічала. Коли вона приїжджала, то постійно була включена в процес допомоги, постійно запитувала що потрібно, в чому найбільша потреба. При цьому в неї не було зайвих запитань, зайвих речень, вона така конкретна людина була. А ще була дуже активна — постійно привозила щось, евакуювала, допомагала. Але коли я стала знімати ролик на цей вірш, то мені родичка розповіла, що ця волонтерка загинула. Ця новина справді дуже сильно вплинула на мене, дуже шкода, що так все відбулось”, — розповіла Олена Голубцова.

За словами поетеси, найскладнішою для неї була історія, покладена в основу вірша “Боягуз”. Складністю було не процес написання, а сама пережита історія.

“Це реальна історія про те, як хлопець втікав з “нуля”. Я не знаю, як далі склалася його доля, але у своїй поезії я йому надала мотивію, щоб він все-таки повернувся на “нуль”. У реальності це був хлопець, в якому я відразу побачила такого маленького хлопчика, переляканого, який вперше в житті побачив смерть. І я на той момент була єдиною людиною, якій він вилив усю свою душу і всі свої страхи. Він плакав і постійно просився до мами. І мені так страшно стало, я тоді думала: “Господи, як взагалі таке можливо? Зарад чого розв’язали цю війну? Заради того, щоб хлопці страждали, матері і родичі загиблих?”. Це було насправді важко. Що з цим хлопцем було далі я не знаю”, — згадує поетеса.

Загалом у збірці зібрані історії про людей, які допомогали боронити Бахмут і продовжувати жити місцевим мешканцям, — водіям, які возили хліб і гуманітарні вантажі, волонтерам, військовим. Поетеса каже, що мета її збірки — продовжувати говорити про Бахмут і розповідати його історію, щоб про місто не забували.

“Коли ми тільки виїхали, Бахмут був на слуху. Слава Богу, він і досі на слуху і про нього не забули. Але є такі міста, про які вже забувають. А я не хочу, щоб забували про Бахмут. Можливо, це не останній мій проєкт про місто. Бо Бахмут — це не просто місто, не просто фортеця. Це сплетіння доль людей, які там були. І військові, і волонтери, і звичайні мешканці, навіть ті, хто вже зневірився. Ті люди, які на хабах працювали, ті, хто розвозив гуманітарні вантажі. Молоді дівчата і хлопці, медичні сестри, військовослужбовці і військовослужбовиці. Я не хочу, щоб про них просто забули, люди мають про них пам’ятати”, — зауважила Олена Голубцова.

Де знайти вірші зі збірки “Воними”

Для поширення своїх поезій-історій авторка співпрацює з видавництвами та літературними журналами.

“Я постійно звертаюся у видавництва, надсилаю свою роботу. Відгукнулося видавництво “Склянка часу”, вони надрукували повністю цю збірку. Пізніше навіть одна з поезій отримала відзнаку на конкурсі “Склянки часу”. Далі я відправляла в літературно-мистецький журнал Volya, вони теж надрукували”, — розповіла поетеса.

Журнал, в якому надрукували вірші Олени Голубцової / фото Facebook-сторінка журналу Volya

Олена Голубцова також ініціювала проєкт з візуалізації своїх віршів. Кожен з них декламують на відео. До зйомок долучаються як бахмутяни, так і люди з різних міст. Серед тих, хто брав участь у зйомках є родина військовослужбовця і педагогиня.

“Коли я знімала відеоролики, то зверталася до різних людей. Це були не тільки бахмутяни, а й чернігівці і люди з інших регіонів. Наприклад, у відеоролику на поезію “Трактор” головним є образ військового. Це узагальнений персонаж, в основі якого реальні військові, яких я часто бачила на ринку. Вони були такі зостереджені, суворі, відчувалась чоловіча міць. Щоб показати цей образ на відео, я звернулась до молодої родини чернігівців, у яких на передовій служить чоловік. І вони так гарно відгукувалися, були включені у процес, чекали коли ми вже поїдемо знімати. Хоча я, чесно, переживала як вони все сприймуть. Але вийшло круто, нам усім сподобалось. Особливо було приємно, що вони долучилися до зйомок не про Чернігівщину чи про сусідню Сумщину, а про наш Бахмут. Це класно, що є такі небайдужі люди”, — каже поетеса.

Прочитати збірку можна і в електронному варіанті. Вона доступна на сторінці літературно-мистецького журналу Volya в Facebook. Відеоролики на вірші Олени Голубцової публікують на офіційних сторінках Бахмутської міськради.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Різдво — це стан душі”: майстер вертепу Андрій Тимчак із Званівки про підготовку до свята

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 10:20, 24 Грудня 2025
Званівський “Лемко Центр” / фото з особистого архіву героя

Різдво — це свято, яке проходить у сімейному колі. Подекуди його традиції осучаснюють, роблячи їх оптимальними для сучасних поколінь та доповнюють особливостями регіону.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Андрієм Тимчаком — майстром вертепу зі Званівки — про те, як в умовах евакуації йому вдається зберігати різдвяні традиції та готуватися до цьогорічного Різдва.

Різдвяні традиції Донеччини під час війни: як до свята готується родина Андрія Тимчака

За словами Андрія Тимчака, після демобілізації та переїзду на нове місце життя в евакуації змушує “плисти за течією”. Проте, навіть так він усвідомлює, що цього року підготовка до Різдва проходитиме по-іншому. Зміна дати святкування з 7 січня на 25 грудня стала незвичною після десятиліть усталеної традиції, однак нині з’являється більше пояснень щодо походження нової дати, а тому перехід сприймається спокійніше.

Все пішло від Зимового сонцестояння — максимально довга ніч та мінімальний день“, — каже пан Андрій.

Примітка. Зимове сонцестояння — це астрономічна подія, яка знаменує найкоротший світловий день та найдовшу ніч у Північній півкулі. Воно відбувається з 20 по 22 грудня. 25 грудня в цьому контексті почало використовуватися ще в Давньому Римі, коли Юлій Цезарь в юліанському календарі позначив цю дату, як день, коли відбувається зимове сонцестояння.

“Лемко Центром” керував Андрій Тимчак / фото з особистого архіву героя

Андрій Тимчак вважає, що збереження традицій рідного краю під час війни є важливим, адже раніше різдвяний період займав значну частину його життя — від підготовки вертепів до колядок і щедрівок. Нині святкування стало менш масштабним, але він підкреслює, що Різдво залишається святом у душі, тривалість якого визначає внутрішній стан людини.

З 1 грудня до 20 січня Різдво було моїм життям: підготовка вертепів, виступи, коляди, щедрівки — два місяці щороку вся сім’я жила цим. Через такі традиції ти відчуваєш себе частиною спільного свята. Зараз я святкую Різдво, але цього значно менше, ніж було раніше“, — зазначає пан Андрій.

Він також зізнається, що мріє повернутися на Донбас і знову займатися розвитком культури в Донецькій області, адже різдвяна традиція для нього — це цінний досвід і великий скарб.

Традиції святкування в колі сім’ї

У родинному колі Андрій Тимчак планує Різдво зі святою вечерею, зберігаючи основні елементи традиції. Проте, він вважає, що свято можна трохи осучаснити, поєднуючи, наприклад, в меню Святвечора пісні та непісні страви, орієнтуючись на побажання дітей.

Спочатку аналізуєш те, а що взагалі таке “Різдво”. Чи це трагедія, чи це не трагедія. Якщо це не вона, то чому вся їжа має бути пісною? Це ж свято народження Сина Божого. І все. З’являється висновок, що треба змінювати“, — пояснює майстер вертепу зі Званівки.

В сім’ї Андрія Тимчака головним атрибутом традиційного столу, окрім куті, буде смажена птиця. Також чоловік каже, що на столі обов’язково буде:

  • хліб;
  • вареники;
  • голубці з картоплею;
  • зварена квашена капуста з пісною заправкою;
  • мачанка (ред. традиційна українська страва з розтертого сиру, сметани, часто з додаванням часнику, зелені, горіхів, яка подається як соус до хліба або картоплі);
  • холодець;
  • вино.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

збірка
Історії

“Поезія про тих, хто тримав Бахмут”: поетеса Олена Голубцова створила збірку з історіями війни

“Це історія про сплетіння доль людей, які були в Бахмуті — військових, волонтерів, звичайних мешканців” — так описує свою збірку віршів бахмутська поетеса Олена Голубцова. […]

Історії

“Різдво — це стан душі”: майстер вертепу Андрій Тимчак із Званівки про підготовку до свята

Різдво — це свято, яке проходить у сімейному колі. Подекуди його традиції осучаснюють, роблячи їх оптимальними для сучасних поколінь та доповнюють особливостями регіону. Редакція Бахмут […]

10:20, 24.12.2025 Скопіч Дмитро
Історії

Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім

У 2016 році в Бахмутському коледжі мистецтв імені Карабиця народилася мрія. Для викладачки Юлії Гаврашенко вона була дуже особистою — виховувати нове покоління музикантів, створити […]

добропілля
Історії

Готується до протезування і відновлення бізнесу: історія Ольги Долгої, яка вижила після удару авіабомби в Добропіллі

Ольга Долга — підприємиця з Добропілля. Під час війни вона продовжувала жити у рідному місті та започаткувала тут власну справу — відкрила магазин жіночого одягу. […]

Історії

Від шкільних вистав до громадських проєктів: історія Кирила Пономаренка з Бахмута, який об’єднує учнівську громаду

Кирилу Пономаренку 18 років, він родом з Бахмута. Юнак відомий в бахмутській учнівській спільноті як лідер та ініціатор проєктів для молоді. Почалось все з 7 […]