Український військовий, Донеччина/ фото з відкритих джерел
На Бахмутському напрямку за минулу добу ЗСУ успішно відбили 5 атак противника в районі Кліщіївки. Тут росіяни намагаються відновити втрачене положення.
Росіяни виходять на штурми втрачених позицій у районі Кліщіївки. Крім того, намагаються відновити втрачене положення в районі Новомихайлівки Донецької області, але без успіху.
Попри численні скупчення окупантів на Бахмутському напрямку, ЗСУ завдали удару по 200 окремій мотострілецькій бригаді 14 армійського корпусу берегових військ північного флоту рф, яка бере участь в бойових діях між Бахмутом та Соледаром.
Відомо про високі бойові втрати особового складу, як санітарні, так і летальні. Зараз у місті Первомайськ Луганської області, в центральній міській лікарні облаштовано військовий шпиталь, де на лікуванні знаходяться понад 200 військовослужбовців російських окупаційних військ, переважно з 200 бригади.
В окупантів розгромленого підрозділу низький рівень морально-психологічного стану та відсутня мотивація воювати далі, вказує Генштаб.
Президент росії владімір путін вперше визнав початок українського контрнаступу 9 червня. Тоді він наголосив на двох ключових і постійних наративах: що українські сили не досягнуть значних успіхів через добре підготовлену російську оборону і що українські війська зазнають великих втрат особового складу і західної військової техніки.
Джерела близькі до Кремля заявили, що нещодавно путін дав завдання міністру оборони шойгу — зупинити ЗСУ до жовтня. Ймовірно, таке рішення прийняли на фоні успіхів ЗСУ на Запоріжжі та Бахмутському напрямку.
Заява інсайдера, може свідчити про те, що російське військове командування, можливо, віддає накази про безперервні контратаки в надії довести український контрнаступ до кульмінації, навіть якщо це буде коштувати великих втрат для російського військового потенціалу.
Це вже не перша подібна операція російських сил, аналітики спостерігали випадки, коли російське МО, побоюючись неминучої втрати прихильності путіна, активізувало свої зусилля з очищення командирів. Наприклад, у лютому 2023 року Міністерство оборони росії розпочало невдалий і дорогий наступ на Вугледар, щоб підірвати внутрішній російський інформаційний ефект від успіхів групи Вагнера в Бахмуті та зберегти прихильність Путіна.
Про загальну ситуацію на Бахмутському напрямку читайте в хроніці подій «Битва за Бахмут».
Іванівське — це невелике село під Бахмутом на Донеччині, де до повномасштабного вторгнення росії мешкало близько двох тисяч людей. Тут були свої садок, школа, ферма та фельдшерсько-акушерський пункт. Здавалося б, звичайне село, яких тисячі по всій Україні, якби не одна унікальна особливість — потужні та багаторічні футбольні традиції, які гуртували всю громаду.
Детальніше про історію футбольної частини цілої громади розповіли в “Локальній історії”.
Зародження традиції: саморобні м’ячі та перші матчі
Найстаріше фото команди / фото Володимир Карнауха
Найстарішому знайденому футбольному фото з Іванівського — вже 68 років. У далекому 1958 році сільські хлопчаки долали 10 кілометрів на велосипедах до Малоільїнівки (селища, яке згодом стало одним із районів Бахмута), щоб зіграти матч. Тоді це був суто аматорський рівень. Замість регулярних професійних тренувань хлопці просто ганяли м’яча, який часто доводилося зшивати власноруч із підручних матеріалів.
Володимир Карнаух, який у 1960-х роках грав за місцеву команду, пригадує історію створення одного з таких м’ячів:
“Спершу їх робили з халяв чобіт. Якось брат взявся за це, але йому не вистачало матеріалу. Я спитав у свого друга Володі Рогаченка, нам було десь по 10 років, — чи не має він часом халяв? Він приніс пару. Ох і радість була — м’яч зробили! Але восени батьки Вовки кинулися діставати свої чоботи — а там не чоботи, а валянки самі з обрізаним верхів’ям“.
“Футбол — це не про гроші, його любити треба”
До складу місцевої команди входили водій швидкої допомоги, працівники котельні, вчителі, шофер вантажівки, комбайнер та навіть геолог, який працював у Харкові, але щовихідних долав 200 кілометрів, щоб зіграти за рідне село. Жоден із них не був професійним футболістом. Проте це не заважало їм регулярно брати участь у чемпіонаті та розіграшах кубка між 12-16 селами Бахмутського району.
Тренування проходили за власними правилами. Гравці збиралися у суботу, і якщо команда капітана Миколи Соколова програвала, він змушував грати далі, аргументуючи тим, що “корів ще не загнали”. Тому матчі тривали не стандартні 45 хвилин, а могли затягнутися на весь день.
У тодішній пресі команду офіційно підписували як “колектив радгоспу Красносільський”. Хоча далеко не всі футболісти працювали в сільському господарстві, команда формально була приписана до радгоспу і захищала його честь. Керівництво ферми допомагало гравцям: забезпечувало формою, м’ячами та транспортом. Все інше трималося на чистому ентузіазмі селян.
“Грати на область ми їздили на ‘газоні’ без тенту. Ігри були до пізньої осені. Пам’ятаю, на фінальні матчі в листопаді-грудні довелося їхати при -4 °C, а ми на відкритій машині. Ще й за лавочки треба було триматися на ямах, щоб не випасти. Якось у газеті після перемоги за кубок написали, ніби нам гроші дарували. Та не платили нам. Футбол — це не про гроші, його любити треба. Ми всі були любителями футболу“, — пригадує гравець команди Анатолій Скиданенко.
В архівах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського журналістам вдалося знайти документальні підтвердження про 25 перемог команди з Іванівського у районних та обласних турнірах у період із 1965 по 2003 рік. Самі ж учасники змагань стверджують, що брали трофеї майже щороку. Перевірити це неможливо: усі турнірні таблиці зберігалися в Донецькому обласному архіві, який з 2014 року перебуває в окупації.
Золота епоха “Колоса”
Футболісти / фото “Локальна історія”
Пік розвитку футболу в селі припав на 1970-1980-ті роки. Саме тоді гравці “Колоса” здобули свої найпрестижніші нагороди — сільська команда двічі вигравала першість Донецької області та ставала срібним призером.
На шляху до чемпіонства іванівці перемагали серйозних суперників із великих міст. Наприклад, у 1978 році вони здолали слов’янський “Донрибгосп”. Гравець Олександр Скиданенко згадує вирішальний момент того матчу:
“Ми мали складний матч на їхньому полі. Наш гравець Микола Соколов сам, трохи правіше від центру поля, ніхто його не накрив. До воріт метрів сорок-п’ятдесят. І він як зарядить у праву дев’ятку! Такі удари рідко виходять. Тисячу разів попроси його повторити — не вийде“.
Фінал тих же обласних ігор 1978 року проти команди Новоазовського району став легендарним. Забивши першими, гравці “Колоса” сфолили у своєму штрафному майданчику, отримали пенальті, пропустили гол і залишилися вдесятьох через вилучення. Але навіть у меншості сільська команда змогла вирвати перемогу в суперника, який тоді виступав на всеукраїнському рівні.
“Коли приїжджала команда з іншого села, наш стадіон був заповнений глядачами. Це було справжнє свято футболу, і ми завжди були в призерах!” — ділиться спогадами вчитель фізкультури, колишній гравець і тренер “Колоса” Микола Соколов.
Щоб гідно протистояти сильнішим колективам, сільська команда почала залучати зірок. З 1987 року за “Колос” почав регулярно виступати Олександр Носатих, який мав досвід гри за збірну Молдови на кубку срср серед сільськогосподарських колективів. Згодом, у середині 90-х, до команди приєднався Ігор Сурай — колишній гравець збірної України серед юнаків віком до 18 років.
Тріумф “Колоска” на всеукраїнському рівні
“Колос” у 1998 році / фото Володимира Міхельсона
У 1998 році справжню сенсацію створила дитячо-юнацька команда “Колосок”, яку сформували на базі Красненської загальноосвітньої школи. Хлопці з невеликого села Іванівське зуміли дійти до 5 місця з-поміж 90 команд зі всієї України на престижному турнірі “Шкіряний м’яч”.
Володимир Міхельсон, тодішній капітан дитячої команди, згадує:
“Ми обіграли Луганську і Донецьку області, після цього нас запросили в Івано-Франківськ на фінальну частину турніру боротися за перше місце. Усього участь брали 8 команд. Усі колективи були з міст, тренувалися на базах ДЮСШ. Ми були єдиними представниками села. За 5 загальне місце грали проти команди ‘Таврія’ з Нової Каховки — ми виграли з рахунком 5:1“.
Унікальні фотографії місцевої команди та живі спогади гравців лягли в основу книги “Історія футболу села Іванівського”. Над цим виданням протягом трьох років працювали місцеві жителі Сергій Нагорний та Микола Соколов. Книга побачила світ у 2025 році за фінансової підтримки начальника Бахмутської МВА Олексія Реви.
Наслідки російського вторгнення
Зруйнована школа в Іванівському / фото “Локальна історія”
У січні 2023 року почалися жорстокі бої за Іванівське. Школу, у спортзалі якої Микола Соколов роками зберігав переможні світлини, знищили російські снаряди
11 червня 2024 року аналітичний проєкт DeepState повідомив про окупацію населеного пункту російськими військами. Наразі в Іванівському не залишилося жодної вцілілої будівлі та жодного місцевого мешканця.
Фотографії жінок, світлини зроблені в Бахмуті у 1898 році / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів
Жінки Бахмута — у портретах, родинних фото та студійних знімках. Як вони виглядали? Ми зібрали архівні світлини з фондів Бахмутського краєзнавчого музею, які зберігають живу історію міста та його мешканців.
Фото з Бахмута
У колекції Бахмутського краєзнавчого музею зберігаються сотні унікальних фотографій, зроблених ще наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. Серед них — портрети жінок, родинні світлини та студійні фото, створені у перших бахмутських фотоательє.
Ці зображення не лише передають зовнішність тогочасних мешканок, а й відображають моду, соціальний статус і повсякденне життя. На світлинах — як міщанки, так і селянки, молоді дівчата й матері з дітьми. Частину фото створювали у місцевих ательє, які з’явилися у Бахмуті ще у 1870-х роках і стали важливою частиною культурного життя міста.
Сьогодні ці архівні кадри є не лише історичними документами, а й нагадуванням про багате минуле Бахмута, яке вдалося зберегти завдяки музейним колекціям.
Примітка. Всі фото взяті з міського медіаархіву, правове регулювання яких належить Бахмутському краєзнавчому музею.
Дівчина з віялом, Бахмут, 1899-1905 / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів
Дівчина з гаманцем на поясі й віялом у руці стоїть біля дзеркала. Селище Яковлевського району. Монограма “ЕЛ” на гербовому щиті, напис “Е.Я. Львов. Бахмут”. Створено у місті Бахмуті Катеринославської губернії, фотоательє Є. Львова, вулиця Мала Харківська, 41.
Хима Пипочка — сестра Ганни Іванівни Андреєвої. Дівчині 17–18 років. Її зазнімкували в інтер’єрі фотоательє. Створили фото у місті Бахмуті Катеринославської губернії, фотоательє Є. Львова, вулиця Мала Харківська, 41.
Бахмутянка, 1905-1917 / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів
Молоді жінки в Бахмуті, фото зроблене у 1898 році / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів
Зображення жінок погрудне. Витиснений напис — назва фотоательє “Мерейнес. Бахмут”, монограма “РД”. Створено у місті Бахмуті Катеринославської губернії, фотоательє Р. і Д. Мерейнес, вулиця Катеринославська, 2.
На фото дівчина 18–20 років — це Євдокія Лобасова, сестра Георгія Лобасова, власника миловарних і свічних заводів у Бахмуті. Фото створено у місті Бахмуті Катеринославської губернії, фотоательє Р. Рубанчик, вулиця Катеринославська, 2.
Бахмутянка у строю / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів
На фото дівчина у святковій блузі та спідниці, рік знімку, ймовірно, 1919.
Три жінки в Бахмуті / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів
На знімку троє жінок у святкових одежах. Знімок зробили у фотоательє Є. Львова, вулиця Мала Харківська, 41.
На знімку молода дівчина, це Дуся Боднаренко, бахмутянка, рік зйомки 1912-1917. Фото створили у місті Бахмуті Катеринославської губернії, фотоательє “Свет” Л. Хадака, вулиця Харківська, 48.
Троє жінок в Бахмуті / фото Бахмутський краєзнавчий музей, Міський медіаархів
На знімку троє бахмутянок, рік зйомки, можливо, 1904–1909 років.
Аналітики Інституту вивчення війни щодня стежать за ситуацію на різних напрямках фронту в Україні. Особлива увага прикута до дій українських та російських військ в Бахмуті, […]
ЗСУ продовжили наступ в районі Бахмута, речник Східного угруповання українських військ капітан Ілля Євлаш заявив, що українські війська звільнили ще 2 км території на Бахмутському […]
Сили оборони під час міських боїв у Бахмуті та на його околицях вдавалися до маневрів, які дозволяли утримати місто та зберегти особовий склад. Саме простий […]
