27-річний бахмутянин Євген зараз боронить Запорізький напрямок. Для того, щоб робити це ефективніше, військовому та його побратимам потрібна машина. Євген закликає небайдужих долучитися до збору на автівку.

Редакція поговорила з Євгеном та дізналася, для чого потрібна автівка, а також, як захисники святкували Різдво.

Автівка для ЗСУ

Євген (прізвище з міркувань безпеки не вказуємо) все життя прожив у Бахмуті. Тут хлопець навчався та знайшов улюблену роботу. Коли прийшла повномасштабна війна, Євген не став чекати мобілізації, хлопець сам записався до війська.

Його направили на Запорізький напрямок, тож вже понад рік бахмутянин разом з побратимами тримає тут оборону. Ситуація важка, втім військовий не втрачає оптимізму. Нещодавно захисники навіть відсвяткували Різдво, але замість пампухів та куті, у них була мівіна й ковбаса.

Щоб допомогти хлопцям виконувати завдання, Євген оголосив збір на автівку. Потрібно 200 тисяч гривень.

Вантажівка, якою пересуваються військові, не мобільна. Нею важче маневрувати, а, отже, більше шансів потрапити під російський обстріл.

Убезпечити захисників можна, задонативши на банку — https://send.monobank.ua/jar/3rK6FV1sxt. Навіть найменша сума буде цінною. Зараз військові назбирали вже 23 762 з необхідних 200 тисяч гривень.

Номер картки: 5375 4112 1052 1857

Читайте також:

• Різдво на передовій: захисник показав, як вшановує традиції
• Чому інформація про 108 загиблих військовослужбовців під Авдіївкою є фейком
• “Мій робочий інструмент — міномет 120”: артилеристка розповіла про свою роботу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Російські війська продовжують активні штурмові дії на Донеччині. Найбільша кількість атак зафіксована на Покровському та Костянтинівському напрямках. ЗСУ тримують наступ та відбивають спроби просування противника.

Детально про ситуацію на фронті, читайте в матеріалі Бахмут IN.UA

Найбільше атак — на Покровському та Костянтинівському напрямках

За минулу добу, як повідомляє Генштаб, на Донеччині відбили близько 50 атак.

На Лиманському напрямку противник сім разів намагався просунутися вперед у районі Дробишевого та у бік Новосергіївки, Шийківки й Лимана. Усі атаки були відбиті.

На Слов’янському напрямку зафіксовано шість спроб армії рф просунутися вперед у районах Платонівки та Закітного. Сили оборони не допустили прориву.

На Краматорському напрямку наступальних дій противника протягом доби не зафіксовано.

Найбільш напруженою залишається ситуація на Костянтинівському напрямку, де противник здійснив 17 атак у районах Клебан-Бика, Щербинівки, Іванопілля, Софіївки, Берестка та у напрямках Костянтинівки й Новопавлівки.

На Покровському напрямку українські зупинили 22 штурмові та наступальні дії армії рф. Бої точилися в районах Родинського, Покровська, Удачного, Молодецького, Шахового та у напрямку населеного пункту Шевченко.

Загалом на Донеччині за добу противник здійснив понад 50 атак на різних ділянках фронту.

Втрати РФ за добу

• 920 військовослужбовців;
• 2 танки;
• 4 бойові броньовані машини;
• 50 артилерійських систем;
• 1 засіб протиповітряної оборони (ППО);
• 1 693 безпілотні літальні апарати оперативно-тактичного рівня;
• 190 одиниць автомобільної техніки;
• 1 одиниця спеціальної техніки.

До теми:

Ситуація біля Ямполя загострюється: росіяни нарощують штурми

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Цього разу наша героїня — бахмутянка Катерина Попович. Вона переїхала на Львівщину ще задовго до повномасштабної війни. Вона не тікала від вторгнення, а їхала до кохання. Сьогодні її життя — це залізниця, мікроелектроніка, Карпати й нове захоплення кондитерством. Але дім, каже вона, завжди залишається в серці.

Розмовляли з Катериною про дім, про спогади з минулого, роботу на залізниці й нове захоплення – читайте історію бахмутянки в матеріалі Бахмут IN.UA.

Бахмут у серці: шлях Катерини від Донеччини до Львівщини

Катерина народилася в Бахмуті й прожила там до 2009 року. Вона добре пам’ятає тутешню природу, знайомі вулиці й улюблені місця, які з роками змінювалися разом із містом.

“Я народилась в нашому славному місті Бахмуті. Прожила там аж до 2009 року, бо далі поступила навчатися. Я виросла на вулиці Перемоги — то був такий тихенький, затишний райончик. Частина мого дитинства була в центральній частині міста, бо там жили бабуся з дідусем. Улюблені місця — то був ставок, наша посадка, а в зимовий період — знаменита гірка, з якої ми на санчатах скочувалися”, — пригадує Катерина.

Після дев’ятого класу вона обрала залізничний технікум, а згодом продовжила навчання в академії в Харкові. Її приваблювали технічні науки, і цей вибір виявився вдалим. У професії, яку стереотипною вважають “чоловічою”, Катерина знайшла себе.

“Після 9 класу в мене був вибір — або йти в 10 клас, або в технікум. У нас в місті був індустріальний і залізничний технікум. Оскільки мені більше подобалися технічні науки, то я пішла на залізницю. І не прогадала. Мені дуже подобається. У нас в групі було шість дівчаток і до двадцяти хлопців. То рахується більш чоловіча професія, але я не боялася”, — каже Катерина.

Вона закінчила навчання у 2013 році, однак одразу за фахом не працювала. Спершу були інші сфери — робота продавцем, досвід у прямих продажах. 

“А вже з 18-го року я пішла по фаху працювати. Основна моя робота — ремонт приладів залізничної автоматики. Мені приносять певні блоки, я їх розбираю, паяю, ремонтую, досліджую. Це дуже цікава, незвична робота. Саме те, що я роблю — по мікроелектроніці — досить вузьке для розуміння. Або ти розумієш, або не розумієш. Моя керівничка казала, що там треба мати талант. Мені допоміг досвід від батьків — це був бонус у роботі”, — каже бахмутянка.

Працювати з технікою дівчина полюбила ще в Бахмуті, її батьки мали радіотехнічну крамничку. Дівчина допомагала сортувати прилади, розбиратися в них. Навчаючись у Харкові, вона майже кожні вихідні поверталася додому. Залізничне сполучення дозволяло швидко доїхати до Бахмута, а родина залишалася важливою опорою.

“Майже кожні вихідні або через вихідні приїздила додому. Треба було і батькам допомогти, і собі відпочити від навчання. Дорога була досить близька, їздили електропоїзди. Було просто з’їздити додому і назад”.

У Харкові Катерина зустріла своє кохання. Її хлопець був родом зі Львівщини, тож він запросив її додому. Вперше вона побувала тут на День Незалежності.

Згодом Катерина почала частіше бувати на Львівщині. Дівчину зачарували Карпати — інші, вони ніж Кримські гори, де вона бувала раніше, але не менш красиві. Так само вразили бахмутянку місцеві традиції, зокрема святкування Великодня.

“Потім я приїхала сюди на Великдень. Мене дуже вразив обливаний понеділок, коли всі обливаються водою. Було стільки сміху, радості. Свято тут розділяється на кілька днів: неділя — родина, понеділок — друзі, вівторок — робочі колективи. Це цікава відмінність. Пригадую, коли я переїжджала сюди, мене питали, чи не боюся. Я казала: Я їду до людей. Якщо людина хоче адаптуватися — вона адаптується. Дім завжди є в серці, він завжди тягне. Але можна знайти спільні риси, знайти своє”, — розказує бахмутянка.

Переїзд до Стрия для дівчини був свідомим і пов’язаним із коханням. Катерина чесно розрізняє свій досвід переїзду і досвід тих, хто був змушений залишати дім через війну. Вона наголошує, що її шлях був добровільним, а тому й адаптація проходила зовсім інакше. Батьки Катерини, які переїжджали через вторгнення, мали зовсім інший досвід.

“Мій переїзд і переїзд теперішніх людей — це різні переїзди. Я виходила заміж, я усвідомлено переїжджала. Я не втікала від війни. Тому мені легше було адаптуватися. У нас різні запити і різні травми. Але я знайшла тут друзів, подругу з Луганщини, яка стала для мене промінчиком згадки про дім. Бо дім завжди є в серці, мене завжди буде туди тягнути”, — розмірковує Катерина.

Як змінювався Бахмут: спогади про дім

Попри те, що Катерина переїхала на Львівщину, додому в Бахмут їздила щороку. З роками вона помічала, як змінюється місто. Особливо відчутними трансформації стали після 2014 року. Місто оновлювалося, з’являлися нові локації, громадські простори, алеї.

“Почали перейменовувати вулиці, і це трохи вводило в дисонанс, але водночас це був знак, що місто не стоїть на місці, воно хоче відійти від радянського, стати більш сучасним і динамічним. Пригадую, що Бахмуті посадили сакури біля центральної зупинки. Раніше там росли звичайні дерева, а тепер — алея сакур. Ти міг у травні приїхати в Бахмут і ніби потрапити в Японію. Місто дуже мінялось. Я пов’язую це усучаснення з першою окупацією. Люди ніби зрозуміли більше, відкрили для себе Бахмут український. Після того воно розквітло, ніби цибулинка без лушпиння. З’явилося більше українського духу. Ми тільки почали жити — і тут все завершилось”, — каже Катерина.

Останній раз вона була в Бахмуті 2021 року. Тоді щось підказувало їй фотографувати знайомі вулиці й куточки, ніби про запас. Дівчина ще не підозрювала, що ті її фото стануть останніми з Бахмута.

“Останній раз я була в Бахмуті влітку 2021 року — в липні і серпні. В серпні була у відпустці два тижні. Мені хотілося ходити і фотографувати все довкола, кожен куточок, ніби бачу в останній раз. Я пам’ятаю наш ярмарок, фрукти, овочі з городу, абрикоси, помідори — все пахло літом. Я відчувала якусь спрагу зафіксувати це в пам’яті. Потім, коли почалася повномасштабна війна, я зрозуміла, що не дарма хотіла все запам’ятати”, — додає вона.

Сьогодні Катерина перебуває у декреті. Поряд із основною професією на залізниці вона відкрила для себе нове захоплення — кондитерство. Почалося все випадково — з рецепта мусового торта, який вона побачила в інтернеті.

“Кондитерська справа — то моя віддушчина. Я ніколи не думала, що буду пекти. Я натрапила на рецепт мусового торта, який не треба випікати. Захотіла зробити для подруги. Прикрасила шоколадним піоном. Передивилась мільйон відео. Подруга оцінила — сказала, що дуже смачно”.

Так у її житті з’явився ще один напрямок — творчий і теплий. Залізнична автоматика й мікроелектроніка залишаються основою професійної ідентичності, а кондитерство — простором для душі, і в цьому просторі звісно є місце й Бахмуту, Катерина виготовила подрузі на День народження особливий торт, надпис з якого знають всі бахмутяни.

До теми:

“Хочеться зберігати теплі спогади про місто”: як Олексій Халтурін створив фотопроєкт пам’яті про довоєнний Бахмут

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!