20 лютого 2024 року на сайті ми опублікували новину про багатодітну сім’ю, яка виїхала з Бахмута в рф, а потім розповіла у відеосюжеті російським ЗМІ про нібито викрадення дітей у батьків евакуаційними екіпажами поліції. Після цього ми отримали повідомлення від людей, які знали цю родину з Бахмута. Ми дізналися, що мешканка Ворзеля Світлана Поклад разом з чоловіком на початку 2022 року дали прихисток родині переселенців на Київщині, дбали про них, як про рідних.

Редакція вирішила розписати історію евакуації родини з Бахмута, яка зараз публічно дискредитує спецпідрозділ “Білі Янголи”, який ризикуючи власним життям вивозив з Бахмута та загалом з прифронтових територій дітей з батьками.

Евакуація з Бахмута

Наприкінці грудня 2022 року з Бахмута евакуювали родину з трьома дітьми, рятував малечу екіпаж “Білий Янгол”. У складі родини був 8-річний Гліб, 9-річна Мирослава та 12-річний Данило, ці діти близько 3 місяців жили в підвалі, їхні батьки не хотіли евакуюватися одразу.

Разом з родиною виїхала і їхня собака — домашня улюблениця такса. Додамо, що у грудні 2022 року ситуація в Бахмуті була важка, але люди тут ще залишилися.

Родину з Бахмута евакуювали до Ворзеля, це селище у Бучанській міській громаді Бучанського район Київської області. Ворзель був під окупацією російських військ з 25 лютого 2022 року по 1 квітня 2022 року, рівно 35 днів. У цій громаді разом з дружиною Світланою проживає Ігор Поклад, це відомий український композитор.

Ігор та Світлана знаючи, що таке окупація, вирішили допомогти родині переселенців з Бахмута та запропонували сім’ї прихисток безоплатно, вони розчулилися від історії бахмутян й не гаяли час з допомогою.

Житло у Ворзелі

Пані Світлана написала нашій редакції 20 лютого, коли побачила відео із бахмутянами, яких вона прихистила. Жінка не могла повірити в почуте, ми зв’язалися з героїнею, аби дізнатися деталі цієї ситуації.

Примітка. Родину Поклад вивіз з окупації 11 березня 2022 року волонтер Костянтин Гадаускас, це громадянин Казахстану, який допоміг не одній родині врятуватися.

Світлана Поклад розказує, що про родину з Бахмута вона дізналася випадково, за допомогою передачі телеканалу СТБ “ДНКСвої”. У одному з сюжетів показали Марину Жванію, вчительку, яка хотіла знайти свого учня Данила Дубова. Хлопчик в 2023 році був учнем шостого класу, дитина навчалася у пані Марини онлайн, але поступово зв’язок з ученим почав зникати. Тоді вона й звернулася на телебачення.

Волонтер Костянтин Гадаускас розповів пані Світлані за родину, яка перебувала в Бахмуті, але боялась евакуюватися в нікуди.

“Він приїхав до нас і каже: “Ігор Дмитрович така ситуація, є сім’я, яка не має де жити”. Їм здається запропонували якийсь монастир у якості прихистку, що на західній частині Україну, але вони відмовилися. А в той час у мене дуже хворіла мама, у неї були інсульти (ред. через це жінка була в пансіонаті, тож родина вирішила безоплатно надати вільне житло переселенцям). У нас була вільна квартира. Ми подумали, а чому б і ні? Вже наступного дня Костя поїхав по них. Він купив ковдри, подушки, посуд. Ну все-все необхідне, нове, аби вони починали, як кажуть, нове життя”, — згадує пані Світлана.

Пані Світлана пригадує, що коли родину тільки доставили до нового помешкання, їй намагалися всім допомогати. Дітей героїня описує, як дуже кмітливих, розумних та добрих, навіть попри те, що їм довелося пережити в Бахмуті. Щоб допомогти родині з Бахмута швидше адаптуватися пані Світлана шукала різні підробітки, адже розуміла, що трьох дітей потрібно годувати.

Жінка пригадує, що голова сімейства поремонтував їм піч на знак вдячності, але подружжя заплатило за роботу.

“Ми йому ці 12 чи 13 тисяч гривень заплатили за маленьку пічечку. Це було десь в січні. А потім у мене почала дуже хворіти мама. Вони (ред. бахмутяни) на квартирі прожили до червня 2022 року, але зараз я вже розумію, що вони поступово збиралися. Власне, вони не сказали, що їдуть, а просто зникли разом з ключем від квартири. І ми почали їх розшукувати, бо хвилювалися”, — згадує пані Світлана.

Анна Мезенцева (так представилась бахмутянка) відписала пані Світлані у месенджері, жінка повідомила, що вона нібито поїхала до рідні в Чернівецьку область, але пообіцяла повернутися.

Вже зараз героїня розповідає нам, що коли зайшла у свою квартиру, де жила Анна з дітьми та чоловіком, то побачила, що все перекинуто догори ногами, а в холодильнику було зіпсоване м’ясо. Світлана Поклад припускає, що родина мала куратора з росії, який вочевидь й наказав похапцем тікати.

Світлана Поклад згадує, що діти в подружжя були дуже добрі, завзяті, хотіли займатися музикою, чоловік героїні давав їм інструменти та перевіряв музикальний слух.

“Данька старший. Він перший одразу попросився до нас, у волонтерський рух, ми допомагали людям виїжджати з окупації й займалися гуманітарними вантажами. Даня допомагав нам в усьому, золоте дитя”, — пригадує пані Світлана.

Пані Світлана вперше побачила пропагандистський сюжет за участі Мезенцевої кілька днів тому, вона не могла повірити в побачене та почуте. Особливо жінку зачепили слова Анни про те, що начебто волонтер Костянтин Гадаускас хотів “здати дітей на органи”. Зазначимо, що росіяни часто намагаються демонізувати українців, спрямовують цілі дезінформаційні кампанії, щоб виправдити російське вторгнення.

“Мені дуже прикро, що вони так з ним (ред. з волонтером Костянтином Гадаускою) обійшлися. Ми відмили квартиру і все. Але більше я нікого пускати не хочу”, — каже Світлана.

У коментарі співрозмовниця згадує, що мати дітей була дуже мовчазною, немов боялася сказати щось, що може видати її справжні наміри. Ця історія для пані Світлани дуже болюча, вона додає, що далеко не кожній родині ВПО так допомагають, як допомагали цій сім’ї: регулярно їм привозили необхідні речі, дбали за комфорт та розважали дітей. Втім ці особи просто скористалися добротою, вважає жінка. Світлана Поклад живе у Ворзелі, тут досі прилітають російські ракети.

Тим часом пропагандисти заявляють, що бахмутяни нібито жили в постійному страху за своїх дітей, побоюючись, що їх можуть забрати.

“Молода сім’я знайшла спосіб заробити необхідну суму грошей в Україні та одразу ж покинула країну. Дивом їм вдалося потрапити до росії через Європу та дістатися до сочі, де живуть їхні батьки. Тепер для занепокоєння та побоювань немає причин”, — такими словами завершують фейковий відеосюжет російські ЗМІ.

Зараз родина Анни Мезенцевої перебуває в сочі, як стверджують російські пропагандисти. Пані Світлана наостанок додає, що бачила коментарі, які виправдовують поведінку переселенців, аргументуючи це тим, що людям могли погрожувати зброєю. Ми не маємо фактів, які би пояснювали поведінку цієї родини, їх заяви.

Чоловік в кадрі пояснює, що “Білі Янголи” займалися евакуацією дітей, оскільки в Україні був прийнятий закон — це факт, але подружжя при цьому називають евакуацію дітей “викраденням”. Дії волонтера, який надавав всю допомогу, вони кваліфікують за якимось своїм уявленням. Очевидно, що ці люди, перебуваючи в Україні, знаходились під впливом російської пропаганди і продовжують бути інструментом в її руках.

Примітка. Редакція наголошує, що такі історії за участі переселенців є поодинокими випадками та не мають наміру складати погане враження про ВПО, адже більшість українців, які втратили дім потребують особливої підтримки та турботи. Ми також наголошуємо, що діти не можуть нести відповідальність за вчинки своїх батьків, тож будь-який негативний підтекст у їх сторону є неприпустимий.

Читайте також:

• “Ми дуже вдячні росії”: з’явилося нове відео евакуйованих із Бахмута цивільних
• Зрадники з Бахмута: на що чекали “ждуни” в місті та про що розповідають

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Кабінет Міністрів України у жовтні ухвалив зміни до порядку надання статусу учасника бойових дій (УБД). Вони стосуються військовослужбовців, які вже отримали цей статус за попередню участь у бойових діях або виконання інших завдань, а після 24 лютого 2022 року знову долучилися до захисту України. Тепер наявність раніше оформленого статусу УБД не має перешкоджати його оформленню за новою правовою підставою.

Що про це відомо, читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Хто зможе оформити статус УБД за новими правилами

Як повідомляє Міністерство у справах ветеранів України 22 жовтня 2026 року, раніше військовослужбовці, які вже мали статус учасника бойових дій, могли стикатися з труднощами під час оформлення цього статусу за участь у відсічі повномасштабного вторгнення росії. Причиною були юридичні неузгодженості та відсутність чіткого механізму оформлення статусу за кількома підставами.

Ухвалені урядом зміни мають усунути ці перешкоди. Нововведення стосуються насамперед Захисників і Захисниць, які брали участь у різних етапах захисту України або виконували інші завдання, передбачені статтею 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Зокрема, йдеться про:

• військовослужбовців, які виконували завдання на території інших держав, брали участь у розмінуванні або виконували спеціальні завдання;
• учасників антитерористичної операції (АТО) та операції Об’єднаних сил (ООС);
• захисників і захисниць, які брали участь у відсічі повномасштабного вторгнення росії після 24 лютого 2022 року;
• осіб, які брали участь у русі опору або виконували інші передбачені законодавством завдання.

Таким чином, військовослужбовець, який раніше отримав статус УБД, наприклад, за участь в АТО чи ООС, зможе оформити його також за участь у захисті України під час повномасштабної війни.

Які є зміни в оформленні статусу УБД

За інформацією Міністерства у справах ветеранів, уряд передбачив кілька змін.

Оформлення статусу за кількома підставами. Наявність статусу УБД, отриманого раніше за іншою правовою підставою, більше не має бути перешкодою для оформлення статусу за участь у відсічі повномасштабного вторгнення.

Одне паперове посвідчення. Якщо людина має право на статус УБД за кількома підставами, їй видаватимуть одне паперове посвідчення на вибір. Інші підстави підтверджуватимуться витягом із Єдиного державного реєстру ветеранів війни.

Можливість автоматичного оформлення. Процедури приведено у відповідність до механізмів автоматичного надання статусу через електронні реєстри.

У Міністерстві наголошують, що зміни покликані зберегти соціальні гарантії для військовослужбовців та усунути бюрократичні перешкоди. За оцінками відомства, нові правила допоможуть близько тисячі військовослужбовців оформити статус УБД за участь у відсічі повномасштабного вторгнення.

Як оформити статус УБД після ухвалених змін

Військовослужбовцям, які раніше не могли оформити статус УБД за новою підставою через наявність уже отриманого статусу, рекомендують стежити за офіційним опублікуванням та набранням чинності відповідними змінами. Після набрання ними чинності можна буде звернутися до уповноважених органів для оформлення статусу за відповідною правовою підставою.

Для цього варто підготувати документи, які підтверджують участь у бойових діях або виконання завдань із забезпечення оборони України. Залежно від обставин це можуть бути довідки, накази та інші підтверджувальні документи. Важливо, що нові правила не означають необхідності повторно оформлювати посвідчення УБД усім ветеранам. Вони насамперед спрямовані на людей, які мають право на статус за кількома правовими підставами, але раніше не могли належним чином оформити їх.

До теми:

Бахмутський медичний коледж набирає студентів на контракт: чи можуть вступити УБД

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У Бахмуті понад пів століття працювало підприємство, яке виготовляло лимонад, квас, карамель, мармелад та інші солодощі. Артемівська харчосмакова фабрика розпочала свою історію в 1949 році як невеликий завод безалкогольних напоїв, а згодом перетворилася на виробництво, де щодня виготовляли до восьми тонн кондитерських виробів. Містяни називали її “цукерковою” або “ситровою” фабрикою. У 1990-х роках підприємство зіткнулося з фінансовою кризою, а у 2004 році остаточно припинило існування.

Історією фабрики поділився КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Як у Бахмуті з’явився завод безалкогольних напоїв

Історія Артемівської харчосмакової фабрики розпочалася в лютому 1949 року. Тоді в Бахмуті, який у той час мав назву Артемівськ, на вулиці Карла Лібкнехта, 15 запрацював Артемівський завод безалкогольних напоїв. Спочатку підприємство спеціалізувалося на виготовленні фруктових напоїв, газованої та сельтерської води, браги й квасу.

Завод мав філії не лише в Артемівську, а й у Горлівці, Микитівці, Попасній, Часовому Яру та селищі імені Карла Лібкнехта. До 1954 року підприємство працювало під назвою “Артемівський завод безалкогольних напоїв”. У цей період його асортимент налічував у середньому десять найменувань продукції.

Найпопулярнішими серед покупців були квас, лимонад і крем-сода. За добу на заводі розливали близько 13 тисяч півлітрових пляшок ситра та квасу. Це приблизно 6,5 тисячі літрів напоїв щодня.

Коли на фабриці почали виготовляти цукерки

У 1955 році завод змінив назву на “Міський харчовий комбінат”. Причиною стало відкриття кондитерського виробництва, відтоді на підприємстві працювали два основні цехи: кондитерський та безалкогольних напоїв. Перший кондитерський цех називали карамельним, адже спочатку тут виготовляли виключно карамельні цукерки, виробництво було переважно ручним. Цукор варили у великих каструлях на звичайних плитах, після чого отриману масу розливали на спеціальні столи.

Працівниці вручну вимішували солодку масу, додавали кондитерські інгредієнти, пресували, формували та пакували цукерки, такий спосіб виробництва використовували майже сім років. У 1962 році на підприємстві встановили нове обладнання, яке дозволило механізувати значну частину роботи та збільшити обсяги виробництва.

Згодом асортимент кондитерського цеху зріс до 25–30 найменувань на рік, на виробництві в різні періоди працювали 120 і більше людей. Більшість працівників становили жінки, саме вони займалися виготовленням цукерок, драже, мармеладу, ірису, приготуванням сиропів та пакуванням готової продукції. Попри модернізацію, робота залишалася фізично складною. Вона вимагала знання технологічних процесів, рецептур і правил кондитерського виробництва.

Скільки лимонаду та квасу виготовляла Артемівська харчосмакова фабрика

У 1963 році завершилася реконструкція цеху безалкогольних напоїв. Після оновлення його розділили на два відділення — ситрове та квасне. Вони працювали в одному приміщенні, але були відокремлені перегородкою. У квасному відділенні виготовляли “Хлібний квас”.

За час роботи підприємства асортимент безалкогольної продукції налічував близько 60 різновидів газованих напоїв, усю продукцію розливали у скляні пляшки об’ємом 0,5 літра. У 1978 році підприємство отримало назву, під якою його запам’ятали багато бахмутян, “Артемівська харчосмакова фабрика”.

Упродовж тривалого періоду фабрика виготовляла в середньому 7–8 тонн кондитерських виробів щодня. Виробництво безалкогольних напоїв становило приблизно 13,5 тисячі півлітрових пляшок на добу. Влітку попит на напої зростав, тому їхнє виробництво могло збільшуватися вдвічі, до 27 тисяч пляшок за день.

Фабрика, яка пахла ваніллю та какао: якою її пам’ятали містяни

Артемівська харчосмакова фабрика була відома не лише своєю продукцією. Мешканці Бахмута називали підприємство “цукерковою” або “ситровою” фабрикою. Через кондитерське виробництво навколо підприємства поширювалися запахи ванілі, какао, цитрусових есенцій та смаженого арахісу.

За описом історії підприємства, ці аромати можна було відчути на відстані кількох сотень метрів від виробничих приміщень, водночас сусідство з фабрикою мало й недоліки. Мешканцям прилеглих будинків докучав дим із фабричної котельні. Крім того, виробничі відходи кондитерського та безалкогольного цехів потрапляли на вулицю Островського, нині Магістратську. Особливо відчутною ця проблема була влітку.

У 1987 році на Артемівській харчосмаковій фабриці провели останню масштабну реконструкцію, під час модернізації замінили понад 70 одиниць застарілого обладнання. Це дозволило підприємству збільшити продуктивність. Упродовж наступних трьох років фабрика виготовляла приблизно 2600–2618 тонн кондитерської продукції щороку.

За наведеними історичними даними, це були максимальні обсяги, які дозволяли виробничі потужності підприємства. На початку 1990-х років фабрика ще продовжувала стабільно працювати. Водночас уже виникали труднощі із закупівлею сировини та пакувальних матеріалів. Через це продукція дорожчала, а асортимент поступово скорочувався.

Фірмові магазини “Пищевик” та “Золотий ключик”: як фабрика продавала свою продукцію

У березні 1992 року Артемівська харчосмакова фабрика відкрила два фірмові магазини. Перший, “Пищевик” — розташовувався біля прохідної підприємства. Другий магазин мав назву “Золотий ключик”. Він працював на вулиці Комсомольській, 3, навпроти готелю “Україна”.

Відкриття власних торговельних точок мало допомогти фабриці продавати продукцію без посередників та швидше отримувати кошти. На той час частина місцевих торговельних підприємств мала фінансові труднощі, тому фабрика відпускала їм продукцію за передоплатою.

Однак власну торговельну мережу підприємство не розвинуло. Натомість керівництво продовжувало співпрацювати з місцевими магазинами, які не завжди могли вчасно розрахуватися за отриманий товар. Іноді магазини повертали борги не грошима, а бартером, наприклад, порожніми пляшками. Ситуацію ускладнювала конкуренція з іншими виробниками, які самостійно доставляли продукцію до торговельних точок.

Водночас, за наведеними історичними відомостями, попит на продукцію Артемівської харчосмакової фабрики існував і за межами міста. Проте підприємство не налагодило достатньо активного збуту на інших ринках. У результаті готова продукція накопичувалася на складах, а фабрика дедалі частіше відчувала нестачу коштів для закупівлі сировини та виплати зарплат.

Приватизація Артемівської харчосмакової фабрики у 1994 році

Навесні 1994 року відбулася приватизація підприємства і Артемівська харчосмакова фабрика стала колективним підприємством, власником якого був трудовий колектив. Згодом фабрику викупили за 159 мільйонів карбованців.

Для цього використали майнові, або приватизаційні, ваучери, запроваджені державою в 1990-х роках. Працівникам не довелося безпосередньо вкладати власні гроші у викуп підприємства, однак зміна форми власності не розв’язала фінансових проблем фабрики. Упродовж 1992–1995 років підприємство продовжувало втрачати можливості для розвитку.

Серед причин кризи називають недостатню активність у пошуку нових ринків збуту, проблеми з реалізацією продукції та труднощі з пристосуванням до ринкових умов. У цей період фабрикою керувала Лідія Полякова, яка обіймала посаду директорки ще за радянських часів, замість розвитку власної торгівлі керівництво намагалося домогтися від міської влади підтримки продажу фабричної продукції через місцеві магазини. Виробництво поступово скорочувалося, а заборгованість підприємства зростала.

Чому Артемівська харчосмакова фабрика опинилася на межі закриття

На початку 1997 року фінансове становище фабрики стало критичним, працівники отримували заробітну плату частинами — по кілька разів на місяць, одна виплата нерідко становила не більше 35 гривень. Попри труднощі, підприємство ще продовжувало працювати, хоча темпи виробництва знижувалися. У вересні 1997 року трудовий колектив вирішив реорганізувати фабрику в закрите акціонерне товариство (ЗАТ). Директоркою підприємства обрали Валентину Божкову.

Тоді ж до фабрики долучилася структура “Донецькхарчопром”, представник якої, за історичним описом, обіцяв забезпечити підприємство замовленнями та збутом продукції в обмін на 48–49% акцій. Однак очікуваних інвестицій та поліпшення роботи фабрика не отримала.

Приблизно через десять місяців після реорганізації підприємство опинилося у ще складнішому становищі. Кондитерський і безалкогольний цехи повністю зупинилися. Містяни залишилися без продукції, яку роками виготовляли на фабриці, фірмового квасу, ситра та цукерок. Для погашення податкової заборгованості керівництво почало частково продавати майно підприємства.

Банкрутство фабрики: як підприємство остаточно припинило роботу

У квітні 1999 року закрите акціонерне товариство “Артемівська харчосмакова фабрика” було перетворене на товариство з обмеженою відповідальністю з такою самою назвою. Статутний капітал нового товариства становив 26,5 тисячі гривень.

За наведеними історичними відомостями, офіційним засновником стала краматорська фірма “Укрметекспорт”. Водночас у джерелі стверджується, що фактичний контроль над підприємством мав Слов’янський крейдо-вапняний завод.

Проте зміна юридичної форми не допомогла відновити виробництво. Через п’ять місяців більшість виробничих потужностей уже не працювала. У робочому стані залишалися лише олійний цех на вулиці Маріупольській та лінія з виготовлення макаронних виробів, запущена у 1996 році.

Працівники роками не отримували зарплату вчасно. Через заборгованість вони та їхні родичі зверталися до судів, прокуратури й міської влади. Згодом обласна адміністрація ініціювала процедуру банкрутства підприємства, а податкова інспекція звернулася до арбітражного суду щодо погашення боргів перед бюджетом шляхом продажу майна. Ліквідаційна процедура тривала кілька років. У квітні 2004 року ліквідаційна комісія розпочала продаж підприємства. За будівлі, обладнання та інше майно фабрики пропонували 190 тисяч гривень. Однак, за історичними відомостями, навіть цієї суми не вистачило б для повного погашення боргів із заробітної плати.

16 вересня 2004 року ТОВ “Артемівська харчосмакова фабрика” офіційно припинило існування у зв’язку з банкрутством.

Що сталося з територією харчосмакової фабрики після закриття

Після банкрутства виробництво на території колишньої Артемівської харчосмакової фабрики більше не відновлювали. Водночас будівлі не розібрали на будівельні матеріали. Територія підприємства залишалася законсервованою та перебувала під охороною. Із 2004 року до весни 2023 року тут не працювало ні кондитерське, ні будь-яке інше виробництво.

За ці роки фабрична територія поступово заростала травою, кущами та деревами. Деякі дерева виросли навіть на дахах колишніх виробничих приміщень.

До теми:

Як у Бахмуті працював аероклуб: історія перших льотчиків міста

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!