20 лютого 2024 року на сайті ми опублікували новину про багатодітну сім’ю, яка виїхала з Бахмута в рф, а потім розповіла у відеосюжеті російським ЗМІ про нібито викрадення дітей у батьків евакуаційними екіпажами поліції. Після цього ми отримали повідомлення від людей, які знали цю родину з Бахмута. Ми дізналися, що мешканка Ворзеля Світлана Поклад разом з чоловіком на початку 2022 року дали прихисток родині переселенців на Київщині, дбали про них, як про рідних.

Редакція вирішила розписати історію евакуації родини з Бахмута, яка зараз публічно дискредитує спецпідрозділ “Білі Янголи”, який ризикуючи власним життям вивозив з Бахмута та загалом з прифронтових територій дітей з батьками.

Евакуація з Бахмута

Наприкінці грудня 2022 року з Бахмута евакуювали родину з трьома дітьми, рятував малечу екіпаж “Білий Янгол”. У складі родини був 8-річний Гліб, 9-річна Мирослава та 12-річний Данило, ці діти близько 3 місяців жили в підвалі, їхні батьки не хотіли евакуюватися одразу.

Разом з родиною виїхала і їхня собака — домашня улюблениця такса. Додамо, що у грудні 2022 року ситуація в Бахмуті була важка, але люди тут ще залишилися.

Родину з Бахмута евакуювали до Ворзеля, це селище у Бучанській міській громаді Бучанського район Київської області. Ворзель був під окупацією російських військ з 25 лютого 2022 року по 1 квітня 2022 року, рівно 35 днів. У цій громаді разом з дружиною Світланою проживає Ігор Поклад, це відомий український композитор.

Ігор та Світлана знаючи, що таке окупація, вирішили допомогти родині переселенців з Бахмута та запропонували сім’ї прихисток безоплатно, вони розчулилися від історії бахмутян й не гаяли час з допомогою.

Житло у Ворзелі

Пані Світлана написала нашій редакції 20 лютого, коли побачила відео із бахмутянами, яких вона прихистила. Жінка не могла повірити в почуте, ми зв’язалися з героїнею, аби дізнатися деталі цієї ситуації.

Примітка. Родину Поклад вивіз з окупації 11 березня 2022 року волонтер Костянтин Гадаускас, це громадянин Казахстану, який допоміг не одній родині врятуватися.

Світлана Поклад розказує, що про родину з Бахмута вона дізналася випадково, за допомогою передачі телеканалу СТБ “ДНКСвої”. У одному з сюжетів показали Марину Жванію, вчительку, яка хотіла знайти свого учня Данила Дубова. Хлопчик в 2023 році був учнем шостого класу, дитина навчалася у пані Марини онлайн, але поступово зв’язок з ученим почав зникати. Тоді вона й звернулася на телебачення.

Волонтер Костянтин Гадаускас розповів пані Світлані за родину, яка перебувала в Бахмуті, але боялась евакуюватися в нікуди.

“Він приїхав до нас і каже: “Ігор Дмитрович така ситуація, є сім’я, яка не має де жити”. Їм здається запропонували якийсь монастир у якості прихистку, що на західній частині Україну, але вони відмовилися. А в той час у мене дуже хворіла мама, у неї були інсульти (ред. через це жінка була в пансіонаті, тож родина вирішила безоплатно надати вільне житло переселенцям). У нас була вільна квартира. Ми подумали, а чому б і ні? Вже наступного дня Костя поїхав по них. Він купив ковдри, подушки, посуд. Ну все-все необхідне, нове, аби вони починали, як кажуть, нове життя”, — згадує пані Світлана.

Пані Світлана пригадує, що коли родину тільки доставили до нового помешкання, їй намагалися всім допомогати. Дітей героїня описує, як дуже кмітливих, розумних та добрих, навіть попри те, що їм довелося пережити в Бахмуті. Щоб допомогти родині з Бахмута швидше адаптуватися пані Світлана шукала різні підробітки, адже розуміла, що трьох дітей потрібно годувати.

Жінка пригадує, що голова сімейства поремонтував їм піч на знак вдячності, але подружжя заплатило за роботу.

“Ми йому ці 12 чи 13 тисяч гривень заплатили за маленьку пічечку. Це було десь в січні. А потім у мене почала дуже хворіти мама. Вони (ред. бахмутяни) на квартирі прожили до червня 2022 року, але зараз я вже розумію, що вони поступово збиралися. Власне, вони не сказали, що їдуть, а просто зникли разом з ключем від квартири. І ми почали їх розшукувати, бо хвилювалися”, — згадує пані Світлана.

Анна Мезенцева (так представилась бахмутянка) відписала пані Світлані у месенджері, жінка повідомила, що вона нібито поїхала до рідні в Чернівецьку область, але пообіцяла повернутися.

Вже зараз героїня розповідає нам, що коли зайшла у свою квартиру, де жила Анна з дітьми та чоловіком, то побачила, що все перекинуто догори ногами, а в холодильнику було зіпсоване м’ясо. Світлана Поклад припускає, що родина мала куратора з росії, який вочевидь й наказав похапцем тікати.

Світлана Поклад згадує, що діти в подружжя були дуже добрі, завзяті, хотіли займатися музикою, чоловік героїні давав їм інструменти та перевіряв музикальний слух.

“Данька старший. Він перший одразу попросився до нас, у волонтерський рух, ми допомагали людям виїжджати з окупації й займалися гуманітарними вантажами. Даня допомагав нам в усьому, золоте дитя”, — пригадує пані Світлана.

Пані Світлана вперше побачила пропагандистський сюжет за участі Мезенцевої кілька днів тому, вона не могла повірити в побачене та почуте. Особливо жінку зачепили слова Анни про те, що начебто волонтер Костянтин Гадаускас хотів “здати дітей на органи”. Зазначимо, що росіяни часто намагаються демонізувати українців, спрямовують цілі дезінформаційні кампанії, щоб виправдити російське вторгнення.

“Мені дуже прикро, що вони так з ним (ред. з волонтером Костянтином Гадаускою) обійшлися. Ми відмили квартиру і все. Але більше я нікого пускати не хочу”, — каже Світлана.

У коментарі співрозмовниця згадує, що мати дітей була дуже мовчазною, немов боялася сказати щось, що може видати її справжні наміри. Ця історія для пані Світлани дуже болюча, вона додає, що далеко не кожній родині ВПО так допомагають, як допомагали цій сім’ї: регулярно їм привозили необхідні речі, дбали за комфорт та розважали дітей. Втім ці особи просто скористалися добротою, вважає жінка. Світлана Поклад живе у Ворзелі, тут досі прилітають російські ракети.

Тим часом пропагандисти заявляють, що бахмутяни нібито жили в постійному страху за своїх дітей, побоюючись, що їх можуть забрати.

“Молода сім’я знайшла спосіб заробити необхідну суму грошей в Україні та одразу ж покинула країну. Дивом їм вдалося потрапити до росії через Європу та дістатися до сочі, де живуть їхні батьки. Тепер для занепокоєння та побоювань немає причин”, — такими словами завершують фейковий відеосюжет російські ЗМІ.

Зараз родина Анни Мезенцевої перебуває в сочі, як стверджують російські пропагандисти. Пані Світлана наостанок додає, що бачила коментарі, які виправдовують поведінку переселенців, аргументуючи це тим, що людям могли погрожувати зброєю. Ми не маємо фактів, які би пояснювали поведінку цієї родини, їх заяви.

Чоловік в кадрі пояснює, що “Білі Янголи” займалися евакуацією дітей, оскільки в Україні був прийнятий закон — це факт, але подружжя при цьому називають евакуацію дітей “викраденням”. Дії волонтера, який надавав всю допомогу, вони кваліфікують за якимось своїм уявленням. Очевидно, що ці люди, перебуваючи в Україні, знаходились під впливом російської пропаганди і продовжують бути інструментом в її руках.

Примітка. Редакція наголошує, що такі історії за участі переселенців є поодинокими випадками та не мають наміру складати погане враження про ВПО, адже більшість українців, які втратили дім потребують особливої підтримки та турботи. Ми також наголошуємо, що діти не можуть нести відповідальність за вчинки своїх батьків, тож будь-який негативний підтекст у їх сторону є неприпустимий.

Читайте також:

• “Ми дуже вдячні росії”: з’явилося нове відео евакуйованих із Бахмута цивільних
• Зрадники з Бахмута: на що чекали “ждуни” в місті та про що розповідають

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Цього разу наша героїня — бахмутянка Катерина Попович. Вона переїхала на Львівщину ще задовго до повномасштабної війни. Вона не тікала від вторгнення, а їхала до кохання. Сьогодні її життя — це залізниця, мікроелектроніка, Карпати й нове захоплення кондитерством. Але дім, каже вона, завжди залишається в серці.

Розмовляли з Катериною про дім, про спогади з минулого, роботу на залізниці й нове захоплення – читайте історію бахмутянки в матеріалі Бахмут IN.UA.

Бахмут у серці: шлях Катерини від Донеччини до Львівщини

Катерина народилася в Бахмуті й прожила там до 2009 року. Вона добре пам’ятає тутешню природу, знайомі вулиці й улюблені місця, які з роками змінювалися разом із містом.

“Я народилась в нашому славному місті Бахмуті. Прожила там аж до 2009 року, бо далі поступила навчатися. Я виросла на вулиці Перемоги — то був такий тихенький, затишний райончик. Частина мого дитинства була в центральній частині міста, бо там жили бабуся з дідусем. Улюблені місця — то був ставок, наша посадка, а в зимовий період — знаменита гірка, з якої ми на санчатах скочувалися”, — пригадує Катерина.

Після дев’ятого класу вона обрала залізничний технікум, а згодом продовжила навчання в академії в Харкові. Її приваблювали технічні науки, і цей вибір виявився вдалим. У професії, яку стереотипною вважають “чоловічою”, Катерина знайшла себе.

“Після 9 класу в мене був вибір — або йти в 10 клас, або в технікум. У нас в місті був індустріальний і залізничний технікум. Оскільки мені більше подобалися технічні науки, то я пішла на залізницю. І не прогадала. Мені дуже подобається. У нас в групі було шість дівчаток і до двадцяти хлопців. То рахується більш чоловіча професія, але я не боялася”, — каже Катерина.

Вона закінчила навчання у 2013 році, однак одразу за фахом не працювала. Спершу були інші сфери — робота продавцем, досвід у прямих продажах. 

“А вже з 18-го року я пішла по фаху працювати. Основна моя робота — ремонт приладів залізничної автоматики. Мені приносять певні блоки, я їх розбираю, паяю, ремонтую, досліджую. Це дуже цікава, незвична робота. Саме те, що я роблю — по мікроелектроніці — досить вузьке для розуміння. Або ти розумієш, або не розумієш. Моя керівничка казала, що там треба мати талант. Мені допоміг досвід від батьків — це був бонус у роботі”, — каже бахмутянка.

Працювати з технікою дівчина полюбила ще в Бахмуті, її батьки мали радіотехнічну крамничку. Дівчина допомагала сортувати прилади, розбиратися в них. Навчаючись у Харкові, вона майже кожні вихідні поверталася додому. Залізничне сполучення дозволяло швидко доїхати до Бахмута, а родина залишалася важливою опорою.

“Майже кожні вихідні або через вихідні приїздила додому. Треба було і батькам допомогти, і собі відпочити від навчання. Дорога була досить близька, їздили електропоїзди. Було просто з’їздити додому і назад”.

У Харкові Катерина зустріла своє кохання. Її хлопець був родом зі Львівщини, тож він запросив її додому. Вперше вона побувала тут на День Незалежності.

Згодом Катерина почала частіше бувати на Львівщині. Дівчину зачарували Карпати — інші, вони ніж Кримські гори, де вона бувала раніше, але не менш красиві. Так само вразили бахмутянку місцеві традиції, зокрема святкування Великодня.

“Потім я приїхала сюди на Великдень. Мене дуже вразив обливаний понеділок, коли всі обливаються водою. Було стільки сміху, радості. Свято тут розділяється на кілька днів: неділя — родина, понеділок — друзі, вівторок — робочі колективи. Це цікава відмінність. Пригадую, коли я переїжджала сюди, мене питали, чи не боюся. Я казала: Я їду до людей. Якщо людина хоче адаптуватися — вона адаптується. Дім завжди є в серці, він завжди тягне. Але можна знайти спільні риси, знайти своє”, — розказує бахмутянка.

Переїзд до Стрия для дівчини був свідомим і пов’язаним із коханням. Катерина чесно розрізняє свій досвід переїзду і досвід тих, хто був змушений залишати дім через війну. Вона наголошує, що її шлях був добровільним, а тому й адаптація проходила зовсім інакше. Батьки Катерини, які переїжджали через вторгнення, мали зовсім інший досвід.

“Мій переїзд і переїзд теперішніх людей — це різні переїзди. Я виходила заміж, я усвідомлено переїжджала. Я не втікала від війни. Тому мені легше було адаптуватися. У нас різні запити і різні травми. Але я знайшла тут друзів, подругу з Луганщини, яка стала для мене промінчиком згадки про дім. Бо дім завжди є в серці, мене завжди буде туди тягнути”, — розмірковує Катерина.

Як змінювався Бахмут: спогади про дім

Попри те, що Катерина переїхала на Львівщину, додому в Бахмут їздила щороку. З роками вона помічала, як змінюється місто. Особливо відчутними трансформації стали після 2014 року. Місто оновлювалося, з’являлися нові локації, громадські простори, алеї.

“Почали перейменовувати вулиці, і це трохи вводило в дисонанс, але водночас це був знак, що місто не стоїть на місці, воно хоче відійти від радянського, стати більш сучасним і динамічним. Пригадую, що Бахмуті посадили сакури біля центральної зупинки. Раніше там росли звичайні дерева, а тепер — алея сакур. Ти міг у травні приїхати в Бахмут і ніби потрапити в Японію. Місто дуже мінялось. Я пов’язую це усучаснення з першою окупацією. Люди ніби зрозуміли більше, відкрили для себе Бахмут український. Після того воно розквітло, ніби цибулинка без лушпиння. З’явилося більше українського духу. Ми тільки почали жити — і тут все завершилось”, — каже Катерина.

Останній раз вона була в Бахмуті 2021 року. Тоді щось підказувало їй фотографувати знайомі вулиці й куточки, ніби про запас. Дівчина ще не підозрювала, що ті її фото стануть останніми з Бахмута.

“Останній раз я була в Бахмуті влітку 2021 року — в липні і серпні. В серпні була у відпустці два тижні. Мені хотілося ходити і фотографувати все довкола, кожен куточок, ніби бачу в останній раз. Я пам’ятаю наш ярмарок, фрукти, овочі з городу, абрикоси, помідори — все пахло літом. Я відчувала якусь спрагу зафіксувати це в пам’яті. Потім, коли почалася повномасштабна війна, я зрозуміла, що не дарма хотіла все запам’ятати”, — додає вона.

Сьогодні Катерина перебуває у декреті. Поряд із основною професією на залізниці вона відкрила для себе нове захоплення — кондитерство. Почалося все випадково — з рецепта мусового торта, який вона побачила в інтернеті.

“Кондитерська справа — то моя віддушчина. Я ніколи не думала, що буду пекти. Я натрапила на рецепт мусового торта, який не треба випікати. Захотіла зробити для подруги. Прикрасила шоколадним піоном. Передивилась мільйон відео. Подруга оцінила — сказала, що дуже смачно”.

Так у її житті з’явився ще один напрямок — творчий і теплий. Залізнична автоматика й мікроелектроніка залишаються основою професійної ідентичності, а кондитерство — простором для душі, і в цьому просторі звісно є місце й Бахмуту, Катерина виготовила подрузі на День народження особливий торт, надпис з якого знають всі бахмутяни.

До теми:

“Хочеться зберігати теплі спогади про місто”: як Олексій Халтурін створив фотопроєкт пам’яті про довоєнний Бахмут

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

В Україні триває прийом заявок на “Програму екстреної підтримки засобів до існування”, яку реалізує представництво Естонської ради у справах біженців. Мешканці двох регіонів та внутрішньо переміщені особи можуть отримати до 42 тисяч гривень на відновлення або старт власного мікробізнесу.

Редакція Бахмут IN.UA розповідає про умови участі, критерії відбору та напрямки, на які дозволено витратити грантові кошти.

Грантова допомога ВПО

Головне завдання гуманітарної ініціативи — надати вразливим домогосподарствам, що постраждали від збройного конфлікту, реальний доступ до засобів існування. Програма спрямована на створення нових джерел доходу та підтримку людей у досягненні гідного прожиткового мінімуму.

Наразі подати заявку можуть домогосподарства, які проживають та планують вести діяльність у Кіровоградській та Черкаській областях. Відібрані учасники отримають цільову грошову допомогу в розмірі до 42 000 гривень. Ці кошти призначені виключно для започаткування нової або відновлення втраченої економічної діяльності.

Хто може взяти участь: критерії відбору та документи

Під час розгляду кожної заявки організатори детально вивчатимуть соціальну та фінансову вразливість родини. Пріоритетне право на отримання гранту мають внутрішньо переміщені особи (ВПО), а також місцеві мешканці громад, які безпосередньо постраждали внаслідок військового конфлікту.

Для підтвердження свого статусу кандидати повинні мати щонайменше один із наведених нижче документів:

• підтвердження реєстрації в населеному пункті, який входить до офіційного переліку територій, де ведуться або велися бойові дії (організація перевірятиме цей факт самостійно на підставі державних реєстрів);
• медичну довідку про поранення чи отримання психологічних травм внаслідок бойових дій;
• документ, що підтверджує втрату годувальника через військову агресію;
• довідку про інвалідність внаслідок війни;
• офіційний акт про пошкоджене або зруйноване майно;
• дійсну довідку ВПО;
• посвідчення участника бойових дій.

На що дозволено витратити грантові кошти

Фінансова допомога є строго цільовою. Її можна використати на широкий спектр потреб для ведення сільського господарства, крафтового чи дрібного виробництва:

• закупівлю великої та дрібної рогатої худоби, а також свійської птиці;
• придбання спеціального обладнання для виробництва м’яса, молока або вирощування птиці;
• закупівлю бджолиних сімей, вуликів, а також необхідного обладнання та сировини для бджільництва;
• оплату кваліфікованих ветеринарних послуг;
• придбання інструментів та обладнання для переробки харчової продукції;
• закупівлю сировини для виготовлення товарів або надання послуг.

Окрім наведеного переліку, кошти можна спрямувати на інші релевантні бізнес-потреби, але виключно за попереднім узгодженням з Естонською радою у справах біженців.

Важлива примітка: грант може покривати супутні логістичні витрати. Зокрема, ви можете оплатити доставку товарів, обладнання чи худоби, а також послуги з монтажу придбаного устаткування.

Терміни реєстрації

Прийом заявок для жителів Черкаської та Кіровоградської областей триватиме до 28 лютого 2026 року. Пройти реєстрацію можна за посиланням.

Читайте також:

Базова соціальна допомога: хто може отримати та кому відмовлять у 2026 році

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!