Наука — це сфера діяльності, яка сьогодні доступна як чоловікам, так і жінкам. Однак так було не завжди. Дуже багато корисних речей, які ми користуємося в повсякденному житті, винайшли жінки минулого. Проте, багато з них були помилково чи навіть умисно приписані чоловікам.

Редакція Бахмут IN.UA підготувала добірку відомих відкриттів, які здійснили жінки, але котрі були привласнені колегами чоловічої статі.

Великі винаходи жінок, які привласнили чоловіки

У XXI столітті люди стають все більш толерантними та об’єктивними. Однак, навіть так інколи виникають труднощі в різних сферах, які ґрунтуються на дискримінації за половою ознакою, зокрема, в науці. Проте, ситуація в цій сфері діяльності в минулому була набагато гіршою: жінки майже не мали можливості на самореалізацію та прояв себе. Наприклад, коли жінка протистояла тиску оточуючих і надавала свою наукову працю суспільству, то її більше безпричинно критикували, а у деяких випадках навіть нахабно привласнювали собі чужу роботу.

Розаліна Франклін

Існування ДНК як наукового феномену біології було відкрито ще у 60-х роках ХІХ столітті. Однак, вчені тих років не могли визначити структуру цієї молекули, записавши її в загадку для науки.

Справжній прорив у цій сфері стався майже випадково, коли у 1952 році молода вчена Розалінд Франклін, яка до цього працювала над рентгенівським аналізом білків і жирів в розчині, вперше в історії отримала чіткий знімок ДНК. Жінка визначила її двоспіральну структуру, в результаті чого почала вивчення. 

Їй потрібно було лише завершити процес вивчення фотографії та представити своє відкриття. Однак, у цю справу життя Розалінд Франклін втрутився її колега на ім’я Моріс Вілліс. Чоловік таємно привласнив собі знімок ДНК, після чого показав його своїм друзям із Кембридзького університету Френсісу Крику та Джеймсу Вотсону. Вже наступного року, у 1953 році, в журналі Nature вийшла їх спільна сенсаційна стаття щодо ДНК. Саму Розалін Франклін залишили за кадром.

У 1958 році науковиця померла від раку яєчників, так і не дізнавшись про підступність її колег. Через чотири роки після цього Крик, Вотсон та Вілкінс отримали Нобелівську премію в галузі фізіології та медицини.

Історична справедливість настала лише у 1975 році, коли письменниця Енн Сейр розповіла світові історію Розалін Франклін.

Джоселін Белл Бернелл

Астрономія — одна з найдавніших та найскладніших наук, відкриття в якій також робили жінки. Джоселін Белл Бернелл — один з найяскравіших прикладів. І на жаль, її відкриття також привласнив чоловік.

Ця історія почалася в Кембридзькому університеті, де Джоселін навчалася на аспірантурі. Разом зі своїм науковим керівником Ентоні Г’юїшем, науковиця вела спостереження компактних джерел радіовипромінювання, наприклад, квазарів. Якось вона засікла раніше невідомі науці постійні сигнали, що лунали десь у космосі. Як пізніше з’ясувалося завдяки її дослідженням, вона стала першою, хто побачила космічні пульсари.

Дослідники вивчили явище та написали дві статті в журнал Nature: перша була про відкриття пульсара, а друга — про відкриття ще трьох подібних космічних об’єктів. Трохи згодом Шведська королівська академія наук у своєму пресрелізі в 1974 році нагородила Ентоні Г’юїша Нобелівською премією, відзначивши його вирішальну роль у відкритті. Ця подія розділила Белл та астронома Фреда Хойла з їхнім вчителем Ентоні Г’юїшем.

Через кілька років, працю Джоселін Белл Бернелл все ж таки визнали і її стали вважати першовідкривачкою, хай премію так і не дали.

Генрієтта Суон Лівітт

Іншим прикладом того, як жінка робить відкриття, а після його крадуть чоловіки, може слугувати історія Генрієтти Суон Лівітт. У молодому віці вона майже повністю втратила слух, але це не завадило їй влаштуватися в обсерваторію Гарвардського коледжу й отримати посаду асистента професора астрономії Едварда Пікерінґа. На цій посаді вона займалася механічними обчисленнями.

Із 1902 року науковиця упорядковувала каталог фотопластинок із зображеннями зірок, визначаючи їх блиск у зоряних величинах. Це дозволило їй відкрити понад 2400 змінних зірок. У 1912 році вона знайшла залежність між світністю і періодом її зміни в змінних небесних тіл, яка отримала назву цефеїд. Це відкриття дозволило вимірювати галактичні й позагалактичні відстані.

На жаль, її роботи були використані Харлоу Шеплі та Едвіном Хабблом. Згодом і її внесок був оцінений. Однак, коли її у кандидатуру висунули на премію, Генрієтта померла. Її ж нагороду отримав Шеплі. 

Сесілія Хелена Пейн

Сесілія Пейн — одна із найуспішніших жінок в астрономії XX століття, яка також стала першою професоркою в Гарвардському університеті.

Ситуація, з якою зіткнулася Сесілія Хелена Пейн, досить іронічна. Почалася вона тоді, коли їй було всього 25 років. Саме тоді вона, навчаючись в Кембриджі, ненароком довела науковій спільноті, що зірки складаються переважно з гелію та водню. На той час ця думка була революційною, адже вчені були впевнені, що за складом Сонце майже не відрізняється від Землі.

Багато астрономів називали її дисертацію “найкращою в історії”. Один із них, Генрі Норріс Рассел, навіть заявив, що така теорія надто чудова, щоб бути правдою. Саме тому він переконав науковицю написати розмитий і невпевнений висновок до роботи, який у результаті звів її новизну нанівець.

Не минуло й чотирьох років, як Генрі Норріс Рассел опублікував аналогічну працю вже під своїм ім’ям. Він побіжно згадав заслуги Пейн, однак при цьому привласнив усе відкриття собі. 

Піком абсурдності її ситуації став 1976 рік, коли її внесок у науку людства відзначили премією… імені Генрі Норріса Рассела — людини, яка викрала її відкриття. 

Еліс Бол

Еліс Бол прожила всього 24 роки, але за цей час встигла винайти перші ліки від небезпечної прокази без побічних ефектів. 

Історія цього відкриття почалася під час роботи над дисертацією в Гавайському університеті. Тоді дослідниці вдалося вивчити властивості олії чаульмугра, яку лікарі намагалися давати пацієнтам із проказою. У пероральній формі олія давала гарний ефект проти симптомів хвороби, проте викликало побічні ефекти.

Еліс Бол змогла доробити цю речовину, ізолювавши етилові ефіри жирних кислот в олії. Вже готовий препарат можна було вводити ін’єкціями.

Науковиця померла у віці 24 років, ймовірно, від отруєння парами хлору у лабораторії. Бол так і не встигла опублікувати своє дослідження. Однак, це зробив її колега Артур Дін, при цьому поставивши своє ім’я під роботою. Самі ж ліки виявились ефективними, через що їх використовували до 1940-х, доки не були розроблені більш сучасні препарати на основі сульфінів.

Відкриття Еліс Бол могло б бути забутим, якби її записи не знайшли в лабораторних журналах. 

Ліза Майтнер

Відома австрійська вчена Ліза Майтнер, яка працювала в галузі ядерної фізики та ядерної хімії, ще при житті зіткнулася з гендерними стереотипами та привласненням власного відкриття. 

Ця історія почалася в 1932 році після відкриття нейтрона як складової атому. В цей час почалося активне обговорення питання про створення трансуранових елементів. Одними з передових вчених в цій галузі були Ліза Майтнер та Отто Ганн. У листопаді 1938 року саме Майтнер першою в історії вдалося розщепити атомне ядро ​​на частини, у результаті чого з’явилися ядра барію й криптону, а також виділялося багато тепла. Ліза Мейтнер також першою провела розрахунки з урахуванням усіх можливих аспектів експерименту. Подальше вивчення виявило дуже багато важливих аспектів, зокрема те, що відкриття може використовуватися для створення зброї масового ураження.

Загалом відкриття Мейтнер було відомим у науковому колі фізиків-ядерників, однак першим публічно про нього розповів її колега Отто Ганн у 1944 році. За це він отримав Нобелівську премію з хімії. Багато хто з істориків стверджує, що Мейтнер не дали премію з іншої причини: — одним із членів комітету був Карл Манне Георг Сігбан, який відверто недолюблював Майтнер.

Нетті Марія Стівенс

Нетті Марія Стівенс — вчена, яку можна вважати однією з найвизначніших у галузі генетики, адже їй вдалося з’ясувати, що саме від їх комбінацій залежить стать плоду в момент зачаття.

Відкриття сталося на початку XX століття, коли Стівенс вивчала самок і самців борошняного хрущака. Дослідниці вдалося виявити те, що самці виробляють два різні типи хромосом: одна несла велику хромосому (X), а інша — маленьку (Y). При заплідненні великою хромосомою з’являлося потомство жіночої статі, а маленькою — чоловічої. Пізніше вчена перевірила цю теорію на 50 видах комах, розробивши концепцію хромосомного визначення статі, яка залишається актуальною і сьогодні для майже для всіх живих істот, включно з людьми.

Приблизно в цей час генетик Едмунд Бічер Вілсон провів схоже незалежне дослідження на клопах. Він зробив декілька помилок при спробах пояснити вплив хромосомних комбінацій на стать. І хоча дослідження Стівенс було повнішим, звання першовідкривача дісталося Вілсону.

Мері Еннінг

Мері Еннінг — незвична постать для наукового товариства, адже вона була звичайним любителем палеонтології. Однак саме їй вдалося знайти велику кількість викопних решток, які відкривали вченим нові види.

Її шлях у палеонтологію почався у віці 12 років, коли вона разом із братом знайшла скелет іхтіозавра — морської рептилії, що вимерла у минулому. Проданий скелет дістався палеонтологу Еверарду Хоуму, який опублікував наукову роботу про нього у 1814 році, а через п’ять років виставив у Британському музеї в Лондоні.

Мері цікавилася наукою, через що почала її самостійне вивчення. Їй вдалося вивчити дослідження натураліста та палеонтолога Жоржа Кюв’є, а також опанувати навички витягування кісток та відновлення скелетів давно зниклих видів.

У віці 24 років вона знайшла перший в історії повний скелет ще однієї стародавньої рептилії — плезіозавру. Проте через свою стать і низьке походження вона мала права самостійно описати відкритий нею вигляд. Ця честь дісталася Вільяму Конібер. Скелет довелося продати, як і десятки інших знахідок (іхтіозаврів, копалин риб та молюсків), які Мері з ризиком для життя видобувала під час штормів та зсувів.

Загалом робота зробила Мері Еннінг досить популярною фігурою серед палеонтологів Європи. Так, натураліст Людвіг Лейнгардт назвав дівчину “принцесою палеонтології”, а швейцарський учений Луї Агассіс назвав на її честь два види риб.

Мілева Марич

Не існує людини у світі, яка б не знала Альберта Ейнштейна. Йому належать декілька фундаментальних робіт, які змінили усю основу фізики. Проте, існує теорія, що за атомною, квантовою та теорію відносності стояв не він, а його перша дружина Мілева Марич.

Така легенда ґрунтується на біографії жінки, яка була написана Десанкою Трбухович-Гюрич. В цій роботі йдеться про те, що, мовляв, фізик Авраам Йоффе бачив оригінальні рукописи, де Ейнштейн та Марич були вказані співавторами. Однак Иоффе писав, що автором трьох відомих теорій був “невідомий чиновник патентного бюро в Берні з фамілією Ейнштейн-Маріті”. 

Зазначимо, Маріті — це латинізований варіант фамілії “Марич”, до якого додалося прізвище чоловіка, що є традицією у Швейцарії де проживало подружжя.

Тротула Салернська

Тротула де Руджеро або Тротула Салернська — відома лікарка XI-XII століття, яка працювала в Салерно, що в Італії. Вона створила кілька робіт про здоров’я жінок, у тому числі й опис жіночих хвороб. Ці тексти у середньовічній Європі були основним джерелом інформації про жіноче здоров’я.

Всі роботи науковиці після її смерті почали приписуватися авторам чоловічої статі. Спочатку її роботу приписували чоловікові та синові, далі, у міру передачі інформації, чернець переплутав її ім’я з чоловічим. Ба більше, її колеги лікарі та вчені тих часів ставилися максимально вороже до жінок, через що сам факт її існування заперечувався. 

Матеріал створено у співпраці з Волинським прес-клубом

Читайте також:

• Ебаут та Палає: підбірка ресурсів на гендерну тематику
• У Києві презентують виставку “Скорботний шлях Бахмуту”: адреса
• Весняна красуня Бахмута або Що не так зі шкільними конкурсами краси

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Невелика, але важлива для Донеччини річка Бахмутка десятиліттями формувала життя регіону, забезпечуючи водою міста, села й промисловість. Проте, зараз вона опинилася на межі повного зникнення через дії росіян в Бахмуті.

Детальніше про те, що ми знаємо про річку Бахмутку — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Бахмутка: що відомо про річку

Річка Бахмутка — одна з малих водних артерій Донеччини, яка, попри свої скромні розміри, відігравала важливу роль у житті регіону. Її протяжність становить 88 кілометрів, а басейн охоплює площу 1 680 км².

Бахмутка протікає через Горлівку, Бахмут, Соледар і Сіверськ, зрештою впадаючи в Сіверський Донець поблизу села Дронівка.

Свій початок річка бере неподалік Горлівки. У верхній течії її долина має V-подібну форму, нижче — трапецієподібну, а ширина коливається від 700 метрів до 3 кілометрів. Заплава у верхів’ї заболочена, місцями сягає 600 метрів завширшки. Річище помірно звивисте, завширшки 15–20 метрів і глибиною до 3 метрів. Похил річки становить 2,1.

Бахмутка живиться переважно сніговими та дощовими водами. Льодостав триває з грудня до березня, однак крига нестійка. Під час весняної повені у пониззі можливе затоплення територій на глибину до двох метрів. Серед приток річки — Мокра Плотва і Кам’янка з правого берега, а також Жованка і Суха з лівого.

Тваринний світ поблизу Бахмутки

Заплава Бахмутки характерна для степової зони: тут росте різнотрав’я, береги вкриті вищою водною рослинністю, а влітку мілководдя заростає лататтям і ряскою. У басейні річки мешкали дрібні ссавці — тушканчики, ховрахи, миші. Серед птахів траплялися качки, кулики, ворони, горлиці, а під час міграцій — сірі гуси та казарки. Через забруднення води чисельність риби суттєво зменшилася, однак ще зберігалися окунь, плітка, краснопірка та деякі інші види. З початку повномасштабного вторгнення — ситуація погіршилася, проте доступу до річки немає, тож не відомо чи збереглася тут живність.

Екологічний стан

Річка не є судноплавною. Її воду використовували для зрошення та технічних потреб, а на окремих ділянках облаштовані зони відпочинку. Стік Бахмутки зарегульований чотирма водосховищами та численними ставками.

Водночас екологічний стан річки залишався проблемним до початку повномасштабного вторгнення. За даними моніторингу Сіверськодонецького басейнового управління водних ресурсів, станом на 2021 рік у Бахмутку здійснювали скиди десять комунальних і промислових підприємств. Фіксувалося перевищення середньорічних концентрацій марганцю, міді, цинку, кадмію та свинцю.

Вперше про критичні зміни в Бахмутці заговорили у 2023 році, коли російські військові засипали річище річки ґрунтом, створюючи переправи для техніки. Це суттєво змінило природний ландшафт та порушило баланс річкового потоку.

Такі насипи фактично перетворюють Бахмутку на мінігреблю. Вода застоюється, течія сповільнюється, річка втрачає здатність до самоочищення. Це означає втрату біорізноманіття, порушення природного руху води та ризики для навколишніх громад.

Весною 2025 року стає дедалі помітніше — Бахмутка змінюється. На кадрах з окупованої території, оприлюднених російськими джерелами, видно — вода у річці майже не рухається, вона застоюється. Раніше це була жива водна артерія, тепер же майже ставок.

Легенди

Окрім наукових і господарських фактів, із Бахмуткою пов’язана й місцева легенда. За переказами, у давнину річка була настільки повноводною, що по ній могли ходити судна, і нібито один із човнів із золотом затонув на її дні. Після здобуття Україною незалежності іноземна компанія пропонувала розчистити річище в обмін на право забрати все знайдене, однак влада відмовилася.

Читайте також:

Як росіяни перетворюють Бахмутку в ставок

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У грудні 1991 року жителі тодішнього Артемівська взяли участь у Всеукраїнському референдумі щодо підтримки Акту проголошення незалежності України та виборах першого Президента. Більшість містян підтримали незалежність, однак питання майбутнього президента і перейменування міста викликали дискусії.

Детальніше про це розповіли представники Бахмутського краєзнавчого музею.

Як проходив референдум і перші вибори в Бахмуті

Про проведення Всеукраїнського референдуму та виборів президента жителі Артемівська дізналися з українських ЗМІ ще з 1 вересня 1991 року, коли стартувала передвиборча агітація.

Висвітлювала виборчі процеси газета “Вперед”. Тут публікували думки мешканців міста та місцевих громадських і політичних діячів. Саме звідси стало відомо, що переважна більшість жителів міста підтримує Акт проголошення незалежності України.

Основні дискусії викликало голосування за першого президента: найбільшу підтримку мав Леонід Кравчук, другим за популярністю був В’ячеслав Чорновіл, третім — Левко Лук’яненко. Водночас частина мешканців планувала не брати участі у виборах або голосувати “ні за кого”.

Протилежні погляди також були серед містян. Зокрема, член Соціалістичної партії В. Ф. Черепков виступав проти незалежності України як окремої держави, підтримуючи ідею її перебування у складі срср. У місті відбувся й поодинокий протест проти референдуму та президентських виборів — 7 листопада 1991 року, за участі не більше десяти осіб.

Як проходило голосування

Голосування в місті розпочалося 1 грудня 1991 року, хоча виборчі ділянки з’явилися ще в середині листопада.

За підсумками голосування:

• у референдумі взяли участь 75 665 осіб, що становило 78,2% виборців;
• Акт проголошення незалежності України підтримали 64 981 виборець (86%), тоді як проти висловилися 7 651 особа (10,1%);
• на президентських виборах найбільше голосів отримали Леонід Кравчук — 57 965 (76,8%) та В’ячеслав Чорновіл — 7 970 (10,6%).

Зазначимо, що паралельно в тогочасному Артемівську відбувся міський референдум, де постало питання повернення місту його історичної назви — Бахмут. Проте, більшість виборців, а саме 78,3%, виступили за збереження радянської назви “Артемівськ”, тоді як за “Бахмут” проголосували 20,4%.

Читайте також:

Бахмутська метеостанція: історія її появи

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!